Рішення від 05 березня 2026 р. у справі №465/1543/21 — Франківський районний суд м. Львова

Справа № 465/1543/21

Провадження 2/465/201/26

РІШЕННЯ

іменем України

06.03.2026 року м. Львів

Франківський районний суд Львівської області в складі:

головуючого-судді Коліщук З.М.,

з участю секретаря судового засідання Беднара А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики,

за участю представника позивача адвоката Цікала А.А.,

представника відповідача ОСОБА_3 – адвоката Бельдій Н.В.,

встановив:

Позивач ОСОБА_1 подав до суду позовну заяву до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики.

Обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що 09.05.2007 року Позивачем по справі було надано ОСОБА_2 , позику - грошові кошти в розмірі: мільйони 75 вісімсот 000 (сімдесят п`ять тисяч) доларів США, що становить 2 087 250,00 (два вісімдесят сім тисяч двісті п`ятдесят 00 коп.) гривень згідно офіційного курсу долара США до української гривні, який встановлено НБУ на момент складання позовної заяви (17.02.2021 року) з розрахунку 1 долар США - 27,83 гривень.

ОСОБА_2 отримала кошти для сімейних потреб, а саме для купівлі квартири АДРЕСА_1 , про що зазначено в розписці.

09 травня 2007 року ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 за ціною 74 500 (сімдесят чотири тисячі п`ятсот) доларів США, за згодою ОСОБА_3 про що є його особиста заява на ім`я за нотаріуса Попович Галини Іванівни, яка посвідчувала договір купівлі-продажу квартири реєстраційним номером № 486.

Згідно з розпискою від 09.05.2007 року, ОСОБА_2 зобов`язувалася повернути позику в сумі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) доларів США до 09.05.2012 року. Зазначені обставини підтверджуються доданою до позовної заяви, власноруч написаною та підписаною ОСОБА_2 розпискою. Окрім цього, кошти надавалися в присутності присутності двох свідків ОСОБА_4 08 липня 1980 року та ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , які можуть підтвердити дану обставину. Звертає увагу суду, що свідки ОСОБА_4 та ОСОБА_5 були допитані під час розгляду справи № 465/7829/13-ц Франківським районним судом м. Львова (суть справи: визнання за ОСОБА_3 права власності на 1/2 частки в квартирі АДРЕСА_1 ).

Після спливу терміну зазначеного в розписці 09.05.2012 року, відповідачі кошти за договором позики не повернули. Зазначає про те, що в продовж 2014 - 2019 років ОСОБА_2 почала виконувати свої зобов`язання по поверненню позики, а саме: 09.09.2014 року ОСОБА_2 повернула частину позичених коштів в сумі 1000 (одна тисяча) доларів США. 28.06.2015 року ОСОБА_2 повернула, ще частину позичених коштів в сумі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США. 06.05.2018 року ОСОБА_2 на усне прохання Позивача повернула ще частину позичених коштів в сумі 1000 (одна тисяча) доларів США, після чого взагалі обірвала всі контакти з Позивачем та відмовилася повертати решту коштів.

Станом на дату подання даного позову заборгованість Відповідачів перед Позивачем складає 58000 (п`ятдесят вісім тисяч) доларів США, що становить 1 614 140,00 (один мільйон шістсот чотирнадцять тисяч сто чотирнадцять 00 коп.) гривень за офіційним курсом долара США по відношенню до української гривні встановленим НБУ, з розрахунку 1 долар США - 27,83 гривень.

Пеня за несвоєчасне виконання зобов`язань за вказані періоди складає 114670,25 (сто чотирнадцять тисяч шістсот сімдесят 25 коп.) гривень.

Всього: сума відсотків (3% річних) за користування користування грошовими коштами за період з 06.05.2018 року по 17.02.2021 року складає: 156 428,06 (сто п`ятдесят шість тисяч чотириста двадцять вісім 06 коп) гривень.

Беручи до уваги той факт, що Відповідач ОСОБА_2 частково погашала борг за договоровом позики (09.09.2014 року, 28.06.2015 року, 06.05.2018 року), це свідчить про те, що вона визнала свій борг та вчиняла дії щодо його повернення, а тому строк зазначений в ст. 257 ЦК України з урахуванням ч.1, 3 ст. 264 ЦК України переривається та починає свій перебіг заново.

