Рішення від 04 березня 2026 р. у справі №204/13019/25 — Чечелівський районний суд міста Дніпра

Справа № 204/13019/25

Провадження № 2/204/1399/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року м. Дніпро

Чечелівський районний суд міста Дніпра, в особі судді Приваліхіної А.І., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

У С Т А Н О В И В:

05 грудня 2025 року ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» звернулося до суду із позовом до відповідача ОСОБА_1 , в якій прохає стягнути з нього заборгованість за кредитним договором № 15.05.2024-100002453 від 15 травня 2024 року у сумі 40638 гривень 10 копійок, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту - 15250 гривень 86 копійок, заборгованості по відсотках - 16820 гривень , комісії за надання кредиту у сумі 567 гривень 24 копійки та неустойки у сумі 8000 гривень.

В обґрунтування позовних вимог вказано, що 15 травня 2024 року між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 було укладено договір № 15.05.2024-100002453 про надання кредиту, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит, у сумі 16000 гривень, строком на 140 днів, дата повернення якого - 01 жовтня 2024 року, зі сплатою фіксованою незмінною процентною ставкою у розмірі 1% за 1 день користування Кредитом, яка застосовується протягом всього строку, на який надається Кредит, також із сплатою комісії, яка пов`язана з наданням Кредиту 20% від суми Кредиту - 3200 гривень та неустойки 160 гривень, що нараховується за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання. ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 16000 гривень шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 . Звертає увагу, що відповідачем у справі були здійснені заходи, спрямовані на визнання боргу, а саме: проведена часткова сплата по вищезазначеному кредитному договору на суму 1400 гривень від 17 травня 2024 року, на суму 800 гривень від 20 травня 2024 року, на суму 1356 гривень 38 копійок від 28 травня 2024 року, на суму 1000 гривень від 07 червня 2024 року на суму 557 гривень від 08 червня 2024 року, на суму 400 гривень від 09 червня 2024 року, на суму 1599 гривень 38 копійок від 10 червня 2024 року, на суму 1100 гривень від 23 червня 2024 року. Зважаючи на ті обставини, що відповідач належним чином не виконує свої зобов`язання за Кредитним договором, станом на дату подання позову за останнім утворилася заборгованість за Договором № 15.05.2024-100002453 в розмірі 40638 гривень 10 копійок, яка складається із: заборгованості по тілу кредиту - 15250 гривень 86 копійок, заборгованості по відсотках - 16820 гривень, комісії за надання кредиту у сумі 567 гривень 24 копійки та неустойки у сумі 8000 гривень, які позивач прохає суд стягнути з відповідача разом із судовим витратами по справі.

Ухвалою від 12 грудня 2025 року у справі відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін (а. с. 34), копія якої надіслана учасникам справи за вихідним № 30592/25-вих/2/204/5936/25 від 12 грудня 2025 року (а. с. 35).

26 грудня 2025 року до суду надійшов відзив на позовну заяву від представниці відповідача, в обґрунтування якого вказує, що матеріали справи не містять докази направлення цифрового одноразового ідентифікатора, а тому не вбачається доведеним факт прийняття (акцепту) відповідачем пропозиції (оферти) щодо укладення договору про надання кредиту на умовах, визначених офертою. Належність відповідачу банківської картки, на яку перераховувались кредитні кошти не підтверджується належними та допустимими доказами. Розрахунок заборгованості складений позивачем не є доказом наявності заборгованості оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. Вказує, що позивачем на підтвердження своїх вимог не надано належних та допустимих доказів перерахування грошових коштів на користь відповідача, а також доказів наявності заборгованості саме в заявленому розмірі, які б відповідали вимогам процесуального закону, положенням статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність», Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, що затверджена постановою Правління Національного банку України від 21.01.2004 № 22 та Закону України «Про платіжні системи та перекази коштів України». Вважає, що заявлена позивачем до стягнення заборгованість за нарахованими процентами не є співрозмірною сумі кредиту, суперечать принципам розумності та добросовісності, є наслідком дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника як споживача послуг кредитної установи, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50% вартості) у разі невиконання ним зобов`язань за кредитним договором, тому розмір процентів підлягає зменшенню. Зазначає, що банком в кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються відповідачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та комісії за надання кредиту на умовах програм з розстрочки. А тому враховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) та комісії за надання кредиту на умовах програм з розстрочки є нікчемними. Крім того, посилаючись на п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, зауважує, що неустойка підлягає списанню кредитодавцем. У зв`язку із чим, прохає суд відмовити у задоволенні позову.

