Рішення від 23 лютого 2026 р. у справі №509/967/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/967/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року Овідіопольський районний суд Одеської області у складі:

головуючого судді - Кочко В.К.,

при секретарі - Савченко М.В.,

за участю заінтересованої особи - ОСОБА_1 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду селища Овідіополь Одеської області заяву ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису

учасники цивільного провадження по справі:

заявники ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ,

їхні представники - адвокати Самодурова Н.В. та Юрченко К.А.,

заінтересована особа ОСОБА_4 ,

її представник - адвокат Ібрагімов А.О.,

ВСТАНОВИВ:

У лютому 2026 р., ОСОБА_2 та ОСОБА_3 звернулися до суду із заявою про видачу обмежувального припису.

В обґрунтування заяви посилаються на те, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були романтичні стосунки, у період яких народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . За останні роки між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 виникали суперечки, під час яких ОСОБА_2 та син - ОСОБА_6 потерпали від приниження, психологічного та фізичного насильства.

Також зазначено, що ОСОБА_2 неодноразово зверталася до правоохоронних органів з повідомленнями про вчинення ОСОБА_5 домашнього насильства відносно неї та у присутності малолітньої дитини, а також по відношенню до няні дитини. 04.11.2024 р. Овідіопольським районним судом Одеської області ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, визнано винним та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн. та стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн. 19.11.2025 р. старшим лейтенантом поліції ДОП СП ВП №1 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області Баланом О.П. винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №424488 стосовно ОСОБА_7 , у зв`язку з скоєнням домашнього насильства 26.10.2025 р. стосовно постраждалої особи ОСОБА_2 .

ОСОБА_2 зазначає, що під час прогулянки няні сина - ОСОБА_3 з її сином, ОСОБА_4 під час повітряної тривоги вихопив сина у няні, побіг з ним до дитячого садка в укриття, висловлювався емоційно, при цьому дитина дуже злякалась, плакала та хотіла повернутися до няні.

ОСОБА_4 у присутності дитини висловлюється на адресу ОСОБА_2 нецензурною лайкою, завдає тілесних ушкоджень, фізичний біль, веде переписку по телефону у якій вдається до відкритих погроз, образ, приниження честі та гідності, застосовує нецензурну лайку.

ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у своїй заяві просили суд:

Видати обмежувальний припис строком на 6 (шість) місяців відносно ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , посвідка на постійне проживання № НОМЕР_2 від 17.07.2019 р., орган що видав 5103, УНЗР: 1989070710451, ( АДРЕСА_1 ) із наступними заходами тимчасового обмеження:

1) Заборонити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , посвідка на постійне проживання № НОМЕР_2 від 17.07.2019 р., орган що видав 5103, УНЗР: 1989070710451, ( АДРЕСА_2 ) перебувати в місці проживання (перебування) з постраждалими: - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;- ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 - малолітнім сином ОСОБА_2 ;- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (нянею), паспорт НОМЕР_5 , виданий Малиновським РВ УМВС України в Одеській області, дата видачі 29.01.2001 р., за адресою: АДРЕСА_3 , зокрема біля будинків ЖК «Kadorr Group», ЖК «Акварель» та дитячих майданчиків по АДРЕСА_4 .

2) Заборонити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , посвідка на постійне проживання № НОМЕР_2 від 17.07.2019 р., орган що видав 5103, УНЗР: 1989070710451, ( АДРЕСА_2 ) наближатися на відстань у 200 (двісті) метрів та ближче до місця проживання (перебування) постраждалих:- ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;- ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 - малолітнім сином ОСОБА_2 ;- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (нянею), паспорт НОМЕР_5 , виданий Малиновським РВ УМВС України в Одеській області, дата видачі 29.01.2001 р., за адресою: АДРЕСА_3 , зокрема біля будинків ЖК «Kadorr Group», ЖК «Акварель» та дитячих майданчиків по АДРЕСА_4 ; місця відвідування ОСОБА_6 тренувань з плавання в ФК «Форма» за адресою: АДРЕСА_5 , та інших місць частого відвідування постраждалими особами.

