Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №454/1072/24 — Львівський апеляційний суд

Справа № 454/1072/24 Головуючий у 1 інстанції: Веремчук О. А.

Провадження № 22-ц/811/2886/25 Доповідач в 2-й інстанції: Ніткевич А. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Ніткевича А.В.

суддів: Бойко С.М., Копняк С.М.,

секретаря Гаврилюк Я.Ю.

з участю представника відповідача Карпів М.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Львівського апеляційного суду у м. Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта Червоноградська" на заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 вересня 2024 року в складі судді Веремчука О.А. у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта Червоноградська" про відшкодування моральної шкоди, завданою смертю,-

встановив:

У березні 29024 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ДП «Львіввугілля» про відшкодування моральної шкоди, яку оцінює в розмірі 2 000 000 (два мільйони) гривень.

Вимоги обґрунтовує тим, що його син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 працював гірником очисного забою підземним п`ятого розряду ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля» з 08 квітня 2002 року по 29 липня 2020 року і припинив роботу у зв`язку зі смертю.

Зокрема, 28 липня 2020 року після 18:00 год. син позивача на велосипеді поїхав на шахту на роботу в третю зміну (початок зміни о 20 год. – закінчення зміни о 02 год. 29.07.2020) і після роботи додому не повернувся.

Як позивачу стало відомо, по приїзду на шахту син пройшов медичний огляд, отримав допуск до роботи, спілкувався з працівниками шахти, знаходився в нарядній дільниці МДГО та РВР, заходив та перебував у відділенні чистого одягу робочої лазні на другому поверсі адміністративно-побутового комбінату шахти, переодягнувся у спецодяг, розмовляв з працівниками дільниці про виданий наряд та стан справ на дільниці і коли вони відійшли від сина о 19 год. 40 хв., він зойкнув впав на бетонну підлогу, каска злетіла з його голови і він вдарився потилицею до бетонного покриття підлоги лазні. Йому почали надавати першу медичну допомогу і привели до свідомості. По приїзду гірничих рятувальників, сина доставили в приймальне відділення Червоноградської міської лікарні, де йому ставало все гірше і його перевели в реанімаційне відділення, приблизно о 23 год. провели операцію, після чого син перебував у комі, не прийшовши до свідомості, він ІНФОРМАЦІЯ_2 о 10 год. 25 хв. помер.

Згідно із висновком судово-медичної експертизи, смерть сина настала внаслідок черепномозкової травми у вигляді перелому кісток черепа з крововиливом під оболонки і в речовину головного мозку, що призвело до стиснення головного мозку, які могли утворитися при житті, від дії твердих тупих предметів, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження і знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Відповідно до висновку комісії з розслідування цього нещасного випадку від 24.09.2020 прийнято рішення визнати даний нещасний випадок із смертельним наслідком таким, що не пов`язаний з виробництвом.

Позивач не погодився з таким висновком і відповідно до вимог «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві», затвердженого постановою кабінету Міністрів України від 17.04.2019 року № 337 (далі Порядок), пункт 58 абз. 5, позивач звернувся до Державної служби з питань праці України про невідповідність дійсним обставинам та незаконність висновку комісії з розслідування нещасного випадку від 24.09.2020, просив призначити повторне спецрозслідування нещасного випадку з сином.

Така заява була задоволена, призначено повторне спецрозслідування цього нещасного випадку, акт попереднього спеціального розслідування від 24.09.2020 за формою Н-1/НП визнано недійсним, однак висновком спецрозслідування від 26.04.2021 прийнято рішення визнати даний нещасний випадок із смертельним наслідком таким, що не пов`язаний з виробництвом, у відповідності до пункту 53 Порядку, в зв`язку з відсутністю обставин передбачених підпунктами 1,7 пункту 52 Порядку, складається акт за формою Н-1/НП.

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ДП «Львіввугілля», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання недійсним акту спеціального розслідування нещасного випадку від 26 квітня 2021 року та визнання нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання недійсним акту спеціального розслідування нещасного випадку від 26 квітня 2021 року та визнання нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, з урахуванням ухвали цього ж суду про виправлення описки від 23 серпня 2023 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Мацея М.М. задоволено.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 задоволено.

Визнано недійсним акт спеціального розслідування нещасного випадку від 26 квітня 2021 року.

Визнано нещасний випадок, що стався 28 липня 2020 року о 19 год 40 хв. на відокремленому підрозділі «Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля» з ОСОБА_2 , пов`язаним з виробництвом.

Вирішено питання розподілу судових витрат.

Постанова апеляційного суду мотивована тим, що зазначені в матеріалах спеціального розслідування відомості відповідають підпунктам 2, 3 пункту 52 Порядку 337 і є обставинами, за яких нещасний випадок з ОСОБА_2 , що мав місце 28 липня 2020 року о 19 год 40 хв. на території ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львівугілля», повинен бути визнаним пов`язаним з виробництвом. В матеріалах справи відсутні докази того, що загальне захворювання ОСОБА_2 стало причиною його падіння на тверду поверхню та отримання ним тяжких тілесних ушкоджень, що призвело до смерті. Відсутність впливу на ОСОБА_2 небезпечного виробничого фактора чи середовища при настанні з ним нещасного випадку 28 липня 2020 року у приміщенні ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львівугілля» не є підставою визнання такого, що не пов`язаний з виробництвом.

Постановою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року провадження № 61-11890св23 у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено.

Касаційні скарги представника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області – Страхоцької Ольги Ярославівни та представника Головного управління Держпраці у Львівській області – Карпюка Романа Миколайовича залишено без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишено без змін.

