Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №420/1751/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 березня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/1751/26

Перша інстанція: суддя Бездрабко О.І.,

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Шляхтицького О.І.,

суддів: Семенюка Г.В., Федусика А.Г.,

секретар - Божко А.К.,

за участю: представника позивача – Громового К.В.,

представника відповідача – Бродецької С.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі апеляційну скаргу Департамента транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 420/1751/26 за адміністративним позовом Малого приватного підприємства “НІКА” до Департамента транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради про визнання протиправними дії та скасування результатів заходів контролю, –

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог.

У січні 2026 року Мале приватне підприємство “НІКА” звернулось до суду з позовом, у якому просило:

- визнати протиправними дії Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради щодо проведення перевірок роботи МПП "НІКА" у період 19-24 грудня 2025 року;

- скасувати результати вказаних перевірок, викладені у 82 Актах.

Разом з позовною заявою до суду першої інстанції МПП "НІКА" подало заяву про забезпечення позову, в якій позивач просить забезпечити позов шляхом зупинення дії результатів заходів контролю (82 актів про порушення умов договорів), проведених Департаментом транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради у період з 19.12.2025 по 24.12.2025 щодо МПП "НІКА", до набрання рішенням у даній справі законної сили, а також заборонити Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради приймати рішення про дострокове одностороннє розірвання Договорів № 130 та № 131 від 09.05.2024, якщо підставою для такого розірвання є акти про порушення, складені у період з 19.12.2025 по 24.12.2025, до вирішення спору по суті.

В обґрунтування вказаної заяви позивач зазначає, що між Департаментом транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради та МПП "НІКА" укладено договори про організацію перевезень пасажирів на міських автобусних маршрутах загального користування № 130, № 131 від 09.05.2024. Незважаючи на належне виконання позивачем своїх зобов`язань за вказаними договорами, відповідач, всупереч чинного законодавства України, безпідставно та необґрунтовано намагається розірвати зазначені договори в односторонньому порядку. Так, у період з 19.12.2025 по 24.12.2025 посадовими особами відповідача здійснено заходи контролю за роботою автобусних маршрутів загального користування №145, 190, 191, 233, які обслуговуються МПП "НІКА". За результатами вказаних заходів складено 82 Акти про порушення умов договорів про організацію перевезень. Відповідні перевірки проведено з порушенням процедури, оскільки проводилися за відсутності розпорядчих актів (наказів), без залучення представників позивача до фіксації порушень, а самі акти містять недостовірні відомості щодо роботи ГПС-трекерів та інтервалів руху. Позивач вказує, що оскаржувані акти про результати зазначених перевірок, згідно з умовами договорів від 09.05.2024 № 130, № 131, є юридичною підставою для прийняття відповідачем рішення про одностороннє розірвання договірних відносин. Невжиття заходів щодо зупинення дії цих актів дозволить відповідачу використати їх як формальний привід для розірвання договорів ще до того, як суд встановить законність процедури їх складання. У разі використання оскаржуваних актів для припинення діяльності перевізника, захист прав позивача у майбутньому стане фактично неможливим, оскільки відновлення роботи на маршрутах після їх передачі іншим особам (навіть у разі скасування актів судом) є надзвичайно складним процесом, що загрожує знищенням підприємства.

Одеський окружний адміністративний суд ухвалою від 26.01.2026 заяву Малого приватного підприємства "Ніка" про забезпечення позову задовольнив частково.

Заборонив Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради вчиняти дії, направлені на дострокове розірвання з Малим приватним "Ніка" договорів від 09.05.2024 № 130, № 131 - до набрання рішенням суду у справі № 420/1751/26 законної сили.

В іншій частині заяви відмовив.

Не погоджуючись з ухвалою суду від 26.01.2026 Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі зазначено, що рішення судом першої інстанції ухвалене з порушенням норм процесуального та неправильним застосуванням норм матеріального права, неповним з`ясуванням судом обставин, що мають значення для справи, невідповідністю висновків суду обставинам справи, недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, у зв`язку з чим просить його скасувати та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні заяви відмовити.

Апелянт, мотивуючи власну правову позицію, акцентує на таких обставинах і причинах незаконності і необґрунтованості оскаржуваного судового рішення:

- висновок суду першої інстанції про наявність очевидних ознак протиправності, ґрунтується на попередній оцінці правомірності дій відповідача;

- безпідставним є висновок суду першої інстанції, що забезпечення позову не порушить баланс інтересів сторін, оскільки Департамент транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради відповідає за безпеку руху та безпеку пасажирів, а не просто є стороною договорів з МПП «НІКА». Повна заборона вчиняти будь-які дії щодо припинення договорів незалежно від підстав, строків та характеру порушень, на думку Департаменту, є надмірною та непропорційною;

- застосований судом першої інстанції захід забезпечення позову, повністю блокує реалізацію повноважень органу місцевого самоврядування щодо управління маршрутною мережею міського транспорту та фактично зберігає за МПП «НІКА» статус перевізника незалежного від наявності порушень умов договору.

Також апелянт акцентував увагу суду, що позивач подав до Одеського окружного адміністративного суду до пред`явлення позову заяви про забезпечення позову по справах № 420/40922/25 , № 420/1755/26 , № 420/1751/26 , №420/1958/26 та всі ці заяви мають вимогу, яка полягає в забороні Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради вчиняти будь-які дії щодо дострокового припинення дії договорів, укладених з МПП «НІКА».

Перевіривши доводи апеляційної скарги, в межах апеляційного перегляду, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, а також, надаючи оцінку правильності застосування судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі норм матеріального та процесуального права у спірних правовідносинах, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Частинами першою та другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.

Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо : 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Водночас підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.

Згідно з положеннями частини першої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється в безспірному порядку.

Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб (частина друга статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України).

В ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання (частина шоста статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України).

Тобто, метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову та з`ясувати відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.

Згідно із Рекомендаціями №R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта.

Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, який покликаний забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення прийнятого в адміністративній справі.

При цьому заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.

Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Водночас, колегія суддів зазначає, що в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів позивача. Також суд має вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав, будуть значними.

При цьому, слід також зауважити на тому, що під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, оскільки питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті та не можуть вирішуватись ним під час розгляду заяви про забезпечення позову.

При вирішенні питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову суд першої інстанції установив, що умовою застосування заходів до забезпечення позову є достатньо обґрунтовані твердження, що права та інтереси підприємства будуть порушені, і на момент виконання рішення суду, у разі задоволення позову, підприємству необхідно буде докласти значних зусиль та витрат для відновлення своїх прав та інтересів.

Суд першої інстанції, перевіривши зазначені у поданій заяві доводи позивача на предмет їх відповідності вище викладеним нормам та з`ясованим судом обставинам, дійшов висновку про часткову обґрунтованість поданої заяви та, як наслідок, про наявність підстав та необхідність вжиття заходів забезпечення позову шляхом заборони Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради вчиняти дії, направлені на дострокове розірвання з Малим приватним підприємством "Ніка" договорів від 09.05.2024 №130 та № 131, оскільки, за переконанням судді, дійсно невжиття таких заходів може істотно ускладнити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він має намір звернутися до суду.

Проте із такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.

Ключовим під час вирішення спірного питання колегія суддів вважає те, що заявлені позивачем заходи забезпечення позову мають бути співмірними та адекватними із заявленими позовними вимогами.

Зокрема, позивач звернувся до суду із вимогами до Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради, у якому просить визнати протиправними дії Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради щодо проведення перевірок роботи МПП "НІКА" у період 19-24 грудня 2025 року та скасувати результати вказаних перевірок, викладені у 82 Актах.

Водночас звертаючись із заявою про забезпечення позову, позивач фактично просить заборонити Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради приймати рішення про дострокове одностороннє розірвання Договорів № 130 та № 131 від 09.05.2024, якщо підставою для такого розірвання є акти про порушення, складені у період з 19.12.2025 по 24.12.2025, до вирішення спору по суті.

Тобто, у позовних вимогах не конкретизовано які саме акти індивідуальної дії, котрі виникли в результаті перевірок слід скасувати. Заявник лише зазначає, що результати вказаних перевірок, викладені у 82 Актах та вказує: якщо підставою для такого розірвання є акти про порушення, складені у період з 19.12.2025 по 24.12.2025.

Отже, вирішуючи питання щодо забезпечення позову, суд насамперед повинен з`ясувати зміст позовних вимог, а також правові підстави позову, оскільки, у будь-якому випадку не може застосувати такий захід забезпечення позову, який за змістом є не відповідає заявленим позовним вимог.

Вказане свідчить про неадекватність/неспівмірність виду забезпечення позову, який просить застосувати МПП "НІКА" , заявленим позовним вимогам у справі.

Таким чином, заходи забезпечення можуть бути вжиті адміністративним судом лише в межах позовних вимог та відповідати критеріям розумності, обґрунтованості і адекватності, а також гарантувати збалансованість інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу.

Суд має встановити наявність зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, спроможність такого заходу забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову, перевірити імовірність утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів, а також мотивувати неможливість порушення у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу (постанова Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 640/30483/21).

При цьому суд першої інстанції не оцінив доводи заявника з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заяви щодо забезпечення позову, забороняючи Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради приймати рішення про дострокове одностороннє розірвання Договорів № 130 та № 131 від 09.05.2024, не надав належної оцінки тому, що зазначені договори не були предметом позовних вимог.

Верховний Суд у постановах від 13.04.2023 у справі №757/30991/18-а, від 12.10.2023 у справі №160/21190/21, від 15.02.2024 у справі №520/27906/21, від 17.04.2024 у справі №300/3779/23 підкреслював, що в адміністративному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин). Під час розгляду справи суд зв`язаний предметом і обсягом заявлених позивачем вимог. Цей принцип також передбачає, що особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача.

Наведене дає підстави для висновку, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18).

Таким чином, суд першої інстанції не проаналізував відповідність заходів забезпечення позову, який просить застосувати МПП «НІКА», позовним вимогам, як наслідок, застосував заходи забезпечення позову без наявності хоча б однієї з підстав, визначених частиною другою статті 150 КАС України.

Окрім цього, вирішуючи спірне питання суд апеляційної інстанції зазначає, що для забезпечення позову суд повинен саме на підставі доказів та з огляду на обставини справи, поведінку учасників переконатися, що загроза ускладнення виконання рішення суду чи ефективного захисту такого права дійсно існує. Загроза повинна бути прямо пов`язана з об`єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункті 1 частини другої статті 150 КАС України.

Слід також зазначити, що саме лише твердження позивача з приводу ускладнення в майбутньому виконання рішення суду не може бути визнано судом достатньою підставою для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову у спірних правовідносинах, оскільки є суб`єктивним судженням позивача, без зазначення існуючої очевидної небезпеки заподіяння йому шкоди.

Аналогічний підхід у питанні можливості забезпечення позову вже застосовував Верховний Суд, зокрема, у постановах від 14 березня 2024 року у справі № 540/7262/21, від 15 квітня 2025 року у справі № 380/12961/24, від 23 червня 2025 року у справі № 380/23268/24.

Тобто, у цьому випадку не може йти мови про невідворотність наслідків дії оскаржуваних рішень Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради та неможливість приведення спірних правовідносин та правового становища позивача у стан, який існував до їх прийняття.

Щодо ймовірності понесення позивачем певних матеріальних збитків, то Верховний Суд в питанні вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, у постановах від 20 березня 2019 року у справі №826/14951/18 та від 30 вересня 2021 року у справі №160/7358/21 дійшов наступних висновків:

« Щодо ускладнення чи унеможливлення ефективного захисту чи поновлення порушених прав та інтересів, Суд звертає увагу, що підприємницька діяльність передбачає ведення господарської діяльності на власний ризик, який включає в себе можливі втрати інвестицій, виникнення додаткових витрат та інше.

Відповідно до статті 1173 Цивільного кодексу України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів».

До того ж колегія суддів в контексті вирішення питання про необхідність забезпечення позову в рамках спірних правовідносин враховує і те, що позивач звернувся до Одеського окружного суду із численними заявами про забезпечення позову шляхом заборони Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради приймати рішення про дострокове одностороннє розірвання Договорів № 130 та № 131 від 09.05.2024 , тобто зазначене може свідчити про зловживання правами .

Як зазначив Верховний Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 640/11396/19, подання двох однакових за змістом позовів породжує обґрунтовані сумніви у добросовісності позивача, за змістом статті 45 КАС України такі дії відповідають поняттю зловживання процесуальними правами, відтак дискредитує дії позивача в цілому - як щодо другого, так і щодо першого позову.

Про заборону зловживання процесуальними правами йдеться і в нормах міжнародних актів, і в рішеннях Європейського суду з прав людини. У ст. 17 Закону України від 23.02.2006 № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» регламентується, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 є живим інструментом, який комплексно застосовується під час захисту прав свобод та інтересів людини. Конвенційне положення ст. 17 окреслює заборону зловживання правами. Відповідно до ст. 46 Конвенції суди при розгляді адміністративних справ зобов`язані враховувати практику ЄСПЛ.

Між тим, добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі- «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 (провадження № 61-22315сво18)., 28 липня 2021 року у справі № 380/744/20 (адміністративне провадження № К/9901/19704/21).

Окрім того суддів враховує, що ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2026 у справі № 420/40922/25 залишено в силі ухвалу суду першої інстанції від 28.01.2026, якою заборонено Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради (65004, м.Одеса, Думська площа, буд. 1, код ЄДРПОУ 23987115) приймати рішення (у формі наказів, розпоряджень чи повідомлень) про дострокове одностороннє розірвання договорів №130 та №131 від 09.05.2024 та призначати інших перевізників на маршрути №145, 190, 191, 233, 237.

Отже, як підсумок наведене свідчить про наявність додаткових підстав для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову, оскільки звертаючись до Одеського окружного адміністративного суду позивач не зазначив про свою попередню поведінку, а саме, що він вже звертався до Одеського окружного адміністративного суду із аналогічними заявами про забезпечення позову до тих самих відповідачів.

Колегія суддів констатує, що з обсягу встановлених судом апеляційної інстанції обставин випливає, що аргументи заявника є безпідставними.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про відсутність мотивів та підстав, передбачених ст.150 КАС України, які є обов`язковими для постановлення ухвали про забезпечення позову, оскільки заходи забезпечення позову не співмірні із заявленими позовними вимогами, в матеріалах відсутні докази того, що невжиття заходів забезпечення позову будь-яким чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду чи порушує права та інтереси заявника.

За таких обставин, беручи до уваги встановлені за результатами дослідження наявних у матеріалах доказів, колегія суддів дійшло висновку про відсутність правових підстав для забезпечення адміністративного позову.

Відповідно до ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.150,154,315,317 КАС України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Департаменту транспорту, зв`язку та організації дорожнього руху Одеської міської ради – задовольнити.

Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 26 січня 2026 року у справі № 420/1751/26– скасувати.

Ухвалити по справі нову постанову, якою у задоволенні заяви Малого приватного підприємства “НІКА” про забезпечення позову – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.

Дата складення та підписання повного судового рішення – 05 березня 2026 року.

Суддя-доповідач О.І. Шляхтицький

Судді Г.В. Семенюк А.Г. Федусик