Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №420/38172/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

05 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/38172/25

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Димерлія О.О.,

суддів Шляхтицького О.І., Вербицької Н.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 року у справі №420/38172/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії

У С Т А Н О В И В:

12 листопада 2025 року ОСОБА_2 (далі – позивач) звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, у якій просив визнати протиправними та скасувати рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області, а саме:

- від 21.10.2025 року №31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 ;

- від 21.10.2025 року №510322600004749 про відкликання посвідки на постійне проживання громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 ;

- від 21.10.2025 року №5101130100019751 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити інформацію до територіальних органів Державної міграційної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України про протиправність і скасування рішення від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 ;

- зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити інформацію до Державної міграційної служби України про видалення з бази даних Державної міграційної служби України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданої 18.06.2022 року на ім`я громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 та посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , виданої 13.09.2010 року на ім`я громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 .

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що жодних дій, які могли б становити загрозу національній безпеці України та громадському порядку в Україні позивач не вчиняв, а оскаржувані рішення міграційної служби не містять опису обставин, які вказують на порушення ним приписів статті 12 Закону України "Про імміграцію". Окрім того, позивач зауважив, що відповідач не запрошував його під час розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію для надання пояснень, чим порушив вимоги пункту 23 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі – Порядок №1983).

За наслідками розгляду зазначеної справи Одеським окружним адміністративним судом 29 січня 2026 року прийнято судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено у повному обсязі.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 .

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 510322600004749 про відкликання посвідки на постійне проживання громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 .

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 5101130100019751 про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити інформацію до територіальних органів Державної міграційної служби України та Адміністрації Державної прикордонної служби України про визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області від 21.10.2025 року № 31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 .

Зобов`язано Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області направити інформацію до Державної міграційної служби України про видалення з бази даних Державної міграційної служби України інформації про недійсність посвідки на постійне проживання № НОМЕР_1 , виданої 18.06.2022 року на ім`я громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 , а також посвідки на постійне проживання серії НОМЕР_2 , виданої 13.09.2010 року на ім`я громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 .

Вирішуючи спір та задовольняючи позовні вимоги, окружний адміністративний суд виходив з того, що функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. Разом з цим, як установлено судом першої інстанції, з оскаржуваного рішення ГУ ДМС в Одеській області про відкликання дозволу на імміграцію не убачається виконання відповідачем обов`язку щодо всебічного вивчення подання, котре містить інформацію щодо можливих дій позивача, які могли б становити загрозу національній безпеці України та громадському порядку в Україні.

Як зауважено судом попередньої інстанції, ГУ ДМС в Одеській області не запитувало додаткову інформацію щодо підтвердження поведінки позивача, яка зазначена у поданні Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 08.10.2025 року, та до того ж відсутній конкретизований та документально підтверджений аналіз інформації, за результатами якого власне прийнято відповідне рішення.

Більше того, судом першої інстанції вказано про те, що право особи на безпосередню участь у проведенні процедури щодо скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме пунктом 23 Порядку № 1983. Відтак, особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

З урахуванням викладеного, окружний адміністративний суд дійшов висновку про те, що не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядалося питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Не погоджуючись із означеним рішенням суду, Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області (далі – скаржник) подано апеляційну скаргу, у якій посилаючись на неправильне застосування судом попередньої інстанції норм матеріального права, просить апеляційний суд скасувати оскаржуване рішення суду та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що подання Департаменту захисту національної державності Служби Безпеки України від 08.10.2025 року про скасування дозволу на імміграцію підготовлено в межах компетенції, визначеної Законом України «Про національну безпеку України», та Закону України «Про Службу безпеки України». При цьому, як зауважено скаржником, викладена в поданні Департаменту національної державності Служби Безпеки України інформація, з урахуванням відсутності у органу міграційної служби обґрунтованого сумніву щодо її достовірності, є достатньою підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до приписів статті 12 Закону України «Про імміграцію».

