Постанова від 26 лютого 2026 р. у справі №509/883/26 — Овідіопольський районний суд Одеської області

Справа № 509/883/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 рокуОвідіопольський районний суд Одеської області у складі :

головуючого судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь, адміністративні матеріали, які надійшли від ВП № 1 ОРУП № 2 ГУНП в Одеській області про притягнення до адміністративної відповідальності за ст. 124 КУпАП – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, не працюючого, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , такого, що на протязі року до адміністративної відповідальності не притягувався, -

ВСТАНОВИВ:

12 лютого 2026 року до Овідіопольського районного суду Одеської області від ВП №1 Одеського РУП № 2 ГУНП в Одеській області надійшов протокол про адміністративне правопорушення серії ЕПР №577654 від 28.01.2026 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 , 28.01.2026 о 13:10, за адресою: Одеська область, с. Лиманка (Мізікевича), кут улиць Під`їзна та Старолюсдорфської, керуючи автомобілем «MAZDA 6», номерний знак НОМЕР_1 , під час виконання маневру повороту ліворуч не витримав безпечний інтервал, допустив зіткнення з авто марки «ХЮНДАЙ» д.н.з. НОМЕР_2 , який здійснював маневр праворуч. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Чим порушив вимоги п. 13.1 ПДР України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП України.

Відповідно до статті 124 КУпАП Порушення учасниками дорожнього руху правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, вантажу, автомобільних доріг, вулиць, залізничних переїздів, дорожніх споруд чи іншого майна, - тягне за собою накладення штрафу в розмірі п`ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавлення права керування транспортними засобами на строк від шести місяців до одного року.

У відповідності до ст. 251 КУпАП доказами по справі про адміністративне правопорушення, є будь які фактичні данні, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне порушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото і кінозйомки, відеозапису чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Відповідно до умов статті 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за внутрішнім переконанням, заснованому на всебічному, повному та об`єктивному дослідженню всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Відповідно до вимог ст. 280 КУпАП при розгляді справи про адміністративне правопорушення при обов`язковому з`ясуванні вини даної особи у вчиненні адміністративного правопорушення та того чи підлягає вона адміністративній відповідальності, суддя зобов`язаний з`ясувати також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В судове засідання призначене об 10 год. 00 хв. 27 лютого 2026 року, сторони будучи повідомлені повідомлений про дату, час та місце судового розгляду, п.12 протоколу про адміністративне правопорушення та додатково SMS-повідомленням (згідно вимог Порядку надсилання судових повісток, повідомлень і викликів учасникам судового процесу, затвердженого наказом Державної судової адміністрації України від 23.01.2023 року №28,- засобами ІР-телефонії в електронному вигляді).

Від потерпілої ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , на адресу суду заяв, повідомлень, клопотань не надходило. За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу про адміністративне правопорушення.

ОСОБА_1 у судове засідання з`явився, надав пояснення, у яких свою вину в інкримінованому правопорушенні заперечував у повному обсязі. На підтвердження своїх слів надав суду фотознімки, зроблені 28.01.2026 року безпосередньо на місці ДТП. Вказані фотокартки зафіксували обставини події, які суттєво суперечать даним протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №577654 та поясненням іншого учасника — водія автомобіля «HYNDAI» (д.н.з. НОМЕР_2 ). Зокрема, фотодокази підтверджують, що водій автомобіля «HYNDAI» під час виконання повороту праворуч не дотримався вимог дорожньої розмітки та здійснював маневр із порушенням правил рядності, що призвело до зіткнення. Надалі ОСОБА_1 просив розглядати справу за його відсутності. Просив про закрити провадження по справі на підставі ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Відповідно до п. 4 та п.5 ст. 278 КУпАП орган (посадова особа) при підготовці справи про адміністративне правопорушення до розгляду вирішує питання чи витребувано необхідні додаткові матеріали та чи підлягають задоволенню клопотання особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілого, їх законних представників і адвоката.

Згідно ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Дослідивши та перевіривши адміністративні матеріали, суд вважає, що у діях ОСОБА_1 відсутня подія і склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, які не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що з протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР №577654 від 28.01.2026 року, з якого вбачається, що ОСОБА_1 , 28.01.2026 о 13:10, за адресою: Одеська область, с. Лиманка (Мізікевича), кут улиць Під`їзна та Старолюсдорфської, керуючи автомобілем «MAZDA 6», номерний знак НОМЕР_1 , під час виконання маневру повороту ліворуч не витримав безпечний інтервал, допустив зіткнення з авто марки «HYNDAI» д.н.з. НОМЕР_2 , який здійснював маневр праворуч. В результаті ДТП автомобілі отримали механічні пошкодження. Чим порушив вимоги п. 13.1 ПДР України, за що передбачена відповідальність ст. 124 КУпАП України.

Згідно із п. 13.1 ПДР України, Водій залежно від швидкості руху, дорожньої обстановки, особливостей вантажу, що перевозиться, і стану транспортного засобу повинен дотримувати безпечної дистанції та безпечного інтервалу.

На підтвердження обставин, викладених у протоколі ЕПР №577654 від 28.01.2026 року особою, що склала протокол надано: пояснення ОСОБА_1 та пояснення ОСОБА_3 схема місця ДТП від 28.01.2026 р.

Судом при вивченні матеріалів справи про адміністративне правопорушення було встановлено:

З дослідженої судом схеми місця ДТП від 28.01.2026 року встановлено, що на схемі відображено, місце розташування автомобілів «HYNDAI», д.н.з. НОМЕР_2 , та «MAZDA 6», державний номерний знак НОМЕР_1 ,, місце удару зі слів водіїв, напрямок руху автомобілів.

Окремо слід звернути увагу на суттєву розбіжність між Схемою ДТП та фактичними обставинами, зафіксованими на фото. Так, згідно зі Схемою, автомобіль «HYNDAI» (д.н.з. НОМЕР_2 ) після зупинки нібито знаходився на відстані 0,2 м від краю бордюру. Проте надані фотознімки наочно демонструють, що реальна відстань є значно більшою, ніж вказано у Схемі. Дана обставина підтверджує невірне відображення працівниками поліції дорожньої обстановки та свідчить про те, що водій «HYNDAI» не зайняв крайнє правове положення перед поворотом, що й призвело до аварійної ситуації.

Крім того, Схема ДТП не містить відомостей про наявні на ділянці дороги знаки пріоритету, що є порушенням вимог до оформлення матеріалів. Водночас на наданих фотокартках чітко зафіксовано дорожній знак 2.1 «Дати дорогу», встановлений перед перехрестям (ділянкою дороги) для водія автомобіля «HYNDAI». Дана обставина підтверджує, що саме водій «HYNDAI» мав перевагу в русі лише після виконання обов`язку дати дорогу іншим учасникам, проте проігнорував вимоги знака та розмітки, що й стало причиною зіткнення.

В матеріалах справи наявні пояснення водіїв.

Відповідно до пояснень 28.01.2026 року, водія автомобіля «HYNDAI» д.н.з. НОМЕР_2 вказала, що 28.01.2026 року о 13:10 годині керуючи автомобілем рухаючись по вул. Під`їзної в с. Лиманка при під`їзді до вул. Старолюсдорфська дорога, зменшила швидкість руху перед перехрестям для того щоб здійснити поворот ліворуч, в цей час водій автомобіля «MAZDA» д.н.з НОМЕР_1 рухаючись по вул. Старолюсдорфська дорога почав маневр повороту ліворуч на вул. Під`їзна та не витримав безпечного інтервалу дистанції, допустив зіткнення з її авто. В результаті ДТП авто отримали механічні пошкодження, тілесних ушкоджень ніхто не отримував.

Відповідно до пояснень водія автомобіля «MAZDA 6», номерний знак НОМЕР_1 , 28.01.2026 року о 13:10 годині керуючи автомобілем рухаючись по вул. Під`їзної в с. Лиманка по вул. Старолюсдорфська дорога та на перехресті вул. Під`їздна сталося зіткнення з автомобілем «HYNDAI» д.н.з. НОМЕР_2 , який вихзжав з вул. Під`їзної на вул. Старолюсдорфська дорога. Зіткнення сталось під час повороту ОСОБА_4 ліворуч. В результаті ДТП авто отримали механічні пошкодження, тілесних ушкоджень ніхто не отримував.

Проаналізувавши дослідженні докази, суд доходить висновку, що в діях водія автомобіля «MAZDA 6», державний номерний знак НОМЕР_1 , не вбачається порушення правил дорожнього руху.

В своїй прецедентній практиці даючи тлумачення Конвенції - ЄСПЛ неодноразово вказував, що з метою забезпечення змагальності процесу всі докази мають, як правило, подаватися у відкритому судовому засіданні у присутності обвинуваченого. Існують винятки з цього принципу, але вони не можуть призводити до порушення права на захист. За деяких обставин може виникнути потреба у використанні показань, отриманих на етапі розслідування. Якщо підсудному було надано достатню й належну можливість спростувати такі показання - при їх оголошенні або на пізнішому етапі провадження, - саме по собі їх прийняття як доказів не суперечитиме вимогам пункту 1 та підпункту d пункту 3 статті 6 Конвенції. Але з цього природно випливає, що в разі, якщо обвинувальний вирок виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, яку обвинувачений (підсудний) не мав можливості допитати особисто чи домогтися її допиту під час розслідування справи або судового розгляду, права сторони захисту виявляються обмеженими настільки, що передбачені статтею 6 Конвенції гарантії виявляються порушеними. Щодо показань свідків, допитати яких у присутності підсудного або його захисника виявилося неможливим, Європейський Суд зауважує, що пункт 1 статті 6 Конвенції, узятий у поєднанні з пунктом 3 статті 6 Конвенції, вимагає від Договірних Сторін ужити конкретних заходів для того, щоб підсудний мав можливість допитати свідків, які свідчать проти нього, чи домогтися їх допиту. Однак, якщо немає підстав звинувачувати органи влади в недостатньо старанних зусиллях із забезпечення підсудному можливості допитати відповідних свідків, відсутність цієї можливості як така не означає необхідності припинення кримінального переслідування. Водночас слід з надзвичайною обережністю ставитися до доказів, отриманих від свідка за обставин, що не давали змоги забезпечити право сторони на захист тією мірою, якою Конвенція завжди вимагає забезпечувати його. Обвинувальний вирок не може ґрунтуватися виключно або вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не мала можливості спростувати (пункт 41 справи Олег Колесник проти України ).

Частини 1 і 3 (d) статті 6 Конвенції, як загальне правило вимагають надання підсудному відповідної та належної можливості заперечувати докази свідка обвинувачення і допитати його або під час надання останнім своїх показань, або пізніше. Обвинувачення не може ґрунтуватися виключно чи вирішальною мірою на показаннях, які сторона захисту не може заперечити. Із цього випливає, що якщо засудження виключно або вирішальною мірою ґрунтується на показаннях особи, допитати яку чи домогтися допиту якої підсудний не мав можливості ані під час досудового слідства, ані під час судового розгляду, права захисту виявляються обмеженими в тій мірі, що є несумісною з гарантіями, передбаченими статтею 6 Конвенції (пункт 54 Рішення Європейського Суду у справі Корнєв і Карпенко проти України).

Згідно із ст. 55 Конституції України - права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Стаття 62 Конституції України прямо вказує - особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов`язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.

Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачяться на його користь.

Згідно пункту 4 Рішення Конституційного Суду України від 22 грудня 2010 № 23рп/2010 - конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (статті1,3, частина друга статті19 Основного Закону України).Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: … юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (частина друга статті 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (частина третя статті 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України(частина перша статті 64).

У відповідності до п. 4.1 вказаного Рішення, Конституційний Суд України на підставі наведеного дійшов висновку, що адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.

В рішеннях Європейського суду з прав людини склалася практика, яка підтверджує, що дискреційні повноваження - не повинні використовуватися свавільно, а суд повинен контролювати рішення, прийняті на підставі реалізації дискреційних повноважень, максимально ефективно (рішення у справі «Hasan and Chaush v. Bulgaria» № 30985/96).

Згідно ст. 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Розглядаючи питання ефективного засобу правового захисту Європейський суд з прав людини (даліЄСПЛ) в п. 114 Рішення від 10 вересня 2010 року у справі «Макфарлейн проти Ірландії» (заява № 31333/06), п. 38 Рішення Великої Палати від 29 березня 2006 року у справі «Ріккірді Піссаті проти Італії» (заява № 62361/00) зазначив, що засіб є ефективним тільки якщо він доступний та достатній.

В силу п. 255 Рішення ЄСПЛ від 12 грудня 2012 року у справі «Ель-Масрі проти колишньої Югославської Республіки Македонія» (заява № 39630/09) та п. 152 у справі «Кудла проти Польщі» (заява № 30210/06) від 26 жовтня 2000 року засіб повинен бути ефективним на практиці й по закону, а згідно п. 36-40 Рішення від 24 липня 2012 року у справі «Джорджевич проти Хорватії» (заява № 41526/10) при оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника.

У своєму рішенні від 17 березня 2009 року у справі «Хутман і Меус проти Бельгії» (заява № 9411/05) п. 44 ЄСПЛ зазначив, що національні органи повинні тлумачити та застосовувати своє національне законодавство без зайвого формалізму.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» передбачено, що при розгляді справ зазначеної категорії необхідно з`ясовувати всі обставини, перелічені у ст.ст. 247, 280 КУпАП. Зміст постанови судді має відповідати вимогам, передбаченим ст.ст. 283,284 КУпАП. У постанові, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів.

У випадку, коли наявні розбіжності щодо визначення природи (процесуальної чи матеріальної) окремого правового положення у національному законодавстві та практиці ЄСПЛ, то перевага повинна надаватися тому підходу, який є більш сприятливим для особи. Це випливає із принципів дії Конвенції, зокрема субсидіарності та мінімальних стандартів держава повинна забезпечити особі мінімальний рівень захисту, гарантований Конвенцією, що не виключає встановлення в національному законодавстві вищих стандартів прав людини.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 КУпАП, якщо справи про адміністративні правопорушення відповідно до цього Кодексу чи інших законів підвідомчі суду (судді), стягнення може бути накладено не пізніш як через три місяці з дня вчинення правопорушення, а при триваючому правопорушенні - не пізніш як через три місяці з дня його виявлення, крім справ про адміністративні правопорушення, зазначені у частинах третій - шостій цієї статті.

У відповідності до положень п. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у випадку відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Так, відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю у разі закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків, передбачених статтею 38 цього Кодексу.

Зі змісту наведених правових норм вбачається, що закриття провадження на підставі ч. 2 ст. 38, п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП можливе за одночасної наявності таких умов:

- вчинення (виявлення) адміністративного правопорушення;

- сплив встановленого законом трьохмісячного строку, перебіг якого розпочинається з дня вчинення адміністративного правопорушення (при триваючому правопорушенні – з дня його виявлення).

Закриття провадження у справі за п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП можливе за умови встановлення судом факту вчинення особою винної протиправної дії чи допущення винної протиправної бездіяльності, що підпадає під ознаки адміністративного правопорушення. Наявність можливого адміністративного правопорушення, не доведеного та не підтвердженого належними та допустимими доказами, не може бути достатньою підставою для закриття провадження у справі відповідно до п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Водночас слід враховувати, що однією з самостійних підстав для закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення законодавець визначає відсутність події і складу адміністративного правопорушення п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП. Тобто, у разі якщо факт вчинення адміністративного правопорушення не встановлено, то провадження по справі підлягатиме закриттю на підставі п. 1 ч.1 ст. 247 КУпАП (відсутність події і складу адміністративного правопорушення).

Таким чином, початок перебігу встановленого ст. 38 КУпАП строку накладення адміністративного стягнення законодавець пов`язує з вчиненням адміністративного правопорушення, встановлення наявності або відсутності якого повинно здійснюватися при вирішенні питання про закриття провадження у справі.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, встановлено обов`язок суду з`ясовувати при розгляді справи про адміністративне правопорушення: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

В силу вимог ст.ст. 245, 251, 252 КУпАП суд повинен повно, всебічно й об`єктивно з`ясувати всі обставини справи, дати оцінку зібраним у ній доказам і постановити правильне судове рішення.

Відповідно, до висновку Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16, «провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності за статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, закрито на підставі пункту 7 статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення. З правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі пункту 1 частини першої статті 247 Кодексу України про адміністративні правопорушення - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених статтею 38 Кодексу України про адміністративні правопорушення, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.

Аналогічно, в наведеній постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 07.02.2018 у справі № 910/18319/16 викладено наступний правовий висновок: «Доводи касаційної скарги про те, що постанова Шевченківського районного суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №761/14355/16-п не може бути належним доказом вини у ДТП є безпідставними. Постановою Шевченківського районного суду міста Києва від 26.04.2016 у справі №761/14355/16-п провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно за ст. 124 КУпАП було закрито на підставі п. 7 ст. 247 КУпАП, у зв`язку із закінченням строків притягнення до адміністративної відповідальності. З правового аналізу вказаної норми вбачається, що її застосування можливе лише у випадку наявності вини особи у вчиненні правопорушення, адже у разі відсутності вини особи в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження у справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення, відтак така обставина як закінчення на момент розгляду справи про адміністративне правопорушення строків притягнення до адміністративної відповідальності, передбачених ст. 38 КУпАП, не є реабілітуючою, тобто не є обставиною, яка спростовує факт наявності вини особи в скоєнні ДТП.».

З огляду на вищенаведене, а також враховуючи повноваження суду на з`ясування обставин щодо вчинення адміністративного правопорушення та вини особи у його вчиненні передбачені ст. 280 КУпАП, Суд вважає, що при закритті провадження на підставі п. 7 ч. 1 ст. 247 КУпАП має бути встановлено вину водія, а у випадку відсутності вини водія в скоєнні дорожньо-транспортної пригоди провадження по справі підлягає припиненню на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП - через відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

В даному випадку, суд вважає, що в діях водія автомобіля «MAZDA» д.н.з НОМЕР_1 ОСОБА_1 відсутні подія та склад адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП, а тому провадження в справі про адміністративне правопорушення підлягає закриттю.

Керуючись ст.ст. 124,251,255,256,266,283-285 КУпАП, ЄКПЛ, рішеннями ЄСПЛ, суд, -

П О С Т А Н О В И В :

Провадження в справі про адміністративні правопорушення, передбаченого 124 КУпАП відносно ОСОБА_1 – закрити, у зв`язку з відсутністю в його діях події і складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Одеського апеляційного суду через Овідіопольський районний суд протягом 10 днів з дня її проголошення.

Повний текст постанови складено 27.02.2026 року.

Суддя Гандзій Д.М.