Вирок від 04 березня 2026 р. у справі №197/280/25 — Широківський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 197/280/25

Провадження № 1-кп/197/2/26

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року с-ще Широке

Широківський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді ОСОБА_1 ,

за участю секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 (в режимі відеоконфернеції),

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисниці – адвокатки ОСОБА_5 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду с-ща Широке обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12025041610000092 від 01 березня 2025 року за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Широке, Широківського району, Дніпропетровської області, громадянина України, з середньо спеціальною освітою, працює електромонтером з ремонту та обслуговування електроустаткування в копровому цеху ПАТ "АрселорМіттал Кривий Ріг", на обліках лікарів нарколога та психіатра не перебуває, одружений, зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий,

- у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України,

встановив:

як вбачається із обвинувального акту, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, за наступних обставин:

відповідно до ст. 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком кожного громадянина України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону. Згідно із ст.ст. 1, 2 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", військова служба є державною службою особливого характеру, яка пов`язана із захистом Вітчизни. Одним із видів військової служби є військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період, на яку відповідно до ст. 39 вказаного Закону призиваються резервісти та військовозобов`язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації. Відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022 (зі змінами, внесеними Указами Президента України № 133/2022 від 14.03.2022, № 259/2022 від 18.04.2022, № 341/2022 від 17.05.2022, № 573/22 від 12.08.2022, № 757/22 від 07.11.2022, № 58/2023 від 06.02.2023, № 451/2023 від 26.07.2023, № 734 від 06.11.2023, № 49/2024 від 05.02.2024, № 271/2024 від 06.05.2024, № 469/2024 від 23.07.2024, № 740/2024 від 28.10.2024, № 26/2025 від 14.01.2025) в Україні введено воєнний стан. Відповідно до Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України № 2105-ІХ від 03.03.2022 "Про загальну мобілізацію", у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п. 1, 17, 20 ч. 1 ст. 106 Конституції України, оголошено загальну мобілізацію, строк проведення якої продовжено Указами Президента України № 342/2022 від 17.05.2022, № 574/2022 від 12.08.2022, № 758/2022 від 07.11.2022, № 59/2023 від 06.02.2023, № 452/2023 від 26.07.2023, № 735/2023 від 06.11.2023, № 50/2024 від 05.02.2024, № 272/2024 від 06.05.2024, № 470/2024 від 23.07.2024, № 741/2024 від 28.10.2024, № 27/2025 від 14.01.2025.

24 лютого 2022 року ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі за текстом - ІНФОРМАЦІЯ_3 ) розпочато призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа військовозобов`язаних та резервістів.

ОСОБА_4 , будучи військовозобов`язаним та перебуваючи на обліку в 2-му відділі Криворізького РТЦКтаСП, відповідно до довідки військово-лікарської комісії від 17.01.2025 № 318 визнаний придатним до проходження військової служби. 17 лютого 2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_4 , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 здійснено вручення бойової повістки про явку до збірного пункту на 17.02.2025, у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, для відправки до відповідного підрозділу військової частини. У свою чергу, військовозобов`язаний ОСОБА_4 отримав вказану вище повістку про виклик під підпис. Після чого, військовозобов`язаний ОСОБА_4 , всупереч вимогам ст. 65 Конституції України, п. 10 ст. 1 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу", ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію", Указу Президента України №69/2022 від 24.02.2022 "Про загальну мобілізацію", затвердженого Законом України №2105-ІХ від 03.03.2022, п. 1 додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого Постановою КМУ № 1487 від 30.12.2022, з метою ухилення від призову за мобілізацією в особливий період, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, умисно, будучи належним чином попередженим про час прибуття, будучи придатним за станом здоров`я для проходження військової служби під час мобілізації в особливий період, без поважних причин, відмовився від явки на зазначене місце та на зазначений в бойовій повістці час, а саме 17.02.2025 на 10:30, до збірного пункту ІНФОРМАЦІЯ_4 , що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , тим самим не з`явився для відбуття проходження військової служби, ухилившись таким чином від призову за мобілізацією в особливий період.

04 березня 2025 року ОСОБА_4 вдруге був ознайомлений зі змістом бойової повістки про необхідність прибуття до 2-го відділу Криворізького РТЦКтаСП на 04.03.2025, у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, однак відмовився отримувати вказану повістку та знову категорично відмовився прибувати до збірного пункту, тим самим продовжив реалізовувати свій умисел, направлений на ухилення від призову на військову службу під час мобілізації в особливий період.

В судовому засіданні ОСОБА_4 вини у вчиненому не визнав та вказав, що з початку війни він з`являвся у ТЦКтаСП добровільно і заявляв, що хотів би пройти альтернативну невійськову службу через релігійні переконання, залишив довідку і заяву. Далі, в лютому 2025 року, його викликали в 2-й відділ Криворізького РТЦКтаСП. Він з`явився 17.02.2025 та йому вручили бойову повістку і сказали, що його зараз же направлюсь до військової частини. Після чого, ОСОБА_4 заявив, що хоче пройти альтернативну невійськову службу, тому що являється членом релігійної організації "Свідки Єгови", але йому відмовили і відпустили додому. Після цього, в березні він також з`явився в 2-й відділ Криворізького РТЦКтаСП і заявив, що просить замінити йому військовий обов`язок невійськовою альтернативною службою, пояснив, що не може вчитися воювати, не може брати до рук зброї, для нього є неприйнятним військова служба вцілому, військова присяга, виконання військових наказів. Зазначив, що таким чином ОСОБА_4 не хотів ухилитися від призову, а бажав замінити військовий обов`язок на альтернативний невійськовий обов`язок, зазначивши, що хоче бути корисним для своєї держави. Членом релігійної організації "Свідки Єгови" ОСОБА_4 був з дитинства, його батьки також члени цієї організації, а 2008 року уже охрестився. Коли був призовником, то подавав заяву про альтернативну невійськову службу, але йому відмовлено в альтернативній невійськовій службі через невчасне подання заяви, а в подальшому через досягнення граничного віку, його визначили як військовозобов`язаного. Вказав, що відмовився від відправки до військової частини, так як це є неприйнятним для його сумління і переконань. Першу повістку на 17.02.2025 він отримав особисто, а від другої на 04.03.2025 відмовився у отриманні під відеозапис, що не заперечує.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні показав, що проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зазначив, що він, виконуючи обов`язки чергового у 2-му відділі Криворізького РТЦКтаСП, разом із головним сержантом ОСОБА_7 , на початку 2025 року вручав ОСОБА_4 бойову повістку. Вона означала, що ОСОБА_4 повинен з`явитися до 2-го відділу Криворізького РТЦКтаСП на відправку до в/ч - це навчальний центр, на певний час і дату для відправки у військову частину, про що він усно роз`яснив військовозобов`язаному ОСОБА_4 , однак в подальшому свідок вказав, що не пам`ятає, чи роз`яснював ОСОБА_4 дату і час прибуття за повісткою. Але ОСОБА_4 відмовився в її підписанні, пояснивши, що є членом релігійної організації "Свідки Єгови", не має права брати в руки зброю. Після цього, він покинув приміщення ІНФОРМАЦІЯ_4 і не прибув на відправку на військову службу у військову частину. Цю повістку свідок залишив групі контролю при ІНФОРМАЦІЯ_5 . Свідок вказав, що має зброю, яку отримав як військовослужбовець та обслуговує її.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні вказав, що він проходить військову службу на посаді старшого інструктора 2-го відділу Криворізького РТЦКтаСП, за ним закріплена зброя. Вказав, що він був присутній під час вручення бойової повістки для ОСОБА_4 для відправки у військову частину, де проходять базову військову підготовку - це не бойова частина. Вручали на початку 2025 року та останній відмовився від отримання такої, посилаючись на релігійні переконання так як є свідком ОСОБА_8 , про що показував довідку. Повістку вручав військовослужбовець ОСОБА_6 , а свідок ОСОБА_7 тримав відеокамеру, на яку все фіксував. Однак, на наступний день ОСОБА_4 не з`явився на сьому годину, тому на нього було складено матеріали про вчинення кримінального правопорушення. Зазначив, що ОСОБА_4 повідомлялося, що він може проходити військову службу і без зброї, виконуючи обов`язки, які не потребують отримання такої, при цьому до цієї в/ч НОМЕР_1 прибувають представники інших військових частин і вже відбирають собі військовослужбовців, які їм потрібні, тобто це можуть бути і кухарі, і на склади забезпечення, але ОСОБА_4 відмовився. Після того як ОСОБА_4 відмовився від отримання бойової повістки, свідок ОСОБА_7 разом із військовослужбовцем ОСОБА_6 доповіли про подію начальнику ОСОБА_9 . Більше нічого вони не складали, а матеріалами вже займалися інші люди, до чого свідок уже не залучався. На наступний день вони виїхали до ОСОБА_4 за місцем проживання, але його не знайшли.

Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що він проходить військову службу на посаді старшого офіцера ІНФОРМАЦІЯ_6 . Свідок зазначив, що ОСОБА_4 в лютому 2025 року було вручено під відеозапис бойова повістка на призов за мобілізацією на військову службу, по якій останній не з`явився. Потім в березні 2025 року, особисто свідок ОСОБА_10 вручав бойову повістку ОСОБА_4 , від вручення якої останній відмовився, посилаючись на релігійні переконання. Йому було роз`яснено, що під час військового часу такого поняття як "альтернативна" служба не існує, але існує служба в тилових частинах, є безліч військових спеціальностей, де навіть не передбачається закріплення за військовим зброї, зокрема бухгалтер, економіст, перукар тощо. Під час вручення повістки ОСОБА_4 , йому роз`яснювалося, що на наступний день йому потрібно на на 07:00 годину ранку з`явитися на відправку у військову частину.

