Рішення від 05 березня 2026 р. у справі №344/20811/24 — Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області

Справа № 344/20811/24

Провадження № 2/344/1655/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(ЗАОЧНЕ)

06 березня 2026 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області в складі:

головуючої Кіндратишин Л.Р.,

за участю секретаря судового засідання Комуніцької Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в залі суду у м. Івано-Франківську цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третьої особи- Органу опіки та піклування Івано-Франківської міської ради про встановлення факту самостійного виховання дитини, -

В С Т А Н О В И В :

14.11.2024 представник позивача - адвокат Щадей Н.В. звернулася до суду із позовом, у якому з урахуванням уточнених позовних вимог : просить: встановити факт самостійного виховання та утримання позивачем неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Позов обґрунтовує тим, що в позивача з відповідачкою є троє спільних дітей: ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ), ОСОБА_5 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ). Відповідно до рішення Івано-Франківського міського суду від 03 грудня 2018 року місце проживання малолітніх дітей було визначено з позивачем.

З моменту набрання рішенням законної сили позивач самостійно утримує неповнолітніх дітей, вирішує всі питання щодо їхнього виховання, навчання, лікування та дозвілля, забезпечує їх усім необхідним – житлом, продуктами харчування, одягом, засобами гігієни тощо. Постійно цікавиться навчанням дітей, спілкується з учителями, відвідує батьківські збори та шкільні заходи. Він є фізичною особою-підприємцем та отримує стабільний дохід, що свідчить про його спроможність і надалі утримувати дітей.

Вказує, що ОСОБА_2 повністю самоусунулась від виконання материнських обов`язків: не цікавиться ними, не бере участі у їх вихованні, не відвідує заклади освіти, не підтримує контакт, перебуває за межами України. У 2018 році видано судовий наказ про стягнення з відповідачки аліментів на утримання трьох дітей.

Позивач пояснює, що звернувся до суду з метою отримання судового рішення про встановлення факту самостійного виховання та утримання ним неповнолітніх дітей, необхідного для підтвердження його права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Рішенням Івано-Франківського міського суду від 10.03.2025, яке залишено без змін Івано-Франківським апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено, так як відсутні підстави для встановлення факту одноосібного виконання ним обов`язків з виховання дітей, вказавши при цьому на наявність підстав для звернення з позовом про позбавлення батьківських прав відповідачки.

Постановою Верховного Суду від 08.10.2025 вказані рішення суду у справі скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, зокрема з тих підстав, що суди попередніх інстанцій, посилаючись на те, що належним (ефективним) способом захисту прав позивача є вимоги про позбавлення відповідачки батьківських прав, допустили порушення принципу диспозитивності, не розглянули по суті спір за позовом батька про самостійне виховання ним дітей, хоча вказаний спосіб захисту порушених чи оспорюваних прав передбачений положеннями Сімейного кодексу України.

Верховним судом також зазначено, що обмежившись висновком про те, що позивач обрав неналежний спосіб захисту порушеного права, суди попередніх інстанцій не надали належної правової оцінки доказам, наданим позивачем на підтвердження своїх вимог, не встановили дійсних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення спору, по суті спір не вирішили та дійшли передчасних висновків про відмову у задоволенні позову лише з тих підстав, що мати дітей не позбавлена батьківських прав.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи від 30.10.2025 між суддями справу передано судді Кіндратишин Л.Р.

Ухвалою суду від 12.12.2025 – провадження в частині позовних вимог, а саме щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання доньки ОСОБА_4 - закрито.

Ухвалою суду від 12.01.2026 закрито підготовче провадження.

15.01.2026 на виконання ухвали Державною прикордонною службою України надано запитувану інформацію.

Позивач та його представник в судовому засіданні позовні вимоги підтримали та дали пояснення, які по суті та змісту відповідають викладеному у позові. Позов просили задоволити.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явилася, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Заперечень проти позову, в тому числі відзиву на позовну заяву, від відповідача не надійшло.

