Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №336/1493/25 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 24.02.2026 Справа № 336/1493/25

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 336/1493/25 Головуючий у І інстанції: Боєв Є.С.

Провадження № 22-ц/807/553/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого: Полякова О.З.,

суддів: Кухаря С.В.,

Кочеткової І.В.,

секретар: Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційними скаргами Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Середи Андрія Анатолійовича на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, Держаної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними притягненням до кримінальної відповідальності, за рішенням та діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду,-

В С Т А Н О В И Л А:

У лютому 2025 року ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Середи А.А. звернувся до суду з позовом до ГУНП України в Запорізькій області, Запорізької обласної прокуратури, ДКС України про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними притягненням до кримінальної відповідальності, за рішенням та діями органів досудового розслідування, прокуратури та суду.

В обґрунтування позову зазначено, що 17.03.2017 слідчим відділенням Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017080080001006 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які фактично були затримані та за участі яких 15.03.2017 проводився огляд місця події за адресою: м. Запоріжжя, пров. Зустрічний, 4-А.

Крім того, з місця події слідчим вилучено вантажний автомобіль «MAN 14.272», державний номерний знак НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя за клопотанням органу досудового розслідування, погодженого прокурором, слідчим суддею накладено арешт на вилучений 15.03.2017 під час огляду місця події належний ОСОБА_1 автомобіль «MAN 14.272», державний номерний знак НОМЕР_1 .

20.09.2017 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Того ж дня орган досудового розслідування звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2017 до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

29.09.2017 відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 орган досудового розслідування склав, а прокурор Запорізької місцевої прокуратури № 1 затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12017080080001006, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 3 ст. 185 КК України, за фактом таємного викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у сховище.

04.10.2017 зазначений обвинувальний акт скеровано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

05.12.2022 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у справі № 336/5563/17 постановив виправдувальний вирок, яким ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад вказаного кримінального правопорушення. Також скасовано арешт на автомобіль «MAN 14.272», державний номерний знак НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_1 .

На вказаний вирок прокурор Шевченківської окружної прокуратури подав апеляційну скаргу.

16.10.2023 колегія суддів Запорізького апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора залишила без задоволення, а вирок від 05.12.2022 - без змін.

20.02.2024 колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.12.2022 та на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16.10.2023 у справі № 336/5563/17 відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Отже, упродовж 6 років та 7 місяців (79 місяців) ОСОБА_1 перебував під дією кримінально-процесуальних норм і обтяжень, пов`язаних з притягненням його до кримінальної відповідальності, а також не міг користуватися своєю власністю, що призвело до негативних наслідків.

Досудове розслідування та судовий розгляд у кримінальному провадженні відносно ОСОБА_1 тривали більше шести з половиною років. Судові засідання часто переносились у зв`язку з незабезпеченням явки свідків стороною обвинувачення або зміну прокурорів. При цьому, представники Відповідача-2 просили відкласти розгляд справи на іншу дату, надати час для підготовки до розгляду справи, для виклику свідків, від яких вже відмовився попередній прокурор, для узгодження питання зміни обвинувачення тощо.

ОСОБА_1 знадобилося багато часу та зусиль, щоб довести свою невинуватість. Він був змушений нести додаткові витрати часу та коштів на відвідування органу досудового розслідування та суду.

Усі ці обставини, за твердженням позивача, очевидно негативно вплинули на його емоційний стан, порушили звичний спосіб життя. У зв`язку з незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та тривалим перебуванням у стані невизначеності, він зазнав глибокого емоційного стресу.

Крім того, упродовж періоду кримінального переслідування, а саме з моменту вилучення (15.03.2017) до дати набрання законної сили вироку суду (16.10.2023), ОСОБА_1 не міг розпоряджатися належним йому майном - транспортним засобом.