Насамкінець, скаржник вказує, що положення Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень. З урахуванням викладеного, на переконання скаржника, у відповідача були достатні підстави для прийняття спірних у цій справі рішень про скасування дозволу на імміграцію в Україну, про скасування посвідки на постійне проживання, та як наслідок ухвалення рішення про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 спростовує доводи апеляційної скарги, вказуючи на законність ухваленого рішення та просить його залишити без змін.

В силу приписів пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом норм процесуального права при установленні фактичних обставин у справі та правильність застосування норм матеріального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Як установлено судом першої інстанції та з`ясовано апеляційним судом, громадянин Республіка Молдови ОСОБА_4 отримав дозвіл на імміграцію в Україну на підставі п. 1 ч. 3 ст. 4 Закону України «Про імміграцію», як особа, яка є батьком громадянина України, а саме доньки ОСОБА_5 .

13.09.2010 року ОСОБА_2 був документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 . У подальшому, 18.06.2022 року ОСОБА_2 в порядку обміну документований посвідкою на постійне проживання № НОМЕР_1 .

09.10.2025 року до Головного управління ДМС в Одеській області надійшло подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року №5/2-1723, в якому містилась вимога про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_3 у відповідності до вимог п. 2 ч. 1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

Подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року № 5/2-1723 мотивоване тим, що за наявними даними громадянин Республіки Молдова ОСОБА_2 підтримує контакти з прихильниками терористичної ідеології, володіє контактами в адміністративних та міграційних органах нашої держави, підшуковує громадян з метою оформлення фіктивних шлюбів, а також надає сприяння іноземцям у легалізації на території нашої держави, зокрема, прихильниками радикального ісламу.

За наведених обставин, Департамент захисту національної державності ініціює питання про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_3 як особі, чиї дії становлять загрозу національній безпеці України.

На підставі вказаного вище подання, головним спеціалістом відділу імміграції та обробки заяв про оформлення посвідки на постійне проживання ГУ ДМС в Одеській області складений Висновок про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіка Молдови ОСОБА_3 . (т.1 а.с.39-45)

Як слідує зі змісту наведеного вище Висновку, органом міграційної служби вказано про те, що інформація, викладена у поданні Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року № 5/2-1723, є підставою для відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_3 у відповідності до вимог п. 2 ч.1 ст. 12 Закону України «Про імміграцію».

За наведених обставин, ГУ ДМС вважало за доцільне відкликати рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_3 , а також відкликати видані на його підставі посвідки на постійне проживання.

У зв`язку з чим, 21 жовтня 2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення №31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію, а також рішення про відкликання посвідки на постійне проживання - громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 . (т.1 а.с.22-23)

За наслідками прийняття означених рішень, 21.10.2025 року Головним управлінням Державної міграційної служби України в Одеській області прийнято рішення № 5101130100019751, яким вирішено примусово повернути до країни походження або третьої країни іноземця громадянина Республіка Молдова ОСОБА_1 та зобов`язано останнього покинути територію України у строк до 19.11.2025 року. (т.1 а.с.25-28)

Вважаючи вище вказані рішення ГУ ДМС в Одеській області протиправними та такими, що підлягають скасуванню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 1 статті 26 Конституції України іноземці та особи без громадянства, що перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, - за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України.

Згідно із частиною 1 статті 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Пунктом 6 частини першої статті 1 Закону України від 22.09.2011 року №3773-VI «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон № 3773-VI) визначено, що іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

Приписами статті 3 Закону № 3773-VI передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави.

Відповідно до частини 1 статті 4 Закону № 3773-VI іноземці та особи без громадянства можуть відповідно до Закону № 2491-ІІІ іммігрувати в Україну на постійне проживання.

За визначеннями частини 1 статті 1 Закону № 2491-ІІІ:

- імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

- іммігрант - це іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

- дозвіл на імміграцію - це рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

Статтею 3 Закону № 2491-ІІІ визначено, що правовий статус іммігранта в Україні визначається Конституцією України, цим Законом, іншими законами України та прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно із пунктом 2 частини 1 статті 12 Закону № 2491-ІІІ дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Згідно до частини 2 статті 13 Закону № 2491-ІІІ особа, стосовно якої прийнято рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна виїхати з України протягом місяця з дня отримання копії цього рішення.

