Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №619/3478/25 — Харківський апеляційний суд

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

__________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року

м. Харків

справа № 619/3478/25

провадження № 22-ц/818/764/26

Харківський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Пилипчук Н.П.,

суддів - Маміної О.В., Мальованого Ю.М.

за участю секретаря - Муренченко С.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Міністерства оборони України, в особі представника Лисенка Володимира Юрійовича на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15 серпня 2025 року по справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - Солоницівська селищна рада, Міністерство оборони України, про встановлення факту проживання однією сім`єю,-

в с т а н о в и в:

У червні 2025 року Адвокат Мироненко С.С., який діє в інтересах заявника ОСОБА_1 , звернувся до суду з заявою, в якій просив встановити факт спільного проживання однією сім`єю з 2000 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , факт ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та її загиблим братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

В обґрунтування заяви зазначено, що у зв`язку із розпочатою військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини 1 статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану", Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ. Згідно зі ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. 09.03.2022 року солдат ОСОБА_2 - брат заявниці, стрілець 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, добровільно прибув та був призначений до військової частини НОМЕР_1 та в період з 01.05.2022 по 31.05.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у населених пунктах Тернова, Михайлівка, Веселе, Питомник Харківського району Харківської області, Старий Салтів, Чугуївського району Харківської області. 23.08.2022 року ОСОБА_1 – заявника у справі та сестру загиблого, було повідомлено про те, що її брат, солдат ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21 годині 55 хвилин у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону від тілесних ушкоджень несумісних із життям. Відповідно до витягу з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців, що затверджений протоколом №1052 від 26.09.2022 року, поранення солдата ОСОБА_2 – «Осколкове поранення легені. Вибухова травма. Крововтрата», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 23.08.2022 кабінетом судово-медичної експертизи на базі КНП ХОР «ОКЛ» Харківського обласного бюро СМЕ; витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) про факт загибелі військовослужбовця – поранення і причина смерті, так пов`язані із захистом батьківщини. Похованням брата ОСОБА_1 займалась самостійно, як його єдиний родич. Військовою частиною НОМЕР_3 були направлені кошти в розмірі потрійного окладу ОСОБА_2 на допомогу ОСОБА_1 в похованні її брата. Доказами кровної спорідненості заявниці та загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 є те, що у них була спільні мати: ОСОБА_3 , що доводить факт того, що заявниця та ОСОБА_2 є рідними братом та сестрою. Представник заявниці зазначив, що заявник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 спільно проживали та вели спільне господарство. З 1993 року ОСОБА_4 та ОСОБА_2 перебували у державному дитячому закладі Люботинська обласна середня школа-інтернат для дітей сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків до досягнення повноліття. Тобто, ОСОБА_1 після позбавлення батьківських прав її матері перебувала у Люботинській школі-інтернаті, брат ОСОБА_2 також перебував у дитячому будинку, за дітьми було закріплено житло, відповідно до чинного законодавства. Після повернення з дитячого будинку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом проживали та були за адресою АДРЕСА_1 в одному будинку як брат з сестрою до моменту смерті ОСОБА_2 , який загинув під час бойових дій під с. Питомник, Харківського району ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 шлюбу не мав, дітей не мав. Заявниця з самої юності вела з братом спільний побут, займалась господарством, ОСОБА_1 організувала проводи брата в армію, приготувала всі необхідні речі та продукти, з усіх питань проходження служби адміністрація військової частини спілкувалася з нею як з членом родини. Чоловік заявниці ОСОБА_5 з 2019-2020 року не допомагав їй матеріально, не був присутнім в житті та побуті, не піклувався про дітей, а з 2020 року взагалі не проживав з сім`єю, його місце знаходження на даний час не відоме. В період спільного проживання подружжя ОСОБА_6 (до 2020 року), ОСОБА_2 допомагав родині сестри, оскільки ОСОБА_5 не міг забезпечити достатній рівень життя родини ОСОБА_6 . Всі обов`язки по утриманню заявниці ОСОБА_1 та її дітей взяв на себе ОСОБА_2 , допомагав по господарству, оплачував ремонтні роботи в будинку, де