Вирок від 03 березня 2026 р. у справі №162/1168/25 — Любешівський районний суд Волинської області

Справа № 162/1168/25

Провадження № 1-кп/162/55/2026

ЛЮБЕШІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ВИРОК

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 березня 2026 року селище Любешів

Любешівський районний суд Волинської області у складі

головуючого судді - ОСОБА_1 ,

з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

потерпілої ОСОБА_4 ,

представника потерпілої ОСОБА_5 ,

обвинуваченого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене в Єдиний реєстр досудових розслідувань 28.04.2025 за № 12025035530000067 про обвинувачення

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , українця, громадянина України, розлученого, тракториста Залізницького лісництва Любешівського над лісництва філії «Поліський лісовий офіс» ДСГП «Ліси України», із професійно-технічною освітою, несудимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 Кримінального кодексу України (далі – КК України)

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_6 , будучи попередньо притягнутим Любешівським районним судом Волинської області 16.10.2023 та 24.06.2024 до адміністративної відповідальності за вчинення відповідно 21.09.2023 близько 20 год 40 хв та 20.05.2024 близько 06 год 30 хв домашнього насильства за ч.2 ст.173-2 КУпАП, 05.04.2025 близько 10 год, знаходячись за місцем свого проживання за адресою АДРЕСА_1 , у порушення вимог ст. 28 Конституції України та ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» умисно, систематично, на ґрунті особистих неприязних відносин вчиняв психологічне насильство щодо своєї дружини ОСОБА_4 , яке виражалося в образах нецензурними словами, шарпанні за одяг, що призвело до психологічних страждань, а також погіршення якості життя потерпілої, які виразились у пригніченому настрої, переживаннях за власну безпеку, життя і здоров`я, а також високому рівні тривожності, порушенні сну та надмірних психологічних напруженнях. Окрім цього, ОСОБА_6 25.04.2025 близько 15 год 30 хв, знаходячись за місцем свого проживання за адресою АДРЕСА_1 , у порушення вимог ст. 28 Конституції України та ЗУ «Про запобігання та протидію домашньому насильству» умисно, систематично, під час конфлікту та сварки зі своєю дружиною ОСОБА_4 , що раптово виникли на ґрунті тривалих особистих неприязних відносин з метою спричинення їй фізичного болю, усвідомлюючи протиправний характер своїх дій, завдав їй не менше 10-14 ударів руками та ногами по тілу, внаслідок чого спричинив тілесні ушкодження потерпілій у вигляді підшкірної гематоми потиличної ділянки волосистої частини голови, підшкірного крововиливу правої половини підборіддя, підшкірного крововиливу і садна передньої поверхні нижньої частини правого плеча, саден задньої поверхні верхньої третини правого передпліччя, підшкірного крововиливу тильної поверхні лівої кисті, саден спини, підшкірних крововиливів задньої поверхні середньої третини лівої гомілки і передньої поверхні верхньої половини тієї ж лівої гомілки, що за ступенем тяжкості відносяться до категорії легких тілесних ушкоджень.

Таким чином ОСОБА_6 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ст.126-1 КК України, а саме умисне систематичне вчинення фізичного та психологічного насильства щодо подружжя, що призвело до фізичних та психологічних страждань, погіршення якості життя потерпілої особи.