Зазначає, що смерть людини, неминуче завдає моральних страждань близьким родичам, що ґрунтується на загальних людських засадах, що не потребує доведення жодними додатковими доказами.

У зв`язку з смертю сина йому заподіяна моральна шкода, яка проявилася та триває на даний час, позивач до дня смерті сина проживав разом з ним та перебував на його утриманні, син не був одружений та не мав дітей, допомагав йому матеріально, по господарству (оскільки вони проживали в селі) був моральною підтримкою, невдовзі мав вийти на пенсію, отримувати страхові виплати у зв`язку з ушкодженням здоров`я, і він вірив, що до кінця свого життя разом з сином буде в матеріальному сенсі забезпечений, а в моральному, оскільки на день смерті сина йому вже виповнилося 70 років, він теж буде спокійно доживати віку.

Позивач давно пенсіонер, доходи сина були постійним та основним засобом, джерелом до існування, на час смерті сина не працював.

Встановити ціну людського життя, повернути сина неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає (і не може мати) точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи, адже немає мабцть нічого страшнішого у житті, коли живі батьки хоронять своїх дітей, які мали бути у їхній старості опорою, підтримкою (матеріальною та моральною).

Будь яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз. Втрата сина назавжди позбавила позивача його любові, уваги та піклування, він був головним годувальником в сім`ї.

Загибель сина призвела до порушення нормальних життєвих та сімейних зв`язків. Позивач відчуває розпач та моральні страждання, пов`язані із втратою найближчої людини, відчуває себе одиноким, у своєму віці він сподівався на щасливу спільну старість зі своїм сином та взаємну турботу до кінця життя, що стало неможливим.

На день смерті сину було вього лише 37 років, він був молодого віку, і попереду у нього мало бути щасливе життя, а у позивача спокійна старість.

Душевний біль та горе неможливо передати словами. Позивач втратив душевний спокій, весь час перебуває у стані постійного напруження та стресу, порушено його нормальні життєві зв`язки, він змушений докладати значних зусиль для організації свого життя, смерть сина, горе та втрата викликає реакцію замикання від оточуючого середовища, зниження настрою, порушення сну.

Розмір моральної шкоди не може бути точно обчислений чи вирахуваний, оскільки життя людини є безцінним, однак має враховуватись загально встановлена у державі практика компенсації членам сім`ї загиблих осіб.

Зокрема, державою встановлений орієнтовний розмір компенсації членам родини у разі загибелі особи при виконанні своїх професійних обов`язків. Така сума Державою встановлена у розмірі 15 000 000, 00 грн.

Таким чином, держава вважає, що саме 15 мільйонів гривень є тією сумою, яка може хоча б приблизно компенсувати членам родин загибель їх близьких родичів.

Відтак, заподіяну моральну шкоду оцінює в розмірі 2 000 000 (два мільйони) гривень. Просив позов задовольнити.

Оскаржуваним заочним рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 06 вересня 2024 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного підприємства "Львіввугілля" в користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 1000000 (один мільйон) гривень, завданої смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві, без відрахування (стягнення) податків та інших обов`язкових платежів.

Стягнуто з Державного Підприємства "Львіввугілля" судовий збір в користь держави в розмірі 10 000 грн.

Ухвалою від 22 липеня 2025 року Сокальського районного суду Львівської області заяву Державного Підприємства "Львіввугілля" про перегляд заочного рішення Сокальського районного суду Львівської області від 6 вересня 2024 року - залишено без задоволення.

Заочне рішення суду оскаржив представник відповідача ДП «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта Червоноградська» Карпів М.Р., вважає, що рішення є необґрунтованим і таким, що суперечить вимогам чинного законодавства та підлягає скасуванню.

Зазначає, що суд не постановляв ухвали про заочний розгляд справи, відповідач жодним чином не був повідомлений про проведення заочного розгляду справи.

В оскаржуваному рішенні зазначено, що відповідачем не було подано відзиву на позовну заяву, однак відзив був надісланий через ЄСІТС «Електронний суд» та доставлений до районного суду 31 травня 2024 року, а також подано клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з викликом сторін, оскільки дана справа не відноситься до категорії малозначних справ.

При цьому, термін для подання відзиву не пропущено, тому у судді були відсутні підстави для проведення заочного розгляду справи.

Вважає, що заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06.09.2024 та ухвала суду від 22.07.2025 про перегляд заочного рішення містять обставини, що суперечать одна одній.

Звертає увагу, що з 02.07.2020 ОСОБА_2 не з`являвся на роботі та через своїх односельчан передав начальнику дільниці МДГО та РВР, що він перебуває на листку непрацездатності.

Згідно із листом-відповіддю КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради» № 4673 від 04.08.2020 ОСОБА_2 перебував на листку непрацездатності (№977740 серія АХД) з 02.07.2020 по 24.07.2020 з діагнозом нейро-циркулярна дистонія по змішаному типу.

28.07.2020 в третю зміну перед початком зміни приблизно о 19 год. 40 хв. в гардеробі брудного спецодягу відділення виробничої лазні на другому поверсі адміністративно-побутового комбінату шахти у гірника очисного забою ОСОБА_2 сталися судоми, внаслідок чого він втратив свідомість та впав на бетонну підлогу.

Поверхнева медсестра надала першу медичну допомогу, гірничий диспетчер викликав РПГ ЛВ ВГРЗ, лікарі оглянувши потерпілого надали допомогу та доставили його в КП «Центральна міська лікарня Червоноградської міської ради».

