Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №160/7150/24 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

05 березня 2026 року м. Дніпросправа № 160/7150/24

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Ясенової Т.І. (доповідач),

суддів: Головко О.В., Суховарова А.В.,

розглянувши в письмовому провадженні в м. Дніпрі адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року (суддя Бухтіярова М.М.) в адміністративній справі за позовом Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу,-

ВСТАНОВИВ:

Головне управління ДПС у Дніпропетровській області звернулось до суду із адміністративним позовом до ОСОБА_1 про стягнення податкового боргу в розмірі 454 896,24 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року позов задоволено.

Стягнуто податковий борг з платника податків фізичної особи ОСОБА_1 до бюджету в сумі 454 896,24 грн.

В подальшому, ОСОБА_1 подано до суду заяву про відстрочення виконання судового рішення, в якій просить постановити ухвалу, якою відстрочити виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року у справі №160/7150/24 на один рік з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Заява обґрунтована тим, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі №160/7150/24 стягнуто податковий борг з платника податків-фізичної особи ОСОБА_1 до бюджету в сумі 454896,24 грн. Рішення суду набрало законної сили 29.01.2025. Постановою від 28.10.2025 відкрито виконавче провадження ВП № 79378504 з примусового виконання виконавчого листа №160/7150/24. Представник заявника вказує, що наразі є обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі №160/7150/24, та є підставою для відстрочення його виконання. Такими обставинами, в даному випадку, є недостатність коштів на рахунках боржника, триваючий воєнний стан на всій території України, пошкодження внаслідок обстрілів об`єктів нерухомого майна, що належать боржнику, крім того на теперішній час на опікуванні боржника знаходиться мати похилого віку ( ОСОБА_2 , 1949 р.н.) відсутній стабільний дохід. В той же час, сума боргу, що підлягає примусовому стягненню, з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, становить більше 500 000,00 грн., що значно перевищує дохід боржника. За вказаних обставин, просить відстрочити виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі №160/7150/24 на один рік з дня набрання законної сили ухвалою суду.

Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року у задоволенні заяви про відстрочення виконання судового рішення в адміністративній справі №160/7150/24 за позовною заявою Головного управління ДПС у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про стягнення суми податкового боргу відмовлено.

Не погоджуючись з таким рішенням, відповідачка подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та прийняти нове рішення, яким заяву задовольнити та відстрочити виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі №160/7150/24 на один рік з дня набрання законної сили ухвалою суду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на зазначила, що відповідач наголошує, що підставами для звернення до суду із заявою про відстрочення судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Оскільки наявні підстави, які на даний час роблять неможливим виконання рішення суду, відповідач позбавлена можливості вчиняти активних дій щодо погашення наявного податкового боргу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу суду першої інстанції без змін.

Відповідно до вимог статті 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження.

Перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі №160/7150/24 позовну заяву Головного управління ДПС у Дніпропетровській області задоволено. Стягнуто податковий борг з платника податків – фізичної особи ОСОБА_1 (ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ; зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) до бюджету в сумі 454896,24 грн. (чотириста п`ятдесят чотири тисячі вісімсот дев`яносто шість гривень 24 копійки).

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у адміністративній справі №160/7150/24 набрало законної сили 29.01.2025.

Ухвалою Верховного Суду від 05.03.2025 у справі №160/7150/24 касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21 жовтня 2024 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2025 року в справі № 160/7150/24 – повернуто особі, яка її подала.

29.08.2025 Дніпропетровським окружним адміністративним судом видано виконавчий лист у справі.

Постановою старшого державного виконавця Соборного ВДВС у м. Дніпрі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) від 28.10.2025 відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа №160/7150/24.

Відмовляючи у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено обставин, які істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим, та не надано доказів на підтвердження існування обставин, які ускладнюють виконання судового рішення, суд не вбачає підстав для прийняття рішення про відстрочення виконання рішення суду у цій справі.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.

Стаття 124 Конституції України та стаття 14 КАС України встановлюють, що судові рішення, зокрема постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання на всій території України. Невиконання судових рішень тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Відповідно до ст. 370 КАС України судове рішення, яке набрало законної сили, є обов`язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Тобто, рішення суду, яке набрало законної сили є обов`язковим для учасників справи. Це забезпечується, в першу чергу, через примусове виконання судових рішень відповідно до Закону України «Про виконавче провадження».

Порядок та підстави для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення закріплені статтею 378 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 378 КАС України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Згідно з ч. 3-7 ст. 378 КАС України підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) щодо фізичної особи - тяжке захворювання самої особи або членів її сім`ї, її матеріальне становище; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо. Відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення рішення, ухвали, постанови. При відстроченні або розстроченні виконання судового рішення суд може вжити заходів, передбачених статтею 151 цього Кодексу. У разі прийняття рішення про відстрочення чи розстрочення виконання рішення в адміністративній справі суд змінює строк подання суб`єктом владних повноважень звіту про виконання такого рішення.

У постанові від 06.12.2019 у справі №2а/0570/6531/2011 Верховний Суд дійшов висновку, що відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

При розгляді заяв щодо відстрочення виконання судового рішення необхідно виходити з міркувань доцільності та об`єктивної необхідності надання саме таких строків відтермінування виконання рішення в цілому. Наявність підстав для відтермінування має бути доведена боржником. Строки відтермінування знаходяться у прямій залежності від обставин, що викликають необхідність надання додаткового строку для повного виконання рішення суду. Надання такого не може створювати занадто або безпідставно привілейовані умови для боржника, натомість повинне базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення. (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30 січня 2020 року у справі №819/150/17.)

Оцінюючи доводи заяв про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення, суди повинні враховувати, що ці заходи не повинні створювати боржнику можливість ухилятися від виконання судового рішення. До уваги повинні братися не лише реальний майновий стан боржника, але й його наміри, що свідчать про бажання виконати рішення. (позиція Верховного Суду, викладена у постанові від 30.01.2020 у справі №819/150/17).

Отже, саме заявник зобов`язаний довести суду належними та допустимими доказами конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке виконання.

Зокрема, питання розстрочення виконання судового рішення було предметом конституційного розгляду та Конституційний Суд України у Рішенні від 26.06.2013 № 5-рп/2013 зазначив, що розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності та пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників. При встановленні можливості розстрочення виконання рішення, суд не може змінювати суті винесеного у справі рішення.

Згідно з положеннями статті 33 Закону України «Про виконавче провадження» відстрочення це відкладення чи перенесення виконання рішення на новий строк, який визначається судом.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне вказати, що реальне виконання судового рішення віднесено законодавцем до одного з основних завдань адміністративного судочинства, і саме на цій підставі відстрочення або розстрочення виконання судового рішення поставлено у залежність від обставин, що ускладнюють виконання судового рішення.

Так, підставою для застосування правил цієї норми є обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі: ускладнюють його виконання або роблять неможливим.

Слід зауважити, що відстрочення чи розстрочення виконання рішення має базуватися на принципах співмірності і пропорційності з метою забезпечення балансу прав і законних інтересів стягувачів і боржників.

Відстрочення в розумінні зазначеної норми закону є відкладенням чи перенесенням дати виконання рішення на новий строк, який визначається адміністративним судом, та допускається у виняткових випадках, залежно від обставин справи. Підставою для відстрочення можуть бути конкретні існуючі, об`єктивні, виключні обставини, що ускладнюють виконання судового рішення у встановлений строк або фактично унеможливлюють таке.

З приводу покликання заявника на важке матеріальне становище, що перешкоджає своєчасно виконати рішення суду, колегія суддів зазначає наступне.

Так, в заяві про відстрочення виконання рішення заявниця вказує, що наразі є обставини, які істотно ускладнюють виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 21.10.2024 у справі №160/7150/24, та є підставою для відстрочення його виконання. Такими обставинами, в даному випадку, є недостатність коштів на рахунках боржника, триваючий воєнний стан на всій території України, пошкодження внаслідок обстрілів об`єктів нерухомого майна, що належать боржнику, крім того на теперішній час на опікуванні боржника знаходиться мати похилого віку ( ОСОБА_2 , 1949 р.н.) відсутній стабільний дохід.

Водночас, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що на підтвердження майнового стану заявницею не надано доказів, які б свідчили про важке матеріальне становище. Заявниця такі не подала ні до суду першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду.

Звіт-рахунок Регіонального відділення АТ «ОТП Банк» в м. Дніпро за період з 01.09.2025 по 30.09.2025, з 01.10.2025 по 31.10.2025 та з 01.11.2025 по 21.11.2025 не свідчить про відсутність у ОСОБА_1 коштів на рахунках у інших банківських установах.

Відомостей щодо коштів на рахунках у інших банківських установах не надано.

Інформації з центральної бази даних Державного реєстру фізичних осіб щодо отриманих доходів протягом 2024-2025 років ОСОБА_1 не надано.

Правильними є висновки суду першої інстанції, що пенсійне посвідчення ОСОБА_2 не свідчить, що така перебуває на опікуванні у заявниці, та не підтверджує, що ОСОБА_2 не має інших джерел для існування та забезпечення своїх потреб, зокрема: вклади, нерухоме та рухоме майно, з якого отримується дохід тощо, оскільки вона може мати інші джерела доходу, окрім пенсійних виплат, розмір яких також не підтверджений належними доказами.

Колегія суддів звертає увагу також на те, що заявниця не обґрунтувала, яким чином відстрочення виконання рішення суду сприятиме його виконанню після закінчення терміну відстрочення, а також яких заходів з моменту постановлення судового рішення та на даний час вона вживає для його виконання.

За таких обставин період невиконання рішення для позивача (стягувача) є надмірно тривалим, як «потерпілої сторони», що свідчить про недотримання справедливого балансу інтересів сторін у спорі. Відстрочення виконання рішення суду, в даному випадку, створює занадто та безпідставно привілейовані умови для відповідача (боржника). Відстрочення виконання рішення суду яке не виконувалось, нівелює сутність інституту виконання судового рішення як завершальної стадії судового процесу і обов`язковості судового рішення взагалі.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви.

Суд також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та надано їм належну юридичну оцінку, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Керуючись статтями 241-245, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 КАС України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Ухвалу Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Головуючий - суддя Т.І. Ясенова

суддя О.В. Головко

суддя А.В. Суховаров