Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №452/4970/23 — Львівський апеляційний суд

Справа № 452/4970/23 Головуючий у 1 інстанції: Кущ Т.М.

Провадження № 22-ц/811/2302/25 Доповідач в 2-й інстанції: Мікуш Ю. Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючої судді: Мікуш Ю.Р.,

суддів: Савуляка Р.В., Шандри М.М.,

секретар Іванова О.О.,

з участю: позивача ОСОБА_1 , представника відповідача-адвоката Дахновського В.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 травня 2025 року у справі №452/4970/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - служба у справах дітей Бісковицької сільської ради Самбірського району Львівської області

в с т а н о в и в :

13 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Позовна заява мотивована тим, що після розірвання між ними шлюбу, син залишився проживати з матір`ю, котра не має постійного місця проживання, не забезпечує належні умови життя для дитини. Подальше проживання сина разом з ним забезпечить дитині належний рівень фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного, соціального розвитку та матеріального забезпечення.

Просить визначення місця проживання неповнолітньої дитини - сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 травня 2025 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітньої дитини.

Рішення суду оскаржив ОСОБА_1 . Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду є незаконним, необгрунтованим та таким, що ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права. Суд першої інстанції без достатніх доказів прийшов до висновків, що на початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україну, відповідач ОСОБА_2 , дбаючи про життя та здоров"я дитини, оцінивши можливі ризики, вивезла дитину у безпечне місце, влаштувалась на роботу та влаштувала дитину в садок, отримує заробітну плату, орендує житло, де проживає разом із дитиною, відтак має змогу повністю забезпечувати себе та дитину. Судом не було враховано, що відповідач не зверталась із зустрічним позовом про визначення місця проживання дитини з нею за межами України та раніше суди не розглядали такого спору. Фактично суд віддав перевагу відповідачу та вказав, що позивач не порушував питання повернення дитини в Україну. Суд не врахував, що відповідач не надала суду доказів, що позивач неналежно виконує свої батьківські обов`язки, або що проживання з батьком буде суперечити інтересам дитини. Відповідач не надала належних та допустимих доказів щодо належних умов проживання дитини та розміру її доходів. Відповідач не отримувала згоди на виїзд дитини за кордон та не отримувала згоди від позивача щодо зміни місця проживання сина. Відповідач перебуваючи на роботі не здійснює догляд за сином, в той час як він таку можливість має.

Суд не врахував, що перебування дитини у Польщі є тимчасовим та відповідач не виїжджала за кордон України на постійне місце проживання. Відтак дитина має мати визначене постійне місце проживання в Україні. Відповідач не надала суду жодних доказів, що вона має належні умови для проживання як в Україні так і у Польщі.

Просить скасувати рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07.05.2025 року та ухвалити нове рішення, яким визначити місце проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з батьком ОСОБА_1 .

Відзив на апеляційну скаргу не надходив, що відповідно до ст.360 ЦПК України не перешкоджає розгляду апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача на підтримання доводів апеляційної скарги, заперечення на апеляційну скаргу представника відповідачки - адвоката Дахновського В.Т., перевіривши законність та обгрунтованість оскаржуваного рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що підстав для задоволення апеляційної скарги немає.

Судом встановлено такі обставини.

Позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 перебували у шлюбі,який розірваний рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 05 лютого 2020 року, яке набрало законної сили 06 березня 2020 року з врахуванням ухвали суду про виправлення описки від 16 липня 2020 року.

Сторони мають сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Дитина сторін народилася в м. Катовіце, республіки Польща, однак зареєстрований громадянином України (а.с.15,16).

Малолітній син сторін ОСОБА_4 з березня 2022 року проживає разом зі своєю матір`ю ОСОБА_2 за межами України у республіці Польща, в житловому приміщенні №23-а/4/м2, розташованому по АДРЕСА_2 (а.с.88-90).

З довідки, виданої дошкільним навчальним закладом №57 «Маленький принц» та інформації про дитину, встановлено, що ОСОБА_3 , 2018 року народження, відвідує дошкільниий навчальний заклад №57 «Маленький принц», що знаходиться за адресою: м. Вроцлав, вул. Хожовська,55 з березня 2022 року. Дитина відвідує садок регулярно, за винятком коли хворіє, завжди доглянутий, чистий, охайно одягнений, на прохання вихователів мама регулярно забезпечує хлопчика одягом для занять у дитячому садку, свят, прогулянок та екскурсій. Крім того, мама цікавиться розвитком, навчанням та досягненнями свого сина (а.с.95,96,97,98).

