Рішення від 12 січня 2026 р. у справі №362/6367/25 — Васильківський міськрайонний суд Київської області

Справа № 362/6367/25

Провадження № 2/362/1053/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 січня 2026 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:

головуючого - судді Кравченко Л.М.,

за участі секретаря судового засідання - Ярошевич М.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернулася із позовом до ОСОБА_2 , в якому просить суд визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 кв.м, в тому числі житлова площа – 46,4 кв.м, кількість кімнат – 3 (три), своєю особистою приватною власністю.

В обґрунтування позовних вимог зазначила, що на час придбання вищезазначеної квартири вона із ОСОБА_3 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який в 2023 р. рішенням суду було розірвано. Однак проживати разом однією сім`єю, як чоловік та дружина, сторони припинили задовго до розірвання шлюбу, не вели спільне господарство, не мали спільного бюджету, взаємних прав та обов`язків. Квартира, яка придбана під час шлюбу, за адресою: кв. АДРЕСА_1 , є особистою приватною власністю позивача, адже придбана нею за кошти, які вона отримала внаслідок продажу власного нерухумого майна (квартир), які раніше були придбані за кошти, отримані нею в борг та продажу майна.

Наразі, не зважаючи на відсутінсть відповідача у даній квартирі, позивач не може вільно розпоряджатися належною їй квартирою, адже вона вважається спільною сумісною власністю подружжя, номінальним власником майна є відповідач, а тому вимушена звернутися із позовом до суду про визнання права особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 .

Позивач та її представник у судове засідання не прибули, про розгляд справи судом повідомлялися належно. Подали заяви про розгляд справи у їх відстуності та підтримання заявлених вимог.

Відповідач у судове засідання не прибув, про розгляд справи судом повідомлявся належно.

Враховуючи, що сторони по справі в судове засідання не з`явились, відповідно до ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно та в повному обсязі проаналізувавши всі обставини справи, належність та допустимість доказів, приходить до наступних висновків.

Згідно зі ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч.1 ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено, що 08.08.2003 р. між ОСОБА_1 (надалі - позивач) та ОСОБА_3 (надалі – відповідач) у відділі реєстрації актів цивільного стану Гагарінського районного управління юстиції м. Севастополя зареєстровано шлюб, актовий запис № 538.

ІНФОРМАЦІЯ_1 у сторін народився син ОСОБА_4 .

23.05.2023 р. набрало чинності рішення Васильківського міськрайонного суду Київської області від 20.04.2023 р. у справі № 362/3435/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу.

Таким чином, сторони перебували у зареєстрованому шлюбі в період з 08.08.2003 р. до 23.05.2023 р.

02.08.2005 р., на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 870, сторони набули правл вланості на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 кв.м, в тому числі житлова площа – 46,4 кв.м, кількість кімнат – 3 (три), вартістю 195 700 (сто дев`яносто п`ять тисяч сімсот грн. 00 коп.) грн. Номінальним власником майна вказано відповідача.

У відповідності до офіційного курсу валют, встановлених на 02.08.2005 р., вартість квартири становила 38752,50 (тридцять вісім тисяч сімсот п`ятдесят два долари 50 центів) доларів США.

Доказами, що підтверджують придбання вищевказаної квартири в період перебування у шлюбі за особистий рахунок позивачки, що дає їй право визнавати її особистою приватною власністю, є:

Боргова розписка від 25.05.2003 р., згідно якої позивач отримала від ОСОБА_5 в борг 15 000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США, які зобов`язалася повернути до 25.05.2005 р. Згідно офіційного курсу НБУ, курс долару США станом на 25.05.2003 р. складав 5,33 грн. 1 долар США, тобто позивач отримала в борг 79 950 (сімдесят дев`ять тисяч дев`ятсот п`ятдесят грн. 00 коп.) грн. Кошти повернуто позивачем особисто із залишків між сумами вартості придбаної під час шлюбу квартири та особистих збережень, зароблених до реєстрації шлюбу.

Договір купівлі – продажу однокімнатної ізольованої квартири АДРЕСА_2 , житловою площею 15,4 кв.м, загальною площею 30,4 кв.м, вартістю 53 500 (п`ятдесят три тисячі п`ятсот грн. 00 коп.) грн., укладений 01.12.2003 р. ОСОБА_1 . Відсутність згоди відповідача на укладення даного договору свідчить про те, що квартира придбана за особисті кошти позивачки, що визнавалося відповідачем.

06.08.2004 р, ОСОБА_1 , на підставі договору купівлі-продажу, зареєстрованого в реєстрі за № 3487, відчужила належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_2 , яку зобов`язалася звільнити до 15.08.2004 р.

Вартість квартири, згідно договору купівлі-продажу, склала 7000 (сім тисяч грн. 00 коп.) гривень, проте реальна вартість відчужуваної квартири склала 11 000 (одинадцять тисяч доларів США) доларів США, що підтверджується розпискою від 06.08.2004 р.

06.07.2005 р. ОСОБА_6 звернувся із заявою на отримання кредиту до Банку «ФІНАНСИ та КРЕДИТ» з метою придбання квартири у м. Васильків Київської області для проживання (надалі - заява).

Згідно заяви, родина ОСОБА_7 до зміни прізвища) з червня 2004 р. проживала в орендованій квартирі в АДРЕСА_3 , що була офіційним місцем реєстрації відповідача; місцем роботи відповідача вказано ТОВ «Ліга-Інвест», м. Київ, вул. Шота Руставелі, 8 оф. 4; у обох членів родини наявний дохід; у ОСОБА_1 наявне особисте нерухоме майно – квартира АДРЕСА_4 .

07.07.2005 р. ОСОБА_6 уклав з ОСОБА_8 договір про надання завдатку з метою підтвердження зобов`язання сторін укласти у майбутньому договір купівлі-продажу вартістю 35 000 (тридцять п`ять) доларів США квартири АДРЕСА_1 , у розмірі 2505,00 грн., що є еквівалентом 500 (п`ятсот) доларів США.

02.08.2005 р. між ОСОБА_6 та ТОВ Банк «Фінанси та Кредит» (надалі - Банк) укладено Кредитний договір № 17-05-И/09, за яким надано кредитні ресурси в сумі 31000 (тридцять одна тисяча) доларів США з оплатою по процентній ставці 11 (одинадцять) процентів річних за цільовим призначенням для придбання трикімнатної квартири АДРЕСА_1 , строком до 02.08.2020 року. Цього ж дня укладено між договір поруки № 17-05-П1/09 та Договір застави № 17-05/09 (майнових прав) з ОСОБА_1 .

02.08.2005 р. ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі-продажу квартири зареєстрованого в реєстрі за № 870, став номінальним власником квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 кв.м., в тому числі житлова площа – 46,4 кв.м, кількість кімнат – 3 (три) (надалі - квартира) вартістю 195 700 (сто дев`яносто п`ять тисяч сімсот грн. 00 коп.) грн.

З огляду на курс долара США станом на 02.08.2005 р., вартість квартири склала 38 752,50 доларів США, з яких: 31 000 доалрів США – кредитні кошти; 7 752, 50 доларів США - особисті кошти позивача, отримані від продажу нерухомого майна в м. Харкові.

02.08.2005 р. ОСОБА_6 склав розписку, за якою отримав у продавця 2 525,00 грн., що є еквівалентом 500 доларів США, у якості забезпечення виконання зобов`язань про сплату комунальних послуг та своєчасного звільнення квартири до 24.08.2005 р.

21.06.2006 р. ОСОБА_9 змінив прізвище на ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені, виданим 21.06.2006 р. відділом реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції міста Києва, актовий запис № 78.

26.07.2006 р. між ОСОБА_2 та ТОВ Банк «ФІНАНСИ та КРЕДИТ» укладено Додаткову угоду до кредитного договору № 17-05-И/09 від 02.08.2005 р., якою змінено реквізити сторін та зазначено прізвище позичальника на ОСОБА_10 .

02.08.2008 р. відповідач здійснив звірку кредиту, згідно якої за 3 (три) роки сплачено 3500 доларів США.

25.02.2009 р. позивачем укладено договір купівлі-продажу належної на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_4 , зареєстрований в реєстрі за № 658, реальна вартість продажу 36000 (тридцять шість тисяч) доларів США.

05.03.2009 р. відповідачем проведено повторно звірку погашення кредиту, з урахуванням отриманих від продажу належного позивачу на праві приватної особистої власності нерухомого майна, згідно якої сума кредиту станом на 10.03.2009 – 28 036,73 доларів США + 320,00 грн.

10.03.2009 р. на поточний рахунок ОСОБА_2 згідно договору № 4146-ЛУ від 10.03.2009 р. внесено сособисті кошти позивача, отримані від продажу квартири у м. Севастополі, у сумі 219 247,23 (двісті дев`ятнадцять тисяч двісті сорок сім грн. 23 коп.) гривні та комісійна винагорода у розмірі 297,45 грн., що підтверджується квитанціями № 34 та № 42 від 10.03.2008 р.