Свідок ОСОБА_9 у судовому засіданні вказав, що є військовослужбовцем та проходить військову службу в ІНФОРМАЦІЯ_7 , є начальником цієї установи. Зазначив, що ОСОБА_4 був належним чином оповіщений та прибув до 2 відділку ІНФОРМАЦІЯ_4 , пройшов медичний огляд, після чого був визнаний військово-лікарською комісією придатним до проходження служби. На підставі Указу Президента України щодо проведення мобілізації на території України, у зв`язку з воєнним станом, після проведення з ним бесіди, ОСОБА_4 17.02.2025 було вручено бойову повістку під відеозаписом, а також його ознайомлення з наслідками його неявки. Після цього, військовозобов`язаний на відправку до ЗСУ не з`явився. На наступну добу було прийнято міри щодо його розшуку, виїхала комісія у складі: двох військовослужбовців, це капітан ОСОБА_11 та головний сержант Упіровець. Вони в складі комісії приїхали за місцем проживання ОСОБА_4 , але за місцем проживання двері ніхто не відкрив, з будинку не вийшов, що не дало можливості повторно вручити повістку для відправки до ЗСУ. При врученні цих бойових повісток свідок ОСОБА_9 не був присутнім, але йому доповіли про подію підпорядковані військовослужбовці. Була інформація, яка дійшла до ОСОБА_9 , що дана особа займається релігійною діяльністю, але ж відповідно до законодавства України, право на відстрочку, або якогось іншого права, щоб не проходити військову службу - правила не передбачають. Тому і були прийняті заходи щодо мобілізації ОСОБА_4 . Також була інформація, що ОСОБА_4 просив проходження альтернативної служби, ну оскільки, станом на зараз, альтернативна служба проводиться в мирний час, у військовий час такої служби не існує, тому йому вручили бойові повістки.

Свідок ОСОБА_12 в судовому засіданні вказав, що є свідком ОСОБА_8 та особисто знає ОСОБА_4 . Вони обоє належать до однієї релігійної громади. Познайомилися свідок з ОСОБА_4 ще в 1999 році на релігійному зібранні, коли ОСОБА_4 був ще дитиною, але разом з батьками постійно відвідував зібрання, а охрестився ОСОБА_4 десь у 2008 році. Він добровільно захотів стати свідком ОСОБА_8 уже будучи повнолітнім. І за те, що він робить багато справ, він ніякої зарплати не отримує. А по мірі його росту, як фізичного і був духовний його ріст, зараз ОСОБА_4 є священослужителем. ОСОБА_4 проповідує, допомагає людям, підтримує їх, допомагав у ремонті пошкоджених будинків і зараз допомагає багатьом людям. Свідку відомо, що ОСОБА_4 добровільно з`явився в ТЦК, пройшов необхідні обслідування, які йому вказували і, так як він є віруючою людиною, то за релігійними переконаннями, він не може бути військовослужбовцем, йому хотіли дати повістку на відправку в частину, але він відмовився, ну і через це щодо нього відкрили кримінальне провадження.

З досліджених в судовому засіданні матеріалів справи встановлено:

на підставі повідомлення Криворізького РТЦКтаСП від 28.02.2025 та рапорту про отримання повідомлення про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_4 за ознаками ст. 336 КК України, внесено відомості до ЄРДР 01.03.2025 та зареєстровано кримінальне провадження № 12025041610000092 за ст. 336 КК України (а.с. 1, 2, 3-6 т. 2);

згідно витягу з наказу начальника Криворізького РТЦКтаСП № 124 від 17.02.2025 "Про призов військовозобов?язаних на військову службу під час загальної мобілізації в складі команди № НОМЕР_2 ", та поіменного списку від 17.02.2025 № 1487 військовозобов?язаних, які призвані ІНФОРМАЦІЯ_8 і відправлені у складі команди в/ч НОМЕР_2 , військовозобов?язаного ОСОБА_4 , військове звання – солдат, призвано та відправлено у команду № НОМЕР_2 (а.с. 7, 8 т. 2);

згідно аркушу доведення вимог законодавства України щодо військового обов?язку і військової служби та попередження про відповідальність за їх порушення (а.с. 9 т. 2), ОСОБА_4 під особистий підпис 24.03.2023 доведено вимоги законодавства України щодо військового обов?язку і військової служби та здійснено попередження про відповідальність за їх порушення;

згідно протоколу огляду документів від 18.03.2025 (а.с. 30-32 т. 2) та розписки (а.с. 10, 39 т. 2), ОСОБА_4 особисто підписав розписку про те, що він отримав повістку 17.02.2025 о 10:20 на призов по мобілізації на 17.03.202_ на 10:30 в складі команди № НОМЕР_2 ;

згідно облікової картки ОСОБА_4 , довідки ВЛК № 318 від 17.01.2025, військово-облікового документу № 300920201425106100011 від 20.01.2025 (а.с. 11, 14, 15 т. 2), ОСОБА_4 взятий на військовий облік військовозобов?язаних Криворізького РТЦКтаСП 24.09.2018, має військове звання солдат, визнаний придатним до служби у в/ч забезпечення, ТЦКтаСП, ВВНЗ, НЦ, закладах (установа), медпідрозділах, підрозділах логістики, зв?язку, ОЗ, охорони;

згідно протоколу огляду документів від 18.03.2025 (а.с. 30-32 т. 2) та розписки про отримання повістки від 17.02.2025 (а.с. 10, 33 т. 2), ОСОБА_4 під особистий підпис отримав повістку о 10:20 17.02.2025 на призов по мобілізації на 10:30 17.02.202_;

згідно рапортів к-на ОСОБА_13 та гол.с-нта ОСОБА_14 від 18.02.2025 начальнику 2-го відділу у селищі Широке Криворізького РТЦКтаСП, військовозобов?язаний ОСОБА_4 , будучи оповіщеним та якому вручена бойова повістка на 18.02.2025, у встановлений термін до 2-го відділу Криворізького РТЦКтаСП не з?явився (а.с. 12. 13 т. 2);

згідно витягу з наказу начальника Криворізького РТЦКтаСП № 166 від 04.03.2025 "Про призов військовозобов?язаних на військову службу під час загальної мобілізації в складі команди № НОМЕР_1 ", військовозобов?язаного ОСОБА_4 , із військовим званням солдат, призвано та відправлено у команду № НОМЕР_1 , із визначенням часу шикування команди для інструктажу і відправки на стройовому плацу РТЦКтаСП – 14:10 04.03.2025 (а.с. 28 т. 2);

згідно акту відмови від отримання повістки на призов по мобілізації № 53/1 від 04.03.2025 (а.с. 29 т. 2), ОСОБА_4 відмовився від отримання бойової повістки на призов по мобілізації: текст повістки про явку на 14:00 04.03.2025 до 2-го відділу Криворізького РТЦКтаСП на відправку по мобілізації до в/ч НОМЕР_1 . Про що було доведено (озвучено) ОСОБА_4 о 14:00 04.03.2025, вручення бойової повістки здійснювали капітан ОСОБА_15 та гол.с-нт ОСОБА_16 ;

згідно протоколу огляду документів від 18.03.2025 (а.с. 30-32 т. 2) та повістки від 04.03.2025 (а.с. 34 т. 2), була оформлена повістка на солдата ОСОБА_4 з наказом прибути 04.03.2025 на відправку до в/ч за адресою: АДРЕСА_3 , із розпискою, що ОСОБА_4 отримав дану повістку о 14:00 04.03.2025 на призов по мобілізації, в якій відсутні підписи ОСОБА_4 ;

згідно протоколу огляду документу від 18.03.2025 (а.с. 37-38 т. 2) та відеозапису події (а.с. 39 т. 2), військовослужбовець ОСОБА_6 особисто вручив бойову повістку для ОСОБА_4 для явки до 2-го відділу Криворізького РТЦКтаСП за адресою: смт Широке, вул. Зарічна, 1, на 17.02.2025 о 10:30 для призову до в/ч НОМЕР_2 . Під час отримання ОСОБА_4 такої повістки, останній вказав, що не відмовляється від її отримання, однак відмовляється від військової служби, так як є свідком Єгови. При цьому, відеозапис події датований 17.02.2025 в період з 11:34:00 по 11:37:42. На відеозаписі зафіксовано, що ОСОБА_4 отримав уже заповнені кульковою ручкою повістку та розписку як цільний документ. Після чого, ОСОБА_4 проставив один підпис у верхній частині документу, а саме в розписці. Інших записів, зокрема часу і дати отримання даної повістки в розписці ОСОБА_4 не проставляв, а такі там уже були попередньо проставлені, а саме "отримав о 10:20 17.02.2025 на призов по мобілізації на 10:30 17.02.202_". Після чого, військовослужбовець ОСОБА_6 взяв даний цільний документ, розірвав на дві частини, одну частину, де розписка з особистим підписом ОСОБА_4 , залишив у себе, а іншу частину, де бойова повістка передав ОСОБА_4 та останній її отримав;

згідно протоколу огляду документу від 18.03.2025 (а.с. 37-38 т. 2) та відеозапису події (а.с. 40 т. 2), військовослужбовець ОСОБА_10 04.03.2025 особисто в голос вказав ОСОБА_4 "вручаю бойову повістку на призов по мобілізації ОСОБА_4 на 04.03.2025, попереджаю, неявка по бойовій повістці карається кримінальною відповідальністю за ст.336 КК України". Після чого, запитав чи зрозуміло, на що ОСОБА_4 махнув головою та вказав, що відмовляється від отримання повістки та просив альтернативну невійськову службу. При цьому, відеозапис події датований 04.03.2025 в період з 15:46:53 по 15:48:53. На відеозаписі зафіксовано, що ОСОБА_4 не отримав повістку. При цьому на відеозаписі не зафіксовано оголошення військовослужбовцем ОСОБА_10 для ОСОБА_4 часу та місця явки за такою повісткою, найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку, а лише вказано дату такої явки та наслідки неявки. Будь-яких відеозаписів складання акту відмови від отримання повістки на призов по мобілізації, який досліджений судом (а.с. 29 т. 2) не досліджено та таких суду учасниками справи не надано;

згідно довідок релігійної організації "Релігійний центр свідків Єгови в Україні" від 27.01.2025 № 1464 (а.с. 76 т. 1, а.с. 44, 73 т. 2) ОСОБА_4 є присвяченим охрещеним служителем Релігійного об?єднання свідків Єгови в Україні.

Як вбачається із досудової доповіді (а.с. 86-87 т. 1), ОСОБА_4 має середній рівень ризику вчинення нового кримінального правопорушення та середній рівень ризику небезпеки для суспільства, із можливістю виправлення особи без ізоляції від суспільства.

Відповідно до довідки Широківської філії Комунального підприємства "Криворізька центральна районна лікарня" Новопільської сільської ради" від 05.03.2025 № 91/25 (а.с. 23 т. 2), ОСОБА_4 в реєстрі наркологічних чи психічних хвороб не перебуває, за медичною допомогою не звертався.

Згідно характеристики депутата Широківської селищної ради ОСОБА_17 від 06.03.2025 (а.с. 25 т. 2), за місцем проживання скарг на поведінку ОСОБА_4 до селищної ради не надходило.

Заслухавши обвинуваченого ОСОБА_4 , свідків ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 та ОСОБА_12 , всебічно дослідивши всі обставини кримінального провадження, проаналізувавши та оцінивши кожний доказ, з точки зору належності, допустимості, достовірності та взаємозв`язку за внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:

відповідно до ст. 17 Конституції України, захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України. Забезпечення державної безпеки і захист державного кордону України покладаються на відповідні військові формування та правоохоронні органи держави, організація і порядок діяльності яких визначаються законом.

При цьому, ст. 35 Конституції України вказує, що кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. У разі якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку має бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Стаття 65 Конституції України презюмує, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

У ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права вказано, що кожна людина має право на свободу думки, совісті і релігії. Це право включає свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір і свободу сповідувати свою релігію та переконання як одноосібно, так і спільно з іншими, публічно чи приватно, у відправленні культу, виконанні релігійних і ритуальних обрядів та вчень. Ніхто не повинен зазнавати примусу, що принижує його свободу мати чи приймати релігію або переконання на свій вибір. Свобода сповідувати релігію або переконання підлягає лише обмеженням, які встановлено законом і які є необхідними для охорони суспільної безпеки, порядку, здоров`я і моралі, так само як і основних прав та свобод інших осіб.

Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод у ст. 9 "Свобода думки, совісті і релігії" зазначає, що кожен має право на свободу думки, совісті та релігії; це право включає свободу змінювати свою релігію або переконання, а також свободу сповідувати свою релігію або переконання під час богослужіння, навчання, виконання та дотримання релігійної практики і ритуальних обрядів як одноособово, так і спільно з іншими, як прилюдно, так і приватно. Свобода сповідувати свою релігію або переконання підлягає лише таким обмеженням, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах громадської безпеки, для охорони публічного порядку, здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Статті 3, 4 Закон України від 23 квітня 1991 року № 987-XII "Про свободу совісті та релігійні організації" вказують "Право на свободу совісті", а саме кожному громадянину в Україні гарантується право на свободу совісті. Це право включає свободу мати, приймати і змінювати релігію або переконання за своїм вибором і свободу одноособово чи разом з іншими сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, відправляти релігійні культи, відкрито виражати і вільно поширювати свої релігійні або атеїстичні переконання. Здійснення свободи сповідувати релігію або переконання підлягає лише тим обмеженням, які необхідні для охорони громадської безпеки та порядку, життя, здоров`я і моралі, а також прав і свобод інших громадян, встановлені законом і відповідають міжнародним зобов`язанням України. Та, "Рівноправність громадян незалежно від їх ставлення до релігії", за якою громадяни України є рівними перед законом і мають рівні права в усіх галузях економічного, політичного, соціального і культурного життя незалежно від їх ставлення до релігії. Будь-яке пряме чи непряме обмеження прав, встановлення прямих чи непрямих переваг громадян залежно від їх ставлення до релігії тягнуть за собою відповідальність, встановлену законом. Ніхто не може з мотивів своїх релігійних переконань ухилятися від виконання конституційних обов`язків. Заміна виконання одного обов`язку іншим з мотивів переконань допускається лише у випадках, передбачених законодавством України.

Згідно зі ст. 17 Закону України від 06.12.1991 № 1932-XII "Про оборону України" захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі -також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством.

З огляду на зазначене, кожен громадянин України має конституційні права та обов`язки, зокрема право на свободу світогляду і віросповідання та обов?язок захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, при цьому їх недотримання, порушення, невиконання має наслідком відповідальність, встановлену Законом. Однак, забезпечуючи вказані гарантії органи державної влади в Україні зобов`язані діяти виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст. 19 Конституції України).

Так, стаття 336 КК України передбачає ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Суб`єктом злочину є військовозобов`язаний громадянин, який перебуває у запасі, або резервіст.

Суб`єктивна сторона правопорушення характеризується прямим умислом. Тобто особа усвідомлює небезпечний і протиправний характер своїх вчинків, проте має намір і бажання так діяти, а саме досягти мети - уникнути самого призову за мобілізацією. Прямим умисел є тоді, коли особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (ч. 2 ст. 24 КК України). Усвідомлення суб`єктом суспільно небезпечного характеру свого діяння означає, що він усвідомлює всі фактичні обставини вчиненого діяння, які відповідають ознакам складу інкримінованого кримінального правопорушення, та одночасно розуміє, що вчинене ним діяння є шкідливим для суспільства. Передбачення є адекватним розумовим уявленням особи про неминучість чи можливість конкретних результатів своєї дії (бездіяльності). Бажання полягає у прагненні досягти чітко визначеної мети і спрямованості волі на її досягнення.

Об`єктом вказаного кримінального правопорушення є суспільні відносини у сфері переведення економіки, діяльності органів влади, самоврядування, інших сфер і галузей країни на функціонування у період воєнного стану, а Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань на організацію і штати воєнного часу. У більш вузькому розумінні це передбачений законом порядок підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань на рівні, що забезпечує вимоги національної безпеки. Додатковий обов`язковий об`єкт правопорушення - встановлений законом порядок комплектування Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань. Шкода, що спричиняється вказаному об?єкту посягання, характеризується такою протиправною поведінкою, коли особа, яка об?єктивно підпадає до призову за мобілізацію до лав Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань, в односторонньому порядку свідомо виключає себе із передбаченого законом процесу формування Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань на рівні забезпечення національної безпеки країни і її населення. Суспільна небезпека правопорушення полягає в тому, що ставиться під загрозу мобілізація, яка по своїй суті є комплексом заходів, які здійснюються в державі з метою переведення органів державної влади, місцевого самоврядування та деяких інших органів на функціювання в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань - на організацію і штати воєнного часу. При цьому, ефективно дати відсіч нападникам на країну чи виконати зобов`язання по спільній обороні від агресора без швидкої і своєчасної мобілізації неможливо. Тому, ухилення від призову до Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань з числа військовозобов`язаних громадян під час воєнних дій, які розпочались або передбачаються, створює загрозу для безпеки держави у сфері оборони.

