Постанова від 26 лютого 2026 р. у справі №340/5818/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

27 лютого 2026 року м. Дніпросправа № 340/5818/25

Третій апеляційний адміністративний суд

у складі колегії суддів: головуючого - судді Сафронової С.В. (доповідач),

суддів: Коршуна А.О., Чепурнова Д.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на ухвалу Кропивницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року

у адміністративній справі № 340/5818/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про визнання протиправними та скасування розрахунків, -

ВСТАНОВИВ:

Ухвалою Кропивницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року відмовлено у відкритті провадження в адміністративній справі №340/5818/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про визнання протиправними та скасування розрахунків та роз`яснено позивачу, що повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.

Зазначена ухвала суду першої інстанції оскаржена в апеляційному порядку позивачем з підстав її незаконності та норм матеріального і процесуального права, неповноти дослідження доказів і встановлення обставин у справі, у зв`язку з чим просить її скасувати та направити справу для продовження її розгляду до суду першої інстанції.

На обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог, позивач вказує на те, що застосовані у спірному випадку адміністративно-господарські санкції по своїй суті є правовими актами індивідуальної дії, а відтак стосуються прав та інтересів визначеної в цьому акті особи, тому вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку, що за своєю правовою природою оскаржувані позивачем розрахунки не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні КАС України і не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, а тому не можуть бути предметом спору, що виключає звернення до суду з підстав відсутності права для судового захисту.

Описуючи помилковість висновків суду першої інстанції у цій справі, позивач вказує, що предметом спору у даній справі є не лист Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 13.03.2025 року № 469/02-12, який сам по собі не має жодних правових наслідків для позивача, а саме розрахунки адміністративно-господарських санкцій на суму 42154.46 грн. і пені станом на 02.07.2025 року на суму 1644,24 грн., і саме застосування адміністративно-господарських санкцій та нарахування пені стосується порушення її прав та інтересів, оскільки впливає на її майновий стан та створює перешкоди в провадженні господарської діяльності і є порушенням прав, гарантованих Конституційних прав. Вважає безпідставним посилання суду першої інстанції на постанову Великої Палати Верховного Суду від 02.02.2023 року у справі № 260/3380/21 оскільки зазначена постанова стосується інших правовідносин, а саме оскарження повідомлення про неподання декларації, яке дійсно не зумовлює виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, а тому не може бути предметом спору.

Помилковим позивач також вважає висновки суду про те, що розгляд заявлених у цій справі позовних вимог перебуває поза межами не лише юрисдикції адміністративних судів, а й не належить до юрисдикції жодного іншого суду і тому підстав для роз`яснення позивачу до суду якої юрисдикції належить його вирішення немає. Натомість, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що нарахування адміністративно-господарських санкцій та пені проведені суб`єктом владних повноважень зумовлюють для неї обов`язок їх сплати, а відтак впливає на її майновий стан та створює перешкоди в провадженні господарської діяльності, тому вважає поданий нею адміністративний позов таким, що підпадає під дію пункту 1 частини 1 статті 19 КАС України згідно якої юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб`єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.

Обговоривши доводи апеляційної скарги позивача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин та правильність їх юридичної оцінки і застосування до них норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне задовольнити вимоги апеляційної скарги позивача виходячи з нижченаведеного

Судом першої інстанції встановлено, що спір у цій справі ініційовано позивачем у зв`язку з нарахуванням Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю адміністративно-господарських санкцій та пені, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, які позивач вважає протиправними оскільки в дійсності середньомісячна кількість штатних працівників у 2024 році у неї становила менше 8 осіб.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач отримавши від Фонду 08.04.2025 лист від 13.03.2025 №469/02-12 щодо сплати адміністративно-господарських санкцій в розмірі 42154,46 грн за порушення нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю у 2024 році, до якого саме і долучено розрахунок застосованих адміністративно-господарських санкцій Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю протиправним, направляв скаргу до Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю з вимогою скасувати такий розрахунок, однак станом на 15.08.2025 рішення за результатами розгляду скарги не отримав, що й стало підставою для звернення до суду з позовом у цій справі.

Вирішуючи питання про відкриття провадження у цій справі, суд першої інстанції аналізуючи положення ст.4 і п.1 ч.1 ст.19 КАС та ч.12 і ч.14 ст.19 та ст.20 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 №875-XII (далі – Закон №875-XII), а також зміст затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 10.03.2023 року №14-1 та наказом Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю від 10.03.2023 року №17 Порядку надсилання розрахунку сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за попередній рік, а додатком до цього Порядку установлено форму такого розрахунку – акцентував увагу на тому, що надісланий у березні 2025 року позивачу розрахунок був створений відповідачем на підставі інформації з реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що на переконання суду першої інстанції свідчить про те, що вказаний «розрахунок застосованих адміністративно-господарських санкцій» не є індивідуальним актом у розумінні КАС України, який може бути оскаржений до адміністративного суду, а законність такого розрахунку чи дій відповідача щодо його створення/надіслання, а також обчислення у ньому сум адміністративно-господарських санкцій не може бути предметом самостійного розгляду в порядку адміністративного судочинства.

За вказаних обставин та виходячи з того, що питання про виконання чи невиконання позивачем як фізичною особою-підприємцем, який використовує найману працю, у 2024 році нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю або про його вину/відсутність вини у невиконанні такого нормативу, може бути предметом правової оцінки у разі розгляду судом спору за позовом Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про примусове стягнення з неї нарахованих адміністративно-господарських санкцій, суд першої інстанції у даному випадку дійшов висновку, що за своєю правовою природою оскаржувані розрахунки не є рішеннями суб`єкта владних повноважень у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України, не зумовлюють виникнення будь-яких прав і обов`язків для позивача, а тому не можуть бути предметом спору. Відсутність спору, у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.

Колегія суддів не може погодитися з наведеними висновками суду першої інстанції, оскільки виходячи зі змісту тих же положень ч.7 і п.19 ст.4 та п.1 ч.1 ст.19 КАС України (на які посилався і суд першої інстанції) під індивідуальними правовим актом розуміється акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, який виданий (прийнятий) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, і який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк.

У даному спірному випадку позивач оскаржує розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, які визначені суб`єктом владних повноважень Кіровоградським обласним відділенням Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та які за твердженням останнього підлягають сплаті позивачем у зв`язку з невиконанням ним нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а взаємовідносини з вказаного питання врегульовано Законом України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», яким прописано у тому числі і про те, що спори, які виникають із правовідносин за статтями 19 і 20 цього Закону, вирішуються Фондом соціального захисту осіб з інвалідністю або в судовому порядку. Тобто, якщо роботодавець не погоджується з нарахованими адміністративно-господарськими санкціями, він має право їх оскаржити, і відповідно до ст. 20 Закону № 875 цей спір може бути вирішений як Фондом так і в судовому порядку.

Отже, роботодавець може оспорювати такий штраф одним із наступних способів: оскаржити санкції в адміністративному порядку (тобто оскаржити санкції в Фонді); оскаржити розрахунок санкцій в судовому порядку, і для цього має подати до суду позовну заяву про визнання протиправним та скасування Розрахунку; або дочекатися, коли Фонд подасть до суду позов про стягнення суми нарахованих адміністративно-господарських санкцій. У цьому випадку свої аргументи щодо незаконності застосування санкцій роботодавець має навести у рамках цієї справи.

Оскільки відповідачем по справі не вирішено по суті скаргу позивача з приводу Розрахунку у визначеному Законом України від 17.02.2022 №2073-ІХ «Про адміністративну процедуру» (далі – Закон №2073) порядку, який відповідач, як орган влади, мав би застосувати у відносинах з суб`єктом господарювання (позивачем) щодо розгляду і вирішення адміністративного спору, колегія суддів цілком обґрунтованим та правильним оскарження позивачем застосованих до нього фінансово-господарських санкцій відповідно до правил, встановлених Кодексом адміністративного судочинства України.

Як неодноразово підкреслювалося в рішеннях ЄСПЛ (зокрема, у справах «Серявін та інші проти України», «Бендерський проти України», «»Сокуренко і Стригун проти України») право особи на справедливий судовий захист має бути реалізовано не лише шляхом наданням доступу до суду, а й через мотивоване судове рішення, і справедливість судового рішення вимагає аби таке рішення достатньою мірою висвітлювало мотиви, на яких воно ґрунтується, тому колегія суддів вважає недоречними у даному спірному випадку посилання суду першої інстанції лише на положення ст.170 КАСУ та на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановах від 30.01.2019 року по справі № 803/3/18, від 02.02.2023 року по справі № 260/3380/21 і Верховним Судом у постановах від 10.01.2024 у справі №340/4174/23 та від 17.04.2024 у справі №300/5834/23, оскільки перелічені справі не є релевантними до спірних у цій справі правовідносин, а висновки про те, що «спір, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства слід тлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства, так і тих, які взагалі не підлягають судовому розгляду» є незастосовний навіть виходячи з положень ст. 20 Закону № 875, яка чітко прописує, що вказані спору можуть бути вирішені як Фондом так і в судовому порядку.

Підсумовуючи вищенаведене у сукупності, вважаючи помилковими висновки суду першої інстанції, керуючись ст.ст. 248, 315, 317, 319, 321, 322, 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Кропивницького окружного адміністративного суду від 26 серпня 2025 року -скасувати, матеріали адміністративної справи № 340/5818/25 за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Кіровоградського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про визнання протиправними та скасування розрахунків – повернути до суду першої інстанції для продовження їх розгляду по суті.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня ухвалення постанови апеляційного суду.

Головуючий - суддя С.В. Сафронова

суддя А.О. Коршун

суддя Д.В. Чепурнов