Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №523/11422/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4304/26

Справа № 523/11422/24

Головуючий у першій інстанції Середа І. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

з участю секретаря судового засідання Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу адвоката Риженка Дениса Олеговича, представника ОСОБА_1 на рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 15 липня 2025 року, у цивільній справі за позовом акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

в с т а н о в и в:

У червні 2024 року акціонерне товариство «А-Банк» (далі по тексту – АТ «А-Банк») звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання банківських послуг у розмірі 127186,29 грн., в якому просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором № б/н від 04.03.2016 року у розмірі 127186,29 грн. станом на 29.05.2024 року, яка складається із: 72236 грн. – заборгованість за кредитом, 54950,29 грн. – заборгованість по відсоткам, 0,00 грн. – заборгованість за штрафами та судові витрати.

В обґрунтування позову позивачем зазначено, що 04.03.2016 року відповідач приєднався до Умов та Правил надання банківських послуг шляхом підписання анкети-заяви, та відповідачем ініційовано встановлення кредитного ліміту на його банківський рахунок та отримання платіжної картки.

Банк виконав умови укладеного кредитного договору надавши відповідачу грошові кошти, однак через порушення відповідачем зобов`язань щодо повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування грошима та з урахуванням внесених коштів на погашення заборгованості у відповідача станом на 29.05.2024 року виникла заборгованість, яка підлягає стягненню.

Адвокат Риженко Д.О., в інтересах ОСОБА_1 подав до суду письмові пояснення, в яких крім іншого просив застосувати строк позовної давності до вимог.

Рішенням Пересипського районного суду м. Одеси від 15.07.2025 року позовні вимоги АТ «Акцент-Банк» задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором б/н від 04.03.2016 року в розмірі 72236 грн. - заборгованість за тілом кредиту, а також судовий збір в розмірі 3028 грн. В іншій частині вимог відмовлено.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Риженко Д.О., звернувся до суду із апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, винести нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, посилаючись на неповне та всебічне з`ясування обставин справи.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність в матеріалах справи підтверджень, що наданий позивачем витяг з умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та правил. При цьому, скаржником зауважено про неврахування судом першої інстанції сплату відповідачем на користь банку 288798,0 грн, що значно більше ніж заборгованість по тілу кредиту.

У відзиві на апеляційну скаргу, представник АТ «А-Банк» Ковальчук О.Ю. просить відмовити у задоволені апеляційної скарги, рішення суду залишити без змін, посилаючись на те, що відповідач своїм підписом в анкеті-заяві підтвердив під розпис факт ознайомлення з умовами і правилами надання банківських послуг та зобов`язався в подальшому регулярно знайомитись зі змінами до них, викладеними на сайті банку. При цьому, зауважено, що відповідачем в подальшому 22.01.2020 року підписано паспорт споживчого кредиту за програмою «Кредитна картка», в якому чітко зазначено обговорені умови кредитування, строки, процентна ставка тощо.

В судове засідання призначене на 24 лютого 2026 року представник АТ «Акцент-Банк» не з`явився, був сповіщений належним чином (а.с. 129, 130 зв.б.).

У відзиві на апеляційну скаргу представник АТ «Акцент-Банк» просить розгляду справи за відсутності представника(а.с. 131-139).

Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.

Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов`язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.

Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а не можливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, усвідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників, які не з`явилися в судове засідання та явка яких не визнавалась судом обов`язковою.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення адвоката Риженка Д.О., представника ОСОБА_1 ,перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 04 березня 2016 року ОСОБА_1 підписав Анкету-Заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку з метою отримання банківських послуг та відкриття банківського рахунку.

На підставі заяви відповідач отримав кредитну картку, відповідно до тарифів якої банк надав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 46,8 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом, а відповідач повинен був розпоряджатись кредитними коштами на умовах, передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту, повертати його зі сплатою відсоткової ставки.

При цьому, позивач зазначив, що своїм підписом у заяві відповідач підтвердив, що підписана ним заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами банку, які викладені на банківському сайті https://a-bank.com.ua/terms, складають договір про надання банківських послуг.

Відповідно до Умов та Правил у випадку порушення позичальником своїх зобов`язань за кредитним договором, кредитор має право достроково стягувати заборгованість за кредитом, нараховані проценти та штраф.

До анкети-заяви банк додав Витяг із Умов та правилами надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк» розміщеного на сайті сайті https://a-bank.com.ua/terms в розділі «Умови та правила» Тарифи користування кредитною карткою «Універсальна», «Універсальна GOLD».

За інформацією позивача відповідачу відкрито рахунок № НОМЕР_1 та видано наступні картки № НОМЕР_2 строком дії до січня 2018 року, № НОМЕР_3 строком дії до серпня 2020 року, № НОМЕР_4 строком дії до вересня 2021 року, № НОМЕР_5 строком дії до серпня 2026 року.

Позивач встановив відповідачу в період з 04 березня 2016 року по 29 травня 2024 року ліміти від 1000 грн. і до 72300 грн.

Як слідує із розрахунку заборгованості та виписки по картці відповідач користувався кредитними коштами і частково їх повертав.

У зв`язку з порушенням відповідачем зобов`язань щодо повернення грошових коштів для погашення заборгованості за кредитним договором зі сплатою відсотків та з урахуванням внесених коштів на погашення боргу, відповідно до розрахунку станом на 29 травня 2024 року у відповідача виникла заборгованість у розмірі 127186,29 грн., яка складається з 72236 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 54950,29 грн. - заборгованість за відсотками.

Задовольняючи частково позовні вимоги АТ «Акцент-Банк», суд першої інстанції виходив із того, що позовні вимоги щодо стягнення боргу за тілом кредиту в розмірі 72236 грн., підлягають задоволенню, так як фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що є порушенням грошового зобов`язання, а вимога про стягнення процентів не підлягає задоволенню.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Відповідно до ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. Зобов`язання, строк виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк виконання боржником обов`язку не встановлений, або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором Банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ст. 1050 ЦК України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

За змістом статті 1056-1 ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

У разі порушення зобов`язання, відповідно до ст. 611 ЦК України, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Судом встановлено, щона підставі підписаної 04.03.2016 року ОСОБА_1 анкети-заяви про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг у А-Банку останньому відкрито у банку рахунок № 26205061040886 та видано картки: НОМЕР_6 , строком дії до січня 2018 року; НОМЕР_7 , строком дії до 2020 року; НОМЕР_8 , строком дії до 2021 року; НОМЕР_9 , строком дії до 2026 року, що підтверджується довідкою за картками.

За період з 04.03.2016 року по 29.05.2024 року, згідно довідки за лімітами, на відкритий рахунок відповідача встановлений кредитний ліміт, розмір якого в подальшому неодноразово змінювався, а саме: 04.03.2016 року у розмірі 1000,0 грн.; 12.04.2016 року у розмірі 2000,0 грн.; 30.08.2016 року у розмірі 21000,0 грн.; 21.09.2017 року у розмірі 25000,0 грн.; 11.05.2018 року у розмірі 40000,0 грн.; 06.09.2019 року у розмірі 60000,0 грн.; 17.01.2020 року у розмірі 75000,0 грн.; 29.08.2023 року у розмірі 72236,0 грн.; 22.12.2023 року у розмірі 72300 грн.

З наданої позивачем виписки по рахунку ОСОБА_1 за період з 04.03.2016 року по 29.05.2024 року також вбачається користування останнім наданими банком кредитними коштами, в тому числі й з урахуванням збільшення встановленого кредитного ліміту відповідно до довідки.

У постанові Верховного Суду від 02.10.2024 року у справі № 761/24252/14-ц зазначено, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», згідно з якою підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Відповідно до пункту 5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту. Аналогічна за змістом норма закріплена у пункті 62 Положення про організацію бухгалтерського обліку в банках України, бухгалтерського контролю під час здійснення операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 04 липня 2018 року № 75.

Колегія суддів погоджується з висновками суду про те, що з наданої позивачем виписки по рахунку відповідача підтверджуються виконанні відповідачем операції за визначений випискою період, а саме з 04.03.2016 року по 29.05.2024 року.

Так, даною випискою підтверджується факт користування відповідачем наданими кредитним лімітом та періодичне внесення грошових коштів на рахунок спрямоване на погашення виниклої заборгованості.

При цьому, згідно даної виписки розмір заборгованості відповідача станом на 20.12.2023 року становить 127186,29 грн.

Відомостей щодо погашення наявної заборгованості в повному розмірі матеріали справи не містять та відповідачем не спростовані.

