Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №522/11554/22 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/3782/26

Справа № 522/11554/22

Головуючий у першій інстанції Ковтун Ю. І.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03.03.2026 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Вадовської Л.М.

за участю секретаря: Зєйналової А.Ф.к.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна, на рішення Приморського районного суду м. Одеси, постановлене під головуванням судді Ковтун Ю.І. 18 квітня 2025 року у м. Одеса, -

встановила:

У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції із позовом, вимоги якого було змінено, до ОСОБА_2 , в якому просила:

1) Встановити факт проживання ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 з 01 вересня 2012 року по 18 вересня 2021 року однією сім`єю.

2) Визнати об`єктами права спільної сумісної власності ОСОБА_1 та ОСОБА_2 наступне майно:

- квартиру загальною площею 69,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта -нерухомого майна 1742329551101.

- автомобіль марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип - седан-В, реєстраційний номер: НОМЕР_2 ;

3) В порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_1 право власності на:

- 1/2 (одну другу) частину квартири загальною площею 69,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742329551101.

- на 1/2 (одну другу) частину автомобіля марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип - седан-В, реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

4) В порядку поділу спільного майна визнати за ОСОБА_2 право власності на:

- 1/2 (одну другу) частину квартири загальною площею 69,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742329551101.

- на 1/2 (одну другу) частину автомобіля марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип - седан-В, реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

5) Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 187 500 грн., як компенсацію 1/2 частини вартості її частки у праві спільної сумісної вартості на автомобіль марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип - седан-В, реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

6. Припинити право спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 на:

- квартиру загальною площею 69,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742329551101.

- автомобіль марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип - седан-В, реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

7. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що з 31 серпня 2007 року сторони проживали у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва (справа №2-1416/2225/12) від 02 липня 2012 року. Сторони мають спільну дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Приблизно через місяць після розірвання шлюбу сторони знов почали проживати разом однією сім`єю у м. Миколаєві, але шлюб повторно не реєстрували. У 2013 році сторони переїхали на постійне місце проживання у м. Одеса, де проживали однією сім`єю та вели спільне господарство за різними адресами. З вересня 2016 року по жовтень 2021 року сторони спільно проживали за адресою АДРЕСА_2 . У цей час сторони разом визначались, де буде навчатися їх спільна донька, відповідач приймав активну участь в її вихованні, навчанні, сторони спільно відвідували батьківські збори, разом купували їй одяг, взуття, купували побутову техніку, організовували сумісний відпочинок та святкування. За період спільного проживання сторонами за спільні кошти було придбано наступне майно:

- 15 січня 2019 року сторони спільно придбали квартиру за адресою АДРЕСА_1 , загальною площею 69,3 кв.м. Право власності вирішили зареєструвати за відповідачем ОСОБА_2 . Кошти на купівлю квартири були взяті в кредит у ПАТ «Державний ощадний банк України», у зв`язку з чим одночасно з реєстрацією права власності на квартиру було оформлено іпотечний договір та до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно було внесено відповідний запис. 30 січня 2019 року місце проживання позивачки було зареєстроване у вказаній квартирі. Після купівлі даної квартири сторони зробили реконструкцію та фактично розділили її на чотири окремі кімнати, в квартирі було виконано ремонт та сторони почали здавати її в оренду. Під час ремонту квартири позивачка здійснювала придбання будівельних матеріалів, в тому числі 04 червня 2019 року було здійснено придбання вхідних дверей. Також позивачка особисто займалася підключенням кабельного телебачення у кв. АДРЕСА_3 , та здійснювала оплату наданих послуг. 29 липня 2020 року позивач була зареєстрована фізичною особою-підприємцем з основним видом економічної діяльності - 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, з адресою реєстрації АДРЕСА_1 . Гроші від здійснення підприємницької діяльності витрачалися на оплату кредитного договору.

- 15 лютого 2019 року сторони придбали автомобіль марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип - седан-В, реєстраційний номер: НОМЕР_2 . Автомобіль на прохання відповідача також був зареєстрований на його ім`я. Частину коштів на покупку даного автомобіля було взято з грошей, отриманих від продажу власного автомобіля позивачки марки Honda (модель Civic) 1995 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 . Іншу частину грошей було взято зі спільного сімейного бюджету. За домовленістю сторін, автомобіль марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску залишився у постійному користуванні позивачки. На протязі останніх чотирьох років автомобіль знаходився у неї та експлуатувався за призначенням. Після прийняття рішення про припинення спільного проживання між сторонами також була досягнута домовленість, що позивачка викупить частку відповідача на зазначений автомобіль, шляхом сплати на його користь 1/2 частини вартості автомобіля. На підтвердження даної угоди 07 вересня 2021 року позивачка передала відповідачу грошові кошти у сумі 20000 грн., про що відповідачем власноруч була написана відповідна розписка про їх отримання.

