Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №209/7613/25 — Південний районний суд міста Кам’янського

№ 209/7613/25

№ 2/207/583/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року м.Кам`янське

Південний районний суд міста Кам`янського у складі:

головуючого судді Бушанської О.В.

за участю секретаря судового засідання Мишалов О.О.

представника позивача ОСОБА_1 (в режимі ВКЗ)

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін справу

за позовом ОСОБА_2 , м.Запоріжжя

до ОСОБА_3 , м.Кам`янське, Дніпропетровська область

про стягнення майна, що набуте безпідставно

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення майна, що набуте безпідставно, в якому просить стягнути з відповідача 25000,00 грн, що отримані безпідставно, а також понесені судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовані посиланням на те, що 04.07.2025 з банківського рахунку позивача № НОМЕР_1 , що відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк» було перераховано 25000,00 грн на банківський рахунок відповідача ОСОБА_3 № НОМЕР_2 , що відкритий в АТ «Банк Кредит Дніпро». Зазначений платіж було вчинено помилково. Після цього на адресу відповідача було направлено вимогу про повернення безпідставно отриманих коштів, яка залишена без задоволення.

Ухвалою суду від 08.12.2025 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи призначено до розгляду у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 20.01.2026 на 11:00 годин.

20.01.2026 розгляд справи відкладено до 26.02.2026 до 10:10 годин.

26.02.2026 у судове засідання засідання з`явився (в режимі ВКЗ) представник позивача, який надав відповідні пояснення.

Відповідач у судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, причину неявки суду не повідомив.

26.02.2026 суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення та відклав його ухвалення та проголошення на 05.03.2026 на 15:30 годин.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши матеріали справи, суд враховує наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 04.07.2025 з банківського рахунку ОСОБА_2 № НОМЕР_1 , що відкритий у ПАТ КБ «Приватбанк» було перераховано 25000,00 грн на банківський рахунок ОСОБА_3 № НОМЕР_2 , що відкритий в АТ «Банк Кредит Дніпро», що підтверджується платіжною інструкцією №0.0.4441964767.1.

02.09.2025 позивач надіслала на адресу відповідача вимогу, в якій повідомила що 04.07.2025 з її рахунку № НОМЕР_1 було помилково перераховано кошти в сумі 25000,00 грн на його рахунок № НОМЕР_2 та просила повернути вказану суму на її банківський рахунок.

Вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та задоволення, у зв`язку з чим позивач звернулась до суду з даним позовом.

Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Частиною першою ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

За приписами ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи чи інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ч.1 ст.5 ЦПК України).

Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (ч.1 ст.16 ЦК України).

Статтею 1212 ЦК України передбачено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Частиною четвертою ст.263 ЦПК України встановлено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі №390/34/17 зазначено, що: «добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них».

Передбачений статтею 1212 ЦК України вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; відсутність для цього правових підстав. Отже, предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і неврегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Сутність зобов`язання із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (яке іменується також зобов`язанням із безпідставного збагачення) полягає у вилученні в особи-набувача (зберігача) її майна, яке вона набула (зберегла) поза межами правової підстави у випадку, якщо така підстава для переходу майна (його збереження) відпала згодом, або взагалі без неї, якщо цей перехід (збереження) не ґрунтувався на правовій підставі, та у переданні відповідного майна тій особі-потерпілому, яка має належний правовий титул на нього.

Не підлягає поверненню безпідставно набуті: 1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача; 2) інше майно, якщо це встановлено законом (стаття 1215 ЦК України).

Тлумачення вказаних норм свідчить, що при визначенні того чи підлягають безпідставно набуті грошові кошти потерпілій особі слід враховувати, що акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад, зокрема, добросовісності. Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, тому що вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Безпідставно набуті грошові кошти не підлягають поверненню, якщо потерпіла особа знає, що в неї відсутнє зобов`язання (відсутній обов`язок) для сплати коштів, проте здійснює таку сплату, оскільки вказана особа поводиться суперечливо, якщо згодом вимагає повернення сплачених коштів.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 11.01.2023 у справі № 548/741/21.

Дослідивши матеріали справи, судом при з`ясуванні характеру спірних правовідносин встановлено, що у платіжній інструкції №0.0.4441964767.1 від 04.07.2025 вказано призначення платежу: «Пандус. НОМЕР_2 , ОСОБА_3 , 3221220994». Тобто позивач чітко був обізнаний про ідентифікаційні дані відповідача, якому він переказав грошові кошти. Наявність цих даних у позивача свідчить про існування попередньої комунікації та свідомий обмін реквізитами між сторонами, що виключає випадковість транзакції.

Про усвідомленість дій позивача свідчить і значний часовий проміжок між здійсненням платежу (04.07.2025) та пред`явленням першої вимоги про повернення (02.09.2025). Пасивна поведінка платника протягом двох місяців не узгоджується з діями особи, яка дійсно припустилася помилки та прагне відновити своє порушене майнове право.

Крім того, відповідно до ч.4 ст.87 Закону України «Про платіжні послуги» платник зобов`язаний негайно після того, як така інформація стала йому відома, повідомити надавача платіжних послуг у визначеному договором порядку про факт виконання з його рахунку неналежної або неакцептованої платіжної операції для отримання відшкодування за такою операцією.

Матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач негайно після виконання платіжної операції повідомляв надавача платіжних послуг про факт виконання з його рахунку неналежної платіжної операції, а звернулася до безпосередньо відповідача, минуючи банківську систему переказів, лише у вересні 2025 року, що свідчить про поведінку позивача, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці.

Враховуючи викладене, приймаючи до уваги наявність волевиявлення позивача на перерахування коштів відповідачу та відсутність будь-якої помилки при їх перерахуванні, в тому числі і розрахункової, а також те, що позивач добровільно погодилась на настання невигідних для себе наслідків, тому поведінка позивача є суперечливою, суд доходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог та стягнення грошових коштів як безпідставно набутих відповідачем на підставі ст.1212 ЦК України.

Відповідно до приписів ст.141 ЦПК України судові витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.

Керуючись ст.ст.141,259,263,265,268,354,355 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення майна, що набуте безпідставно – відмовити у повному обсязі.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду у тридцятиденний строк з дня проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В.Бушанська