Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №212/13800/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 212/13800/25

2/212/1424/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі: головуючого – судді Ваврушак Н.М., секретаря судового засідання Яненко О.Ю., розглянувши у судовому засіданні у залі суду міста Кривого Рогу, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України без участі сторін, які беруть участь у справі, та без фіксації судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, цивільну справу в порядку спрощеного позовного провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 провизнання особи такою, що втратили право на користування житловим приміщенням,-

встановив:

26 листопада 2025 року до Покровського районного суду міста Кривого Рогу надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Позовна заява обґрунтована тим, що позивач є власником 47/100 квартири АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 21 листопада 2016 року. За зазначеною адресою також зареєстрований, а не проживає відповідач ОСОБА_2 . З 2013 року відповідач по справі у житловому приміщенні не мешкає. Враховуючи вищевикладене, позивач звернувся до суду із вказаним позовом.

Ухвалою суду від 24 грудня 2025 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження, розгляд справи призначено на 15 січня 2026 року об 11 годинні 30 хвилин.

Ухвалою суду від 15 січня 2026 року розгляд справи відкладено через неявку сторін по справі, розгляд справи призначено на 18 лютого 2026 року о 10 годинні 00 хвилин.

Позивач у судове засідання не з`явився, подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідач до суду не з`явися, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, про причини неявки суду не повідомив, відзив на позов не надав, клопотань про відкладення до суду не надходило.

Статтями 43, 211 ЦПК України передбачено, що прийняття участі в судовому засіданні є правом сторони, учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Суд, відповідно до ч.1 ст.280 ЦПК України, з урахуванням згоди представника позивача на заочний розгляд справи, вважає можливим ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів.

Справа розглядається за відсутності учасників справи, тому у відповідності до ст.247 ч.2 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Згідно ст.12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, вислухавши представника позивачки, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив такі фактичні обставини та відповідні їм правовідносини.

Стаття 47 Конституція України наголошує, що кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Реалізація встановлених конституційних гарантій, поряд з іншими, відображається в гарантії збереження житла в державному та комунальну житлову фонді за тимчасово відсутніми громадянами протягом шести місяців (ст.71 ЖК). Непроживання у жилому приміщенні понад встановлений строк без поважних причин, дають підстави для визнання цих осіб у судовому порядку такими, що втратили право користування ним (ст. 72 ЖК УРСР).

Так, згідно ст.71ЖК при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжений наймодавцем, а в разі спору - судом.

Відповідно до ст.72 ЖК УРСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Позивач в своїй позовній заяві зазначає, що 47/100 частина квартири за адресою: АДРЕСА_2 , є приватною власністю, а частина - є комунальною власністю. (а.с.4-5)

За вказаною адресою зареєстрована одна особа, відповідач, ОСОБА_2 , що підтверджується матеріалами справи. (а.с.16)

На підтвердження факту непроживання відповідача у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 , позивач долучив до позову акт від 10 листопада 2025 року, що підписаний мешканцями, в якому зазначено, що відповідач, ОСОБА_2 , у квартирі за адресою: АДРЕСА_2 не мешкає з червня 2013 року по теперішній час. (а.с.8)

Відповідно до статті 71 Житлового кодексу передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім`ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Частиною другою вказаної статті передбачено, якщо наймач або члени його сім`ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом. Проте, вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, в зв`язку з чим указане питання вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин справи.

Відповідно до статті 72 ЖК Української РСР визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Аналіз статей 71, 72 ЖК Української РСР дає підстави для висновку, що особа може бути визнана такою, що втратила право користування жилим приміщеннями за двох умов: непроживання особи в жилому приміщенні більше шести місяців та відсутність поважних причин такого непроживання.

Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

Європейський суд з прав людини вказував, що втрата житла є найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла.

Згідно статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Пунктом 3 частини третьою статті 71 ЖК передбачено, що жиле приміщення зберігається за тимчасово відсутнім наймачем або членами його сім`ї понад шість місяців у випадках влаштування дитини (дітей) на виховання до родичів, опікуна чи піклувальника, у прийомну сім`ю, дитячий будинок сімейного типу, заклад для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, - протягом усього часу їх перебування у родичів, опікуна чи піклувальника, прийомній сім`ї, дитячому будинку сімейного типу, закладі для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування .

Відповідно до ст.9 ЖК ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення, або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Таким чином за змістом вказаних норм матеріального права передбачено, що обов`язковою умовою для визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням, є її не проживання в житловому приміщенні понад шести місяців без поважних на те причин. Вичерпного переліку таких поважних причин житлове законодавство не встановлює, у зв`язку з чим поважність причин відсутності особи за місцем проживання визначається судом у кожному конкретному випадку з урахуванням обставин справи.

У постанові Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі № 490/12384/16-ц зроблено висновок щодо застосування статей 71, 72 ЖК УРСР, який полягає в тому, що саме на позивача процесуальний закон покладає обов`язок довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК Української РСР строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись право (намір) ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Процесуальний закон покладає обов`язок на позивача довести факт відсутності відповідача понад встановлені статтею 71 ЖК строки у жилому приміщенні без поважних причин. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення. Повернення особи до жилого приміщення, яке вона займала, перериває строк тимчасової відсутності. При тимчасовій відсутності за особою продовжує зберігатись намір ставитися до жилого приміщення як до свого постійного місця проживання, тому при розгляді позову про визнання особи такою, що втратила право на жилу площу, суд повинен ретельно дослідити обставини, які мають значення для встановлення причин довготривалої відсутності.

Подібні висновки висловлено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року у справі N 490/12384/16-ц (провадження N 61-37646св18), від 22 листопада 2018 року у справі N 760/13113/14-ц (провадження N 61-30912св18), від 26 лютого 2020 року у справі N 333/6160/17 (провадження N 61-7317св19), від 18 березня 2020 року у справі N 182/6536/13-ц (провадження N 61-23089св19), від 12 травня 2021 року у справі N 301/288/20 (провадження N 61-2566св21).

Європейський суд з прав людини вважає втрату житла найбільш крайньою формою втручання у право на повагу до житла. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує легітимну мету, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.

У пункті 27 рішення Європейського суду з прав людини від 17 травня 2018 року у справі "Садов`як проти України", та у справі "Кривіцька та Кривіцький проти України" зазначено, що рішення про виселення становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо тільки воно не ухвалене згідно із законом. Вислів "згідно із законом" не просто вимагає, щоб оскаржуваний захід ґрунтувався на національному законодавстві, але також стосується якості такого закону. Зокрема, положення закону мають бути достатньо чіткими у своєму формулюванні та надавати засоби юридичного захисту проти свавільного застосування. Крім того, будь-яка особа, якій загрожує виселення, у принципі повинна мати можливість, щоб пропорційність відповідного заходу була визначена судом. Якщо було наведено відповідні аргументи щодо пропорційності втручання, національні суди повинні ретельно розглянути їх та надати належне обґрунтування.

Суд звертає увагу, що, відповідно до ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, приймаючи до уваги, що позивачами не надано належних та допустимих доказів відсутності поважних причин непроживання відповідачів у спірній квартирі, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення даного позову про визнання осіб такими, що втратили право користування житловим приміщенням, на підставі положень статті 71 ЖК Української РСР.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати, у разіі відмови у позові, залишаються за позивачем.

Керуючись ст. ст. 4, 5, 13, 19, 76-81, 89,133, 141, 258-259, 263-265,279, 354 ЦПК України, суд -

ухвалив:

Відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратили право на користування житловим приміщенням.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржено в загальному порядку, встановленому законом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починається відраховуватись з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення до Дніпровського апеляційного суду.

Відомості про учасників справи згідно п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: відсутні дані, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_4 .

Рішення суду складено та підписано без його проголошення 05 березня 2026 року.

Суддя: Н. М. Ваврушак