З середини жовтня 2021 року сторони після чергової сварки вирішили припинити сімейні відносини та почали проживати окремо. На теперішній час відповідач чинить перешкоди позивачці у проживанні нею за адресою реєстрації у спірній квартирі, у добровільному порядку вирішити питання про розподіл спільно набутого майна відмовляється та стверджує, що оскільки право власності на квартиру було зареєстровано на його ім`я, то саме він є єдиним власником квартири (т. 1 а.с. 67 - 75).

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

У апеляційній скарзі позивач зазначає про необґрунтованість висновків суду першої інстанції про порушення прав та інтересів Банку, оскільки в разі визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірної квартири іпотека не припиниться, а позивач набуде статусу іпотекодавця зі всіма його обов`язками за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття нею права власності на предмет іпотеки.

Крім того, на думку апелянта, суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення з ОСОБА_2 компенсації 1/2 частини вартості частки у праві спільної сумісної вартості на автомобіль, оскільки існування розписки та попередньої домовленості між сторонами про переоформлення автомобіля у майбутньому на позивача не змінює режим спільної сумісної власності на автомобіль.

До того ж, відповідач здійснив відчуження спірного автомобіля на користь третьої особи, наразі місцезнаходження рухомого майна невідоме, у зв`язку із чим ОСОБА_1 вважає, що належним способом захисту її прав та інтересів є стягнення з відповідача половини вартості автомобіля.

Сторони про розгляд справи на 03 березня 2026 року були сповіщені належним чином, у судове засідання з`явились ОСОБА_1 та її представник, а також представник ОСОБА_2 .

Колегія суддів зазначає, що згідно зі ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

На підставі викладеного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому розгляді справи, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Згідно п.п. 1-3 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Згідно ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Як вбачається з матеріалів справи, сторони з 31 серпня 2007 року проживали у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва (справа №2-1416/2225/12) від 02 липня 2012 року, що підтверджено Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 15 вересня 2022 року та не заперечується сторонами (т. 1 а.с.200 - 201).

Сторони мають спільну дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .

15 січня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 було укладено договір про споживчий кредит №604-349 (на придбання нерухомості).

Кредит наданий в загальному розмірі 740000,00 грн. на строк 240 місяців (п. 2.2 Договору).

У договорі наявна відмітка: «Я, ОСОБА_1 , паспорт серії НОМЕР_4 , виданий Ленінським РВ ММУ УМВС України в Миколаївській області 25.09.2007 р., РНОКПП НОМЕР_5 , надаю свою згоду на укладання моїм чоловіком ОСОБА_2 цього Договору про споживчий кредит (на придбання нерухомості). Підтверджую, що з умовами цього Договору про споживчий кредит (на придбання нерухомості) ознайомлена, ніяких заперечень щодо його положень та укладання не маю. Надання згоди на укладання моїм чоловіком цього договору про споживчий кредит (на придбання нерухомості) засвічую власним підписом.» (т. 3 а.с. 91 - 113).

Згідно довідки філії - Одеське обласне управління АТ «Державний ощадний банк України» від 23 січня 2023 року № 113.604-48/613, за кредитним договором № 604-349 від 15 січня 2019 року, укладеним між позичальником ОСОБА_2 та Банком, в рахунок погашення заборгованості за період 15 січня 2019 року по 31 жовтня 2021 року було сплачено 459931,70 грн. Сплачено суму авансу у розмірі 326264,00 грн. згідно договору купівлі-продажу № 44 від 15 січня 2019 року (т. 2 а.с. 108).

Також 15 січня 2019 року між Публічним акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» та ОСОБА_2 було укладено іпотечний договір №604-350, який посвідчено приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. та зареєстровано в реєстрі за № 50.

Згідно п. 2.3.1 Договору, предметом іпотеки за цим договором є кв. під АДРЕСА_3 .

15 січня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу кв. АДРЕСА_3 , житловою площею 28,4 кв.м, загальною площею 69,3 кв.м.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно № 306095001 від 28 липня 2022 року, за ОСОБА_2 15 січня 2019 року зареєстровано право власності на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Також наявна інформація про державну реєстрацію іпотеки 15 січня 2019 року, Іпотекодержатель: Публічне акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», Іпотекодавець: ОСОБА_2 , підстава для державної реєстрації: договір іпотеки, серія та номер: 50, виданий 15 січня 2019 року, видавник: приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М. (т. 1 а.с.87 - 89).

Крім того, на підставі свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_6 від 15 лютого 2019 року, ОСОБА_2 набув право власності на автомобіль марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип - седан-В, реєстраційний номер: НОМЕР_2 (т. 1 а.с. 114).

Відповідно до листів РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області від 21 вересня 2022 року № 31/15-3008 та 27 вересня 2022 року № 31/15-3097, станом на 20 вересня 2022 року транспортний засіб Hyundai Elantra, 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , державні номерні знаки: НОМЕР_8 , зареєстрований за ОСОБА_6 (т. 1 а.с. 155, 157).

