Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №145/480/25 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 145/480/25

Провадження № 22-ц/801/661/2026

Категорія: 72

Головуючий у суді 1-ї інстанції Копилова Л. В.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 рокуСправа № 145/480/25м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Войтка Ю. Б., Міхасішина І. В.

Секретар: Закернична А. О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення (заочне) Тиврівського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2025 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю органу опіки та піклування Гніванської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

Рішення ухвалила суддя Копилова Л. В.

Рішення ухвалено о 10:18 в с-щі Тиврів Вінницької області

Повний текст рішення складено 26 грудня 2025 року,

Встановив:

У квітні 2025 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом до ОСОБА_2 , за участю органу опіки та піклування Гніванської міської ради, про позбавлення батьківських прав, мотивуючи свої вимоги тим, що 07 серпня 2012 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб.

Від спільного життя у них народився син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Спільне життя їх почалося з 2010 року, коли відповідач разом із своїм сином від попереднього шлюбу – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , переїхала до будинку ОСОБА_5 по АДРЕСА_1 , в якому крім нього проживали його батьки: мати ОСОБА_6 , та її батьки: ОСОБА_7 (помер ІНФОРМАЦІЯ_4 ) та ОСОБА_8 (померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ).

Відповідач була спочатку нормальною господинею, але через деякий час почала зловживати алкоголем, у зв`язку з чим в сім`ї виникали сварки. Відповідач стала сварливою, неодноразово піднімала руку на свою свекруху та її матір, лаялася із сусідами, стала менше уваги приділяти дітям. Неодноразово, коли вживала багато алкоголю, бігала по сусідах у непристойному вигляді та дуже агресивно себе поводила.

У 2018 році відповідач поїхала до Польщі. На той час їх відносини погіршилися, а діти її цікавили все менше.

Приблизно через рік, завагітнівши від іншого чоловіка, відповідач приїхала в Україну і побула вдома приблизно місяць та повернулася назад до Польщі, повністю припинивши піклування про дітей і залишивши їх та свого сина від попереднього шлюбу, який продовжував проживати з усіма дітьми до закінчення школи.

Згодом він дізнався, що відповідач перебуваючи за кордоном, проживає з іншим чоловіком та має з ним близькі стосунки.

У червні 2020 року він звернувся до суду із позовом про розірвання шлюбу. 11 вересня 2020 року заочним рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області шлюб між ними розірваний.

У вересні 2021 року він звернувся в суд із позовом про стягнення аліментів, оскільки відповідач припинила піклуватися про дітей, коштів на їх утримання не надавала, а своє місце проживання приховувала. Заочним рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 01 червня 2022 року задоволено його позов про стягнення аліментів з відповідача на утримання неповнолітніх дітей у розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 28 липня 2021 року і до повноліття дітей.

До 26 лютого 2022 року, коли його призвали до лав Збройних Сил України, разом з ним проживали: його матір, син ОСОБА_9 та донька ОСОБА_10 .

На момент подання позову він продовжує виконувати свій військовий обов`язок, проходячи військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді механіка-водія, є учасником бойових дій, з місця служби характеризується позитивно. Він добре дбає про своїх дітей, постійно спілкується з ними, має постійний фінансовий дохід та повністю їх матеріально забезпечує.

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеного комісією у складі депутата Гніванської міської ради та сусідів, його сім`я складається із: нього, його матері, сина ОСОБА_9 , дочки ОСОБА_10 . Комісією встановлено факт належних умов для проживання дітей, а також те, що відповідач із дітьми не проживає, участі у їхньому виховані не бере та не надає їм матеріальної допомоги.

За інформацією, отриманою від директора Селищенської гімназії, де навчаються діти, він приділяє дітям належну увагу їх вихованню, цікавиться їхнім шкільним життям, спілкується з педагогами, які їх навчають, звертається до них за інформацією про успішність дітей. Відповідач, навпаки, контакту зі школою не підтримує і з учителями не спілкується.

Всі питання щодо виховання вирішуються ним самостійно без участі та підтримки відповідача; діти знаходяться на його повному утриманні.