Зважаючи на вище наведене у Відповідача 1 та Відповідача 2 (як колишнього подружжя) виникає солідарний обов`язок перед Позивачем щодо відшкодування загальної 10 70 суми заборгованості, яка складає: 2 138 819,70 (два мільйони сто тридцять вісім тисяч вісімсот дев`ятнадцять 70 коп.) гривень.

Позиція відповідача ОСОБА_3 .

Представник відповідача ОСОБА_3 адвокат Бельдій Н.В. 19.07.2021подала відзив на позовну заяву, в якій вказала, що позовну заяву відповідач ОСОБА_3 вважає необґрунтованою, а її вимоги безпідставними.

Вказує, що ОСОБА_3 заперечує позовні вимоги ОСОБА_1 з двох підстав. По-перше, через підроблення боргової розписки від 09 травня 2007 року за якою ОСОБА_1 передав кошти ОСОБА_6 в розмірі 75 000 доларів США. По-друге, з підстав закінченням строків позовної давності по зобов?язанню з повернення грошових коштів за вищевказаною розпискою.

Крім того слід зазначає, що дана судова справа є штучно створеною за домовленістю позивача ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з метою відібрання у ОСОБА_3 належної йому частки у квартирі АДРЕСА_1 .

Щодо факту укладення позики від 09 травня 2007 року зазначає, що в указаному борговому документі відсутній будь-який напис від імені ОСОБА_3 . За текстом даної розписки ОСОБА_7 під час, ніби то, укладеного договору позики присутнім не був. До того ж факт можливої передачі коштів здійснювався у його відсутності.Таким чином, ОСОБА_7 за текстом спірного боргового документу, не надавав згоду на отримання його дружиною коштів у позику від позивача.Про існування указаної розписки ОСОБА_8 стало відомо у травня 2014 року під час розгляду Франківським районним судом м. Львова цивільної справи N?465/7829/13 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа: ОСОБА_1 про визнання права приватної власності на майно.

Під час розгляду вказаної справи ще у 2014 році ОСОБА_7 категорично заперечував справжність даної розписки. Таким чином ОСОБА_7 заперечував факт виконання указаного боргового документу 09 травня 2007 року ще з 2014 року. Крім того Апеляційний суд Львівської області в ухвалі від 09 грудня 2015 року по справі N?463/7829/13, яким залишено без змін рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2015 року по справі N?463/7829/13 у мотивувальній частині указав наступне: «Доводи апелянта, що квартира куплена за кошти її батька не знайшли свого підтвердження, ще й тому, що відповідача подала до суду розписку про отримання нею 75 000, 00 доларів США від свого батька ОСОБА_9 на купівлю спірної квартири лише у травні 2014 року, через 9 з половиною місяців після пред?явлення ОСОБА_3 до неї даного позову, про який їй було відомо ще у вересні 2013 року. Крім того, подаючи заяву про перегляд заочного рішення Франківського районного суду м. Львова від 14.11.2013 року по вказаній справі, яким також було задоволено позов ОСОБА_10 до ОСОБА_11 за вказану розписку ОСОБА_11 не зазначала».

Звертає увагу на текст апеляційної скарги ОСОБА_11 на рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2015 року по справі N?463/7829/13 за якою ОСОБА_11 покликається на те, що: «Дану розписку було укладено з метою захисту майна без наміру створення правових наслідків (фіктивний правочин)», а в касаційній скарзі стверджує, що в 2015 році повернула 15 000 доларів США батькові, що зумовлює висновок про умисне спотворення доказів та фактів. Сама ж ОСОБА_2 під час розгляду даної справи по суті судом першої інстанції та в суді апеляційної інстанції пояснила, що ОСОБА_3 не було відомо про наявність даної розписки і повідомляти про наявність цієї розписки до судового спору вона не вважала за потрібне; припис ч.3 ст. 65 СК України про те, що для укладення одним з подружжя договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово,-проігнорувала. У своїх письмових поясненнях у даній справі сам ОСОБА_1 повідомив про те, що: « ОСОБА_3 згоди на отримання коштів в борг за даною розпискою не надавав».

ОСОБА_7 заперечує факт як самої позики за борговим документом так і факт написання (складення) боргової розписки 09 травня 2007 року.

