Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №480/9335/23 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 р. Справа № 480/9335/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Любчич Л.В.,

Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Сумської міської ради на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.12.2024, головуючий суддя І інстанції: О.О. Осіпова, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602, повний текст складено 02.12.24 по справі № 480/9335/23

за позовом ОСОБА_1

до Сумської міської ради

про визнання протиправним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У серпні 2023 року ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернулася до Сумського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Сумської міської ради (далі – відповідач) , в якій просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення Сумської міської ради від 26.07.2023 №3913-МР «Про відмову ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки у власність, розташованої за межами населених пунктів, на території Сумської міської територіальної громади (Стецьківський старостинський округ) площею 2,0000 га»;

- зобов`язати Сумську міську раду прийняти рішення про затвердження документації з землеустрою - «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці України ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області» та надати земельну ділянку з кадастровим номером 5924787100:02:002:0993 у власність ОСОБА_1 .

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 02 грудня 2024 року позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення Сумської міської ради від 26.07.2023 №3913-МР «Про відмову ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки у власність, розташованої за межами населених пунктів, на території Сумської міської територіальної громади (Стецьківський старостинський округ) площею 2,0000 га».

Зобов`язано Сумську міську раду прийняти рішення про затвердження документації з землеустрою - «Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки громадянці України ОСОБА_1 у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок земель сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області» та надати земельну ділянку з кадастровим номером 5924787100:02:002:0993 у власність ОСОБА_1 .

Відстрочено виконання даного рішення у зобов`язальній частині до припинення (скасування) на території України воєнного стану.

Стягнуто на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Сумської міської ради суму сплаченого судового збору у розмірі 2147 грн. 20 коп.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що рішення ухвалене із неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 02.12.2024.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач зазначив, що цей спір щодо цивільних прав і має розглядатися судами цивільної юрисдикції, тому що виник з приводу оформлення позивачем права власності на земельну ділянку.

На юрисдикцію спору щодо набуття права власності на земельну ділянку не впливає наявність у спорі суб`єкта владних повноважень, оскільки позивач захищає своє право на отримання земельної ділянки, що робить спірні правовідносини приватно-правовими.

Зазначив, що частиною 3 статті 24 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" встановлено, що передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним або юридичним особам для містобудівних потреб допускається за умови, що відповідні земельні ділянки розташовані в межах території, щодо якої затверджено принаймні один із таких видів містобудівної документації на місцевому рівні: комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель"; детальний план території.

Отже, відсутність для с. Стецьківка певної містобудівної документації (комплексний план, складовою частиною якого є план зонування території; генеральний план населеного пункту, складовою якого є план зонування території; план зонування території як окремий вид містобудівної документації на місцевому рівні, затверджений до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо планування використання земель"; детальний план території) робить неможливим визначення функціонального призначення земельної ділянки, яку бажає отримати позивач.

Апелянт, із посиланням на попередню судову справу Сумської міської ради, повідомив суд першої інстанції про те, що для с. Стецьківка зазначена містобудівна документація відсутня, а тому визначити функціональне призначення земельної ділянки, яку позивач бажає отримати у власність неможливо.

Позивач скористався своїм правом та надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив суд апеляційної інстанції залишити апеляційну скаргу відповідача без задоволення, а оскаржуване рішення Сумського окружного адміністративного суду – без змін.

Зазначила, що Палата Верховного Суду неодноразово висловлювала правовий висновок про те, що визначення юрисдикції спору про оскаржуване рішення про надання дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для передання її у власність і рішення про затвердження такого проекту залежить від встановлення факту реалізації рішень суб`єкта владних повноважень і державної реєстрації земельної ділянки та права власності за набувачем, тому спір належить до юрисдикції адміністративного суду.

Зазначила, що суд першої інстанції дійшов справедливого висновку, що відсутність затвердженого комплексного плану просторового розвитку території територіальної громади або генерального плану населеного пункту не є підставою, відповідно до ст. 186 ЗК України, для відмови у затвердженні проекту землеустрою та наданні земельної ділянки у власність, оскільки позивачка просила затвердити проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а не встановити та змінити цільове призначення земельної ділянки.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 308 , п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розгляд справи проведено в порядку письмового провадження за наявними у ній доказами та в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судовим розглядом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.

04.06.2021 наказом Головного управління Держгеокадастру у Сумській області №18-6698/16-21-СГ ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої за межами населених пунктів на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області, орієнтовний розмір земельної ділянки 2,00 га із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства.

07.10.2021 ОСОБА_1 звернулась до Сумської міської ради із заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області.

23.12.2021 рішенням Сумської міської ради №2650-МР відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність ОСОБА_1 площею 2.0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Сумської міської територіальної громади, у зв`язку з невідповідністю його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації, а саме: невідповідністю вимогам ч.3 ст. 20 Земельного Кодексу України, якою визначено що категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту, у зв`язку з відсутністю таких планів.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 25.06.2022 у справі №480/1570/22, залишеного без змін постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 07.02.2023, визнано протиправним та скасовано Рішення VIII скликання XVII сесії від 23.12.2021 №2650-МР "Про відмову ОСОБА_1 в наданні земельної ділянки у власність розташованої за межами населених пунктів, на території сумської міської територіальної громади (Стецьківський старостинський округ) площею 2,0000 га".

Зобов`язано Сумську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 07.10.2021 про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2.0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення для ведення особистого селянського господарства за межами населених пунктів на території Сумської міської територіальної громади (Стецьківський старостинський округ) з кадастровим номером 5924787100:02:002:0993 і прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом. У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

На виконання рішення суду від 25.06.2022 №480/1570/22 відповідач повторно розглянув заяву позивачки про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області та рішенням №3913-МР від 26.07.2023 відмовив ОСОБА_1 в затверджені такого землеустрою на підставі:

- невідповідності вимогам ч.3 ст. 20 Земельного Кодексу України, якою визначено що категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту, у зв`язку з відсутністю таких планів.

- пп.5 п. 27 "Перехідних положень" Земельного кодексу України під час дії воєнного стану безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

Позивачка вважає таке рішення протиправним, у зв`язку з чим звернулася за захистом свого порушеного права до суду.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості позовної заяви та наявності підстав для задоволення позовної заяви в повному обсязі.

Надаючи оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.

Згідно зі статтею 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Правовідносини у сфері забезпечення права громадян на землю врегульовані Земельним кодексом України №2768-ІІІ від 25 жовтня 2001 року (далі – ЗК України).

Відповідно до статті 12 ЗК України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу.

Згідно з ч. ч. 6, 7 ст. 118 ЗК України, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, клопотання подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, які є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

Згідно з положеннями ч. 9-10 статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, що передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Разом з тим ч. 1 ст. 122 ЗК України визначено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Відповідно до п. 6 ч. 3 ст. 186 ЗК України проекти землеустрою погоджуються та затверджуються в такому порядку, проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок затверджуються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

В силу положень ч. 8 ст. 186 ЗК України, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Отже, відповідно до статті 186 ЗК України, зокрема, органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки у власність, надано повноваження на погодження та затвердження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок. При цьому, підставою для відмови у погодженні та затвердженні документації із землеустрою може бути лише невідповідність її положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівної документації.

Висновок (рішення) органу виконавчої влади, органу місцевого самоврядування, Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, іншого суб`єкта, визначеного цією статтею, щодо відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою має містити вичерпний перелік недоліків документації із землеустрою з описом змісту недоліку та посиланням на відповідні норми законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, затверджену документацію із землеустрою або містобудівну документацію. Повторна відмова у погодженні або затвердженні документації із землеустрою допускається лише у разі, якщо розробник не усунув недоліки, зазначені у попередньому висновку (рішенні), а також якщо підстава для відмови виникла після надання попереднього висновку (рішення). Повторна відмова у погодженні або затвердженні не позбавляє розробника документації із землеустрою права усунути недоліки такої документації та подати її на погодження або затвердження.

Системний аналіз наведених правових норм дає підстави зробити висновок, що ЗК України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у погодженні або затвердженні документації із землеустрою.

При цьому, з аналізу положень статті 118 ЗК України вбачається, що порядок безоплатної передачі земельних ділянок у власність громадянами передбачає реалізацію таких послідовних етапів: звернення громадян з клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; надання дозволу відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування; розробка суб`єктами господарювання за замовленням громадян проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки; затвердження відповідним органом виконавчої влади або місцевого самоврядування проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача (надання) земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання рішення суду від 25.06.2022 №480/1570/22 відповідач повторно розглянув заяву позивачки про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства на території Стецьківської сільської ради Сумського району Сумської області та рішенням №3913-МР від 26.07.2023 відмовив ОСОБА_1 в затверджені такого землеустрою на підставі: ч.3 ст. 20 ЗК України та пп.5 п. 27 "Перехідних положень" ЗК Укарїни.

За правилами ч. 3 статті 20 ЗК України категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту.

Проте невиконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування даної норми не є підставою для відмови позивачу у затвердженні проекту землеустрою.

З інформації, що зазначена у витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку цільовим призначенням та видом використання спірної земельної ділянки визначено як "для ведення особистого селянського господарства", та відноситься до категорії земель "землі сільськогосподарського призначення".

Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" (далі - Указ №64/2022), затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-IX, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який в наступному неодноразово продовжено та триває, зокрема, станом на час розгляду справи.

Законом України від 24.03.2022 №2145-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення умов для забезпечення продовольчої безпеки в умовах воєнного стану", який набрав чинності 07.04.2022 року, внесено зміни до Розділу X Перехідні положення ЗК України, а саме - доповнено пунктами 27 і 28.

Відповідно до підпункту 5 пункту 27 Розділу X Перехідні положення ЗК України під час дії воєнного стану земельні відносини регулюються, з урахуванням особливостей, а саме безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації забороняється.