Згідно курсу долару США до гривні, встановленого національним банком України станом на 10.03.2009 р., в рахунок погашення кредитного договору ОСОБА_2 за спірну квартиру сплачено 28 512,30 доларів США.

Довідками №№ 8799-ЛУ, 8800-ЛУ, 8801-ЛУ, 8802-ЛУ, 8803-ЛУ, 8804-ЛУ; витягами про реєстрацію у ДРЗВОНМ № 22833138 та про реєстрацію у ДРІ № 22833189 від 10.03.2009 року підтверджується повне погашення 10.03.2009 р. кредитного зобов`язання, а саме оплата: процентів за період з 02.08.2005 р. до 31.12.2005 р. у розмірі 1142,59 доларів США; процентів за період з 01.01.2006 р. до 31.12.2006 р. у розмірі 3386,61 доларів США; процентів за період з 01.01.2007 р. до 31.12.2007 р. у розмірі 3287,45 доларів США; процентів за період з 01.01.2008 р. до 31.12.2008 р. у розмірі 3186,55 доларів США; процентів за період з 01.01.2009 р. до 10.03.2009 р. у розмірі 841,63 доларів США; повністю виконав свої зобов`язання за кредитним договором № 17-05-и/09 від 02.08.2005 р.

За змістом частин першої та сьомої статті 41 Конституції України, частин першої та п`ятої статті 319 ЦК України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, і таке використання не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловіку на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважних причин (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частинами першою, другою статті 368 ЦК України визначено, що спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною першою статті 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуте ними за час шлюбу. За загальним правилом застосування презумпції спільності майна подружжя, згідно зі статтею 60 СК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, і позивач не зобов`язаний доводити належність набутого за час шлюбу майна до майна подружжя.

Презумпція спільності майна подружжя може бути спростована, один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Подібний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 р. у справі № 6-843цс17 та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 р. у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18).

Отже, на майно, набуте за час шлюбу, діє презумпція виникнення права спільної сумісної власності подружжя, а визнання такого майна особистою приватною власністю дружини чи чоловіка потребує доведення.

Водночас відповідно до пункту 5 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Крім того, суд звертає увагу на те, що у постанові Верховного Суду від 22.01.2020 р. у справі №711/2302/18 (провадження № 61-13953св19) вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування та розпорядження майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (ст. 63 СК України).

Як зазначено, зокрема, у постанові від 19.10.2021 у справі № 521/1695/18 (провадження №61-17105св20) критеріями, які дозволяють надати майну статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, яка дозволяє надати йому правовий статус спільної власності подружжя.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 січня 2020 року у справі № 61-36178св18, що узгоджується з правовим висновком Верховного Суду України, висловленим у постанові від 16 грудня 2015 року у справі № 6-2641цс15, у разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане. Тому сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя.

Сам по собі факт придбання спірного майна в період шлюбу не є безумовною підставою для віднесення такого майна до об`єктів права спільної сумісної власності подружжя (Постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 січня 2020 р. у справі № 711/2302/18).

Так, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Частиною 1 статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 червня 2018 року у справі № 711/5108/17 (провадження № 61-1935св18) зроблено висновок по застосуванню пункту 3 частини 1 статті 57 СК України та вказано, що "у випадку набуття одним із подружжя за час шлюбу майна за власні кошти, таке майно є особистою приватною власністю".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 травня 2021 р. у справі № 203/284/17 (провадження № 61-7751св19) вказано, що: "статтею 60 СК України встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує".

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 серпня 2021 р. у справі № 553/2152/19 (провадження № 61-6722св21) зазначено, що: "відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Той із подружжя, який порушує питання про спростування зазначеної презумпції, зобов`язаний довести обставини, що її спростовують".

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України).

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина 1 статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина 1 статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (стаття 80 ЦПК України).

У частині 1 статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частина 3 статті 89 ЦПК України).

Таким чином, квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 кв.м., в тому числі житлова площа – 46,4 кв.м., кількість кімнат – 3 (три) (надалі - квартира), придбана особисті кошти ОСОБА_1 отримані нею в період перебування шлюбу із відповідачем від продажу особистого нерухомого майна належного позивачу на праві приватної власності.

Оцінюючи належність, допустимість та достовірність наданих позивачем доказів, кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню.

На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2,4,12,76,77,80,81, 223,259,263-265,268, 273 ЦПК України, суд,-

У Х В А Л И В :

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 62,5 кв.м, в тому числі житлова площа – 46,4 кв.м, кількість кімнат – 3 (три).

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.

Суддя Л.М.Кравченко