Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №489/9343/24 — Миколаївський апеляційний суд

02.03.26

22-ц/812/242/26

Єдиний унікальний номер судової справи 489/9343/24

Номер провадження 22-ц/812/242/26

Доповідач апеляційного суду Серебрякова Т.В.

Постанова

Іменем України

02 березня 2026 року місто Миколаїв

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Миколаївського апеляційного суду в складі:

головуючого Серебрякової Т.В.,

суддів: Коломієць В.В., Тищук Н.О.,

з секретарем судового засідання Чистою В.В.,

за участі:

відповідача ОСОБА_1 ,

переглянувши у відкритому судовому засіданні за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , яка подана її представником – адвокатом Ювченком Андрієм Васильовичем, рішення, яке ухвалено Інгульським районним судом міста Миколаєва 10 листопада 2025 року під головуванням судді Костюченка Г.С., в приміщені цього ж суду, у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до Приватного акціонерного товариства страхової компанії «ПЗУ Україна», ОСОБА_1 та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

УСТАНОВИЛА:

У листопаді 2024 року ОСОБА_2 звернулись до суду із позовом до Приватного акціонерного товариства страхової компанії «ПЗУ Україна» (далі – ПрАТ «СК «ПЗУ Україна»), ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулась з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 22 лютого 2024 року близько 07 год. 40 хв., водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки і моделі Mazda CX 7, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по сухій, чистій, асфальтобетонній проїзній частині вулиці Космонавтів у місті Миколаєві, в порушення вимог п.п.1.3, 1.5, 2.3«б», 13.1 ПДР, не стежив за дорожньою обстановкою, не обрав безпечну дистанцію з автомобілем марки і моделі Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався попереду нього у попутному напрямку, та допустив з ним зіткнення. Від зіткнення автомобіль марки і моделі Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримав прискорення та зіткнувся з автомобілем марки і моделі Mazda CX 5, реєстраційний номер НОМЕР_3 , за кермом якого перебувала ОСОБА_3 , який у подальшому зіткнувся з автомобілем марки і моделі Mitsubishi Galant, який у свою чергу, зіткнувся з автомобілем марки і моделі Daewoo Lanos, який на той час вже зупинився перед перехрестям вулиці Космонавтів та вулиці 3-ї Повздовжньої у місті Миколаєві на червоний сигнал світлофору. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди усі вищезазначені транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Окрім того, водій автомобіля марки і моделі Renault Kangoo ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості. Водій автомобіля марки і моделі Mazda CX 5, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_3 , отримала тілесні ушкодження у вигляді: забійної рани носа, забою м`яких тканин лобної ділянки, надбрівної зони, лівого кульшового суглобу.

Відомості за фактом даної дорожньо-транспортної пригоди слідчим СВ ВП №2 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області 23 лютого 2024 року були внесені в ЄРДР за №120241520400000257 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

У результаті судового розгляду кримінального провадження №120241520400000257, ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2024 року у справі №489/8476/24, кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 було закрите, у зв`язку з примиренням винного ОСОБА_1 з потерпілою ОСОБА_4 .

На момент події цивільно правова відповідальність водія ОСОБА_1 була застрахована в ПрАТ СК «ПЗУ Україна», страховий поліс №215963992.

Винними діями ОСОБА_1 позивачам ОСОБА_3 (як водію автомобіля марки і моделі Mazda CX 5, реєстраційний номер НОМЕР_3 ) та ОСОБА_2 (як власнику такого транспортного засобу) заподіяно матеріальної шкоди.

Так, відповідно до звіту №102/11-24 від 07 листопада 2024 року «Про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу», вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Mazda CX 5, реєстраційний номер НОМЕР_3 , становить 464 472 грн. 69 коп. (включаючи ПДВ на запасні частини). Вартість проведеної оцінки суб`єктом оціночної діяльності складає 6 000 грн.

Також, водієм транспортного засобу – автомобіля марки і моделі Mazda CX 5, реєстраційний номер НОМЕР_3 , ОСОБА_3 були понесені матеріальні збитки у зв`язку із лікуванням від отриманих ушкоджень в результаті ДТП, а саме: 2 000 грн. – МРТ головного мозку, 7 145 грн. 99 коп. – кошти, витрачені на придбання медикаменти.

