Постанова від 22 лютого 2026 р. у справі №752/20887/25 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 752/20887/25 Головуючий в суді І інстанції Вдовиченко О.О.

Провадження № 33/824/1411/2026 Головуючий в суді ІІ інстанції Сушко Л.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді Сушко Л.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 412684 від 04 серпня 2025 року вбачається, що 04 серпня 2025 року о 22 год. 40 хв. у м. Київ, на вул. Бродівська, буд. 79, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Chevrolet Lachetti», д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей). Від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився на нагрудні боді-камери № 470886, № 470421, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Голосіївського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн 00 коп., з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір у дохід держави в сумі 605 грн 60 коп..

Не погоджуючись із вказаною постановою суду першої інстанції, 15 грудня 2025 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати оскаржувану постанову та провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Крім того, одночасно із апеляційною скаргою ОСОБА_1 заявив клопотання, у якому порушив питання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції.

В обґрунтування клопотання про поновлення строку ОСОБА_1 зазначає, що копію фактично повний текст оскаржуваної постанови було отримано лише 04.12.2025 року після її оприлюднення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, відтак вважає, що строк на апеляційне оскарження було пропущено з поважних причин.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 обгрунтовував неправильним застосуванням п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», адже у матеріалах справи відсутній будь-який документ, який підтверджує рішення уповноваженого органу про обмеження руху саме у тому місці та той час.

Доводи апеляційної скарги обгрунтовані також тим, що адміністративне затримання і поверхневий обшук були незаконними, у матеріалах справи відсутній протокол про адміністративне затримання, а злісна непокора у діях ОСОБА_1 була відсутня.

Крім того зауважує, що відеозапис не є безперервним, а тому не може вважатись повним і достовірним доказом.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 також обгрунтовував тим, що відмова від огляду на стан сп`яніння не була незаконною, адже дії поліцейських мали ознаки примусу та психологічного тиску.

Захисник ОСОБА_1 - адвокат Ванжула Я.В., у судовому засіданні суду апеляційної інстанції підтримав доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити.

Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд приходить до висновку, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню, разом з тим апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, доводи ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року на думку суду апеляційної інстанції, є обґрунтованими.

У переданих судом першої інстанції матеріалах справи відсутні будь-які докази направлення ОСОБА_1 та отримання останнім копії оскаржуваної постанови.

Крім того, з Єдиного державного реєстру судових рішень дійсно вбачається, що забезпечення надання загального доступу до постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року відбулось 04.12.2025 року.

Відтак, суд апеляційної інстанції приймає до уваги аргументи, які наведено у клопотанні про поновлення строку.

Враховуючи зазначене, з метою забезпечення вільного доступу до правосуддя, права на апеляційне оскарження, реалізації положень Європейської Конвенції з прав людини та основоположних свобод, з огляду на викладені обставини суд апеляційної інстанції вважає за необхідне клопотання задовольнити, поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року, як такий, що пропущений з поважних причин.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах справи адміністративної справи доказах.

Частиною 1 статті 130 КУпАП встановлена адміністративна відповідальність не тільки за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а й за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до п. 2.5 ПДР водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Проте, вимоги вказаного пункту ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно з встановленими нормами закону держави Україна.

Вина ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме, даними, які містяться:

- у протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 № 412684 від 04 серпня 2025 року - 04 серпня 2025 року о 22 год. 40 хв. у м. Київ, на вул. Бродівська, буд. 79, водій ОСОБА_1 керував автомобілем «Chevrolet Lachetti», д.н.з. НОМЕР_1 з явними ознаками алкогольного сп`яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів, почервоніння очей). Від проходження огляду на місці зупинки транспортного засобу та в медичному закладі відмовився на нагрудні боді-камери № 470886, № 470421, чим порушив п. 2.5 Правил дорожнього руху України, за що передбачена відповідальність за ч. 1 ст. 130 КУпАП (а.с. 2-4);

- у направленні на огляд водія транспортного засобу ОСОБА_1 до КНП «КМНКЛ «Соціотерапія» з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, відповідно до змісту якого виявлено такі ознаки сп`яніння: запах алкоголю з порожнини рота, почервоніння обличчя, поведінка, що не відповідає обстановці. Дані про проведення огляду у медичному закладі відсутні (а.с. 5);

- у постанові про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі, серії ЕНА № 5396733 від 04.08.2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 126 КУпАП, оскільки, водій, керуючи транспортним засобом, не надав посвідчення водія відповідної категорії (а.с. 7);

