Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №334/10132/25 — Дніпровський районний суд міста Запоріжжя

Дата документу 27.02.2026

Справа № 334/10132/25

Провадження № 2/334/879/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2026 року Дніпровський районний суд м. Запоріжжя у складі:

головуючого судді Баруліної Т.Є.,

за участю секретаря Мохунь М.С.,

представника позивача Шонії М.В.,

представника відповідача Стадніченко Я.М.,

розглянувши в загальному позовному провадженні у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського районного суду м. Запоріжжя цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договором позики,

ВСТАНОВИВ:

02.12.2025 року позивач ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник позивача адвокат Шонія М.В., звернулася до Дніпровського районного суду м. Запоріжжя з позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позовна заява обґрунтована тим, що 01.03.2021 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики. Відповідно до п.1 Договору, Позичальник отримав від Позикодавця, а Позикодавець передав у власність Позичальника грошові кошти в сумі 5076735 гривень, що є еквівалентом 150.000,00 (сто п`ятдесят тисяч) Євро за офіційним курсом Національного банку України (1Євро=33,8449 гривень) станом на дату передачі грошових коштів – 01.03.2021 року. Передачу грошових коштів було здійснено в момент підписання цього договору, що було відображено у розписці в присутності двох свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно п.2 Договору, Сторони за цим договором домовилися про те, що:

а) договір позики є безпроцентним;

б) остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 31.12.2022 року. При цьому повна сума позики, що підлягає поверненню на день остаточного розрахунку має становити еквівалент суми 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) Євро за офіційним курсом НБУ станом на дату здійснення повернення грошових коштів.

в) виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою у межах міста Запоріжжя, за місцем проживання Позикодавця, або за іншою адресою вказаною Позикодавцем.

На підтвердження укладення договору позики та фіксації умов позики - відповідачем було викладено розписку, за змістом якої встановлено наступне: ОСОБА_2 в присутності двох свідків – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі в сумі 5076735 гривень, що є еквівалентом 150.000,00 (сто п`ятдесят тисяч) Євро за офіційним курсом Національного банку України (1Євро=33,8449 гривень) станом на дату передачі грошових коштів – 01.03.2021року.

Відповідач свої зобов`язання згідно договору та вказані у борговій розписці строки належним чином не виконав.

На підставі вищевикладеного Позивач просить суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь 150 000,00 Євро заборгованості у еквіваленті в національній валюті за офіційним курсом НБУ станом на дату здійснення повернення грошових коштів та стягнути судові витрати зі сплати судового збору.

Ухвалою судді Дніпровського районного суду м. Запоріжжя від 12.12.2025 року відкрито провадження у справі за правилами загального провадження та призначено справу до розгляду. Роз`яснено право подання відзиву, відповідно до вимог ст. 178 ЦПК України.

08.01.2026 року відповідач ОСОБА_2 подав відзив на позову заяву про стягненню боргу. У відзиві відповідач підтверджує підписання ним договору позики від 01.03.2021р. Разом з тим, вказує, що у зазначений час грошові кошти повернуто не було через введення військового стану на території України. Просить позов задовольнити частково та відстрочити стягнення суми основного боргу до моменту закінчення в Україні військового стану.

Ухвалою суду від 18.02.2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні.

В судовому засіданні 27.02.2026 року представник позивача ОСОБА_5 , позовну заяву підтримала у повному обсязі, просила задовольнити, посилаючись на обставини, які викладені в позовній заяві, також зазначила, що сам факт введення воєнного стану в Україні не є обставиною, що звільняє відповідача від виконання ним обов`язку з повернення боргу.

Представник відповідача адвокат Стадніченко Я.М. в судовому засіданні, зазначила, що Відповідачем підтверджено укладання договору позики та отримання від Позивача коштів, однак через введення в Україні воєнного стану, останній не мав змоги повернути вчасно грошові кошти, отримані за договором позиви від 01.03.2021 року. Також просив врахувати це при розподілі судових витрат.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши та дослідивши у сукупності докази у справі, суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до вимог ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно до ст. ст. 81, 83 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Відповідно до ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Судом встановлено, що 01.03.2021року між позивачем ОСОБА_1 та відповідачем ОСОБА_2 було укладено договір позики та оформлено боргову розписку, за яким відповідачу було передано у позику грошові кошти в сумі 5076735 гривень, що є еквівалентом 150.000,00 (сто п`ятдесят тисяч) Євро за офіційним курсом Національного банку України (1Євро=33,8449 гривень) станом на дату передачі грошових коштів – 01.03.2021року.

Передачу грошових коштів було здійснено в момент підписання цього договору, що було відображено у розписці в присутності двох свідків: ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Згідно п.2 Договору, Сторони за цим договором домовилися про те, що:

а) договір позики є безпроцентним;

б) остаточний розрахунок щодо повернення суми позики має бути здійснено не пізніше 31.12.2022 року. При цьому повна сума позики, що підлягає поверненню на день остаточного розрахунку має становити еквівалент суми 150 000 (сто п`ятдесят тисяч) Євро за офіційним курсом НБУ станом на дату здійснення повернення грошових коштів.

в) виконання зобов`язання за договором має бути здійснено готівкою у межах міста Запоріжжя, за місцем проживання Позикодавця, або за іншою адресою вказаною Позикодавцем.

На підтвердження укладення договору позики та фіксації умов позики - відповідачем було викладено розписку, за змістом якої встановлено наступне: ОСОБА_2 в присутності двох свідків – ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , отримав від ОСОБА_1 грошові кошти в сумі в сумі 5076735 гривень, що є еквівалентом 150.000,00 (сто п`ятдесят тисяч) Євро за офіційним курсом Національного банку України (1Євро=33,8449 гривень) станом на дату передачі грошових коштів – 01.03.2021року.

Таким чином судом встановлено, що договором позики від 01.03.2021 сторони узгодили всі істотні умови щодо суми грошових коштів, строків їх повернення. Факт написання розписки сторонами не заперечується. В матеріалах справи міститься оригінал договору та боргової розписки.

На час подання позову та під час розгляду справи відповідач ОСОБА_2 не повернув борг позивачу ОСОБА_1 .

Згідно до ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Відповідно до ч.2 ст. 1047 ЦК України, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно ч.1 ст.1049 ЦК України – позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною 3 ст. 1049 ЦК України встановлено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до правового висновку, викладеному у постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 року № 6-50 цс16, письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, а й передачі грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, незалежно від найменування документа, і залежно від установлених результатів робити відповідні правові висновки.

Таким чином, на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах ВС (ч.4 ст.263 ЦПК України).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 року у справі №464/3790/16-ц зазначила, що за своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов`язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який боржник видає кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Згідно з вимогами статті 545 ЦК України прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов`язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.

Зміст наведених норм у сукупності свідчить про те, що прийняття виконання зобов`язання по поверненню позики підлягає документальному оформленню та має підтверджуватися відповідною розпискою позикодавця про погашення боргу за позикою або розпискою про неможливість повернути борговий документ.

Судом встановлено, що строк повернення грошового боргу згідно умов договору позики, укладеного між сторонами та розписки від 01.03.2021 року визначено до 31.12.2022 року.

Із урахуванням встановлених обставин справи суд вважає, що наявність оригіналу боргової розписки у позикодавця свідчить про те, що боргове зобов`язання відповідачем ОСОБА_2 не виконане, що повністю узгоджується з практикою Верховного Суду, висловленою у Постанові від 02.03.2020 року у справі №355/1301/18.

Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ч.2 ст.533 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

Згідно зі ст.ст. 610, 612 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Водночас при стягненні судом заборгованості в еквіваленті іноземної валюти за курсом Національного банку України на день виконання рішення в судовому рішенні зазначається лише одна сума боргу (в іноземній валюті), а сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається державним / приватним виконавцем на момент здійснення боржником платежу в ході виконання судового рішення.

Подібного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року по справі № 500/5194/16.

Згідно зі статтею 99 Конституції України грошовою одиницею України є гривня. Водночас Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання на території України грошових одиниць іноземних держав.

За змістом статті 524 ЦК України грошовим визнається зобов`язання, виражене у грошовій одиниці України - гривні, проте в договорі сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ч.2 ст.233 ЦК України, якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.

У справі 500/5194/16-ц від 11.09.2024 року Велика Палата Верховного Суду зазначила, що вже неодноразово висновувала, що у цивільному законодавстві відсутня заборона на укладення правочинів, предметом яких є іноземна валюта, крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги.

Такий підхід до розуміння правової природи іноземної валюти як валюти зобов`язання є усталеним і послідовним у практиці Великої Палати Верховного Суду (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16, від 23 жовтня 2019 року у справі № 723/304/16, від 09 листопада 2021 року у справі № 320/5115/17), а підстав для відступу від нього відсутні.

Велика Палата Верховного Суду нагадує зміст частини другої статті 533 ЦК України, згідно з якою якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, що у випадку наявності спору між сторонами та його вирішення судом відповідає дню виконання судового рішення.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Оскільки судом під час розгляду справи було встановлено факт невиконання відповідачем ОСОБА_2 свого обов`язку по поверненню позивачу суми позики, тобто встановлено факт порушення виконання грошового зобов`язання, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивача, суми позики у розмірі сумі 5076735 гривень, що є еквівалентом 150.000,00 (сто п`ятдесят тисяч) Євро за офіційним курсом Національного банку України.

Таким чином, з`ясувавши обставини справи та надавши належну оцінку зібраним у справі доказам, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд прийшов до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат суд виходить з наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 2 ст. 142 ЦПК України, у разі укладення мирової угоди, відмови від позову, визнання позову відповідачем на стадії перегляду рішення в апеляційному чи касаційному порядку суд у відповідній ухвалі у порядку, встановленому законом, вирішує питання про повернення скаржнику (заявнику) з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого ним при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги, а в разі якщо домовленості про укладення мирової угоди, відмову позивача від позову або визнання позову відповідачем досягнуто сторонами за результатами проведення медіації - 60 відсотків судового збору, сплаченого при поданні відповідної апеляційної чи касаційної скарги.

Позивач за подання позовної заяви сплатив судовий збір у сумі 15140 гривень, що підтверджується квитанцією №2222-0810-2332-8972 від 03.12.2025 року.

У зв`язку з визнанням позову відповідачем до початку розгляду справи по суті, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 50 відсотків судового збору, сплаченого позивачем, тобто 7570 грн., а також позивачеві слід повернути з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову.

Керуючись ст. ст.10, 12, 13, 18, 76, 81, 83, 89, 141, 142, 206, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 150 000,00 Євро (сто п`ятдесят тисяч Євро) заборгованості у еквіваленті в національній валюті за офіційним курсом НБУ станом на дату здійснення повернення грошових коштів.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 7570 грн. (сім тисяч п`ятсот сімдесят гривень).

Повернути ОСОБА_1 з державного бюджету 50 % судового збору, у розмірі 7570 грн. (сім тисяч п`ятсот сімдесят гривень), сплачених 03.12.2025 року при поданні позову.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення буде складено 05.03.2026 року.

Інформація про учасників справи відповідно до п. 4 ч. 5 ст. 265 Цивільного процесуального кодексу України:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Відповідач – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса : АДРЕСА_2 .

Суддя: Баруліна Т. Є.