вони проживали, піклувався про племінників та надавав постійну фінансову підтримку. ОСОБА_1 на даний час самостійно виховує двох дочок – ОСОБА_7 та ОСОБА_8 . Доньками заявниці з самого дитинства опікувався ОСОБА_2 : купував ОСОБА_7 книжки, курси, давав кошти на транспорт, купував техніку, оплачував екскурсії та інше. Для сестри –заявниці у справі ОСОБА_2 придбав пральну машину, інструменти для ремонту, будівельні матеріали для будівництва, телевізор та диван. Вищевказані факти підтверджуються показаннями свідків, які безпосередньо під час допиту в судовому засіданні зможуть надати показання щодо сумісного життя заявниці з її братом. Батьки заявниці та її брата не піклувались про дітей з дитинства, не приділяли їм жодної уваги. ОСОБА_9 – батько ОСОБА_2 помер у 2003 році, ОСОБА_3 (мати заявниці та її брата ОСОБА_2 ) померла у 1994 році. ОСОБА_2 разом з заявницею у справі ОСОБА_1 в будинку, де спільно проживали виконували поточні ремонти, поліпшували умови проживання, створювали затишок, пристойні та комфортабельні умови проживання, разом відпочивали, святкували свята. ОСОБА_2 зазначив контактною особою свою рідну сестру ОСОБА_1 . ОСОБА_2 отримував заробітну плату як військовослужбовець і регулярно переводив гроші на рахунок ОСОБА_1 , яка є його сестрою, що підтверджується виписками по рахункам ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк». Саме сестру ОСОБА_1 , як єдиного родича, ОСОБА_2 зазначав як отримувача коштів (заробітної плати) від військової частини НОМЕР_3 . ОСОБА_2 більшу частину заробітної плати(інколи всю заробітну плату) направляв заявниці задля ведення господарства, на одяг, їжу, допомогу племінникам, підготовку їх до школи, як єдина опора, яка замінила їм батька та захистила в складний для країни час. У вересні 2022 року ОСОБА_1 поховала рідного брата. Похованням ОСОБА_2 займалась заявниця, труну з тілом, також, привезли до неї додому. Від військової частини НОМЕР_3 надійшла грошова допомога на поховання брата ОСОБА_2 у розмірі трьох заробітних плат, що підтверджується випискою з банківських рахунків у АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 . Факт того, що ОСОБА_1 є єдиним родичем ОСОБА_2 повністю визнавався військовою частиною НОМЕР_3 . ОСОБА_1 - заявниці у справі, як єдиному члену сім`ї ОСОБА_2 , вручили орден, яким нагородили брата посмертно, згідно Указу Президента України від 28 листопада 2022 року №803. Факт тривалого (більше 20 років) спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується наданими до суду доказами, які також вказують на ведення спільного господарства, існування спільного бюджету, наявність взаємних прав та обов`язків. Встановлення факту спільного проживання як сім`ї, ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків, а також перебування заявника на утриманні її брата ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 необхідно з метою подальшого звернення заявника із заявою до Міністерства оборони України задля отримання одноразової грошової допомоги, гарантованої законом, тобто з метою подальшої можливості офіційного підтвердження такого факту у державних органах та інших закладах.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 15 серпня 2025 року заяву ОСОБА_1 – задоволено, встановлено факт спільного проживання однією сім`єю з 2000 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків між ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та її загиблим братом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Не погоджуючись з рішенням суду Міністерство оборони України подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви відмовити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що від встановлення юридичного факту проживання однією сім`єю залежить виникнення права на отримання статусу члена сім`ї загиблого Захисника України та отримання одноразової грошової допомоги, тому Міністерство оборони України повністю заперечує проти задоволення позову. Від встановлення юридичного факту залежить підтвердження за заявницею певного соціально-правового статусу щодо призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця, не пов`язаного з будь-якими цивільними правами та обов`язками заявниці, їх виникненням, існуванням та припиненням. Отже, за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства. Тож у спірних правовідносинах суд повинен врахувати правову мету звернення до суду, яка полягає у підтвердженні певного соціального статусу заявниці. Такий статус має правове значення виключно у публічно-правових відносинах, оскільки впливає на підтвердження та можливість реалізації прав у сфері соціального забезпечення. Факт спільного проживання в одному місці не свідчить про спільне проживання саме як сім`ї. Враховуючи те, що наявний спір про право, який вирішується у позовному провадженні, заяву ОСОБА_1 необхідно залишити без розгляду, а також роз`яснити заявниці її право звернутися з даними вимогами в порядку позовного провадження.