Також судом встановлено, що банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив у тому числі, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами.

Висновки суду про те, що виписка з карткового рахунку, яка додана до позовної заяви є належним та допустимим доказом, що підтверджує розмір заборгованості за тілом кредиту, а також доказом існування між сторонами кредитних правовідносин, ураховуючи факт користування позичальником кредитними коштами, і часткове повернення отриманих коштів у кредит відповідають вимогам закону, приймаючи до уваги, що виписка по рахунку містить інформацію по карткам, які були видані відповідачу згідно довідки, наданої банком.

У справах про стягнення кредитної заборгованості кредитор повинен довести виконання ним своїх обов`язків за кредитним договором, а саме надання грошових коштів (кредиту) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник - повернення грошових коштів у розмірі та на умовах, визначених договором.

З виписки за картковим рахунком вбачається, що позичальник користувався кредитними коштами та частково виконував свої кредитні зобов`язання щодо повернення цих коштів.

Разом з тим, судом звернуто увагу на те, що зміст анкети-заяви не містить інформації про розмір процентної ставки і сторона заперечує проти узгодження таких умов.

В обґрунтування вимог банк надав Витяг із Умов та правилами надання банківських послуг у ПАТ «Акцент-Банк», однак матеріали справи не містять підтверджень, що саме цей витяг розумів відповідач та ознайомився і погодився з такими умовами та правилами, підписуючи заяву.

Крім того, роздруківка із сайту банку належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування.

Отже, матеріали справи не містять підтверджень, що саме доданий банком до позовної заяви витяг з Умов, відповідач розумів та ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг.

Суд першої інстанції обґрунтовано не взяв до уваги доводи відповідача щодо відсутності між сторонами кредитного договору, а також щодо непідписання анкети заяви відповідачем, оскільки вказані доводи не підтверджені належними доказами, а саме висновком експертизи.

Більше того, судом встановлено, що в судовому засіданні такі доводи спростовані наданими позивачем доказами щодо користування кредитних коштів тривалий час. Останній внесок здійснено 22 листопада 2023 року через Монобанк на суму 500 грн.

Також колегія суддів погоджується з висновками суду про безпідставність клопотання про застосування строків позовної давності, оскільки позивачем не порушено трирічний строк встановлений ст. 257 ЦК України для звернення до суду, оскільки з позовом банк звернувся 19 червня 2024 року, а останній платіж відповідача здійснений 22 листопада 2023 року, тобто строк позовної давності позивачем не пропущений.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь АТ «Акцент-Банк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 72236 грн. заборгованості за тілом кредиту, так як фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку позивачу не повернуті, що є порушенням грошового зобов`язання.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , від імені якого діє адвокат Риженко Д.О., про те, що суд першої інстанції не взяв до уваги відсутність в матеріалах справи підтверджень, що наданий позивачем витяг з умов та правил надання банківських послуг розумів відповідач, ознайомився погодився з ним, підписуючи анкету-заяву про приєднання до умов та правил, при цьому, апелянтом зауважено про неврахування судом першої інстанції сплату відповідачем на користь банку 288798,0 грн., що значно більше ніж заборгованість по тілу кредиту, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки з наявних матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 користується послугами АТ «Акцент-Банк» починаючи з 2016 року.

Відповідно до первинних бухгалтерських документів, що є випискою по картці, ОСОБА_1 користується картковим рахунком, ліміт якого поступово збільшувався, при цьому за весь час ОСОБА_1 з карткового рахунку витратив 434699,41 грн., а здійснив зарахування на 307607,05 грн., а тому підстав вважати, що існує переплата у розмірі 288798 грн., про що заявлено в апеляційній скарзі, немає (а.с. 13).

При цьому, заперечуючи наявність будь-якої заборгованості по кредитним коштам, апелянтом альтернативного розрахунку заборгованості та доказів на підтвердження відповідних доводів апеляційної скарги до суду надано не було.

Колегія суддів вважає, що на момент розгляду справи, суд першої інстанції, у відповідності до встановлених обставин, правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу адвоката Риженка Дениса Олеговича, представника ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Пересипського районного суду м. Одеси від 15 липня 2025 року – залишити без змін.

Постанова підлягає оскарженню в касаційному порядку протягом тридцяти днів з моменту ухвалення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст судового рішення складений 06 березня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький

______________________________________ С.М. Сегеда