Нещасний випадок стався в гардеробі брудного спецодягу розміром 7х9 м вiддiлення виробничої лазні, яка знаходиться на другому поверсі будівлі адміністративно-побутового комбінату ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля».

У ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львівугілля» створена служба охорони праці згідно із типовим положенням, яке розроблене i затверджене директором шахти «Положення про службу охорони праці» з врахуванням вимог «Системи управління виробництвом і охороною праці у вугільній промисловості України».

Службою охорони працi виконуються функції, визначені законодавством, на підприємстві контролюється проведення інструктажів та розслідування нещасних випадків в межах її компетенції, а також контроль за станом охорони праці на виробничих дiльницях та об`єктах.

15.12.2020 ВП «Управління «Західвуглепромсанекологія» ДП «Львіввугілля» було проведено лабораторні дослідження шкідливих і небезпечних факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу у гардеробі брудного спецодягу вiддiлення виробничої лазні на другому поверсi адміністративно-побутового комбінату ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля» для встановлення зв`язку з настанням нещасного випадку з гірником очисного забою дільниці з монтажу - демонтажу гірничошахтного обладнання ремонтно-відновлювальних робіт ОСОБА_2 з впливом на нього небезпечних, шкідливих виробничих факторів.

Згідно із «Протоколом №42 проведення досліджень мікроклімату» та «Протоколу № 45 проведення досліджень повітря робочої зони» від 16.12.2020 шкідливих факторів, які могли б призвести до настання нещасного випадку у гардеробі брудного спецодягу відділення виробничої лазні на другому поверсі адміністративно – побутового комбінату ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля» виявлено не було.

При опитуванні комісією свідків випадку - гірничомонтажника ОСОБА_3 та гірника підземного дільниці МДГО ОСОБА_4 встановлено, що на падіння потерпілого ОСОБА_2 нічого стороннього не вплинуло: він не рухався, не перечіплявся, не вдарявся перед падінням та не підсковзнувся; у нього миттєво сталися судоми, вiн зойкнув та в такому положенні, як стояв, впав на бетонну підлогу та вдарився головою.

З пояснення свідка ОСОБА_4 це було схоже на приступ епілепсії, бо в нього з рота виступила піна, а з подібними випадками ОСОБА_4 вже стикався та надавав потерпiлим допомогу.

24.09.2020 комісією з розслідування нещасного випадку на виробництві було прийнято рішення про визнання даного нещасного випадку із смертельним наслідком таким, що не пов`язаний з виробництвом.

Не погоджуючись з даним рішенням позивач звернувся до Державної служби з питань праці України для проведення повторного спеціального розслідування нещасного випадку, однак 26.04.2021 було прийнято рішення про визнання нещасного випадку із смертельним наслідком таким, що не пов`язаний з виробництвом.

З Акту Н-1/НП від 26.04.2021 встановлено, що ОСОБА_2 травмувався внаслідок падіння через раптове погіршення стану здоров`я, травма отримана не при виконанні безпосередньо трудових (посадових) обов`язків.

Оскільки на підставі рішень комісії, даний нещасний випадок із смертельним наслідком не був пов`язаний з виробництвом державним підприємством «Львіввугілля» в особі відокремленого підрозділу «Шахта Червоноградська» було проведено виплату матеріальної допомоги ОСОБА_1 в сумі 4382,00 грн. на підставі наказу №72 від 31.08.2020.

Зазначає, що позивачем не надано до суду належних, підтверджуючих доказів того, що йому була завдана моральна шкода, яка була пов`язана з неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта Червоноградська», а також відсутній причинний зв`язок між шкодою та протиправними діями підприємства і вини в заподіянні шкоди, що було б підставою для її відшкодування.

Посилання позивача на душевні страждання та переживання не підтверджуються жодними належними доказами, відтак стягнута судом шкода у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень не доведена, є необґрунтованою, завищеною, такою, що не відповідає принципам розумності та справедливості.

Крім того, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Підтвердженням заподіяння моральної шкоди є виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до психіатра, наприклад, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних реабілітаційних тренінгів, можливе також звернення до спеціальних експертних установ та проведення психологічної експертизи.

За уніфікованим протоколом тільки лікар може встановлювати діагноз щодо депресії та призначати лікування.

У даному випадку обов`язок довести наявність шкоди та її розмірів, протиправність поведінки (вини) заподіювача шкоди та причинний зв`язок такої поведінки із заподіяною шкодою покладається на позивача.

До позовної заяви не додано жодних документів, які підтверджують факт заподіяння позивачу моральної шкоди або наявність тих скарг на негативні психологічні прояви, які описує позивач у позовній заяві, а саме - доказів наявності зміни психічного стану, підтвердження звернення до будь-яких фахових лікарів, висновку лікарів щодо виявленого будь-якого діагнозу, який був встановлений як наслідок фізичних та душевних страждань.

Таким чином, невідомо, яким чином позивач оцінив заподіяну йому моральну шкоду, з чого він при цьому виходив, яким чином було розраховано моральну шкоду та за якими чинниками.

Факт заподіяння моральних страждань не підтверджений жодними достовірними доказами, зокрема, в справі відсутні докази, які підтверджують психологічний стан батька загиблого,

Згідно із актом проведення спеціального розслідування нещасного випадку зі смертельним наслідком Н-1/НП від 26.04.2021, який стався 28 липня 2020 року на відокремленому підрозділі «Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля», а саме пунктом 5 (Вид події та причини настання нещасного випадку, шкідливі або небезпечні виробничі фактори) встановлено, що причина настання нещасного випадку – психофізіологічна (незадовільні фізичні дані або стан здоров`я) та шкідливий або небезпечний фактор відсутній.

