Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №173/1159/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1245/26 Справа № 173/1159/25 Суддя у 1-й інстанції - Кожевник О. А. Суддя у 2-й інстанції - Петешенкова М. Ю.

Категорія 53

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Петешенкової М.Ю.,

суддів – Городничої В.С., Красвітної Т.П.,

при секретарі - Карпенко М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргоюТовариства з обмеженою відповідальністю «Верхівцевський олійноекстракційний завод»

на рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2025 року у складі судді Кожевник О.А.

у справі за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхівцевський олійноекстракційний завод» про стягнення заборгованості із заробітної плати і середнього заробітку за час затримки розрахунку, -

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з вищезазначеним позовом, посилаючись на те, що з 28 липня 2023 року перебував у трудових відносинах з ТОВ «Солома», в подальшому перейменовано у ТОВ «Верхівцевський олійноекстракційний завод», працюючи на посаді адміністратора системи.

Зазначає, що 15 квітня 2025 року його було звільнено з посади адміністратора системи ТОВ «Верхівцевський олійноекстракційний завод» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, за угодою сторін, проте остаточного розрахунку по заробітній платі у день звільнення, відповідачем не було проведено.

З урахуванням викладеного, вимушений звернутися до суду за захистом своїх прав та просити суд стягнути на свою користь заборгованість із заробітної плати у розмірі 11721,27 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який на дату звернення до суду складає 20238,61 грн.

Рішенням Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з ТОВ «Верхівцевський олійноекстракційний завод» на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати у розмірі 9495,44 грн. та середній заробіток за час затримки розрахунку у розмірі 9589,95 грн., з утриманням податків та інших обов`язкових платежів. Допущено негайне виконання рішення суду у частині стягнення з ТОВ «Верхівцевський олійноекстракційний завод» на користь ОСОБА_1 заробітної плати в межах суми платежу за один місяць, а саме 9495,44 грн. В задоволенні решти позову відмовлено. Стягнуто з ТОВ «Верхівцевський олійноекстракційний завод» на користь держави судовий збір у розмірі 723,28 грн.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наявністю підстав для часткового задоволення позову, оскільки виплата всіх сум, належних позивачу в день звільнення відповідачем в розмірі 9495,44 грн. не була здійснена, тому товариство має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до положень ст. 117 КЗпП України й стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 9589,95 грн., який буде відповідати вимогам справедливості та пропорційності.

Не погодившись з таким рішенням суду, ТОВ «Верхівцевський олійноекстракційний завод» звернулося з апеляційною скаргою в якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просило рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не з`ясувавши всіх обставин у справі, безпідставно задовольнив позов. Вказує, що станом на дату подання відзиву до суду першої інстанції у товариства була наявна часткова заборгованість зі сплати заробітної плати, тому товариство уточнив суму наявної заборгованості із наданням доказів щодо часткового погашення заборгованості зазначало, що станом на 06 червня 2025 року наявна заборгованість у розмірі 9495,44 грн., але станом на дату винесення рішення судом першої інстанції, товариство виплатило позивачу заборгованість у повному обсязі, що підтверджується наданими доказами, а тому наявні підстави для скасування рішення суду та відмови у задоволенні позову. Окрім того, вказує, що оскільки у товариства відсутня заборгованість по заробітній платі, то й вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають, оскільки є похідними від основної вимоги.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів дійшла висновку про наявність, передбачених законом, підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду, з огляду на наступне.

Згідно із статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення та якими доказами вони підтверджується, чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з ТОВ «Верхівцевський олійноекстракційний завод» працюючи на посаді адміністратора системи. 15 квітня 2025 року його було звільнено з посади адміністратора системи ТОВ «Верхівцевський олійноекстракційний завод» на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.

За час роботи у ТОВ «Верхівцевський олійноекстракційний завод» перед ОСОБА_1 виникла заборгованість із виплати заробітної плати у розмірі 9495,44 грн., що підтверджується довідкою товариства № 10.5 від 19 травня 2025 року.

З платіжних відомостей, що містяться в матеріалах справи вбачається, що заробітна плата у лютому 2025 року склала 24467,13 грн., у березні 2025 року 19220,70 грн.

Таким чином, середньоденна заробітна плата становить: 24467,13 грн. та 19220,70 грн. = 43687,83 грн./ 41 (кількість робочих днів у двох місяцях (20 + 21)) = 1065, 55 грн.

Відповідно розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а саме за період з 16 квітня 2025 року по 9 травня 2025 року складає 19179 грн. 90 коп. (1065, 55 грн. х 18 днів = 19179 грн. 90 коп.).

Задовольняючи частково позов, суд першої інстанції виходив із наявності підстав для задоволення позову, оскільки виплата всіх сум, належних позивачу в день звільнення відповідачем не була здійснена, тому товариство має нести відповідальність за затримку розрахунку при звільненні відповідно до положень ст. 117 КЗпП України й стягненню підлягає середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який буде відповідати вимогам справедливості та пропорційності.

Однак погодитися з такими висновками суду неможливо, оскільки суд дійшов таких за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального права, що є підставою для скасування рішення суду.

Згідно із ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

За змістом ст. 3 КЗпП України, законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.

Положення ст. 47 КЗпП України передбачають обов`язок власника або уповноваженого ним органу в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені в ст. 116 цього Кодексу.

За змістом ст.116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

Згідно із ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно правового висновку Верховного Суду України у спорі про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (постанова у справі № 6-64цс13 від 3 липня 2013 року) згідно із ч. 1 ст. 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст. 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Відповідності до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 6 цієї ж статті доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (п. 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

Цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри.

Під час розгляду справи, суд першої інстанції не встановив розмір недоплаченої відповідачем при звільненні ОСОБА_1 суми при звільненні, проте посилаючись на факт не проведення з позивачем остаточного розрахунку та наявність підстав для задоволення позову, не надав уваги тим обставинам, що 09 травня 2025 року відповідач здійснив часткову виплату позивачу заборгованості по заробітній платі у розмірі 15 584,73 грн., та в подальшому 05 вересня 2025 року, тобто до ухвалення рішення суду, відповідач виплатив позивачу остаточну заборгованість по заробітній платі.

Виходячи із наведеного слідує, що заборгованість по заробітній платі товариством виплачена у повному обсязі й оскільки у товариства відсутня заборгованість по заробітній платі, то й вимоги про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні задоволенню не підлягають, які є похідними від основної вимоги.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та без належного встановлення обставин, які мають суттєве значення для справи, неправильним дослідженням та оцінки доказів, що відповідно до положень статті 376 ЦПК України, є підставою для задоволення апеляційної скарги, скасування рішення суду з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Верхівцевський олійноекстракційний завод» - задовольнити.

Рішення Верхньодніпровського районного суду Дніпропетровської області від 05 вересня 2025 року - скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошена 24 лютого 2026 року

Повний текст судового рішення складено 05 березня 2026 року.

Головуючий: М.Ю. Петешенкова

Судді: В.С. Городнича

Т.П. Красвітна