Вирок від 04 березня 2026 р. у справі №703/7057/25 — Смілянський міськрайонний суд Черкаської області

703/7057/25

1-кп/703/225/26

В И Р О К

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2026 року м. Сміла

Смілянський міськрайонний суд Черкаської області в складі:

головуючого - судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

сторін кримінального провадження:

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

обвинуваченої ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому в залі суду в м. Сміла Черкаської області кримінальне провадження за обвинуваченням:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Сміла Черкаської області, громадянки України, із середньою освітою, не працюючої, заміжньої, на утриманні неповнолітніх дітей не має, зареєстрованої та проживаючої за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимої,

у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.162 КК України,

встановив:

ОСОБА_5 , 10.10.2025, близько 18 год. 00 хв., перебуваючи за місцем свого проживання за адресою: АДРЕСА_2 , маючи умисел на незаконне проникнення до житла, з метою підключення подовжувача до електромережі від квартири сусідів, без дозволу власника та користувача приміщення, вважаючи, що в приміщенні відсутні будь-які особи, переконавшись, що за її діями ніхто не спостерігає, використовуючи пожежний люк, залізла до балкону, звідки протиправно, таємно, шляхом вільного доступу через незачинені двері балкону проникла до квартири АДРЕСА_3 , що на праві приватної власності належить ОСОБА_4 , чим порушила її особисті права, передбачені ст. 30 Конституції України, відповідно до якої кожному гарантується недоторканість житла.

Таким чином, ОСОБА_5 вчинила кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст. 162 КК України, тобто незаконне проникнення до житла.

Допитана у судовому засіданні обвинувачена ОСОБА_5 визнала себе винуватою повністю у вчиненні інкримінованого їй кримінального проступку, у вчиненому щиро розкаялась. Надала суду покази, якими повністю підтвердила обставини вчинення нею кримінального правопорушення, які зазначені в обвинувальному акті. Зокрема пояснила, що у вказані дату та час вона проникла через пожежний люк до квартири потерпілої та підключила дріт до електромережі, оскільки в її квартирі було відсутнє електропостачання. Також вказала, що їй невідомо було, що квартира, яка зараз належить потерпілій продана. Раніше з минулими власниками квартири були дружні відносини, тому вона пояснює свій вчинок ти, що колишні власники квартири не заперечували би проти підключення нею до елетропостачання. У вчиненому розкаюється, шкодує, що так вийшло, у потерпілої просила вибачення, намагалась з нею примиритись.

Потерпіла вказала, що бажає, щоб обвинувачення понесла покарання та просила задовольнити цивільний позов.

Суд, враховуючи думку учасників судового провадження, за відсутності заперечень та сумнівів у добровільності їх позиції, на підставі ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються. Учасникам судового провадження роз`яснено, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку. Отже, суд визнає необхідним дослідити матеріали кримінального провадження в частині характеризуючих даних обвинуваченої та матеріалів цивільного позову.

Враховуючи, що обвинувачена та інші учасники судового провадження не оспорюють фактичні обставини провадження і судом встановлено, що вони правильно розуміють зміст цих обставин, відсутні будь-які сумніви у добровільності їх позиції, суд, роз`яснивши учасникам процесу положення ч.3 ст.349 КПК України, а саме, що у такому випадку вони будуть позбавлені права оскаржити ці обставини в апеляційному порядку, провів судовий розгляд у справі щодо всіх фактичних обставин із застосуванням правил ч.3 ст.349 КПК України, визнавши недоцільним дослідження інших доказів по справі, окрім даних, що характеризують обвинувачену та матеріалів цивільного позову.

При призначенні покарання обвинуваченій суд враховує ступінь тяжкості вчинених кримінального правопорушення, особу обвинуваченої, обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Дослідивши дані про особу обвинуваченої ОСОБА_5 , суд при призначенні покарання бере до уваги: характер і ступінь тяжкості скоєного кримінального правопорушення, яке відповідно до ст.12 КК України класифікуються як проступок, обставини вчинення кримінального правопорушення, відношення обвинуваченої до скоєного, яка вину у вчиненні кримінального правопорушення визнала повному обсязі та усвідомила неправомірність своїх дій, розкаялась у вчиненому, яка раніше не судима, за місцем проживання характеризується позитивно, на диспансерному обліку у лікаря психіатра та лікаря нарколога не перебуває.

Відповідно до ч. 1 ст. 66 КК України обставинами, що пом`якшують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 є щире каяття.

Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченої ОСОБА_5 судом не встановлено.