- на відеозаписі із нагрудної відеокамери (відеореєстратора) працівника патрульної поліції, що здійснював оформлення вчиненого особою, що притягається до адміністративної відповідальності, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, який кореспондується з фактичними обставинами справи та вказує на факт порушення водієм вказаних правил ПДР. Зокрема, на долученому до матеріалів справи відеозаписі відображено зупинку транспортного засобу «Chevrolet Lachetti», д.н.з. НОМЕР_1 на контрольно-пропускному пункті на підставі п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», про що було повідомлено водієві. У ході встановлення особи водія та спілкування з ним поліцейськими поліції у останнього було виявлено ознаки алкогольного сп`яніння та висловлено вимогу пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки за допомогою приладу «Драгер», або ж у лікаря-нарколога (фрагмент відеофайлу «412684 1» з 0:45:23), на що водій без будь-якого тиску та примусу висловив відмову (фрагмент відеофайлу «412684 1» з 0:45:40, з 0:46:03). Патрульний поліції неодноразово повторно висловлював вимогу ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у медичному закладу, на що водій щоразу чітко висловлював свою відмову (фрагмент відеофайлу «412684 1» з 0:46:08, з 0:47:15). Поліцейський повідомив ОСОБА_1 , що на нього буде складено протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП, на що останній не висловлював будь-яких зауважень. На долученому до матеріалів справи відеозаписі відображено процедуру ознайомлення водіями з матеріалами адміністративного правопорушення (фрагмент відеофайлу «412684 1» з 1:30:20) (а.с. 9).

Вказані докази отримані з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб. Відповідно відсутні будь-які сумніви у їх достовірності та істинності.

Найважливішим джерелом доказів у справах про адміністративні правопорушення є протокол про вчинення адміністративного правопорушення.

Кодекс України про адміністративні правопорушення, а саме - ст. 256 детально регламентує питання, що пов`язані зі складанням протоколу про адміністративне правопорушення.

Протокол про адміністративне правопорушення та додані до нього матеріали по документуванню адміністративного правопорушення складено відповідно до вимог, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Виявлені працівниками поліції 04 серпня 2025 року у ОСОБА_1 ознаки алкогольного сп`яніння в розумінні п.п. 3-4 розділу 1 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 09.11.2015 року, є безпосередніми підставами для проведення огляду на стан алкогольного сп`яніння на місці зупинки, або в найближчому закладі охорони здоров`я, якому надано право на його проведення, а у випадку відмови від проходження огляду - визначають наявність в діях водія ознак складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Обставини, зазначені в протоколі узгоджуються із дослідженим судом апеляційної інстанції відеозаписом із нагрудної камери (відеореєстратора) поліцейського, на якому відображені події, які відбувалися 04 серпня 2025 року за участю ОСОБА_1 ..

Так, з відеофайлу вбачається, що патрульний поліції неодноразово пропонує водієві пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння, на що останній висловлював відмову без будь-якого тиску та примусу.

Відеозаписи є одними із об`єктивних доказів в справі про адміністративне правопорушення. На відео, що міститься в матеріалах справи, зафіксовані подія правопорушення. Цей відеозапис суд оцінює в сукупності з іншими дослідженими судом та наведеними в даній постанові доказами, і така сукупність належних та допустимих доказів свідчить про беззаперечну доведеність вини ОСОБА_1 у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Доводи апеляційної скарги про неправильне застосування п. 7 ч. 1 ст. 35 Закону України «Про національну поліцію», адже у матеріалах справи відсутній будь-який документ, який підтверджує рішення уповноваженого органу про обмеження руху саме у тому місці та той час, суд апеляційної інстанції відхиляє з огляду на наступне.

Відповідно до п. 11 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів.

Поліцейський має право вимагати в особи пред`явлення нею документів, що посвідчують особу, та/або документів, що підтверджують відповідне право особи, у спосіб, який дає можливість поліцейському прочитати та зафіксувати дані, що містяться в документах, у таких випадках: якщо існує достатньо підстав вважати, що особа вчинила або має намір вчинити правопорушення; якщо особа перебуває на території чи об`єкті із спеціальним режимом або в місці здійснення спеціального поліцейського контролю. (п. 2,3 ч. 1, ст. 32 Закону України «Про Національну поліцію»).

Відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 35 КУпАП поліцейський може зупиняти транспортні засоби у разі, якщо уповноважений орган державної влади прийняв рішення про обмеження чи заборону руху.

Указом Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» з 24 лютого 2022 року запроваджено воєнний стан на всій території України який неодноразово продовжувався та діє на сьогодні.

У зв`язку із запровадженням в Україні воєнного стану тимчасово обмежуються конституційні права і свободи людини та громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також впроваджуються тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом ст. 15 Постанови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1455 «Про затвердження Порядку встановлення особливого режиму в`їзду і виїзду, обмеження свободи пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також руху транспортних засобів в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан» патрулям на території, де встановлено особливий режим, в установленому законодавством порядку надано право перевіряти в осіб документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, та перепустки, а в разі їх відсутності - затримувати відповідних осіб та доставляти до органів або підрозділів Національної поліції для встановлення особи; у разі потреби проводити огляд речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, які перевозяться зазначеними особами. Крім того, тимчасово обмежувати або забороняти на вулицях та дорогах, окремих ділянках місцевості та в інших громадських місцях перебування або пересування осіб, рух транспортних засобів, зокрема транспортних засобів іноземних, консульських установ чи представництв міжнародних організацій; виводити осіб з окремих ділянок місцевості та об`єктів, евакуйовувати транспортні засоби, та ін..

Приписами ст. 20 Постанови КМУ визначено, що заходи з контролю в`їзду/виїзду поза межами блокпостів включають: виявлення порушення встановленого порядку переміщення осіб, транспортних засобів, вантажів (товарів) на територію, де встановлено особливий режим; затримання осіб, транспортних засобів, вантажу (товару), проведення їх огляду та передачу їх уповноваженим представникам правоохоронних органів.

Суд апеляційної інстанції вважає, що працівники поліції діяли в межах повноважень та у спосіб, встановлений Законом України «Про національну поліцію» та Закону України «Про правовий режим воєнного стану», з дотриманням вимог «Порядку перевірки документів в осіб, огляду речей, транспортних засобів, багажу та вантажів, службових приміщень і житла громадян під час забезпечення заходів правового режиму воєнного стану», порушень працівниками поліції вимог чинного законодавства не встановлено.

Таким чином, зупинивши транспортний засіб під керуванням ОСОБА_1 безпосередньо на блокпості, у період дії правового режиму воєнного стану, з метою перевірки документів, правоохоронці діяли у межах правового поля.

Сама по собі незгода водія із причинами зупинки транспортного засобу або не надання працівниками поліції доказів вчинення ним адміністративного правопорушення, не звільняє водія від обов`язку, на вимогу правоохоронців, надати документи, перелік яких визначено законом та у разі необхідності пройти огляд на стан сп`яніння.

Крім того, суд апеляційної інстанції зауважує, що легітимність розміщення блокпосту на якому було зупинено автомобіль ОСОБА_1 не стосується предмету розгляду цієї справи, і не свідчить про неправомірні дії правоохоронців щодо зупинки транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 з метою перевірки у нього документів.

Доводи апеляційної скарги про те, що адміністративне затримання і поверхневий обшук були незаконними, у матеріалах справи відсутній протокол про адміністративне затримання, а злісна непокора у діях ОСОБА_1 була відсутня, суд апеляційної інстанції не бере до уваги, оскільки такі доводи не є предметом розгляду справи про адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Крім того, у разі якщо ОСОБА_1 вважає, що співробітники поліції під час складання протоколу про адміністративне діяли не у відповідності до вимог чинного законодавства чи з перевищенням своїх повноважень, він не був позбавлений права оскаржити такі дії поліцейських до відповідного органу, однак такі відомості у матеріалах справи відсутні.

Доводи апеляційної скарги про те, що відмова від огляду на стан сп`яніння не була незаконною, адже дії поліцейських мали ознаки примусу та психологічного тиску, суд апеляційної інстанції також відхиляє, як такі, що спрямовані на ухилення від адміністративної відповідальності, оскільки згідно дослідженого відеозапису з нагрудних камер поліцейських встановлено, що співробітники поліції під час проведення огляду діяли згідно до вимог чинного законодавства та у відповідності до процедури проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан алкогольного сп`яніння та оформлення результатів такого огляду. Будь-якого тиску (психологічного, морального) або погрожувань зі сторони поліцейський, апеляційним судом не встановлено. При цьому, поліцейські неодноразово висували вимогу ОСОБА_1 пройти огляд на стан алкогольного сп`яніння як і на місці зупинки, так і проїхати до закладу охорони здоров`я, на що водій щоразу без жодних зволікань висловлював свою відмову.

Що стосується доводів апеляційної скарги про те, що відеозапис не є безперервним, а тому не може вважатись повним і достовірним доказом, то суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що скерований до суду відеоматеріал стосується фіксації перебігу подій за участі ОСОБА_1 .. Зокрема, на відеозаписах зафіксовано підтвердження факту керування ОСОБА_1 транспортним засобом, чітку відмову від проходження огляду на стан алкогольного сп`яніння у встановленому законом порядку, здійснену без будь-якого тиску чи примусу з боку працівників поліції та підтвердження того, що співробітники поліції діяли згідно до вимог чинного законодавства і у відповідності до процедури проведення огляду водіїв транспортних засобів на стан сп`яніння та оформлення результатів такого огляду.

ОСОБА_1 жодним чином не заперечував щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 130 КУпАП за порушення п. 2.5 Правил дорожнього руху України, не висловлював з цього приводу жодних міркувань та заяв.

Разом з тим, ОСОБА_1 не був позбавлений можливості зазначити у протоколі про адміністративне правопорушення ті пояснення, які вважав за потрібні, однак свою незгоду із викладеними у ньому відомостями не зазначив.

Інших вагомих та достатніх доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено.

Таким чином, суд апеляційної інстанції вважає, що обраний судом першої інстанції вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 17 000 грн, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст. 23, 33 КУпАП.

Враховуючи наведене, апеляційний суд приходить до висновку про те, що постанова Голосіївського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року є законною та обґрунтованою, а тому, апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення.

Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на апеляційне оскарження постанови Голосіївського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року, залишити без задоволення.

Постанову Голосіївського районного суду міста Києва від 02 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Повний текст постанови складено «05» березня 2026 року.

Суддя Київського апеляційного суду Л.П. Сушко