Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №683/676/26 — Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

Справа № 683/676/26

2-о/683/57/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року м. Старокостянтинів

Старокостянтинівський районний суд Хмельницької області

в складі:

головуючого - судді Лугового О.М.,

з участю секретаря Градомської Д.Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Старокостянтинів цивільну справу №683/676/26, провадження №2-о/683/57/2026 за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа – ОСОБА_2 , про видачу обмежувального припису,

встановив:

04 березня 2026 року ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 ..

Обґрунтовуючи заяву, ОСОБА_1 вказує, що вона із ОСОБА_2 перебувала у зареєстрованому шлюбі, який згідно рішення Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 18.12.2023 року (справа №683/3666/23) було розірвано. Від даного шлюбу у них є двоє неповнолітніх дітей: дочка – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дочка – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Протягом тривалого часу вона потерпає від домашнього насильства, яке чинить відносно неї колишній чоловік ОСОБА_2 , а саме проявляє відносно неї безпідставну агресію, цькує, психологічно тисне, виражається на її адресу нецензурною лайкою, безпідставно звинувачує, принижує, погрожує фізичною розправою. З метою припинення протиправних дій з боку ОСОБА_2 вона неодноразово зверталась до правоохоронних органів, однак це не дало жодного результату, оскільки ОСОБА_2 своєї поведінки не змінив. Йому виносились офіційні попередження про недопустимість вчинення домашнього насильства, він неодноразово притягувався до адміністративної відповідальності, а саме постановами Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області, також працівниками поліції відносно ОСОБА_2 виносився терміновий заборонний припис, однак останній неодноразово порушував його.

Заявниця зазначає, що психологічне насильство, яке вона змушена терпіти, завдає шкоди її психологічному та фізичному здоров`ю. Вона налякана та пригнічена, стан її здоров`я постійно погіршується через насильство, яке вона терпить з боку ОСОБА_2 , вона перебуває у постійному стані тривоги та живе у страху, змушена постійно звертатись у поліцію за захистом, однак кривдник не зважає на це і насильство по відношенню до неї не припиняє.

За таких обставин ОСОБА_1 просить суд видати обмежувальний припис щодо кривдника ОСОБА_2 строком на 6 місяців, яким заборонити йому: перебувати за адресою її проживання – АДРЕСА_1 ; наближатися на відстань до 100 м до місця її проживання АДРЕСА_1 ; особисто і через третіх осіб розшукувати її, переслідувати та в будь-який спосіб спілкуватися зі нею; вести листування, телефонні переговори зі нею, спілкуватися зі нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.

Ухвалою Старокостянтинівського районного суду Хмельницької області від 04 березня 2026 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі.

В судове засідання заявниця ОСОБА_1 , яка належним чином повідомлена про час і місце розгляду справи, не з`явилась, однак подала до суду заяву про розгляд справи без її участі, заяву підтримує та просить її задовольнити.

Заінтересована особа ОСОБА_2 , в судове засідання не з`явився, про день та час слухання справи повідомлений належним чином у порядку, передбаченому ст.128 ЦПК України, будь-яких заяв, клопотань на адресу суду не подавав, а тому суд вирішив розгляд справи проводити за його відсутності.

Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 350-5 ЦПК України, неявка належним чином повідомлених заінтересованих осіб не перешкоджає розгляду справи про видачу обмежувального припису.

Дослідивши матеріали заяви про видачу обмежувального припису, суд прийшов до наступного,що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 разом із дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_4 проживає за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Старокостянтиніського районного суду Хмельницької області від 18 грудня 2023 року (справа №683/3666/23) укладений шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано. Рішення набрало законної сили 18.01.2024 року.

З наявної в матеріалах справи постанови Старокостянтиніського районного суду Хмельницької області від 15.08.2025 року, судом встановлено, що ОСОБА_2 було притягнуто до відповідальності за ч.1 ст.173-2 КУпАП, за вчинення психологічного насильства відносно батька.

04 лютого 2024 року відносно ОСОБА_2 винесено терміновий заборонний припис серії АА №239257.

Звертаючись із заявою про видачу обмежувального припису, заявниця вказує, що не зважаючи на притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 , останній продовжує здійснювати дії які проявляються у постійних образ і приниженнях відносно неї. Зазначені дії часто вчиняються ним у стані алкогольного сп`яніння. Його дії як зазначає ОСОБА_1 , щоразу посилюються та спрямовані на провокування її емоційного виснаження. Внаслідок нанесення тяжких ушкоджень для ОСОБА_1 , вона була змушена неодноразово звертатися за медичною допомогою до КПН «Старокостянтинівської БПЛ», КНП «Хмельницької обласної лікарні Хмельницької обласної ради».

