Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №508/1026/25 — Миколаївський районний суд Одеської області

Справа № 508/1026/25

Номер провадження 2/508/75/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 року селище Миколаївка

Миколаївський районний суд Одеської області

в складі: головуючого судді Банташ Д.С.,

за участю: секретаря с/з Мазарак Н.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Миколаївка Березівського району Одеської області у спрощеному провадженні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», в особі представника Сімутіної А.А., звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, покликаючись на невиконання відповідачем умов кредитного договору № 101786745 від 09.02.2019 року, який відповідач уклав з Товариством з обмеженою відповідальністю «Манівео швидка фінансова допомога» (далі – ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога»).

Ухвалою Миколаївського районного суду Одеської області від 18.12.2025 року відкрито провадження у зазначеній цивільній справі у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.(а.с.32)

Ухвалою суду від 27 січня 2026 року продовжено строк розгляду справи, відкладено судовий розгляд. (а.с. 47)

Представник позивача в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, в прохальній частині позовної заяви просив суд здійснювати розгляд справи у його відсутність.

Відповідач про дату, час і місце слухання справи був повідомлений належним чином, про що свідчить поштове повідомлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній» (а.с.40, 55)

Відзив на позовну заяву, заяви з процесуальних питань від відповідача до суду не надходило.

Неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору. Відповідне положення міститься у постанові КЦС ВС від 1 жовтня 2020 року у справі № 361/8331/18.

Верховний Суд виходить з того, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з`явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Отже, неявка учасника судового процесу у судове засідання, за умови належного повідомлення сторони про час і місце розгляду справи, не є підставою для скасування судового рішення, ухваленого за відсутності представника сторони спору.

Суд вбачає, що сторони сповіщені про дату та час судового засідання належним чином, матеріалів справи достатньо для ухвалення рішення, а тому суд приходить до висновку про можливість розглядати справу.

Позивачем зазначено, що 09.02.2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 101786745 та додано до позову відповідний договір. За умовами даного Договору, позивач зобов`язується надати, а відповідач, на умовах строковості, зворотності, платності отримати від ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» грошові кошти в сумі 5 000,00 грн., строком на 20 днів, з стандартною відсотковою ставкою 1,70 %, орієнтовною реальною річною відсотковою ставкою 620,50 %. (а.с.5-6 зворот)

Крім цього, згідно матеріалів справи, 28.11.2018 року ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ТОВ «Таліон Плюс» уклали Договір Факторингу №28/1118-01. (а.с. 7)

Згідно зазначеного Договору факторингу, його додатками є: форма реєстру прав вимоги, форма повідомлення боржника, форма акту-повернення права вимоги, наведені додатки складають невід`ємну частину Договору.

Також, згідно матеріалів справи, 03.01.2019 року ТОВ «Таліон Плюс» та ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» уклали Договір Факторингу №20190103. (а.с. 8-9)

Відповідно до Витягу з Реєстру прав вимоги № 6 від 20.01.2019 року до Договору Факторингу №20190103, право грошової вимоги за кредитним договором № 101786745, перейшло до ТОВ «ФК «ЄАПБ», в розмірі 13500,00 грн., з яких: 5000,00 грн. – заборгованість по основному боргу, 8500,00 грн. – заборгованість по відсотках. (а.с.10)

Зазначений розмір заборгованості наведений також в розрахунку заборгованості, виконаного позивачем. (а.с.11)

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

З огляду на ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦКУ, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно із п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини 4, 5 ст. 11 Закону).

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч.5 ст.11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст.12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 Закону України «Про електронну комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Однак, наданий позивачем Договір № 101786745 від 09.02.2019 року між ТОВ «Манівео швидка фінансова допомога» та ОСОБА_1 не містить інформації про спосіб підписання відповідачем такого договору, як власне і сам Договір.

Окрім того, Верховний Суд у постанові від 30 січня 2018 у справі № 161/16891-15 про стягнення заборгованості за кредитним договором (провадження № 61-517св18) дійшов висновку про те, що банк зобов`язаний доводити отримання позичальником грошових коштів у розмірі та на умовах, встановлених договором, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір за допомогою первинних документів, оформлених відповідно до ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це не можливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

В матеріалах справи відсутні будь-які докази перерахування зазначеної суми кредитних коштів у розмірі 5000,00 грн. на рахунок відповідача.

Відповідні квитанції (платіжні інструкції) про перерахунок кредитних коштів відповідачу суду надані не були, в зв`язку з чим суд позбавлений можливості перевірити наявність підстав для стягнення заборгованості з відповідача. Жодних клопотань про витребування доказів заявлено не було.

У ч. 1 ст. 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Крім того, відповідно до ст. 512, 514, 517 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Первісний кредитор у зобов`язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.

Боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні.

Проте, Договір Факторингу №28/1118-01 не містить зазначених невід`ємних його частин, наданий стороною позивача частково, не у повному обсязі, що унеможливлює суд встановити всі істотні умови останнього.

Таким чином, позивач не довів факт набуття права вимоги до відповідача про стягнення заборгованості за зазначеними кредитними договорами.

Окрім того, доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно з указаними положенням закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі.

Проте, матеріали справи не містять жодних відомостей щодо здійснення розрахунку заборгованості первісним кредитором.

Розрахунок заборгованості, на який посилається позивач у позові, не є первинним документом, який підтверджує отримання коштів, користування ними, укладення договору на умовах, які вказані в позовній заяві, а, отже, не є належними доказом наявності заборгованості.

До того ж вказаний розрахунок здійснений позивачем, а підтвердження вказаного розрахунку у вигляді розрахунку заборгованості від первісного кредитора – матеріали справи не містять.

Розрахунок заборгованості, за умови відсутності первинних документів, на підставі яких він був складений, не може бути доказом наявності заборгованості, на якій наполягає позивач.

Як вбачається із матеріалів справи, на обґрунтування позовних вимог щодо наявності заборгованості за кредитним договором № 101786745 від 09.02.2019 року, позивач надано такі докази, які жодним чином не підтверджують, яку суму коштів отримав відповідач за укладеним кредитним договором і чи отримав взагалі. Також суд зазначає про те, що докази не є повними, не містить повністю усіх елементів (частин) договір факторингу № 28/1118-01 від 28.11.2018 року, а тільки окремі їх елементи.

Відтак, за встановлених обставин та визначеного правового врегулювання, враховуючи, що позивачем не доведено наявність у нього права вимоги до відповідача, оскільки, долучені до позовної заяви докази, не підтверджують факту переходу права вимоги за кредитним договором № 101786745 від 09.02.2019 року, не містять доказів щодо перерахунку коштів на рахунок відповідача, суд приходить до висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі викладеного в сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ТОВ «ФК «ЄАПБ».

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Оскільки у задоволенні позовних вимог позивачу відмовлено, то судові витрати Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» по справі підлягають віднесенню на сторону позивача.

Керуючись статтями 2-13, 76-81, 89, 141, 259, 265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ухвалив:

У задоволенні позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», юридична адреса: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30; код ЄДРПОУ 35625014.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Повний текст рішення складено 05.03.2026.

Суддя Дмитро БАНТАШ