Постанова від 04 березня 2026 р. у справі №360/1663/24 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 березня 2026 року справа №360/1663/24

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: Гайдара А.В., Казначеєва Е.Г., Компанієць І.Д., розглянув у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року (головуючий суддя І інстанції Пляшкова К.О.) у справі № 360/1663/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач), звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області (далі відповідач), в якому просив:

-визнати протиправними дії відповідача щодо невиплати позивачу пенсії з 01 жовтня 2024 року;

-зобов`язати відповідача поновити нарахування та виплату позивачу пенсії з 01 жовтня 2024 року.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року позовні вимоги задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області щодо припинення нарахування та виплати ОСОБА_1 з 01 жовтня 2024 року раніше призначеної пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Луганській області поновити ОСОБА_1 з 01 жовтня 2024 року нарахування та виплату раніше призначеної пенсії по інвалідності у розмірі відшкодування фактичних збитків, а також виплатити на умовах окремого порядку, визначеного Кабінетом Міністрів України, заборгованість з пенсії, що виникла за період її несплати, починаючи з 01 жовтня 2024 року.

З таким рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач, звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просив його скасувати та відмовити у задоволені позовних вимог.

В обґрунтуванні апеляційної скарги, апелянт вказав, що виплату пенсії позивачу було призупинено оскільки за даними Державної міграційної служби України, документ, що посвідчує особу, якій призначено державну виплату (інформація, яка була надана такими особами під час звернення для отримання такої виплати), визнано недійсним або втраченим на дату початку дії виплати.

Сторони в судове засідання не викликались, про дату та місце розгляду справи повідомлялись судом належним чином.

Суд апеляційної інстанції, заслухав доповідь судді-доповідача, перевірив матеріали справи і обговорив доводи апеляційної скарги, перевірив юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідив правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, встановив наступне.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є пенсіонером та внутрішньо переміщеною особою, отримує пенсію по інвалідності довічно та перебуває на обліку в ГУПФУ в Луганській області

Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області від 07 серпня 2024 року № 306421 про встановлення особи за заявою від 24 липня 2024 року ОСОБА_1 за результатами проведеного відеоконференцзв`язку 06 серпня 2024 року 13:30:00 (дата, час) та опрацювання наданих одержувачем документів, відповідей на поставлені запитання в ході відеоконференції особу ОСОБА_1 , дата народження ІНФОРМАЦІЯ_2 ( НОМЕР_1 № пенсійної справи 909190830380) встановлено.

За наслідком розгляду заяви позивач 07 серпня 2024 року про перерахунок пенсії, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі – ГУПФУ в Донецькій області) від 10 вересня 2023 року № 909190830380 «Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 » відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.

Позивач звернувся із заявою, поданою через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, від 05.10.2024 № 17358, щодо проведення перерахунку пенсії «Зміна особистих даних» згідно із Законом України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Встановлено, що ОСОБА_1 документи, що засвідчують реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та про місце реєстрації особи не надавав. Зазначено, що до заяви долучено паспорт громадянина України у форматі ID-картки не в повному обсязі. Враховуючи вищевикладене, відмовлено ОСОБА_1 в перерахунку пенсії.

Позивач 11 жовтня 2024 року та 23 жовтня 2024 року звертався із заявами про виплату пенсії.

Відповідно до інформації, зазначеній в службовій записці ГУПФУ в Луганській області від 18 листопада 2024 року № 4754/04-16 щодо поновлення виплати ОСОБА_1 з 01 жовтня 2024 року виплату пенсії призупинено на підставі службової записки від 10 вересня 2024 року № 6037/03-16 (обробка рекомендацій Міністерства фінансів України). 23 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся засобами вебпорталу із заявою про виплату пенсії № 18930. Разом із заявою надані наступні документи: паспорт; довідка про внесення відомостей до Єдиного державного демографічного реєстру; довідка про присвоєння ідентифікаційного номеру; довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Запропоновано надати роз`яснення щодо можливості поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 .

Відповідно до інформації, зазначеній у службовій записці ГУПФУ в Луганській області від 21 листопада 2024 року № 7934/03-16 щодо поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 позивач пройшов ідентифікацію у режимі відеоконференцзв`язку та відповідно до Рішення ВІО від 07 серпня 2024 року № 306421 особу заявника встановлено. При здійсненні заходів контролю щодо опрацювання рекомендацій Мінфіну виплату пенсії ОСОБА_1 призупинено з 01 жовтня 2024 року, оскільки за даними Державної міграційної служби України, документ, що посвідчує особу, якій призначено державну виплату (інформація, яка була надана такими особами під час звернення для отримання такої виплати), визнано недійсним або втраченим на дату початку дії виплати. За даними Державної міграційної служби України паспорта реципієнтів, які знаходяться в ЕПС визнано недійсними.