Крім того, ОСОБА_2 з 2016 року притягалась до кримінальної відповідальності в рамках кримінального провадження (кримінальна справа N?465/5161/16-к) за ч.1 ст. 384 КК України, а саме у вчиненні завідомо неправдивого показання в якості представника потерпілого. За текстом обвинувачення у кримінальному провадженні N?12016140080001204 від 18.04.2016 року ОСОБА_11 обвинувачується у тому, що 06.02.2016 року та 21.05.2015 року давала неправдиві показання стосовно дій ОСОБА_12 . Указане кримінальне провадження закрито за давністю притягнення до ОСОБА_11 до кримінальної відповідальності, а тому у відповідача ОСОБА_10 наявні обґрунтовані підстави вважати борговий документ (розписку) про який йде мова у даному відзиві - підробленим.

ОСОБА_7 вважає дії ОСОБА_1 спотворенням фактичних обставин справи, створення штучного доказу на підтвердження неіснуючих фактів, що ставить під сумнів достовірність поданого доказу, а саме розписки від 09 травня 2007 року.

ОСОБА_3 заперечує проти позову про стягнення 75 000 дол. США, вважаючи боргову розписку підробленою та таким, що зобов`язання не настало. Водночас, навіть у разі визнання розписки справжньою, заявляє про сплив строку позовної давності.

Розписка датована 09.05.2007 року, а строк виконання зобов`язання, у разі його існування, настав 09.05.2012 року. Відповідно, позовна давність спливла 09.05.2015 року. Станом на цю дату жодного повернення коштів не відбулося, що підтверджується матеріалами справи №465/7829/13 та поясненнями сторін у ній.

Твердження позивача про часткове повернення 1 000 дол. США 09.09.2014 року є безпідставним та не підтверджене письмовими доказами. Відповідно до правової позиції Верховного Суду, факт виконання зобов`язання не може доводитися показаннями свідків за відсутності письмових доказів.

Крім того, вимоги про солідарне стягнення коштів з ОСОБА_3 є необґрунтованими, оскільки не доведено, що позика укладалася в інтересах сім`ї та що отримані кошти були використані в інтересах сім`ї. Відсутність сукупності цих умов виключає виникнення солідарного обов`язку другого з подружжя.

Позиція відповідача ОСОБА_2 .

Відповідач ОСОБА_2 позовні вимоги визнала частково. Просила відмовити в задоволенні позову в частиністягнення інфляційних втрат і пені.

Заяви, клопотання, процесуальні дії в справі.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова ОСОБА_13 від 03.03.2021 задоволено заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову та накладено арешт на квартиру АДРЕСА_1 , власниками якої на праві спільної часткової власності визначені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова Дзеньдзюри С. М. від 24.03.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження.

На адресу суду 19.07.2021 від представника відповідача ОСОБА_3 –адвокта Бельдій Н.В. надійшли клопотання про витребування доказів та призначення експертизи.

У судовому засіданні 17.11.2021 судом протокольно задоволено клопотання про витребування доказів та визнано явку позивача обов`язковою.

23.02.2023 справа передана судді Мартинишин М.О. на підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.02.2023 згідно розпорядження керівника апарату Франківського районного суду м. Львова Турчак М.І. №397/Р від 22.02.2023 року та рішення зборів суддів №1 від 16.01.2023 року.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова Мартинишин М.О. від 23.02.2023 постановлено прийняти позовну заяву до свого провадження і здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

Ухвалою суду від 11.04.2023 клопотання представника відповідача про призначення судової експертизи задоволено. Призначено по справі судову експертизу. На час проведення експертизи провадження по справі зупинено.

31.05.2023 на адресу суду від експертів Київського науково-дослідного інституту судових експертиз надійшло клопотання про надання додаткових матеріалів.

Ухвалою суду від 21.06.2023 надано дозвіл експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз на повне або часткове знищення всіх наданих об`єктів дослідження для проведення судової експертизи, призначеної згідно ухвали Франківського районного суду м.Львова від 11.04.2023 року у цивільній справі №465/1543/21. Направлено цивільну справу №465/1543/21 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики разом з порівняльними зразками документів до Київського науково-дослідного інституту судових експертиз для проведення експертизи згідно ухвали Франківського районного суду м. Львова від 11.04.2023 року.

22.04.2025 на адресу суду направлено висновок експертів від 08.04.2025 та повернуто матеріали даної цивільної справи після проведення експертизи.