Пунктом 21 Порядку провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 26 грудня 2002 року № 1983 (далі – Порядок №1983) передбачено, що дозвіл на імміграцію скасовується органом, який прийняв рішення про надання такого дозволу. Питання щодо скасування дозволу мають право порушувати ДМС, її територіальні органи та територіальні підрозділи, МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ та Держприкордонслужба або органи, які у межах наданих повноважень забезпечують виконання законодавства про імміграцію, якщо стало відомо про існування підстав для скасування дозволу на імміграцію.

Згідно із пунктом 22 Порядку № 1983 для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію у разі, коли ініціатором такого скасування є ДМС, її територіальні органи або територіальні підрозділи, ними складається обґрунтований висновок із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону № 2491-ІІІ, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

У разі коли ініціатором скасування дозволу на імміграцію є інший орган, зазначений в абзаці другому пункту 21 цього Порядку, для прийняття відповідного рішення цим органом складається обґрунтоване подання із зазначенням підстав для скасування дозволу, визначених статтею 12 Закону № 2491-ІІІ, що надсилається до органу ДМС, який прийняв рішення про надання такого дозволу.

Положеннями пункту 23 Порядку № 1983 визначено, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Згідно із підпунктом 1 пункту 64, пунктом 65 Порядку оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на постійне проживання, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 року №321 (далі - Порядок №321) посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі скасування дозволу на імміграцію в Україну відповідно до статті 12 Закону № 2491-ІІІ.

Рішення про скасування посвідки приймається керівником територіального органу/територіального підрозділу ДМС чи його заступником протягом п`яти робочих днів з дня надходження відомостей, які є підставою для її скасування.

Пунктами 6, 9 частини першої статі 1 Закону України «Про національну безпеку України» від 21.06.2018 року № 2469-VIII (далі - Закон № 2469-VIII) визначено, що:

- загрози національній безпеці України - явища, тенденції і чинники, що унеможливлюють чи ускладнюють або можуть унеможливити чи ускладнити реалізацію національних інтересів та збереження національних цінностей України;

- національна безпека України - захищеність державного суверенітету, територіальної цілісності, демократичного конституційного ладу та інших національних інтересів України від реальних та потенційних загроз.

Відповідно до частини першої статті 3 Закону № 2469-VIII державна політика у сферах національної безпеки і оборони спрямована на захист:

людини і громадянина - їхніх життя і гідності, конституційних прав і свобод, безпечних умов життєдіяльності;

суспільства - його демократичних цінностей, добробуту та умов для сталого розвитку;

держави - її конституційного ладу, суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності;

території, навколишнього природного середовища - від надзвичайних ситуацій.

Згідно із частиною другою статті 3 Закону № 2469-VIII основними принципами, що визначають порядок формування державної політики у сферах національної безпеки і оборони, є:

1) верховенство права, підзвітність, законність, прозорість та дотримання засад демократичного цивільного контролю за функціонуванням сектору безпеки і оборони та застосуванням сили;

2) дотримання норм міжнародного права, участь в інтересах України у міжнародних зусиллях з підтримання миру і безпеки, міждержавних системах та механізмах міжнародної колективної безпеки;

3) розвиток сектору безпеки і оборони як основного інструменту реалізації державної політики у сферах національної безпеки і оборони.

Фундаментальними національними інтересами України є:

1) державний суверенітет і територіальна цілісність, демократичний конституційний лад, недопущення втручання у внутрішні справи України;

2) сталий розвиток національної економіки, громадянського суспільства і держави для забезпечення зростання рівня та якості життя населення;

3) інтеграція України в європейський політичний, економічний, безпековий, правовий простір, набуття членства в Європейському Союзі та в Організації Північноатлантичного договору, розвиток рівноправних взаємовигідних відносин з іншими державами (частина третя статті 3 Закону № 2469-VIII).

Частиною 5 статті 3 Закону № 2469-VIII передбачено, що загрози національній безпеці України та відповідні пріоритети державної політики у сферах національної безпеки і оборони визначаються у Стратегії національної безпеки України, Стратегії воєнної безпеки України, Стратегії кібербезпеки України, інших документах з питань національної безпеки і оборони, які схвалюються Радою національної безпеки і оборони України і затверджуються указами Президента України.