Потерпіла ОСОБА_4 у судовому засіданні вказала, що ОСОБА_6 постійно її бив, ще з часу, коли жили в його батьків. Приховувала це від оточуючих, вказуючи, що впала чи вдарилась, бо було соромно. Бив при дітях і зараз при внуках теж продовжує. То не так стала, то не так сіла, то не так їсти подала, і це завжди супроводжувалось насильством. Привів до хати свою подружку, тому потерпіла змушена робити розподіл майна. Несила вже стало терпіти його знущання, почала викликати поліцію. Просила обвинуваченого, якщо він не хоче з нею проживати, давай розлучимось. З 2 вересня 2021 року вони розлучені та провели розподіл майна юридично, однак наразі фактично житлове приміщення не розподілене, щоб були різні входи, санвузли, цього немає. Потерпіла зробила на своїй спальні замок, щоб замикатись. 05 квітня садила картоплю, попросила його допомогти, на що він відповів, що не хоче з нею мати ніякі справи і жити, відповідно знову почалась сварка та шарпанина. Обвинувачений знову по-різному на неї обзивався: «а щоб ти здохла», «приймися з хати», «щоб ти до вечора не дожила». Це все відбувалось у будинку за місцем проживання, тоді крім них нікого не було. 25 квітня 2025 року звернулась до обвинуваченого при синові, щоб заплатити за комунальні послуги, він, відмовивши, вказав, що провів водопровід, але кинув їй кошти. Після цього вони з ОСОБА_6 поїхали до сина, він допомагав синові дрова рубати. Син підвіз її до комунгоспу, вона проплатила комунпослуги, і завіз її додому. Тоді сильний дощ ішов. ОСОБА_6 після того, як повернувся від сина, знову розпочав сварку, душив її і смикав за волосся, між ними стала бійка. Потерпіла декілька разів просила припинити, бо викличе поліцію. Коли ОСОБА_6 вийшов з хати, викликала поліцію. Під час того, як відбивалась вдарила його в ніс. Коли поліція приїхала, він показав кров з носа і вказував, що потерпіла його побила. Наступного дня пішла в лікарню, оскільки їй було дуже зле. Зняла всі побої. Після попереднього судового засідання, прийшовши додому, він знову вчинив сварку та погрожував їй. Через обвинуваченого не має сну, не може працювати. Він не лише фізично чіпає її, а й принижує постійно, у тому числі, при внуках. Все, що відбувалось під час сварки 25 червня, повністю відтворила на слідчому експерименті. Обвинувачений тоді і штовхав її, і душив, і тряс, шарпав. У лікарню звернулася за декілька днів після події, оскільки тоді були вихідні і за цей час їй ставало гірше. Потерпіла закриває свою кімнату на замок, оскільки боїться обвинуваченого. Конфлікти завжди виникають, коли він п`яний з гулянок приходить додому, зганяє на ній свою агресію. Події, які розглядаються наразі судом, виникли з ініціативи обвинуваченого, він починав адресувати до неї: постійно ображає нецензурно, шантажує, обзиває різними словами, не дає вільно користуватись житловим приміщенням, газ перекриває, коли вона готує. Не знає, що від нього очікувати. Внаслідок цих дій потерпіла стала ослаблена і морально, і фізично, порушений сон, апетит, не може спокійно працювати, їздила до психолога.

У судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_6 вказав, що ініціатором всіх скандалів і сварок є ОСОБА_8 . Визнав, що дійсно були штовханини, шарпанина. 25 квітня 2025 року прийшов ввечері додому, промоклий, бо дощ йшов, слово за слово, почалась сварка. Вона його подряпала, а він її штовхнув. Потерпіла, перечепившись через поріг, впала, вдарилась об ліжко. За таких обставин у неї могли утворитись ті тілесні ушкодження, про які вказано в експертизі. Він тоді вийшов з хати, потерпіла викликала поліцію. Ударів, про які зазначено в обвинуваченні (10-15 ударів) їй не наносив. Штовхав, брав за руки міцно, від його поштовху потерпіла падала, скільки разів - не рахував. Можливо, при падінні десь і вдарялася об ліжко або інші меблі. Конфлікт розпочинався в прихожій кімнаті, а потім продовжувався в її кімнаті. Потерпіла замикає не лише свою кімнату, в неї манія така все замикати. Так, він дійсно притягався до адміністративної відповідальності, як вказано в обвинувальному акті, відповідні постанови суду він не оскаржував. Суперечка 05 квітня, про яку вказувала потерпіла, дійсно була, але фізичних дій щодо неї тоді не вчиняв. Коли відбувався розгляд справи про адміністративне правопорушення за події 25 квітня 2025 року, направляв на адресу суду заву про визнання подій, зазначених у протоколі. Не мав на меті завдати потерпілій фізичного болю, у першу чергу він захищався. Цивільний позов не визнає.