Відповідачка ОСОБА_2 працює згідно контракту від 04 травня 2024 року конструктором одягу у ТзОВ «АННАІС БРІДАЛ» за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.86,87).

Позивач ОСОБА_1 проживає разом зі своїм батьком ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.20). Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності даний будинок на праві приватної власності належить позивачу ОСОБА_1 та має загальну площу 37,1 кв.м., з яких житлова площа складає 24,5 кв.м. (а.с.19).

Згідно акту обстеження матеріально-побутових умов проживання, складеного виконавчим комітетом Бісковицької сільради, будинок АДРЕСА_1 складається з двох кімнат, одна з яких кухня, у якій проживає батько позивача ОСОБА_1 , та наявний незакінчений ремонт у ванній (а.с.21).

З листа Служби у справах дітей Бвськовицької сільської ради Самбірського району Львівської області вбачається, що умови проживання в будинку задовільні, наявні газо-, електро- та водопостачання, проте, окремо облаштованої кімнати для дитини немає. Дитина не зареєстрована та не проживає за даною адресою. (а.с.135).

ОСОБА_1 перебуває на обліку у Самбірському відділі обслуговування громадян (сервісний центр) ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію по інвалідності, сума пенсії за період з 01 листопада 2022 року по 31 жовтня 2023 року складає 53605 грн. 00 коп. (а.с.18).

З характеристики, виданої виконавчим комітетом Бісковицької сільради, видно, що ОСОБА_1 врівноважений, розсудливий, доброзичливий, працелюбний, вимогливий до оточуючих, не створював труднощів та не був помічений в конфліктах з жителями села. Крім того, веде тверезий спосіб життя, має хороші відгуки про нього серед односельчан та друзів (а.с.22).

З листа Бісковицької сілької ради від 06.05.2025 року №402/02-09 встановлено, що орган опіки не може підготувати висновок про визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 ,2018 року народження, оскільки дитина разом з матір`ю перебуває за кордоном у Республіці Польща та на території громади не зареєстрована і не проживає (а.с.161).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з якнайкращих інтересів дитини, яка після розлучення батьків залишилась проживати з матір`ю. Оскільки судом не встановлено жодних обставин, які б створювали реальну небезпеку для життя та здоров`я дитини або обставин, які б суперечили інтересам дитини, протиправної поведінки матері ОСОБА_2 у відношенні до своєї малолітньої дитини, суд дійшов висновку що підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 у визначенні місця проживання сина разом із ним немає. Судом також враховано, що мати дитини не перешкоджає батькові у спілкуванні з дитиною.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції.

Статтею 51 Конституції України, частинами другою, третьою статті 5 СК України передбачено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.

Батько і мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).

Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного

з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання

і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право

і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.

Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Відповідно до частини першої статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно з положеннями частин першої, другої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновки органу опіки та піклування (постанова Верховного Суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17).

Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції

про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради від 27 лютого 1991 року № 789-X11 (далі - Конвенція про права дитини),

зі змінами, схваленими резолюцією Генеральної Асамблеї ООН від 21 грудня

1995 року № 50/155, Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.

У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що Держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч

їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.

В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними

чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша

статті 3 Конвенції про права дитини).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року

у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).

У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 7 грудня 2006 року,

заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.

Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров`ю чи розвитку дитини.

Аналіз наведених норм права та прецедентної практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об`єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків.

Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого

з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.

При визначенні місця проживання дитини судам необхідно крізь призму врахування найкращих інтересів дитини встановлювати та надавати належну правову оцінку всім обставинам справи, які мають значення для правильного вирішення справи.

Отже, при розгляді справ щодо визначення місця проживання дитини суди, насамперед, мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Такий висновок є сталим у практиці Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 17 жовтня 2018 року у справі № 402/428/16-ц (провадження № 14-327цс18).

При оцінці та визначенні найкращих інтересів дитини підлягають врахуванню такі базові елементи: (а) погляди дитини; (б) індивідуальність дитини; (в) збереження сімейного оточення і підтримання відносин; (г) піклування; захист і безпека дитини; (ґ) вразливе положення; (д) право дитини на здоров`я; (е) право дитини на освіту (постанова Верховного Суду від 4 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19 (провадження № 61-19210св20)).