Об?єктивна сторона виявляється в бездіяльності - ухиленні будь-яким способом від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Тобто, суттю кримінального правопорушення за ст. 336 КК України є не з`явлення у вказані в повістці місце, час і дату, без поважних причин військовозобов`язаного, придатного до військової служби, який перебуває у запасі, або резервіста, які отримали таку повістку, для призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, до Збройних Сил України або інших утворених відповідно до закону військових формувань.

Закон України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" встановлює правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності, повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів.

Згідно з ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов`язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов`язані Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері цивільного захисту). У повістці про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки зазначаються: 1) прізвище, ім`я та по батькові і дата народження громадянина, якому адресована повістка; 2) найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку; 3) мета виклику до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; 4) місце, день і час явки за викликом; 5) підпис (електронний цифровий підпис) посадової особи, яка видала (сформувала) повістку; 6) реєстраційний номер повістки; 7) роз`яснення про наслідки неявки і про обов`язок повідомити про причини неявки.

Судом встановлено, що військовослужбовцем 2-го відділу Криворізького РТЦКтаСП ОСОБА_6 17.02.2025 в період з 11:34:00 по 11:37:42 було вручено ОСОБА_4 повістку про явку на 17.02.2025 на 10:30 до РТЦКтаСП для відправки у військову частину. Вказані відомості підтверджуються відеозаписом події та протоколом огляду документу від 18.03.2025.

При цьому, бойова повістка – це офіційний письмовий документ індивідуального характеру, складений і виданий уповноваженим представником ТЦКтаСП, що стосується конкретно визначеної особи та який зобов`язує таку зазначену в ній конкретно визначену особу з`явитися у вказаний у цій повістці час, дату і місце до визначеного ТЦКтаСП. Тобто, такий документ має відповідати вимогам ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".

У судовому засіданні захисниця обвинуваченого – адвокатка ОСОБА_5 вказала на порушення представниками РТЦКтаСП порядку вручення бойових повісток ОСОБА_4 . Так, бойову повістку з явкою ОСОБА_4 на "10:30" 17.02.2025 вручено обвинуваченому після спливу такого терміну, а саме після "11:34" 17.02.2025, а бойову повістку з явкою ОСОБА_4 на "14:00" 04.03.2025 оголошено обвинуваченому після спливу такого терміну, тобто "15:37" 04.03.2025.

Судом з дослідженого відеозапису події від 17.02.2025 встановлено, що повістку ОСОБА_4 вручено після спливу терміну її дії, тобто обов?язок явки вказано на "10:30" 17.02.2025, однак вручена така уже після "11:34" 17.02.2025. А відтак, така повістка, маючи зобов?язальний характер щодо визначеної в ній особи та певний чітко визначений термін її дії, після спливу такого терміну не може бути дійсною, а є недійсною, а відтак не може тягнути за собою юридичних наслідків неявки на час, який уже минув, адже в іншому випадку, особа, яка викликається за такою повісткою, відразу ставиться у ситуацію порушення часу явки за повісткою. При цьому, із відеозапису події вручення вказаної повістки встановлено, що ОСОБА_4 проставив лише свій особистий підпис у розписці, однак дата і час отримання повістки у даній розписці уже були проставлені, а саме "10:20 17.02.2025", що не відповідає суті розписки, так як в останній дату та час отримання повістки мав проставляти особисто ОСОБА_4 .

Досліджені в судовому засіданні рапорти к-на ОСОБА_13 та гол.с-нта ОСОБА_14 від 18.02.2025 начальнику 2-го відділу у селищі Широке Криворізького РТЦКтаСП, мають відношення до дати - 18.02.2025, при цьому військовзобов?язаному ОСОБА_4 ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, неявка за бойовою повісткою на 18.02.2025 в обвинувачення не ставиться.

Щодо повістки від 04.03.2025, то з відеозапису події від 04.03.2025 та протоколу огляду документу від 18.03.2025 встановлено, що військовослужбовцем 2-го відділу Криворізького РТЦКтаСП ОСОБА_15 не було вручено безпосередньо таку, а доведено її зміст до військовозобов?язаного ОСОБА_4 04.03.2025 в період з 15:46:53 по 15:48:53. Однак, під час доведення змісту такої повістки, військовслужбовцем обмежено декламування в голос лише дати явки ОСОБА_4 та відповідальності за неявку такого. При цьому, таким військовослужбовцем не оголошено місце і час явки за викликом, найменування територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що видав повістку. А із самого змісту дослідженої судом бойової повістки від 04.03.2025 не встановлено зазначення в ній часу явки військовзобов?язаного, не зазначено військової частини, куди має бути призваний під час мобілізації, на особливий період, військовозобов?язаний ОСОБА_4 , разом з тим, в частині цільного документу де розміщено розписку, в графі "отримав" записано кульковою ручкою "14:00 04.03.2025", що не відповідає дійсності, так як така повістка не була безпосередньо отримана під розписку, а було здійснено оголошення змісту вголос при ОСОБА_4 із відеофіксацією змісту оповіщення в період "з 15:46:53 по 15:48:53" 04.03.2025.