Свідок ОСОБА_9 , сестра потерпілої, зазначила, що часто зідзвонюється з ОСОБА_4 , яка розповідала про їхні сімейні конфлікти з обвинуваченим, в тому числі і за 05 квітня. 25 квітня 2025 року, вона довго не відповідала на дзвінки, а коли нарешті до неї додзвонилася, вона була у пригніченому настрої, плакала та розповіла, що в них з ОСОБА_6 була бійка. Казала, що в неї болить голова. Розмовляли з нею по відеозв`язку, бачила її синці на руці та на шиї. Пізніше зустріла сестру в лікарні, яка зверталась до лікарів з приводу отриманих тілесних ушкоджень, та при зустрічі бачила, що вона побита. Із ОСОБА_6 у свідка нормальні відносини, вона не вмішується у їхні сімейні відносини, єдине просить, щоб він не чіпав потерпілу, оскільки хвилюється за здоров`я та життя своєї сестри. Безпосереднім очевидцем конфліктних ситуацій не була, все це їй відомо зі слів потерпілої.

Винуватість обвинуваченого ОСОБА_6 , крім часткового визнання вини останнім, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, підтверджується також зібраними на досудовому слідстві та безпосередньо дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами, яким судом надано ретельну оцінку з точки зору належності, допустимості та достовірності, зокрема:

- витягом з ЄРДР кримінального провадження № 12025035530000067 від 28.04.2025;

протоколом про прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення від 28.04.2025;

- заявою потерпілої ОСОБА_4 від 28.04.2025;

- протоколом огляду речей (медичної карти амбулаторного хворого №4639 на ім`я ОСОБА_4 ) від 28.04.2025 з додатком;

- протоколом проведення слідчого експерименту від 29.04.2025 за участю потерпілої ОСОБА_4 з відеозаписом вказаної слідчої дії;

- висновком експерта №102 від 29.04.2025, відповідно до якого всі тілесні ушкодження, виявлені у ОСОБА_4 , як кожне окремо, так і весь їх перелік, за ступенем тяжкості належать до категорії легких тілесних ушкоджень, які утворились внаслідок травмуючої дії тупих предметів з обмеженою слідоутворюючою поверхнею (не менше, ніж 10-14 травматичних контактів), не виключається, що в термін, вказаний у фабулі постанови про призначення експертизи і потерпілою;

- постановами Любешівського районного суду Волинської області від 24.06.2025 у справі №162/439/25 із заявою ОСОБА_6 про визнання винуватості у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.173-2 КУпАП, від 29.09.2025 у справі №162/975/25, від 16.10.2023 у справі №162/790/23, від 24.06.2024 у справі №162/462/24;

- висновком психологічних досліджень ОСОБА_4 від 07.11.2025, згідно з яким ОСОБА_4 переживає такі емоції: страх за своє життя, зневіру, зраду, розчарування, байдужість, спустошення, образу, злість, смуток, незадоволення, пригніченість, відчуває зниження якості життя внаслідок спричинення над нею психологічного та фізичного насилля, що призводить до погіршення здоров`я та морально-психологічних страждань.

Надані стороною обвинувачення і досліджені безпосередньо в суді докази зібрані у порядку, встановленому ст. 93 КПК України, взаємопов`язані і в сукупності підтверджують всі обставини, що підлягають доказуванню, ними встановлено подію злочину, винуватість обвинуваченого та інші обставини зазначені у ст.91 КПК України, а їх сукупність – з точки зору взаємозв`язку є достатньою для прийняття відповідного процесуального рішення.

Розглядаючи кримінальне провадження щодо обвинуваченого ОСОБА_6 , суд, зберігаючи об`єктивність та неупередженість, створив необхідні умови для здійснення сторонами наданих їм прав та свобод в наданні доказів, їх дослідженні й доведенні їх переконливості перед судом в межах пред`явленого обвинувачення, безпосередньо дослідивши та перевіривши усі обставини, які мають істотне значення для правильного вирішення справи.