На підставі протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 25.04.2025 відповідно до розпорядження керівника апарату Франківського районного суду м. Львова Турчак М.І. №33/Р від 25.04.2025 року та рішення зборів суддів №9 від 01.11.2024 справа передана судді Коліщук З.М.

Ухвалою судді Франківського районного суду м. Львова Коліщук З.М. від 06.05.2025 постановлено прийняти до свого провадження позовну заяву і здійснювати розгляд справи в порядку загального позовного провадження зі стадії підготовчого провадження.

14.08.2025 представник позивача адвокат Цікало А.А. подав письмові пояснення у справі, в яких вказує, що боргова розписка датована 09.05.2007 року, однак експертиза встановила, що підпис позичальника виконано після липня 2012 року. Водночас це саме по собі не спростовує факту позики, оскільки судова практика виходить з того, що дата в розписці є формальним реквізитом і може не збігатися з фактичним моментом передачі коштів. Верховний Суд у своїх рішеннях неодноразово зазначав, що боргова розписка видається після отримання коштів і підтверджує як факт укладення договору позики, так і факт отримання грошової суми. Якщо зі змісту розписки вбачається передання коштів (зокрема вживання формулювання «отримала» у минулому часі), вона є належним доказом існування позикового зобов`язання, навіть якщо складена пізніше або має формальні неточності. Судова практика також виходить з того, що формальні недоліки (відсутність дати, розміщення підпису тощо) не є підставою для автоматичного відхилення розписки, якщо її зміст підтверджує факт передачі коштів. У справі встановлено, що ОСОБА_14 фактично не заперечує отримання коштів і зазначає про їх використання, зокрема на придбання квартири. Натомість ОСОБА_15 заперечує факт отримання коштів, посилаючись на невідповідність дат. Однак така розбіжність у часі підписання розписки не нівелює зафіксований нею факт позики. Отже, відсутність збігу дат не є самостійною підставою для відмови в позові. Розписка підтверджує укладення договору позики та отримання коштів, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню.

На адресу суду 19.08.2025 від представника відповідача ОСОБА_3 –адвоката Бельдій Н.В. надійшло клопотання про визнання доказу недопустимим. У якому зазначає, що 13.08.2025 року представник позивача подав додаткові пояснення, в яких визнав, що розписка від 09.05.2007 року фактично складена після 2012 року, однак наполягає, що кошти були передані у 2007 році, а пізніше оформлення документа не свідчить про відсутність боргу. На обґрунтування позивач посилається на постанови Верховного Суду у справах №161/11436/21 та №531/152/19. Водночас зазначається, що ці справи не є тотожними даній, оскільки у них не ставилась під сумнів справжність розписки, а спір стосувався формальних недоліків документа (відсутність дати, розміщення підпису тощо). З урахуванням висновку експертизи позивач не довів належними та допустимими доказами факт передачі коштів. У зв`язку з цим ОСОБА_3 просить визнати розписку від 09.05.2007 року недопустимим доказом та відмовити у задоволенні позову повністю.

У запереченні на клопотання від 21.08.2025 представник позивача адвокат Цікало А.А. зазначає, що оспорювана боргова розписка підтверджує не абстрактну щедрість, а цільове фінансування купівлі квартири для молодого подружжя. Посилається на те,що розписка та договір купівлі-продажу є належними доказами, оскільки підтверджують як факт передачі коштів, так і їх цільове використання. Клопотання про визнання розписки недопустимим доказом є безпідставним, адже відповідачі не довели її фальсифікацію чи повернення боргу. Розписка, написана власноруч ОСОБА_2 , підтверджує отримання 75 000 дол. США та зобов`язання їх повернути. Експертний висновок лише встановлює, що документ оформлено після липня 2012 року, але не спростовує факту передачі коштів. Закон не вимагає складення розписки саме в момент передання грошей. Представник позивача також посилається на презумпцію правомірності правочину та зазначає, що наявність оригіналу розписки у кредитора свідчить про невиконання зобов`язання. Враховуючи наведене, просить відмовити у визнанні розписки недопустимим доказом та врахувати її разом з іншими доказами при вирішенні спору.

На адресу суду 28.08.2025 надійшли додаткові пояснення відповідача ОСОБА_2 на клопотання про визнання доказу недопустимим, у яких підтверджує факт отримання коштів у борг від батька, ОСОБА_1 , для придбання квартири АДРЕСА_1 10.05.2007 року. Кошти надавалися цільово для купівлі нерухомості, про що знав і не заперечував її чоловік, ОСОБА_3 .

Щодо позовних вимог про стягнення пені та інфляційних втрат, відповідачка зазначає, що повернення позики визначено в доларах США, тому інфляційні втрати, які застосовуються лише до зобов`язань у національній валюті, не можуть нараховуватися. Пеня може нараховуватися лише за останні 6 місяців прострочення, а строк позовної давності для стягнення неустойки становить 1 рік (ч. 2 ст. 258 ЦК України), що підтверджується практикою Верховного Суду. Відповідно, просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у частині стягнення інфляційних втрат і пені.

Ухвалою суду від 30.10.2025 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду.

Від позивача ОСОБА_1 надійшла заява про здійснення розгляду справи за його відсутності та підтримання позовних вимог.

Представник позивача адвокат Цікало А.А. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі. Пояснення надав аналогічні, викладеним в позовній заяві.

Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 будучи повідомленими про дату та час судового засідання не з`явились.

Представник відповідача ОСОБА_3 – адвокат Бельдій Н.В. в судовому засіданні проти задоволення позовних вимог заперечила у повному обсязі. Пояснення надала аналогічні, викладеним у відзиві на позовну заяву та просила стягнути судові витрати на правову допомогу, докази на понесення яких надасть протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Михайленко Є.О. в судове засідання не з`явився, подав заяву про здійснення розгляду справи за його відсутності та відповідача ОСОБА_2 .

Фактичні обставини, які встановив суд, та зміст спірних правовідносин.

Судом встановлено, що за змістом наявної у справі копії та оригіналу розписки від 09.05.2007 відповідач ОСОБА_2 позичила у позивача ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 75 000 (сімдесят п`ять тисяч) доларів США із зобов`язанням повернути їх в тій же валюті до 09.05.2012 року. Кошти були надані для придбання трьохкімнатної квартири АДРЕСА_2 .

Вищевказана боргова розписка містить у собі інформацію щодо отримання позичальником коштів в борг та зобов`язання щодо повернення боргу у визначений в розписці строк.

З опису вкладення до накладних 7900063347775, 7900063347767 вбачається, що позивач звертався до боржників з письмовою вимогою про повернення коштів.

Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 10.05.2007 року ОСОБА_2 придбала у ОСОБА_16 , яка діяла від свого імені та імені ОСОБА_17 , ОСОБА_18 квартиру АДРЕСА_1 . Продаж вчинено за 376 225,00 грн., що на день укладення договору еквівалентно 74 500 USD.

Згідно тверджень вказаних у відзиві на позов, ОСОБА_7 заперечує факт як самої позики за борговим документом так і факт написання (складення) боргової розписки 09 травня 2007 року.

В той час відповідач ОСОБА_2 не заперечує факту отримання коштів від ОСОБА_1 за борговою розпискою.

Згідно висновку експерта КНДІСЕ №15688/23-34/16889/23-34 від 08.04.2025 записи у борговій розписці від імені ОСОБА_11 , датованій ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконано у період часу після липня 2012 року; записи у борговій розписці від імені ОСОБА_11 , датованій ІНФОРМАЦІЯ_2 , виконано не в дату зазначену у розписці (09.05.2007), а пізніше.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 20.04.2015 (справа №465/7829/13-ц, провадження №2/465/152/15) позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа ОСОБА_1 про визнання права приватної власності на майно задоволено. Визнано квартиру за адресою: АДРЕСА_3 спільною сумісною власністю, що набута подружжям за час шлюбу за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 . Визнано за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частиниу квартири за адресою АДРЕСА_3 . Визнано за ОСОБА_2 право власності 1/2 частиниу квартири за адресою АДРЕСА_3 . Знято арешт з квартири АДРЕСА_3 , накладений ухвалою франківського районного суду м. Львова від 23.09.2014 р.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Львівської області від 09 грудня 2015 року рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2015 року, в якому ухвалою цього ж суду від 25 травня 2015 року виправлено описки, залишено без змін.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 квітня 2016 рішення Франківського районного суду м. Львова від 20 квітня 2015 року та ухвалу апеляційного суду Львівської області від 09 грудня 2015 року залишено без змін.