За змістом частини другої статті 12 Закону № 2469-VIII до складу сектору безпеки і оборони входить, зокрема, Державна міграційна служба України, Служба безпеки України.

У відповідності із приписами частини 1 статті 19 Закону № 2469-VIII Служба Безпеки України є державним органом спеціального призначення з правоохоронними функціями, що забезпечує державну безпеку, здійснюючи з неухильним дотриманням прав і свобод людини і громадянина:

1) протидію розвідувально-підривній діяльності проти України; 2) боротьбу з тероризмом; 3) контррозвідувальний захист державного суверенітету, конституційного ладу і територіальної цілісності, оборонного і науково-технічного потенціалу, кібербезпеки, інформаційної безпеки держави, об`єктів критичної інфраструктури; 4) охорону державної таємниці.

Стратегія національної безпеки України затверджена Указом Президента України від 14.09.2020 року № 392/2020 (далі - Стратегія національної безпеки України).

Згідно із пунктом 5 Стратегії національної безпеки України, ураховуючи фундаментальні національні інтереси, визначені Конституцією України і Законом № 2469-VIII, пріоритетами національних інтересів України та забезпечення національної безпеки є:

відстоювання незалежності і державного суверенітету; відновлення територіальної цілісності у межах міжнародно визнаного державного кордону України; суспільний розвиток, насамперед розвиток людського капіталу; захист прав, свобод і законних інтересів громадян України; європейська і євроатлантична інтеграція.

Відповідно до пункту 10 Стратегії національної безпеки України сучасна модель глобалізації уможливила поширення міжнародного тероризму та міжнародної злочинності, зокрема у кіберпросторі, наркоторгівлі, торгівлі людьми, релігійного та ідеологічного фундаменталізму та екстремізму, підживлюваного з-за кордону сепаратизму, нелегальної міграції, легалізації (відмивання) доходів, одержаних злочинним шляхом, розповсюдження зброї масового ураження тощо.

Спір у цій справі виник у зв`язку із скасуванням громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання на підставі пункту 3 частини першої статті 12 Закону № 2491-III (дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні), та як наслідок ухвалення органом міграційної служби рішення «Про примусове повернення до країни походження або третьої країни іноземця або особи без громадянства».

Як установлено апеляційним судом, підставою для скасування громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до пункту 2 частини 1 статті 12 Закону № 2491-III, слугувала інформація, викладена у поданні Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року №5/2-1723.

Згідно із змістом указаного подання, Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України повідомлено орган міграційної служби про те, що:

«За наявними даними громадянин Республіки Молдова ОСОБА_2 підтримує контакти з прихильниками терористичної ідеології, володіє контактами в адміністративних та міграційних органах нашої держави, підшуковує громадян з метою оформлення фіктивних шлюбів, а також надає сприяння іноземцям у легалізації на території нашої держави, зокрема, прихильниками радикального ісламу, а тому Департамент захисту національної державності ініціює питання про відкликання рішення про надання дозволу на імміграцію в Україну громадянину Республіки Молдова ОСОБА_6 як особі, чиї дії становлять загрозу національній безпеці України.».

При цьому, як зазначено органом міграційної служби в оскаржуваному рішенні про скасування громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 дозволу на імміграцію в Україну, Департаментом захисту національної державності Служби безпеки України установлено, що позивач вчиняє дії, які становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Відтак, на переконання ГУ ДМС, викладена в поданні Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України інформація, є достатньою підставою для прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію в Україну, відповідно до вимог статті 12 Закону України «Про імміграцію» № 2491-ІІІ.

Слід зазначити, що у постанові від 13.02.2020 року у справі № 823/1499/17, Верховний Суд вирішуючи спір у подібних правовідносинах про скасування особі дозволу на імміграцію, згідно із пунктом 2 частини першої статті 12 Закону № 2491-III дійшов висновку, що підставою для скасування дозволу на імміграцію в Україну є саме дії іммігранта, що становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні. При цьому, Верховний Суд зауважив, що зазначена норма не визначає такої умови для прийняття рішення про скасування відповідного дозволу, як вина іммігранта.