Ретельно проаналізувавши усі надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому, суд вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає будь-яке інше розуміння подій, викладених в обвинувальному акті, і вказана версія обвинувачення не містить сумнівів в її обґрунтованості.

Оцінюючи надані стороною обвинувачення та досліджені в судовому засіданні докази, суд визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України, зібрані у відповідності з чинним кримінально-процесуальним законодавством та узгоджуються між собою.

Заперечення обвинуваченим під час судового розгляду факту нанесення ударів потерпілій спростовуються дослідженими у справі доказами, зокрема протоколом проведення слідчого експерименту від 29.04.2025 за участю потерпілої ОСОБА_4 з відеозаписом вказаної слідчої дії, висновком експерта №102 від 29.04.2025 щодо виявлення множинних тілесних ушкоджень потерпілої та її поясненнями, наданими в судовому засіданні, які підтвердила і свідок ОСОБА_9 . При цьому обвинувачений не заперечував, що конфлікти між ним та потерпілою мають постійний характер та повідомив, що під час одного з конфліктів, а саме 25 квітня 2025 року, він міцно хапав потерпілу за руки, штовхав, від чого остання, неодноразово падаючи, могла отримати ушкодження, вдаряючись об меблі. Заперечення обвинуваченим психологічних страждань потерпілої, з огляду на визнання останнім, що конфліктні ситуації супроводжувались нецензурною лексикою та іншими зневажливими висловлюваннями, у сукупності із заподіянням останнім фізичного болю потерпілій від тілесних ушкоджень, на що вказує аналіз вищевикладених доказів, серед іншого, спростовується і висновком психологічних досліджень ОСОБА_4 від 07.11.2025. Отож, вказані обставини в цілому не спростовують винуватості обвинуваченого у вчиненні інкримінованого йому злочину, а така його позиція розцінюється судом як спосіб захисту та спробу уникнення відповідальності.

Відтак, повно та всебічно з`ясувавши обставини справи, суд вважає доведеною вину ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України.

Вказаний висновок суду узгоджується з п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» (заява №1637/04), у якому зазначено, що суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (рішення у справі «Авшар проти Туреччини» п. 282). Таке доведення випливає із сукупності ознак та неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою, встановлених судом. Тож,підстав для ухвалення виправдувального вироку у кримінальному провадженні, як про це клопотав захисник під час виступу в судових дебатах, суд не вбачає.

При призначенні покарання ОСОБА_6 суд зважає на таке.

Відповідно до ст. 50 і 65 КК України особі, яка вчинила злочин, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових злочинів. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.

Визначені у ст. 65 КК України загальні засади призначення покарання наділяють суд правом вибору однієї із форм реалізації кримінальної відповідальності - призначити покарання або звільнити від покарання чи від його відбування, завданням якої є виправлення та попередження нових злочинів. Ця функція за своєю правовою природою є дискреційною, оскільки потребує врахування та оцінки конкретних обставин справи, ступеня тяжкості вчиненого злочину, особи винного, обставин, що впливають на покарання.

У кримінальних провадженнях № 205/7091/16-к у постанові від 17 жовтня 2019 року, № 206/5073/15-к у постанові від 12 вересня 2018 року, Верховний Суд наголосив, що поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов`язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо.

Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема й у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.

Відповідно до ст. 65-67 КК України суд ураховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, сукупність усіх обставин, що його характеризують (форма вини, мотив, спосіб, характер вчиненого діяння, ступінь здійснення злочинного наміру, тяжкість наслідків тощо), особу винного й обставини, що пом`якшують та обтяжують покарання.

Обставин, які пом`якшують чи обтяжують покарання, судом не встановлено.