Враховуючи викладене, беручи до уваги те, що особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень, одночасно враховуючи зазначені обставини, з урахуванням особи винної, суд приходить до висновку про доцільність призначення обвинуваченій ОСОБА_5 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 162 КК України у виді штрафу.

Суд вважає, що призначене покарання ОСОБА_5 відповідає принципу необхідності і достатності для виправлення обвинуваченої, випливає з дотримання судом принципів «рівних можливостей» та «справедливого судового розгляду», встановлених ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основних свобод.

Під час судового розгляду даного кримінального провадження ОСОБА_4 звернулася з цивільним позовом про стягнення з ОСОБА_5 на її користь моральної шкоди у сумі 10 000 гривень 00 копійок.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що на підставі договору купівлі-продажу від 09 травня 2025 року вона являється власником квартири АДРЕСА_4 .

10 жовтня 2025 року близько 19 години вона прибула до приміщення належної їй квартири та в одній з кімнат, яка має двері на балкон, побачила увімкнений в розетку подовжувач (провід), який через відчинене вікно протягнутий на балкон, а далі через пожежний люк прокладений на вищий поверх. Таким чином вона зрозуміла, що до її квартири через пожежний люк проникла ОСОБА_5 , яка від її квартири підключила до її квартири провід, тому як в її квартирі електропостачання було відключено працівниками електропостачальної організації, тобто ОСОБА_5 без її дозволу незаконно проникла до її житла.

Незаконним проникненням до її житла їй спричинено моральну шкоду, яка полягає в тому, що з часу проникнення до її житла обвинуваченою у неї існують душевні страждання, її постійно не покидають тривожні думки, що стороння особа вільно пересувалася по приміщенню квартири, тому заходячи до своєї квартири у неї виникають постійні хвилювання та неприємні спогади про проникнення ОСОБА_5 до її квартири. Таким чином, нею втрачено почуття безпеки в особистому просторі, вона постійно відчуває свою вразливість та невпевненість в захищеності свого житла, її постійно супроводжує тривожність та побоювання за своє житло.

Крім того, порушено її звичний спосіб особистого життя, їй довелося звертатися до правоохоронних органів (поліції), приймати участь в досудовому розслідуванні та приймати участь в судових засіданнях суду, де розглядається обвинувальний акт, цим самим вимушено відволікається від своїх особистих справ.

Моральну шкоду оцінює у 10 000 грн, яку просила суд стягнути з обвинуваченої на її користь, а також понесені судові витрати на правничу допомогу в сумі 1500 грн.

У судовому засіданні потерпіла поданий позов підтримала в повному обсязі з підстав, зазначених у ньому та просила його задовольнити.

Обвинувачена та її захисник проти задоволення цивільного позову заперечували з тих підстав, що потерпілою не надано доказів того, що їй спричинена моральна шкода. Вказали, що обвинувачена намагалася відшкодувати шкоду потерпілій у добровільному порядку, відтак вважають, що позов є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення.

Вирішуючи цивільний позов, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до п.10 ч.1 ст.56 КПК України протягом кримінального провадження потерпілий має право на відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди.

Згідно з ч.2 ст.127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч.5 ст.128 КПК України цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Згідно зі ст.129 КПК України, суд, ухвалюючи обвинувальний вирок, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому залежно від доведеності підстав і розміру позову.

Згідно ч.1 ст.1167 ЦК України, моральна шкода, завдана фізичній або юридичні особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Частиною 3 ст.23 ЦК України передбачено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно п.9 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної шкоди суд повинен визначати залежно від характеру та обсягу страждань, які зазнав позивач, характеру немайнових втрат та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має право виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України в п.3 Постанови «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року №4, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану.

Суд переконаний, що вчинення кримінального правопорушення, завжди з неминучістю завдають моральних страждань потерпілому. Це презумпція, яка не лише витікає з положень ст.23 ЦК України, але й ґрунтується на здоровому глузді.

Оцінюючи вимоги потерпілої ОСОБА_4 про стягнення моральної шкоди, яка оцінена нею в сумі 10 000 грн 00 коп., суд виходить з характеру і обсягу фізичних страждань потерпілої, що виникли в результаті протиправних дій обвинуваченої, моральної шкоди у вигляді змін нормального ритму життя, морально-психологічного хвилювання у зв`язку з проникненням сторонньої особи до її приміщення, принципів виваженості та справедливості, враховує те, що потерпіла в результаті вчиненого обвинуваченою кримінального правопорушення понесла душевні страждання, пов`язані з проникненням до її приватного житла, змінила звичний спосіб життя, приймаючи вимоги розумності, справедливості і співмірності завданої моральної шкоди, з огляду на особливості й конкретні обставини справи, суд вважає, що заявлений позивачем розмір моральної шкоди не є завищеним, у зв`язку приходить до висновку, що вимоги позивача підлягають до задоволення та з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 слід стягнути 10 000 гривень 00 копійок в рахунок відшкодування завданої моральної шкоди.

Розглядаючи питання щодо стягнення з обвинуваченої витрат, які була змушена понести потерпіла у зв`язку з необхідністю звернутись за правовою допомогою, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються зокрема із витрат на правову допомогу.

Згідно з ч.2 ст.120 КПК України витрати, пов`язані з оплатою допомоги представника потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача та юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, які надають правову допомогу за договором, несе відповідно потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач, юридична особа, щодо якої здійснюється провадження.

Положеннями ч.1 ст.124 КПК України встановлено, що у разі ухвалення обвинувального вироку суд стягує з обвинуваченого на користь потерпілого всі здійснені ним документально підтверджені процесуальні витрати.

До таких витрат відповідно до п.1 ч.1 ст.118 цього Кодексу належать витрати на правову допомогу.

Згідно з п.3 ч.1 ст.91 КПК України вид і розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, розмір процесуальних витрат, належить до обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні.

Згідно з п.4, 6, 9 ч.1ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Відповідно до ст.19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави.

За висновком, викладеним у п. 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Чинне кримінальне процесуальне законодавство України не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на таку допомогу, що входить до предмета доказування у кримінальному провадженні (ст. 91 КПК).

Відповідно до позиції Верховного Суду, що висвітлена у постановах КЦС ВС від 09.06.2020 року по справі №466/9758/16-ц та від 15.04.2020 року по справі №199/3939/18-ц, аналізовані витрати сторони судового процесу мають бути документально підтверджені та доведені.

Так, потерпіла у своєму позові зазначає, що розмір понесених нею витрат на правову допомогу складає 1500 гривень.

Зазначене підтверджуються долученими до позовної заяви договором про надання правової допомоги від 05 грудня 2025 року, свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю, квитанцією від 09 грудня 2025 року про оплату 1500 грн за правову допомогу адвоката ОСОБА_7 , актом виконаних робіт про надання правничої допомоги від 09 грудня 2025 року.

Суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Відповідно до правової позиції, висловленої у постанові Об`єднаної палати Верховного Суду у постанові від 03 жовтня 2019 року по справі № 922/445/19, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною, чи тільки має бути сплачено. (Постанова Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі №300/3178/20)

Відповідно до ч. 5-6 ст. 137 ЦПК України суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ч.4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Крім того, у згаданих вище постановах Верховний Суд зазначає, що при визначенні розміру витрат на правничу допомогу на підставі поданих сторонами доказів, суд має виходити з критеріїв: їхньої реальності (тобто встановлення їхньої дійсності та необхідності); розумності їхнього розміру (виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін).

Враховуючи особливості розгляду справи, її значення для учасників, виходячи з критеріїв їх виправданості, розумності їх розміру, співмірності та складністю справи про вчинення кримінального правопорушення, суд вважає, що зазначені потерпілою витрати на правничу допомогу в розмірі 1500 гривень є у повній мірі обґрунтованими та приходить до висновку про стягнення цих витрат з обвинуваченої ОСОБА_5 на користь потерпілої ОСОБА_4 у розмірі 1500 гривень.

Долю речових доказів суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України.

Процесуальні витрати відсутні.

Заходи забезпечення кримінального провадження в ході досудового розслідування не застосовані, клопотань про обрання запобіжного заходу у відповідності до вимог ст. 331 КПК України для їх вирішення в порядку, передбаченому главою 18 КПК України, до суду не надходило.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368-371, 373, 374, 376 КПК України, суд,-

ухвалив:

ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 визнати винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 162 КК України і призначити їй покарання у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п`ятдесят) гривень.

Цивільний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним проступком - задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 10 000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним проступком та 1500,00 грн. витрат, понесених на правничу допомогу.

Речові докази у кримінальному провадженні – лазерний диск, на якому міститься відеозапис, на якому зафіксовано обставини події від 10.10.2025, який приєднано до матеріалів кримінального провадження – залишити там же..

Копія вироку негайно після його проголошення вручається обвинуваченій та прокурору.

Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.

Апеляційна скарга на вирок може бути подана до Черкаського апеляційного суду через Смілянський міськрайонний суд Черкаської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Вирок суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Роз`яснити, що вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним відповідно до положень частини третьої статті 349 КПК України.

Копію вироку в день його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору та не пізніше наступного дня після ухвалення надсилається учаснику судового провадження, який не був присутнім у судовому засіданні.

Головуючий: ОСОБА_1