Так, апеляційний суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону № 2229-XII на Службу безпеки України покладається у межах визначеної законодавством компетенції захист державного суверенітету, конституційного ладу, територіальної цілісності, науково-технічного і оборонного потенціалу України, законних інтересів держави та прав громадян від розвідувально-підривної діяльності іноземних спеціальних служб, посягань з боку окремих організацій, груп та осіб, а також забезпечення охорони державної таємниці.

До завдань Служби безпеки України також входить попередження, виявлення, припинення та розкриття кримінальних правопорушень проти миру і безпеки людства, тероризму та інших протиправних дій, які безпосередньо створюють загрозу життєво важливим інтересам України.

Відповідно до пункту 13 частини першої статті 24 Закону № 2229-XII Служба безпеки України відповідно до своїх основних завдань зобов`язана брати участь у розробці заходів і вирішенні питань, що стосуються в`їзду в Україну та виїзду за кордон, перебування на її території іноземців та осіб без громадянства, прикордонного режиму і митних правил, приймати рішення про заборону в`їзду в Україну іноземцю або особі без громадянства, про скорочення строку тимчасового перебування іноземця та особи без громадянства на території України, про примусове повернення іноземця або особи без громадянства в країну походження або третю країну.

Отже, саме Служба безпеки України наділена компетенцією надавати оцінку наявності у діях відповідних суб`єктів загроз (реальних та/або потенціальних) національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, а також повноваженнями щодо вжиття заходів превентивного характеру з метою протидії розвідувальній, розвідувально-підривній діяльності проти України, тим більше в умовах воєнного стану.

У той же час, у постанові від 14.04.2020 року у справі № 480/296/19 Верховний Суд наголошував, що подання спеціально уповноважених органів про скасування особі дозволу на імміграцію не містить ознак управлінського рішення з регулюючим впливом на права чи законні інтереси інших суб`єктів права, у зв`язку з чим не може бути самостійним предметом оскарження в порядку адміністративного судочинства, на відміну від рішення органу ДМС.

Тож, обґрунтованість такого подання має перевірятися саме органом ДМС, який на підставі цього подання приймає рішення, яке у свою чергу повинно відповідати критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, на відповідність яких його і має перевірити адміністративний суд.

Також, Верховний Суд зазначив, що під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень суди незалежно від підстав, наведених у позовній заяві, повинні перевіряти їх відповідність усім вимогам, зазначеним у частині 2 статті 2 КАС України, а не просто констатувати, що оскаржуване рішення прийняте суб`єктом владних повноважень в межах наданих йому законом повноважень.

Цей обов`язок, як зазначено судом касаційної інстанції, пов`язаний із завданнями адміністративного судочинства, змістом яких є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Апеляційний суд звертає увагу, що як у поданні Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року №5/2-1723, так і в оскаржуваному рішенні ГУ ДМС України в Одеській області від 21.10.2025 року №31/10-323518 (о.с.) про відкликання дозволу на імміграцію громадянину Республіка Молдова ОСОБА_3 , не зазначено фактичних даних щодо вчинення або можливості вчинення саме позивачем конкретних протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Як установлено судом першої інстанції, ОСОБА_2 до кримінальної відповідальності не притягувався та наразі не притягується, в розшуку не перебував та не перебуває, судимості не має, що підтверджується листами Офісу Генерального Прокурора від 07.11.2025 року № 25/3-1660вих25, Головного управління Національної поліції в Одеській області від 07.11.2025 року № 248131-2025 та Витягу з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» ФОВА-004965940 станом на 04.11.2025 року.

Судом першої інстанції також з`ясовано, що ОСОБА_4 не має судимості в Республіка Молдова, громадянином якої він є, про що свідчить довідка Міністерства внутрішніх справ Республіка Молдова № CJAD-25-069833 від 31.10.2025 року.

Наведені обставини свідчать про те, що позивач не був підозрюваним / обвинувачем у жодному кримінальному провадженні й не притягувався до адміністративної відповідальності за правопорушення, які посягають на громадський порядок чи шкоду державній безпеці України.