Окрім того, суд зазначає, що досліджений у судовому засіданні акт відмови від отримання повістки на призов по мобілізації від 04.03.2025 № 53/1 судом визнається недопустимим доказом, так як останній складений та підписаний лише військовослужбовцями ОСОБА_15 та ОСОБА_18 , які є зацікавленими особами – військовслужбовцями 2-го відділу Криворізького РТЦКтаСП та які виконували покладені на них службові обов?язки по врученню бойової повістки ОСОБА_4 , при цьому без залучення будь-яких сторонніх осіб, які не перебувають у службових відносинах із 2-м відділом Криворізького РТЦКтаСП. Окрім того, суд зазначає, що в такому акті зазначено про "явку ОСОБА_4 на 14:00 04.03.2025, про що йому було доведено о 14:00 04.03.2025", однак таке спростовується відеозаписом події, відповідно до якого, ОСОБА_4 оповіщення по повістці на 04.03.2025 було здійснено після "15:46" 04.03.2025. Разом з тим, із витягу з наказу начальника Криворізького РТЦКтаСП № 166 від 04.03.2025 "Про призов військовозобов?язаних на військову службу під час загальної мобілізації в складі команди № НОМЕР_1 " встановлено, що шикування команди, в яку включений ОСОБА_4 , для інструктажу і відправки на стройову плацу РТЦКтаСП визначено о "14:10" 04.03.2025, однак ОСОБА_4 оголошення про явку відбулося після "15:46" 04.03.2025, при цьому в матеріалах справи відсутні будь-які інші відомості про формування на 04.03.2025 інших команд, куди був включений ОСОБА_4 , а відтак зазначене оповіщення не відповідало вимогам ч. 3 ст. 22 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" за своїм змістом щодо вимог до повістки, а така повістка від 04.03.2025, на час оповіщення ОСОБА_4 про явку для призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, втратила свою дію, так як термін її дії сплив та вона є недійсною, а відтак її невиконання не створює юридичних наслідків для ОСОБА_4 .

При цьому, в обвинувальному акті у сформульованому обвинуваченні не зазначено час, на який мав з`явитися ОСОБА_4 04.03.2025 до 2-го відділу Криворізького РТЦКтаСП, а обмежено лише вказівкою дати такої неявки, що входить у виклад події кримінального правопорушення.

Суд зазначає, що визначення ступеня деталізації опису обставин вчинення злочину належить до дискреційних повноважень прокурора, а тому викладається в обвинувальному акті у такому виді, як це вважає за необхідне прокурор.

Однак, відомості, надані обвинуваченому, повинні бути достатніми для повного розуміння останнім суті висунутого проти нього обвинувачення, що є необхідним для підготовки захисту.

До того ж, на етапі підготовчого провадження питання узгодженості викладення в обвинувальному акті фактичних обставин справи з формулюванням обвинувачення та правовою кваліфікацією кримінального правопорушення, як і конкретизація правової кваліфікації правопорушення, не можуть бути предметом розгляду у підготовчому судовому засіданні, а можуть бути перевірені лише на стадії судового розгляду.

Кримінальний процесуальний закон не надає повноважень суду до ухвалення вироку чи іншого рішення по суті справи перевіряти правильність визначення прокурором обсягу обвинувачення, зобов`язувати його змінювати цей обсяг, повертати за наслідком підготовчого судового засідання обвинувальний акт у зв`язку з неправильною кваліфікацією дій обвинуваченого тощо.

Визначення обсягу обвинувачення при направленні обвинувального акта до суду належить виключно до повноважень прокурора, адже в обвинувальному акті зазначаються ті фактичні обставини кримінального правопорушення, які прокурор (а не суд) вважає встановленими (постанова Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 03.07.2019 у справі № 273/1053/17).

До того ж, КПК України містить положення про зміну обвинувачення у суді, висунення додаткового обвинувачення, відмову від підтримки державного обвинувачення (ч. 2 ст. 337, ст. 338-340 КПК України), а також передбачає право суду вийти за межі зазначеного в обвинувальному акті висунутого обвинувачення у частині зміни правової кваліфікації кримінального правопорушення, якщо це покращує становище особи, стосовно якої здійснюється провадження (ч. 3 ст. 337 КПК України).

Отож, формулювання обвинувачення та правова кваліфікація кримінального правопорушення є дискреційними повноваженнями прокурора, а тому викладається в обвинувальному акті у такому виді, як це вважає за необхідне прокурор.

Таким чином, єдиним офіційним документом, який створює обов?язок військовозобов?язаному з?явитися у визначені дату, час та місце на призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період, є повітка. Однак, досліджені у судовому засіданні розписка про отримання повістки на "10:30" 17.02.2025 із відеозаписом її вручення від 17.02.2025 та відеозапис від 04.03.2025 оповіщення змісту повістки на 04.03.2025, цільного документу повістки з розпискою на 04.03.2025 та протоколу огляду документів від 18.03.2025 не підтверджують виникнення обов?язку у ОСОБА_4 на явку на військову службу під час мобілізації, на особливий період.

