Постанова від 03 березня 2026 р. у справі №185/2448/25 — Дніпровський апеляційний суд

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1930/26 Справа № 185/2448/25 Суддя у 1-й інстанції - Бабій С. О. Суддя у 2-й інстанції - Агєєв О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року м. Дніпро

Дніпровський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Агєєва О.В.,

суддів: Космачевської Т.В., Халаджи О.В.,

за участю секретаря судового засідання Кирилішиної В.Д.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м.Дніпро цивільну справу №185/2448/25 за позовом позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві, за апеляційною скаргою представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун Вероніки Юріївни на рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року, ухвалене у складі судді Бабій С.О., -

ВСТАНОВИВ:

У березні 2025 року позивач ОСОБА_1 звернулась до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області з позовом до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка на виробництві.

В обґрунтування позову зазначила, що ОСОБА_1 являється дружиною ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 довгий час працював у різних структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля».

Вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 загинув на виробництві.

Відповідно до п.6 додатку №1 до Акту №45 про нещасний випадок на виробництві форми Н-1 від 12 травня 1995 року, на наряді не був проведений інструктаж по ТБ в зв`язку з залученням до роботи в розрізній печі прохідників із іншого забою і вони не були ознайомлені з паспортом проведення і кріплення 519 розрізної печі під підпис. Залучення до виконання інших робіт людей із іншого забою без ознайомлення із технічною документацією, без проведення супутнього інструктажу виявилось одним із факторів, який посприяв настанню нещасного випадку.

Зазначає, що гірничий майстер попередньої зміни ОСОБА_3 , знаючи про те, що кріплення сполучення розрізної печі з 519 збірного штреку не закінчено, не передав дану інформацію ні на наряд, ні гірничому майстру ІІ зміни ОСОБА_4 в шахті. Перед початком робіт ні гірничий майстер ОСОБА_4 , ні заступник начальника дільниці ПР-2 ОСОБА_5 , який також був на початку зміни в забої, не дослідили стан кріплення на сполученні розрізної печі в 519 збірному штреку, яке явно не відповідало паспорту. І відповідно, не дали ніяких вказівок по усуненню всіх наявних порушень і по посиленню кріплення. Це виявилось одним із основних небезпечних виробничих факторів подальшого обвалення порід покрівлі. Вибухові роботи були проведені в два прийоми, замість шести передбачених паспортом БВР і виписаним нарядами-путівками. При цьому за 1-ий прийом було підірвано одночасно 12 шпурів, а за другий 18 шпурів, замість 6-ти по паспорту. Підривання одночасно великої кількості зарядів мало негативний вплив на стан порід покрівлі і призвела до подальшого її обвалення і також виявилось одним із небезпечних виробничих факторів подальшого нещасного випадку. Прийшовши до місця роботи після вибухових робіт, робітники, не переконалися в безпеці свого робочого місця, при відсутності конкретної розстановки їх по робочим місцям зі сторони ланкового і гірничого майстра, довільно зайняли робочі місця, в результаті чого найбільш небезпечному місці (в безпосередній близькості від сполучення розрізної печі з 519 збірним штреком) виявився наймолодший і найменш досвідчений робітник - прохідник ОСОБА_2 . Виконання робіт найменш досвідченим робітником в одному із найнебезпечніших зон виявилось небезпечним виробничим фактором. Під час зачистки вугілля сталося раптове обвалення покрівлі, шматком породи розміром 5х1,2х0,4 м (орієнтовно масою більше 4-х тон) був притиснутий до ґрунту виробки ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 відразу був доставлений до стволу і виданий шахті на поверхню, а потім і в здоровпункт шахти без ознак життя. Лікар реанімаційної пересувної групи 8 ВГРЗ ОСОБА_6 , констатував смерть ОСОБА_2 і його відправили в морг м.Павлограда. ОСОБА_2 загинув, перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, у робочий час, не порушуючи жодну норму охорони праці, внаслідок недбалості, протиправної поведінки встановлених актом осіб.

Зауважує, що завдана смертю чоловіка на виробництві, беручи до уваги характер і тривалість моральних страждань позивача так як смерть має безповоротну дію, тому душевні страждання, призвели до істотних вимушених змін у житті позивача, яка втратила турботу та підтримку близької людини істотність вимушених змін життя в результаті смерті чоловіка.

У зв`язку з чим просила стягнути моральну шкоди з відповідача на свою користь 600000 без нарахування та утримання податку з доходів фізичних осіб та інших зборів та платежів.

Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року, позовні вимоги ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» про відшкодування шкоди - задоволено частково. Стягнуто з ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» на користь ОСОБА_1 300 000 грн. відшкодування моральної шкоди. В задоволені решти вимог відмовлено.

Представник ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун В.Ю. подала апеляційну скаргу, в якій не погоджується з вищевказаним рішенням та вважає його незаконним та необґрунтованим.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначила, що в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували фізичні, душевні та психічні страждання ОСОБА_1 внаслідок смерті ОСОБА_2 , яка настала у 1995 році. Звертає увагу, що відповідно до наданого свідоцтва серії НОМЕР_1 від 30 листопада 2001 року ОСОБА_1 , вдруге одружилась.

Зазначає, що ОСОБА_1 06 березня 2025 року звернулась з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , тобто 30 років тому, при цьому позивачка з 2001 року перебуває у шлюбі з іншим чоловіком - ОСОБА_7 .

Таким чином позивачем не доведені обставини отримання моральної шкоди, а саме не надано підтвердження моральних страждань ОСОБА_1 саме внаслідок смерті чоловіка ОСОБА_2 ще ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Вказує, що позивачем не надано жодного медичного висновку експерта щодо змін її психологічного стану. Проте, саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі даними правопорушенням, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.

Зазначає, що оскільки відсутні докази того, що позивач з 1995 року і до теперішнього часу відчуває фізичні, душевні та психічні страждання, то відсутні підстави для задоволення позову ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, завданої смертю чоловіка.

Проте суд першої інстанції при ухваленні рішення про часткове задоволення позову не врахував зазначене вище, внаслідок чого суд безпідставно, без будь-яких доказів, визнав встановленим, що позивачка відчуває фізичні, душевні, психічні страждання внаслідок смерті чоловіка - ОСОБА_2 .

У зв`язку з чим просить рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року по справі №185/2448/25 скасувати, та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - відмовити в повному обсязі.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Повалій О.В. скористалась своїм правом та подала відзив на апеляційну скаргу, в якому не погоджується із позицією відповідача, викладеною у скарзі.

Вказує, що заподіяна позивачу моральна шкода полягає у тому, що позивач втративши свого чоловіка, рідну людину, опору в житті, батька їх маленького сина, що має безповоротну дію, зазнала душевних страждань, що призвело до істотних вимушених змін у житті позивача, яка втратила турботу, моральну та матеріальну підтримку близької людини. На момент загибелі чоловіка сину подружжя не виповнилося й двох років, а позивачці було лише 22 роки. У такому молодому віці вона раптово залишилася вдовою з малолітньою дитиною на руках, без моральної, фізичної та матеріальної підтримки чоловіка, з яким пов`язувала своє подальше життя та сімейні плани.

ОСОБА_2 загинув у зовсім молодому віці - 23 років, смерть його була несподіваною та викликала тривалий шок у його дружини. Їй важко усвідомити, що вона в такому молодому віці встала вдовою, втративши назавжди свого чоловіка, батька їх маленької дитини, при тому що для цього не існувало жодних передумов.

Звертає увагу на те, що у нещасному випадку згідно Акту №45 про нещасний випадок на виробництві відсутня вина ОСОБА_2 , тобто, ОСОБА_2 загинув, перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, у робочий час, не порушуючи жодну норму охорони праці, внаслідок недбалості, протиправної поведінки встановлених Актом осіб.

Зауважує, що твердження відповідача про відсутність у позивача моральних страждань у зв`язку зі смертю чоловіка з підстав того, що вона згодом вдруге одружилась, а з моменту загибелі минуло 30 років, є безпідставним та таким, що не відповідає ані нормам права, ані усталеній судовій практиці.

Смерть чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві є непоправною подією, яка завдала позивачці глибоких моральних страждань, пов`язаних із раптовою втратою близької людини, зруйнованими сімейними планами, психологічною травмою та тривалими емоційними переживаннями. Сам факт повторного шлюбу не означає усунення або «компенсацію» моральної шкоди, завданої попередньою трагедією, оскільки нові сімейні стосунки не здатні замінити чи нівелювати втрату конкретної людини та біль, спричинений її загибеллю.

Крім того, сплив значного часу з моменту смерті чоловіка не свідчить про відсутність моральних страждань, оскільки характер моральної шкоди полягає не лише у гострих переживаннях у перші роки після трагедії, а й у довготривалих наслідках, які супроводжують людину протягом усього життя та актуалізуються при кожному значущому життєвому етапі.

Таким чином, доводи відповідача зводяться до суб`єктивних припущень та фактично спрямовані на знецінення людського горя, що є неприпустимим у правовій державі та суперечить принципам справедливості, розумності й гуманності.

Смерть чоловіка стала для позивачки не лише особистою трагедією, а й повною зміною життєвих обставин, що супроводжувалося глибокими моральними стражданнями, почуттям страху за майбутнє дитини, психологічною невизначеністю та вимушеним самостійним несенням відповідальності за виховання сина. Такі страждання за своєю природою є тривалими та не можуть вважатися вичерпаними ані з плином часу, ані внаслідок подальших життєвих змін, зокрема повторного шлюбу.

Посилання відповідача в апеляційній скарзі на те, що позивач не має права на відшкодування моральної шкоди, є юридично необґрунтованим. Право на відшкодування моральної шкоди виникає з факту заподіяння такої шкоди смертю близької особи, а не залежить від подальших життєвих обставин позивача, зокрема повторного шлюбу чи спливу часу з моменту трагедії. Втрата чоловіка внаслідок нещасного випадку на виробництві є самостійною та достатньою підставою для виникнення права на компенсацію моральних страждань.

У зв`язку з чим просила рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року у справі №185/2448/25 залишити без змін, апеляційну скаргу ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» - без задоволення.

Сторони в судове засідання апеляційного суду не з`явились, повідомлялись про дату, час та місце розгляду справи у встановленому законом порядку.

Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу за відсутності учасників справи, які не з`явились в судове засідання оскільки, відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги і відзиву, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно з частиною першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції відповідає вказаним вимогам закону.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 була дружиною ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію шлюбу серія НОМЕР_2 від 18 червня 1993 року.

Прізвище з ОСОБА_8 змінено на ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про реєстрацію шлюбу серії НОМЕР_3 від 30 листопада 2001 року.

ОСОБА_2 з 10 серпня 1989 року по 10 січня 1990 року; з 16 січня 1990 року по 04 травня 1990 року; з 23 липня 1992 року по 18 квітня 1995 року працював у різних структурних підрозділах ПрАТ «ДТЕК Павлоградвугілля» та загинув від нещасного випадку на виробництві, що стався 18 квітня 1995 року, про що складений акт №45.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції виходив з того, що право на звернення до суду про відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи виникає у зв`язку з настанням певних подій: каліцтво, ушкодження здоров`я або смерть фізичної особи. Отже, право члена сім`ї померлого на відшкодування моральної шкоди у зв`язку зі смертю особи, спричиненого професійним захворюванням, виникає з настанням юридичного факту смерті та за наявності професійного захворювання і причинного зв`язку між смертю і професійним захворюванням, а тому правовідносини щодо відшкодування моральної шкоди члена сім`ї померлого виникають лише після смерті померлого. Суд послався в рішенні на вимоги розумності, виваженості і справедливості, а також на те, що встановити ціну людського життя і повернути близьку людину неможливо, не може бути, точних критеріїв майнового виразу душевного болю особи.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на таке.

Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і осоновоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до частини першої статті 15, частини першої статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Частиною першою статті 1167 ЦК України передбачено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом пункту 1 частини другої статті 1167 ЦК України моральна шкода відшкодовується незалежно від вини юридичної особи, яка її завдала, якщо шкоди завдано смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки.

Відповідно до частини другої статті 1168 ЦК України моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім`єю.

Частиною першою статті 1172 ЦК України юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (обов`язків).

Відповідно до вимог частин другої та п`ятої статті 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Отже, обов`язок доведення вини власника або володільця джерела підвищеної небезпеки покладено саме на власника або володільця джерела підвищеної небезпеки.

Така правова позиція висловлена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 грудня 2018 року у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) та постановах Верховного Суду від 08 листопада 2018 року у справі № 336/3665/16-ц (провадження № 61-44173св18), від 26 жовтня 2022 року у справі № 243/6516/21 (провадження № 61-4095св22), від 29 травня 2023 року у справі № 283/2536/21 (провадження № 61-2396св23), на які у своїй касаційній скарзі посилається відповідач.

Під непереборною силою необхідно розуміти, зокрема, надзвичайні або невідворотні за даних умов події (пункт 1 частини першої статті 263 ЦК України), тобто ті, які мають зовнішній характер. Під умислом потерпілого необхідно розуміти, зокрема, таку його протиправну поведінку, коли потерпілий не лише передбачає, але і бажає або свідомо допускає настання шкідливого результату (наприклад, суїцид).

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, - також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (частина друга статті 1193 ЦК України).

Згідно із частиною четвертою статті 1193 ЦК України суд може зменшити розмір відшкодування шкоди, завданої фізичною особою, залежно від її матеріального становища, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину.

Положення статті 1193 ЦК України про зменшення розміру відшкодування з урахуванням ступеня вини потерпілого застосовуються і в інших випадках завдання шкоди майну, а також фізичній особі, однак у кожному разі підставою для цього може бути груба необережність потерпілого (перебування у нетверезому стані, нехтування правилами безпеки руху тощо), а не проста необачність.

Питання про те, чи є допущена потерпілим необережність грубою (частина друга статті 1193 ЦК України), у кожному конкретному випадку має вирішуватись з урахуванням фактичних обставин справи (характеру дії, обставин завдання шкоди, індивідуальних особливостей потерпілого, його стану тощо).

Суд першої інстанції, встановивши, що у нещасному випадку згідно Акту №45 про нещасний випадок на виробництві, відсутня вина ОСОБА_2 . Тобто ОСОБА_2 загинув, перебуваючи з відповідачем у трудових відносинах, у робочий час, не порушуючи жодну норму охорони праці, внаслідок недбалості, протиправної поведінки встановлених Актом осіб.

Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції, що обставини щодо спричинення шкоди виникли з вини відповідача, що є підставою для захисту порушеного права, оскільки за змістом зазначених норм матеріального права відповідач відповідає за шкоду без врахування вини та може бути звільнений від такої відповідальності лише за спричинення шкоди за наслідками непоборної сили або умислу потерпілого на завдання самому собі цієї шкоди.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки наданим у справі доказам у їх сукупності, встановивши факт смерті ОСОБА_2 від нещасного випадку на виробництві, що підтверджується актом про нещасний випадок на виробництві від 18 квітня 1995 року, приймаючи до уваги, що вина постраждалого відсутня та, що заподіяння моральної шкоди ОСОБА_1 у зв`язку з втратою близької людини - чоловіка завдає їй душевних та психологічних страждань, вона позбавлена можливості спілкуватися з близькою людиною, відчувати його турботу, любов, підтримку, що тягне за собою порушення її нормальних життєвих зв`язків та докладання з її боку додаткових зусиль для організації свого життя, виходячи із засад розумності та справедливості, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди в розмірі 300 000 грн., яка спричинена втратою близької людини від нещасного випадку на виробництві.

При визначенні розміру відшкодування судом враховано баланс інтересів сторін та з огляду на обставини цієї справи, обмеження позивача у виплаті компенсації моральної шкоди, завданої смертю близької людини, перед інтересами підприємства було б не пропорційно легітимній меті.

Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, що встановити ціну людського життя, повернути близьку людину неможливо. Моральну шкоду не можна відшкодувати в повному обсязі, так як немає і не може бути точних критеріїв майнового виразу душевного болю, спокою, честі, гідності особи. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш, ніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення.

Отже, апеляційний суд погоджується із визначеним судом першої інстанції розміром відшкодування моральної шкоди, стягнутої з відповідача на користь позивача, який визначено ним, виходячи із засад розумності, виваженості та справедливості.

Доводи апеляційної скарги відповідача про те, що позивачем не надано жодного доказу, яким би підтверджувався факт спричинення позивачу моральної шкоди у зв`язку з втратою близької людини, є необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції враховано конкретні обставини по справі, моральні страждання ОСОБА_1 , яка назавжди втратила турботу та підтримку близької людини та залишилася без його піклування, наслідки, що наступили, та їх невідворотність, істотність вимушених змін у її життєвих стосунках. Смерть рідної людини - не відновлювана втрата, що спричиняє страждання та хвилювання.

Доводи відповідача про те, що позивач в подальшому уклала шлюб, не впливає на правільність висновків суду першої інстанції та не тягне його скасування.

З огляду на вищезазначене суд першої інстанції правильно визнав, що відповідач є особою, що несе відповідальність по відшкодуванню моральної шкоди позивачу і обґрунтував свої висновки щодо розміру матеріальної компенсації оральних страждань, яка підлягає стягненню.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Згідно із статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстави для скасування судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги відсутні, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.

Керуючись статтями 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу представника Приватного акціонерного товариства «ДТЕК Павлоградвугілля» - Зігун Вероніки Юріївни - залишити без задоволення.

Рішення Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2025 року у справі - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Судді:

Повний текст постанови складено 04.03.2026 року.

Головуючий суддя О.В. Агєєв