У пункті 8 Акту зазначено, що спеціальна комісія не вбачає вини працівників ВП «Шахта «Червоноградська», дії або бездіяльність яких призвели до цього нещасного випадку.

Тобто вини відповідача в тому, що син позивача отримав травму немає, так як зі сторони власника не було вчинено ніяких протиправних дій, які б знаходились в причинному зв`язку з настанням нещасного випадку на виробництві, а також штучно не було створено шкідливих і небезпечних умов праці, які б спричинили нещасний випадок.

ДП «Львіввугілля» як підприємство, яке відноситься до Переліку об`єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави, входить до Переліку об`єктів критичної інфраструктури паливно-енергетичного сектору, а також є критично важливим для функціонування економіки та забезпечення життєдіяльності населення в особливий період, на даний час опинилось у вкрай складній ситуації через повну відсутності коштів у зв`язку із припиненням розрахунків за видобуте шахтарями та відвантажене на ДП «Укрвугілля» вугілля.

Реалізація енергетичного вугілля ДП «Львіввугілля» здійснювалась через ДП «Укрвугілля», яке проводило поставку вугілля на теплоелектростанції з метою виконання доведених завдань Міненерго.

Навесні 2024 року російська федерація вдалася до нової тактики ударів по українській енергосистемі внаслідок чого ДП «Львіввугілля» втратило єдиного споживача вугільної продукції - Трипільську ТЕС, що спричинило утворення заборгованості по виплаті заробітної плати.

Значна заборгованість ДП «Укрвугілля» перед ДП «Львіввугілля» має особливо негативний вплив на вкрай складну економічну ситуацію підприємства.

На даний час в ДП «Львіввугілля» існує нагальна необхідність у коштах для виплати заборгованості по заробітній платі. Неналежні розрахунки ДП «Укрвугілля» унеможливлюють поступлення коштів, які також вкрай необхідні для сплати податків, єдиного соціального внеску, погашення заборгованості з ПДВ, підтримання технологічного процесу підприємства, монтажу нових лав та нарощування виробничих потужностей в умовах воєнного стану.

Сума задоволеного позову у розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень для ДП «Львіввугілля» в особі ВП «Шахта Червоноградська» є вкрай завищеною і жодним чином необґрунтованою.

Просить скасувати заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 вересня 2024 року, ухвалити нове рішення, яким відмовити в позові ОСОБА_1 в повному обсязі.

19.09.2025 на адресу апеляційного суду надійшов відзив представника ОСОБА_5 на апеляційну скаргу, покликаючись на те, що позивач не погодився з рішенням за яким нещасний випадок із смертельним наслідком щодо сина визнано таким, що не пов`язаний з виробництвом та довівши у судовому порядку, що нещасний випадок, що стався 28 липня 2020 року о 19 год 40 хв. на відокремленому підрозділі «Шахта «Червоноградська» ДП «Львіввугілля» з ОСОБА_2 , є пов`язаним з виробництвом, звернувся до суду із вимогою про стягнення моральної шкоди. Покликається на судову практику, зокрема, постанову КЦС ВС від 3 серпня 2022 року у справі № 607/11755/20, де суд взяв до уваги, що позивачі зазнали душевних страждань у зв`язку зі смертю сина; втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню; позивачі позбавлені можливості матеріальної та моральної підтримки сина у подальшому своєму житті та в старості; відновити попередній стан життя позивачів неможливо та погодився зі встановленим розміром моральної шкоди на користь позивачів – по 700 тис. грн кожному. Просить апеляційну скаргу ДП "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта Червоноградська" залишити без задоволення, а заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 вересня 2024 року залишити без змін. Стягнути витрати на правову допомогу на користь позивача в розмірі 40 000 (сорок тисяч) гривень.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника відповідача Карпів М.Р. на підтримку доводів скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішень суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково враховуючи таке.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно із статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи частково позовні вимоги суд першої інстанції погодився, що позивач зазнав душевних страждань у зв`язку зі смертю сина, втрата рідної людини є найвищою немайновою втратою, яка не підлягає відновленню, позивач позбавлений можливості матеріальної та моральної підтримки сина у подальшому своєму житті та в старості, а відновити попередній стан життя позивача неможливо.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позов необхідно задовольнити частково та стягнути з відповідача в користь позивача відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, завданої смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві, без відрахування (стягнення) податків та інших обов`язкових платежів.

Крім цього, суд стягнув з відповідача судовий збір в користь держави.

Перевіряючи законність оскаржуваного рішення, колегія суддів враховує таке.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа лише в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Відповідно до частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, у силу якого одна сторона (потерпілий) має право вимагати відшкодування заподіяної шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному розмірі.

Завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди породжує зобов`язання між особою, яка таку шкоду завдала, та потерпілою особою. Залежно від змісту такого зобов`язання воно може бути грошовим або негрошовим.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який працював гірником очисного забою підземним п`ятого розряду ВП «Шахта Червоноградська» ДП «Львіввугілля» з 08 квітня 2002 року по 29 липня 2020 року і припинив роботу у зв`язку з смертю.

Зокрема, 28 липня 2020 року після 18 години ОСОБА_2 поїхав на велосипеді на шахту у третю зміну (початок зміни о 20 год. - закінчення зміни о 02 год. 29 липня 2020 року) і після роботи додому не повернувся.