Згідно довідки та розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, виданими Тиврівським відділом державної виконавчої служби, заборгованість відповідача зі сплати аліментів на утримання своїх неповнолітніх дітей, складає 245 956,00 грн.

З 2019 року відповідач не піклується про дітей, не проявляє заінтересованості в їхній подальшій долі, не цікавиться їхніми успіхами, станом здоров`я, не піклується про фізичний та духовний розвиток дітей, їхнім навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема: не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дітей, що негативно впливає на їхній фізичний розвиток як складову виховання; не спілкується з дітьми в обсязі, необхідному для їхнього нормального самоусвідомлення; не надає їм доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню ними загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до їхнього внутрішнього світу; не створює умов для отримання ними освіти, тому створилися умови, які шкодять інтересам дітей.

Ці факти, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дітей матір`ю, свідоме нехтування нею своїми обов`язками, що підтверджує відсутність серйозного ставлення відповідача до своїх батьківських обов`язків.

З метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав і законних інтересів дітей він вважає за необхідне вирішити питання про позбавлення відповідача батьківських прав.

Тому просить позбавити відповідача батьківських прав відносно неповнолітніх дітей: ОСОБА_9 і ОСОБА_10 .

Рішенням (заочним) Тиврівського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю органу опіки та піклування Гніванської міської ради, про позбавлення батьківських прав, відмовлено.

Попереджено відповідача ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виконання батьківських обов`язків по відношенню до неповнолітніх дітей – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Покладено на орган опіки та піклування Гніванської міської ради здійснення контролю за виконанням ОСОБА_2 батьківських обов`язків.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить скасувати заочне рішення суду та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги про позбавлення відповідача батьківських прав.

Зазначив, що рішення суду вважає незаконним, оскільки судом неправильно та неповно оцінені всі наявні в справі письмові докази, невірно суд дійшов висновку про недоведеність в судовому засіданні належними, допустимими, достатніми та достовірними доказами факту свідомого ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків з виховання неповнолітніх дітей, а також у зв`язку із неправильним застосуванням судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, при неповно з`ясованих обставинах справи, що призвело до незаконного рішення.

Так, судом першої інстанції порушені вимоги щодо повного з`ясування обставин справи, що мають істотне значення для справи, оскільки такі обставини належним чином не досліджені у судовому засіданні, не надано оцінки доказам, залученим до матеріалів справи.

В апеляційній скарзі позивач виклав обставини, аналогічні обставинам позовної заяви, а також вказав на те, що суд першої інстанції формально відхиливши висновок органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав, не навів при цьому належної і переконливої мотивації та не спростував викладені у ньому фактичні обставини, а також не здійснив власної альтернативної оцінки інтересів дітей.

Крім цього суд першої інстанції формально оцінив думку дітей, не обґрунтувавши причини, через які така думка не відповідає їх найкращим інтересам, при цьому не встановивши жодних обставин, які б свідчили про зовнішній вплив на дітей або недостовірність їх позиції.

Аліментну заборгованість суд першої інстанції оцінив ізольовано, не врахувавши її у сукупності з тривалою відсутністю участі відповідача у житті дітей, а також те, що системна несплата аліментів у поєднанні з повним самоусуненням від виконання батьківських обов`язків свідчить про свідоме ухилення від виконання батьківських обов`язків. На підтвердження системності в несплаті аліментів свідчить і той факт, що станом на 01 січня 2026 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів становить 316 258,00 грн.

Крім того, суд першої інстанції взагалі не надав оцінки тому факту, що відповідач забрала до себе дитину від першого шлюбу, залишивши інших на утриманні та вихованні батькові, що свідчить про її свідомий вибір між своїми дітьми.

Факт того, що відповідач не приймала участі у судовому розгляді справи, не надала до суду відзив на позовну заяву, також свідчить про її байдуже ставлення до долі своїх неповнолітніх дітей та до самого результату розгляду судової справи.

Також суд першої інстанції у своєму рішенні зазначив зовсім іншу дату призову позивача, що не відповідає матеріалам справи і що слугувало формуванню хибної думки щодо ухилення його від подальшого проходження військової служби, призвело до викривлення правової оцінки підстав позову та істотно вплинуло на кінцевий висновок суду.

При цьому не враховано, що позбавлення особи батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, права на спілкування з дітьми і побачення з ними, як це передбачено законом, а також права на звернення до суду із позовом про поновлення батьківських прав.

Відповідач відзив на апеляційну скаргу не надала.

Орган опіки та піклування Гніванської міської ради рішення суду не оскаржив і відзив на апеляційну скаргу не надав.

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Лопарев Е. В. підтримали апеляційну скаргу, просять її задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 , будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце розгляду справи, у судове засідання не з`явилася, надіслана на адресу зареєстрованого її місця проживання судова повістка повернулася не врученою по зазначеній поштою причині «адресат відсутній».

Представник Органу опіки і піклування Гніванської міської ради у судове засідання не з`явився.

За правилами частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін та інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах вимог і доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення позивача і його представника, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Судом встановлено, що з 07 серпня 2012 року по 11 вересня 2020 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі.

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітніх ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 36, 37).

Відповідно до довідки № 73 від 03 березня 2025 року, виданої старостою Селищенського старостинського округу Гніванської міської ради, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з ним проживають: мати ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а. с. 21).

Згідно довідки № 76 від 04 березня 2025 року, виданої старостою Селищенського старостинського округу Гніванської міської ради Левицькому О. О. про те, що його неповнолітні діти: син ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , проживають разом з ним за адресою: АДРЕСА_1 та знаходяться на його утриманні (а. с. 25).

Позивач ОСОБА_1 за місцем свого проживання характеризується позитивно (а. с. 27).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання від 03 лютого 2025 року в будинку за місцем проживання батька в АДРЕСА_1 , дітям створені належні умови проживання, кожен має окрему кімнату, діти матеріально забезпечені (а. с. 28).

Відповідно до довідок Селищенської гімназії Гніванської міської ради № 01-28/05 і № 01-28/04 від 28 лютого 2025 року про участь батьків у шкільному житті учнів гімназії ОСОБА_1 і ОСОБА_3 , діти характеризуються позитивно, зв`язок з вчителями підтримує лише їх батько ОСОБА_1 , спілкується з педагогами, цікавиться успішністю дітей, їх шкільним життям. Мати дітей ОСОБА_2 контакту зі школою не підтримує, з вчителями не спілкується (а. с. 39, 40).

З характеристик учнів гімназії ОСОБА_1 і ОСОБА_3 вбачається, що за місцем навчання діти характеризуються позитивно, навчальні заняття відвідують регулярно. Батько та бабуся цікавляться їх навчанням і поведінкою, відвідують батьківські збори, підтримують зв`язок з вчителями. Мати на зв`язок з класним керівником не виходить, з вчителями не спілкується (а. с. 41, 42).

Як вбачається із військового квитка серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 , він 26 лютого 2022 року на підставі Указу Президента України від 24 лютого 2022 року «Про мобілізацію» призваний у Збройні Сили України по мобілізації; 30 березня 2022 року йому присвоєно звання – старший солдат, а з 28 березня 2024 року проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді механік-водій (а. с. 10-14).

Згідно довідки військової частини НОМЕР_1 № 1177 від 18 лютого 2025 року, ОСОБА_1 проходить військову службу у складі вказаної військової частини (а. с. 16).

Згідно службової характеристики, позивач ОСОБА_1 за місцем проходження військової служби характеризується позитивно, нагороджений грамотою командира військової частини НОМЕР_3 (а. с. 18-20).

Згідно рішення Тиврівського районного суду Вінницької області від 01 червня 2022 року у справі № 145/1229/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на неповнолітніх дітей, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання неповнолітніх дітей в розмірі прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи з 28 липня 2021 року і до повноліття дітей (а. с. 47-49).

Згідно довідки № 471 від 12 лютого 2025 року, виданої Тиврівським відділом ДВС у Вінницькому районі Вінницької області, станом на 01 лютого 2025 року за ОСОБА_2 рахується заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 245 946,00 грн. (а. с. 44).

Допитані у судовому засіданні неповнолітні діти ОСОБА_1 і ОСОБА_3 пояснили, що мати уже давно поїхала до Польщі, її вони не пам`ятають. Мама не цікавиться ними, участі в їхньому житті не приймає, не телефонує, не вітає з днем народження і іншими святами. Їх виховує тато і бабуся, однак зараз батько проходить військову службу, тому їх вихованням займається бабуся. Спілкуватися з матір`ю не хочуть і просять позбавити її батьківських прав.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що не погоджується із висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення батьківських прав відповідача, оскільки у ньому не наведено підстав та аргументів, які б вказували на доцільність застосування такого крайнього заходу, не наведено даних, які об`єктивно характеризують ОСОБА_2 , як особу, яка не здійснює своїх батьківських обов`язків, не з`ясовані та не встановлені фактичні обставини ухилення відповідача від виконання своїх батьківських обов`язків щодо виховання дітей та можливі причини такого ухилення. Орган опіки і піклування не попереджав відповідача про її поведінку та наслідки, зокрема і крайні, які вона може мати, про необхідність брати достатню участь у житті дітей, об`єктивно не оцінив обставини неучасті матері у вихованні своїх дітей, а виконав лише функцію констатації факту неучасті матері у житті дітей та рекомендував застосування крайнього способу обмеження права матері на участь у житті та вихованні дітей. Також у справі відсутні відомості про застосування до ОСОБА_2 заходів впливу про необхідність змінити ставлення до дітей.

Позивачем не доведено, що поведінка відповідача відносно своїх дітей є свідомим нехтуванням нею своїми батьківськими обов`язками, не доведено належними доказами, в чому полягає захист інтересів дітей шляхом саме позбавлення матері батьківських прав та не надано доказів, які б безспірно свідчили про умисне ухилення ОСОБА_2 від виконання батьківських обов`язків відносно дітей. Також в матеріалах справи відсутні беззаперечні докази винної поведінки та свідомого нехтування своїми обов`язками ОСОБА_2 , які б свідчили про злісне ухилення нею від виховання своїх дітей і як наслідок необхідність застосування до неї крайнього заходу у вигляді позбавлення батьківських прав. Існування заборгованості по аліментах не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення матері батьківських прав. Позивач не довів, яка реальна мета має бути досягнута шляхом позбавлення батьківських прав відповідача, як це змінить існуючу ситуацію на кращу і сприятиме захисту інтересів дітей, оскільки фактично позивач на даний час проходить військову службу в лавах ЗСУ і звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав саме у цей час, свідчить на думку суду у такий спосіб ухилитися від її проходження.

Думка неповнолітніх дітей про необхідність позбавити їх матір батьківських прав не може вважатися такою, що відповідає їх найкращим інтересам.

З урахованням наведеного, суд дійшов висновку, що позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 є недоцільним, оскільки позбавлення її батьківських прав є крайнім заходом впливу на особу, яка не виконує батьківських обов`язків свідомо, а в даному випадку винна поведінка відповідача не встановлена, крім того це остаточно розірве зв`язок дітей з матір`ю, а позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку матері у кращу сторону неможливо і тільки за наявності вини в діях матері, а тому суд вважає що в задоволенні позову слід відмовити та попередити ОСОБА_2 про необхідність змінити ставлення до виховання дітей з покладенням на органи опіки та піклування контролю за виконанням нею батьківських обов`язків.

Колегія суддів не погоджується із таким висновком суду.

За змістом статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ, в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Статтею 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коле це суперечить найкращим інтересам дитини.

Статтею 7 СК України визначено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина 7). Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини (частина 8).

Згідно з частинами першою – четвертою статті 150 СК України батьки зобов`язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім`ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя; поважати дитину.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Згідно зі статтею 11 цього Закону сім`я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Кожна дитина має право на проживання в сім`ї разом із батьками або в сім`ї одного з них та на піклування батьків. Право дитини на отримання належного сімейного виховання виникає у неї від народження.