12 січня 2026 року на адресу суду надійшла відповідь на відзив від представника позивача, в якому останній зазначає, що відповідач не заперечує, що вказаний ним у кредитному договорі засіб зв`язку (номер телефону) належить йому, або що на час укладення спірних договорів він втратив вказаний засіб зв`язку, що може бути підтверджено відповідними засобами доказування. Відповідачем під час укладення кредитного договору було проведено ідентифікацію через систему BankID. Від центрального вузла системи BankID Національного банку України були отримані зокрема дані, які однозначно ідентифікують відповідача. Звертає увагу, що проценти розраховуються у відповідності до Бази розрахунку, тобто залишку непогашеного залишку від всієї Суми (тіла) Кредиту та нараховуються щодня протягом Строку, на який надається кредит. Відтак, розрахунок заборгованості за кредитним договором проведений з урахуванням строку кредитування, виходячи із розміру процентної ставки, визначеної в кредитному договорі. Видача кредитних коштів відповідачу підтверджується Квитанцією Liqpay, яка є первинним платіжним документом у розумінні Закону України «Про платіжні послуги», а відтак - належним та допустимим доказом видачі коштів відповідачу. Отже, позивачем було перераховано кошти на картковий рахунок відповідача, номер якого зазначено ним у кредитному договорі (заявці), за допомогою інтернетеквайрингу - Liqpay, а відтак, квитанція і є первинним платіжним документом. Квитанція АТ КБ «Приватбанк» про перерахування коштів, яка міститься в матеріалах справи, є належним доказом, оскільки містить інформацію щодо предмета доказування, як доказ перерахування грошових коштів за кредитним договором. Оскільки ТОВ «Споживчий центр» не є банківською установою, а має статус фінансової установи, яка здійснює господарську діяльність з надання фінансових послуг, зокрема надання кредитів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, без відкриття рахунку, тому не може надати первинні банківські документи, а відтак наданий суду позивачем розрахунок є належним та допустимим доказом заборгованості та її розміру у справі. Крім того, будь-яких претензій щодо невиконання позивачем свого обов`язку по наданню коштів протягом дії договору відповідач не заявляв. У спірному кредитному договорі зазначено всю інформацію, визначено ч. 1 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», відтак, він не є нікчемним в силу закону. А тому, відповідач не надав жодного належного доказу, який би стосувався предмету доказування на підтвердження не укладення та не виконання умов кредитного договору. У зв`язку із чим, прохає задовольнити позовні вимоги.

Станом на дату розгляду справи заперечення на відповідь на відзив до суду не надходили, а також клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін, учасниками справи не подавались.

Відповідно до вимог ч. 5 ст. 279 ЦПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши фактичні обставини справи письмовими доказами, суд доходить висновку про часткове задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 15 травня 2024 року ТОВ «Споживчий центр» направило відповідачу пропозицію (оферту) укласти Договір № 15.05.2024-100002453 про укладення кредитного договору (кредитної лінії) (а. с. 13 на звороті-16 та на звороті).

15 травня 2024 року ОСОБА_1 , прийняв (акцептував) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 15.05.2024-100002453 про укладення кредитного договору (кредитної лінії) на умовах, визначених офертою (а. с. 17-18 та на звороті).

Так, судом встановлено, що зі своєї сторони ТОВ «Споживчий центр» направило відповідачу, через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор E995, на номер телефону НОМЕР_2 (вказаний в інформаційному повідомлені Позичальника (а. с. 18 на звороті-19), який Боржником було введено/відправлено.

Таким чином, 15 травня 2024 року між ТОВ «Споживчий центр» та ОСОБА_1 було укладено Договір № 15.05.2024-100002453 про укладення кредитного договору (кредитної лінії), який підписаний одноразовим ідентифікатором у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію».

Відповідно до вимог п. 3.1 Договору кредиту, ТОВ «Споживчий центр» надає Позичальнику у розмірі та на умовах, встановлених договором, а Позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування Кредитом та комісію.

За умовами п. 3.3 вказаного договору, кредитодавець надає позичальнику кредит на умовах (дата надання/видачі, сума, строк, дата повернення, проценти, графік платежів) встановлених у Заявці.

Так, відповідно до вимог п. п. 1-9 Заявки (а. с. 16 на звороті-17 та на звороті): дата надання/видачі кредиту 15.05.2024; сума - 16000 гривень; строк - 140 днів з дати його надання; дата повернення - 01.10.2024; фіксована процентна ставка - 1 % за один день користування кредитом; комісія, пов`язана з наданням Кредиту 20% від суми Кредиту - 3200 гривень; неустойка 160 гривень за кожен день невиконання/неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного/неналежно виконаного зобов`язання.

ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 16000 шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котрий ним вказано в Заявці (а. с. 16)) (а. с. 29).

До теперішнього часу відповідач свої зобов`язання за Кредитним договором № 15.05.2024-100002453 про укладення кредитного договору (кредитної лінії) належним чином не виконав.

Відповідно до наданого позивачем Довідки-Розрахунку за Договором № 15.05.2024-100002453, відповідач за вищевказаним договором має заборгованість за період з 15 травня 2024 року по 25 червня 2024 року в розмірі 40638 гривень 10 копійок, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 15250 гривень 86 копійок, суми прострочених платежів по процентах - 16820 гривень, комісії за укладення кредитного договору (кредитної лінії) у сумі 567 гривень 24 копійки, неустойки у сумі 8000 гривень (а. с. 20).

Згідно з вимогами ст. ст. 12, 13 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.

Відповідно до вимог ст. ст. 76-79 ЦПК України, доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.

Нормами ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Приписами п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори.

Відповідно до вимог ч. ч. 1, 2 ст. 14 ЦК України, цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства. Особа не може бути примушена до дій, вчинення яких не є обов`язковим для неї.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Вимогами ч. 2 ст. 207 ЦК України, визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Положеннями ст. 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з вимогами ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлено строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, розмір і порядок виплати яких встановлюється договором.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Приписами ч. 1 ст. 623 ЦК України визначено, що боржник, що порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки.

Згідно з вимогами ст. 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до вимог ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до вимог статті 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами, то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася та сплати процентів.

Відповідно до вимог статті 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до вимог ст. 638 ЦК України договір вважається укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі.

Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом.

Так, приписами ч. 1 ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що моментом підписання електронної правової угоди є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання коштів електронного цифрового підпису всіма сторонами електронної правової угоди; електронний підпис одноразовим ідентифікатором, визначеними цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) при письмовій згоді сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

При цьому, за змістом наведеного Закону електронним підписом, тобто одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору.

Згідно з вимогами п. 5 ч. 3 Постанови про затвердження Положення про застосування цифрового власноручного підпису в банківській системі України, цифровий власноручний підпис власноручний підпис фізичної особи, створений на екрані електронного сенсорного пристрою та нерозривно пов`язаний з електронним документом, підписаним цим підписом;

Як убачається зі змісту кредитного договору № 15.05.2024-100002453 від 15 травня 2024 року, сторони узгодили те, що його підписання буде в електронному вигляді, в даному випадку шляхом введення одноразового ідентифікатора Е995, що був відправлений 15 травня 2024 року на телефон відповідача НОМЕР_2 та, введений останнім 15 травня 2024 року.

У відзиві на позовну заяву зазначено, що в матеріалах справи відсутній доказ направлення одноразового ідентифікатора, однак при цьому не заперечується, що номер телефону, на який був направлений ідентифікатор, належить відповідачу.

Таким чином, судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, а відповідачем належним чином не спростовано того, що вказаний кредитний договір ним був підписаний в електронному вигляді, відповідно до Закону України «Про електронну комерцію», а отже останній погодився зі всіма умовами та правилами даних договорів, умовами кредитування, графіком повернення, штрафами, пенею, комісією, відсотками за користування кредитними коштами.

Факт користування відповідачем кредитними коштами з використання платіжного засобу не спростовано відповідачем належними доказами. Матеріали справи не містять даних, щодо незаконного зняття коштів з використанням кредитної картки та незаконну видачу кредитної карти на ім`я ОСОБА_1 третім особам.

Крім того, згідно із Заявкою кредитного договору, Прийняття (акцепту) пропозиції (оферти) укласти договір Позичальник з метою отримання кредиту вказав електронний платіжний засіб НОМЕР_1, однак при цьому не спростував належними доказами того, що він належать саме йому і треті особи не мають до нього доступу.

Відповідно до укладеного Договору №4507 про надання послуг в системі Liqpay між АТ КБ «Приватбанк» та ТОВ «Споживчий центр», сторони узгодили, що Банк надає дистанційне обслуговування, фінансові послуги з прийому та відправлення платежів за допомогою системи Liqpay, а також забезпечує технологічне обслуговування з прийому платежів та перерахування грошових коштів за розпорядженням Клієнта на банківські картки Платників. (а. с. 21-26 та на звороті).

А тому, ТОВ «Споживчий центр» свої зобов`язання за Договором кредиту виконало, та надало відповідачу грошові кошти в розмірі 16000 шляхом перерахування на банківську картку Позичальника № НОМЕР_1 (котрий ним вказано в Заявці), що підтверджується квитанцією Liqpay №2462523124 (а. с. 29), яку суд приймає до уваги та вважає належним доказом.

На підтвердження розміру заборгованості позивачем надано відповідну довідку-розрахунок заборгованості (а. с. 20), який не спростований відповідачем окремим контррозрахунком, а тому при винесені рішення суд керується розрахунком позивача.

Крім того, у позовній заяві позивач зазначив детальний перелік дат та сум здійснення часткового погашення відповідачем заборгованості за договором, однак відповідачем жодним чином не заперечувався даний факт, що в свою чергу свідчить про визнання ним даного боргу.

Аналогічні правові висновки викладено постанові Верховного Суду від 09 листопада 2018 року у справі № 911/3685/17 та постанові Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 916/2403/18.

Отже, з наданого позивачем Довідки-Розрахунку за Договором № 15.05.2024-100002453 убачається, що відповідач за вищевказаним договором має заборгованість за період з 15 травня 2024 року по 25 червня 2024 року в розмірі 40638 гривень 10 копійок, яка складається з: суми прострочених платежів по тілу кредиту - 15250 гривень 86 копійок, суми прострочених платежів по процентах - 16820 гривень, комісії за укладення кредитного договору (кредитної лінії) у сумі 567 гривень 24 копійки, неустойки у сумі 8000 гривень (а. с. 20).

Щодо стягнення з відповідача комісії за укладення кредитного договору, суд зазначає наступне.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17 (пункти 29-31) вказала на те, що на позичальника не можна покладати обов`язок сплачувати платежі за послуги, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався. Недотримання вказаних принципів призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту. Виконання позичальником умов кредитного договору, встановлених із порушенням зазначених принципів, не приводить ці умови у відповідність до засад цивільного законодавства.

Згідно з вимогами ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

Верховний Суд у своїй постанові від 09 грудня 2019 року в справі № 524/5152/15 зазначив, що надання грошових коштів за укладеним кредитним договором відповідно до вимог ч. 1 ст. 1054 ЦК України є обов`язком банку, виконання такого обов`язку не може обумовлюватися будь-якою зустрічною оплатою з боку позичальника. Оскільки надання кредиту це обов`язок банку за кредитним договором, то така дія як надання фінансового інструменту чи моніторинг заборгованості по кредиту не є самостійною послугою, що замовляється та підлягає оплаті позичальником на користь банку. Надання фінансового інструменту є фактично наданням кредиту позичальнику, така операція, як і моніторинг заборгованості по кредиту, відповідає економічним потребам лише самого банку та здійснюється при виконанні прав та обов`язків за кредитним договором, а тому такі дії банку не є послугами, що об`єктивно надаються клієнту-позичальнику.»

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 12 квітня 2022 року в справі № 640/14229/15, від 21 квітня 2021 року в справі № 677/1535/15, від 15 грудня 2021 року в справі № 209/789/15, від 21 липня 2021 року в справі № 751/4015/15.

Верховний Суд звертає увагу на те, що умови договору про сплату позичальником на користь банку винагороди за надання фінансового інструменту, відсотків за дострокове погашення кредиту та винагороди за проведення додаткового моніторингу, тобто за дії, які банк здійснює на власну користь, що є несправедливим, суперечить принципу добросовісності, є наслідком істотного дисбалансу договірних прав і обов`язків на погіршення становища споживача, за своєю природою є дискримінаційним та таким, що суперечить моральним засадам суспільства.

Закон України «Про споживче кредитування» визначає право кредитодавця отримувати винагороду за супутні з наданням кредиту послуги, зокрема комісію за обслуговування кредиту, у разі якщо такі послуги дійсно були надані банком позичальнику. Водночас, банкам забороняється встановлювати платежі, які споживач має сплатити на користь банку за дії, які банк здійснює на власну користь, або за дії, які споживач здійснює на користь банку. Також на позивача не може бути покладений обов`язок сплачувати платежі, за отриманням яких він до кредитодавця фактично не звертався.

Загальною підставою визнання правочину недійсним є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог закону щодо його дійсності, які встановлені статтею 203 ЦК України. Нікчемним є правочин, недійсність якого прямо встановлена законом.

Умови договору про надання споживчого кредиту, що передбачають здійснення платежів за дії, які не є послугою, або здійснення платежів, які заборонені законом, є нікчемними.

З огляду на викладене, зважаючи на вимоги ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування», суд доходить висновку про те, що умови кредитного договору № 15.05.2024-100002453 від 15 травня 2024 року про встановлення комісії за надання кредиту є нікчемними, а тому вимоги позивача про стягнення комісії за цим договором у сумі 567 гривень 24 копійки за надання кредиту, є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Щодо вимог про стягнення неустойки, суд зазначає наступне.

Відповідно до вимог ст. 549 ЦК України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Пунктом 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України визначено, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року затверджено Указ Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», який неодноразово продовжувався та діє донині.

Умовами кредитного договору встановлено, що неустойка у розмірі 160 гривень нараховується за кожен день невиконання чи неналежного виконання кожного окремого зобов`язання незалежно від суми невиконаного чи неналежно виконаного зобов`язання.

Позивачем нараховано неустойку у розмірі 8000 гривень, що суперечить наведеним положенням пункту 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України.

З огляду на викладене, суд доходить переконливого висновку про те, що позовні вимоги в частині стягнення з відповідача неустойки в розмірі 8000 гривень є необґрунтованими і задоволенню не підлягають.

З огляду на викладене, позивачем належним чином виконано свої зобов`язання, шляхом перерахування відповідачу кредитних коштів на його картку № НОМЕР_1 у сумі 16000 гривень, натомість останній свої зобов`язання належним чином не виконує, а тому, з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором № 15.05.2024-100002453 від 15 травня 2024 року у сумі 32070 гривень 86 копійок, яка складається із: заборгованість за тілом кредиту у сумі 15250 гривень 86 копійок, заборгованості за відсотками у сумі 16820 гривень, а тому позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухваленим відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, має відповідати завданню цивільного судочинства.

Разом з тим, суд вважає за необхідне зазначити про те, що стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, при визначенні цивільних прав і обов`язків особи чи при розгляді будь-якого кримінального обвинувачення, що пред`являється особі. Отже, при ухваленні рішення по суті, суд повинен вживати всіх заходів задля того, щоб судове рішення було не лише законним, але й справедливим.

Європейський суд з прав людини вказав у своєму рішенні «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року вказав на те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях, а тому, виходячи із наведеного вище, суд доходить висновку про те, що вимоги позивача частково обґрунтовані, зокрема, в частині наявності заборгованості за тілом кредиту та відсотками, тому вони підлягають задоволенню в цій частині, шляхом стягнення з відповідача на користь позивача за кредитним договором № 15.05.2024-100002453 від 15 травня 2024 року - заборгованості за тілом кредиту у сумі 15250 гривень 86 копійок та за відсотками у сумі 16820 гривень, а всього 32070 гривень 86 копійок.

Відповідно до вимог ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки позовні вимоги задоволено частково, то з відповідача на користь позивача слід стягнути судовий збір у розмірі 1911 гривень 76 копійок, виходячи із розрахунку 2422,4*(32070,86/40638,10).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 5, 10-11, 60, 76-80, 89, 128, 141, 213-215, 258, 265, 279, 354-355 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (01032, м. Київ, вул. Саксаганського, буд. 133А; ЄДРПОУ 37356833) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_4 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» заборгованість за кредитним договором № 15.05.2024-100002453 від 15 травня 2024 року у сумі 32070 (тридцять дві тисячі сімдесят) гривень 86 (вісімдесят шість) копійок, яка складається із: заборгованість за тілом кредиту у сумі 15250 (п`ятнадцять тисяч двісті п`ятдесят) гривень 86 (вісімдесят шість) копійок, заборгованості за відсотками у сумі 16820 (шістнадцять тисяч вісімсот двадцять) гривень.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути із ОСОБА_1 користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» витрати по сплаті судового збору в сумі у сумі 1911 (одна тисяча дев`ятсот одинадцять) гривень 76 (сімдесят шість) копійок.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи.

Рішення суду набирає законної сили протягом 30 днів зо дня його підписання суддею або протягом 30 днів зо дня його отримання учасниками справи, якщо не буде оскаржено у встановленому порядку.

Суддя А.І. Приваліхіна