Згідно зі ст. 2 КПК України завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Відповідно до ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом. Сторони кримінального провадження мають рівні права на збирання та подання до суду речей, документів, інших доказів, клопотань, скарг, а також на реалізацію інших процесуальних прав, передбачених цим Кодексом.

Згідно з вимогами ст. 91 КПК України доказуванню у кримінальному провадженні підлягає, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення.

Обов`язок доказування зазначених обставин покладається на слідчого, прокурора та, в установлених КПК України випадках, на потерпілого.

Згідно ст. 92 КПК України обов`язок доказування обставин, передбачених ст. 91 КПК України, покладається на сторону обвинувачення, належності та допустимості доказів на сторону, що їх подає.

Відповідно до ст. 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи, тлумачаться на її користь. Такий обов`язок суду щодо забезпечення презумпції невинуватості і права на справедливий судовий розгляд передбачено також вимогами ч. 2 ст. 67 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, яка ратифікована Верховною Радою України 17.07.1997.

У ст. 94 КПК України зазначено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Тобто, внутрішнє переконання суду при оцінці доказів повинне ґрунтуватись на об`єктивному розгляді всіх обставин кримінального провадження в їх сукупності. При цьому не повинна мати місце наперед визначена упередженість при оцінці доказів, впевненість у винності особи, діям якої дається оцінка, безпідставне, необґрунтоване відкидання доказів, які свідчать про невинуватість особи.

Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" від 23.02.2006 передбачено можливість суду при розгляді справ застосовувати судову практику Європейського суду в якості джерела права.

У справі "Barbera, Messegu and Jabardo vs. Spain" від 06.12.1998 Європейський суд з прав людини встановив, що "принцип презумпції невинуватості вимагає, серед іншого, щоб, виконуючи свої обов`язки, судді не розпочинали розгляд справи з упередженої думки, що підсудний вчинив злочин, який йому ставиться в вину; обов`язок доказування лежить на обвинуваченні і будь-який сумнів має тлумачитися на користь підсудного".

Згідно з ч. 3 ст. 373 КПК України обвинувальний вирок ухвалюється лише за умови доведення у ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення, і не може ґрунтуватись на припущеннях.

Обвинувальний вирок може бути постановлений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом. Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов`язок, передбачений ст. 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред`явлено обвинувачення.

Необхідність дотримання судом вказаного стандарту також неодноразово була зафіксована в рішеннях Європейського Суду з прав людини, наприклад в рішенні від 18.01.1978 у справі "Ірландія проти Сполученого Королівства", в якому зазначив, що докази вини особи повинні випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростовних презумпцій факту.

В рішенні "Sevtap Veznedaroglu v Turkey" Європейський Суд з прав людини зазначив, що ніхто не повинен піддаватися покаранню за рішенням суду, якщо вина такої особи не доведена поза розумним сумнівом.

Суд обмежений у праві збору доказів вини обвинуваченого за власною ініціативою та, залишаючись об`єктивним і неупередженим, має створити необхідні умови для виконання сторонами їхніх процесуальних обов`язків та здійснення наданих їм прав, розглянути кримінальне провадження і постановити відповідне рішення. Суди при розгляді кримінальних справ не вправі перебирати на себе функції обвинувачення чи захисту.

Згідно з вимогами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Органом обвинувачення в ході судового розгляду не доведено поза розумним сумнівом те, що ОСОБА_4 був належно оповіщений про призов на військову службу під час мобілізації, на особливий період. Більше того, не доведено дійсність повісток від 17.02.2025 та 04.03.2025, термін дії яких закінчився до їх вручення та оголошення, та не доведення уповноваженими особами повного змісту повістки від 04.03.2025 при усному оповіщенні.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Згідно ч. 1 ст. 373 КПК України виправдувальний вирок ухвалюється у разі, якщо не доведено, що: 1) вчинено кримінальне правопорушення, в якому обвинувачується особа; 2) кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим; 3) в діянні обвинуваченого є склад кримінального правопорушення. Виправдувальний вирок також ухвалюється при встановленні судом підстав для закриття кримінального провадження, передбачених пунктами 1 та 2 ч. 1 ст. 284 цього Кодексу.

За таких обставин, суд вважає недоведеним, що була подія кримінального правопорушення, у якому обвинувачуються ОСОБА_4 , оскільки неявка за недійсними повістками про призов по мобілізації не створює юридичних наслідків у виді кримінальної відповідальності за ст. 336 КК України за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, а відтак суд приходить до висновку про необхідність постановлення відносно ОСОБА_4 виправдувального вироку за відсутністю події кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК України, в якому обвинувачується ОСОБА_4 .

Процесуальні витрати на залучення експертів у справі відсутні, цивільний позов не заявлявся, запобіжний захід до ОСОБА_4 не застосовувався, арешт на речові докази не накладався.

Долю речових доказів та документів необхідно вирішити в порядку ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 62 Конституції України, ст.ст. 370, 373, 374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати невинуватим у пред`явленому йому обвинуваченні за статтею 336 Кримінального кодексу України та виправдати, у зв`язку з відсутністю події кримінального правопорушення.

Речові докази та документи:

оригінал корінця розписки про отримання повістки про призов на 17 лютого 2025 року та оригінал розписки з повісткою про призов на 04 березня 2025 року – залишити при матеріалах справи.

Вирок може бути оскаржений шляхом подання апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду через Широківський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів із дня його проголошення.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.

Суддя ОСОБА_1