Рішення від 19 лютого 2026 р. у справі №593/1637/25 — Бережанський районний суд Тернопільської області

Справа № 2/593/127/2026

Р І Ш Е Н НЯ

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

(заочне)

Бережанський районний суд Тернопільської області

"20" лютого 2026 р.

у складі: головуючої судді: Німко Н.П.

при секретарі: Олексів О.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Бережани Тернопільської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до відповідача ОСОБА_2 із вимогою про стягнення в її користь аліментів на утримання неповнолітніх дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у твердій грошовій сумі у розмірі 10 000,00 грн. на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку щомісячно, з подальшою індексацією відповідно до закону, починаючи стягнення з дня подання позову і до досягнення дітьми повноліття.

В обгрунтування заявлених вимог зазначено, що сторони у справі є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Діти проживають разом із позивачкою, яка щоденно піклується про них, займається їхнім навчанням, здоров`ям та забезпеченням належних побутових умов, здійснює повне утримання дітей. У зв`язку із значними витратами, позивачка немає можливості самостійно забезпечити та задовольнити усі потреби дітей, оскільки вони потребують фізичного та духовного розвитку, належного харчування, медичного догляду та лікування, а відповідач протягом тривалого періоду часу участі в утриманні дітей не приймає. Відтак, позивачка вважає, що належним способом захисту порушених прав дітей буде стягнення аліментів з відповідача у її користь на утримання неповнолітніх дітей.

У судове засідання позивачка ОСОБА_1 та її представник – адвокат Завацький В.М. не з?явилися. Адвокат подав заяву про розгляд справи за відсутності сторони позивача; не заперечив щодо ухвалення заочного рішення.

Відповідач ОСОБА_2 у засідання суду не з?явився, адресовані йому судові повістки повернуто до суду без вручення із відміткою про відсутність адресата; відзив на позов не подав.

У разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч.8 ст.178 ЦПК України).

Ухвалою суду від 12 лютого 2026 року вирішено розглядати справу заочно.

Відповідно до положень ч.2 ст.247 ЦПК України, враховуючи неявку всіх осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Розглянувши матеріали справи, суд прийшов до висновку, що позов підлягає до часткового задоволення, виходячи з таких підстав.

Згідно до ч.1 ст.2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Суд зобов`язаний поважати честь і гідність усіх учасників судового процесу і здійснювати правосуддя на засадах їх рівності перед законом і судом незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних та інших ознак ( ст.6 ЦПК України).

Відповідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Судом встановлено, що сторони у справі - позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , що доводиться свідоцтвами про народження серії НОМЕР_1 від 14 липня 2008 року, серії НОМЕР_2 від 16 лютого 2010 року, серії НОМЕР_3 від 05 липня 2012 року, серії НОМЕР_4 від 19 грудня 2019 року відповідно.

Неповнолітні діти сторін проживають разом із позивачкою, у добровільному порядку питання щодо утримання дитини позивач та відповідач не вирішили.

Частинами 2 і 3 ст.150 СК України встановлено обов`язок батьків піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.

Відповідно до ст.180 СК України батьки повинні утримувати своїх неповнолітніх дітей.

Відповідно статті 181 СК України, за рішенням суду кошти на утримання дитини присуджуються у частці від доходу або у твердій грошовій сумі.

При визначенні розміру аліментів, відповідно до статті 182 СК України, суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів та інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів, визначений у твердій грошовій сумі, може бути згодом збільшений чи зменшений судом на вимогу як платника аліментів, так і одержувача аліментів.

Згідно роз`яснень Пленуму Верховного Суду України, викладених у Постанові №3 від 15.05.2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного Кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів», вирішуючи питання щодо розміру аліментів суд повинен урахувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.

Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу) платника аліментів.

Відповідно до статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік», розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 років до 18 років складає 3196 гривень.

Відповідно до статті 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2026 рік», розмір прожиткового мінімуму для дитини віком від 6 років до 18 років складає 3512 грн.

Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька дитини. Виконання передбачених статтею 150 СК обов`язків батьків щодо виховання та розвитку дитини пов`язане з належним утриманням дитини, від якого залежить забезпечення умов для розвитку дитини здоровою як фізично так і духовно. Тому, визначений на законодавчому рівні прожитковий мінімум для дитини певного віку має забезпечуватись насамперед батьками дитини.