Крім того ОСОБА_1 зазначав, що на час події незаконного притягнення його до кримінальної відповідальності він мав різноманітне коло спілкування, як у м. Запоріжжі, так і в Запорізькій області, щодо питань закупівлі сільськогосподарської сировини, перевезень вантажів тощо. У зв`язку з суспільним розголосом інформації про притягнення його до кримінальної відповідальності за вчинення крадіжки чужого майна, а саме зернових відходів соняшника, йому доводилося відповідати на питання щодо цієї події, виправдовуватись, пояснювати ситуацію, доводити свою невинуватість. Деякі фермерські господарства, різні підприємства, фізичні особи-підприємці припинили співпрацю з ним.

Після виправдання позивача, інформація про притягнення його до кримінальної відповідальності, розміщена в засобах масової інформації, не спростована, що й надалі заподіює йому моральної шкоди та завдає душевних страждань.

У зв`язку з вилученням належного йому вантажного автомобіля, ОСОБА_1 не міг займатися перевезеннями вантажів, що позбавлено його заробітку.

Зазначене відбилося на емоційному благополуччі позивача, за якого він перебував у стані тривоги.

Глибину моральних страждань посилювало й усвідомлення несправедливості, що призвело до руйнівних наслідків для оцінки соціальних та моральних цінностей особи.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про державний бюджет України на 2025 рік» з 01.01. 2025 установлено мінімальну заробітну плату у місячному розмірі - 8000 гривень.

Збільшення мінімально гарантованого державою розміру відшкодування моральної шкоди ОСОБА_1 обґрунтовував щоденними багаторічними думками та спогадами про подію, затримання, вилучення і арешт майна, наслідками у зв`язку з цим; страхом можливого повторення подій; постійними думками про високу вірогідність притягнення до відповідальності на формальних підставах; порушенням нормальних життєвих зв`язків; негативними переживаннями про те, що сталося, наявними та можливими наслідками; потребою в уникненні аналогічних обставин; насторогою, тривогою, емоціями при згадуванні; неможливістю вільного виконання повсякденних обов`язків; неможливістю вільно розпоряджатися своєю власністю, що з роками втратила вартість; переживаннями незручностей та психологічного дискомфорту; відірваністю від активного соціального життя: нервозністю, бажанням уникати контактів, незручних питань щодо події; почуттям образи, обурення, приниженої гідності тощо.

Безпідставне перебування під слідством та судом на довгі роки призвело до порушення його звичного устрою життя та втрати соціальних зав`язків, повне відновлення яких є неможливим, адже неможливо повернути те, що було понад шість років тому.

ОСОБА_1 ніколи не притягався до кримінальної відповідальності, завжди був законослухняним.

Після 15.03.2017 він тривалий час перебував у стані розчарування, напруженості, пригніченості, невпевненості в майбутньому, невизначеності свого подальшого життя. Скільки потрібно часу для відновлення попереднього стану, способу, устрою життя, що мали місце до притягнення його до кримінальної відповідальності, достеменно не відомо, але, вочевидь, для цього потрібні значні зусилля та багато часу і ці фактори теж мають враховуватися при визначенні розміру моральної шкоди.

Ураховуючи обсяг заподіяної позивачу шкоди, глибину та тривалість моральних страждань, пов`язаних із його перебуванням протягом вказаного вище періоду часу під слідством та судом, що призвело до того, що він зазнав значних обмежень у правах та свободах, гарантованих Конституцією України; був зобов`язаний з`являтися до органу досудового розслідування та суду; не мав можливості виїхати за кордон; був змушений докладати значних зусиль для відновлення своїх прав, наслідком чого стали значні ускладнення не тільки у житті позивача, а в житті його родини; встановлення судами абсолютної недоведеності органами досудового слідства та прокуратури обставин вчинення позивачем інкримінованого йому діяння, скасування арешту на належне йому майно лише після виправдання, а також характер пред`явленого обвинувачення (звинувачення у вчиненні тяжкого злочину, групою осіб), за яке законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі, позивач вважав за необхідне просити суд збільшити розмір морального відшкодування з 632000 гривень до 900000 гривень, що є пропорційним та достатнім для компенсації йому спричинених негативних наслідків морального характеру, відновлення його порушеного права. Просив збільшити розмір відшкодування моральної шкоди з мінімально передбаченої законом суми, яка розраховується таким чином: 8000 грн х 79 міс. = 632000 грн, оскільки, на думку позивача, саме такий розмір відшкодування є пропорційним та достатнім для компенсації йому спричинених негативних наслідків морального характеру та відновлення порушеного права.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Середи А.А. просив суд стягнути з держави Україна за рахунок коштів державного бюджету на його користь на відшкодування моральної шкоди 900000 грн та судові витрати.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання коштів з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 604000 грн у відшкодування моральної шкоди.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду в частині розміру відшкодування моральної шкоди, Запорізька обласна прокуратура подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, просить змінити Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року, зменшивши стягнутий розмір моральної шкоди.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд першої інстанції неправильно обрахував загальний період перебування ОСОБА_1 під кримінальним переслідуванням, адже такий строк складає не 73 місяці, а є меншим на чотири дні. Також прокуратура вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для відшкодування моральної шкоди в розмірі 20000 грн у зв`язку з фактом незаконного перебування під арештом автомобіля позивача, адже законність дій слідчого та прокурора щодо вилучення автомобіля та накладення на нього арешту підтверджена судами першої та апеляційної інстанцій під час розгляду кримінального провадження, що свідчить про відсутність незаконних дій органу досудового розслідування.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ГУНП України в Запорізькій області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року та ухвалити нове рішення про відмові в задоволенні позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що позовна заява містить стандартні фрази, котрі жодним чином не відтворюють змін у індивідуальних психологічних особливостях позивача та не доводить виникнення у нього моральної шкоди та в чому саме вона полягає. Виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір.

На переконання ГУНП, суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні не навів беззаперечного обґрунтування доцільності, розумності та об`єктивності стягнення на користь позивача моральної шкоди.

Також не погодившись із зазначеним рішенням суду в частині відмови в задоволенні позову, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Середи А.А. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року в частині відмови в задоволенні позову та ухвалити в цій частині нове рішення про стягнення з Держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 на відшкодування моральної шкоди 900000 грн.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що відносно заявлених ОСОБА_1 позовних вимог про збільшення гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди до 900000 грн, суд обмежився формулюванням, що не вбачає підстав для такого збільшення,

Враховуючи ступінь негативного впливу на своє життя та свідомість як факту безпідставного кримінального переслідування в цілому, факту постійного очікування покарання у виді позбавлення волі, як того вимагала сторона обвинувачення, тривалість розгляду справи, значні порушення життєвого укладу та моральні страждання, яких зазнав позивач, дії правоохоронних органів щодо порушення його прав як власника транспортного засобу, зміну морального стану заявника, необхідність відновлення морального стану, ОСОБА_1 вважає за можливе просити апеляційний суд збільшити розмір морального відшкодування до 900000 гривень, що, на його думку, є пропорційним та розумним розміром для компенсації позивачу спричинених негативних наслідків морального характеру і не призводить до його безпідставного збагачення.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Середи А.А. Запорізька обласна прокуратура просить залишити апеляційну скаргу без задоволення. Зазначає, що позивач просить суд про відшкодування моральної шкоди в розмірі, що перевищує мінімальний, визначений законом.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Середи А.А. ГУНП в Запоізькій області заперечує проти його доводів, просить залишити апеляційну скаргу без задоволення.

У судовому засіданні прокурор Фарзаєва К.А. наполягала на задоволенні апеляційної скарги прокуратури, підтримала апеляційну скаргу ГУНП в Запорізькій області та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Представник ГУНП в Запорізькій області Трішина А.М. наполягала на задоволенні апеляційної скарги ГУНП в Запорізькій області, підтримала апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури та заперечувала проти задоволення апеляційної скарги позивача.