Відтак, на час прийняття оскаржуваного рішення ГУ ДМС України в Одеській області не мало належних та допустимих доказів щодо протиправних дій на шкоду державній безпеці України, громадському порядку в Україні, зазначених у поданні Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року №5/2-1723.

Більше того, у ході розгляду справи відповідачем не надано доказів існування вироку суду, яким позивача засуджено за вчинення злочинів, чи постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, де були б встановлені обставини, що мали б для суду преюдиційне значення.

Відповідно до пункту 22 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються засади цивільно-правової відповідальності, діяння, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями, та відповідальність за них.

Отже, загальні підстави, умови, форми, основні ознаки правопорушення, що створюють їх склад, за що особу може бути притягнуто до одного з видів відповідальності та процедуру такого притягнення має визначати закон. Вина у вчиненні злочину або адміністративному правопорушенні встановлюється в порядку, визначеному Кримінальним процесуальним кодексом України або Кодексом України про адміністративні правопорушення відповідно.

Стаття 62 Конституції України закріплює принцип презумпції невинуватості, відповідно до якого особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.

Подібна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі № 480/296/19.

Також, Верховний Суд неодноразово висловлювався з приводу важливості принципу правової (справедливої) процедури (постанова від 16.04.2020 у справі № 495/5105/17, постанова від 13.03.2020 у справі № 805/2340/17-а), яка є невід`ємною частиною верховенства права. Указаний принцип спрямований на забезпечення справедливого ставлення до особи під час прийняття актів суб`єктом владних повноважень. Правова (справедлива) процедура встановлює стандарти у процесі прийняття актів суб`єктами владних повноважень, які відображені в рішеннях Європейського суду з прав людини, у яких здійснюється застосування статті 6 Конвенції, яка передбачає дотримання процесуальних (процедурних) гарантій у судовому провадженні.

У постанові від 30.07.2020 року у справі № 824/875/19-а Верховний Суд наголосив, що указані гарантії поширюються і на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень. Згідно із цією статтею має бути забезпечене право особи: бути поінформованим; мати час і можливості, необхідні для підготовки свого захисту; захищати себе особисто чи використовувати юридичну допомогу захисника; ознайомитися з матеріалами справи; вона має можливість висловити свою думку перед оголошенням рішення; обґрунтувати органом влади прийняття несприятливих актів; визначити порядок їх оскарження, відшкодувати заподіяну шкоду.

У постанові від 02.12.2021 року у справі № 120/1859/19-а Верховний Суд наголосив, що із змісту норми пункту 23 Порядку № 1983 не слідує, що особа запрошується для надання пояснень лише у разі необхідності з`ясування обставин, які мають значення для вирішення питання про скасування дозволу на імміграцію, а тому висновки суду про те, що відсутність запрошення позивача для надання пояснень щодо підстав скасування дозволу на імміграцію не є порушенням пункту 23 Порядку № 1983 є помилковими.

У постанові від 10.06.2022 року у справі № 640/13572/20 Верховний Суд зазначив, що особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, яке дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності. Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Отже, рішення ДМС як суб`єкта управлінської діяльності повинно відповідати критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, розуміння змісту вимог щодо дотримання яких має бути однаковим для усіх суб`єктів управлінської (адміністративної) діяльності, що регулюється іншими нормативними актами.

Зокрема, якщо йдеться про критерій обґрунтованості рішення ДМС, то таке рішення має прийматися з урахуванням усіх обставин, що мають значення для його прийняття (вчинення дій). Дискреція дозволяє адміністративному органу прийняти найбільш зважене в конкретних умовах рішення, засноване на особистих (власних) оцінках обставин, а не на чіткому приписі норми права (не формально).

Для цього законодавець у пункті 23 Порядку № 1983 передбачив, що ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також у разі необхідності запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Тобто, Порядок № 1983 передбачає своєрідний алгоритм дій органів ДМС задля прийняття обґрунтованого рішення.

Колегія суддів погоджується з тим, що указана норма Порядку № 1983 не містить імперативних приписів щодо запитування органом ДМС додаткової інформації чи запрошення іммігранта для надання ним пояснень.