Крім цього, ОСОБА_2 були понесені витрати у якості сплати за послуги евакуатора з перевезення автомобіля у розмірі 2 500 грн.

Окрім того, потерпіла ОСОБА_3 внаслідок отриманих тілесних ушкоджень перебувала на стаціонарному лікуванні в КНП ММР «Міська лікарня №4» в період з 22 лютого 2024 року по 27 лютого 2024 року та в КНП «Херсонська міська клінічна лікарня ім. А. і О. Тропіних» Херсонської міської ради в період з 28 лютого 2024 року по 12 березня 2024 року. Отже її тимчасова непрацездатність тривала 20 днів.

Позивач ОСОБА_3 на момент дорожньо-транспортної пригоди працювала в БО «Благодійний фонд Щедрик» на посаді завідувача складу та в ТОВ «УНІ-СОН» на посаді службовець на складі, та шкода, заподіяна тимчасовою втратою працездатності ОСОБА_3 складає в загальному розмірі 7 124 грн.

Окрім цього, внаслідок ДТП ОСОБА_2 була завдана моральна шкода, яка полягає в емоційному дискомфорті та постійних душевних переживаннях, пов`язаних з ушкодженням транспортного засобу, неможливістю його використання протягом тривалого часу та у затримці виплати відшкодування матеріальних збитків. Також, у зв`язку з пошкодженням автомобіля, ОСОБА_2 була змушена користуватись громадським транспортом, що викликало суттєві незручності у пересуванні з огляду на умови воєнного стану та введеної комендантської години, спричиняло труднощі у транспортуванні багажу, а також позивачу постійно доводилося корегувати свій звичний графік відповідно до розкладу громадського транспорту. До того ж ОСОБА_2 була змушена витрачати свій власний час для вирішення питань, що стосуються організації проведення експертизи, отримання правничої допомоги з питань відшкодування завданої шкоди та інше.

Заподіяну моральну шкоду внаслідок ДТП ОСОБА_2 оцінює у розмірі 100 000 грн.

Заподіяну моральну шкоду внаслідок ДТП ОСОБА_3 , яка зазнала тілесних ушкоджень, фізичного болю та страждань, душевних страждань від протиправної поведінки стосовно неї, оцінює у розмірі 100 000 грн.

Посилаючись на викладені обставини, позивачі просили:

стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_2 страхове відшкодування в розмірі 160 000 грн.;

стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 304 472 грн. 69 коп. компенсації матеріальної шкоди та 100 000 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди;

стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_3 страхове відшкодування в розмірі 16 269 грн. 99 коп. та 100 000 грн. в рахунок компенсації моральної шкоди;

вирішити питання про стягнення з відповідачів судових витрат у справі.

Рішенням Інгульського районного суду міста Миколаєва від 10 листопада 2025 року позов ОСОБА_3 до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» про відшкодування матеріальної та моральної шкоди задоволено частково.

Стягнуто з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_3 компенсацію витрат на лікування в розмірі 9 145 грн. 99 коп. грн., 457 грн. 30 коп. – в рахунок відшкодування моральної шкоди, а всього 9 603 грн. 29 коп.

Стягнуто з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_3 сплачений судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп.

В задоволенні позову ОСОБА_2 до ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди відмовлено.

Рішення мотивоване тим, що стороною позивача не надано до матеріалів справи доказів не отриманих доходів за підтверджений відповідним закладом охорони здоров`я час втрати працездатності, у зв`язку з чим вимога ОСОБА_3 про стягнення витрат у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності в розмірі 7 124 грн. є недоведеною та безпідставною.

03 грудня 2024 року страховик прийняв рішення про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування у розмірі 160 000 грн., що підтверджується повідомленням про прийняте рішення №38594/ПВ-31, страховим актом №38594/1, та платіжною інструкцією від 05 грудня 2024 року №00131560.

Окрім того, відповідач ОСОБА_1 надав відповідні письмові докази в підтвердженням виплати позивачам коштів в загальному розмірі 304 472 грн. 69 коп., що не заперечував представник позивачів в судовому засіданні.