З аналізу наведених вище правових норм слідує, що нормативно-правовими актами регламентовано чіткий порядок та граничні строки, у межах яких суб`єктом владних повноважень повинно бути розглянуто клопотання особи про надання дозволу на розробку проекту землеустрою для відведення земельної ділянки та прийнято відповідне рішення за результатами її розгляду, а також про затвердження проекту землеустрою.

Водночас, законодавством передбачено можливість прийняття уповноваженим суб`єктом влади за результатами розгляду такого клопотання лише одного з двох рішень: про надання відповідного дозволу або мотивованої відмови в його наданні.

При цьому, підстави для відмови в затвердженні проекту землеустрою, як було вже згадано вище, чітко визначені у ст.186 ЗК України.

Колегія суддів звертає увагу, що Закон України №2145-ІХ набрав чинності з 07.04.2022, тобто починаючи з 07.04.2022 і до припинення (скасування) воєнного стану в України органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється безоплатна передача земель державної, комунальної власності у приватну власність, надання дозволів на розроблення документації із землеустрою з метою такої безоплатної передачі, розроблення такої документації.

Позицію щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів неодноразово висловлював Конституційний Суд України.

Так, згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст.58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13 травня 1997 року №1-зп, від 9 лютого 1999 року №1-рп/99, від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001, від 13 березня 2012 року №6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності; дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється із втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце; дія закону та іншого нормативно-правового акту не може поширюватися на правовідносини, які виникли і закінчилися до набрання чинності цим законом або іншим нормативно-правовим актом.

З матеріалів справи вбачається, що позивачка ще у жовтні 2021 року звернулася до Сумської міської ради з заявою про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га для ведення особистого селянського господарства за кадастровим номером 5924787100:02:002:0993 за рахунок земель сільськогосподарського призначення за межами населеного пункту, яка знаходиться на території Сумської міської територіальної громади (Стецьківський старостинський округ), та передати вказану земельну ділянку у власність.

Тобто, з урахуванням вимог ч.9 ст.118 ЗК України, та з огляду на виконання позивачем всіх умов, передбачених законом, відповідач, повинен був прийняти рішення про затвердження відповідного проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність, за нормами законодавства, яке діяло на момент подання заяви позивачкою про затвердження проекту землеустрою.

Враховуючи вище зазначене, колегія суддів вважає правомірними висновки суду першої інстанції, що оскаржуване рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Крім цього, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскільки обставини дії в Україні воєнного стану унеможливлюють виконання відповідачем рішення суду щодо зобов`язання відповідача прийняти рішення про затвердження проекту землеустрою та надання її у власність, то в силу положень ч. 3 ст. 378 КАС України наявні підстави для відстрочення виконання судового рішення в цій частині до припинення (скасування) в Україні воєнного стану.

Посилання апелянта на те, що цей спір є спором з приводу оформлення позивачем права власності на земельну ділянку, а тому є спором щодо цивільних прав і має розглядатись судами цивільної юрисдикції, оскільки позивач захищає своє право на отримання земельної ділянки, що робить спірні правовідносини приватноправовими, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки у справі, яка розглядається, позивач звернувся до суду з позовом на захист свого інтересу в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га за рахунок земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства. Його право не реалізовано внаслідок відмови відповідача в наданні земельної ділянки у власність.

Крім цього, позивач у своєму позові порушує питання про визнання протиправним рішення суб`єкту владних повноважень, яке перешкоджає йому в затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність площею 2,0000 га.

Таким чином, спір у цій справі не має ознак приватноправового та підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.

Вказана позиція суду узгоджується із висновками Верховного Суду викладеними у постанові від 02 вересня 2022 року у справі №820/5333/17, яка враховується судом апеляційної інстанції в силу приписів ч.5 ст. 242 КАС України.

Щодо посилань апелянта на те, що для с. Стецьківка відсутня містобудівна документація, а тому визначити функціональне призначення земельної ділянки, яку позивач бажає отримати у власність неможливо, колегія суддів зазначає наступне.

За приписами ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Як зазначалось вище однією із підстав відмови у затверджені проекту землеустрою у спірному рішенні вказано невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а саме частині 3 статті 20 ЗК України, якою визначено, що категорія земель та вид цільового призначення земельної ділянки визначаються в межах відповідного виду функціонального призначення території, передбаченого затвердженим комплексним планом просторового розвитку території територіальної громади або генеральним планом населеного пункту, у зв`язку з відсутністю таких планів.

Тобто, відсутність містобудівної документації в с. Стецьківка, не було підставою для відмови позивача у затвердженні проекту землеустрою, а відтак вказана обставинам не може вплинути на право позивача в отриманні земельної ділянки у власність.

Наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення "Серявін та інші проти України") та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України" (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сумської міської ради - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 2 грудня 2024 року по справі № 480/9335/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Л.В. Любчич

Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк