Постанова від 25 лютого 2026 р. у справі №447/2662/21 — Львівський апеляційний суд

Справа № 447/2662/21 Головуючий у 1 інстанції: Бачун О.І.

Провадження № 22-ц/811/3158/25 Доповідач в 2-й інстанції: Савуляк Р. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 лютого 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Львівського апеляційного суду в складі:

Головуючого судді: Савуляка Р.В.

суддів: Мікуш Ю.Р., Шандри М.М.

секретаря: Заяць Я.І.

з участю: приватного виконавця виконавчого округу

Львівської області Сокіл В.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 29 липня 2025 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни,-

ВСТАНОВИЛА:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулась в суд з скаргою на дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл Віталії Іванівни.

В обгрунтування заявлених вимог покликалась на те, що приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Сокіл В.І.самовільно об`єднала в межах одного провадження двох різних осіб, приписавши скаржниці подвійне прізвище « ОСОБА_2 ( ОСОБА_3 )», яке не відповідає її паспорту.

Зазначала, що попри статус багатодітної матері, яка самотужки виховує сімох дітей, виконавець наклала арешт на банківські рахунки скаржниці та її неповнолітніх дітей, що прямо заборонено законом.

Наголошувала, що виконавче провадження було відкрито на підставі рішення суду, про яке скаржницю не було належним чином повідомлено і яке наразі оскаржується в апеляційному порядку.

На думку заявниці, виконавець ігнорує вимоги ст. 73 Закону «Про виконавче провадження» щодо обмежень стягнення з осіб, які доглядають трьох і більше дітей, та необґрунтовано вимагає розкриття банківської таємниці.

З врахування вищенаведеного, просила:

- визнати незаконними дії приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл В.І. щодо відкриття виконавчого провадження №77147332;

- скасувати постанову від 11 лютого 2025року приватного виконавця Сокіл В.І. про відкриття виконавчого провадження №77147332 з примусового виконання судового наказу №447/2662/21 від 20 січня 2025року, що видав Миколаївський районний суд Львівської області;

- зобов`язати приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл В.І. виключити відомості щодо ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 з реєстру боржників;

- скасувати постанови приватного виконавця Сокіл В.І. про накладення арешту на банківські рахунки ОСОБА_1 та її неповнолітніх дітей.

Ухвалою Миколаївського районного суду Львівської області від 29 липня 2025 року у задоволенні скарги ОСОБА_1 на дії приватного виконавця Сокіл Віталії Іванівни у виконавчому провадження ВП №77147332 відмовлено.

Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 29 липня 2025 року оскаржила ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі покликається на те, що приймаючи процесуальне рішення про відкриття виконавчого провадження № 77147332 приватний виконавець виконавчого округу Львівської області Сокіл В.І. вийшла з межі своїх повноважень, визначивши в постанові про відкриття виконавчого провадження від 11 лютого 2025 року боржником одночасно ОСОБА_4 і ОСОБА_1 .

Приватним виконавцем проводяться виконавчі дії щодо особи, з персональними даними, які не відповідають персональним даним боржника за судовим рішенням.

Відкриваючи виконавче провадження, приватний виконавче не перевірила відповідність виконавчого документа вимогам Інструкції з організації примусового виконання рішення, а також наявності у заяві про примусове виконання рішення відомостей, що в ній зазначаються.

В межах виконавчого провадження № 77147332 неправомірно накладено арешт на банківські рахунки, на яких розміщено кошти її неповнолітніх дітей.

Судом не враховано, що вона є багатодітною матір`ю, а відтак арешт банківських рахунків під час воєнного стану позбавив її можливості розпоряджатися коштами, у зв`язку з чим її сім`я ризикує опинитися на межі фізичного виживання.

Просить ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 29 липня 2025 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким вимоги скарги задовольнити повністю.