Представником заявника ОСОБА_1 подано відзив на апеляційну скаргу, в якому вважає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Стверджує, що між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України не може бути спору про право на отримання одноразової грошової допомоги, оскільки відповідач не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги. Суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про відсутність спору про право у даній справі та про доведеність факту спільного проживання однією сім`єю з 2000 року до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ведення спільного господарства та наявність взаємних прав та обов`язків між ОСОБА_1 та її загиблим братом ОСОБА_2 .

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Міністерства оборони України необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 09.03.2022 року ОСОБА_2 - брат заявниці, добровільно прибув та був призначений до військової частини НОМЕР_1 як солдат, та був призначений стрільцем 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 2 стрілецької роти, що підтверджується витягом з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №3 (а.с.9).

ОСОБА_2 в період з 01.05.2022 по 31.05.2022 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України у населених пунктах Тернова, Михайлівка, Веселе, Питомник Харківського району Харківської області, Старий Салтів, Чугуївського району Харківської області, що підтверджується Довідкою від 02.05.2023 року №1360, яка видана військовою частиною НОМЕР_1 (а.с.10).

23.08.2022 року ОСОБА_1 – заявниці та сестрі загиблого, було повідомлено про те, що її брат, солдат ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 о 21 годині 55 хвилин у Військово-медичному клінічному центрі Північного регіону від тілесних ушкоджень несумісних із життям , що підтверджується сповіщенням №77 від 23.08.2022 №1/31/1660 ( а.с.16).

Відповідно до Витягу з протоколу засідання 12 Регіональної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв`язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв у колишніх військовослужбовців, що затверджений протоколом №1052 від 26.09.2022 року, поранення солдата ОСОБА_2 – «Осколкове поранення легені. Вибухова травма. Крововтрата», яке призвело до смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 23.08.2022 кабінетом судово-медичної експертизи на базі КНП ХОР «ОКЛ» Харківського обласного бюро СМЕ; витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (з основної діяльності) про факт загибелі військовослужбовця – поранення і причина смерті, так пов`язані із захистом Батьківщини (а.с.12).

Похованням брата заявниця ОСОБА_1 займалась самостійно, як його єдиний родич. Військовою частиною НОМЕР_3 були направлені кошти в розмірі потрійного окладу ОСОБА_2 на допомогу ОСОБА_1 в похованні її брата , що підтверджується випискою з банківських рахунків у АТ КБ «ПриватБанк» ОСОБА_1 (а.с.13-15) та довідкою № 929 від 14.09.2022, виданою Солоницівською селищною радою (а.с.27)

Доказами кровної спорідненості заявниці ОСОБА_1 та загиблого військовослужбовця ОСОБА_2 є: свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 - ОСОБА_10 народилась ІНФОРМАЦІЯ_2 , є донькою ОСОБА_11 та ОСОБА_3 , про що 20.02.1981 в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис №14 (а.с.18), свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 - ОСОБА_2 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , є сином ОСОБА_9 та ОСОБА_3 , про що 08.09.1988 року в книзі реєстрації актів про народження зроблено запис №85 (а.с.17).

Зазначені свідоцтва про народження підтверджують факт того, що заявниця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є рідними братом та сестрою.

У 1993 році батьків заявниці та загиблого брата ОСОБА_2 - ОСОБА_9 та ОСОБА_3 було позбавлено батьківських прав, в результаті чого ОСОБА_12 та ОСОБА_2 перебували у державному дитячому закладі Люботинська обласна середня школа-інтернат для дітей сиріт та дітей, які залишились без піклування батьків до досягнення повноліття, що підтверджується довідкою № 39 виконавчого комітету Пересічанської селищної ради народних депутатів Дергачівського району Харківської області та рішенням про влаштування в школу – інтернат від 17.01.1995 року №12, а.с.19 (а.с.20).

Згідно додатку №2 (акт обстеження) до рішення ХІІ сесії Солоницівської селищної ради VІІІ скликання від 15.04.2021 року № 04, виданого 18.10.2024 року, в якому зафіксовано проведення обстеження житлово-побутових умов у гр. ОСОБА_1 , що проживає за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.21).

У додаткових даних та висновках до Акту вказано, що разом з ОСОБА_1 проживав її рідний брат по материнській лінії – ОСОБА_2 , який загинув під час бойових дій під с. Питомник, Харківського району ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.22).

Громадянка ОСОБА_1 після позбавлення батьківських прав її матері перебувала у Люботинській школі-інтернаті, брат ОСОБА_2 також перебував у дитячому будинку, за дітьми було закріплено житло, відповідно до чинного законодавства. (а.с.22)

Після повернення з дитячого будинку, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 разом проживали за вказаною адресою та були зареєстровані до моменту смерті ОСОБА_2 , який проживав в одному будинку з сестрою. (а.с.22)

У судовому засіданні представник заявниці зазначив, а заявниця підтвердила , що з самої юності вела з братом спільний побут, займалась господарством, ОСОБА_1 організувала проводи брата в армію, приготувала всі необхідні речі та продукти, з усіх питань проходження служби адміністрація військової частини спілкувалася з нею як з членом родини. Чоловік заявниці – ОСОБА_5 з 2020 року не проживав з сім`єю і з 2019-2020 року не допомагав їй матеріально, не був присутнім в житті та побуті, не піклувався про дітей. На даний час заявниця не обізнана про місцезнаходження чоловіка. В період спільного проживання подружжя ОСОБА_6 (до 2020 року), ОСОБА_2 допомагав родині сестри, оскільки ОСОБА_5 не міг забезпечити достатній рівень життя родини ОСОБА_6 . Всі обов`язки по утриманню ОСОБА_1 та її дітей взяв на себе ОСОБА_2 , допомагав по господарству, оплачував ремонтні роботи у домі, де вони проживали, піклувався про племінників та надавав постійну фінансову підтримку. ОСОБА_1 на даний час самостійно виховує двох дочок – ОСОБА_7 та ОСОБА_8 .

Доньками заявниці з самого дитинства опікувався ОСОБА_2 : купував Ірині книжки, курси, давав кошти на транспорт, купував техніку, оплачував екскурсії та інше. ОСОБА_2 більшу частину заробітної плати (інколи всю заробітну плату) направляв заявниці задля ведення господарства, на одяг, їжу, допомогу племінникам, підготовку їх до школи, як єдина опора, яка замінила їм батька та захистила в складний для країни час.

Для сестри (заявниці у справі ОСОБА_1 ) ОСОБА_2 придбав пральну машину, інструменти для ремонту, будівельні матеріали для будівництва, телевізор та диван. Батьки заявниці та її брата не піклувались про дітей з дитинства, не приділяли їм жодної уваги.

Заявниця повідомила суду, що інші заінтересовані особи, які мають право на виплату одноразової грошової допомоги, окрім безпосередньо заявника - відсутні, з огляду на наступне.

Батьки загиблого військовослужбовця померли.

