Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №204/499/26 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/499/26

Провадження № 2-а/204/23/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого – судді Черкез Д.Л.,

за участю секретаря судового засідання Борсук А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Дніпрі адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення, -

В С Т А Н О В И В:

21 січня 2026 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 , в якій він просив скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 - ОСОБА_2 , від 14 січня 2026 року №R300646 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП, відносно позивача ОСОБА_1 , та закрити відносно нього справу на підставі п.п.1,7 ч.1 ст. 247 КУпАП, стягнути сплачений судовий збір у розмірі 532,48 грн. та витрати на правову допомогу у розмір 12 500,00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог позивач посилався на те, що 14 січня 2026 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 було винесено постанову №R300646 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 ст. 210-1 КУпАП, на підставі якої було вирішено накласти на громадянина ОСОБА_1 штраф у розмірі 17 000,00 грн. Згідно постанови було зазначено, що за результатом вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, ОСОБА_1 не прибув за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці, чим допустив порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію. В постанові також зазначено, що 14.01.2026 року особисто в паперовій формі надійшла заява від особи, в якій вона зазначає, що не оспорює допущене порушення та згодна на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності. Позивач з даною постановою не погоджується, вважає її незаконною та такою, яка підлягає скасуванню, оскільки така повістка ніколи не направлялась поштою і не вручалась позивачу, а отже і карати його за те, що він не з`явився за такою повісткою не є можливим. Також зазначив, що у постанові чітко не вказано та не конкретизовано, які норми законодавства, начебто, порушив ОСОБА_1 , адже відповідачем надається абстрактне посилання на загальне положення ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - обов`язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Детальний аналіз частини 3 статті 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» дає підстави вважати, що обов`язок військовозобов`язаного громадянина з`явитися до органу ТЦК та СП виникає лише за викликом та на підставі направленої повістки. Про це свідчить абзац 8 ч. 3 статті 22, відповідно до якого - у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк. Отже, не виконати такий обов`язок – явка до органу ТЦК та СП – можливо тільки в тому випадку, якщо особа була оповіщена про необхідність з`явитись до органу ТЦК та СП, тобто отримала повістку (була викликана), що має бути належним чином підтвердженим при розгляді справи про адміністративне правопорушення, так як наявність чи відсутність складу ч. 3 ст. 210-1 КУпАП на пряму залежить від цього, і без таких доказів, склад цього правопорушення буде відсутній. Однак, позивач дізнався про те, що відповідач наче викликав його за повісткою тільки 10 січня 2026 року, коли оновив ВОД у «Резерв+», та у подальшому з винесеної щодо нього постанови. Натомість до цього жодними засобами зв`язку жодних повісток він не отримував. Крім того, звертає окрему увагу на те, що постанова №R300646 від 14 січня 2026 була винесена поза межами строку притягнення до адміністративної відповідальності. У зв`язку з викладеним позивач звернувся до суду з даним позовом.

18 лютого 2026 року від представника відповідача ІНФОРМАЦІЯ_1 – ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву. Відповідач позовні вимоги не визнав та просив суд відмовити у задоволенні позову. В обґрунтування своїх заперечень зазначив, що позивач, в порушення вимог ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», не з`явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_2 згідно повістки № 4019680, направленої для уточнення даних. За фактом неприбуття до ТЦК та СП у день, місце і час, визначеними повісткою № 4019680, позивач порушив правила військового обліку (ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543), у зв`язку з чим ІНФОРМАЦІЯ_3 було направлено електронне звернення Е2799106 до органів Національної поліції України щодо доставлення особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст.ст. 210, 210-1 КУпАП. Згідно отриманої заяви 14 січня 2026 року, в порядку ст. 279-9 КУпАП, позивач визнав факт вчинення правопорушення та надав особисту згоду про притягнення його до відповідальності за його відсутності. Повістка № 4019680 для уточнення даних, створена автоматично Реєстром, що цілком відповідає ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», яка: - направлена відповідачем рекомендованим листом за трекномером № 0610262097156 засобами поштового зв`язку АТ «УКРПОШТА», - повернута АТ «УКРПОШТА» до відповідача з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що також підтверджує необхідність уточнити позивачу свої персональні дані. В обґрунтування своїх заперечень посилалась на п. 41 Порядку № 560 відповідно до якого належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є - у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи. Вважає, що позивач мав змогу отримати повістку № 4019680 про прибуття до відповідача для уточнення даних та прибути за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_4 . До того ж, в 60-ти денний строк з 19.05.2024 року позивач не оновив свої облікові дані, чим порушив вимоги Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку», відповідно до яких крайня дата оновлення особистих даних приходиться на 16.07.2024 року. Крім того, заперечувала щодо стягнення витрат на правову допомогу, у зв`язку з відсутністю підстав та доказів надання позивачу правової допомоги.

Виклик сторін відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України, у порядку спрощеного провадження не здійснювався, справа розглядалася за наявними у справі матеріалами.

У зв`язку з тим, що розгляд справи здійснюється у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, суд розглядає справу у відповідності до ч. 4 ст. 229 КАС України, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази у їх сукупності, судом встановлені наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини.

Судом встановлено, що постановою № R300646 по справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 Кодексу України про адміністративне правопорушення начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_2 від 14 січня 2026 року, ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. В мотивувальній частині постанови зазначено, що за результатами вивчення відомостей та реєстрової інформації Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, встановлено, що ОСОБА_1 не прибув (ла) за викликом до ТЦК та СП у строк та місце, зазначені в повістці (ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»), чим допустив (ла) порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію (а.с. 12).

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби здійснюється на підставі Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України, що також передбачено ч. 1ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу».

Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно абзацу першого частини першої ст. 22 Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» громадяни зобов`язані: з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Згідно абз. 2 ч. 3 ст. 22 ст. 22 Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію» у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Отже, передумовою виникнення у громадянина обов`язку з`явитися за викликом до ТЦК та СП є факт отримання ним повістки про виклик, який повинен бути доведений відповідними засобами доказування.

Однак, матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що позивач отримав повістку про виклик та був належним чином обізнаний про дату, час та місце його явки до ТЦК та СП.

Судом встановлено, що 19 червня 2025 року позивачу було направлено повістку № 4019680 засобами поштового зв`язку, в якій зазначено, що йому необхідно з`явитися до органу ТЦК та СП 29 червня 2025 року о 09-00 год. для уточнення даних (а.с. 53 зв. бік)

Однак, згідно відмітки на поштовому конверті № 0610262097156 лист з повісткою № 4019680 був повернутий відповідачу з відміткою «Адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с. 47-48).

Враховуючи встановлені під час розгляду справи обставини суд констатує, що позивач не отримував повістки № 4019680 від позивача про необхідність з`явитися до органу ТЦК та СП 29 червня 2025 року о 09-00 год. для уточнення даних.

Доказів, які б спростовували такі висновки суду, матеріали справи не містять.

Згідно абзацу третього частини десятої статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» громадяни України, які підлягають взяттю на військовий облік, перебувають на військовому обліку призовників або у запасі Збройних Сил України, у запасі Служби безпеки України, розвідувальних органів України чи проходять службу у військовому резерві, зобов`язані: прибувати за викликом районного (об`єднаного районного), міського (районного у місті, об`єднаного міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки (далі - відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки), Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу розвідувальних органів України для оформлення військово-облікових документів, взяття на військовий облік, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на збори військовозобов`язаних та резервістів.

Постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 р. № 560 затверджено «Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі Порядок № 560).

Згідно п. 41 вказаного Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є: 1) у разі вручення повістки - особистий підпис про отримання повістки, відеозапис вручення повістки або ознайомлення з її змістом, у тому числі відеозапис доведення акта відмови від отримання повістки (додаток 2), а також відеозапис відмови резервіста або військовозобов`язаного у спілкуванні з особою, уповноваженою вручати повістки; 2) у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку: день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних; день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

Надаючи оцінку доводам представника відповідача з посиланням на положення п. 41 Порядку № 560 суд до уваги їх не бере та відхиляє, оскільки наведені положення підзаконного акту суперечать положенням абз. 2 ч. 3 ст. 22 ст. 22 Закон України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», який має вищу юридичну силу.

Згідно ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.

Таким чином, при вирішенні даної справи суд виходить з того, що до правовідносин сторін має бути застосовані положення вищого за юридичною силою правового акту, а саме Закону України «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», у відповідності до положень якого обов`язок громадянина з`явитися за викликом до органу ТЦК та СП виникає лише у випадку отримання ним повістки про виклик, а не у випадку наявності обставин, які свідчать про його належне оповіщення (п. 41 Порядку № 560).

Представник відповідача ІНФОРМАЦІЯ_5 – Горбатова Г.А. в обгрунтування заперечень зазначила, що згідно отриманої заяви, в порядку ст. 279-9 КУпАП, позивач визнав факт вчинення правопорушення та 14 січня 2026 року надав особисту згоду про притягнення його до відповідальності за його відсутності (а.с. 50-51).

При цьому, в силу вимог ч. 2 ст. 279-9 КУпАП керівник територіального центру комплектування та соціальної підтримки, начальник Служби мобілізації та територіальної оборони, регіонального органу Служби безпеки України, посадова особа уповноваженого Головою Служби зовнішньої розвідки України підрозділу Служби зовнішньої розвідки України протягом трьох днів після отримання такої заяви зобов`язані перевірити викладені у ній фактичні дані про визнання особою правопорушення та надання нею згоди на притягнення її до адміністративної відповідальності за її відсутності і з дотриманням вимог статей 247, 280, 283 цього Кодексу винести постанову по справі, у тому числі без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності.

Дотриманням органом (посадовою особою) при розгляді справи про адміністративне правопорушення вимог ст. 280 КУпАП є з`ясування таких фактів: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Дотримання вимог ст. 247 КУпАП виникає у тому випадку, коли орган або посадова особа, яка розглядає справу про адміністративне правопорушення, перевіряє наявність обставини, що виключають провадження в справі про адміністративне правопорушення.

Так,згідно положень п.п. 1, 7 згаданої статті провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин:

відсутність події і складу адміністративного правопорушення;

закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Однак, як встановлено судом, начальник Центрально-Чечелівського ОР у місті ІНФОРМАЦІЯ_6 не дотримався вимог ст. 247, 280 КУпАП в частині встановлення у діянні особи складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, не пересвідчився чи не спливли на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строки, передбачені статтею 38 цього Кодексу, не з`ясував чи винен позивач в його вчиненні та чи підлягає він адміністративній відповідальності.

Отже, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів на підтвердження того, що начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 були перевірені викладені у заяві ОСОБА_1 фактичні дані про визнання ним правопорушення та надання згоди на притягнення його до адміністративної відповідальності за його відсутності та дотримані вимоги статей 247, 280 КУпАП.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, суд приходить до висновку, що доводи позивача про те, що він не отримував повістку № 4019680 шляхом направлення йому поштового відправлення, підтверджується наявними в матеріалах справи доказами та відповідачем не спростовані.

Таким чином, відповідачем не доведено наявності в діях позивача складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, що дає підстави для висновку про відсутність у відповідача передбачених Законом підстав для притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

В силу ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч.3 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою,з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Таким чином, аналіз викладених правових норм та обставин справи, з урахуванням встановлених порушень при притягненні до адміністративної відповідальності позивача, дає підстави для висновку про те, що оскаржувана постанова підлягає скасуванню.

Підсумовуючи вищенаведене, суд констатує, що під час розгляду даної справи судом було встановлено факт порушення відповідачем прав, свобод та законних інтересів позивача, які підлягають судовому захисту.

Оцінюючи у сукупності усі інші аргументи сторін, наведені ними в обґрунтування своїх вимог або заперечень, суд до уваги їх не бере, оскільки вони не відноситься до предмета спору та є явно необґрунтованими.

Відповідно до частини 3 статті 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

У зв`язку з викладеним, суд вважає, що провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП за постановою №R300646 у справі про адміністративне правопорушення від 14 січня 2026 року підлягає закриттю.

При цьому суд зазначає, що підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП у зв`язку з закінченням на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 КУпАП (п. 7 ч.1 ст. 247 КУпАП) не має, оскільки суд дійшов висновку, що провадження по справі має бути закрито у зв`язку з відсутністю у діях позивача події і складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст. 210 КУпАП (п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП).

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 п. 1 ч. 3ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до ч.ч. 2,3 ст.134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Судом встановлено, що позивачу правничу допомогу у даній справі надавав адвокат Савко В.В., що підтверджується договором про надання правової допомоги від 15.01.2026 року № 1501-1 (а.с. 18) та ордером на надання правничої допомоги від 16.01.2026 року (а.с. 16).

Згідно ч. 4 ст.134 КАС України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

19 січня 2026 року між позивачем як замовником та адвокатом Савко В.В. як виконавцем було підписано Акт виконаних робіт (послуг) №1601 на суму 12 500,00 грн. (а.с. 19).

Отже, суд вважає встановленим, що позивач дійсно отримав правову допомогу від адвоката Савко В.В., а тому не викликає сумнівів, що позивачем понесені витрати на правничу допомогу у справі.

З урахуванням складності даної справи, обсягу і складності виконаної адвокатом роботи, виходячи з конкретних обставин справи, суд вважає, що зазначена позивачем вартість та обсяг виконаної адвокатом роботи у розмірі 12 500,00 грн. є об`єктивною та розумною, та відповідає змісту та обсягу виконаної адвокатом роботи.

Таким чином, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню.

Крім того, відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

За таких обставин, з ІНФОРМАЦІЯ_1 за рахунок його бюджетних асигнувань слід стягнути судовий збір на користь позивача ОСОБА_1 у розмірі 532,48 грн., сплачений при зверненні до суду з даним позовом.

На підставі ст.ст. 8, 210, 213, 222, 254, 258, 288 КУпАП, та керуючись ст.ст. 1, 2, 9, 19, 20, 72, 77, 96, 139, 229, 242-246, 262, 286 КАС України,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про адміністративне правопорушення – задовольнити частково.

Постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 від 14 січня 2026 року № R300646 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. – скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП – закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (місцезнаходження: АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ - НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 (місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП - НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 532,48 грн. (п`ятсот тридцять дві гривні, 48 копійок) та витрати на правничу допомогу у розмірі 12 500,00 грн. (дванадцять тисяч п`ятсот гривень, 00 копійок).

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.

Суддя Д.Л. Черкез