Згідно звіту про оцінку транспортного засобу марки Hyundai (модель Elantra), державний номер: НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 , 2012 року випуску, що належить ОСОБА_2 від 12 жовтня 2022 року, який замовлено ОСОБА_1 та здійснено ТОВ «ЕКСПЕРТНА ОЦІНКА МАЙНОВИХ ПРАВ», ринкова вартість об`єкта оцінки становить 335000,00 грн. (т. 1 а.с.с180 - 197).

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 пояснила, що раніше вона товаришувала зі сторонами, а зараз лише з позивачкою. Пояснила, що сторони проживали разом на Французькому бульварі. Вони з чоловіком приїздили до сторін на дні народження дитини, вони завжди були разом. Сім`ями вони відвідували екскурсії в м. Одесі, кафе. Також повідомила, що сторони продали квартиру у м. Миколаєві та придбали нерухоме майно в м. Одесі для бізнесу, її чоловік робив меблі для цих апартаментів. Орієнтовно восени 2021 року сторони перестали проживати разом. Зі слів позивачки їй відомо, що бюджет у сторін був спільний, квартиру придбали за спільні кошти взявши позику.

Допитана у судовому засіданні свідок ОСОБА_8 пояснила, що вона є матір`ю позивачки. Зазначила, що у 2011 році сторони розірвали шлюб, а через декілька місяців до них приїхав ОСОБА_9 з бажанням примиритися. У 2013 році сторони переїхали в м. Одеса, їхня дитина ОСОБА_3 ходила у садочок. Сторони разом з дитиною приїздили до них у гості на всі канікули. ОСОБА_2 робив ОСОБА_1 пропозицію одружитися вдруге, але вона відмовила. Ніяких суперечок у ОСОБА_1 з ОСОБА_2 до вересня 2021 року не було, проживали разом, мали спільний бюджет. Сторони проживали однією сім`єю, у квартирі на АДРЕСА_7, мали в кімнаті спільне спальне місце. Сторони також разом приїздили до неї та її чоловіка на дні народження, дарували спільні дарунки. Дуже часто до них навідувався ОСОБА_9 один. Також зазначила, що сторони продали квартиру у м. Миколаєві у 2018 році, у подальшому зібрали кошти та придбали квартиру під готель. ОСОБА_2 їй розповідав що вони самостійно робили ремонт в квартирі і прибирали, надсилали фотосвітлини. Автомобіль ОСОБА_2 викупив на фірмі і казав, що оформить його на ОСОБА_1 .

Допитана у судовому засіданні сідок ОСОБА_14 пояснила, що зі сторонами знайома з 2016 - 2018 роки, оскільки проживали на одному поверсі в буд. АДРЕСА_4 , ходили в гості. З ними проживала донька ОСОБА_3 , також мали собаку. Її старший син і ОСОБА_3 ходили один до одного на дні народження, також відвідували заходи для дітей. Відносини у сторін були сімейні, в її присутності вони обговорювали спільний бізнес. ОСОБА_1 та ОСОБА_2 займалися онлайн продажем будівельних матеріалів, їздили на виставки. Придбали житло де робили ремонт.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_15 пояснив, що він є другом дитинства ОСОБА_2 . З ОСОБА_1 познайомився коли вони одружилися. Сторони розірвали шлюб у 2012 році. У період 2019 - 2021 роки ОСОБА_2 йому повідомив, що вони з ОСОБА_1 живуть окремо, в нього є інша жінка. Потім він зустрічав ОСОБА_1 в нічному клубі і вона представила йому свого нового хлопця. Пояснив що він був в квартирі на АДРЕСА_7, яку прибав ОСОБА_2 . В ній знаходились речі чоловічі та дитячі.

У справі, яка переглядається, спір стосується встановлення факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу позивача з відповідачем та поділу набутого у цей час рухомого та нерухомого майна.

Згідно ч. 2 ст. 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.

Згідно з ч. 3, 4 ст. 4 СК України, кожна особа має право на проживання в сім`ї та на повагу до свого сімейного життя. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

Шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану (ч. 1 ст. 21 СК України).

Згідно з ч. 1 ст. 36 СК України, шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.

Згідно ст. 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.

Таким чином, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною, визначеною законом підставою для виникнення у них прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 644/6274/16-ц (провадження № 14-283цс18) вказано, що згідно з абзацом п`ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 у справі за конституційними поданнями Служби безпеки України, Державного комітету нафтової, газової та нафтопереробної промисловості України, Міністерства фінансів України щодо офіційного тлумачення положень п. 6 ст. 12 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ч. 4 і 5 ст. 22 Закону України «Про міліцію» та ч. 6 ст. 22 Закону України «Про пожежну безпеку» обов`язковими умовами для визнання осіб членами сім`ї, крім спільного проживання, є ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.

Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім`ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім`ю. Такими критеріями є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважних причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов`язки.

Для встановлення спільного проживання однією сім`єю до уваги беруться показання свідків про спільне проживання фактичного подружжя та ведення ними спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання) чоловіка та жінки, фотографії певних подій, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім`ї, витрачання коштів на спільні цілі (фіскальні чеки, договори купівлі-продажу, договори про відкриття банківського рахунку, депозитні договори та інші письмові докази) тощо.