Таким чином районний суд вважав позовні вимоги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в частині відшкодування матеріальної шкоди такими, що не підлягають задоволенню, оскільки в повному обсязі були добровільно відшкодовані відповідачами.

Разом з тим, з урахуванням вищевикладеного, районний суд вважав за необхідне стягнути з ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на користь ОСОБА_3 9 145 грн. 99 коп. витрат на лікування, 457 грн. 30 коп. в рахунок відшкодування моральної шкоди з огляду на положення ст.26-1 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників транспортних засобів».

Разом з тим, суд вважав недоведеним жодними доказами завдання моральної шкоди позивачу ОСОБА_2 , яка є власником транспортного засобу, відповідачем ОСОБА_5 .

Також, в судовому рішенні зазначено, шо судом не вирішувалось питання стягнення витрат на професійну правничу допомогу, оскільки стороною позивача було зроблено заяву про відшкодування таких витрат на підставі положень ч.8 ст.141 ЦПК України.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 , діючи через представника адвоката Ювченка А.В., посилаючись на порушення районним судом норм матеріального права просила скасувати рішення районного суду в частині відмови у стягненні на її користь з ОСОБА_1 100 000 грн. компенсації у відшкодування моральної шкоди, та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким задовольнити вказану позовну вимогу. В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується.

Апеляційна скарга обґрунтована тими ж підставами, що викладені в позовній заяві, зокрема зазначено, що ОСОБА_2 , як власник транспортного засобу, зазнала сильних душевних страждань, оскільки відсутність автомобіля суттєво вплинула на організацію її життя, пересування без автомобіля спричинило дискомфорт, що постійно негативно впливає на її стан.

Також, позивач просила вирішити питання про стягнення з відповідачів судових витрат, зокрема витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000 грн., що були понесені в суді першої інстанції.

При цьому, у апеляційній скарзі зазначено, що позивачем будуть подані документи щодо розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, яка пов`язана з подачею апеляційної скарги та апеляційним розглядом, у строки передбачені ч.8 ст.141 ЦПК України.

У грудні 2025 року від ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому страхова компанія просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду відповідно без змін. Відзив обґрунтований тим, що оскаржене судове рішення є законним та обґрунтованим.

Суд першої інстанції ухвалив рішення відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, повно і всебічно з`ясував обставини, на які сторони посилались як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення апеляційної скарги, з огляду на таке.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в ст.263 ЦПК України.

Відповідно до ч.ч.1,2,5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судове рішення в оскаржуваній частині таким вимогам не відповідає.

Так, забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року за №3477-IV застосовуються судами при розгляді справ як джерело права.

За змістом п.1 ст.6, ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року №475/97-ВР, кожен має право на розгляд його справи упродовж розумного строку судом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Відповідно до ст.ст.1,3 ЦК України, ст.ст.2,4-5,12-13,19 ЦПК України, завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави, що виникають з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також справ, розгляд яких, в порядку цивільного судочинства, прямо передбачено законом.

При цьому, в порядку цивільного судочинства, виходячи із його загальних засад про неприпустимість свавільного втручання у сферу особистого життя людини; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність, перш за все регулюються особисті немайнові та майнові відносини (цивільні відносини), засновані на юридичній рівності, вільному волевиявленні, майновій самостійності їх учасників.

Кожна особа, а у випадках, встановлених законом, органи та особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державні чи суспільні інтереси, мають право в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів; або прав, свобод та інтересів інших осіб, інтереси яких вони захищають, державних чи суспільних інтересів.

Частина 1 статті 15 ЦК України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства (ч.2 ст.15 ЦК України).

З матеріалів справи вбачається, що 22 лютого 2024 року близько 07 год. 40 хв., водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем марки і моделі Mazda CX 7, реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухаючись по сухій, чистій, асфальтобетонній проїзній частині вулиці Космонавтів у місті Миколаєві, в порушення вимог п.п.1.3, 1.5, 2.3«б», 13.1 ПДР, не стежив за дорожньою обстановкою, не обрав безпечну дистанцію з автомобілем марки і моделі Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_2 , що рухався попереду нього у попутному напрямку, та допустив з ним зіткнення. Від зіткнення автомобіль марки і моделі Renault Kangoo, реєстраційний номер НОМЕР_2 , отримав прискорення та зіткнувся з автомобілем марки і моделі Mazda CX 5, реєстраційний номер НОМЕР_3 , за кермом якого перебувала позивач ОСОБА_3 , який у подальшому зіткнувся з автомобілем марки і моделі Mitsubishi Galant, котрий у свою чергу, зіткнувся з автомобілем марки і моделі Daewoo Lanos, який на той час вже зупинився перед перехрестям вулиці Космонавтів та вулиці 3-ї Повздовжньої у місті Миколаєві на червоний сигнал світлофору.

Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди усі вищезазначені транспортні засоби отримали механічні ушкодження.

Відомості за фактом даної дорожньо-транспортної пригоди, слідчим СВ ВП №2 Миколаївського РУП ГУНП в Миколаївській області, 23 лютого 2024 року були внесені в Єдиний державний реєстр досудових розслідувань за №120241520400000257, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України (том 1 а.с.38).

Ухвалою Ленінського районного суду міста Миколаєва від 01 листопада 2024 року кримінальне провадження №120241520400000257 за обвинуваченням ОСОБА_1 за ч.1 ст.286 КК України закрито та звільнено ОСОБА_1 від кримінальної відповідальності на підставі ст.46 КК України, у зв`язку із примиренням винного ( ОСОБА_1 ) з потерпілою ( ОСОБА_4 ) (том 1 а.с.35-37).

Згідно з копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 ОСОБА_2 є власником автомобіля, марки і моделі Mazda CX 5, реєстраційний номер НОМЕР_3 (том 1 а.с.31-32).

Відповідно до звіту №102/11-24 від 07 листопада 2024 року про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу Mazda CX 5, реєстраційний номер НОМЕР_3 , становить 464 472 грн. 69 коп. (включаючи ПДВ на запасні частини) (том 1 а.с.79-108).

Цивільна відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована у ПрАТ «СК «ПЗУ Україна» на підставі полісу страхування №ЕР 215963992 з лімітом відповідальності за спричинену матеріальну шкоду у розмірі 160 000 грн.

03 грудня 2024 року ПрАТ «СК «ПЗУ Україна», як страховик цивільно-правової відповідальності особи винної у ДТП, прийняло рішення про виплату ОСОБА_2 страхового відшкодування в розмірі 160 000 грн. за збитки, завдані пошкодженням майна. Вказана сума була перерахована ОСОБА_2 . Враховуючи, що вказане відшкодування було недостатнім для компенсації суми завданих позивачам збитків, то різницю між страховою виплатою та завданими збитками сплатив відповідач.

Вищевказані обставини сторонами не оскаржуються, та не є предметом апеляційного розгляду.

Разом з тим, відмовляючи в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування ОСОБА_2 моральної шкоди, суд першої інстанції вважав не доведеним жодними доказами завдання їй моральної шкоди ОСОБА_1 .

З вказаним висновком судом колегія суддів не погоджується з огляду на наступне.

Як вище зазначалось, завданням цивільного судочинства є саме ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такий захист можливий за умови, що права, свободи чи інтереси позивача власне порушені, а учасники використовують цивільне судочинство для такого захисту (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2019 року в справі №638/2304/17 (провадження №61-2417сво19)).

Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема, до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (постанова Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року в справі №761/42030/21 (провадження №61-12101св23), постанова Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року в справі №607/20787/19 (провадження №61-11625сво22)).

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, завдання майнової та моральної шкоди іншій особі (п.1 ч.2 ст.11 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ч.ч.1,2 ст.23 ЦК України).

Тлумачення положень ст.23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав». Тобто можливість стягнення компенсації моральної шкоди ставиться в залежність не від того, що це передбачено нормою закону або положеннями договору, а від порушення цивільного права особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц (провадження №14-714цс19), постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2022 року у справі №569/20510/19 (провадження №61-13787св20)).

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті (ч.1 ст.1167 ЦК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч.4 ст.263 ЦПК України).

По своїй суті зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов`язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі №180/1735/16-ц (провадження №61-18013сво18).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі №487/6970/20 (провадження №61-1132св22), постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 05 грудня 2022 року в справі №214/7462/20 (провадження № 61-21130сво21).

Цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди. Якщо під час розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 червня 2023 року в справі №487/9345/19 (провадження №61-12611св22)).

Вирішуючи спір, що виник в межах цивільних правовідносин, слід зважати, що аналіз норм ЦК України щодо відшкодування шкоди з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди, діє презумпція вини, тобто відсутність вини у завданні шкоди повинен доводити сам завдавач шкоди (постанови Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі №755/2545/15-ц, від 04 листопада 2020 року у справі № 686/6022/18, від 21 квітня 2021 року у справі № 648/2035/17, від 09 лютого 2022 року у справі №161/7881/20).

За вказаних обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції помилково вважав недоведеним жодними доказами завдання моральної шкоди позивачу ОСОБА_2 .

Вирішуючи питання щодо стягнення компенсації моральної шкоди, колегія суддів також враховує наступне.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 09 листопада 2022 року у справі №212/7628/21 (провадження №61-7265св22) зазначено, що виходячи з положень ст.ст.16,23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права компенсація моральної шкоди повинна відбуватися в будь-якому випадку її спричинення – право на відшкодування моральної шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (п.92 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі №216/3521/16-ц).

У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року №4 (зі змінами та доповненнями) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» судам роз`яснено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

У пунктах 5,9 вищезазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України роз`яснено, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Відповідно до положень ч.3 ст.12, ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із ч.1 ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст.79 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч.1 ст.80 ЦПК України).

У ч.1 ст.89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05 грудня 2022 року у справі №214/7462/20 вказав, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.

У той же час розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (Stankov v. Bulgaria, №68490/01, §62, 12 липня 2007 року).

Отже, оскільки транспортний засіб, належний на праві власності ОСОБА_2 , був пошкоджений з вини відповідача ОСОБА_1 , колегія суддів доходить до висновку про наявність правових підстав для відшкодування відповідачем позивачу ОСОБА_2 моральної шкоди.

При цьому, колегія суддів виходить із доведеності вимог позивача щодо спричинення моральної шкоди внаслідок пошкодження належного їй на праві власності транспортного засобу, яка пов`язана з розладом нормального життя позивача, нервовою напругою та переживаннями, пов`язаними з необхідністю проведення відновлюваного ремонту транспортного засобу, необхідністю зверненням до суду за захистом порушених прав.

За такого, при визначенні розміру моральної шкоди, враховуючи конкретні обставини справи, поведінку відповідача, який відшкодував позивачу матеріальні збитки, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, колегія суддів вважає доцільним відшкодування даної шкоди визначити в розмірі 1 000 грн.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що рішення суду в оскаржуваній частині на підставі положень ст.376 ЦПК України підлягає скасуванню з ухваленням у справі нового судового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Щодо доводів апеляційної скарги в частині вирішення питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, то слід зазначити наступне.

Зі змісту апеляційної скарги слідує, що позивачем порушується питання про стягнення з відповідачів 50 000 грн. витрат на правову допомогу адвоката, які позивач поніс у суді першої інстанції.

Згідно зі ст.246 ЦПК України якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, визначеному частиною 2 цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.

За правилом ч.2 ст.141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову – на відповідача; 2) у разі відмови в позові – на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову – на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст.59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

У ст.134 ЦПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.1,2 ст.137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Зокрема, від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою, але не доказів обґрунтування часу. Що стосується часу, витраченого фахівцем у галузі права, то достатнім є підтвердження лише кількості такого часу, але не обґрунтування, яка саме кількість часу витрачена на відповідні дії.

Аналогічний висновок міститься у постановах Верховного Суду від 01 жовтня 2018 року у справі №569/17904/17, від 13 грудня 2018 року у справі №816/2096/17.

Відповідно до ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом (ч.1 ст.126 ЦПК України).

З аналізу наведених норм процесуального закону вбачається, що витрати на професійну правничу допомогу належать до судових витрат, що, однак, не зумовлює висновку про їх обов`язкову наявність у кожній справі та обов`язку суду в будь-якому випадку задовольнити заяву про їх відшкодування.

У постанові Верховного Суду від 13 жовтня 2021 року у справі №520/8662/19 зазначено, що сторона може подати докази на підтвердження розміру витрат, які вона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, у тому числі і після судових дебатів, але виключно за сукупності двох умов: по-перше, ці докази повинні бути подані протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, і по-друге, сторона зробила відповідну заяву про розподіл судових витрат до закінчення судових дебатів.

У постанові від 25 липня 2023 року у справі №340/4492/22 Об`єднана палата Верховний Суд вказала, що за загальним правилом, усі докази понесених судових витрат мають бути надані сторонами до закінчення розгляду справи. Однак, у випадку, якщо сторона з певних причин не може надати такі документи, ця сторона повинна зробити відповідну заяву до закінчення розгляду справи і надати відповідні докази протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема, витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового судового рішення в цій частині. Зазначення ж у прохальній частині касаційної скарги узагальненої вимоги про стягнення судових витрат за результатами касаційного розгляду не може розцінюватися як належне звернення до суду із заявою про відшкодування судових витрат (в тому числі на правову допомогу), адже за такого викладу прохальної частини без наведення жодних мотивів та обґрунтувань суд фактично позбавлений можливості встановити склад таких витрат, факт їх понесення.

Верховний Суд у постанові від 29 травня 2024 року у справі №676/2951/21, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасне подання доказів понесення додаткових витрат на професійну правничу допомогу, зробив такі висновки щодо застосування норм процесуального права у подібних правовідносинах:

право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, керуючись положеннями статей 124,129 ГПК України (аналогічні положення закріплені й у статтях 134,141 ЦПК України), кореспондується з її обов`язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв`язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду (пункт1.20 постанови Верховного Суду від 19 липня 2021 року у справі №910/16803/19);

процесуальний закон не визначає конкретних вимог щодо змісту та форми такої заяви, зокрема не вказує на те, що вона повинна бути зроблена лише у письмовій формі, а також, що така заява має бути зроблена на певній процесуальній стадії. Закон лише встановлює граничний строк звернення із заявою - до закінчення судових дебатів (пункт 3.6 постанови Верховного Суду від 27 січня 2022 року у справі № 921/221/21, пункт 20 постанови від 31 травня 2022 у справі № 917/304/21);

правила подання до закінчення судових дебатів у справі доказів на підтвердження понесених сторонами судових витрат встановлюються у випадку, коли справа слухається у відкритому судовому засіданні. В іншому випадку, коли справа призначається до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін для вирішення судом питання розподілу судових витрат у справі достатнім буде зазначити про ці докази у прохальній частині позовної заяви або ж надати їх протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови попередження про це до прийняття рішення по суті (постанова Верховного Суду від 21 жовтня 2021 року у справі №620/2936/20).

З матеріалів справи слідує, що стороною позивача до суду першої інстанції не надавались відповідні докази протягом встановленого строку та не подавалась заява про ухвалення додаткового рішення.

Разом з тим, кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями ст.134 ЦПК України особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.

За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які сторона позивача понесла у суді першої інстанції має вирішуватися з урахуванням положень ст.134 ЦПК України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду. Виходячи із наведеного вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, які сторона позивача понесла у суді першої інстанції, під час апеляційного перегляду справи, за вищевказаних обставин, не може бути вирішено апеляційної інстанцією.

Керуючись ст.ст.367,374,376,381,382 ЦПК України, колегія суддів

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка подана її представником – адвокатом Ювченком Андрієм Васильовичем, – задовольнити частково.

Рішення Інгульського районного суду міста Миколаєва від 10 листопада 2025 року в частині позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди – скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_6 ) 1 000 (одна тисяча) грн. в рахунок компенсації моральної шкоди.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення у випадках та з підстав, передбачених ст.389 ЦПК України.

Головуючий Т.В. Серебрякова

Судді: В.В. Коломієць

Н.О. Тищук

Повний текст судового рішення

складено 05 березня 2026 року