3) Заборонити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , посвідка на постійне проживання № НОМЕР_2 від 17.07.2019 р., орган що видав 5103 УНЗР: 1989070710451, ( АДРЕСА_2 ) вести листування, телефонні переговори (в тому числі надсилати смс-повідомлення та інші повідомлення в соціальні мережі: Viber, WhatsApp, Telegram, Instagram тощо) та через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб з:- ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;- ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 - малолітнім сином ОСОБА_2 ;- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (нянею), паспорт НОМЕР_5 , виданий Малиновським РВ УМВС України в Одеській області, дата видачі 29.01.2001 р.

4) Заборонити ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 , посвідка на постійне проживання № НОМЕР_2 від 17.07.2019 р., орган що видав 5103, УНЗР: 1989070710451, ( АДРЕСА_2 ) особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалих осіб: - ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 ;- ОСОБА_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 - малолітнім сином ОСОБА_2 ;- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 (нянею), паспорт НОМЕР_5 , виданий Малиновським РВ УМВС України в Одеській області, дата видачі 29.01.2001 р., якщо вони за власним бажанням перебувають у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватись з ними строком на 6 (шість) місяців.

Ухвалою Овідіопольського районного суду Одеської області від 18.02.2026 р. вищевказану заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_9 у судовому засіданні заяву підтримали та просили задовольнити.

ОСОБА_3 та її представник Юрченко К.А. у судовому засіданні заяву підтримали та просили задовольнити.

ОСОБА_4 та його представник ОСОБА_10 у судовому засіданні заперечували проти обставин викладених у заяві, просили відмовити у задоволенні заяви.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи в їх сукупності, всебічно та повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується заява, об`єктивно оцінивши докази, які мають істотне значення для розгляду справи і її вирішення, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 350-5 ЦПК України справа про видачу обмежувального припису розглядається судом за участю заявника та заінтересованих осіб. У разі якщо участь заявника становить загрозу подальшої дискримінації чи насильства для нього, справа може розглядатися без його участі. Неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Принцип захисту судом порушеного права особи будується при встановленні порушення такого права. Так, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Правом звернення до суду за захистом наділена особа, права якої порушені, невизнані або оспорені.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Порядок розгляду судом справ про видачу і продовження обмежувального припису визначений главою 13 розділу IV «Окреме провадження» ЦПК України.

Відповідно до ст. 294 ЦПК України справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.

Відповідно до п.1, 3 ч. 1 ст. 350-2 ЦПК України заява про видачу обмежувального припису може бути подана: особою, яка постраждала від домашнього насильства, або її представником - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»; батьками та іншими законними представниками дитини, родичами дитини (баба, дід, повнолітні брат, сестра), мачухою або вітчимом дитини, а також органом опіки та піклування в інтересах дитини, яка постраждала від домашнього насильства, - у випадках, визначених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», або постраждала від насильства за ознакою статі, - у випадках, визначених Законом України «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків».

Закон України від 07 грудня 2017 року № 2229-VIII «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (далі - Закон) визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Частиною 2 ст. 3 Закону визначено перелік осіб, на яких поширюється дія законодавства про запобігання та протидію домашньому насильству незалежно від факту спільного проживання, серед яких - колишнє подружжя; діти подружжя, колишнього подружжя.

В ст. 1 Закону наведено визначення термінів, які вживаються в цьому законі, зокрема:

- домашнє насильство - діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала, а також погрози вчинення таких діянь;

- економічне насильство - форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру;

- психологічне насильство - форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи;

- сексуальне насильство - форма домашнього насильства, що включає будь-які діяння сексуального характеру, вчинені стосовно повнолітньої особи без її згоди або стосовно дитини незалежно від її згоди, або в присутності дитини, примушування до акту сексуального характеру з третьою особою, а також інші правопорушення проти статевої свободи чи статевої недоторканості особи, у тому числі вчинені стосовно дитини або в її присутності;

- фізичне насильство - форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру;

- кривдник - особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі;

- обмежувальний припис стосовно кривдника - встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи;

- особа, яка постраждала від домашнього насильства (далі - постраждала особа), - особа, яка зазнала домашнього насильства у будь-якій формі;

- оцінка ризиків - оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Основними засадами запобігання та протидії домашньому насильству, зокрема, є гарантування постраждалим особам безпеки та основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на життя, свободу та особисту недоторканість, на повагу до приватного та сімейного життя, на справедливий суд; належна увага до кожного факту домашнього насильства під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству; врахування непропорційного впливу домашнього насильства на жінок і чоловіків, дітей та дорослих; визнання суспільної небезпеки домашнього насильства та забезпечення нетерпимого ставлення до будь-яких проявів домашнього насильства; забезпечення пріоритетності прав, законних інтересів та безпеки постраждалих осіб під час здійснення заходів у сфері запобігання та протидії домашньому насильству (ст. 4 Закону).

Відповідно до п.2 ч.1 ст. 24 Закону до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належить обмежувальний припис стосовно кривдника.

За п.7 ч.1 ст. 1 Закону обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно ч.2 ст. 26 Закону обмежувальним приписом визначаються один чи декілька таких заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків: заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою; усунення перешкод у користуванні майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності або особистою приватною власністю постраждалої особи; обмеження спілкування з постраждалою дитиною; заборона наближатися на визначену відстань до місця проживання (перебування), навчання, роботи, інших місць частого відвідування постраждалою особою; заборона особисто і через третіх осіб розшукувати постраждалу особу, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; заборона вести листування, телефонні переговори з постраждалою особою або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. (ч.3 ст. 26 Закону)

У п. 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

Згідно з п. 3 ч.1 ст. 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Відповідно до ч.1 ст. 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або про відмову в її задоволенні.

З урахуванням змісту вищевказаних норм, видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних обставин та наявності ризиків.

Суди під час вирішення заяви про видачу обмежувального припису мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Аналогічні висновки були неодноразово викладені в постановах Верховного Суду.

Правилами глави 13 ЦПК України визначено, що розгляд справ про видачу і продовження обмежувального припису провадиться в порядку окремого провадження, а правилами ст. 294 цього Кодексу встановлено, що справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду.

Брати участь у доказовій діяльності можуть усі особи, які беруть участь у справі, це їх право. Однак доказування кожної обставини, яка має значення для ухвалення рішення у справі, на підставі закону стає обов`язком певного суб`єкта. У процесуальній діяльності небайдуже, хто зобов`язаний бути активним у встановленні факту, оскільки завжди має бути можливість покласти наслідки його недоведеності на когось із учасників процесу.

Розподіл і роз`яснення учасникам справи їх обов`язку щодо доказування - це функція суду в рамках юрисдикційної процедури, це завдання суду організувати дійсно змагальний процес. Розподілити тягар доказування у справі - це означає зробити припущення про наявність або відсутність юридичних фактів на користь однієї із сторін. Якщо противна сторона твердженнями і доказами не може переконати суд у хибності такого припущення, то припущення трансформується у твердження про наявність відшукуваного факту, яке буде відображено у мотивувальній частині судового рішення.

Оцінка ризиків полягає в оцінюванні вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи. Оцінка ризиків має проводитись за факторами небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства шляхом відібрання свідчень від постраждалої від такого насильства особи, з`ясування обставин конфлікту та виявлення чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для цієї особи. Фактори небезпеки (ризику) щодо вчинення домашнього насильства мають визначатися за результатами оцінки дій кривдника, які свідчать про ймовірність настання летальних наслідків у разі вчинення домашнього насильства та загальної оцінки ситуації вчинення домашнього насильства з метою виявлення вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті такої особи.

За змістом Закону № 2229-VIII обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконуює захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях. При вирішенні питання щодо застосуванні заходів тимчасового обмеження прав кривдника суд на підставі установлених обставин справи та оцінки факторів небезпеки (ризиків) щодо вчинення домашнього насильства має оцінити пропорційність вручання у права і свободи особи враховуючи, що ці заходи пов`язані із протиправною поведінкою такої особи.

У частинах 1 - 3 ст. 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом встановлено та сторонами не заперечується, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 були романтичні стосунки. У період спільного проживання у сторін народився син - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якого є ОСОБА_4 , про що зазначають сторони.

04.11.2024 р. Овідіопольським районним судом Одеської області ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, визнано винним та накладено стягнення у виді штрафу у розмірі 170 грн. та стягнуто судовий збір у розмірі 605,60 грн.

19.11.2025 р. старшим лейтенантом поліції ДОП СП ВП №1 ОРУП №2 ГУНП в Одеській області Баланом О.П. винесено терміновий заборонний припис стосовно кривдника серії АА №424488 стосовно ОСОБА_7 , у зв`язку з скоєнням домашнього насильства 26.10.2025 р. стосовно постраждалої особи ОСОБА_2 .

З матеріалів справи вбачається і не спростовується сторонами, між ними склалися неприязні стосунки, які є перешкодою для спільного вирішення питань, пов`язаних із вихованням дитини. Крім того, в відносини сторін втягнуті правоохоронні органи.

Статтею 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.

Відповідно до ч.8 ст. 7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Частиною 1 ст. 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питанням соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до ст. 52 Конституції України діти рівні у своїх правах незалежно від походження, а також від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним.

Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.

При вирішенні питання домашнього насильства, суд вважає за необхідне зазначити, що суд при оцінці даного питання, повинен переконатися, чи ґрунтується відповідна вимога на достатній доказовій базі.

Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 21 листопада 2018 року (касаційне провадження № 61-19328св18) в результаті перегляду справи № 756/2072/18.

Отже, за наявними в матеріалах справи доказами вбачається, що конфлікти між сторонами мали підґрунтям неможливість вирішити мирним шляхом питання участі батька у спілкуванні з дитиною та її вихованні, проте зазначене у своїй сукупності не підтверджують факт вчинення ОСОБА_5 домашнього насильства.

До скрин-шотів переписки, суд ставиться критично, оскільки вони не підтверджують вчинення ОСОБА_5 домашнього насильства стосовно заявників, ідентифікувати осіб у вказаних скрин-шотах неможливо.

При вирішенні питання про застосування обмежувального припису в межах цивільного процесу суд, виходячи з принципу розумності, має оцінити лише підстави для висновку про наявність домашнього насильства, ризику його продовження чи повторного вчинення.

Досліджені судом наведені вище докази свідчить про наявність між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 тривалого конфлікту, конфлікту з нянею дитини - ОСОБА_3 суд не вбачає взагалі.

Рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків (оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи) (ч.3 ст. 26 цього Закону).

Вказані ризики не доведені заявниками.

Суд не приймає до уваги решту приведених заявником обґрунтувань, виходячи з наступного.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

З урахуванням приведеного та викладеного вище, і решта приведених сторонами обґрунтувань суд не приймає до уваги.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Тобто, при зверненні з позовом до суду на позивача покладений тягар доведення обставин заявлених вимог. Натомість відповідач повинен довести саме свої заперечення проти доводів позивача.

Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові в справі № 219/1704/17 від 13 травня 2020 року, яка, з точки зору ч.4 ст263 ЦПК України, має враховуватися судом, у контексті дотримання принципу змагальності сторін, у процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони.

Суд тільки оцінює надані сторонами матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову процесуальним законом, за загальним правилом, покладається на позивача.

За таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом виключно спростування обґрунтованості заперечень відповідача, оскільки це не позбавляє позивача його процесуальних обов`язків.

Виходячи із загального обсягу наявних в матеріалах справи доказів, суд приходить до висновку, що заявниками не надано суду доказів з точки зору їх належності, допустимості і достатності на підтвердження фактів вчинення насильства ОСОБА_5 , а також ризиків, які можуть настати у майбутньому у зв`язку із не застосуванням щодо останньої обмежувального припису.

Суди під час вирішення такої заяви мають надавати оцінку всім обставинам та доказам у справі, вирішувати питання про дотримання прав та інтересів дітей і батьків, а також забезпечити недопущення необґрунтованого обмеження одного із батьків у реалізації своїх прав відносно дітей у разі безпідставності та недоведеності вимог заяви іншого з батьків.

Застосування визначених заявниками заходів тимчасового обмеження прав кривдника та покладення на нього заборон, про застосування яких просить заявник, фактично призведе до порушення визначених Сімейним кодексом України прав ОСОБА_1 на виховання сина та спілкування з дитиною, що є не припустимим.

Також суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Подібні висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 363/3496/18, від 26 вересня 2019 року у справі № 452/317/19, від 17 червня 2020 року у справі № 509/2131/18, від 23 грудня 2020 року у справі № 753/17743/19, від 24 лютого 2021 року у справі № 570/2528/20, від 12 січня 2022 року у справі № 752/9731/21.

Верховний Суд у постанові від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) зробив висновок, що обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, виконуючим захисну та запобіжну функцію і направленим на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб, з огляду на наявність ризиків, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

Верховний Суд у постанові від 26 травня 2022 року у справі № 165/3472/21 (провадження № 61-441св22) зазначив, що саме собою звернення заявника до органів поліції та внесення відомостей про кримінальні провадження до Єдиного реєстру досудових розслідувань не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою стосовно неї насильства, що є необхідною умовою застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Верховний Суд у постанові від 22 лютого 2023 року у справі № 531/352/22 (провадження № 61-7349св22) зазначив, що сама собою відсутність кримінального провадження щодо вчинення домашнього насильства не може автоматично свідчити про відсутність домашнього насильства, як і наявність кримінального провадження також не свідчить автоматично про вчинення домашнього насильства. Це все фактори, наявність чи відсутність яких має оцінюватися цивільним судом у комплексі для вирішення питання про видання обмежувального припису.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 03 вересня 2020 року у справі «Левчук проти України» («Levchuk v. Ukraine», заява № 17496/19, § 78, 80, 90) зазначив: «Питання домашнього насильства, яке може проявлятися у різних формах - від застосування фізичної сили до сексуального, економічного, емоційного або словесного насильства, - виходить за межі обставин конкретної справи. Це загальна проблема, яка тією чи іншою мірою стосується всіх держав-членів, і не завжди очевидна, оскільки часто має місце у контексті особистих стосунків або закритих соціальних систем. Хоча це явище може найчастіше стосуватися жінок, Суд визнає, що чоловіки також можуть бути потерпілими від домашнього насильства і насправді прямо чи опосередковано діти теж часто стають жертвами. Якщо особа висуває небезпідставну скаргу щодо повторюваних актів домашнього насильства над нею чи інших видів знущання, якими б незначними не були окремі епізоди, національні органи влади зобов`язані оцінити ситуацію загалом, у тому числі й загрозу продовження аналогічних подій (див., mutatis mutandis, рішення у справі «Ірина Смірнова проти України» («Irina Smirnova v. Ukraine»), заява № 1870/05, пункти 71 і 89, від 13 жовтня 2016 року). Серед іншого, ця оцінка має належним чином враховувати особливу вразливість потерпілих, які часто емоційно, економічно чи іншим чином залежать від своїх нападників, а також психологічний ефект, який може мати загроза повторного знущання, залякування та насильства на повсякденне життя потерпілого. Якщо встановлено, що конкретна особа була постійним об`єктом знущань, і є вірогідність продовження жорстокого поводження, окрім реагування на конкретні інциденти, органи державної влади повинні вжити належні заходи загального характеру для протидії основній проблемі та запобіганню майбутньому жорстокому поводженню».

У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вказані вимоги, та застосовуючи їх у даній справі, варто наголосити, що рішення про видачу обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків. Відтак, для обмеження права особи (кривдника) необхідним є встановити ризики, які несе його поведінка для постраждалої особи.

Натомість, заявниками не надано, а судом не встановлено жодних належних та допустимих доказів, з яких можна було б встановити ризики для постраждалої особи, в тому числі у майбутньому, які б, у свою чергу, свідчили про необхідність (чи можливість) застосування того чи іншого обмеження для кривдника у залежності від їх ступеня.

Виходячи з аналізу зазначених норм закону, а також встановивши, що докази, надані заявниками в обґрунтування заявлених вимог, не вказують на вчинення безпосередньо ОСОБА_5 насильства, не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку, що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», а свідчать лише про наявність тривалого конфлікту між сторонами.

Вирішуючи справу, суд повинен дотримуватись справедливого балансу між інтересами сторін та наслідками обмеження певних прав для особи. Враховуючи, що кожна окрема ситуація може мати унікальні чинники/обставини, які впливають на рівень небезпеки, пов`язаного з насильством, застосування того чи іншого виду обмежень повинно бути співмірним із потенційними ризиками та реальними діяннями особи. Права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені свавільно, без належних на те правових підстав.

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що заявники не надали суду доказів у розумінні ст.76-80 ЦПК України на підтвердження фактів вчинення ОСОБА_5 будь-якого з видів домашнього насильства відносно них на час розгляду заяви, а також ризиків настання насильства у майбутньому, тому заява ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису не підлягає задоволенню.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», статями 258, 259, 263-265, 293, 294, 350-1-350-8 Цивільного процесуального кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

В задоволені заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про видачу обмежувального припису - відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.

Суддя В.К.Кочко