Рішення від 24 лютого 2026 р. у справі №351/2323/24 — Снятинський районний суд Івано-Франківської області

Справа №351/2323/24

Номер провадження №2/351/34/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 лютого 2026 року м. Снятин

Снятинський районний суд Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Калиновського М.М.,

за участі секретаря - Равлюк М.І.,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника позивача- ОСОБА_2 ,

представника відповідача- ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Снятині справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу адміністративних послуг ( ЦНАП ) Снятинської міської ради, про визнання недійсними договорів, визнання права власності на майно та витребування майна, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу адміністративних послуг ( ЦНАП ) Снятинської міської ради про визнання недійсними договорів, визнання права власності на майно та витребування майна .

Позовні вимоги мотивував тим, що він є співвласником майнових паїв колишнього колективного сільськогосподарського підприємства "Верховина" Снятинського району Івано-Франківської області, що підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена КСП серії НОМЕР_1 , виданого 18.04.2024 року на ім`я ОСОБА_1 . Снятинською міською радою відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 25.07.2000 року. Його частка визначена в розмірі 25934 грн.

У позові зазначив, що у 2000-2003 р.р. проводилась реорганізація (розпаювання) майна колективного сільськогосподарського підприємства агрофірма «Верховина» Снятинського району. Колишнім членам агрофірми органами місцевого самоврядування були видані свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП (майнові сертифікати), якими вони могли скористатися в один із способів: об`єднати свій майновий пай з паями інших співласників, отримати майно в натурі у спільну часткову власність та передати його до новоствореної юридичної особи або передати його в оренду; отримати свій майновий пай в натурі індивідуально чи разом із членами своєї сім`ї і використати його на свій розсуд; відчужити пай будь-яким способом у встановленому законом порядку.

Однак, відповідач ОСОБА_5 умисно, з метою оформлення права власності та протиправного заволодіння приміщення телятника №1, піднавісом для сіна (1970 року побудови), які знаходяться у спільній частковій власності співвласників майнових паїв, підробила офіційні документи та використала завідомо підроблені нею документи: акт прийому передачі майна від 24.03.2011, рішення Тучапської сільської ради № 8 від 31.03.2011, свідоцтво про право власності на нерухоме майно від 05.07.2011, і таким чином незаконно заволоділа чужим майном.

16.09.2011 ОСОБА_5 на підставі договору купівлі- продажу, використавши підроблені документи, відчужила спірне майно ОСОБА_6 за 80 000 грн., а той, у свою чергу подарував вказане нерухоме майно на підставі договору дарування своїй доньці ОСОБА_7 , яка відчужила його ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу №861 від 01.03.2024р.

Рішенням Снятинського районного суду від 09.12.2015р. визнано незаконним рішення виконкому Тучапської сільської ради №8 від 31 березня 2011 р. про оформлення права власності на нежитлові приміщення, а саме: приміщення старої стайні (телятник №1) та піднавіс для сіна (1970 року побудови), які знаходяться по АДРЕСА_1 за ОСОБА_5 та визнано незаконним свідоцтво про право власності на нерухоме майно, видане ОСОБА_5 виконавчим комітетом Тучапської сільської ради 05.07.2011 р. на підставі рішення цієї ж ради №8 від 31 березня 2011 р., зареєстрованого ОКП «Коломийське МБТІ» 13 липня 2011 р. за реєстраційним номером 34051047, номер запису 732.

Вказує, що реєстрація права власності на спірне майно за ОСОБА_6 проведена з порушенням вимог чинного законодавства, поза волею власників цього майна та на підставі документів, які визнані судом незаконними. Згідно вимог чинного законодавства виділення зі складу пайового фонду майна в натурі окремим власникам чи групам власників за їх бажанням здійснюється підприємством-правонаступником (користувачем) на підставі рішення зборвів співвласників, однак таке рішення щодо виділення ОСОБА_5 майнового паю в натурі не приймалося.

Крім того, відповідно до п.51 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень підставою для реєстрації права власності на нерухоме майно, є відмітка на майновому сертифікаті підприємства-правонаступника (користувача) реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідчена підписом керівника такого підприємства та печаткою. Однак, на зворотній сторінці свідоцтва про право власності на майновий пай члена КСП ОСОБА_5 зазначено лише перелік майна й не зазначено керівника ПП "Ярослав і К" та відсутній його підпис, як керівника підприємства-користувача майна пайового фонду реорганізованого КСП "Верховина".

