Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №522/7703/24 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/4322/26

Справа № 522/7703/24

Головуючий у першій інстанції Науменко А. В.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24.02.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Драгомерецького М.М., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Громовенко А.Г.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Олійник Олександр Олександрович на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2025 року, постановленого під головуванням судді Науменко А.В., повний текст рішення складений 14 липня 2025 року, у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» про відшкодування моральної шкоди, -

в с т а н о в и в:

У травні 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» про відшкодування моральної шкоди, в якому просила стягнути з комунальної установи «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» на її користь моральну шкоду в сумі 200 000 грн.

В обґрунтування позову позивач зазначав, що Суворовським районним судом м. Одеси розглянуто цивільну справу №523/10008/18 за позовом ОСОБА_1 до Комунальної установи «Одеська міська клінічна лікарня №11» про відшкодування витрат на лікування, стягнення неотриманого заробітку, моральної шкоди та майбутніх витрат.

Рішенням Суворовського районного суду м. Одеси від 13 листопада 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Стягнуто з комунальної установи «Одеська міська клінічна лікарня №11» на користь позивачки 96 412,21 грн. на відшкодування витрат на лікування та 100 000,00 грн. моральної шкоди. Стягнуто 1 964,12 грн. судового збору на користь держави. В іншій частині позовних вимог відмовлено.

У рамках розгляду справи, ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 25 листопада 2019 року, була призначена судово-медична експертиза, яку доручили комунальній установі «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи». На вирішення експертизи було поставлено низку питань, що стосувалися правильності діагнозу, адекватності лікування, своєчасності оперативного втручання, діагностики мікрофлори в рані, причин ускладнень та виправданості строків лікування. За результатами цієї експертизи, проведеної з 17 грудня 2019 року по 25 серпня 2020 року, було надано висновок №375. У ньому зазначалося, що діагноз ОСОБА_1 встановлено вірно, лікування здійснено відповідно до протоколу, причинно-наслідкового зв`язку між методикою лікування та ускладненнями не виявлено, а оперативне втручання визнано правильним та своєчасним. Щодо мікрофлори, її діагностовано 21 вересня 2015 року, виявлено епідермальний стафілокок. Причиною післяопераційних ускладнень була визнана тяжкість отриманої травми, що призвело до зниження резистентності організму, а строки лікування визнані виправданими.

ОСОБА_1 , не погодившись із висновками першої експертизи, подала клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи з тих самих питань, але з дорученням її проведення іншій установі. Своє клопотання позивач мотивувала тим, що під час проведення першої експертизи комунальною установою «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» були допущені грубі порушення законодавства. Зокрема, висновок експерта було складено за участю лікаря ортопеда-травматолога, який мав трудові відносини з відповідачем, а сам висновок, на думку позивача, повністю ґрунтувався на медичному висновку, що був у матеріалах справи, що свідчило про можливу заінтересованість залученого лікаря. Ці обставини підтвердилися у судовому засіданні за участю експерта ОСОБА_2 , яка, хоч і посилалася на звичайну практику залучення лікарів-спеціалістів, не заперечувала трудових відносин залученого лікаря з відповідачем.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року клопотання ОСОБА_1 було задоволено, та призначено повторну судову медичну експертизу, проведення якої доручили експертам Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи.

ОСОБА_1 вважає, що неправомірні дії відповідача, які призвели до необхідності призначення повторної експертизи, не лише порушили встановлені інструкції та правила проведення судових експертиз, а й мали вплив на результат розгляду справи. Ці дії значно затягнули судовий процес, що спричинило позивачці, яка є інвалідом першої групи та перебуває у післяопераційному стані, додатковий фізичний біль та порушення нормального ритму життя. Зокрема, ОСОБА_1 понесла додаткові фінансові витрати у розмірі 15 585,10 грн. на проведення повторної експертизи, що є значною сумою для пенсіонера. Окрім того, тривалий судовий процес та пов`язані з ним переживання значно збільшили терміни її реабілітації. Позивач також зазначила, що через судові засідання вона була змушена відмовитися від запланованої операції ендопротезування у 2020 році. Враховуючи зазначені обставини, ОСОБА_1 оцінює завдану їй моральну шкоду у розмірі 200 000 грн.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2025 року у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Олійник О.О. звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення суду скасувати, ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру внаслідок неправомірних дій відповідача, і відповідно, заподіяння ним моральної шкоди, розмір якої ніяк необґрунтований, а факт неправомірних дій не доведено, оскільки суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі матеріали справи, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам.