Оскільки відповідач належним чином повідомлена про дату, час і місце судового розгляду, про причини своєї неявки в судове засідання не повідомила, відзиву не подала, а позивач не заперечує проти заочного розгляду справи, суд на підставі ст. 280 ЦПК України на місці ухвалив про заочний розгляд справи.

Представник третьої особи не з`явився, причин своєї неявки суду не повідомив.

Проаналізувавши пояснення сторони позивача, свідків, дослідивши матеріали справи та перевіривши всі докази в їх сукупності, судом встановлені такі факти та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками трьох дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 .

Сторони у зареєстрованому шлюбі не перебували.

Рішенням Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 03 грудня 2018 року у справі № 344/15348/17 позов ОСОБА_1 задоволено. Визначено місце проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з батьком ОСОБА_1 . Зокрема згідно такого рішення суду, встановлено «що, ОСОБА_7 та ОСОБА_8 є малолітніми, місцезнаходження матері дітей ОСОБА_2 на даний час не відомо, відповідно до принципу 6 Декларації прав дитини від 20 листопада 1959 року, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 слід задовольнити».

Згідно з копією військово-облікового документа від 05 жовтня 2024 року № 220320239309480300301 ОСОБА_1 є військовозобов`язаним, непридатним в мирний час та обмежено придатним у воєнний час, взятий на військовий облік 19 грудня 2000 року.

У квітні 2024 року адвокат Перегінця Л. В. звернулася до ІНФОРМАЦІЯ_7 із запитом щодо надання відстрочки ОСОБА_1 від призову на військову службу.

Згідно з відповіддю ІНФОРМАЦІЯ_7 від 26 травня 2024 року №1/1/866 судове рішення про визначення місця проживання дитини з батьком не є достатньою підставою для оформлення такої відстрочки. Водночас, як зазначено у відповіді, судове рішення, яким встановлено факт самостійного виховання та утримання жінкою або чоловіком дитини віком до 18 років, у сукупності з іншими необхідними документами, є достатнім для підтвердження права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації.

Відповідно до копії довідки про внесення відомостей до ЄДДР № 1000286-2022 від 10 лютого 2022 року, копій витягів з Реєстру територіальної громади № 2022/002298028, № 2022/002298308 від 23 грудня 2022 року, інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, неповнолітні діти зареєстровані та проживають разом із батьком у його квартирі за адресою: АДРЕСА_1 .

ОСОБА_3 навчається у 7 класі Івано-Франківського приватного ліцею «Католицький ліцей святого Василя Великого», що підтверджується копією довідки № 01-18/311 від 30 жовтня 2024 року.

Згідно з характеристикою ОСОБА_3 , участь у навчально-виховному процесі дитини бере виключно батько: регулярно відвідує батьківські збори, шкільні заходи, долучається до поїздок класу та здійснює оплату за навчання. Мати ОСОБА_2 участі в житті ліцею не бере та батьківські збори не відвідує.

ОСОБА_1 є фізичною особою-підприємцем, що підтверджується інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

На підставі судового наказу, виданого Івано-Франківським міським судом 08 листопада 2018 року, з ОСОБА_2 стягувалися аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання трьох неповнолітніх дітей. Наказ не пред`являвся до примусового виконання, однак і в добровільному порядку відповідач такий не виконує.

Згідно із рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду у справі №300/2226/23, від 06.06.2023, позов ОСОБА_1 задоволено частково- визнано протиправним та скасувати рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку від 13 лютого 2023 року, виданого заступником начальника відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_8 » (тип А) з персоналу відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_8 » старшим лейтенантом ОСОБА_9 відносно ОСОБА_1 . Зокрема окружним судом встановлено, що «письмові докази додатково підтверджують факт самостійного виховання своїх неповнолітніх дітей позивачем.У той же час матеріали справи не містять, а представником відповідача не надано належних доказів, які б свідчили про участь ОСОБА_2 у вихованні своїх неповнолітніх дітей. Враховуючи наведене, суд приходить до висновку, що позивач під час здійснення прикордонного контролю 13 лютого 2023 року пред`явив необхідний перелік документів, які є достатніми для підтвердження факту самостійного виховання ним дітей віком до 18 років і мав законне право на перетин державного кордону України як особа, яка згідно із пунктом 2-6 Правил перетинання державного кордону не підлягає призову на військову службу під час мобілізації за абзацом 5 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII.»