Також підлягають врахуванню: (1) спроможність кожного з батьків піклуватися про дитину особисто; (2) стосунки між дитиною і батьками в минулому; (3) бажання батьків бути опікунами; (4) збереження стабільності в оточенні дитини, йдеться про місце проживання (дім), школу, друзів; (5) бажання дитини.

Нормами статті 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе, не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов`язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.

З врахуванням фактичних обставин у цій справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що проживання дитини з матір`ю відповідатиме найкращим інтересам дитини.

Як встановлено з матеріалів справи, дитина після розлучення батьків постійно проживала з матір`ю, а тому визначення місця проживання з батьком,яке призведе до розлучення з матір`ю, може негативно вплинути на емоційний стан дитини.

Позивач не надав суду жодних доказів, які підтверджують прихильність дитини до нього, та що зміна місця проживання дитини піде їй на користь. Саме бажання позивача приділяти увагу дитині, оскільки він не працює не є достатнім для зміни звичного для дитини середовища. Позивачем не надано суду доказів щодо забезпечення ним належних умов для проживання дитини у разі визначення місця проживання з ним.

Суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що надані позивачем докази про розмір його доходів, не свідчать про можливість забезпечення належних умов для проживання дитини.

Суд першої інстанції правильно врахував, що мати дитини надала належні докази того, що вона забезпечила дитині належні умови для проживання, зростання та розвитку. Посилання відповідача на те, що житло не є постійним є безпідставним, оскільки це не є предметом доказування у цій справі .

У пункті 67 Загального коментаря № 14 від 29 травня 2013 року Комітет ООН з прав дитини зазначив, що в інтересах дитини доцільно виходити зі спільної батьківської відповідальності. Приймаючи рішення в інтересах дитини, суддя має враховувати право дитини мати і зберігати стосунки з обома батьками.

У Резолюції «Рівність і спільна батьківська відповідальність: роль батька»

від 2 жовтня 2015 року № 2079 Парламентська Асамблея Ради Європи підкреслила необхідність поваги органів влади держав-членів до права батьків нести спільну відповідальність, забезпечивши, щоб сімейне право передбачало у разі роздільного проживання батьків або розірвання шлюбу можливість спільної опіки над дітьми в їх найкращих інтересах на основі взаємної згоди між батьками (пункт 2).

Труднощі, пов`язані із спільною опікою, належать до початкового періоду адаптації, і завдяки тривалому контакту батьків ці труднощі поступово зникають. Спільна фізична опіка сприяє відкритому спілкуванню між батьками, мінімізації конфліктів та розчарувань, приносить користь стосункам мати-дитина і батько-дитина.

Суд першої інстанції, враховуючи вік дитини, ставлення сторін до виконання своїх батьківських обов`язків, можливість сторін щодо забезпечення рівня життя дитини, який відповідатиме її якнайкращим потребам, сталий соціальний зв`язок, а також дотримуючись балансу між інтересами дитини і її батьків, з урахуванням обставин справи, дійшов правильного висновку, що місце проживання ОСОБА_3 з матір`ю є більш сприятливим для його розвитку та зростання.

Суд першої інстанції, належним чином оцінивши докази, подані сторонами, повно встановивши обставини справи, враховуючи вказані норми матеріального права, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, правильно застосувавши норми права відповідно до висновків, викладених у постановах суду касаційної інстанції, і ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів зазначає, що батько дитини, безсумнівно, відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини і її розвиток незалежно від того, з ким дитина буде проживати. Однак при розгляді цієї справи суд не встановив обставин, які б давали підстави для висновку, що проживання дитини з батьком (що фактично призведе до зміни місця її проживання, звичного для дитини середовища), буде мати більш позитивний вплив на дитину.

Крім того, визначення місця проживання дитини з одним із батьків не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх

батьківських обов`язків (постанова Верховного Суду від 21 липня 2021 року

у справі № 404/3499/17 (провадження № 61-9074св20)).

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 374 ч.1 п.1; 375; 383; 384; 389-391 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,-

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення .

Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 07 травня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови в порядку, визначеному ст. ст. 389-391 ЦПК України.

Повний текст постанови складений 04 березня 2026 року.

Головуюча суддя Ю.Р. Мікуш

Судді: Р.В. Савуляк

М.М. Шандра