Показання свідків та спільні світлини самі по собі не можуть бути єдиною підставою для встановлення факту спільного проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу.

Подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16 (провадження № 61-11607св18), від 11 грудня 2019 року у справі № 712/14547/16 (провадження № 61-44641св18), від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16 (провадження № 61-5296св19), від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16 (провадження № 61-42601св18), від 18 жовтня 2023 року у справі № 201/11673/20 (провадження № 61-10383св23) та інших.

Також факт спільного відпочинку сторін, спільна присутність на святкуванні свят, пересилання відповідачем коштів на рахунок позивача, самі по собі, без доведення факту ведення спільного господарства, наявності спільного бюджету та взаємних прав і обов`язків, притаманних подружжю, не може однозначно свідчити про те, що між сторонами склались та мали місце усталені відносини, які притаманні подружжю (постанови Верховного Суду від 15 серпня 2019 року у справі № 588/350/15, від 19 березня 2020 року у справі № 303/2865/17, від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20, від 30 червня 2022 року у справі № 694/1540/20).

У постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19 (провадження № 61-3071св21) зазначено, що для визначення осіб як таких, що перебувають у фактичних шлюбних відносинах, для вирішення майнового спору на підставі статті 74 СК України, суд повинен встановити факт проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу в період, протягом якого було придбано спірне майно. Отже, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно. Визнання майна таким, що належить на праві спільної сумісної власності жінці та чоловікові, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою, відбувається шляхом встановлення факту проживання однією сім`єю, ведення спільного побуту, виконання взаємних прав та обов`язків.

У постанові від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15 (провадження № 14-130цс19) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що, вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. 3, 74 СК України), і підсумувала, що майно, набуте під час спільного проживання особами, які не перебувають у зареєстрованому шлюбі між собою, є об`єктом їхньої спільної сумісної власності, якщо: 1) майно придбане внаслідок спільної праці таких осіб як сім`ї (при цьому спільною працею осіб слід вважати їхні спільні або індивідуальні трудові зусилля, унаслідок яких вони одержали спільні або особисті доходи, об`єднані в майбутньому для набуття спільного майна, ведення ними спільного господарства, побуту та бюджету); 2) інше не встановлено письмовою угодою між ними.

Отже, під час вирішення спору щодо поділу майна, набутого сім`єю, суд має установити не лише обставини щодо факту спільного проживання сторін у справі, а й ті обставини, що спірне майно було придбане сторонами внаслідок їхньої спільної праці.

Критеріями, за якими майну може бути надано статус спільної сумісної власності, є: 1) час набуття такого майна; 2) кошти, за які таке майно було набуте (джерело набуття); 3) мета придбання майна, відповідно до якої йому може бути надано правовий статус спільної власності подружжя.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 686/15993/21, від 09 листопада 2022 року у справі № 753/10315/19, від 16 листопада 2022 року у справі № 199/3941/20.

З урахуванням зазначеного, вирішуючи спір про поділ майна, необхідно установити як обсяг спільного нажитого майна, так і з`ясувати час та джерела його придбання, а вирішуючи питання про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, суд має установити факти спільного проживання однією сім`єю; спільний побут; взаємні права та обов`язки (ст. 3, 74 СК України).

Згідно ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).

У цивільних справах суд повинен вирішити, чи існує вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує на довіру.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 ЦПК України).

У ч. 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно ч. 1 ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 доводила суду факт спільного проживання з ОСОБА_2 однією сім`єю без реєстрації шлюбу з вересня 2012 року по вересень 2021 року, на підтвердження чого позивачем надано належні та достовірні докази.

Так, 13 вересня 2016 року між ОСОБА_17 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди квартири за адресою: АДРЕСА_2 (т. 1 а.с. 82 - 84).

Згідно акту мешканців будинку від 15 серпня 2022 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з серпня 2016 року по жовтень 2021 року разом проживали в квартирі АДРЕСА_5 (т. 1 а.с. 85).

Також на вказану адресу направлялися лист Портофранківського ВП Приморського відділу поліції в м. Одесі ГУНП в Одеській області від 20 березня 2019 року № 36/2-3134 на ім`я ОСОБА_1 та лист Управління державного архітектурно-будівельного контролю Одеської міської ради від 27 лютого 2019 року на ім`я ОСОБА_2 (т. 1 а.с. 92, 95 - 96).

У заявах та письмових поясненнях від 30 серпня 2021 року, 31 серпня 2021 року, 01 вересня 2021 року до Відділу поліції № 5 Одеського районного управління поліції № 1 ГУНП в Одеській області ОСОБА_2 та ОСОБА_1 зазначали місце свого спільного проживання за адресою: АДРЕСА_2 . Крім того, у вказаних поясненнях ОСОБА_2 зазначалось про факт його проживання із ОСОБА_1 однією сім`єю без реєстрації шлюбу (т. 1 а.с. 121 - 126).

15 січня 2019 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2 було укладено договір купівлі-продажу №4 посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сегеченко І.М.

Відповідно до п. 1 Договору ОСОБА_5 передала у власність (продала), а ОСОБА_2 прийняв у власність (купив) квартиру під АДРЕСА_3 , житловою площею 28,4 кв.м, загальною площею 69,3 кв.м.

Пунктом 3 вказаного Договору визначено, що квартира набувається покупцем в спільну сумісну власність за згодою ОСОБА_1 , з якою покупець проживає однією сім`єю без реєстрації шлюбу та веде спільне господарство.

Згідно паспорту громадянина України, місце проживання позивачки ОСОБА_1 зареєстровано за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 77 - 80).

18 квітня 2019 року ОСОБА_1 зверталася до КП ЖКС «Порто-Франківський» з заявою, в якій просила здійснити зарахування вартості будівельних матеріалів, придбаних для ремонту даху над кв. АДРЕСА_3 , в рахунок оплати послуг з утримання будинку (т. 1 а.с.97).

Листом КП ЖКС «Порто-Франківський» від 20 травня 2019 року № К-488 на адресу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) з приводу її звернення від 18.04.2019 повідомлено про неможливість проведення взаємозаліку витрачених коштів (т. 1 а.с.98).

04 червня 2019 року позивачкою ОСОБА_1 було придбано вхідні двері, що підтверджується паспортами на двері, де вказано замовник ОСОБА_18 адреса: АДРЕСА_6 , гарантійним талоном та квитанцією про їх оплату на суму 16000,00 грн. (т. 1 а.с.99 - 106).

Також наявними у матеріалах справи доказами встановлено, що позивачка особисто займалася підключенням кабельного телебачення у кв. АДРЕСА_3 , та здійснювала оплату наданих послуг, що підтверджується публічним абонентським договором про надання послуг телекомунікаційної мережі, а також квитанціями про оплату таких послуг від 14 вересня 2019 року (т. 1 а.с.107 - 111).

Згідно виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ОСОБА_1 з 29 липня 2020 року зареєстрована як фізична особа-підприємець. Дані про основний вид економічної діяльності - 68.20 Надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна. Зазначено місце проживання фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1 . (т. 1 а.с. 112 - 113).

З огляду на встановлені вище обставини, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 з вересня 2016 року по вересень 2021 року постійно проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, спільно придбали кв. АДРЕСА_3 , проводили внутрішній ремонт, а відтак, зазначена квартира є їх спільною сумісною власністю.

Судом також правильно зазначено, що ОСОБА_2 належними та допустимими доказами не спростовано презумпцію спільності права власності на зазначений вище об`єкт нерухомого майна, що є його процесуальним обов`язком.

Однак, дійшовши вірних висновків щодо вказаних обставин справи, судом безпідставно відмовлено у задоволенні позовних вимог про поділ спірної квартири, оскільки у випадку поділу квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , будуть порушені права та інтереси Акціонерного товариство «Державний ощадний банк України».

Так, ст. 1 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що іпотека - це вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно з ч. 6 ст. 3 Закону України «Про іпотеку», іпотека має похідний характер від основного зобов`язання і є дійсною до припинення основного зобов`язання або до закінчення строку дії іпотечного договору.

Згідно ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», у разі переходу права власності (права господарського відання) на предмет іпотеки від іпотекодавця до іншої особи, у тому числі в порядку спадкування чи правонаступництва, іпотека є дійсною для набувача відповідного нерухомого майна, навіть у тому випадку, якщо до його відома не доведена інформація про обтяження майна іпотекою. Особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

За змістом цієї норми на особу, до якої перейшло право власності на майно, обтяжене іпотекою, навіть у випадках, коли до її відома не було доведено інформацію про обтяження майна іпотекою, переходять всі права та обов`язки іпотекодавця.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 14 липня 2020 року № 8-р/2020 у справі за конституційною скаргою ОСОБА_5 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень ч. 1, 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку» констатував, що іпотека є специфічним видом забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні його власника, який обмежений у правомочності самостійно розпоряджатися предметом іпотеки. Тобто іпотека обмежує такий елемент права власності, як право розпорядження нерухомим майном, яке є предметом іпотечного договору. Зазначений вид забезпечення виконання зобов`язання передбачає стимулювання боржника до належного виконання зобов`язання та запобігання негативним наслідкам, що настають у разі порушення ним свого зобов`язання. У разі порушення боржником свого зобов`язання до особи, яка передала в іпотеку нерухоме майно для забезпечення виконання такого зобов`язання, можуть бути застосовані заходи цивільно-правової відповідальності у виді звернення стягнення на предмет іпотеки. Особливістю цього виду забезпечення виконання зобов`язання є те, що обтяження майна іпотекою відбувається незалежно від зміни власника такого майна, тому стосовно кожного наступного власника іпотечного майна виникають ризики настання відповідальності перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання, зокрема звернення стягнення на предмет іпотеки.

Отже, у разі вибуття заставного майна з власності іпотекодавця, законодавством встановлено механізм захисту прав іпотекодержателя, шляхом перенесення всіх прав та обов`язків іпотекодавця на особу, до якої перейшло право власності. Отже, іпотека залишається дійсною незалежно від зміни власника майна.

Тобто, якщо в іпотеку передано майно, яке є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя та на момент такої передачі зареєстровано на праві власності за одним із подружжя, то наступний поділ цього майна з визначенням часток кожного із подружжя, не припиняє іпотеку.

Такий висновок узгоджується із положеннями ст. 17 Закону України «Про іпотеку», в якій визначено підстави припинення іпотеки, якими є, зокрема, припинення основного зобов`язання або закінчення строку дії іпотечного договору, реалізація предмета іпотеки відповідно до цього Закону, набуття іпотекодержателем права власності на предмет іпотеки, визнання іпотечного договору недійсним (частина перша), а також передбачено, що відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку (ч. 3).

Оскільки Законом України «Про іпотеку» не передбачено таких підстав для припинення іпотеки, як визначення часток подружжя у спільному сумісному майні, то поділ майна подружжя у такий спосіб не припиняє іпотеку й відповідно не порушує прав іпотекодержателя.

Положеннями Закону України «Про іпотеку» не заборонено володіти та користуватися переданим в іпотеку майном. У свою чергу поділ спільного майна між подружжям, в тому числі іпотечного майна, не вважається розпорядженням ним, так як в момент його передачі в іпотеку воно вже належало подружжю на праві спільної сумісної власності в силу закону.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 10 травня 2022 року у справі № 752/8858/18 (провадження № 61-14281св21), від 24 лютого 2021 року у справі № 311/491/18 (провадження № 61-4637св19), від 08 липня 2019 року у справі № 522/17048/15-ц (провадження № 61-33246св18).

За таких обставин висновки суду першої інстанції про те, що поділ майна, яке є предметом іпотеки та має бути поділене між сторонами, вплине на права і обов`язки Банку, є необґрунтованими і спростовуються змістом положень ст. 23 Закону України «Про іпотеку», відповідно до якої особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому самому обсязі і на тих самих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Таким чином, перебування майна в іпотеці не перешкоджає його поділу між подружжям у судовому порядку та визнання права власності на нього, оскільки при поділі такого майна дія договору іпотеки не припиняється і такий поділ не є розпорядженням предметом іпотеки.

Відповідно, після визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку спірної квартири іпотека не припиниться, оскільки позивач набуде статусу іпотекодавця зі всіма його обов`язками за іпотечним договором, у тому обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

У постанові Верховного Суду від 02 червня 2022 року у справі № 522/26382/15 (провадження № 61-8100св21) суд касаційної інстанції вказав, що перебування спірного майна в іпотеці не перешкоджає поділу спільного майна подружжя, оскільки гарантії іпотекодержателя щодо спірного майна визначені ч. 2 ст. 23 Закону України «Про іпотеку», згідно з якою особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статус іпотекодавця і має всі його права і несе всі його обов`язки за іпотечним договором, у тому ж обсязі і на тих умовах, що існували до набуття ним права власності на предмет іпотеки.

Подібні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 03 червня 2020 року у справі № 201/6412/17 (провадження № 61-27532св18), від 04 листопада 2020 року у справі № 304/260/19 (провадження № 61-7979св20), від 02 грудня 2020 року у справі № 2-4481/08 (провадження № 61-843св19), від 19 травня 2021 року у справі № 753/4368/13-ц (провадження № 61-13169св20), від 21 грудня 2021 року у справі № 640/12604/16-ц (провадження № 61-803св21), від 18 січня 2023 року у справі № 359/441/20 (провадження № 61-6735ск22).

Отже, виходячи з вищевикладеного, колегія суддів доходить висновку про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання, в порядку поділу спільного майна подружжя, за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 права власності, за кожним, на 1/2 (одну другу) частину квартири загальною площею 69,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742329551101.

Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого та рухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, та припинення права сторін на спірне рухоме та нерухоме майно.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15 погодилась із тим, що особа, яка вважає себе власником майна (або його частини), може здійснити захист свого цивільного права, обґрунтувавши в позові підставу позовних вимог про поділ майна тим, що воно набуте за час спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю. Позовні вимоги про поділ майна, що належить сторонам на праві спільної сумісної власності є ефективним способом захисту прав, здатним справедливо та без занадто обтяжливих для сторін судових процедур вирішити цивільну справу. Заявлення у таких справах позовного провадження окремої вимоги про встановлення факту спільного проживання жінки та чоловіка однією сім`єю без реєстрації шлюбу не здатне забезпечити захист прав власника.

У справах позовного провадження факт проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як і інші юридичні факти, належить до предмета доказування і підлягає встановленню при ухваленні судового рішення, якщо цей факт пов`язаний з будь-якими заявленими позовними вимогами. Суд зобов`язаний встановити наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 76 ЦПК).

Велика Палата Верховного Суду у вказаній вище постанові також зазначила, що вимога про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу може бути вирішена в порядку окремого судового непозовного цивільного судочинства, що передбачено розділом IV ЦПК України, у випадку, якщо між сторонами не існує спору. Якщо під час розгляду справи у порядку окремого провадження виникає спір про право, який вирішується в порядку позовного провадження, суд залишає заяву без розгляду і роз`яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.

Обґрунтування позиції суду щодо підтвердження чи спростування факту спільного проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у справах позовного провадження має бути наведено у мотивувальній частині рішення. У ній, зокрема, мають бути зазначені фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин, з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

В резолютивній частині рішення у справах позовного провадження суд має зробити висновок про задоволення позову чи про відмову в позові повністю або частково щодо кожної з заявлених вимог. Вимоги про встановлення юридичного факту не є вимогами, які забезпечують ефективний захист прав у справах про поділ майна подружжя, а лише підставою для вирішення такої справи.

Також у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що при розгляді справ про поділ спільного сумісного майна подружжя (жінки та чоловіка, які проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі) встановлення обсягу спільно нажитого майна є передусім питаннями доведення відповідних обставин, спростування чи неспростування презумпції спільної сумісної власності, які суд вирішує в мотивувальній частині свого рішення. Судове рішення лише підтверджує наявність режиму спільного сумісного майна. Для такого підтвердження заявлення вимоги про визнання певних об`єктів спільним сумісним майном та, як наслідок, зазначення в резолютивній частині судового рішення про таке визнання не є необхідними.

Щодо заявлених вимог про припинення права спільної сумісної власності на спірне майно, то у постанові від 23 січня 2024 року Велика Палата Верховного Суду вказала, що задоволення вимоги про поділ однієї з квартир як спільної сумісної власності шляхом визнання за позивачем та відповідачкою права власності на її частину за кожним саме собою свідчить про припинення правового режиму спільної сумісної власності на такий об`єкт. Тому в судів попередніх інстанцій не було підстав зазначати в резолютивній частині рішення про припинення такого режиму щодо спірних квартир. Крім того, ВП ВС раніше вже виснувала, що окрема вимога припинити право спільної сумісної власності є неефективним способом захисту.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так i від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 (провадження №12-46гс19). Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду (пункт 98 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16 лютого 2021 року у справі №910/2861/18 (провадження №12-140гс19)).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19 наголосила, що судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту. Taкi висновки сформульовані в пункті 63 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі №910/3009/18 (провадження №12-204гс19), пункт 6.13 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі №916/1415/19 (провадження №12-80гс20). Судове рішення щодо правових наслідків недійсного правочину, в якому суд у мотивувальній частині робить висновки щодо дійсності чи нікчемності правочину, відповідає зазначеному принципу.

Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що заявлені позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу, визнання нерухомого та рухомого майна об`єктом права спільної сумісної власності, припинення права сторін на спірне рухоме та нерухоме майно, не підлягають задоволенню у зв`язку із обранням позивачем неналежного способу захисту порушеного права.

Щодо позовних вимог про визнання за ОСОБА_1 права власності на 1/2 частку автомобіля марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, та стягнення 1/2 частини його вартості.

У постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №711/2302/18 вказано, що якщо майно придбано під час шлюбу, то реєстрація прав на нього (транспортний засіб, житловий будинок чи іншу нерухомість) лише на ім`я одного із подружжя не спростовує презумпцію належності його до спільної сумісної власності подружжя. Заінтересована особа може довести, що майно придбане нею у шлюбі, але за її особисті кошти. У цьому разі презумпція права спільної сумісної власності на це майно буде спростована. Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною. Таким чином, тягар доказування у справах цієї категорії покладено на того із подружжя, хто заперечує проти визнання майна об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Статтею 63 СК України визначено, що дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Тлумачення норм сімейного законодавства свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

Поділ майна, що є об`єктом права спільної власності подружжя, здійснюється шляхом виділення його в натурі, а у разі неподільності присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю мін ними (ч. 1, 2 ст. 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (ч. 2 ст. 364 ЦК України).

Згідно ст. 68 СК України, розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. Розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до ЦК України.

У випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім`ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.

У постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року в справі № 127/7029/15-ц (провадження № 61-9018сво18) зазначено, що у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на частку у спільному майні. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що оскільки спірний автомобіль придбаний сторонами під час їх перебування у зареєстрованому шлюбі за спільні кошти, то це майно є об`єктом спільної сумісної власності подружжя.

Отже, вартість майна, що підлягає поділу, слід визначати, виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

Таким чином, у випадку відчуження майна одним із подружжя проти волі іншого з подружжя та у зв`язку з цим - неможливості встановлення його дійсної (ринкової) вартості, визначенню підлягає ринкова вартість подібного за своїми якостями (технічними характеристиками) майна на час розгляду справи. Такий підхід є гарантією справедливої сатисфакції особі у зв`язку з припиненням її права на спільне майно».

Як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, що під час знаходження у шлюбних відносинах, 15 лютого 2019 року, сторони придбали автомобіль марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип - седан-В, реєстраційний номер: НОМЕР_2 , який був зареєстрований на ОСОБА_2 .

