Рішення від 01 березня 2026 р. у справі №610/398/24 — Балаклійський районний суд Харківської області

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

610/398/24 2/610/8/2026 02 березня 2026 року

Балаклійський районний суд Харківської області у складі:

судді: Стригуненка В.М.

за участю

секретаря: Ворони І.О.,

розглянувши в місті Балаклія Ізюмського району Харківської області у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення понесених витрат з недобросовісного співвласника нерухомого майна,

в с т а н о в и в:

Представник позивача - адвокат Браславська О.А. просить стягнути з ОСОБА_2 , як співвласника нерухомого майна, а саме квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить відповідачу в розмірі 1/4 частки, на користь позивача частину понесених витрат по оплаті житлово-комунальних послуг за опалення та утримання житла і прибудинкової території в загальній сумі 8325 гривень, та судові витрати.

Посилалась на те, що відповідач з часу прийняття спадщини після смерті померлого батька так і не отримала свідоцтва про право власності на спадщину на свою 1/4 частку квартири, при цьому відсутність реєстрації права власності не зумовлює позбавлення її прав користування та володіння належним їй на праві власності майном, а також обов`язку оплачувати житлово-комунальні послуги з моменту прийняття спадщини. Проте відповідач з часу прийняття спадщини ніколи не сплачувала жодних коштів на рахунок оплати житлово-комунальних послуг, які самостійно оплачувала позивач в повному обсязі. В квартирі, окрім нарахувань за комунальні послуги, які нараховуються за показаннями лічильника, також здійснюється нарахування за опалення та утримання житла та прибудинкової території, які розраховуються із загальної площі квартири та які повинні нести усі співвласники квартири в залежності від їх частки у праві власності (а.с. 2-4).

Представник позивача просила справу розглянути за її та позивача відсутності (а.с. 3 зворот, 88-89).

Відповідач про час і місце судового засідання повідомлялась належним чином за зареєстрованим місцем проживання (перебування) (а.с. 42), однак на пошту за отриманням судової повістки і в судове засідання не з`явилась (а.с. 132), причини неявки суду не повідомила, відзиву на позовну заяву та заяви про розгляд справи за її відсутності не подала, її представник - адвокат Литовченко С.І. просив справу розглянути за його та відповідача відсутності, позов визнав, проте щодо стягнення з відповідача судових витрат на надання правничої допомоги не погодився та вважав, що їх вартість повинна складати 2000 грн, враховуючи складність справи, витрачений час та об`єм виконаної роботи в період розгляду даної цивільної справи (а.с. 133).

Судом встановлені такі обставини і визначені відповідні до них правовідносини.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Позивачу на праві спільної часткової власності належить квартира за адресою: АДРЕСА_1 , 1/2 частка якої їй належить на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 06.08.2008 (розпорядження органу приватизації від 30.07.2008) та 1/4 частка – на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.01.2022, виданого після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 (а.с. 13, 14, 15, 18).

Таким чином, ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 3/4 частки квартири.

Відповідач ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 18.01.2022 після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 батька ОСОБА_3 також прийняла спадщину у вигляді 1/4 частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 , однак свідоцтво про право на спадщину їй не видано (а.с. 14).

Відповідно до ч. 1 ст. 1296 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину.

Проте відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину (ч. 3 ст. 1296 ЦК України).

Частиною 1 ст. 1297 ЦК України передбачено, що спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Разом з тим, незалежно від часу прийняття спадщини, вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Отримання свідоцтва про право на спадщину та проведення його державної реєстрації спадкоємцем, який прийняв спадщину у складі якої є нерухоме майно, є обов`язком спадкоємця. Право власності у спадкоємця на успадковане нерухоме майно виникає з моменту державної реєстрації майна.

Відповідно до частини п`ятої статті 1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Отже, прийнявши спадщину відповідач набула право на квартиру, успадкувавши також права та обов`язки спадкодавця. Тому незалежно від того чи отримала відповідач свідоцтво про право на спадщину, чи здійснила реєстрацію права власника на успадковане нерухоме майно, вона має належним чином утримувати майно, що належить їй.

Такий висновок, викладений у Постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 401/710/15-ц.

Згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності. Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом. Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Згідно зі ст. 319, 322 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власність зобов`язує. Власник зобов`язаний утримувати майно, що йому належить, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 360 ЦК України встановлено, що співвласник відповідно до своєї частки у праві спільної часткової власності зобов`язаний брати участь у витратах на управління, утримання та збереження спільного майна, у сплаті податків, зборів (обов`язкових платежів), а також нести відповідальність перед третіми особами за зобов`язаннями, пов`язаними із спільним майном.

Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що індивідуальний споживач це фізична або юридична особа, яка, зокрема, є власником (співвласником) нерухомого майна.

Отже, у ОСОБА_2 , як спадкоємиці 1/4 частки квартири, виник обов`язок з моменту прийняття спадщини оплачувати житлово-комунальні послуги, надані у квартиру, у розмірі, що відповідає її частці.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 2 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» предметом регулювання цього Закону є відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення та поводження з побутовими відходами, а також відносини, що виникають у процесі надання послуг з постачання та розподілу електричної енергії і природного газу споживачам у житлових, садибних, садових, дачних будинках. Норми цього Закону застосовуються з урахуванням особливостей, встановлених законами, що регулюють відносини у сферах постачання та розподілу електричної енергії і природного газу, постачання теплової енергії, централізованого постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно зі ст. 5 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать: 1) житлова послуга - послуга з управління багатоквартирним будинком, яка в себе включає: забезпечення утримання спільного майна багатоквартирного будинку, зокрема прибирання внутрішньобудинкових приміщень та прибудинкової території, якщо прибудинкова територія, за даними Державного земельного кадастру, знаходиться у власності або користуванні співвласників багатоквартирного будинку відповідно до вимог законодавства, виконання санітарно-технічних робіт, обслуговування внутрішньобудинкових систем (крім обслуговування внутрішньобудинкових систем, що використовуються для надання відповідної комунальної послуги у разі укладення індивідуальних договорів з обслуговуванням внутрішньобудинкових систем про надання такої послуги, за умовами яких обслуговування таких систем здійснюється виконавцем), утримання ліфтів тощо; купівлю електричної енергії для забезпечення функціонування спільного майна багатоквартирного будинку; поточний ремонт спільного майна багатоквартирного будинку; інші додаткові послуги, які можуть бути замовлені співвласниками багатоквартирного будинку; комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

З розрахунку об`єднання співвласників багатоквартирних будинків "НАШ ДІМ" від 13.02.2024 вбачається, що за період з 01.01.2018 по 01.02.2024 ОСОБА_1 сплатила нараховані за утримання житла та прибудинкової території за адресою: АДРЕСА_1 , 14316,15 гривень (а.с. 16-17, 118).

Відповідно до наданих позивачем квитанцій за період з травня 2019 року по грудень 2023 року вона сплатила за опалення 18984,14 грн (а.с. 21, 23-36), що також підтверджується актом звірки відокремленого структурного підрозділу Зміївська ТЕС ПАТ "ЦЕНТРЕНЕРГО" (а.с. 117).

Судом встановлено та не заперечувалось стороною відповідача, що ОСОБА_2 не здійснювала оплати житлово-комунальних послуг за утримання житла та прибудинкової території та за опалення по вказаній квартирі за вказаний позивачем період.

Оскільки відповідач ОСОБА_2 є співвласником спірної квартири, то незалежно від користування даним майном (проживання чи не проживання в зазначені квартирі), вона зобов`язана нести обов`язок спільного утримання цієї квартири щодо оплати частини вартості послуг сплачених позивачем за послуги з управління багатоквартирним будинком за утримання житла та прибудинкової території та за опалення, які нараховуються без лічильника.

Відповідно до ч. 1 ст. 544 ЦК України боржник, який виконав солідарний обов`язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього.

Отже, позивач вправі вимагати від відповідача в порядку регресу грошові кошти, сплачені нею в якості оплати житлово-комунальних послуг, у відповідній частці.

Тому, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми в розмірі 8325 грн (1/4 від 14316,15+18984,14) є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Представник позивача у позовній заяві зазначила попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, в тому числі за надання правничої допомоги, розмір яких склав 5000 грн (а.с. 3). В позовній заяві просила стягнути судові витрати з відповідача.

Статтею 15 ЦПК України передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно із ч. 1 ст. 26 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Між позивачем ОСОБА_1 і адвокатом Браславською О.А. 14.02.2024 укладено договір про надання правничої допомоги № 12/2024, відповідно до якого адвокат зобов`язується надати правову допомогу, в тому числі за окремим дорученням клієнта, а клієнт несе обов`язок сплатити адвокату гонорар, який встановлюється в розмірі 500 грн за одну годину роботи адвоката (а.с. 19-20).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України); 3) розподіл судових витрат між сторонами (стаття 141 ЦПК України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Згідно до ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України cудовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року у справі № 757/29103/20-ц (провадження № 61-11792св21) зазначено, що в разі підтвердження обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, обґрунтованості їх вартості витрати за такі послуги підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 137 ЦПК України). Визначальним у цьому випадку є факт надання адвокатом правової допомоги у зв`язку з розглядом конкретної справи.

Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо вони були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (рішення Європейського суду з прав людини від 23 січня 2014 року у справі "East/West Alliance Limited" проти України», заява № 19336/04, пункт 268; рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року у справі "Ботацці проти Італії", заява № 34884/97, пункт 30).

Суд зауважує, що при розгляді справи судом питання про відшкодування витрат на правничу допомогу учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань і саме зацікавлена сторона має вчинити певні дії, спрямовані на відшкодування з іншої сторони витрат на професійну правничу допомогу, а інша сторона має право на відповідні заперечення проти таких вимог, що виключає ініціативу суду з приводу відшкодування витрат на професійну правничу допомогу одній із сторін без відповідних дій з боку такої сторони (саме така позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

В попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат на правову допомогу зазначено, що 16.02.2024 ОСОБА_1 сплатила адвокату Браславській О.А. гонорар за надані послуги в розмірі 3000 грн (а.с. 37-38), що також підтверджується квитанцією до прибуткового касового ордеру № 12/2024 від 16.02.2024 (а.с. 22).

Із огляду на викладене, суд вважає, що наявні підстави для відшкодування витрат на правничу допомогу, які є фактично понесеними.

Згідно із пунктом 4 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги – домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Інші види правової допомоги – види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини 1 статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").

З аналізу зазначеної норми слідує, що гонорар може встановлюватися у формі: фіксованого розміру, погодинної оплати.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.

У разі недотримання вимог частини 4 статті 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

У додатковій постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі № 925/1545/20 вказано, що для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.

У своїй практиці ЄСПЛ керується трьома ключовими принципами під час вирішення питань про відшкодування судових витрат. Звернення про відшкодування таких витрат задовольняються тоді, коли судові витрати, що підтверджено доказами: фактично понесені; необхідні, щоб запобігти порушенню або отримати відшкодування за нього; визначені у розумному розмірі.

Із урахуванням конкретних обставин, зокрема, ціни позову суд може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; тривалість розгляду і складність справи тощо (пункт 6.52 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 02 лютого 2024 року у справі № 910/9714/22).

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У Практичних рекомендаціях: вимоги щодо справедливої компенсації (стаття 41 Конвенції), виданих Головою Європейського суду з прав людини відповідно до Правил 32 Регламенту Суду від 28 березня 2007 року, з поправками від 09 червня 2022 року, ЄСПЛ зазначає, що витрати, понесені (як на національному рівні, так і під час розгляду справи в самому Суді) у спробі запобігти порушенню чи з метою отримання компенсації після того, як воно сталося, мають бути фактично понесені. Фактично понесені означає, що «заявник мав сплатити їх або бути зобов`язаним сплатити їх відповідно до юридичного або договірного зобов`язання. Документи, що підтверджують те, що заявник сплатив або зобов`язаний сплатити такі витрати, мають бути надані суду» (пункт 18).

Що стосується гонорарів адвокатів, ЄСПЛ вказує, що заявник повинен показати, що гонорари сплачені або тільки будуть сплачені адвокату.

Відповідні висновки щодо того, що фактичними витратами на правову допомогу є, в тому числі, витрати, оплата яких буде здійснена в майбутньому ЄСПЛ виклав, зокрема, у справі "Теб`єті Мюхафізе Кемійветі та Ісрафілов проти Азербайджану" (заява № 37083/03, пункт 106).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат на правову допомогу понесені витрати склали 3000 грн, з яких: 1) 1000 грн (дві години роботи адвоката 14.02.2024) – усна консультація, розгляд та аналіз наданих ОСОБА_1 документів на підтвердження вимог до ОСОБА_4 , 2) 2000 грн (чотири години роботи адвоката 14 та 15 лютого 2024 року) – підготовка позовної заяви до суду про стягнення з ОСОБА_2 витрат, пов`язаних з оплатою житлово-комунальних послуг, нарахованих по її квартирі (а.с. 37-38).

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини (далі – ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (п. 268).

Представник відповідача заперечував проти задоволення заяви позивача про стягнення витрат на правову допомогу, вважаючи, що їх вартість повинна складати 2000 грн, враховуючи складність справи, витрачений час та об`єм виконаної роботи в період розгляду даної цивільної справи.

Оцінюючи надані докази в підтвердження обсягів понесених витрат на професійну правничу допомогу, суд зазначає, що послуги, які надавались адвокатом Браславською О.А., зазначені в попередньому (орієнтовному) розрахунку суми судових витрат на правову допомогу, на переконання суду, не повною мірою відповідають як критеріям реальності та необхідності, так і критерію розумності.

Так, дослідивши наданий адвокатом попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на правову допомогу, суд вважає, що надані адвокатом послуги, не повною мірою відповідають критерію розумності щодо часу їх надання.

Зокрема суд ставить під обґрунтований сумнів час надання послуги "Усна консультація, розгляд та аналіз наданих ОСОБА_1 документів на підтвердження вимог до ОСОБА_4 ", на що було витрачено 2 години, враховуючи обсяг наданих документів, аналіз яких не потребують значних затрат часу та зусиль.

На підставі викладеного, оцінюючи пропорційність та співмірність витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, обсягом та розміром виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), значенням справи для сторін, ринковими цінами адвокатських послуг, взявши до уваги характер правовідносин у цій справі, ціну позову, наявність заперечень сторони відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, виходячи із засад розумності та справедливості, критерію реальності адвокатських витрат, їхньої дійсності та необхідності, суд дійшов висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу адвоката та вважає, що справедливим буде стягнення з відповідача на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 2500 грн.

Внаслідок задоволення позову судові витрати відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України покладаються на відповідача.

Оскільки відповідач визнала позов до початку розгляду справи по суті, то на підставі ч. 1 ст. 142 ЦПК України позивачу необхідно повернути з Державного бюджету України 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 81, 133, 134, 137, 141, 142, 206, 246, 258, 259, 263-265 ЦПК України,

у х в а л и в:

1)Позов задовольнити повністю.

2)Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) частину понесених витрат на оплату житлово-комунальних послуг у розмірі 8325 гривень.

3)Повернути ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 )з Державного бюджету України 605,60 гривень судового збору,сплаченого при поданні позову за квитанцією від 16.02.2024 № 0.0.3475387534.1.

4)Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) 605,60 гривень судового збору та витрати на професійну правничу допомогу в сумі 2500 гривень.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Харківського апеляційного суду через Балаклійський районний суд Харківської області шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня його проголошення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_2 .

Суддя Стригуненко В.М.