17 жовтня 2025 року на адресу суду від приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл В.І. надійшов відзив на апеляційну скаргу, вважає таку безпідставною та необґрунтованою, а ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 29 липня 2025 року – законною та вмотивованою. Наголошує на тому, що у заявленій скарзі, боржницею жодними належними та допустимими доказами не доведено факт неправомірності відкриття виконавчого провадження №77147332 на підставі виконавчого листа №447/2662/21, що виданий 20 січня 2025 р. Миколаївським районним судом Львівської області. Поданий стягувачем виконавчий документ відповідав усім вимогам Закону України «Про виконавче провадження». З огляду на те, що на момент відкриття виконавчого провадження №77147332 виконавчий лист №447/2662/21 виданий 20 січня 2025 р. Миколаївським районним судом Львівської області – скасовано не було, рішення суду не виконано, у приватного виконавця Сокіл В.І. не було підстав для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, натомість існував законодавчо визначений обов`язок відкрити виконавче провадження, шляхом винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, що приватним виконавцем і було зроблено.

Просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 29 липпня 2024 року – залишити без змін.

Розгляд справи в суді апеляційної інстанції призначався на 29 січня 2026 року та на 26 лютого 2026 року. Однак, в судові засідання ОСОБА_1 не з`явилася, судові повістки повернулися з відміткою «адресат відсутній».

За змістом пункту 3 частини восьмої статті 128 ЦПК України відмітка про відсутність особи за адресою місця проживання вважається врученням судової повістки цій особі.

Тож, наведена норма права дає підстави вважати, що врученою судова повістка вважається в день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, що узгоджується з висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 752/11896/17, від 12 лютого 2019 року у справі № 906/142/18 та постановах Верховного Суду від 27 лютого 2020 року у справі №814/1469/17, від 01 квітня 2021 року у справі № 826/20408/14.

З наведеного можна зробити висновок, що ОСОБА_1 відповідно до процесуального закону вважається належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи судом апеляційної інстанції, та її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України (неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, час знаходження справи на розгляді апеляційного суду, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності скаржника.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Сокіл В.І.на заперечення доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом та матеріалами справи встановлено, що рішенням Миколаївського районного суду Львівської області від 28 вересня 2022 року стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ТзОВ «Львівгаз збут» 14332,94 грн. основного боргу, 2207,27 грн. інфляційних втрат та 1074,38 грн. 3% річних. Всього стягнуто 17 614 (сімнадцять тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 59 коп. Крім цього, стягнуто з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ТзОВ «Львівгаз збут» сплачений позивачем при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір у розмірі 2270 грн. 00 коп.

Судом встановлено, що 10 лютого 2025 року на адресу приватного виконавця Сокіл В.І. надійшла заява ТОВ « Львівгаз збут» про відкриття виконавчого провадження та оригінал виконавчого листа №447/2662/21 виданого 20 січня 2025 року Миколаївським районним судом Львівської області про стягнення з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ТзОВ «Львівгаз збут» 14332,94 грн. основного боргу, 2207,27 грн. інфляційних втрат та 1074,38 грн. 3% річних. Всього стягнути 17614 (сімнадцять тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 59 коп. Стягнення з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ТзОВ «Львівгаз збут» сплачений позивачем при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір у розмірі 2270 грн. 00 коп.

11 лютого 2025року приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77147332, яку скеровано боржнику для виконання, стягувачу до відома, що підтверджується супровідним листом №14312 від 11 лютого 2025 року.

11 лютого 2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, згідно якої визначено стягнути з боржника ОСОБА_1 396,40 гривень.

11 лютого 2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову ВП №77147332 про стягнення з ОСОБА_4 основної винагороди у сумі 1 988,45 грн.

12 лютого 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Сокіл В.І. винесено постанову ВП №77147332 в межах виконання виконавчого листа №447/2662/21 про арешт коштів боржника ОСОБА_4 , РНОКПП НОМЕР_1 .

12 лютого 2025 року приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження згідно якої визначено стягнути з боржника ОСОБА_1 загальну суму додаткових витрат в розмірі - 593,20 грн.