При призначенні покарання, суд враховує, що вчинене ОСОБА_6 кримінальне правопорушення, згідно зі ст.12 КК України, є нетяжким злочином, бере до уваги характер та ступінь суспільної небезпеки вказаного кримінального правопорушення, спосіб його вчинення, мету та мотив вказаного діяння, характеризуючі дані вказаної особи, зокрема, ОСОБА_6 раніше не судимий, скарги щодо його неправомірної поведінки до селищної ради від жителів громади не надходили, документальні дані про звернення за наркологічною та психіатричною допомогою відсутні, за місцем роботи характеризується виключно позитивно.

Відповідно до висновку, викладеного в досудовій доповіді про обвинуваченого у кримінальному провадженні, ризики вчинення повторного кримінального правопорушення та небезпеки для суспільства оцінюються як середні, відділ з питань пробації вважає за можливе виправлення ОСОБА_6 без обмеження або позбавлення волі, та доцільним покласти на нього обов`язок виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою «Подолання домашнього насильства».

На підставі вказаного, дотримуючись принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання, суд дійшов висновку, що ОСОБА_6 слід призначити покарання в межах санкції ст.126-1 КК України у виді пробаційного нагляду строком на 3 (три) роки.

Відповідно до ст. 59-1 КК України покарання у виді пробаційного нагляду полягає в обмеженні прав і свобод засудженого, визначених законом і встановлених вироком суду, із застосуванням наглядових та соціально-виховних заходів без ізоляції від суспільства.

Виходячи з аналізу вказаної норми закону, структура покарання у виді пробаційного нагляду полягає у накладені певних обов`язків на винного з визначенням строку, упродовж якого засуджений має їх виконувати.

Отже, призначення покарання у виді пробаційного нагляду не може існувати без встановлення відповідних обов`язків, визначених ч.2 ст.59-1 КК України.

Призначення такого покарання, на думку суду, буде перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами вчиненого кримінального правопорушення, відповідатиме його меті і не потягне за собою порушення засад виваженості, що включає наявність розумного балансу між охоронюваними інтересами суспільства, правами потерпілої та особи, яка притягається до кримінальної відповідальності.

Разом з тим, враховуючи систематичність вчинення обвинуваченим ОСОБА_6 домашнього насильства щодо колишньої дружини, беручи до уваги висновок органу пробації, позицію прокурора, потерпілої та її представника, суд дійшов висновку, що в інтересах потерпілої від кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, на обвинуваченого необхідно покласти обов`язок виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою відповідно до п.4 ч.3 ст.59-1 КК України та застосувати обмежувальні заходи, поклавши обов`язок, передбачений п. 5 ч. 1 ст. 91-1 КК України, а саме направлення обвинуваченого для проходження програми для кривдників в межах строків визначених частиною третьою вказаної статті.

При вирішенні цивільного позову суд виходить з такого.

Адвокат ОСОБА_5 подав в інтересах потерпілої цивільний позов до обвинуваченого ОСОБА_6 про відшкодування моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, у сумі 30000 гривень.

Цивільний відповідач ОСОБА_6 цивільний позов не визнав.

Частиною 5 ст. 128 КПК України передбачено, що цивільний позов у кримінальному провадженні розглядається судом за правилами, встановленими цим Кодексом. Якщо процесуальні відносини, що виникли у зв`язку з цивільним позовом, цим Кодексом не врегульовані, до них застосовуються норми Цивільного процесуального кодексу України за умови, що вони не суперечать засадам кримінального судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, постановляючи ухвалу про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Стаття 1167 ЦК України регламентує підстави відповідальності за завдану моральну шкоду.

Згідно зі ст. 23 ЦК України, моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Вирішуючи питання про відшкодування моральної шкоди, суд також враховує правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 (справа №752/17832/14-ц), відповідно до якої, визначаючи розмір відшкодування, суд має керуватися принципами розумності, справедливості та співмірності. Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення.

Відповідно до ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, порушення прав людини вже само по собі тягне за собою моральні страждання та виникнення моральної шкоди, а тому факт страждань доказування не потребує, для суду достатньою підставою для присудження компенсації моральної шкоди є сам по собі факт порушення права (справи Войтенко проти України, Науменко проти України).

Вказана позиція є аналогічною і у вирішенні інших справ Європейського суду: рішення від 15 жовтня 2009 року у справі Антипенко проти Російської Федерації, постанова у справі від 14 лютого 2008 року Пшеничний проти Російської Федерації.

Зокрема, в рішенні ЄСПЛ від 28.05.1985р. у справі «Абдулазіз , Кабалес і Балкандалі», зазначається, що «з огляду на її природу, стверджувана моральна шкода не завжди може бути предметом чіткого доведення. Проте розумно припустити, що особи, які…зіткнулися з проблемами...можуть зазнати страждань і тривоги». Звідси випливає, що фактичною основою для висновку про наявність негативних наслідків у немайновій сфері потерпілої особи у більшості ситуацій може бути як таке розумне припущення про природність їх виникнення за подібних обставин.

Суд керується також рішенням Європейського суду з прав людини у справі «Ромашов проти України» від 27.07.2004 р. і вважає, що завдана позивачу моральна шкода не може бути виправлена лише шляхом Констатації Судом факту порушення. Крім того, в даному рішенні Європейський суд констатує, що моральну шкоду не можна відшкодувати у повному обсязі, так як немає (і не може бути) точних критеріїв майнового виразу душевного болю. Будь-яка компенсація моральної шкоди не може бути адекватною дійсним стражданням, тому будь-який її розмір може мати суто умовний вираз.

Під час судового провадження підтвердився факт завдання потерпілій моральної шкоди, яку обвинувачений не намагався відшкодувати чи принаймні вжити заходів для такого відшкодування, а отже цивільний позов є підставним.

Вирішуючи розмір відшкодування моральної шкоди потерпілій, суд, з урахуванням принципів розумності та справедливості, враховуючи моральні страждання останньої від вчиненого кримінального правопорушення, порушення нормального способу життя, фізичного болю, з огляду на конкретні обставини подій, ступінь вини обвинуваченого, дійшов висновку, що цивільний позов підлягає до задоволення та стягнення відшкодування у заявленому розмірі, на думку суду, відповідає засадам розумності, виваженості та справедливості, та не порушує баланс між правами обвинуваченого, з одного боку, та інтересами потерпілої - з іншого.

Запобіжний захід до ОСОБА_6 не застосовувався.

Речові докази та процесуальні витрати у кримінальному провадженні відсутні.

Долю речових доказів вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст. 50, 65-67 КК України, ст. 373, 374, 392-395 КПК України, суд

УХВАЛИВ:

ОСОБА_6 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст.126-1 КК України, і призначити йому покарання у виді пробаційного нагляду строком на 3 (три) роки.

На підставі ч.2 та п.4 ч.3 ст.59-1 КК України покласти на ОСОБА_6 такі обов`язки:

- періодично з`являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації;

- повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання;

- не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

- виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою.

Строк покарання у виді пробаційного нагляду обчислюється з дня постановки засудженого на облік уповноваженим органом з питань пробації.

Відповідно до п.5 ч.1, ч.3 ст.91-1 КК України, застосувати до обвинуваченого ОСОБА_6 обмежувальний захід - направлення для проходження програми для кривдників строком на 3 (три) місяці.

Цивільний позов задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_4 30000 (тридцять тисяч) гривень моральної шкоди.

Речовий доказ, а саме медичну карту амбулаторного хворого №4639 – повернути потерпілій ОСОБА_4 ,

Копію вироку негайно після його оголошення вручити обвинуваченому, прокурору. Інші учасники судового провадження копію вироку мають право отримати в суді.

Вирок може бути оскаржений до Волинського апеляційного суду через Любешівський районний суд Волинської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а обвинуваченим - з дня отримання його копії.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Суддя Любешівського районного суду Волинської області ОСОБА_10