У відзиві на апеляційну скаргу, комунальна установа «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи», в особі представника Папіж Т.М. просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, рішення суду без змін, посилаючись на безпідставність доводів апеляційної скарги, які не можуть бути підставами для скасування законного рішення, ухваленого з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 , її представника - адвоката Олійника О.О., представника КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» - Бігунової В.І., перевіривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідності до ст. 367ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81 ЦПК України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 13 листопада 2023 року Суворовський районний суд м. Одеси частково задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 , стягнувши з комунальної установи «Одеська міська клінічна лікарня №11» на її користь 96 412,21 грн. як витрати на лікування та 100 000,00 грн. моральної шкоди. Також на користь держави було стягнуто 1 964,12 грн. судового збору. У решті позовних вимог судом було відмовлено.

Під час розгляду вказаної справи, а саме 25 листопада 2019 року, Суворовський районний суд м. Одеси призначив першу судово-медичну експертизу, доручивши її проведення комунальній установі «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» (код ЄДРПОУ: 05480950). На вирішення експертизи було поставлено шість питань щодо правильності діагнозу, лікування, оперативного втручання, виявлення мікрофлори, причин ускладнень та виправданості термінів лікування. За результатами цієї експертизи, проведеної з 17 грудня 2019 року по 25 серпня 2020 року, було надано висновок №375. Згідно з ним, діагноз ОСОБА_1 був встановлений вірно, лікування проведено відповідно до протоколу, і причинно-наслідкового зв`язку між ним та ускладненнями не виявлено. Оперативне втручання визнано правильним і своєчасним. Виділення з рани з`явилися 21 вересня 2015 року, а хронічний свищевий остеомієліт, що став показанням для операції 25 листопада 2015 року, був діагностований пізніше, з виявленням епідермального стафілокока. Причиною ускладнень названа тяжкість травми та її наслідки, що знизили опірність організму, а терміни лікування були визнані виправданими. До складу експертизи входили голова ОСОБА_3 , члени ОСОБА_4 , ОСОБА_2 , ОСОБА_5 та доповідач ОСОБА_6 . Позивач стверджував, що до проведення експертизи було залучено ортопеда-травматолога ОСОБА_7 , який був працівником КУ «Одеська міська клінічна лікарня №11».

Згодом, ОСОБА_1 , висловлюючи незгоду з висновками експертизи №375 та посилаючись на «явні порушення порядку та інструкції з організації та проведення експертних досліджень», подала до суду клопотання про призначення повторної судово-медичної експертизи з тих самих питань, але вже іншій експертній установі. Позивач аргументувала це тим, що висновок експерта було складено за участю лікаря-травматолога, який перебував у трудових відносинах з відповідачем, і що цей висновок «фактично повністю ґрунтується на медичному заключенні, яке наявне в матеріалах справи», що, на її думку, свідчило про заінтересованість лікаря.

Ухвалою Суворовського районного суду м. Одеси від 12 травня 2021 року, клопотання ОСОБА_1 було задоволено, і повторну судово-медичну експертизу у справі №523/10008/18 доручили експертам Харківського обласного бюро судово-медичної експертизи. За словами позивача, висновок Харківського бюро (№08-266/2021/пп) «змістовно та якісно відрізняється» від попереднього, що вказує на «формальний підхід, упередженість та халатність» з боку відповідача під час першого дослідження.

Наслідком зазначених неправомірних дій відповідача, на думку позивача, є завдана їй моральна шкода, оскільки затягування судового процесу через необхідність повторної експертизи призвело до фізичного болю, порушення нормального ритму життя та графіка лікування. Позивач, будучи інвалідом першої групи, була змушена витратити додаткові кошти на повторну експертизу (15 585,10 грн.), що є значною сумою для пенсіонера. Окрім того, тривалий розгляд справи та пов`язані з ним переживання негативно вплинули на процес її реабілітації. Зокрема, вона не змогла поїхати на заплановану операцію ендопротезування у 2020 році через судові засідання. Всі ці обставини призвели до того, що позивач оцінив завдану їй моральну шкоду в розмірі 200 000,00 грн.

Відмовляючи у задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру внаслідок неправомірних дій відповідача, і відповідно, заподіяння моральної шкоди, розмір якої ніяк не обґрунтований, а факт неправомірних дій не доведено.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду, з огляду на наступне.

Частиною 1 ст. 2 ЦПК України визначено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч. 1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України встановлено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Заподіяння моральної шкоди та компенсація відповідних немайнових втрат може мати місце як в договірних, так і в деліктних правовідносинах (поза межами існуючих між потерпілим і завдавачем шкоди договірних чи інших правомірних зобов`язальних відносин).

Згідно з частинами першою та другою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 201 ЦК України особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є: здоров`я, життя; честь, гідність і ділова репутація; ім`я (найменування); авторство; свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, а також інші блага, які охороняються цивільним законодавством.

Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.