04 квітня 2025 року на адресу приватного виконавця Сокіл В.І. від боржниці ОСОБА_1 надійшла заява про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, закриття виконавчого провадження та зняття обмеження на використання грошових коштів, що належать боржнику ОСОБА_1 .

Листом приватного виконавця Сокіл В.І. №102926 від 25 квітня 2025 були відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 від 04 квітня 2025 про скасування постанови про відкриття виконавчого провадження, закриття виконавчого провадження та зняття обмеження на використання грошових коштів, оскільки відсутні правові підстави для вчинення вказаних дій.

Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що в процесі примусового виконання виконавчого листа №447/2662/21 виданого 20 січня 2025року Миколаївським районним судом Львівської області, приватним виконавцем Сокіл В.І. було дотримано вимог чинного законодавства, не допущено жодних дій чи бездіяльності, які б порушували законні права боржника ОСОБА_1 , а тому вимоги скарги є безпідставними та задоволенню не підлягаю

З таким висновком колегія суддів погоджується з огляду на наступне.

Відповідно до вимог ст.447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Відповідно до положень статті 124 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконавче провадження здійснюється з дотриманням засад справедливості, неупередженості та об`єктивності (пункт 5 частини першої статті 2 Закону України «Про виконавче провадження»).

Частиною 1 статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно пункту 1 частини 1 статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Частиною 1 статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Приписами частини 1 статті 431 ЦПК України, передбачено, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.

Згідно п.1 ч. 2 ст. 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.

Згідно частини 1 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» у виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім`я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім`я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред`явлення рішення до виконання.

У виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв`язку та адреси електронної пошти.

Резолютивною частиною виконавчого листа №447/2662/21 від 20 січня 2025 року, виданого Миколаївським районним судом Львівської області передбачено: «Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ТзОВ «Львівгаз збут» 14332,94 грн. основного боргу, 2207,27 грн. інфляційних втрат та 1074,38 грн. 3% річних. Всього стягнути 17614 (сімнадцять тисяч шістсот чотирнадцять) гривень 59 коп. Стягнути з ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 на користь ТзОВ «Львівгаз збут» сплачений позивачем при зверненні до суду із позовною заявою судовий збір у розмірі 2270 грн. 00 коп.»

У постанові про відкриття виконавчого провадження №77147332 приватним виконавцем повністю відтворено резолютивну частину виконавчого листа №447/2662/21 від 20 січня 2025 року, виданого Миколаївським районним судом Львівської області.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що приватним виконавцем дотримано приписів частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» і правомірно винесено постанову про відкриття виконавчого №77147332, оскільки ТОВ « Львівгаз збут» звернувся із відповідно заявою про відкриття такого.

Доводи апеляційної скарги щодо неточностей у персональних даних заявниці в постанові про відкриття провадження №77147332 не свідчать про протиправність дій приватного виконавця Сокіл В.І. Дане питання має вирішуватися шляхом внесення виправлень безпосередньо до судового рішення в порядку, визначеному ЦПК України, за ініціативою суду або учасників справи.

Згідно положень частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо: 1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання); 2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання; 3) боржника визнано банкрутом; 4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника; 5) юридичну особу - боржника припинено; 6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону; 7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень; 8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим; 9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем; 10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю; 11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку; 12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

З приписів частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» вбачається, що виконавець розпочинає примусове виконання рішень на підставі виконавчого документу, зазначеного у статті 3 Закону:1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов до суду у випадках передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку встановлених законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.

Виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.

Суд першої інстанції встановив, що у приватного виконавця Сокіл В.І. не було підстав для повернення виконавчого документа без прийняття до виконання передбачених ч.3 ст.5 ЗУ «Про виконавче провадження».

Боржницею жодними належними та допустимими доказами ні в суді першої інстанції, ні в суді апеляційної інстанції не доведено факт неправомірності відкриття виконавчого провадження №77147332 на підставі виконавчого листа №447/2662/21, що виданий 20 січня 2025 р. Миколаївським районним судом Львівської області.

У частині першій статті 5 Закону України «Про виконавче провадження» зазначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

У відповідності до ст. 10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є, в тому числі, звернення стягнення на кошти боржника.

Згідно з пунктом 7 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на кошти та інші цінності боржника, зокрема на кошти, які перебувають у касах, на рахунках у банках, інших фінансових установах та органах, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів (крім коштів на рахунках платників у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, коштів на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом), на рахунки в цінних паперах, а також опечатувати каси, приміщення і місця зберігання грошей.

Частиною першою статті 18 Закону «Про виконавче провадження» встановлено, що на виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов`язковими на всій території України.

Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом (частина четверта статті 18 Закону «Про виконавче провадження»).

Частиною 1 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в його арешті, вилученні (списанні коштів з рахунків) та примусовій реалізації.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення.

Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна.

При цьому стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено.

Забороняється звернення стягнення та накладення арешту на кошти на єдиному рахунку, відкритому у порядку, визначеному статтею 35-1 Податкового кодексу України, кошти на рахунках платників податків у системі електронного адміністрування податку на додану вартість, кошти на електронних рахунках платників акцизного податку, на кошти, що перебувають на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 15-1 Закону України "Про електроенергетику", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до статті 19-1 Закону України "Про теплопостачання", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для проведення розрахунків за інвестиційними програмами, на поточних рахунках із спеціальним режимом використання для кредитних коштів, відкритих відповідно до статті 26-1 Закону України "Про теплопостачання", статті 18-1 Закону України "Про питну воду, питне водопостачання та водовідведення", на поточних рахунках із спеціальним режимом використання, відкритих відповідно до пункту 1 частини другої статті 8 Закону України "Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об`єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією Російської Федерації проти України", на спеціальному рахунку експлуатуючої організації (оператора) відповідно до Закону України "Про впорядкування питань, пов`язаних із забезпеченням ядерної безпеки", на кошти на інших рахунках боржника, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом. (абз.2 ч. 2 ст. 48 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до частини першої - четвертої статті 56 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна (коштів) боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно (кошти) боржника накладається виконавцем шляхом винесення постанови про арешт майна (коштів) боржника або про опис та арешт майна (коштів) боржника. Постанова про арешт майна (коштів) боржника виноситься виконавцем під час відкриття виконавчого провадження та не пізніше наступного робочого дня після виявлення майна. Арешт накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно

боржника або на окремі речі. Копії постанов, якими накладено арешт на майно (кошти) боржника, виконавець надсилає банкам чи іншим фінансовим установам, органам, що здійснюють реєстрацію майна, реєстрацію обтяжень рухомого майна, в день їх винесення.

Статтею 52 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено заборону для виконавця накладати арешт на кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом.

Відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» не підлягають арешту в порядку, встановленому цим Законом, кошти, що перебувають на рахунках із спеціальним режимом використання, спеціальних та інших рахунках, звернення стягнення на які заборонено законом. Банк, інша фінансова установа, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, у разі надходження постанови виконавця про арешт коштів, що знаходяться на таких рахунках, зобов`язані повідомити виконавця про цільове призначення рахунку та повернути постанову виконавця без виконання в частині арешту коштів, що знаходяться на таких рахунках. Згідно з абзацом другим частини другої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний зняти арешт з коштів на рахунку боржника та/або з електронних грошей, які знаходяться на електронних гаманцях в емітентах електронних грошей, не пізніше наступного робочого дня з дня надходження від банку, небанківських надавачів платіжних послуг документів, які підтверджують, що на кошти, які знаходяться на рахунку, заборонено звертати стягнення згідно із цим Законом, а також у випадку, передбаченому пунктами 10, 15 частини першої статті 34 цього Закону.

З наведеного вбачається, що виконавець накладає арешт на всі рахунки боржника, які виявлені в ході примусового виконання рішення, а банк в свою чергу самостійно визначає режим рахунку та приймає рішення про накладення арешту на такий рахунок.

При накладенні арешту на рахунок боржника приватний виконавець не володіє інформацією про спеціальний режим такого рахунку, а тому вказує про це в постанові про арешт коштів боржника.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 травня 2020 року у справі № 905/361/19 (провадження № 12-28гс20) викладений висновок, що «стаття 48 Закону України «Про виконавче провадження» встановлює невичерпний перелік рахунків, на кошти на яких накладати арешт заборонено, зазначаючи, що законом можуть бути визначені й інші кошти на рахунках боржника, звернення стягнення або накладення арешту на які заборонено. Отже, виконуючи рішення суду, виконавець може накладати арешт на будь-які кошти на рахунках боржника в банківських установах, крім тих, накладення арешту на які заборонено законом. При цьому саме банк, який виконує відповідну постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх знаходження на рахунку, на кошти на якому заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». Також виконавець може самостійно зняти арешт з усіх або частини коштів на рахунку боржника у банківській установі в разі отримання документального підтвердження, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено законом (частина четверта статті 59 Закону України «Про виконавче провадження»). […] ПАТ «ПУМБ», на яке нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати статус рахунка та можливість накладення арешту на кошти на ньому, постанову виконавця про накладення арешту на кошти боржника на рахунку № НОМЕР_1 виконало. Зазначене свідчить про те, що банк також не визнав цей рахунок та кошти на ньому такими, на які законом заборонено накладати арешт та звертати стягнення».

Постановою Верховного Суду №338/1549/21 від 26 вересня 2024 року визначено, що саме банк, який виконує постанову виконавця про арешт коштів боржника, відповідно до частини третьої статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» повинен визначити статус коштів і рахунка, на якому вони знаходяться, та в разі їх обліковування на рахунку, на кошти на які заборонено накладення арешту, банк зобов`язаний повідомити виконавця про цільове призначення коштів на рахунку та повернути його постанову без виконання, що є підставою для зняття виконавцем арешту із цих коштів згідно із частиною четвертою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження». У разі, якщо банк не повідомив державного виконавця, що рахунок, на якому знаходяться кошти боржника, є рахунком зі спеціальним режимом використання, то дії державного виконавця щодо накладення арешту на кошти на цьому банківському рахунку та їх подальше списання не можна вважати протиправними. Аналогічні висновки викладено в постанові Верховного Суду від 14 серпня 2024 року у справі № 338/1125/23.

У постанові Верховного Суду від 18 жовтня 2024 року у справі №199/6670/15-ц (провадження №61-5913св24) викладено наступний висновок: «суди не звернули уваги, що скарга боржника та установлені судами обставини справи не свідчать про те, що приватний виконавець звернув стягнення на кошти, накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, або на рахунок із спеціальним режимом використання або інший рахунок, звернення стягнення на які заборонено законом; банківська установа, на яку нормами статті 52 Закону України «Про виконавче провадження» покладений обов`язок визначати можливість накладення арешту на кошти на рахунку або списання коштів в примусовому порядку, платіжну інструкцію приватного виконавця виконала, тобто не визначила кошти на ньому у відповідній сумі такими, на які законом заборонено звертати стягнення.»

З матеріалів виконавчого провадження (Електронний суд) вбачається, що 12 лютого 2025 року приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Сокіл В.І. винесено постанову про арешт коштів боржника, яку направлено на виконання банківським установам. У вказаній постанові виконавцем зазначено про необхідність накладення арешту на грошові кошти боржника, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника, крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом та належить боржнику ОСОБА_1 .

Відповідно до приписів п.3 ч. 5 ст. 19 Закону України «Про виконавче провадження», боржник зобов`язаний за рішеннями майнового характеру подати виконавцю протягом п`яти робочих днів з дня відкриття виконавчого провадження декларацію про доходи та майно боржника, зокрема про майно, яким він володіє спільно з іншими особами, про рахунки у банках чи інших фінансових установах, небанківських надавачах платіжних послуг, електронні гаманці в емітентах електронних грошей, про майно, що перебуває в заставі (іпотеці) або в інших осіб, чи про кошти та майно, належні йому від інших осіб, за формою, встановленою Міністерством юстиції України.

Як вбачається з копії матеріалів виконавчого провадження (Електронний суд), 11 лютого 2025 року на підставі заяви та виконавчого документа приватним виконавцем Сокіл В.І. винесено постанову про відкриття виконавчого провадження №77147332, яку скеровано ОСОБА_1 для виконання, стягувачу до відома, що підтверджується списком №46 листів рекомендованих, поданих у Львів 53

В постанові зазначено про те, що боржниця зобов`язана подати приватному виконавцю декларацію про доходи та майно протягом п`яти робочих днів та попереджено боржницю про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей (п. 2 постанови).

ОСОБА_1 не виконала вимоги закону щодо подання декларації про майновий стан та не обґрунтувала причини її неподання. Водночас вона не надала виконавцю необхідні банківські виписки та реквізити рахунків, навіть під час звернення із заявою про зняття арешту від 23 березня 2025 року, що підтверджується матеріалами справи.

В постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 серпня 2022 року у справі № 757/11155/20-ц зазначено: Оскільки заявник не довів належними доказами (як от випискою про рух коштів на рахунку, повідомлення банку, що рахунок боржника має спеціальний режим використання та/або звернення стягнення на такі кошти заборонено), що відкритий на нього у АТ «ОТП Банк» картковий рахунок № НОМЕР_1 , використовується лише для зарахування заробітної плати боржника, суд апеляційної інстанції правильно відмовив у вимозі про скасування арешту із зазначеного карткового рахунку. Наявна в матеріалах справи довідка банку (а. с. 20) про те, що зазначений рахунок використовується для зарахування заробітної плати, не свідчить, що цей рахунок не використовується для зарахування інших надходжень».

У постанові Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 червня 2022 року у справі №211/4347/15-ц (провадження №61-20177св21) зазначено: «Оскарженими постановами державного виконавця накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті в банківських установах на ім`я ОСОБА_1 . При цьому державний виконавець визначила порядок виконання зазначених постанов, із застереженням щодо неможливості накладення арешту на рахунки та/або звернення стягнення на які заборонено законом. Доводи ОСОБА_1 та установлені обставини не містять відомостей, що на момент винесення вказаних постанов державний виконавець мав інформацію, що відповідні рахунки в АТ "Державний ощадний банк України" та АТ "ПУМБ", відкриті на ім`я ОСОБА_1, є "зарплатні" та/або на них зараховується заробітна плата (грошове забезпечення) і розмір коштів, що складають заробітну плату на цих рахунках».

За наведеного колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції що при примусовому виконанні виконавчого листа про стягнення коштів з ОСОБА_1 приватним виконавцем, в межах наданих повноважень, здійснено усі необхідні виконавчі дій для встановлення наявності майна боржника, на яке може бути звернуто стягнення та за рахунок якого можливо виконати рішення суду про стягнення боргу, приватним виконавцем було дотримано вимог чинного законодавства, не допущено жодних дій чи бездіяльності, які б порушували законні права боржника ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги були предметом розгляду суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, на законність оскаржуваного судового рішення не впливають, а зводяться до незгоди заявника із висновками суду першої інстанції, а також спростовуються встановленими вище обставинами справи.

За наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Судом правильно встановлено фактичні обставини справи, вірно застосовано матеріальний закон та дотримано процедуру розгляду справи, встановлену ЦПК України, ухвалено справедливе рішення, тому підстав для його зміни чи скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст. 367, ст. 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. 381, ст. 382, ст. 384 ЦПК України, колегія суддів, -

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Ухвалу Миколаївського районного суду Львівської області від 29 липня 2025 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскарженою у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повний текст постанови складено 06 березня 2026 року.

Головуючий: Савуляк Р.В.

Судді: Мікуш Ю.Р.

Шандра М.М.