Стаття 12 Закону України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя і праці. Позбавлення батьківських прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Батьки несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров`я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов`язків відповідно до закону.

Наведеними нормами закріплено основоположний принцип забезпечення найкращих інтересів дитини, якого необхідно дотримуватися, зокрема, при вирішенні питань про позбавлення батьківських прав, про місце проживання дитини у випадку, коли її батьки проживають окремо; про тимчасове розлучення з одним із батьків у зв`язку з необхідністю виїхати за межі країни, у якій визначено місце проживання дитини, з іншим із батьків з метою отримання освіти, лікування, оздоровлення та з інших причин, обумовлених необхідністю забезпечити дитині повний і гармонійний фізичний, розумовий, духовний, моральний і соціальний розвиток, а також необхідний для такого розвитку рівень життя.

Частиною 1 статті 164 СК України передбачені підстави позбавлення батьківських прав. Зокрема, пунктом 2 частини першої цієї статті визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти.

Статтею 165 СК України визначено, що право на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав мають один з батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім`ї якої проживає дитина, заклад охорони здоров`я, навчальний або інший дитячий заклад, в якому вона перебуває, орган опіки та піклування, прокурор, а також сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.

Пленум Верховного Суду України у пунктах 15-16 постанови «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» № 3 від 30 березня 2007 року роз`яснив, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів та інше), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Ухилення батьків від виконання своїх обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, тощо), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема, ставлення батьків до дітей.

Із зазначених норм матеріального права та роз`яснень слідує, що ухилення від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав виключно за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батьків так і для дитини (ст. 166 СК України). Позбавлення батьківських прав допускається лише, коли змінити поведінку відповідача в кращу сторону неможливо, і лише при наявності вини в діях відповідача. Такий крайній захід може бути застосований судом лише у виняткових випадках, за наявності достатніх та переконливих доказів, що характеризують особливості батька й матері як особи, що становить реальну загрозу для дитини, її здоров`я та психічного розвитку. Самі по собі встановлені судами факти, що батьки не у достатній мірі спілкуються з дитиною, забезпечують її матеріально, приймають участь у вихованні не можуть бути підставою для позбавлення батьківських прав.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв`язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам`ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (рішення від 16 липня 2015 року у справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).

Рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання. Попри це в першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Наведене узгоджується з висновками щодо врахування найкращих інтересів дитини при розгляді справ, які стосуються прав дітей, сформульованими Верховним Судом у постановах від 02 грудня 2020 року у справі № 180/1954/19, від 13 листопада 2020 року у справі № 760/6835/18, від 09 листопада 2020 року у справі № 753/9433/17, від 02 листопада 2020 року у справі № 552/2947/19 та інших постановах.

При розгляді спору щодо позбавлення батьківських прав обов`язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини (частини 4-6 статті 19 СК України).

Орган опіки та піклування Гніванської міської ради, розглянувши протокол засідання комісії з питань захисту прав дитини при виконавчому комітеті Гніванської міської ради від 12 травня 2025 року про доцільність позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 відносно її неповнолітніх дітей, з`ясувавши одержані ним відомості (відвідання начальником Служби у справах дітей Т. Кирилюк і головним спеціалістом ОСОБА_11 неповнолітніх дітей за місцем їх проживання, про що складено акт обстеження умов проживання від 02 травня 2025 року, проведення бесіди із дітьми, їх характеристики; телефонної розмови спеціаліста Служби із ОСОБА_2 , яка заявила, що не погоджується із наміром позбавити її батьківських прав, проте тривалий час не спілкується зі своїми дітьми, має велику заборгованість по аліментах) надав свій висновок, у якому вказав, що враховуючи те, що діти тривалий час проживають без матері, думку дітей, а також те, що мати підтверджує факт невиконання нею батьківських обов`язків протягом тривалого часу, тому вважає за доцільне позбавити батьківських прав ОСОБА_2 відносно неповнолітніх дітей ОСОБА_9 і ОСОБА_10 , що буде відповідати інтересам дітей (а. с. 73-74).

З урахуванням всіх встановлених у справі обставин і вимог матеріального закону, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для того, щоб не погодитися із таким висновком органу опіки та піклування, вважаючи помилковою позицію суду першої інстанції в частині незгоди із висновком органу опіки та піклування, оскільки така незгода невмотивована судом та із посиланням на те, яким чином це суперечитиме інтересам неповнолітніх дітей.

Звертаючись до суду із позовом про позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав відносно малолітніх дітей, позивач ОСОБА_1 як підставу позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 вказав на те, що вона тривалий час (із 2019 року) самоусунулася від спілкування із своїми двома неповнолітніми дітьми, не переймається їх основними життєвими потребами, не цікавиться їх внутрішнім світом, не навідує дітей, не спілкується з ними, має дуже значну заборгованість зі сплати аліментів на користь позивача на утримання обох дітей.

Отже заявленою підставою для позбавлення ОСОБА_2 батьківських прав є пункт 2 частини першої статті 164 СК України.

Позивачем доведено, що відповідач добровільно протягом тривалого часу самоусунулася від виконання своїх батьківських прав і обов`язків щодо дітей, не підтримує з ними зв`язку, не цікавиться їх життям, не спілкується з ними, внаслідок чого сімейні зв`язки між дітьми та матір`ю втрачені.

Ті обставини, що ОСОБА_2 свідомо нехтує своїми обов`язками щодо виховання та розвитку дітей, не піклується про стан їх здоров`я, їх фізичний, духовний і моральний розвиток, не забезпечує належне батьківське виховання, не утримує своїх дітей, знайшли підтвердження у судовому засіданні.

Колегія суддів не погоджується із позицією суду першої інстанції в тому, що існування заборгованості по аліментах не є тією виключною обставиною, яка може бути підставою для позбавлення відповідача батьківських прав та думка неповнолітніх дітей про необхідність позбавлення їх матері батьківських прав також не вважається такою, що відповідає найкращим інтересам дітей, оскільки такі обставини у сукупності підлягають визнанню тими виключними обставинами, що слугують підставою для задоволення даного позову.

Адже, встановлено, що відповідач із 2019 року, на день ухвалення судового рішення – це понад шість років, коли мати не цікавиться своїми дітьми, їх життям кожного дня, їх здоров`ям, навчанням, переживаннями, враженнями, помилками, досягненнями, ростом, дорослішанням, коли мати їм так потрібна на кожному кроці, відповідач просто залишила їх на батька і бабу, виїхала на проживання в іншу країну – Польщу, при цьому дитину від попереднього шлюбу вона забрала із собою.

Суд першої інстанції не встановив винної поведінки відповідача і свідомого нехтування нею своїми обов`язками.

Проте, на думку колегії суддів, і вина відповідача, і свідоме нехтування нею своїми батьківськими обов`язками щодо неповнолітніх дітей, доведена у судовому засіданні ось такими встановленими обставинами у сукупності, а також виходячи із вимог частини 1 статті 141 СК України, яка наділяє і матір і батька як рівними правами, так і рівними обов`язками щодо дітей, незалежно від шлюбних відносин між ними. Невиконання відповідачем протягом шести років свого батьківського обов`язку в різних проявах, щодо своїх рідних дітей, у тому числі не утримання їх матеріально внаслідок чого виникла заборгованість зі сплати аліментів, яка станом на день подачі позову складала 245 946,00 грн., з урахуванням того, що такий обов`язок виник з народженням дітей, та ніхто і ніякий орган не зобов`язаний роз`яснювати про цей обов`язок батькам, а за його невиконання наступає певна відповідальність: цивільна, адміністративна, кримінальна.

Крім того, про такий обов`язок щодо дітей нагадав відповідачу батько дітей своїм зверненням до суду 28 липня 2021 року із позовом про стягнення із відповідача аліментів на утримання на той час малолітніх дітей; такий позов був задоволений рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 01 червня 2022 року (а. с. 47-49).

Зі змісту висновку органу опіки та піклування Гніванської міської ради вбачається, що спеціаліст Служби у справах дітей у телефонному режимі спілкувалася із відповідачем ОСОБА_2 , яка заперечила проти позбавлення її батьківських прав, при цьому підтвердила, що тривалий час не спілкується із своїми неповнолітніми дітьми, оскільки вони не бажають підтримувати із нею зв`язок; визнає свою помилку щодо відсутності контактів із дітьми; була необізнана про існування рішення суду про стягнення аліментів, у зв`язку з чим виникла така велика заборгованість.

Висновок був затверджений рішенням Гніванської міської ради Вінницького району Вінницької області № 128 від 13 травня 2025 року (а. с. 73-74).

Будучи уже обізнаною про існування судового спору щодо позбавлення її батьківських прав, з часу затвердження цього рішення і до часу ухвалення судом рішення – 26 грудня 2025 року (сім місяців), відповідач не прийняла жодних мір щодо виправлення своєї поведінки відносно рідних дітей, та не повідомила про свої активні дії по виконанню батьківських обов`язків щодо неповнолітніх дітей, орган опіки та піклування чи суд.

А також заперечуючи позов, відповідач не надала належних доказів, які б підтверджували вчинення позивачем перешкод для виконання нею батьківських обов`язків і таких обставин судом не встановлено.

Верховний Суд у постанові від 15 травня 2019 року у справі № 661/2532/17 звернув увагу на те, що самого тільки факту заперечення проти позову про позбавлення батьківських прав недостатньо, щоб підтвердити наявність справжнього та належного інтересу відповідача до своїх неповнолітніх дітей. Мотиви такого заперечення можуть бути різними, наприклад, це може бути пов`язане не з бажанням турбуватися про своїх рідних дітей, а з бажанням отримати у майбутньому піклування від них. Тому до уваги мають братися всі обставини конкретної справи.

Судом враховується і така обставина як вік неповнолітніх дітей: ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_7 виповнюється 16 років, ОСОБА_3 14 років буде 20 вересня 2026 року.

Не визнання відповідачем ОСОБА_2 позову про позбавлення її батьківських прав, не спростовує факту її ухилення від виконання своїх обов`язків з виховання дітей, а також факт заперечення відповідачем проти позову про позбавлення її батьківських прав з урахуванням її поведінки не свідчить про її інтерес до дітей та реальне бажання змінити свою поведінку. Позбавлення відповідача батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення її батьківських прав.

Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, проте першочергово мають враховуватися якнайкращі інтереси дитини, оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, потрібними для ухвалення рішення, а також оцінку всіх доказів у справі, які підтверджують виконання чи нехтування батьком/матір`ю своїми батьківськими обов`язками. Позбавлення батьківських прав, здійснене згідно із законом (пункт 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права батька/матері є пропорційним меті позбавлення батьківських прав. Крім того, позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.

З урахуванням встановлених по справі обставин, саме лише заперечення відповідача проти позбавлення батьківських прав не може розцінюватися як достатня підстава для відмови в задоволенні позову.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що ОСОБА_2 , яка є матір`ю двох неповнолітніх дітей, свідомо, тривалий час, у тому числі незважаючи на тривалий розгляд судом позову батька дітей ОСОБА_1 про позбавлення її батьківських прав щодо цих дітей, продовжує ухилятися від виконання своїх обов`язків щодо виховання дітей, що є підставою для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення її батьківських прав відносно сина ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 і дочки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

З огляду на викладе заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги, у зв`язку з чим вона підлягає до задоволення з урахуванням того, що по справі зібрано достатньо доказів для застосування до відповідача ОСОБА_2 такого крайнього заходу впливу як позбавлення її батьківських прав.

Відповідно до статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права.

За наведених обставин апеляційна скарга позивача підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

На підставі викладеного і керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення (заочне) Тиврівського районного суду Вінницької області від 26 грудня 2025 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю Органу опіки та піклування Гніванської міської ради, про позбавлення батьківських прав, задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , батьківських прав відносно її неповнолітніх дітей ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська

СуддіЮ. Б. Войтко

І. В. Міхасішин

Повне судове рішення складено 05 березня 2026 року