За змістом ч. 1 ст. 1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В той же час, як роз`яснено в п. 4 Постанови Пленуму Верховного суду України № 4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», у позовній заяві про відшкодування моральної (немайнової) шкоди має бути зазначено, в чому полягає ця шкода, якими неправомірними діями чи бездіяльністю її заподіяно позивачеві, з яких міркувань він виходив, визначаючи розмір шкоди, та якими доказами це підтверджується.

При цьому, в п. п. 3, 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями чи бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема у порушенні права власності та інших цивільних прав, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими та при настанні інших негативних явищ.

При вирішені спору про відшкодування моральної шкоди суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Звертаючись до суду з позовом позивачка визначила розмір моральної шкоди - 200000,00 грн., які вона просила стягнути з відповідача.

Відшкодування моральної (немайнової) шкоди служить виключно меті захисту особистих немайнових прав, які є абсолютними, право особи на відшкодування моральної шкоди виникає за умов порушення права цієї особи, наявності такої шкоди та причинного зв`язку між порушенням та моральною шкодою.

Водночас, розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більш ніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи і не має призводити до її збагачення.

Пунктом 9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Факт наявності моральної шкоди потребує доведення у встановленому законом порядку, оскільки така шкода є самостійним видом шкоди, і умовою цивільно-правової відповідальності.

Сторона, яка пред`являє вимоги відшкодування завданої їй моральної шкоди, не звільняється від обов`язку довести наявність такої шкоди, її розмір, надавши належні, допустимі та достовірні докази цього факту, у порядку встановленому процесуальними нормативно-правими актами.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.

При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19)).

Тлумачення положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц (провадження N 61-18013сво18)).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди (постанова Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі №766/21131/18 (провадження №61-18770св19).

Отже, враховуючи вище викладене, важливою умовою для осіб, які звертаються до суду для відшкодування моральної шкоди є наявність доказів. Доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджує дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого, це можуть бути висновок спеціаліста, психолога або висновок судового експерта-психолога, показання свідків (свідчення друзів, колег, тощо), характеристика з місця роботи, виписки з лікарні, якщо потерпілий звертався по допомогу до лікаря невролога чи психіатра, рахунки від приватних психологів чи проходження спеціальних курсів реабілітації.

Однак, саме за підсумками психологічного дослідження можна точно встановити, які саме моральні страждання були заподіяні особі діями іншої сторони, наскільки ці моральні страждання (моральна шкода) є важкими, які можливі суми компенсації моральної шкоди будуть адекватні встановленого рівня моральних страждань.

З огляду на це, для покладення відповідальності на заподіювача моральної шкоди необхідна сукупність таких обов`язкових умов: наявність моральної шкоди, протиправність дій заподіювача шкоди, причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою, вина в заподіянні шкоди.

Протиправною вважається така поведінка особи, яка порушує приписи закону чи іншого нормативного акта, або виявилася у невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов`язання.

Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 у своїх позовних вимогах та клопотаннях, зокрема щодо призначення повторної судово-медичної експертизи, послідовно вказувала на незаконність та порушення інструкцій під час проведення першої судово-медичної експертизи №375, виконаної комунальною установою «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи». Основними аргументами позивача є участь у складі експертної комісії лікаря-ортопеда-травматолога ОСОБА_7 , який, на її переконання, перебував у трудових відносинах із відповідачем – комунальною установою «Одеська міська клінічна лікарня №11» – і тому міг бути заінтересованим у результатах дослідження. Також ОСОБА_1 стверджувала, що висновок експертизи №375 фактично повністю ґрунтувався на медичних висновках працівників відповідача, без проведення нових досліджень, належного аналізу фактів та обставин лікування, а також без надання обґрунтованих відповідей на поставлені питання, зокрема щодо наявності причинно-наслідкового зв`язку.

Судом вірно встановлено, що попри наведені твердження, позивач не надала достатні належні та допустимі докази, які б беззаперечно підтверджували факт порушення встановленого законодавством порядку проведення судово-медичної експертизи чи наявність прямої заінтересованості експертів, що могло б свідчити про її незаконність.

Висновки суду про те, що сам по собі факт призначення судом повторної судово-медичної експертизи, висновок якої в подальшому і був покладений в основу судового рішення не є безумовним доказом незаконності або недійсності первинної експертизи, відповідають встановленим обставинам справи.

Процесуальне законодавство передбачає можливість призначення повторної експертизи у випадках, коли висновок первинної експертизи є неповним, неясним, суперечливим, або якщо виникають сумніви у його обґрунтованості, об`єктивності чи достовірності. Таке призначення є правом суду, спрямованим на повне та всебічне з`ясування обставин справи, а не на автоматичне визнання попередньої експертизи незаконною. Ухвала суду про призначення повторної експертизи може ґрунтуватися на оцінці судом обґрунтованості клопотання сторони, але не є актом, що встановлює юридичну нечинність попереднього експертного висновку.