Оскільки рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_6 , а згодом і за ОСОБА_7 та за ОСОБА_4 у Державному реєстрі здійснено на підставі свідоцтва про право власності, яке судом визнано недійсним, то вказані рішення про державну реєстрацію права власності підлягають скасуванню, а право власності на спірне майно - телятник №1 та навіс для сіна - припиненню.

А тому, позивач змушений звернутись до суду із даним позовом та просив:

- визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу №3021 від 16.09.2011р., укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 про відчуження телятника №1 площею 1713,8 кв.м та навісу для сіна площею 395,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , рішення державного реєстратора №329192226252 від 02 квітня 2014 року про реєстрацію майна за ОСОБА_6 ;

- визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу №861 від 01.03.2024р., укладений між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 про відчуження телятника №1 площею 1713,8 кв.м та навісу для сіна площею 395,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 , рішення державного реєстратора №71858862 від 01 березня 2024 року про реєстрацію майна за ОСОБА_4 ;

- визнати за ОСОБА_1 право власності на телятник №1 площею 1713,8 кв.м та навісу для сіна площею 395,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ;

- витребувати у ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 приміщення телятника №1 площею 1713,8 кв.м та навісу для сіна площею 395,4 кв.м за адресою: АДРЕСА_1 ;

- стягнути із відповідачів на користь позивача понесені ним судові витрати.

Позивач та його представник у судовому засіданні позовні вимоги підтримали з підстав викладених у позові. Зокрема посилались на те, що ОСОБА_1 є власником майнових паїв КСП "Верховина", що підтверджується свідоцтвом на право власності на майновий пай члена КСП, а ОСОБА_5 підробила документи на право власності на спірне майно.

Представник відповідача ОСОБА_6 , адвокат Третяк Ю.В. у судовому засіданні позовні вимоги не визнав, заперечив проти їх задовлолення, оскільки даний спір неодноразово був предметом судового розгляду, вказав, що у позивача відсутні правові підстави для визнання за ним права власності на спірне майно.

Відповідачі ОСОБА_5 , ОСОБА_7 та представник відділу адміністративних послуг Снятинської міськоі ради у судове засідання не з`явились, хоча належним чином повідомлялись про час та місце розгляду справи.

Суд, дослідивши письмові матеріали, встановивши фактичні обставини справи, застосовуючи загальні засади цивільного законодавства справедливість, добросовісність та розумність, керуючись конституційним принципом верховенства права, оцінивши всебічно, повно та об`єктивно всі наявні у справі докази окремо та у сукупності, застосовуючи відповідні норми матеріального права, утверджуючи та забезпечуючи права людини і основоположні свободи сторін, враховуючи принцип неупередженості, суд приходить до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити з наступних підстав.

Згідно з частиною другою статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною першою ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Частина 1 статі 16 Цивільного кодексу України визначає, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно із пунктом 1 частини 2 статті 16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може грунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Судом встановлено, що згідно копії Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ІВ-ХІІ №001459, ОСОБА_1 має право на пайовий фонд майна колективного сільськогосподарського підприємства агрофірми "Верховина". Частка майна пайового фонду підприємства ОСОБА_1 визначена в розмірі 25934 грн.

Згідно зі статтею 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Вирішуючи спір про визнання права власності на підставі статті 392 ЦК України слід враховувати, що за змістом вказаної статті судове рішення не породжує право власності, а лише підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо відповідач не визнає, заперечує або оспорює його.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 02.05.2018 у справі № 914/904/17.

Отже, передумовами та матеріальними підставами для захисту права власності у судовому порядку, зокрема у визначений спосіб, є наявність підтвердженого належними доказами права власності особи щодо майна, право власності на яке оспорюється або не визнається іншою особою, а також підтверджене належними доказами порушення (невизнання або оспорювання) цього права на спірне майно.

Верховний Суд у постанові від 31.10.2019 р. у справі № 447/2434/16-ц зазначив, що у відповідності до ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по- перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою, подруге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина перша статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, у якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності.

Отже, враховуючи, що відповідно до статті 328 ЦК України набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти, суд при застосуванні цієї норми повинен встановити, з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, передбаченому статтею 392 ЦК України.

Звертаючись із позовними вимогами, позивач посилався на видачу йому Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ІВ-ХІІ №001459.

Згідно зі статтею 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

У пункті 2 Методики уточнення складу і вартості пайових фондів майна членів колективних сільськогосподарських підприємств, у тому числі реорганізованих, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, зазначено, що майновий пай - це частка майна члена підприємства у пайовому фонді, виражена у грошовій формі та у відсотках розміру пайового фонду

Згідно з пунктами 13, 14 Порядку визначення розмірів майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств та їх документального посвідчення,затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2001 року № 177, майновий пай члена підприємства документально підтверджується свідоцтвом про право власності на майновий пай члена підприємства за зразком згідно з додатком. Свідоцтво видається сільською, селищною або міською радою згідно зі списком осіб, які мають право на майновий пай підприємства.

Відповідно до пункту 8 Порядку розподілу та використання майна реорганізованих колективних сільськогосподарських підприємств, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики України від 14 березня 2001 року № 62, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 04 квітня 2001 року за № 305/5496 (далі - Порядок № 62), кожен із співвласників має право скористатися своїм майновим паєм в один із таких способів: об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність та передати його до статутного (пайового) фонду новостворюваної юридичної особи, у тому числі до обслуговуючого кооперативу; об`єднати свій майновий пай з паями інших співвласників, отримати майно у натурі у спільну часткову власність, укласти договір про спільне володіння, користування і розпорядження майном та передати його в оренду; отримати свій майновий пай у натурі індивідуально чи разом із членами своєї сім`ї і використати його на свій розсуд; відчужити пай будь-яким способом в установленому законом порядку.

Належними правовстановлюючими документами, які є підставою для державної реєстрації права власності у зв`язку із виділенням нерухомого майна в натурі власникам майнових паїв членів колективних сільськогосподарських підприємств, є: 1. свідоцтво про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства (майновий сертифікат) з відміткою підприємства правонаступника реорганізованого колективного сільськогосподарського підприємства про виділення майна в натурі, засвідченою підписом керівника такого підприємства та печаткою; 2. акт приймання-передачі нерухомого майна, виданий підприємством-правонаступник (користувач) майна.

Таким чином, належним доказом виділення майна в натурі конкретному власнику є акт приймання-передавання майна з відміткою про виділення майна в натурі у Свідоцтві про право власності на майновий пай.

Однак такі докази виділення спірного майнв в натурі у позивача відсутні.

Наявність у позивача Свідоцтва про право власності на майновий пай члена колективного сільськогосподарського підприємства серії ІВ-ХІІ №001459, виданого Снятинською міською радою 18 квітня 2024 року, відповідно до списку осіб, які мають право на майновий пай, затвердженого зборами співвласників 25.07.2000р., частка якого визначена в розмірі 25 934 грн., засвідчує право ОСОБА_1 виключно право на майновий пай, а не на конкретне майно пайового фонду.

Відповідно до п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 №14 «Про судове рішення у цивільній справі», враховуючи принцип безпосередності судового розгляду, рішення може бути обґрунтоване лише доказами, одержаними у визначеному законом порядку та дослідженими в судовому засіданні.

В рішенні Європейського суду з прав людини в справі «Ващенко проти України» (Заява № 26864/03) від 26 червня 2008 року зазначено, що у суду відсутні повноваження на вихід за межі принципу диспозитивності і змагальності та збирання доказів на користь однієї із зацікавлених сторін.

Також в своїх рішеннях Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (п.1 ст.32 Конвенції) неодноразово наголошував, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом».

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обгрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обгрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення у справі "Проніна проти України", №63566/00, параг. 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд враховує положення ст. 141 ЦПК України, якою передбачено, що при відмові в задоволенні позовних вимог судові витрати понесені позивачем по сплаті судового збору відшкодуванню не підлягають.

На підставі ст.ст.15, 316, 319, 387 ЦК України, керуючись ст.ст.4, 12, 13, 81, 247, 263-265,268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , Державного реєстратора речових прав на нерухоме майно відділу адміністративних послуг ( ЦНАП ) Снятинської міської ради про визнання недійсними договорів, визнання права власності на майно та витребування майна - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції з дня його проголошення. У разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Головуючий: Михайло КАЛИНОВСЬКИЙ