Утім, саме органи ДМС, володіючи дискрецією щодо прийняття рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинні визначати потребу в отриманні додаткової інформації, документів тощо чи у наданні іммігрантом пояснень, ураховуючи фактичні обставини, як-от наприклад: довготривале проживання особи в Україні, наявність стійких соціальних зв`язків, сім`ї, роботи, тобто встановлення особи іммігранта.

Наведене дасть змогу визначити чи є необхідність у застосуванні до особи обмеження у вигляді скасування дозволу на імміграцію. Більше того, дослідження такої інформації буде свідчити, що при прийнятті відповідного рішення орган ДМС діяв розсудливо, сумлінно та обґрунтовано.

У цьому контексті принагідно врахувати, що у постанові від 18.04.2018 року у справі № 820/2262/17 Верховний Суд підкреслював, що право особи на безпосередню участь у проведенні процедури про скасування дозволу на імміграцію в Україну гарантовано національним законодавством України, а саме пунктом 23 Порядку № 1983.

За висновком Верховного Суду у справі № 820/2262/17, особа, якої стосується рішення про скасування дозволу на імміграцію, повинна мати у своєму розпорядженні ефективний засіб юридичного захисту, що дає йому змогу брати участь у провадженні під час розгляду його справи у компетентному судовому або адміністративному органі влади або в компетентному органі, члени якого є безсторонніми і які користуються гарантіями незалежності.

Тож не запрошення для надання пояснень іммігранта, стосовно якого розглядається питання скасування дозволу на імміграцію, є позбавленням процесуальних гарантій останнього щодо безпосередньої участі у процедурі прийняття відповідного рішення компетентним органом.

Отже, орган ДМС при прийнятті рішення повинен виходити із конкретних обставин, ураховувати особу іммігранта, його спосіб життя та поведінку, а також оцінити чи є достатньою наявна у нього інформація для прийняття відповідного рішення з огляду на те, які наслідки воно матиме для іммігранта.

Однак, як слідує з матеріалів справи, відповідач не використав надані йому повноваження з метою ухвалення рішення, яке б відповідало критеріям, наведеним у частині 2 статті 2 КАС України, оскільки не перевіри та не досліджував будь-які інші документи чи докази, окрім подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року №5/2-1723.

Натомість, орган міграційної служби обмежилися лише констатацією факту наявності цього подання, як достатньої підстави для прийняття спірного рішення.

До того ж, не варто залишати поза увагою й те, що позивач одружений та виховує двох спільних дітей, а відтак, скасування йому дозволу на імміграцію в Україну становить аспект права на повагу до приватного та сімейного життя, гарантованого статтею 8 Конвенції.

У такому випадку орган міграційної служби мав оцінити, чи є у вимірі фактичних обставин скасування позивачу дозволу на імміграцію в Україну необхідним та пропорційним законній меті, або навпаки, є «невиправдано суворим».

Водночас, у цій справі, відповідач обмежився лише загальним посиланням на подання Департаменту захисту національної державності Служби безпеки України від 08.10.2025 року №5/2-1723 та викладену в ньому інформацію, й фактів протиправної поведінки позивача не встановлював.

Подібний підхід застосовано у постановах Верховного Суду від 14.04.2020 року у справі № 480/296/19, від 04.09.2020 року у справі № 120/1859/19-а, від 14.02.2024 року у справі № 260/5694/22, від 17 квітня 2025 року у справі №420/17661/23.

З огляду на викладене вище, колегія суддів уважає, що суд попередньої інстанції під час розгляду цієї справи об`єктивно, повно та всебічно дослідив обставини, які мають суттєве значення для вирішення справи, дав їм правильну юридичну оцінку і ухвалив законне, обґрунтоване рішення без порушень норм матеріального та процесуального права.

У відповідності до ст. 315, 316 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги, якщо суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду без змін.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області - залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 29.01.2026 року у справі №420/38172/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її підписання суддями та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня отримання сторонами судового рішення.

Суддя-доповідач О.О. Димерлій

Судді О.І. Шляхтицький Н.В. Вербицька