Представник ОСОБА_1 – адвокат Середа А.А. наполягав на задоволенні апеляційної скарги позивача, апеляційні скарги відповідачів просив залишити без задоволення.

Представник ДКС України Кріль Ю.А. просила розглянути апеляційні скарги на розсуд суду. Зазначила, що неточності резолютивної частини рішення щодо зазначення рахунку можуть бути усунуті в порядку виконання судового рішення.

Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід залишити без задоволення з огляду на таке.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення відповідає повною мірою.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України, кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Ухвалюючи рішення задоволення позовних вимог у частині відшкодування моральної шкоди за період незаконного перебування позивача під слідством та судом з 20.09.2017 до 16.10.2023 (73 місяці) у розмірі 584000 грн, а також, з урахуванням засад розумності та справедливості, у зв`язку з фактом незаконного перебування автомобіля під арештом, у розмірі 20000 грн, що разом становить 604000 грн, суд першої інстанції виходив з установленого законодавством мінімального розміру відшкодування моральної шкоди за кожен місяць перебування під слідством та судом, оскільки позивач не надав достатніх доказів спричинення йому додаткових моральних страждань внаслідок безпідставного перебування під слідством та судом, тому відсутні підстави для збільшення розміру такого відшкодування. А спричинення моральної шкоди внаслідок незаконного арешту транспортного засобу позивача підлягає відшкодуванню у зв`язку з самим фактом допущеного порушення майнових прав особи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком з огляду на таке.

Суд першої інстанції встановив та підтверджено матеріалами справи, що 17.03.2017 слідчим відділенням Шевченківського відділення поліції Дніпровського відділу поліції Головного управління Національної поліції в Запорізькій області (далі – орган досудового розслідування, Відповідач-1) розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12017080080001006 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України – відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , які фактично були затримані, та за участі яких 15.03.2017 проводився огляд місця події за адресою: м. Запоріжжя, пров. Зустрічний, 4-А.

Крім того, з місця події слідчим вилучено вантажний автомобіль «MAN 14.272», державний номерний знак НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_1 .

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя за клопотанням органу досудового розслідування, погодженого прокурором, слідчим суддею накладено арешт на вилучений 15.03.2017 під час огляду місця події належний ОСОБА_1 автомобіль «MAN 14.272», державний номерний знак НОМЕР_1 .

20.09.2017 ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України.

Того ж дня орган досудового розслідування звернувся до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя з клопотанням про застосування відносно ОСОБА_1 запобіжного заходу у вигляді нічного домашнього арешту.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21.09.2017 до ОСОБА_1 застосовано запобіжний захід у вигляді особистого зобов`язання.

29.09.2017 відносно ОСОБА_2 та ОСОБА_1 орган досудового розслідування склав, а прокурор Запорізької місцевої прокуратури № 1 затвердив обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12017080080001006, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за ч. 3 ст. 185 КК України, за фактом таємного викрадення чужого майна, вчиненого за попередньою змовою групою осіб, поєднаного з проникненням у сховище.

04.10.2017 зазначений обвинувальний акт скеровано на розгляд до Шевченківського районного суду м. Запоріжжя.

05.12.2022 Шевченківський районний суд м. Запоріжжя у справі № 336/5563/17 постановив виправдувальний вирок, яким ОСОБА_1 виправдано за обвинуваченням у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, у зв`язку з недоведеністю, що в діянні обвинуваченого є склад вказаного кримінального правопорушення. Також скасовано арешт на автомобіль «MAN 14.272», державний номерний знак НОМЕР_1 , що на праві власності належить ОСОБА_1 .

На вказаний вирок прокурор Шевченківської окружної прокуратури подав апеляційну скаргу.

16.10.2023 колегія суддів Запорізького апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора залишила без задоволення, а вирок від 05.12.2022 - без змін.

20.02.2024 колегія суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду відмовила у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою прокурора на вирок Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 05.12.2022 та на ухвалу Запорізького апеляційного суду від 16.10.2023 у справі № 336/5563/17 відносно ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Згідно зі статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Відповідно до частини п`ятої статті 9, частини шостої статті 14 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права, статті 38 Декларації прав і свобод людини та громадянина, частини п`ятої статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, хто став жертвою арешту, затримання, засудження, має право на відшкодування шкоди.

Право на відшкодування матеріальної та моральної шкоди за рахунок держави закріплено в статтях 56, 62 Конституції України, у Законі України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» та в статтях 1167, 1176 ЦК України.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно з пунктом 2 частини другої статті 1167 ЦК України, якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт, то моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала.

У частинах першій та другій статті 1176 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках: постановлення виправдувального вироку суду; встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів; закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати; закриття справи про адміністративне правопорушення.

Частинами першою та другою статті 23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Положеннями частини третьої статті 23 ЦК України визначено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див: постанову Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20, (провадження № 61-1132св22)).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19, (провадження № 14-24цс21)).

Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає, у тому числі, у випадках постановлення виправдувального вироку суду (пункт 1 частини першої статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).

Згідно зі статтею 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених у статті 1 Закону випадках громадянинові відшкодовуються:

1) заробіток та інші грошові доходи, які він втратив внаслідок незаконних дій;

2) майно (в тому числі гроші, грошові вклади і відсотки по них, цінні папери та відсотки по них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами досудового розслідування, органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт;

3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином;

4) суми, сплачені громадянином у зв`язку з поданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

За змістом статті 4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

У частинах четвертій та п`ятій статті 4 указаного Закону визначено, що відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Згідно з частинами другою, третьою статті 13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).

Разом із цим, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Законодавством України встановлений лише мінімальний розмір для визначення моральної шкоди, а не граничний. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.

Отже, визначений законом розмір є мінімальним, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, може застосувати більший розмір відшкодування, а обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» не передбачено.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди та визначаючи її розмір, суди, керуючись засадами справедливості, добросовісності та розумності, мають виходити із встановлених фактичних обставин кожної окремо взятої справи (див: постанову Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц, провадження № 61-8370св21).

Вказане узгоджується із висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18), яка зазначила, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.

Аналогічні правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17 (провадження № 14-4цс19) та постановах Верховного Суду: від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19 (провадження № 61-9673св20), від 23 вересня 2021 року у справі № 295/13971/20 (провадження № 61-10849св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 607/16567/20 (провадження № 61-9023св21), від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22), від 18 жовтня 2023 року у справі № 705/4489/20 (провадження № 61-2214св23) й інших.

Судова практика з указаного питання є сталою, відмінність залежить лише від доказування й фактичних обставин конкретної справи.

Положеннями статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено, що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

У пунктах 1.1., 1.2 Рішення Конституційного Суду України від 27 жовтня 1999 року у справі № 1-15/99 зазначено, що кримінальна відповідальність настає з моменту набрання законної сили обвинувальним вироком суду. Притягнення до кримінальної відповідальності як стадія кримінального переслідування починається з моменту пред`явлення особі обвинувачення у вчиненні злочину.

У постанові 20 вересня 2018 року в справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду вказала, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством і судом, починаючи з часу пред`явлення обвинувачення до набрання виправдувальним вироком законної сили.

Установивши, що ОСОБА_1 перебував під слідством і судом з 20.09.2017 (дата повідомлення про підозру) до 16.10.2023 (дата набрання законної сили виправдувального вироку), тобто 73 місяці, а не 79 місяців як вказано в позові, з урахуванням характеру й глибини заподіяних ОСОБА_1 страждань, тривалості перебування його під слідством та судом, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доцільність відшкодування заподіяної позивачу моральної шкоди у розмірі 584000 грн, що на переконання колегії суддів відповідає принципам розумності та справедливості.