ОСОБА_1 23 жовтня 2024 року засобами вебпорталу звернувся із заявою про продовження виплати пенсії та надав паспорт у формі ID картки № НОМЕР_2 , виданий 26 жовтня 2021 року, довідку про внесення відомостей до єдиного Державного демографічного реєстру; картку платника податків, видану 11 березня 2005 року, та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06 червня 2017 року № 18729. Водночас, в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06 червня 2017 року № 8729 наявні реквізити паспорта НОМЕР_3 , який визнаний недійсним. Пунктом 14-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) встановлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Поновлення виплати пенсії ОСОБА_1 буде можливе після звернення заявника до Державної податкової служби України та Управлінні соціального захисту населення для звірки даних та надання до органів Пенсійного фонду України оновлених даних. Запропоновано Управлінню обслуговування громадян для вирішення питання поновлення виплати пенсії повідомити заявника про необхідність: звернення до Державної податкової служби України та Управлінні соціального захисту населення для звірки даних; надати відповідну заяву (допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами) згідно із Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону № 1058, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1, до якої долучити власноруч написане повідомлення про одержання/неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації та оновлену довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Листом від 22 листопада 2024 року № 1200-0205-8/29986 ГУПФУ в Луганській області повідомило позивача, що при здійсненні заходів контролю щодо опрацювання рекомендацій Мінфіну виплату пенсії призупинено з 01 жовтня 2024 року, оскільки за даними Державної міграційної служби України, документ, що посвідчує особу, якій призначено державну виплату (інформація, яка була надана такими особами під час звернення для отримання такої виплати), визнано недійсним або втраченим на дату початку дії виплати. За даними Державної міграційної служби України паспорта реципієнтів, які знаходяться в ЕПС визнано недійсними. Позивач 23 жовтня 2024 року засобами вебпорталу звернувся із заявою про продовження виплати пенсії та надав паспорт у формі ID-картки № НОМЕР_2 , виданий 26 жовтня 2021 року, довідку про внесення відомостей до єдиного Державного демографічного реєстру; картку платника податків, видану 11 березня 2005 року, та довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06 червня 2017 року № 18729. Водночас, в довідці про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 06 червня 2017 року № 8729 наявні реквізити паспорта НОМЕР_3 , який визнаний недійсним. Пунктом 14-4 Прикінцевих положень Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058) встановлено, що громадянам України, які проживають на тимчасово окупованих територіях України або під час тимчасової окупації територій виїхали на підконтрольну Україні територію, виплата пенсії згідно з цим Законом проводиться за умови неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації. У разі відсутності обміну інформацією між органами пенсійного забезпечення України та російської федерації неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації підтверджується повідомленням про це органу Пенсійного фонду в заяві особи про призначення, поновлення та продовження виплати пенсії. Для виплати пенсії необхідно: звернутись до Державної податкової служби України та Управлінні соціального захисту населення для звірки даних; звернутись із заявою, довільної форми, в якій повідомити про одержання чи неодержання пенсії від органів пенсійного забезпечення російської федерації до найближчого відділу обслуговування громадян територіального органу Пенсійного фонду України, або скориставшись своїм особистим кабінетом на вебпорталі Пенсійного фонду України за електронною адресою portal.pfu.gov.ua та долучити довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги, з чим погоджується суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.

Пенсійний фонд України є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики України. Пенсійний фонд України у своїй діяльності керується Конституцією України та законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України, наказами Міністерства соціальної політики України, іншими актами законодавства України, а також дорученнями Президента України та Міністра.

Отже, відповідач має діяти в межах та у спосіб, встановлених законодавчих норм.

Згідно із статтею 46 Конституції України, норми якої є нормами прямої дії, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.

Статтею 92 Конституції України визначено, що виключно законами України визначаються, зокрема:

1) права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов`язки громадянина;

6) основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім`ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров`я; екологічної безпеки;

12) організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики.

Статтею 8 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Положенням ч. 1 ст. 9 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Відповідно ч. 1 ст. 2 Закону України “Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні”, право на пенсію за віком має кожний громадянин похилого віку, який досяг пенсійного віку і має необхідний страховий стаж. Це право обумовлено трудовим внеском і не обмежується будь - якими обставинами, включаючи наявність інших доходів. Порядок і умови пенсійного забезпечення громадян похилого віку встановлюється Законом України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”.

Статтею 5 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” передбачено, що він регулює відносини, які виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом, зокрема, визначаються порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов`язковим державним пенсійним страхуванням, порядок використання коштів Пенсійного фонду та накопичувальної системи пенсійного страхування.

Відповідно до ст. 47 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Статтею 49 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється:

1) якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості;

2) на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України;

3) у разі смерті пенсіонера;

4) у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд;

5) в інших випадках, передбачених законом.

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дає підстави зробити висновок про те, що припинення виплати пенсії можливе лише за умови прийняття пенсійним органом відповідного рішення і лише з підстав визначених ст. 49 Закону № 1058.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України “Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб” від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII.

Як вбачається з матеріалів справи, виплату пенсії позивачу було призупинено у зв`язку з тим, що документ, що посвідчує особу, якій призначено державну виплату (інформація, яка була надана такими особами під час звернення для отримання такої виплати), визнано недійсним або втраченим на дату початку дії виплати.

Відповідно до абзацу 25 п. 1 постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637 “Про здійснення соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам” у разі надходження до Пенсійного фонду України або до його територіальних органів інформації від Адміністрації Державної прикордонної служби, Міністерства внутрішніх справ, Служби безпеки, Національної поліції, Державної міграційної служби, Міністерства фінансів, інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що особа повернулась до покинутого місця постійного проживання, або особою подано документи, що містять недостовірні відомості для призначення (відновлення, продовження виплати) пенсії, виплата пенсії продовжується після особистого звернення особи, проходження ідентифікації у порядку, визначеному в абзаці четвертому цього пункту, з урахуванням даних Єдиної інформаційної бази даних про внутрішньо переміщених осіб та за відсутності підстав, передбачених пунктами 2-5 частини першої статті 12 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб».

З вищевказаних норм чинного законодавства слідує, що частиною першою статті 49 Закону № 1058-IV визначено вичерпний перелік підстав припинення виплати пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду України або за рішенням суду. Цим переліком передбачена можливість припинення виплати пенсії з інших підстав лише у випадках, передбачених законом.

У свою чергу, Постановою № 637 визначено умови призначення та продовження виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам: знаходження внутрішньо переміщеної особи на обліку місця перебування, що підтверджується довідкою, у разі її отримання; наявність рахунку в Акціонерному товаристві «Державний ощадний банк України».

Як вже вище вказано, припинення з 01 жовтня 2024 року нарахування та виплати пенсії позивачу відбулося у зв`язку з отриманням інформації від Державної міграційної служби України про визнання документ, що посвідчує особу, якій призначено державну виплату недійсним або втраченим на дату початку дії виплати.

Із тексту службової записки ГУПФУ в Луганській області від 21 листопада 2024 року № 7934/03-16 судом встановлено, що недійсним визнано паспорт позивача НОМЕР_3 , реквізити якого наявні в довідці про взяття позивача на облік як внутрішньо переміщеної особи від 06 червня 2017 року № 8729.

Проте з наданих позивачем під час проходження верифікації та разом із заявами про поновлення виплати пенсії документів судом встановлено, що позивачу 26 жовтня 2021 року видано паспорт громадянина України № НОМЕР_2 у формі ID-картки.

Тобто з 26 жовтня 2021 року документом, що посвідчує особу позивача є паспорт № НОМЕР_2 у формі ID-картки, а не паспорт НОМЕР_3 , який вказано у довідці ВПО, та про втрату чинності якого повідомлено Державною міграційною службою України.

Про отримання позивачем паспорту № 006955651 у формі ID-картки та його стан – діючий, наявна інформація в Єдиному демографічному реєстрі, що підтверджено довідкою про внесення відомостей до Єдиного демографічного реєстру від 02 листопада 2021 року № 898955-2021, копію якої також надано позивачем до органів Пенсійного фонду України.

З наведених вище обставин судом встановлено, що твердження ГУПФУ в Луганській області, що документи, який посвідчує особу позивача є недійсним, не відповідають фактичним обставинам справи, тому відхиляються судом як безпідставні.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У рішенні у справі «Суханов та Ільченко проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що зменшення розміру або припинення виплати належним чином встановленої соціальної допомоги може становити втручання у право власності (цитата у п. 25 цього рішення).

Тому, припиняючи нарахування та виплату позивачеві пенсії за відсутності передбачених законами України підстав, відповідач порушив право позивача на отримання пенсії. При цьому право на отримання пенсії є об`єктом захисту за ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Втручання відповідача у право позивача на мирне володіння своїм майном у вигляді пенсії Суд вважає таким, що не ґрунтується на Законі.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі «Щокін проти України», питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (цитата у п. 33 цього рішення).

Отже, встановлення судом апеляційної інстанції відсутності законності втручання, тобто вчинення дій не у спосіб, визначений законом, є достатньою підставою для висновку про те, що право позивача на мирне володіння своїм майном було порушено.

З огляду на викладене суд вважає, що припинення виплати та нарахування пенсії позивачу у спірний період, здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.

Цієї думки підтримується Верховний Суд у рішенні у зразковій справі про припинення виплати пенсії внутрішньо переміщеній особі від 03 травня 2018 року (справа № 805/402/18, провадження № Пз/9901/20/18).

З урахуванням вищевикладеного вбачається, що Пенсійним фондом України порушено вимоги ст. 19 Конституції України, ст. 49 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування”, оскільки позивачу не виплачена пенсія за спірний період, права позивача мають бути відновленими шляхом зобов`язання управління поновити з 01.10.2024 нарахування та виплату пенсії.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.

Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Відповідно до положень ч.1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 250, 257, 308, 311, 316, 321, 322, 328 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Луганській області на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 360/1663/24 – залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 04 березня 2025 року у справі № 360/1663/24 – залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 05 березня 2026 року.

Судді А.В. Гайдар

Е.Г. Казначеєв

І.Д. Компанієць