ОСОБА_9 (батько заявниці та її загиблого брата) помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , актовий запис № 128, що підтверджується свідоцтвом про смерть НОМЕР_6 , виданим 20.11.2003 року Пересічанською селищною радою Дергачівського району Харківської області. (а.с.26)

ОСОБА_3 (мати заявниці та її загиблого брата) померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , актовий запис №66, що підтверджується повторним свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_7 , виданим 13.06.2000 року Дергачівським відділом реєстрації актів громадянського стану Харківської області (а.с.25).

З наданої виписки по рахункам ОСОБА_1 у АТ КБ «Приватбанк» ( а.с.13-15) вбачається, що ОСОБА_2 систематично надсилались суми коштів на рахунок його сестри ОСОБА_1 .

Представник Міністерства оборони не заперечує, що заявницю у справі ОСОБА_1 , як єдиного родича, ОСОБА_2 зазначив як отримувача коштів (заробітної плати) від військової частини НОМЕР_3 .

У вересні 2022 року заявниця ОСОБА_1 поховала рідного брата, що підтверджується довідкою Солоницевської селищної ради від 14.09.2022 №929, в якій зазначено, що саме ОСОБА_1 поховала брата гр. ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Також в судовому засіданні заявниця зазначила, що похованням ОСОБА_2 займалась вона, труну з тілом також привезли до неї додому.

Від військової частини НОМЕР_3 надійшла грошова допомога на поховання ОСОБА_2 у розмірі трьох заробітних плат, що підтверджується випискою з банківських рахунків у АТ КБ «ПриватБанк» на ім`я ОСОБА_1 (а.с. 13-15)

ОСОБА_1 вручили орден, яким нагородили брата посмертно. (Указ Президента України від 28 листопада 2022 року №803) (а.с.28).

Про близькі родинні стосунки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 свідчать і фотокартки, наявні в матеріалах справи (а.с. 32-35)

В суді першої інстанції були допитані свідки.

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_13 племінниця загиблого та донька заявниці у справі підтвердила факт тривалого спільного проживання її матері ОСОБА_1 та рідного дядька ОСОБА_2 , ведення ними спільного господарства, існування між ними спільного бюджету, наявність у них взаємних прав та обов`язків. Зазначила, що її рідний батько та чоловік ОСОБА_1 - ОСОБА_5 не допомагав їм матеріально, не був присутнім в житті та побуті сім`ї, не піклувався про дітей, не проживав з ними. Місцезнаходження батька їй невідоме, контактів з ним не підтримує. Навіть в період спільного проживання її батьків разом, рідний брат матері ОСОБА_2 - допомагав її родині , оскільки ОСОБА_5 - її батько свідка не міг забезпечити достатній рівень життя своєї родини. Всі обов`язки по утриманню її матері ОСОБА_1 та її дітей взяв на себе ОСОБА_2 , він допомагав по господарству, оплачував ремонтні роботи у домі, де вони проживали, піклувався про своїх племінників та надавав постійну фінансову підтримку. Мама ОСОБА_1 самостійно без участі рідного батька виховує своїх дітей, якими з самого дитинства опікувався ОСОБА_2 : купував Ірині книжки, курси, давав кошти на транспорт, купував техніку, оплачував екскурсії та інше. Для її матері, ОСОБА_2 придбав пральну машину, інструменти для ремонту, будівельні матеріали для будівництва, телевізор та диван. Розпочав ремонт у ванній кімнаті та наводив красу навколо будинку. Вони разом відпочивали, святкували свята, робили ремонт в будинку. Між ними були дружні стосунки.

Допитана в судовому засіданні суду першої інстанції ОСОБА_14 , яка є неповнолітньою, отже не приводилась до присяги, але була попереджена про обов`язок давати правдиві свідчення (в присутності законного представника) підтвердила, що ОСОБА_2 її рідний дядько, який проживав разом з ними постійно з самого її дитинства, він систематично піклувався про неї, її сестру та їхню матір ОСОБА_1 , давав гроші, купував різні речі, одяг, допомагав при підготовці до школи. Переводив гроші її матері ОСОБА_1 . Вони всі разом святкували свята. Харчувалися вони також разом як родина. Взаємовідносини у них були щирі, добрі. Її мама поховала свого брата ОСОБА_2 самостійно.

З письмових пояснень, відібраних адвокатом Мироненком С.С. у порядку статті 20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», долучених до матеріалів справи, ОСОБА_15 повідомила відомості стосовно того, що ОСОБА_2 та ОСОБА_1 були змалечку вдвох, батьків позбавили батьківських прав, а дітей направили до дитячого будинку. Потім обидва повернулись додому та жили разом. З 18 років ОСОБА_16 самостійно заробляв та утримував родину: допомагав сусідам з тяжкою роботою за певну плату, продавав ялинки, працював на будівництві. Всі кошти, які ОСОБА_16 заробляв він віддавав сестрі. Похоронила ОСОБА_17 його також сама, ані дружини, ані інших родичів ОСОБА_16 не мав.

У письмових поясненнях, відібраних адвокатом ОСОБА_18 у порядку статті 20 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», ОСОБА_19 повідомив відомості стосовно того, що ОСОБА_2 піклувався про родину самостійно. З кожної зарплатні він купував щось нове: купив в дім телевізор, утеплив будинок, поставив паркан, закупив купу інструментів для подальшого ремонту. Хотів повністю відбудувати будинок для родини.

Статтею 124 Конституції України визначено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина перша статті 2 ЦПК України).

Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Законодавчі обмеження матеріально-правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням статей 55 та 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом.

Цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження (частина друга статті 19 ЦПК України).

За приписами частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

У частинах першій, другій статті 315 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

Отже, в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; встановлення факту не пов`язується із наступним вирішенням спору про право.

Юридичні факти можуть бути встановлені для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, за умови, що вони не стосуються прав чи законних інтересів інших осіб. В іншому випадку між цими особами виникає спір про право.

Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб`єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, під час розгляду справ у порядку окремого провадження виключається існування спору про право, який пов`язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб`єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають у реалізації такого права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у справі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23) відступила від висновку Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеного у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 290/289/22-ц, згідно з яким спори про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу з метою звернення до відповідних органів за призначенням одноразової грошової допомоги не належать до цивільної юрисдикції. Велика Палата Верховного Суду зазначила, що юридичні факти, які належить встановлювати в судовому порядку, вирішуються судами цивільної юрисдикції за правилами ЦПК України.

Положеннями частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби.

У статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» зазначено осіб, які мають право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги, а саме: у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають батьки, один із подружжя, який не одружився вдруге, діти, які не досягли повноліття, утриманці загиблого (померлого). Утриманцями вважаються члени сім`ї, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» за загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста (особу, звільнену з військової служби, смерть якої настала протягом року після звільнення).

В абзаці першому частини другої статті 3 СК України встановлено, що сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства (частина четверта статі 3 СК України).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що «згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміну «член сім`ї» членами сім`ї військовослужбовця є, зокрема, особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв`язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов`язковими умовами для визнання їх членами сім`ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин. Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц (провадження № 14-130цс19) зроблено висновок, що «вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти: спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (статті 3, 74 СК України)».

Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім`єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов`язком суду при їх оцінці.

За змістом частин другої, третьої статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Надаючи оцінку сукупності доказів, які містяться у матеріалах справи, судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , який помер, дійсно проживали однією сім`єю, вели спільне господарство та мали взаємні права та обов`язки за адресою: АДРЕСА_1 .

Встановивши обставини спільного проживання ОСОБА_1 з братом ОСОБА_2 , ведення ними спільного побуту, а також наявність взаємних прав та обов`язків, надавши правову оцінку показанням допитаних судом свідків, суд першої інстанції, з висновком якого погоджується колегія суддів, дійшов правильного висновку про доведення заявницею факту її проживання з братом ОСОБА_2 однією сім`єю, а відтак і про наявність підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 .

Твердження Міністерства оборони України про те, що у заявниці фактично виник спір, зокрема, з органом, який призначає та виплачує відповідну допомогу, і який заперечує проти такого факту, що виключає можливість розгляду поданої заяви в порядку окремого провадження, колегія суддів вважає необґрунтованими, виходячи з наступного.

У справі, що переглядається, заявниця просила встановити факт спільного проживання однією сім`єю разом із військовослужбовцем з метою отримання коштів, передбачених за загиблого військовослужбовця для членів його сім`ї.

Постановою № 168 визначено, що сім`ям загиблих осіб (загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов`язаного із захистом Батьківщини) виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 15 000 000,00 грн, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів, передбачених у статті 16-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». У разі відмови однієї або кількох осіб, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цією постановою, від її отримання або якщо зазначені особи протягом трьох років з дня виникнення у них такого права його не реалізували, їх частки розподіляються між іншими особами, які мають право на одноразову грошову допомогу. Особам, які мають право на одноразову грошову допомогу, виплата їх частки здійснюється незалежно від реалізації такого права іншими особами.

Згідно з пунктами 1, 2 статті 16 Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.

Одноразова грошова допомога призначається і виплачується, зокрема, у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві; тощо.

Відповідно до статті 16-1 вказаного Закону у випадках, зазначених у підпунктах 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, право на призначення та отримання одноразової грошової допомоги мають члени сім`ї, батьки та утриманці загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста. Члени сім`ї та батьки загиблого (померлого) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста визначаються відповідно до Сімейного кодексу України, а утриманці - відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

За нормами частини першої та другої статті 16-3 вказаного Закону одноразова грошова допомога у випадках, передбачених підпунктами 1-3 пункту 2 статті 16 цього Закону, за відсутності особистого розпорядження призначається і виплачується рівними частками всім особам, які мають право на її призначення та отримання, за їх особистою заявою або заявою їх законних представників. Одноразова грошова допомога призначається і виплачується Міністерством оборони України, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, а також органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами.

Враховуючи наведене, можна зробити висновок, що у таких справах спір може виникнути лише між суб`єктами отримання одноразової грошової допомоги, яка розподіляється рівними частками на всіх отримувачів.

Відтак, між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України такого спору бути не може, оскільки ця заінтересована особа не є суб`єктом отримання такої соціальної допомоги.

Доводи Міністерства оборони України про те, що за предметом та можливими правовими наслідками цей спір існує у сфері публічно-правових відносин, а отже, не підлягає вирішенню у порядку цивільного судочинства, колегія суддів відхиляє, оскільки справи про встановлення факту проживання однією сім`єю із загиблим військовослужбовцем підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства незалежно від мети звернення до суду (зокрема, підтвердження соціального статусу для призначення та виплати одноразової грошової допомоги сім`ї військовослужбовця) і наявності в заявника певних цивільних прав та обов`язків чи виникнення публічно-правових спорів із суб`єктами владних повноважень. На це вказала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18 січня 2024 року у cправі № 560/17953/21 (провадження № 11-150апп23).

Доводи та вимоги, викладені в апеляційній скарзі, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Оскільки судове рішення перевіряється в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів визнає, що судове рішення судом ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до статті 375 ЦПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а судового рішення без змін.

Відповідно до статті 141 ЦПК України, а також згідно із пунктом 35 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України «Про застосування судами законодавства про судові витрати у цивільних справах» № 10 від 17 жовтня 2014 року із змінами зазначено, що вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати положення статті 141 ЦПК України та керуватися тим, що судовий збір та інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки апеляційну скаргу залишено без задоволення, підстав для перерозподілу судових витрат за перегляд справи в апеляційному порядку не вбачається.

Керуючись ст.ст.367, 368, п.1 ч.1 ст.374, ст.375, ст.ст.381-384, 389 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу Міністерства оборони України - залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 15 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Головуючий Н.П. Пилипчук

Судді О.В. Маміна

Ю.М. Мальований