Згідно із положенням ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини, ч.7, 8 ст.7 СК України, що під час вирішення будь-яких питань щодо дітей, суд повинен виходити з якнайкращого забезпечення, максимально можливого урахування інтересів дитини.

Відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про охорону дитинства», кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

Положення ч.ч.1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини, ст.ст.181,182 СК України дають підстави для висновку про те, що суд при визначенні розміру коштів, що стягуються як аліменти, прагне не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги. Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов`язання щодо утримання.

Статтею 184 СК України врегульовано питання щодо визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі.

Згідно частини 1-3 зазначеної статті СК України, суд за заявою одержувача визначає розмір аліментів у твердій грошовій сумі. Розмір аліментів, визначений судом або домовленістю між батьками у твердій грошовій сумі, щорічно підлягає індексації відповідно до закону, якщо платник і одержувач аліментів не домовилися про інше. За заявою одержувача аліментів індексація може бути здійснена судом за інший період. Той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Отже, нормою статті 184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Зазначена вимога покладається на суд лише в порядку наказного провадження (частина 3 статті 184 СК України).

Відповідно до висновку Верховного Суду, висловленого в постанові від 12 вересня 2018 року у справі № 459/2181/17, який підлягає врахуванню судом першої інстанції відповідно до вимог частини 4 статті 263 ЦПК України, стягнення аліментів у розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку суперечить вимогам сімейного законодавства.

Отже, аналізуючи положення статті 182 та 184 СК України слід дійти висновку, що, під час ухвалення судового рішення у справі про стягнення аліментів, визначених позивачем у твердій грошовій сумі, суд зобов`язаний враховувати, щоб розмір аліментів у твердій грошовій сумі не був меншим мінімального гарантованого розміру аліментів на одну дитину відповідного віку, й у разі визначення позивачем твердої грошової суми у меншому розмірі ніж вказана гарантія, ухвалити рішення, визначивши розмір аліментів у твердій грошовій сумі, який буде відповідати вказаному гарантійному розміру, передбаченому абзацом 2 частини 2 статті 182 СК України.

Разом з тим, нормою статті 184 СК України не передбачено повноважень суду, під час розгляду справи в порядку позовного провадження та ухвалення рішення про стягнення аліментів у твердій грошовій сумі, вказувати у його резолютивній частині положення про те, що визначений у твердій грошовій сумі розмір аліментів повинен бути не меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Відповідно до статті 191 СК України аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову.

Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом.

При цьому, згідно частини 6 статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Суд констатує, що позивачкою жодним доказом не обґрунтована заявлений до стягнення розмір аліментів, а саме: 10000, 00 грн. на кожну дитину щомісячно.

Враховуючи, що відповідач перебуває у працездатному віці та оскільки обов`язок утримувати дітей є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, інтереси дітей при визначенні розміру аліментів, виходячи з принципів розумності та справедливості, суд приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково та стягувати з відповідача на користь позивачки аліменти на утримання дітей у твердій грошовій сумі в розмірі по 4000 (чотири тисячі) гривень 00 копійок щомісячно на кожну дитину, починаючи стягнення з моменту звернення позивачки до суду, і до досягнення дітьми повнолітня.

Відповідно пункту 1 частини 1 статті 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про стягнення аліментів - у межах суми платежу за один місяць.

Оскільки позивачка при зверненні до суду була звільнена від судового збору на підставі статті 5 Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню на користь держави 1211 грн. 20 коп. судового збору.

На підставі наведеного, керуючись 84, 180, 182, 183 Сімейного Кодексу України, керуючись ст.ст.247, 259, 263 - 265, 268, 273, 280 - 282, 284, 352, 355, 430 ЦПК України суд,-

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягувати із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , аліменти у твердій грошовій сумі у розмірі 4000 (чотири тисячі) гривень 00 коп. на кожну дитину, щомісячно, починаючи із дня подання позовної заяви (14 листопада 2025 року) в суд і до досягнення повноліття кожною дитиною.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривень 20 коп. судового збору.

Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів за один місяць на кожну дитину.

Враховуючи положення ч.6 ст. 259 ЦПК України, повний текст рішення суду складено 02 березня 2026 року.

Відомості про сторін у справі:

Позивачка: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_10 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 .

Рішення суду, як заочне, може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції – Тернопільського апеляційного суду через Бережанський районний суд Тернопільської області.

Суддя Бережанського районного суду

Тернопільської області Н.П.Німко