Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №943/2697/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 943/2697/24 Головуючий у 1 інстанції: Кос І.Б.

Провадження № 22-ц/811/3645/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Ніткевича А.В.

суддів - Бойко С.М., Копняк С.М.

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, в приміщенні Львівського апеляційного суду в м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Скочко Івана Ярославовича на рішення Буського районного суду Львівської області від 26 серпня 2025 року в складі судді Кос І.Б. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, -

встановив:

У листопаді 2024 року позивач ОСОБА_2 через представника – адвоката Пелюховську Х.Б. звернувся до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення інфляційних втрат і трьох відсотків річних на загальну суму 33 610,19 грн.

Позовні вимоги обгрунтовані тим, що рішенням Буського районного суду Львівської області від 19 квітня 2019 року в справі №440/2669/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної та матеріальної шкоди, стягнуто із відповідача на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн. та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20025,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року рішення Буського районного суду Львівської області від 19 квітня 2019 року залишено без змін, судом видано відповідний виконавчий лист, на підставі якого 13.01.2020 приватним виконавцем виконавчого округу Львівської області Маковецьким З.В. відкрито виконавчі провадження №60968791 та №60968840 про стягнення з відповідача моральної шкоди та понесених судових витрат на професійну правничу допомогу, які того ж дня постановою об?єднано у зведене виконавче провадження №60968862, в якому позивач є стягувачем, а відповідач - боржником.

Проте, попри примусове виконання судового рішення та обізнаність відповідача про існування боргу, останній рішення суду не виконує. Згідно із інформацією з платіжної інструкції №0224GUJ8N від 24.02.2023 на депозитний рахунок приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В. надійшло 23185,50 грн., із яких суму в розмірі 20605,91 грн. перераховано на користь стягувача, а тому заборгованість по зведеному виконавчому провадженні №60968862 станом на 21.10.2024 становить 32 430,00 грн.

Крім того, позивач звертає увагу суду на те, що з дати набрання законної сили рішенням Буського районного суду Львівської області від 19 квітня 2019 року позивач систематично здійснював дії щодо примусового стягнення боргу з відповідача. Рішенням Буського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2024 року в справі №440/2669/18 ухвалено тимчасово обмежити у праві виїзду за кордон з вилученням паспортного документа чи без такого відповідача ОСОБА_1 до погашення ним вищевказаної заборгованості у виконавчому провадженні №60968862 у повному обсязі.

Відтак, оскільки відповідач добровільно не сплачує вказану заборгованість у виконавчому провадженні, позивач поніс інфляційні втрати за період із 07.11.2019 по 24.02.2023 в сумі 24156,80 грн., за період із 25.02.2023 по 04.11.2024 в сумі 3004,15 грн., а всього інфляційних втрат на загальну суму 27 160,95 грн., а також три відсотки річних за період із 07.11.2019 по 24.02.2023 в сумі 4954,53 грн., за період із 25.02.2023 по 04.11.2024 в сумі 1494,71 грн., а всього 6449,24 грн. Просив позов задовольнити.

Крім цього, представник позивача просив стягнути із відповідача судові витрати по справі, зокрема: судовий збір в сумі 1211,20 грн. та витрати на професійну правничу допомогу, орієнтовний розмір якої становить 64000 грн.

Оскаржуваним рішенням Буського районного суду Львівської області від 26 серпня 2025 року позов задоволено повністю.

Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3% річних у розмірі 6 449, 24 грн. (шість тисяч чотириста сорок дев`ять гривень 24 копійок), інфляційні витрати у розмірі 27 160,95 грн. (двадцять сім тисяч сто шістдесят гривень 95 копійок) та судовий збір у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Рішення суду оскаржив відповідача ОСОБА_1 , апеляційну скаргу в інтересах якого подав адвокат Скочко І.Я., вважає рішення таким, що не відповідає нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи.

Зокрема вказує на те, що правовідносини, які виникли між сторонами з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», тому до них не можуть застосовуватись норми, що передбачають цивільно-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання.

При прийнятті рішення, суд не врахував наведеного та дійшов помилкового висновку про наявність правових підстав для застосування до спірних правовідносин положень ч. 2 ст. 625 ЦК України.

Просить скасувати рішення Буського районного суду Львівської області від 26 серпня 2025 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_2 .

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Відповідно до ч. 3 ст. 360 ЦПК України відсутність відзиву не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Відповідно до частини 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою апеляційне провадження.

Апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (ч. 1 ст. 369 ЦПК України).

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до суду першої інстанції з вимогами щодо стягнення 3% річних та інфляційних втрат, сумарний розмір яких не перевищує тридцяти прожиткових мінімумів для працездатних осіб.

Враховуючи наведене, справа призначена для розгляду апеляційним судом в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

При цьому, згідно із ч. 1 ст. 8 ЦПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи, відтак колегія суддів інформувала учасників справи про час і день розгляду справи, шляхом оприлюднення інформації про розгляд справи на офіційному сайті Львівського апеляційного суду.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову ОСОБА_2 суд першої інстанції виходив з обгрунтованості позовних вимог, при цьому суд врахував, що нарахування інфляційних втрат і трьох відсотків річних є засобом відповідальності боржника на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК Ураїни за невиконання грошового зобов`язання згідно рішення Буського районного суду Львівської області від 29 жовтня 2024 року в справі №440/2669/18.

Перевіряючи законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, колегія суддів виходить з такого.

Судом встановлено, що рішенням Буського районного суду Львівської області від 19.04.2019 року в справі №440/2669/18 позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про відшкодування завданої кримінальним правопорушенням моральної та матеріальної шкоди частково задоволено, стягнуто із відповідачів на користь позивача моральну шкоду у розмірі 30000,00 грн. та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 20025,00 грн.

Постановою Львівського апеляційного суду від 07 листопада 2019 року в справі №440/2669/18 рішення Буського районного суду Львівської області від 19.04.2019 року залишено без змін, а апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без задоволення.

На виконання судового рішення, 17.12.2019 року Буським районним судом Львівської області видано два виконавчі листи про стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 моральної шкоди в сумі 30000 грн. та понесені судові витрати на професійну правничу допомогу в сумі 20025 грн.

Постановами приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В. від 13.01.2020 року відкрито виконавчі провадження №60968791 та №60968840, які постановою цього виконавця об`єднані у зведене виконавче провадження №6096879, за яким сукупно стягуються із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 грошові кошти на загальну суму 50025 грн.

Згідно із платіжною інструкцією №0224GUJ8N від 24.02.2023, на депозитний рахунок приватного виконавця виконавчого округу Львівської області Маковецького З.В. надійшли грошові кошти в погашення заборгованості відповідача ОСОБА_1 у сумі 23185,50 грн., із яких суму в розмірі 20605,91 грн. перераховано на користь стягувача ОСОБА_2 , а тому заборгованість по зведеному виконавчому провадженні №60968862 станом на 24.02.2023 становить 29419,09 грн. (50025-20605,91).

На час звернення до суду, судове рішення повністю не виконане.

Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_2 просив стягнути 3% річних та інфляційні втрати за період із 07.11.2019 по 24.02.2023 в сумі 24156,80 грн., виходячи з суми боргу 50025,00 грн., і за період із 25.02.2023 по 04.11.2024 в сумі 3004,15 грн., виходячи з суми боргу 29419,09 грн, а всього інфляційних втрат на загальну суму 27 160,95 грн., а також три відсотки річних за період із 07.11.2019 по 24.02.2023 в сумі 4954,53 грн., виходячи з суми боргу 50025,00 грн., і за період із 25.02.2023 по 04.11.2024 в сумі 1494,71 грн., виходячи з суми боргу 29419,09 грн, а всього 6449,24 грн.

Таким чином, предметом спору у даній справі є стягнення грошових коштів на підставі статті 625 ЦК України, а саме 3% річних та інфляційних втрат, нарахованих відповідачу ОСОБА_1 за невиконання грошового зобов`язання на підставі судового рішення, яке набрало законної сили.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною другою статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до частини п`ятої статті 11 ЦК України у випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду.

За змістом статей 524, 533-535 і 625 ЦК України грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати.

Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України. Відтак, норми розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Отже, положення зазначеної норми права передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з рішення суду. Боржник зобов`язаний відшкодувати інфляційні витрати від знецінення неповернутих коштів за час виконання рішення суду про стягнення суми.

Невиконання боржником грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, тому право на позов про стягнення коштів на підставі статті 625 ЦК України виникає у кредитора з моменту порушення грошового зобов`язання до моменту його усунення (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження 254цс 19). Позивач має право на компенсацію знецінення неповернутих коштів за час невиконання рішення суду про стягнення суми, яке викликане недобросовісною поведінкою боржника та недосконалістю системи виконання судових рішень у державі.

Отже, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі №686/21962/15-ц (провадження №14-16цс18), у якій відступлено від правових висновків, зроблених Верховним Судом України у постановах від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України); та від 02 березня 2016 року у справі №6-2491цс15, який полягав у тому, що дія статті 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а частина п`ята статті 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень статті 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10 квітня 2018 року у справі №910/10156/17виснувала, що норми статті 625 ЦК України поширюються на всі види грошових зобов`язань, та погодилася з висновками Верховного Суду України, викладеними у постанові від 01 червня 2016 року у справі №3-295гс16, за змістом яких грошове зобов`язання може виникати між сторонами не тільки з договірних відносин, а й з інших підстав, передбачених цивільним законодавством.

З врахуванням наведеного, покликання апелянта на можливість застосування висновку, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі №6-2759цс15 є безпідставним, оскільки Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що незалежно від того чи перераховані всі постанови, у яких викладена правова позиція, від якої відступила ВП ВС, суди під час вирішення тотожних спорів мають враховувати саме останню правову позицію ВП ВС.

В постанові Об`єднаної Палати Верховного Суду від 05 липня 2019 року у справі №905/600/18 зроблено правовий висновок про те, що враховуючи положення частини другої статті 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Вимагати сплати суми боргу з врахуванням індексу інфляції, а також трьох процентів річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

З урахуванням викладеного, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України, оскільки ухвалення рішення Буського районного суду Львівської області від 19 квітня 2019 року у справі №440/2669/18 та подальше не виконання такого боржником свідчить про порушення грошового зобов`язання останнім та виникнення у кредитора права на стягнення інфляційних втрат та 3% річних.

З урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 16.05.2018 року у справі № 686/21962/15-ц, позивачем правильно визначено початок періоду виникнення грошового зобов`язання, який слід рахувати з дати набрання рішенням суду законної сили, тобто з 07.11.2019.

Наданий стороною позивача розрахунок є правильним та не спростований відповідачем.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення («Серявін та інші проти України», № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Враховуючи наведені вище обставини, рішення суду по суті спору є законним та обґрунтованим, підстав для його зміни чи скасування з мотивів, викладених у апеляційній скарзі колегія суддів не вбачає.

Разом з цим, ухвалюючи оскаржуване рішення суд першої інстанції, провівши розподіл судових витрат, помилково стягнув із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).

Так, розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються ЗУ «Про судовий збір».

Відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Згідно із Витягом з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до територіальних органів Пенсійного фонду України №184/25/6206/ВП, ОСОБА_1 має ІІ групу інвалідності, яка встановлена 20.03.2025.

Враховуючи наведене, а також те, що відповідач ОСОБА_1 на час ухвалення оскаржуваного рішення був звільнений від сплати судового збору, судові витрати позивача по сплаті судового збору в сумі 1211, 20 грн. необхідно компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382-384, 389 ЦПК України, суд,-

ухвалив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Скочко Івана Ярославовича задовольнити частково.

Рішення Буського районного суду Львівської області від 26 серпня 2025 року в частині стягнення із ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судового збору у сумі 1211,20 грн. (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок) – скасувати.

Компенсувати позивачу ОСОБА_2 судові витрат по сплаті судового збору в сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 копійок за розгляд справи у суді першої інстанції за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

В іншій частині рішення Буського районного суду Львівської області від 26 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 03 березня 2026 року.

Головуючий А.В. Ніткевич

Судді С.М. Бойко

С.М. Копняк