Судом вірно зазначено, що позивачем не було ініційовано процедуру рецензування першої експертизи, яка могла б надати додаткові аргументи щодо її невідповідності методичним вимогам чи стандартам. Легітимність та законність експертного висновку встановлюються не суб`єктивними сумнівами сторони, а відповідністю процесу його проведення та змісту вимогам законодавства, що доводиться належними доказами.

Також судом вірно встановлено, що позивачем обрано спосіб встановлення незаконності експертизи шляхом звернення щодо розгляду питання дисциплінарної відповідальності судових експертів.

При цьому судом зазначено, що притягнення експертів до дисциплінарної відповідальності будуть встановлено і факт вчинених ними порушень, що може бути визнано належним доказом вини відповідача.

Відповідно до Протоколу № 12 засідання експертно-кваліфікаційної комісії КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» 07.10.2024 року вбачається, що комісією було постановлено: «після ретельного вивчення висновку експерта № 375 ОСОБА_1 , 1960 року народження, комісія приходить до наступного. Робота судово-медичної експертної комісії була організована належним чином, зокрема, до складу комісії був залучений фахівець - кваліфікований хірург, кандидат медичних наук ОСОБА_5 . Посилання на те, що, нібито, у проведенні експертизи приймала участь зацікавлена особа - співробітник Комунального некомерційного підприємства «Міська клінічна лікарня № 11» Одеської міської ради Турчин М.І., не знайшло свого підтвердження. ОСОБА_7 не брав участь в роботі комісії, отже і не підписував підсумки. Той факт, що його окрема думка міститься у дослідницькій частині експертизи, не протирічить вимогам складення висновку експерта - експертна комісія у ході проведення експертизи може досліджувати будь-які медичні документи, думки фахівців тощо. Таким чином, яких-небудь порушень при складенні висновку експерта № 375 по відношенню ОСОБА_1 комісія не виявила. За результатами перевірки інформації, підстав у безпосереднього керівника для позбавлення кваліфікації судового експерта, а також кваліфікаційних класів судово-медичних експертів Плєвінскіса П.В. та Ізотову О.В. не виявлено.».

За результатами проведеної перевірки, Експертно-кваліфікаційна комісія не виявила жодних порушень при складанні висновку експерта №375 стосовно ОСОБА_1 . Відповідно, підстав для позбавлення кваліфікації або кваліфікаційних класів судово-медичних експертів ОСОБА_4 та ОСОБА_2 не встановлено.

Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди.

На підставі вищевикладеного, суд встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, оцінивши докази у справі, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному їх дослідженні, дійшов обґрунтованого висновку про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , оскільки позовна заява, не містять достатніх доказів обґрунтування спричинення позивачу моральної шкоди на суму 200000 грн. відповідачем.

Висновки суду відповідають вимогам закону, на які посилався суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

При цьому, суд першої інстанції при застосуванні норм права до вказаних правовідносин вірно врахував висновки щодо застосування норм матеріального права, викладених у постановах Верховного Суду.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Олійник О.О. про те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами факту заподіяння їй моральних страждань чи втрат немайнового характеру внаслідок неправомірних дій відповідача, і відповідно, заподіяння ним моральної шкоди, розмір якої ніяк необґрунтований, а факт неправомірних дій не доведено, оскільки суд першої інстанції не в повній мірі дослідив всі матеріали справи, не надав належної оцінки наявним в матеріалах справи доказам, колегія суддів залишає без задоволення, оскільки суд першої інстанції правильно встановив правову природу заявлених вимог, в достатньому обсязі визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального та процесуального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і надав їм належну оцінку в силу вимог статей 12, 13, 81, 89 ЦПК України, правильно встановив обставини справи, в результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам статей 263, 264 ЦПК України, підстави для його скасування з мотивів, які викладені в апеляційній скарзі, відсутні.

Колегія суддів вважає, що вказані доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, ці доводи були предметом перевірки суду першої інстанції, який дав їм повну, всебічну та об`єктивну оцінку у своєму рішенні, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Крім того, зазначені доводи не вказують на порушення судом норм матеріального та процесуального права та на незаконність судового рішення, і не є визначальними при ухваленні рішення.

Більш того, в судовому засіданні апеляційної інстанції ОСОБА_1 , а також її представник адвокат Олійник О.О. пояснили, що не звертались до правоохоронних органів з заявами про притягнення до відповідальності експертів за завідомо неправдивий висновок.

Інші доводи апеляційної скарги також не є суттєвими, та такими, що не підлягають задоволенню.

Згідно з ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

Належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказів на підтвердження доводів апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції надано не було.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судового рішення, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянуті судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Олійник Олександр Олександрович – залишити без задоволення.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 03 липня 2025 року– залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 05 березня 2026 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ М.М. Драгомерецький

______________________________________ С.М. Сегеда