По приїзду на шахту ОСОБА_2 пройшов медичний огляд, отримав допуск до роботи, спілкувався з працівниками шахти, знаходився в нарядній дільниці МДГО та РВР, заходив та перебував у відділенні чистого одягу робочої лазні на другому поверсі адміністративно-побутового комбінату шахти, переодягнувся у спецодяг, розмовляв з працівниками дільниці про виданий наряд та стан спав на дільниці.

Коли працівники відійшли від нього о 19 год. 40 хв, він зойкнув, впав на бетонну підлогу, каска злетіла з його голови і він вдарився потилицею до бетонного покриття лазні.

Йому почали надавати першу медичну допомогу і привели до свідомості.

Після приїзду гірничих рятувальників, ОСОБА_2 доставили у приймальне відділення Червоноградської міської лікарні, де йому ставало все гірше і його перевели в реанімаційне відділення, приблизно о 23 год. провели операцію, після чого він перебував у комі, не прийшовши до свідомості, ІНФОРМАЦІЯ_4 о 10 год. 25 хв. помер.

Згідно із висновком судово-медичної експертизи, смерть ОСОБА_2 настала внаслідок черепно-мозкової травми у вигляді перелому кісток черепа з крововиливом під оболонки і в речовину головного мозку, що призвело до стискання головного мозку, які могли утворитися при житті, від дії твердих тупих предметів, відноситься до тяжкого тілесного ушкодження і знаходяться в прямому причинному зв`язку з настанням смерті.

Відповідно до висновку комісії з розслідування цього нещасного випадку від 24 вересня 2020 року, прийнято рішення визнати даний нещасний випадок із смертельним наслідком таким, що не пов`язаний з виробництвом.

За заявою позивача на підприємстві було призначено повторне спеціальне розслідування цього нещасного випадку, акт попереднього спецрозслідування від 24 вересня 2020 року за формою Н-1/НП визнано недійсним, однак іншим актом спеціального розслідування від 26 квітня 2021 року знову прийнято рішення визнати даний нещасний випадок із смертельним наслідком таким, що не пов`язаний з виробництвом, відповідно до пункту 53 «Порядку розслідування та обліку нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві» затвердженого постановою КМУ від 17 квітня 2019 року №337 надалі Правила).

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ДП «Львіввугілля», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання недійсним акту спеціального розслідування нещасного випадку від 26 квітня 2021 року та визнання нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом.

З урахуванням уточнених позовних вимог від 24 жовтня 2022 року позивач просив: визнати недійсним акт спеціального розслідування нещасного випадку від 26 квітня 2021 року за формою Н1/НП; визнати нещасний випадок, що стався 28 липня 2020 року о 19 год.40 хв. на відокремленому підрозділі «Шахта «Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля» з ОСОБА_2 пов`язаним з виробництвом; стягнути з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на його користь у зв`язку зі смертю годувальника: щомісячні страхові виплати за період з 29 липня 2020 року по 29 жовтня 2022 року, в сумі 293974 гривні 38 коп, а надалі щомісячно слід стягувати в його користь страхові виплати в сумі 10887 гривень 94 коп з індексацією; одноразову допомогу на сім`ю в сумі 219700 гривень; одноразову допомогу, як утриманцю потерпілого в сумі 43940 гривень, та судові витрати (т.1 а.с.1-6;181-182).

Ухвалою Червоноградського міського суду Львівської області від 29 листопада 2022 року провадження у частині стягнення з Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області на користь ОСОБА_1 у зв`язку зі смертю годувальника щомісячні страхові виплати, одноразової допомоги на сім`ю, одноразової допомоги як утриманцю - закрито.

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2023 року справа № 459/1639/22 у задоволенні позову ОСОБА_1 до Державного підприємства «Львіввугілля», Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Львівській області, Головного управління Держпраці у Львівській області про визнання недійсним акту спеціального розслідування нещасного випадку від 26 квітня 2021 року та визнання нещасного випадку, пов`язаного з виробництвом - відмовлено.

Постановою Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у справі № 459/1639/22 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – ОСОБА_5 – задоволено.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 10 березня 2023 року – скасовано та ухвалено нове рішення.

Позов ОСОБА_1 – задоволено.

Визнано недійсним акт спеціального розслідування нещасного випадку від 26 квітня 2021 року.

Визнано нещасний випадок, що стався 28 липня 2020 року о 19 год. 40 хв. на відокремленому підрозділі «Шахта «Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля» з ОСОБА_2 пов`язаним з виробництвом.

Стягнуто з Державного підприємства «Львіввугілля» на користь ОСОБА_1 – 1488 гривень судових витрат.

Постановою Верховного Суду від 13 грудня 2023 року у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду відмовлено.

Касаційні скарги представника Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - Страхоцької Ольги Ярославівни та представника Головного управління Держпраці у Львівській області - Карпюка Романа Миколайовича залишено без задоволення.

Постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року залишено без змін.

За змістом частини другої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили.

Преюдиціальність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини.

Суб`єктивними межами є те, що у двох справах беруть участь одні й ті самі особи чи їх правонаступники, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини. Об`єктивні межі стосуються обставин, встановлених рішенням суду.

Преюдиціальні обставини не потребують доказування, якщо одночасно виконуються такі умови: обставина встановлена судовим рішення; судове рішення набрало законної сили; у справі беруть участь ті самі особи, які брали участь у попередній справі, чи хоча б одна особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиціального значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиціальне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/14 (провадження № 12-144гс18) зазначила, що преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Таким чином, обставини та висновки судів у справі № 459/1639/22 мають преюдиційне значення для даного судового провадження та повинні бути враховані.

Звертаючись із позовними вимогами ОСОБА_1 зазначає, що нещасний випадок з його сином ОСОБА_2 , що мав місце 28 липня 2020 року на території ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львівугілля» визнаний таким, що пов`язаним з виробництвом, тому просив про стягнення з відповідача моральної шкоди, яка заподіяна у зв`язку із смертю сина, покликаючись на те, що будь-яка компенсація моральної школи не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз, водночас, оскільки державою встановлений орієнтовний розмір компенсації членам родини у разі загибелі особи при виконанні своїх професійних обов`язків у розмірі 15 000 000, 00 грн., заподіяну йому моральну шкоду оцінює в розмірі 2 000 000 (два мільйони) гривень.

Зважаючи на те, що рішення суду оскаржується лише відповідачем та виключно у контексті часткового задоволення позовних вимог, тому слідуючи принципу диспозитивності цивільного судочинства та статті 367 ЦПК України, законність оскаржуваного рішення в іншій частині, колегія суддів не перевіряє.

Зазначене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03 жовтня 2018 року у справі № 186/1743/15-ц, яка зводиться до того, що у разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини ні в мотивувальній, ні в резолютивній частині судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Колегія суддів виходить з того, що правовідносини між сторонами у справі, що переглядається, виникли з делікту, а саме внаслідок заподіяння позивачу ОСОБА_1 шкоди, через нещасний випадок з його сином ОСОБА_2 , що мав місце 28 липня 2020 року на території ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львівугілля».

За фактом завдання шкоди виникає деліктне зобов`язання, яке припиняється належним виконанням у момент відшкодування потерпілому шкоди в повному обсязі особою, яка її завдала. Сторонами деліктного зобов`язання класично виступають потерпілий (кредитор) і особа, яка завдала шкоди (боржник).

Загальні положення про відшкодування шкоди передбачені главою 82 ЦК України.

Відповідно до частин першої, другої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної особи або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкода завдана не з її вини.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом п. 1 ч. 2 ст. 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини першої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.

Моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю (ч. 2 ст. 1168 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 153 КЗпП України на всіх підприємствах, в установах, організаціях створюються безпечні і нешкідливі умови праці, забезпечення яких частиною 2 вказаної статті цього Кодексу покладено на власника або уповноважений ним орган.

Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних актів про охорону праці, що передбачено ч. З ст. 153 КЗпП України.

Згідно із ст. 13 Закону України «Про охорону праці» роботодавець зобов`язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці.

Частиною третьою ст. 13 Закону України «Про охорону праці» на роботодавця покладено безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

Спеціальним законом, який визначає правові та організаційні засади проведення гірничих робіт, забезпечення протиаварійного захисту гірничих підприємств, установ та організацій є Гірничий закон України.

Відповідно до ст. 38 Гірничого закону України до обов`язків гірничого підприємства відноситься відшкодування шкоди, завданої фізичній особі.

Колегія суддів виходить з того, що сам нещасний випадок, що мав місце 28 липня 2020 року з ОСОБА_2 на території ВП «Шахта «Червоноградська» ДП «Львівугілля» та визнання його таким, що пов`язаний з виробництвом, не є предметом даного судового провадження, оскільки, як зазначалося вище, відповідні судові рішення з цього приводу, а саме про задоволення вимог ОСОБА_1 та визнання недійсним Акту спеціального розслідування нещасного випадку від 26 квітня 2021 року та визнання нещасного випадку, що стався 28 липня 2020 року на відокремленому підрозділі «Шахта «Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля» з ОСОБА_2 пов`язаним з виробництвом, знаходяться у законній силі.

Таким чином, будь які доводи апеляційної скарги, які зводяться до заперечень статусу нещасного випадку, що мав місце 28 липня 2020 року на відокремленому підрозділі «Шахта «Червоноградська» Державного підприємства «Львіввугілля» з ОСОБА_2 та визнаний таким, що пов`язаний з виробництвом, не заслуговують на увагута спростовуються матеріалами справи.

Враховуючи наведене, виключною правовою проблемою є розмір моральної шкоди, як грошовий еквівалент понесених позивачем страждань, у зв`язку із смертю сина, оскільки, на думку представника відповідача, така шкода позивачем не доведена, а стягнутий судом розмір грошових коштів на її відшкодування є завищеним.

Колегія суддів виходить з того, що моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру (пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року в справі № 752/17832/14-ц).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із роз`ясненнями, наданими у пунктах 3, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31 березня 1995 року з наступними змінами, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайного характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (пункт 92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц).

Колегія суддів звертає увагу на те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, провадження № 14-400цс19).

Закон не покладає на позивача обов`язок доказування вини відповідача в заподіянні шкоди, він лише повинен доказати факт заподіяння такої шкоди відповідачем та її розмір.

Такі ж висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах викладені у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року у справі №234/16272/15-ц (провадження№ 61-31395сво18).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року в справі №180/1735/16-ц).

Наявність моральної шкоди доводиться позивачем, який в позовній заяві має зазначити, які моральні страждання та у зв`язку з чим він поніс і чим обґрунтовується розмір компенсації. Розмір відшкодування моральної шкоди оцінюється самим потерпілим та визначається у позовній заяві.

Разом з тим, моральну шкоду, зважаючи на її сутність, не можна відшкодувати у повному обсязі, оскільки не має (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Зважаючи на це, будь-яка компенсація моральної шкоди не є (і не може бути) адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Безумовним є те, що смертю сина ОСОБА_2 позивачу заподіяна моральна шкода, завдана з вини відповідача, який не створив безпечних умов праці, унаслідок чого син був смертельно травмований.

Таким чином, колегія суддів виходить з того, що втрата і біль, які пережив позивач ОСОБА_1 та продовжує переживати є непоправними, оскільки його рідна дитина померла, тобто її не повернеш, відтак жодний грошовий розмір моральної шкоди не може бути належною сатисфакцією та у повній мірі покрити таку.

Як вказано у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 у справі №752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Беззаперечно встановивши, що внаслідок нещасного випадку, який визнаний таким, що пов`язаний з виробництвом, позивач зазнав значної емоційної напруги, стресу та страждань, пов`язаних із цим негативних змін у житті, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про перенесення позивачем душевних страждань, а як наслідок існування правових підстав для відшкодування моральної шкоди, при цьому, визначаючи її розмір, місцевий суд у достатній мірі врахував глибину понесених позивачем страждань через смерть сина, тривалість спірних правовідносин та необхідність доведення своєї позиції у судовому порядку, відношення сторони відповідача до таких, відтак обґрунтовано визначив розмір відшкодування моральної шкоди у розмірі 1000000 грн 00 коп.

Керуючись принципами виваженості, розумності, справедливості та співмірності, колегія суддів доходить висновку, що розмір стягнутої судом компенсації моральної шкоди відповідає глибині і тривалості моральних страждань позивача та у жодному разі не призводить до його безпідставного збагачення.

При цьому, сам лише факт заперечення стороною відповідача моральної шкоди чи розміру такої не свідчить про її відсутність та не має обов`язком для суду задоволення відповідних вимог у меншому розмірі.

Так, самих лише тверджень (запевнень) сторони недостатньо для суду у контексті доказування чи спростування тих чи інших обставин, оскільки слідуючи диспозитивності та змагальності цивільного процесу, а також вимогам ст. 76 ЦПК України доказування здійснюється на підставі даних, які встановлюються відповідними засобами, зокрема, висновками експертів.

Підстави обов`язкового призначення судом експертизи визначені статтею 105 ЦПК України.

Як визначив Європейський суд з прав людини у справі «Ноймайстер проти Австрії» (1968 рік) кожна сторона під час розгляду справи повинна мати рівні можливості та жодна із сторін не повинна мати якихось вагомих переваг над опонентом.

У контексті зазначаного, колегія суддів виходить з того, що заперечуючи визначений судом розмір моральної шкоди, відповідач ДП «Львіввугілля» з клопотанням про призначення відповідної судової експертизи для встановлення обсягу моральних страждань позивача, не звертався, при цьому категорія справи та предмет доказування у такій, не свідчать про обов`язковість призначення експертизи (ст. 105 ЦПК України), яка і у такому випадку має призначатися за клопотанням хоча б однієї із сторін.

В свою чергу, у ст. 110 ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу.

Натомість, призначення експертиз для визначення розміру моральної шкоди не є обов`язковим, оскільки таке визначення, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, належить до компетенції суду.

Зазначений висновок викладено у постанові Верховного Суду від 09 вересня 2020 року в справі № 372/4412/15-ц, який підтриманий Верховним Судом в постановах від 09 листопада 2022 року в справі № 462/6463/16-ц, від 26 січня 2024 року в справі № 607/7296/22, від 16 квітня 2025 року в справі № 127/40363/23, що свідчить про його усталеність в судовій практиці.

При дослідженні висновку експерта суди повинні виходити з того, що висновок експерта не має наперед встановленої сили та переваги над іншими джерелами доказів, підлягає перевірці й оцінці за внутрішнім переконанням суду, яке має ґрунтуватись на всебічному, повному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в сукупності.

Разом з цим, суд не може обґрунтовувати своє рішення лише висновком експертизи.

Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду від 22 липня 2022 року в справі №/811/4240/14.

Відповідно до ч. 1 ст. 17 ЗУ "Про виконання рішень та застосування практики ЄСПЛ" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику ЄСПЛ як джерела права.

Практика ЄСПЛ з питання відшкодування моральної шкоди свідчить про те, що оцінка такої шкоди за своїм характером, є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом. Цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. При цьому судова практика має забезпечувати правову визначеність у питанні щодо компенсацій за вчинення аналогічних правопорушень.

Зокрема у рішеннях ЄСПЛ неодноразово було застережено, що деякі форми нематеріальної шкоди, включаючи моральні страждання, за самою їхньою природою не завжди можна підтвердити конкретними доказами, але це не заважає суду присуджувати грошову компенсацію, якщо у нього є розумні підстави вважати, що заявник зазнав моральної травми, яка потребує такого відшкодування (рішення у справі Абдулазіз, Кабалес і Балкандалі проти Сполученого Королівства Abdulaziz, Cabales and Balkandaliv. the United Kingdom) від 28 травня 1985 року, серія А, № 94, п.96).

Крім того практикою ЄСПЛ визнано презумпцію моральної шкоди, що означає правило, відповідно до якого, у разі порушення майнових або цивільних прав "середня", "нормально" реагуюча на протиправну поведінку щодо неї людина відчуває страждання (моральну шкоду).

З цього погляду можливість людини реалізувати своє природне право на одержання компенсації за страждання і переживання, спричинені посяганням на належні їй особисті немайнові блага, слід розцінювати як один з виявів верховенства права. Водночас усвідомлення взаємозв`язку відшкодування моральної шкоди з правом на доступ до ефективного засобу юридичного захисту вочевидь має спиратися на загальне переконання у спроможності юрисдикційного органу сформувати обґрунтоване уявлення щодо наявності та специфіки втілення моральної шкоди, що зазвичай виникає за подібних життєвих обставин.

У переважній більшості випадків ЄСПЛ: а) наголошує на розумно очікуваних, передбачуваних або звичайних за подібних обставин негативних наслідках, що мали б виникнути у немайновій сфері потерпілої особи; б) виходить з розумного врахування суті порушеного права, особливостей вчинення конкретного правопорушення та характерного для останнього негативного впливу на стан потерпілого; в) при визначенні розміру моральної шкоди керується власною практикою в аналогічних справах.

Отже, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженої Головою ЄСПЛ на підставі статті 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах.

Заперечуючи стягнутий судом розмір моральної шкоди, сторона не наводить відповідної судової практики в аналогічних правовідносинах для підтвердження таких доводів та спростування висновків суду.

Разом з цим, враховуючи обставини справи, особу потерпілого (вік та інші обставини пов`язані з цим) та ставлячись з максимальним розумінням до втрат, яких останній зазнав, у зв`язку з втратою сина, колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду щодо стягнення відповідної суми на відшкодування шкоди, яка відповідає вимогам розумності та справедливості за правовідносин, що склалися, тому підстави для задоволення апеляційної скарги у цій частині відсутні.

В свою чергу, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення суду першої інстанції повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення (ст. 374 ЦПК України).

Відповідно до статті 376 ЦПК України підстави для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо: суд розглянув в порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження (пункту 7 частини третьої статті 376 ЦПК України).

Так, у п. 2 ч. 2 ст. 19 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: позовного провадження (загального або спрощеного).

Спрощене позовне провадження призначене для розгляду: 1) малозначних справ; 2) справ, що виникають з трудових відносин; 3) справ про надання судом дозволу на тимчасовий виїзд дитини за межі України тому з батьків, хто проживає окремо від дитини, у якого відсутня заборгованість зі сплати аліментів та якому відмовлено другим із батьків у наданні нотаріально посвідченої згоди на такий виїзд; 4) справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи (ч.4 ).

Крім того, ч. 6 ст. 19 ЦПК України передбачає, що для цілей цього Кодексу малозначними справами є, зокрема, справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Таким чином, при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди та вказав ціну позову 2 000 000,00 грн. (а.с. 1).

Згідно із ст. 187 ЦПК України питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Сокальського районного суду Львівської області від 21 березня 2024 року відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (а.с. 61).

Колегія суддів виходить з того, що публічний характер судового розгляду є істотним елементом права на справедливий суд, а відкритість процесу, як правило, включає право особи бути заслуханою в суді.

Принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

В свою чергу, згідно з ч. 4 ст. 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Зважаючи на те, що ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, позов у даній справі не міг розглядатися в порядку спрощеного позовного провадження, тому розглянуши даний спір у порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права, що є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.

Більше того, дійшовши висновку про необхідність розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження, суд першої інстанції дійшов взаємовиключного висновку про можливість ухвалення заочного рішення, оскільки умови проведення заочного розгляду справи визначені ст. 280 ЦПК України і до таких віднесено, зокрема, повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання та його неявка.

Суд першої інстанції на вказане належної уваги не звернув та дійшов помилкового висновку про те, що зазначена справа може бути розглянута без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, що дійсно позбавило відповідача мати розумну можливість представляти свої інтереси як учасника справи в умовах, які передбачені процесуальним законодавством, зокрема в умовах відкритого та публічного судового розгляду, відтак доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, що вказує на необхідність скасування оскаржуваного рішення з цих підстав та ухвалення у справі нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення тієї ж суми моральної шкоди на користь позивача, оскільки, як зазначено вище позовні вимоги є підставними та жодним чином не спростовані відповідачем.

Скасування за таких обставин оскаржуваного рішення не має наслідком вирішення питання про перерозподіл судових витрат у справі.

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

Колегія суддів виходить з того, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1 ст. 133 ЦПК України).

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать у тому числі витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи (п.п. 1, 2 ч. 3 ст. 133 ЦПК України).

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, зокрема , у разі відмови в позові - на позивача (ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України).

Згідно із п. 8 ч. 3 ст. 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Подавши відзив на апеляційну скаргу, представник позивача просить про стягнення судових витрат на правову допомогу, однак доказів на підтвердження понесення таких, апеляційному суду, на разі не подав, тому слідуючи диспозитивності, колегія суддів таке питання при ухваленні цієї постанови не вирішує.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 368, п. 2 ч. 1 ст. 374, ст.ст. 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

Апеляційну скаргу Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта Червоноградська" – задовольнити частково.

Заочне рішення Сокальського районного суду Львівської області від 06 вересня 2024 року – скасувати.

Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до Державного підприємства "Львіввугілля" в особі відокремленого підрозділу "Шахта Червоноградська" про відшкодування моральної шкоди, завданою смертю – задовольнити частково.

Стягнути з Державного підприємства "Львіввугілля" на користь ОСОБА_1 відшкодування моральної шкоди в розмірі 1 000 000 (один мільйон) гривень, завданої смертю внаслідок нещасного випадку на виробництві.

Стягнути з Державного Підприємства "Львіввугілля" у дохід держави судовий збір в розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена у касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 05 березня 2026 року.

Головуючий: А.В. Ніткевич

Судді: С.М. Бойко

С.М. Копняк