Разом з тим, згідно з листом Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України від 13.12.2024 № 19-86836/18/24-Вих., від 15.01.2026 №19.5.1/3175-26-Вих. з 03.11.2018 ОСОБА_2 неодноразово перетинала державний кордон України. Останній зафіксований виїзд з території України відбувся 20.08.2020.

Отже, після 20.08.2020 державний кордон України ОСОБА_2 на в`їзд не перетинала.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Згідно ч. 2 ст. 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.

Відповідно до ст. 11 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом з батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Як визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Відповідно до ст. 155 СК України, здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

У відповідності до п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов`язані: жінки та чоловіки, які мають дитину (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 ст. 135 СК України.

Таким чином, законодавець визначив в п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», гарантований захист дитини до 18 років, які утримуються військовозобов`язаними жінками та чоловіками.

Зазначеною нормою закону встановлено відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації для батька, який самостійно виховує та утримує дитину, що встановлено рішенням суду. Тобто позивач має довести факт самостійного виховання та утримання дитини і лише доведення в сукупності зазначених обставин призводить до встановлення відповідного факту судом та отримання батьком відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі відповідного рішення суду.

Крім того, з аналізу положень ст. 23 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» вбачається, що законодавець у пункті 4 ч. 1 наведеної норми встановив право на відстрочку від призову на військову службу для осіб, які самостійно виховують та утримують дитину за встановлених судом відповідних обставин для підтвердження такого факту, які можуть бути різними у різних життєвих ситуаціях, однак безумовно такі обставини мають бути об`єктивними, дійсними та непереборними, як то: особа, яка розлучена та самостійно здійснює обов`язки з виховання та утримання дитини, у той час коли інший з батьків позбавлений фактичної змоги виконувати свої обов`язки; батько або матір не беруть участі у вихованні та утриманні дитини або зникли, проте не визнані судом безвісно відсутніми або такими, що позбавлені батьківських прав; якщо один з батьків перебуває на окупованій території і не може фактично виховувати та утримувати дитину тощо.

Чинне на теперішній час законодавство містить імперативний припис стосовно того, що підстава для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та/або звільнення з військової служби особи, яка самостійно виховує та утримує дитину, має бути встановлена виключно за рішенням суду.

При розгляді відповідної справи щодо встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини, суд оцінює доводи і докази, які підтверджують відповідний факт, досліджує обставини (події) у конкретних життєвих ситуаціях.

До категорії чоловіків, які самостійно виховують та утримують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують та утримують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов`язків або не здатна їх виконувати в силу об`єктивних обставин тощо.

Статтею 51 Конституції України, ч. 2-3 ст. 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. Отже, при регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Велика Палата Верховного Суду у Постанові від 11.09.2024 у справі №201/5972/22 дійшла висновку, що подана заява про встановлення факту, що має юридичне значення, не підлягає судовому розгляду в окремому провадженні, оскільки за встановлених у цій справі обставин існує спір про право щодо участі одного з батьків у вихованні.

Так, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що в цій справі наявний спір про право, зокрема спір щодо участі одного з батьків у вихованні дитини та/або ухилення від участі у вихованні, який підлягає розгляду в порядку позовного провадження з обов`язковим залученням органу опіки та піклування.

Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов`язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов`язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов`язків (у тому числі умисного) та, безумовно, впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.

Такий факт одноосібного виховання дитини одним із батьків не може встановлюватись у безспірному порядку або за домовленістю батьків дитини, в тому числі на підставі укладеного між ними договору або на підставі судового рішення, ухваленого за правилами окремого провадження, оскільки в такому питанні завжди існуватиме загроза порушення принципу дотримання найкращих інтересів дитини.

Суд також зауважує, що виховання дитини батьками це процес, в якому батьки піклуються про фізичний, емоційний, соціальний та інтелектуальний розвиток дитини від народження до повноліття. Виховання дитини батьками включає: забезпечення фізичного здоров`я та безпеки; емоційна підтримка та любов; формування соціальних навичок (навчання дитини взаємодії з іншими людьми, розвитку навичок спілкування, співпраці та вирішення конфліктів); інтелектуальний розвиток (стимулювання пізнавальної активності, розвиток мислення, пам`яті, уяви та мовлення, підтримка інтересу до навчання та здобуття знань); розвиток моральних якостей (формування поваги до інших, відповідальності, чесності, справедливості та інших моральних цінностей); підготовка до самостійного життя (навчання дитину побутовим навичкам, плануванню часу, відповідальності за свої дії та прийняття рішень); позитивне навчання та моделювання поведінки; забезпечення освіти. Отже, виховання - це комплексний процес, який складається із багатьох дій, які мають вчинятись батьками.

Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов`язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15 СК України невідчужуваність сімейних обов`язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов`язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що становить предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов`язків з виховання дитини.

З урахуванням закріпленого в сімейному законодавстві принципу невідчужуваності сімейних обов`язків, неможливості відмови від них, у тому числі від обов`язків виховання дитини, питання, заявлене батьком у цій справі, не може з`ясовуватися безвідносно до дій другого з батьків та може вирішуватись у межах спору про право між батьками дитини в позовному провадженні.

Основним критерієм для фактичного визначення статусу одинокого батька є виховання та утримання дитини без участі матері. Отже, суду мають бути надані докази, які з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі одного з батьків у вихованні та утриманні дитини.

На підставі вищенаведеного суд вважає, що встановлення факту утримання самостійно позивачем своєї дитини впливає на можливість здійснення ним права на захист прав та інтересів дитини, в тому числі, шляхом отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації задля здійснення належним чином особисто своїх батьківських обов`язків, які покладені на нього Сімейним кодексом України, діяти в інтересах дитини у випадках передбачених Законом незалежно від волі матері дитини.

Проаналізувавши матеріали справи та надані суду докази, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено факт того, що він тривалий час самостійно виховує та утримує свою неповнолітню доньку ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ще задовго до введення воєнного стану, що б в іншому випадку могло б розцінюватися як ухилення від військової служби.

Згідно отриманої судом інформації з органу державної прикордонної служби, близько останніх шести років матір дитини (Відповідач) перебуває за кордоном та в Україну не поверталася. Факту дистанційного виховання відповідачем дитини судом не встановлено. Докази на підтвердження того, що вона в добровільному чи примусовому порядку утримує дитину (сплачує аліменти) в матеріалах справи відсутні.

На думку суду, задоволення вимоги позивача про встановлення факту самостійного виховання та утримання доньки ОСОБА_11 в першу чергу відповідає її якнайкращим інтересам дитини.

Докази, які б спростовували доводи позивача про те, що матір дитини самоусунулася від виховання та утримання дитини (або цьому сприяли поважні об`єктивні причини), і такі дії виконуються батьком одноособовов матеріалах справи відсутні.

У зв`язку з цим суд вбачає підстави для задоволення позову, оскільки, як вже було зазначено, таке в першу чергу відповідає інтересам малолітньої дитини.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Разом з тим, враховуючи вимоги ст. 141 ЦПК України, так як позов задоволено з відповідача у користь позивача підлягає стягненню сплачений судовий збір.

На підставі наведеного, відповідно до ст.ст. 7, 15, 121, 141, 150, 152, 155, 157, 164, 165 Сімейного кодексу України, керуючись ст.ст. 2, 89, 259, 263-265, 273, 280-283 ЦПК України, Суд,

У Х В А Л И В:

Позов задоволити.

Встановити факт самостійного виховання та утримання батьком ОСОБА_1 його неповнолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 в користь ОСОБА_1 968 ( дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок судового збору.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку, тобто, шляхом подачі апеляційної скарги до Івано-Франківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне найменування учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ;

Третя особа : Орган опіки та піклування Івано-Франківської міської ради, адреса : вул.. М. Грушевського,21, м. Івано-Франківськ.

Повний текст – 06.03.3026.

Суддя

Івано-Франківського міського суду Кіндратишин Л.Р.