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з відповідача 1/2 вартості автомобіля марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем на ім`я ОСОБА_1 була надана розписка, згідно якої останній отримав від ОСОБА_1 20000,00 грн. в рахунок продажу автомобіля Hyundai Elantra, НОМЕР_2 . Залишок коштів 19600,00 грн. ОСОБА_1 зобов`язувалась сплатити до 31 жовтня 2021 року, що стане наслідком його перереєстрації на її ім`я та відсутність претензій з його боку щодо вказаного автомобіля (т. 1 а.с. 115).

Отже, на думку суду, наведене свідчило про домовленість між сторонами щодо придбання вказаного автомобіля ОСОБА_1 у ОСОБА_2 , узгодження його вартості та порядок оплати з подальшим переоформленням технічного паспорта на ім`я позивачки, що свідчить про необґрунтованість позовних вимог в цій частині.

Однак, колегія суддів вважає такий висновок суду необґрунтованим, оскільки існування попередньої домовленості між сторонами про переоформлення автомобіля у майбутньому у жодному випадку не змінює режим спільної сумісної власності на автомобіль.

Таким чином, колегія суддів вважає, що спірне рухоме майно придбане сторонами за час перебування у фактичних шлюбних відносинах, а відтак, на транспортний засіб марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип - седан-В, поширюється режим спільної сумісної власності.

При цьому, відповідачем ОСОБА_2 , не підтверджено належними та достатніми доказами, що зазначений транспортний засіб є його особистою приватною власністю.

Згідно листа РСЦ ГСЦ МВС в Одеській області від 17 вересня 2022 року № 31/15/5141-532, автомобіль Hyundai Elantra, н/з НОМЕР_2 , 2012 року випуску, номер кузова НОМЕР_7 , 14 вересня 2022 року було перереєстровано на нового власника - ОСОБА_6 .

Таким чином, на час вирішення спору спірне майно відчужене ОСОБА_2 на користь третьої особи, при цьому таке відчуження, на підставі якого право власності на транспортний засіб перейшло до ОСОБА_6 , відбулося без згоди позивача ОСОБА_1 , що не було спростовано відповідачем.

Згідно Звіту від 12 жовтня 2022 року про оцінку транспортного засобу марки Hyundai (модель Elantra), державний номер: НОМЕР_2 , номер кузова НОМЕР_1 , 2012 року випуску, ринкова вартість об`єкта оцінки складає 335000,00 грн.

З урахуванням наведеного, а також того, що ОСОБА_1 виконала свій процесуальний обов`язок доказування та надала суду докази, що підтверджують середньо-ринкову вартість спірного автомобіля, а відповідач жодного доказу на підтвердження іншого не надав. Колегія суддів доходить висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення на її користь 187500 грн., як компенсації 1/2 частини вартості її частки у праві спільної сумісної вартості на спірний автомобіль марки Hyundai (модель Elantra), є обґрунтованими, доведеними належними, достатніми та допустимими доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Одночасно, безпідставними є позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання за нею права власності на 1/2 частку автомобіля марки Hyundai, оскільки, як вже вказувалось вище, зазначений автомобіль станом на день розгляду справи був відчужений відповідачем та належить особі, яка не залучена до участі у справі, на підставі правочину, який не був визнаний судом недійсним, що унеможливлює задоволення позовних вимог у цій частині.

Враховуючи зазначене, колегія суддів, приймаючи до уваги невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального права, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, доходить висновку про скасування рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2025 року із одночасним ухваленням нового судового рішення про часткове задоволенні позову ОСОБА_1 .

Щодо судових витрат.

Згідно ст. 141 ЦПК України стороні, на користь якої ухвалено рішення, суд присуджує з другої сторони понесені нею і документально підтверджені судові витрати.

Судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 при зверненні до суду сплачено судовий збір у розмірі 6192,18 грн.

За подачу апеляційної скарги ОСОБА_1 сплачено 9 288,27 грн.

Оскільки апеляційна скарга ОСОБА_1 судом задоволена частково та ухвалено нове судове рішення, яким позовні вимоги про визнання права власності та поділ спільного майна подружжя задоволено частково, то колегія суддів доходить висновку, що з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню, пропорційно розміру задоволених вимог, судові витрати за подачу апеляційної скарги та позову в сумі 7740,23 грн. (6192,18+9288,27=15 480,45)/2=7740,23).

Керуючись 367, 368, ст. 374, 376, 381, 381, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 18 квітня 2025 року - скасувати.

Ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України» про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу та поділ майна - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири загальною площею 69,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742329551101.

Визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , право власності на 1/2 (одну другу) частину квартири загальною площею 69,3 кв.м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1742329551101.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , 187500 (сто вісімдесят сім тисяч п`ятсот) гривень, як компенсацію 1/2 частини вартості її частки у праві спільної сумісної власності на автомобіль марки Hyundai (модель Elantra) 2012 року випуску, номер шасі (кузова, рами) НОМЕР_1 , тип - седан-В, реєстраційний номер: НОМЕР_2 .

У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_9 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_5 , судові витрати в сумі 7740,23 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст судового рішення складений 03 березня 2026 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді Л.М. Вадовська

О.М. Таварткіладзе