Норми права, які застосував суд.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до положень ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом і кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. (статті 12 і 81).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13).

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина 1 статті 76);

Відповідно до ч.2ст.77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду страви і підлягають встановленню для ухваленні судового рішення.

Згідно з ч.2ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до ч.1ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1ст.80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно дост.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідно до положеньст.95 ЦПК України письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено у порядку, встановленому законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Якщо подано копію (електрону копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) такий доказ не береться судом до уваги.

За загальним положенням цивільного законодавства, зобов`язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 ЦК України.

За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов`язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Зобов`язання - це правові відносини, внаслідок яких одна сторона (кредитор) має право вимагати, щоб друга сторона (боржник), що-небудь зробила (facere) дала (dare) або віддала (praestare). Боржник зобов`язаний виконати вимогу кредитора.

Головна мета будь-якого зобов`язання - задовольнити вимоги кредитора. Виконання зобов`язання полягає в здійсненні зобов`язаною особою (боржником) дій, що становлять зміст зобов`язання (передачі речі, повернення коштів, тощо).

За грошовими зобов`язаннями виконання називається платежем. Будь-яке зобов`язання це тимчасові правовідносини. Нормальний спосіб його припинення-виконання. До цього моменту боржник пов`язаний зобов`язанням, тобто він певною мірою обмежений у своїй правовій свободі, аж поки не виконає зобов`язання.

Згідно з ч.1ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Виходячи з вимог статей 1046, 1047, 1049 ЦК України у разі пред`явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов`язання. Для цього, з метою правильного застосування цих положень закону суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

Договір позики є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов`язки за ним, у тому числі повернення предмета позики або визначеної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незалежно від найменування документа, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки (Постанова Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі №753/1349/20, провадження №61-14052 св 21).

Крім того, частиною першою статті 1049 ЦК України встановлено, що позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов`язання, має містити умови отримання позичальником в борг із зобов`язанням її повернення та дати отримання коштів.

Отже, за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику.

Вказані висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після отримання коштів, підтверджуючи як факт укладення договору та зміст умов договору, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми.

При цьому факт отримання коштів у борг підтверджує не будь-яка розписка, а саме розписка про отримання коштів, зі змісту якої можливо установити, що відбулася передача певної суми коштів від позичальника до позикодавця.

Така ж позиція ВС у постанові від 22.08.2019 року, справа № 369/3340/16-ц.

Згідно зі статтями 525,526 ЦК України одностороння відмова від виконання зобов`язання і одностороння зміна умов договору не допускається. Зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору і вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або іншими звичними вимогами, що пред`являються.

Відповідно до частини 1 статті 527 ЦК України, боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з частиною 1 статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з статтею 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

У відповідності до статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно з частиною 1 статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст. 102 ЦПК України, висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Згідно з ст. 110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Висновок експерта має допоміжний (консультативний) характер і не є обов`язковим для суду. Суд може не погодитися з висновком експерта.

Висновки суду.

Спір між сторонами стосується стягнення заборгованості за договором позики від 09.05.2007.

Звертаючись до суду за захистом своїх прав позивач покликається на те, що відповідач ОСОБА_2 09.05.2007 позичила у нього грошові кошти в розмірі 75000 доларів США, з метою купівлі квартири АДРЕСА_1 , про що була складена розписка, та грошові кошти станом на дату подання позову відповідачами не повернуті. При цьому зазначає, що ОСОБА_2 частково погашала заборгованість, а саме 09.09.2014, 28.06.2015, 06.05.2018.

ОСОБА_2 не заперечує того, що писала боргову розписку та отримала вищезазначені кошти.

При цьому представник відповідача ОСОБА_3 спростовує вказане, вказуючи, що боргова розписка підроблена.

За своєю правовою природою розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики після фактичного отримання коштів. Вона підтверджує одночасно факт укладення договору позики; істотні умови такого договору; факт отримання конкретної грошової суми у визначений момент часу.

Отже, дата складення розписки має істотне значення, оскільки безпосередньо пов`язана з моментом виникнення зобов`язання та початком перебігу строків виконання і позовної давності.

Разом з тим, згідно з висновком експерта від 08.04.2025 №15688/23-34/16889/23-34, надана позивачем розписка фактично виготовлена після липня 2012 року, тоді як у її тексті зазначено 2007 рік. Така істотна розбіжність у даті створення документа свідчить про невідповідність змісту документа фактичним обставинам його виготовлення.

Фактично це означає, що документ не підтверджує обставин, на які посилається позивач, а саме передачу грошових коштів у 2007 році. Натомість він створений щонайменше через п`ять років після зазначеної у ньому дати, що ставить під сумнів як сам факт передачі коштів у 2007 році, так і достовірність викладених у розписці відомостей.

Таким чином, розписка не є належним доказом у справі і не може бути використана як доказ на підтвердження наведених у позовній заяві обставин отримання ОСОБА_2 коштів від ОСОБА_1 .

З наведених доказів та пояснень сторін вбачається, що факт отримання коштів відповідачем не підтверджений належними та допустимими доказами. Позивач не надав документальних підтверджень передачі коштів, а посилання на складену боргову розписку, оформлену заднім числом, не може слугувати самостійним доказом наявності боргу.

Інших доказів на підтвердження факту укладання договору позики позивачем не надано та судом не встановлено, а тому правові підстави для стягнення з відповідачів на користь позивача суми боргу за розпискою - відсутні, у зв`язку з тим, що долучена розписка є неналежним доказом на підтвердження вимог, що тягне за собою відмову в задоволенні позову.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) міститься висновок, що «реальним (від латинського res - річ) вважається договір, що є укладеним з моменту передачі речі або вчинення іншої дії. Для укладення реального договору необхідна наявність двох юридичних фактів: а) домовленість між його сторонами стосовно істотних умов договору; б) передача речі однією стороною іншій стороні або вчинення іншої дії».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року в справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18) вказано, що «за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених результатів - робити відповідні правові висновки».

Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку, що факт невиконання відповідачем умов вищевказаного договору позики є недоведеним, а тому у задоволенні позову слід відмовити.

Розподіл судових витрат.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вимоги ЦПК України і те, що у задоволенні позову позивачу було відмовлено у повному обсязі, понесені стороною судові витрати слід залишити за ним.

Також представником відповідача заявлено вимогу про відшкодування витрат понесених на професійну правничу допомогу.

Однак, представником ОСОБА_19 до закінчення судових дебатів було заявлено заяву про надання доказів на підтвердження понесених відповідачем витрат протягом п`яти днів після ухвалення судового рішення.

У відповідності до положень ч.8 ст.141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно з ч.1, 2 статті 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Враховуючи викладене, оскільки представником відповідача до закінчення судових дебатів, у відповідності до ч.8 ст.141 ЦПК України, заявлено відповідну заяву про надання доказів на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу після ухвалення судового рішення, судом відповідне питання одночасно з ухваленням судового рішення не вирішується, яке підлягає розгляду судом після подання відповідних доказів в порядку передбаченому статтею 270 ЦПК України.

Крім того, суд вважає за можливим скасувати заходи забезпечення позову.

Відповідно ч. 9 ст. 158 ЦПК України у випадку залишення позову без розгляду, закриття провадження у справі або у випадку ухвалення рішення щодо повної відмови у задоволенні позову суд у відповідному судовому рішенні зазначає про скасування заходів забезпечення позову. У такому разі заходи забезпечення позову зберігають свою дію до набрання законної сили відповідним рішенням або ухвалою суду.

Як роз`яснено в п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006 за № 9 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 158 ЦПК України за результатами розгляду клопотання про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, постановляється ухвала. Ухвала суду про скасування заходів забезпечення позову, вжитих судом, або про відмову в скасуванні забезпечення позову може бути оскаржена.

При таких обставинах, ухвала Франківського районного суду м. Львова від 03 березня 2021 року підлягає скасуванню відповідно, до ст. 158 ЦПК України.

Згідно з ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішенняєє дата його проголошення.

Керуючись ст.ст. 258, 259, 263- 265, 268 ЦПК України, суд,

ухвалив:

У задоволені позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення коштів за договором позики - відмовити.

Скасувати заходи забезпечення позову, застосовані ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 03 березня 2021 року та скасувати арешт на квартиру АДРЕСА_1 , власниками якої на праві спільної часткової власності визначені ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано, і може бути оскаржено в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Найменування сторін:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_2 ; місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 ; місце реєстрації та проживання: АДРЕСА_4 .

Суддя Коліщук З.М.