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За частиною першою статті 16 ЦК України, частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд, здійснюючи правосуддя, захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Всебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Всебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Згідно з процесуальним законодавством сторони мають певні права та обов`язки, реалізація яких, як правило, залежить від самих учасників процесу.

Зі змісту заяви ОСОБА_1 вбачається, що її колишній чоловік ОСОБА_2 протягом року систематично вчиняє відносно неї домашнє насильство, зокрема проявляє відносно неї безпідставну агресію, цькує, психологічно тисне, виражається на її адресу нецензурною лайкою, безпідставно звинувачує, принижує, погрожує фізичною розправою, у зв`язку з чим вона неодноразово зверталася до органів поліції.

Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини і, перш за все, прав жінок. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушенням прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.

Невжиття своєчасних обмежувальних заходів щодо кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілої від насильства у сім`ї.

Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у вказаній сфері, є Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству».

Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.

Згідно з пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.

Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.

Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.

Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.

Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.

Згідно з частиною третьою статті 26 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.

У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.

У постановах Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі № 756/3859/19 (провадження № 61-11564св19) та від 20 травня 2020 року у справі № 673/1607/19 (провадження № 61-1432св20) зроблено висновок, згідно якого, враховуючи положення Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», обмежувальний припис за своєю суттю не є заходом покарання особи (на відміну від норм, закріплених у КУпАП та КК України), а є тимчасовим заходом, що виконує захисну та запобіжну функцію і спрямований на попередження вчинення насильства та забезпечення першочергової безпеки осіб з огляду на наявність ризиків, передбачених зазначеним вище законом, до вирішення питання про кваліфікацію дій кривдника та прийняття стосовно нього рішення у відповідних адміністративних або кримінальних провадженнях.

За пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).

Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.

Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.

Обмежувальний припис використовується як ефективний спосіб захисту від вчинення дій з домашнього насильства, однією із характеристик якого є повторюваність.

Статтею 350-6 ЦПК України передбачено, що, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», на строк від одного до шести місяців.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Частиною першою статті 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Згідно з частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як вбачається із матеріалів справи працівником поліції 04.02.2024 року було винесено постанову по справі про адміністративне правопорушення серії ВАД №561334 від 04.02.2024 року згідно якої було притягнуто до адміністративної відповідальності ОСОБА_2 у вчинені адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.173-2 КУпАП, де потерпілою є ОСОБА_1 .

Однак, постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ВАД №561334 від 04.02.2024, винесена з порушення вимог КУпАП, оскільки відповідно до ст. 221 КУпАП

справи про адміністративні правопорушення, за ч.1 ст.173-2 КУпАП, розглядаю лише судді районних, районних у місті, міських чи міськрайонних судів, однак не органи Національної поліції.

Тому, постанова по справі про адміністративне правопорушення серії ВАД №561334 від 04.02.2024, не є належним доказом вчинення домашнього насильства ОСОБА_2 відносно ОСОБА_1 .

Також, 04 лютого 2024 року поліцейським СРПП ВП №1 ХРУП ГУНП в Хмельницькій області стосовно ОСОБА_2 був виданий терміновий заборонний припис, згідно якого останньому було заборонено в будь який спосіб контактувати із ОСОБА_1 .

Інших доказів, які б могли свідчити про вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства відносно ОСОБА_1 , в розумінні Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», матеріали справи не містять, заявницею теж не надано таких доказів суду.

Долучені заявником до матеріалів заяви медичні документи не підтверджують факту вчинення ОСОБА_2 відносно неї будь-яких діянь (дій або бездіяльності) фізичного, психологічного чи економічного характеру чи отримання нею тілесних ушкоджень.

Враховуючи те, що надані ОСОБА_1 докази свідчать лише про одноразовий факт вчинення ОСОБА_2 домашнього насильства, однак не визначають ризиків продовження чи повторного вчинення фізичного чи психологічного насильства та чинників і умов, які створюють або можуть створювати небезпеку для ОСОБА_1 , що є необхідною умовою для застосування судом до відповідної особи спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству, які визначені Законом України «Про запобігання та протидію домашньому насильству», та не свідчать, що таке домашнє насильство вчинялося ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1 систематично, тому у задоволенні заяви про видачу обмежувального припису слід відмовити.

Керуючись ст.ст.263-265, 293, 294, 350-4, 350-5 ЦПК України, суд,-

у х в а л и в :

В задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису відносно ОСОБА_2 - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Заявник: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .

Заінтересована особа: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 ..

Суддя: