Рішення від 02 лютого 2026 р. у справі №611/232/23 — Барвінківський районний суд Харківської області

Справа №611/232/23

Провадження №2/611/3/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(повне)

30 січня 2026 року Барвінківський районний суд Харківської області в складі:

головуючого - судді Коптєва Ю.А.,

за участю секретаря – Ведмідь І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Барвінкове в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди,

в с т а н о в и в:

ОСОБА_1 звернувся до суду з заявою до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди. В обґрунтування позову зазначив, що 12 липня 2023 року близько 01.20 години, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебуваючи на вул. Центральній м.Барвінкове Харківської області, навпроти домоволодіння, 49, з невстановлених мотивів, спричинив механічні пошкодження належному його автомобілю, чим завдав йому матеріальну шкоду на загальну суму 118447 грн. 87 коп., відповідно до висновків щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № ЕР-40/07-23 від 26 липня 2023 року.

Як вказує позивач, по даному факту відділенням поліції № 1 Ізюмського районного управління поліції ГУНП в Харківській області проведено перевірку, за результатами якої мені надано письмову відповідь про прийняте рішення № 2824/119-69/01-23 від 31.07.2023 року.

ОСОБА_1 , посилаючись на викладене та ст.ст.1166, 1192 ЦК України, просив стягнути з ОСОБА_2 , матеріальну шкоду у розмірі 118 447, 87 грн.

Ухвалою судді Барвінківського районного суду Харківської області від 09 серпня 2023 року провадження у справі відкрито в порядку спрощеного позовного провадження.

Позивач в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи без його участі.

Представник відповідача ОСОБА_3 в судовому засідання проти позову заперечувала, вказала, що позов необґрунтований, доказів на підтвердження позовних вимог відповідачем не надано.

Дослідивши наявні матеріали справи, вислухавши пояснення сторін, допитавши свідків, оцінивши належність, допустимість, достовірність доказів кожного окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, дослідивши та перевіривши усі обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

За положеннями ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Статтями 1, 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ст. ст. 15, 16 ЦК України, ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних цивільних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Частина друга статті 129 Конституції України визначає основні засади судочинства, однією з яких згідно з пунктом 3 вказаної частини є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Принцип змагальності під час розгляду справи судом визначає можливості й обов`язки сторін щодо доказування.

Зі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_1 вбачається, що ОСОБА_1 належить автомобіль Nissan Qashqai, реєстраційний номер НОМЕР_2 (а.с.6).

З висновку щодо вартості матеріального збитку заподіяного власнику колісного транспортного засобу № ЕР-40/07-23 від 26 липня 2023 року, складено суб`єктом оціночної діяльності ОСОБА_4 вбачається, що вартість матеріального збитку завданого механічними пошкодженнями автомобіля Nissan Qashqai, реєстраційний номер НОМЕР_2 , складає 118 447, 87 грн.

З листа №2824/119-69/01-23 від 31.07.2023 Відділення поліції №1 Ізюмського РУП ГУНП в Харківській області, вбачається, що співробітниками відділення було прийнято рішення про припинення подальшого розгляду звернення ОСОБА_1 за №1348 від 12.07.2023, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_2 складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 194 КК України.

Приписами ч. 1-3 ст.22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

При цьому, юридичною підставою відповідальності є склад цивільного правопорушення, елементами якого є шкода, протиправна поведінка, причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою, вина, і за відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.

Шкода - це зменшення або знищення майнових чи немайнових благ, що охороняються законом. Протиправною є поведінка, що не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення майнових прав та інтересів іншої особи і спричинила заподіяння шкоди. Причинний зв`язок як елемент цивільного правопорушення є зв`язок протиправної поведінки і шкоди, що настала, при якому протиправність є причиною, а шкода - наслідком.

Відповідно до частини другої статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоду завдано не з її вини.

Таким чином, цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини; якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди.

Аналіз наведених норм, з урахуванням визначених цивільно-процесуальним законодавством принципів змагальності і диспозитивності цивільного судочинства, дає підстави для висновку, що законодавством не покладається на позивача обов`язок доказування вини відповідача у заподіянні шкоди. Разом з тим, потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 вересня 2018 року, справа № 761/6010/15-ц, провадження № 61-15835 св 18.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно ч. 2 ст.78 ЦПК України, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що підставою для цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди у такому випадку є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними.

В даному випадку, позивачем не надано обґрунтованих та належних доказів, які підтверджують завдання матеріальної шкоди саме відповідачем ОСОБА_2 , які відповідають критеріям щодо їх достатності, належності та допустимості. Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 факт заподіяння механічних пошкоджень автомобілю належному ОСОБА_1 саме відповідачем ОСОБА_2 не підвередили.

Отже, враховуючи те, що твердження позивача без обґрунтування їх належними доказами є припущеннями, суд не бере їх до уваги, оскільки, відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивачем не доведено факт завдання механічних пошкоджень автомобілю саме відповідачем, тому суд приходить до висновку, що відсутні складові цивільно-правової відповідальності, що є підставою для відмови в позовних вимогах ОСОБА_1 повністю.

Статтею 263 ЦПК України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріально права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене, керуючись ст.ст.10, 11, 12, 13, 258, 259, 263, 265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, - відмовити повністю.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Харківського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне найменування сторін:

1.Позивач – ОСОБА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;

2.Відповідач – ОСОБА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Дата складення повного судового рішення 03 лютого 2026 року.

Суддя Ю.А. Коптєв