Проведення відносно позивача оперативно-розшукових дій у ході розслідування кримінальної справи перебуває в межах повноважень органів досудового розслідування за вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення втрат потерпілої особи і не має призводити до її збагачення (постанови Верховного Суду від 28 листопада 2018 року в справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21).

З огляду на зазначене, колегія суддів вважає, що, з`ясувавши чинники, які враховуються під час визначення розміру відшкодування шкоди, а саме характер і обсяг страждань, яких зазнав позивач, тривалість, тяжкість вимушених змін у його житті, взявши до уваги засади розумності, виваженості й справедливості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для збільшення гарантованого державою мінімального розміру відшкодування моральної шкоди до 900000 грн, оскільки позивач не довів належними і достатніми доказами такої глибини моральних страждань, погіршення здоров`я, зміни нормального способу життєдіяльності, що знаходяться у причинно-наслідковому зв`язку із протиправними діями відповідачів, які б давали можливість призначити суму відшкодування у більшому розмірі, ніж мінімальний гарантований законом розмір.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Середи А.А. про недостатність суми стягнутого відшкодування йому моральної шкоди та необхідність збільшення такого відшкодування до 900000 грн колегія суддів не приймає, оскільки вони не підтверджені належними доказами.

На думку колегії суддів, визначений судом розмір моральної шкоди є достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи, а заявлений позивачем у позові може призвести до його безпідставного збагачення.

Доводи апеляційних скарг відповідачів щодо того, що позивач не довів факту спричинення йому моральної шкоди, не заслуговують на увагу, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» передбачено безумовне право на відшкодування моральної шкоди у розмірах і порядку, встановленому в ньому, у випадку постановлення виправдувального вироку суду.

Колегія суддів також не бере до уваги доводи апеляційної скарги про недоведеність вини посадових осіб, оскільки згідно з приписами ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.

Доводи апеляційних скарг відповідачів щодо відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди внаслідок незаконного арешту транспортного засобу позивача колегія суддів також відхиляє, оскільки суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що така шкода підлягає відшкодуванню на загальних підставах, передбачених стст 23, 1167 ЦК України, у зв`язку з самим фактом допущеного порушення майнових прав позивача, адже арешт належного йому вантажного автомобіля не дозволяв йому розпоряджатися власністю на власний розсуд.

Враховуючи обставини справи, особливості впливу факту відсутності можливості розпоряджатися власним майном досить тривалий час, глибину душевних страждань позивача, колегія суддів вважає достатньою суму відшкодування ОСОБА_1 моральної шкоди у зв`язку з арештом автомобіля у розмірі 20000грн. Апеляційний суд вважає, що ця сума буде достатньою для компенсації негативних наслідків морального характеру і не призведе до безпідставного збагачення.

Судом встановлено, що транспортний засіб був вилучений 20.09.2017 під час огляду місця події, ухвалою слідчого судді від 21.03.2017 на нього накладено арешт, 29.05.2017 автомобіль, як речовий доказ, переданий на відповідальне зберігання ОСОБА_1 . Остаточно доля речових доказів вирішена з набранням вироком законної сили 16.10.2023. До цієї дати позивач не міг повною мірою реалізувати своє право власника.

Отже, апеляційний суд перевіривши доводи апеляційних скарг, дійшов висновку про їх безпідставність, оскільки відповідно до ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Висновки суду є достатньо аргументованими, при цьому колегія суддів враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку про те, що, розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку згідно з вимогами ст. 76-78, 81, 89, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив в цілому законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права, у зв`язку з чим, апеляційні скарги Запорізької обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Середи Андрія Анатолійовича слід залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року – без змін.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А :

Апеляційну скаргу Запорізької обласної прокуратури – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України в Запорізькій області – залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Середи Андрія Анатолійовича – залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 19 грудня 2025 року в цій справі – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 06 березня 2026 року.

Головуючий:

Судді: