Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №216/1620/26 — Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 216/1620/26

провадження №2-о/216/87/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Центрально-Міський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі головуючого судді: Гайтко Л.А.

за участю

секретаря судового засідання: Маленька Т.О.

без участі сторін та без застосування технічного запису

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали заяви ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті на тимчасово - окупованій території, -

ВСТАНОВИВ:

02.03.2026 року представником заявника ОСОБА_1 – адвокатом Штефаном Дмитром Юрійовичем в порядку окремого провадження було подано заяву про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території. Заявник просить суд встановити факт, що має юридичне значення, а саме: встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 ; місце народження: м. Жданов Донецької області, УССР, адреса реєстрації місця проживання на дату смерті: АДРЕСА_1 , місцем смерті є м. Маріуполь Донецької області, причина смерті: не вказана, дата смерті - ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Представник заявника ОСОБА_1 – адвокат Штефан Д.Ю. в судове засідання 05.03.2026 року не з`явився, надав суду заяву, у якій зазначив, що заяву про встановлення факту смерті на тимчасово окупованій території України підтримує, просить суд задовольнити її, просить розглядати справу за відсутності сторони заявника.

Представник заінтересованої особи - Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України у судове засідання не з`явився, надіслали заяву про розгляд справи у відсутність представника відділу.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що заява підлягає задоволенню у повному обсязі з наступних підстав.

Судом встановлені такі факти і відповідні їм правовідносини.

Заявник, ОСОБА_1 , є матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Маріуполь Донецької області, на тимчасово окупованій території України, що підтверджується копіями паспорта заявника, копією свідоцтва про народження її доньки, копією витягу з актового запису. Отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану неможливо, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України, на якій неможливо отримати медичний документ, що може бути прийнято відділом державної реєстрації актів цивільного стану для здійснення реєстрації смерті відповідно до статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стан».

Дані померлої особи: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ; місце народження: м. Жданов Донецької області, УССР, адреса реєстрації місця проживання на дату смерті: АДРЕСА_1 , місцем смерті є місто Маріуполь Донецької області, причина смерті: не вказана.

Факт смерті підтверджується: свідоцтвом про смерть від 22 січня 2026 року, виданим повторно (на російській мові) «Мариупольским городским отделом записи актов гражданського состояния Управления ЗАГС Донецкой Народной Республики», фотографіями місця поховання ОСОБА_2 .

До відділу державної реєстрації актів цивільного стану в межах території підконтрольній владі України заявник та його представник не звертались, та не отримували письмову відмову, оскільки дана процедура не є обов`язковою. (Лист-роз`яснення Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду (лист від 22.04,2021 № 985/0/208-21) щодо скасування вимоги отримання відмови від органів державної реєстрації актів цивільного стану).

Законом України «Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей» № 1680-VII надано особливий статус територій, які не контролюють сили АТО.

Згідно з цим законом в окремих районах Донецької та Луганської областей на період дії особливого порядку місцевого самоврядування діє з урахуванням особливостей, визначених цим Законом (ст. 2). Перелік районів і населених пунктів, в яких запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, визначений рішенням Верховної Ради України. Відповідна постанова прийнята 17 березня 2015 року.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Тимчасово окупована територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Правовий режим тимчасово окупованої території передбачає особливий порядок забезпечення прав і свобод громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території (ст. 1, ч. 2 ст. 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»),

Згідно наказу Міністерства розвитку громад та територій «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією» від 28 лютого 2025 р. № 376, м. Маріуполь Маріупольської міської територіальної громади включено до вказаного переліку з 24 лютого 2022 року.

Оскільки заявник не може отримати від закладу охорони здоров`я або судово-медичної установи, що створені за законодавством України, документ встановленої форми про смерть ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв`язку з чим є перешкоди в здійсненні реєстрації смерті та отриманні заявником свідоцтва про смерть її доньки, вбачаються перешкоди реалізації заявником права на проведення державної реєстрації смерті в установленому законом порядку.

Виходячи з вищевикладеного, реєстрація смерті ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , в органах реєстрації актів цивільного стану не проводилась, можливості зареєструвати смерть на підставі виданої довідки про причини смерті у заявника немає, так як цей документ не відповідає визначеній чинним законодавством формі для проведення державної реєстрації смерті, тому відновлення порушених прав заявника не можливо в інший спосіб, як встановлення даного юридичного факту в судовому порядку.

Встановлення факту смерті необхідно для внесення відповідного запису до реєстру актових записів про смерть та отримання свідоцтва про смерть, а також захисту соціальних прав та гарантій неповнолітнього сина ОСОБА_2 , ОСОБА_3 Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦПК України, заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім`ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права,, обов`язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 49 ЦК України актами цивільного стану є, серед іншого, смерть фізичної особи. Згідно з положеннями частини 3 і 4 цієї ж статті, смерть фізичної особи підлягає державній реєстрації відповідно до закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.

Відповідно до ст. 17 ЗУ «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров`я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована Російською Федерацією територія України є невід`ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Положеннями статей 3, 8, 9 Конституції України визначено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду Організації Об`єднаних Націй сформульовані як «Намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання спричиняє серйозні порушення або обмеження прав громадян.

Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов`язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».

У практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, рішення від 18 грудня 1996 року, § 45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах "Кіпр проти Туреччини"(Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року) та "Мозер проти Республіки Молдови та Росії"(Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, рішення від 23 лютого 2016 року) Суд приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.

При цьому ЄСПЛ констатував, що "Консультативний висновок Міжнародного суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов`язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади]є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать"(Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року, § 96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, рішення від 10 травня 2001 року, § 92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі "Мозер проти Республіки Молдови та Росії" наголосив, що "першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)"(Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, рішення від 23 лютого 2016 року, § 142).

Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи ("Намібійські винятки"), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та ЄСПЛ, у контексті як мінімум "реєстрація народжень, смертей і шлюбів", виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 березня 2023 року у справі N 753/8033/22 (провадження N 61-1428св23), від 26 квітня 2023 року у справі N 337/3725/22 (провадження N 61-1746св23), від 25 жовтня 2023 року у справі N 607/1612/23 (провадження N 61-6323св23).

Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Проте держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.

Встановлення факту смерті особи має значення для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника. Рішення суду в такій категорії справ повинне ґрунтуватися на дотриманні норм процесуального закону щодо повного та всебічного з`ясування обставин справи на підставі всіх поданих особами, які беруть участь у справі, доказів у сукупності, у тому числі з урахуванням документів, виданих органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України.

Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Ці дані встановлюються такими засобами:

1) письмовими, речовими і електронними доказами;

2) висновками експертів;

3) показаннями свідків.

Відповідно до ч. 1, ч. 5, ч. 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 3 ст. 82 ЦПК України, обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Відповідно до ч. 1, ч. 2, ч. 3 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про, зокрема, встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 9 ст. 10 ЦПК України, якщо спірні відносини не врегульовані законом, суд застосовує закон, що регулює подібні за змістом відносини (аналогія закону), а за відсутності такого - суд виходить із загальних засад законодавства ( аналогія права).

На даний час заявник бажає отримати свідоцтво про смерть своєї доньки, встановленого Українським законодавством зразка, але не має змоги, оскільки в неї відсутній оригінал лікарського свідоцтва про смерть, яке відповідає формі, визначеної наказом Міністерства охорони.

Тому суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 , оскільки встановлення цього факту не суперечить чинному законодавству і не порушує чиїх-небудь прав або охоронюваних законом інтересів. Також суд вважає за доцільне на підставі пункту 8 частини першої статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства.

На підставі викладеного, та, керуючись ст.ст. 3-13, 141, 235, 258, 259, 263-265, 268, 293, 294, 315-319, 430 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -

УХВАЛИВ:

Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа: Центрально-Міський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, про встановлення факту смерті на тимчасово - окупованій території - задовольнити.

Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце народження: м. Жданов Донецької області, УССР, РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації місця проживання на дату смерті: АДРЕСА_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 на тимчасово окупованій території України: м. Маріуполь Донецької області.

Ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України підлягає негайному виконанню.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Головуючий суддя Л.А. ГАЙТКО