Вирок від 03 березня 2026 р. у справі №688/767/25 — Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

Справа 688/767/25

№ 1-кп/688/31/26

Вирок

Іменем України

04 березня 2026 року м. Шепетівка

Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області

у складі головуючого – судді ОСОБА_1 ,

за участю: секретаря судового засідання ОСОБА_2 ,

прокурора ОСОБА_3 ,

обвинуваченого ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

потерпілого ОСОБА_6 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань в м. Шепетівка кримінальне провадження № 12024244060000563 (№ 12025244060000340) за обвинуваченням

ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Шепетівка Хмельницької області, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , громадянина України, з професійно-технічною освітою, неодруженого, пенсіонера, з інвалідністю 2 групи, раніше не судимого,

у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України,

встановив:

1. Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, стаття закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається ОСОБА_4 .

На підставі рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 березня 2024 року потерпілому ОСОБА_6 виділено в натурі у власність в окремий об`єкт нерухомого майна із спільної часткової власності належні йому 11/25 частин житлового будинку, площею 30.1 кв.м, що в перерахунку складає 39/100 частин ринкової вартості будинковолодіння, та сарай, площею забудови 24.2 кв.м по АДРЕСА_2 .

Також, ОСОБА_6 визначено порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться по АДРЕСА_2 відповідно до 11/25 часток належних йому у будинку за цією адресою, що становить 0.0752 га.

Окрім того, відповідно до рішення LVI сесії міської ради VIII скликання Шепетівської міської ради Хмельницької області від 08 серпня 2024 року № 9 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 6810700000:01:005:0297) площею 752 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

ОСОБА_4 , в грудні місяці 2023 року (більш точної дати і часу досудовим розслідуванням не встановлено) здійснив демонтування огорожі, а саме металевої сітки типу «рабиця» висотою близько 150 см, що була наявна на території подвір`я, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 , яка відділяла їх домоволодіння.

В подальшому, 19 серпня 2024 року близько 19 год, ОСОБА_4 , реалізуючи свій намір, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, підійшов до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , та, перебуваючи біля вищевказаного домоволодіння, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи, що він порушує недоторканість володіння особи, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, згідно якої не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, діючи умисно, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, через місце, де раніше був встановлений паркан, проник на територію вказаного домоволодіння, після чого, із прикладанням фізичної сили зірвав замок, демонтував металеву засову та незаконно проник до господарської будівлі (сараю), чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

Також, 20 серпня 2024 року близько 13 год, ОСОБА_4 , реалізуючи свій намір, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, підійшов до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , та, перебуваючи біля вищевказаного домоволодіння, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи, що він порушує недоторканість володіння особи, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, згідно якої не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, діючи умисно, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, через місце, де раніше був встановлений паркан, повторно, проник на територію вказаного домоволодіння, чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

Також, 29 серпня 2024 року близько 14 год 28 хв, ОСОБА_4 , реалізуючи свій намір, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, підійшов до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , та, перебуваючи біля вищевказаного домоволодіння, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи, що він порушує недоторканість володіння особи, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, згідно якої не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, діючи умисно, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, через місце, де раніше був встановлений паркан, повторно, проник на територію вказаного домоволодіння, де, із прикладанням фізичної сили та застосовуючи металевий інструмент демонтував металеву засову на господарській будівлі (сараї), чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

Також, 30 серпня 2024 року близько 19 год 15 хв, ОСОБА_4 , реалізуючи свій намір, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, підійшов до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , та, перебуваючи біля вищевказаного домоволодіння, усвідомлюючи, що він порушує недоторканість володіння особи, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, згідно якої не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, діючи умисно, не реагуючи на прохання потерпілого не заходити на територію подвір`я, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, через місце, де раніше був встановлений паркан, повторно, проник на територію вказаного домоволодіння, чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння. Того ж дня, близько 20 год 22 хв, ОСОБА_4 здійснив демонтування загородження, яке було наявне на території подвір`я, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , а саме металеву сітку типу «рабиця» висотою біля 150 см, яку потерпілий ОСОБА_6 встановив туди близько 20 год.

Також, 22 листопада 2024 року близько 13 год 07 хв, ОСОБА_4 , реалізуючи свій намір, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, підійшов до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , та, перебуваючи біля вищевказаного домоволодіння, усвідомлюючи, що він порушує недоторканість володіння особи, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, згідно якої не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, діючи умисно, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, через отвір у паркані, повторно, проник на територію вказаного домоволодіння, чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

Також, 09 грудня 2024 року близько 08 год 34 хв, ОСОБА_4 , реалізуючи свій намір, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, підійшов до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , та, перебуваючи біля вищевказаного домоволодіння, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи, що він порушує недоторканість володіння особи, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, згідно якої не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, діючи умисно, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, через отвір у паркані, повторно, проник на територію вказаного домоволодіння, чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

06 червня 2025 року близько 13 год 58 хв, ОСОБА_4 здійснив демонтування огорожі, а саме металевої сітки типу «рабиця» висотою близько 150 см, що була наявна на території подвір`я, яке розташоване за адресою АДРЕСА_2 , яка відділяла їх домоволодіння. В подальшому, 06 червня 2025 року близько 14 год, ОСОБА_4 , реалізуючи свій намір, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, підійшов до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , та, перебуваючи біля вищевказаного домоволодіння, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи, що він порушує недоторканість володіння особи, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, згідно якої не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, діючи умисно, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, через місце, де раніше був встановлений паркан, проник на територію вказаного домоволодіння.

Також, 21 червня 2025 року близько 14 год 27 хв, ОСОБА_4 , реалізуючи свій намір, спрямований на незаконне проникнення до іншого володіння особи, підійшов до домоволодіння, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , яке на праві приватної власності належить ОСОБА_6 , та, перебуваючи біля вищевказаного домоволодіння, переконавшись, що за його діями ніхто не спостерігає, усвідомлюючи, що він порушує недоторканість володіння особи, в порушення вимог ст. 30 Конституції України, згідно якої не допускається проникнення до житла чи іншого володіння особи, діючи умисно, протиправно, без згоди та всупереч волі законного власника, переліз через паркан та проник на територію вказаного домоволодіння, чим грубо порушив право потерпілого на недоторканість іншого володіння.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у незаконному проникненні до іншого володіння особи, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачений ч. 1 ст. 162 КК України.

Окрім цього, 30 серпня 2024 року близько 19 год 18 хв, ОСОБА_4 , перебуваючи на території подвір`я АДРЕСА_2 , на ґрунті тривалих неприязних відносин вступив у словесний конфлікт із потерпілим ОСОБА_6 . В ході словесного конфлікту у ОСОБА_4 виник протиправний умисел, направлений на погрозу вбивством за допомогою металевого молотка.

В подальшому, ОСОБА_4 , реалізуючи свій протиправний умисел, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки і бажаючи їх настання, діючи умисно, перебуваючи у вищевказаному місці та у вищевказаний час, тримаючи в руці металевий молоток, підійшов з ним до потерпілого ОСОБА_6 , який в той час знаходився на вищевказаному подвір`ї, та розуміючи, що його дії викличуть у потерпілого побоювання за власне життя, замахнувся металевим молотком в бік голови потерпілого, при цьому висловив усну погрозу вбивством за допомогою вказаного металевого молотка, чим, зважаючи на ситуацію яка склалася, його агресивний стан, викликав у потерпілого почуття тривоги та побоювання за власне життя, оскільки на момент висловлення цієї погрози реально сприймав дану погрозу вбивством та побоювався її здійснення.

Таким чином, своїми умисними діями, які виразились у погрозі вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози, ОСОБА_4 вчинив кримінальне правопорушення (проступок), передбачене ч. 1 ст. 129 КК України.

2. Позиція сторони захисту.

Допитаний у судовому засіданні обвинувачений ОСОБА_4 вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 162 КК України визнав частково, вину у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 129 КК України не визнав. Дав суду показання, що між ним та потерпілим тривалий час існують неприязні відносини на ґрунті спорів щодо права власності на будинковолодіння та земельну ділянку. Про те, що ОСОБА_6 є співвласником будинковолодіння, та власником сараю, що по АДРЕСА_2 , він не знав та таке його право заперечує. Вважає, що він успадкував весь будинок та земельну ділянку під ним, а також сарай, який будував його дід, проте спадщину ще не оформив. Він неодноразово просив ОСОБА_6 , який проживає по сусідству, щоб той не виконував жодних дій по облаштуванню паркану до того часу, поки він не вирішить своє питання про право власності в порядку спадкування. Не заперечив, що у дні, зазначені в обвинувальному акті він приходив на територію, що відноситься до іншої частини будинку, змінював замок на сараї. Проте свої дії пояснює незнанням та невизнанням права власності потерпілого на ці об`єкти нерухомості. Увечері 30 серпня 2024 року він перебував на своїй частині будинковолодіння та побачив як ОСОБА_6 встановлює металеву сітку. У зв`язку з чим вступив з ним у словесний конфлікт. Проте під час конфлікту, він спокійно просив потерпілого не вчиняти жодних дій з облаштування паркану та просив викликати поліцію. Заперечив, що мав у руці молоток, яким замахувався на потерпілого. Потерпілому вбивством не погрожував і таких намірів не мав, хотів вчинити на потерпілого психологічний тиск, налякати. Потерпілий зайшов на його територію з лопатою у руці. Цивільний позов не визнав.

3. Докази на підтвердження встановлених судом обставин.

Винуватість ОСОБА_4 в незаконному проникненні до іншого володіння особи та погрозі вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози за встановлених обставин об`єктивно підтверджується дослідженими під час судового слідства доказами, а саме:

- показаннями потерпілого ОСОБА_6 , який дав суду показання, що проживає по АДРЕСА_3 . В 2021 році придбав частину житлового будинку по АДРЕСА_2 . ОСОБА_4 володіє іншою частиною будинку. Рішенням суду був проведений поділ будинковолодіння в натурі. Також оформив право власності на присадибну земельну ділянку. ОСОБА_4 достовірно знав про його право власності, але не визнає його, постійно чинить перешкоди у користуванні власністю, тривалий час з 2024 року незаконно проникає на його територію, випасає своїх кіз, систематично замінює замки на сараї, пошкоджує металеву сітку, яка служить тимчасовою огорожею. Змушений був установити на своєму будинку камеру відеоспостереження, на якій ці обставини зафіксовані. Вимушений звернутися до поліції. Увечері 30 серпня 2024 року разом з ОСОБА_7 встановлювали металеву сітку на своїй частині земельної ділянки. ОСОБА_4 почав погрожувати йому металевим предметом, а потім повернувся з саморобним молотком на металевій трубі довжиною близько 50 см. Підійшов близько до нього та почав замахуватися ним в бік голови, поводив себе неадекватно та агресивно, кричав та погрожував, що вб`є. Вимагав припинити загородження території. Потерпілий прикривався лопатою та змушений був припинити роботи та відійти подалі, після чого викликав поліцейських, а ОСОБА_4 повернувся на свою територію. Погрози вбивством від ОСОБА_4 він сприйняв реально, оскільки його поведінка та дії, з огляду на знаряддя, яким він замахувався, свідчили про те, що він може свої погрози реалізувати. Мав побоювання за своє життя. Цивільний позов підтримав;

- показаннями свідка ОСОБА_7 , який дав суду показання, що в кінці серпня 2024 року ОСОБА_6 попросив його допомогти встановити металеву сітку, щоб загородити свою територію. Під час виконання робіт до них підійшов ОСОБА_4 , який поводив себе агресивно та вимагав припинити роботи. Спочатку він замахувався на них металевим предметом, схожим на цвяходер, а потім повернувся з саморобним молотком на довгій металевій трубі. Підійшов близько до потерпілого та почав замахуватися ним в бік голови, поводив себе неадекватно та агресивно, кричав та погрожував, що вб`є;

- показаннями свідка ОСОБА_8 , яка дала суду показання, що її батьки проживають по АДРЕСА_3 . В 2021 році її батько придбав частину житлового будинку по сусідству. ОСОБА_4 володіє іншою частиною будинку та проникає без їх дозволу на територію, що їм належить. ОСОБА_4 говорить, що вся територія належить йому, постійно їх ображає та погрожує, що не дасть їм користуватися будинковолодінням. В серпні 2024 року вона приїхала до батьків та бачила як ОСОБА_4 зірвав замок та незаконно проник до господарської будівлі (сараю), який належить її батькові;

- показаннями свідка ОСОБА_9 , яка дала суду показання, що є дружиною потерпілого та разом проживають по АДРЕСА_3 . В 2021 році її чоловік придбав частину житлового будинку по сусідству. ОСОБА_4 володіє іншою частиною будинку та систематично проникає без їх дозволу на територію, що їм належить. ОСОБА_4 говорить, що вся територія належить йому, постійно їх ображає та погрожує, що не дасть їм користуватися будинковолодінням. В серпні 2024 року бачила як ОСОБА_4 зірвав замок та незаконно проник до господарської будівлі (сараю);

- даними протоколів огляду з фототаблицями та відеозаписами до них від 09.09.2024, 24.09.2024, 25.09.2024, з яких слідує, що на відеозаписах від 11.07.2024, 30.08.2024, який надав потерпілий, на території земельної ділянки АДРЕСА_2 , що належить потерпілому, знаходиться ОСОБА_4 та демонтує встановлену потерпілим металеву сітку;

- даними протоколів огляду речового доказу з відеозаписами до них від 20.12.2024, від 26.06.2025, з яких слідує, що на відеозаписах від 22.11.2024, 09.12.2024, 06.06.2025, 21.06.2025, які надав потерпілий, зафіксовано моменти незаконного проникнення обвинуваченого на земельну ділянку потерпілого, зокрема випасання ним кіз та демонтування загородження, яке розділяє земельну ділянку;

- даними протоколу огляду з фототаблицями та відеозаписами до нього від 26.09.2024, з яких слідує, що 30.08.2024 зафіксовано моменти незаконного проникнення обвинуваченого на земельну ділянку потерпілого, перебування в руках предмету, схожого на молоток;

- даними протоколу огляду речового доказу з фототаблицями та відеозаписами до нього від 12.11.2024, з яких слідує, що зафіксовано моменти незаконного проникнення обвинуваченого на земельну ділянку потерпілого 20.08.2024, 29.08.2024, 30.08.2024;

- даними протоколу огляду місця події з фототаблицями до нього від 20.08.2024, з якого слідує, що оглянута територія подвір`я АДРЕСА_2 , зафіксовано двері сараю з ознаками проникнення;

- даними протоколу огляду з фототаблицями до нього від 24.06.2025, з якого слідує, що оглянута територія подвір`я АДРЕСА_2 , зафіксовано місце знаходження сітки рабиці з ознаками пошкоджень;

- даними висновку судово-психіатричного експерта № 1003 від 19.12.2024, згідно якого психічний стан потерпілого ОСОБА_6 дозволяв розуміти характер і значення вчинених ОСОБА_4 відносно нього протиправних дій, які відбулися 30.08.2024.

Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкриміноване кримінальне правопорушення було вчинено і обвинувачений є винним у вчиненні цього кримінального правопорушення.

Це питання має бути вирішено на підставі безстороннього та неупередженого аналізу наданих сторонами обвинувачення і захисту допустимих доказів, які свідчать «за» чи «проти» тієї або іншої версії подій.

Обов`язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи у цьому контексті означає, що для того, щоб визнати винуватість доведеною поза розумним сумнівом, версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що мають відношення до події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення.

Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи. Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту.

Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, - є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред`явленим обвинуваченням.

Суд відхиляє твердження обвинуваченого про те, що він не погрожував вбивством потерпілому, оскільки такі показання суперечать дослідженим судом доказам, зокрема показанням самого потерпілого, які є послідовними, переконливими та узгоджуються із дослідженими судом доказами, у тому числі із показаннями свідка ОСОБА_7 , який був очевидцем події, висновком експертизи.

Посилання обвинуваченого про те, що він не визнає право власності ОСОБА_6 на частину будинковолодіння та земельну ділянку правового значення для кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 162 КК України не мають, а тому судом відхиляються як безпідставні.

Право власності потерпілого на частину будинковолодіння та земельну ділянку підтверджуються, зокрема рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 18 березня 2024 року, яке набрало законної сили 10.05.2024, та є обов`язковим для виконання. Вказаним рішенням встановлено, що житловий будинок з належними господарськими будівлями, що знаходиться по АДРЕСА_2 належав ОСОБА_10 та ОСОБА_11 на праві спільної часткової власності по 14/25 та 11/25 частин кожному відповідно. В свою чергу ОСОБА_11 подаровано ОСОБА_6 11/25 частин у праві спільної власності на дане будинковолодіння. Встановлено, що будинковолодіння по АДРЕСА_2 на той момент належало сторонам на праві спільної часткової власності, а земельна ділянка за цією ж адресою перебувала у їх користуванні.

Цим рішенням виділено ОСОБА_6 в натурі у власність в окремий об`єкт нерухомого майна із спільної часткової власності належні йому 11/25 частин житлового будинку, площею 30.1 кв.м, що в перерахунку складає 39/100 частин ринкової вартості будинковолодіння, та сарай Б, площею забудови 24.2 кв.м. по АДРЕСА_2 відповідно до запропонованого експертом варіанту поділу згідно висновку експерта №07-158/23 від 11 грудня 2023 року з урахуванням схематичного поділу по лінії А-А частина №2 зазначеного на аркуші 31 (план будинку) вказаного висновку, припинивши право спільної часткової власності останнього на них та визначено ОСОБА_6 порядок користування земельною ділянкою, що знаходиться по АДРЕСА_2 відповідно до 11/25 часток належних йому у будинку за цією адресою, що становить 0.0752 га згідно варіанту висновку експерта №07-158/23 від 11 грудня 2023 року та плану поділу земельної ділянки для користування співвласниками зазначеного на аркуші 32 вказаного висновку з позначенням поворотними точками 1-2-3-4-5-6-7-8-9-10-11-12-13-14-15 та відповідним каталогом координат.

Відповідно до рішення LVI сесії міської ради VIII скликання Шепетівської міської ради Хмельницької області від 08 серпня 2024 року № 9 затверджено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) та передано ОСОБА_6 у власність земельну ділянку по АДРЕСА_2 (кадастровий номер 6810700000:01:005:0297) площею 752 кв. м для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка).

Стаття 30 Конституції України гарантує кожному громадянину недоторканність житла. Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Суспільна небезпечність даного кримінального правопорушення полягає в тому, що воно порушує конституційне право громадянина на недоторканість житла чи іншого володіння. Ніхто не має права проникнути до житла чи іншого володіння особи з будь-якою метою, інакше, як лише за добровільною згодою особи, яка ними володіє.

Відповідно до ст. 129 КК України безпосереднім об`єктом злочину є особиста безпека людини. З об`єктивної сторони злочин виражається у погрозі вчинити вбивство, доведенні до відома потерпілого наміру винної особи позбавити потерпілого життя. При цьому склад злочину в діях винного, який погрожує вбивство, буде лише у разі, якщо у особи, щодо якої була висловлена погроза позбавити її життя були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

Погроза може бути висловлена усно, письмово, конкретними діями, по телефону, через телекомунікаційну мережу тощо, як безпосередньо потерпілому, так і шляхом доведення до потерпілого через інших осіб чи з використанням технічних засобів передавання інформації.

Погрозою застосування фізичного насильства, в тому числі і погрозою вбивством, слід вважати залякування особи застосування до неї такого насильства, в тому числі і залякування її вчинити вбивство. Погроза може полягати у висловлюваннях, жестах, демонстрації зброї або предметів, що можуть бути використані для нанесення тілесних ушкоджень, предметів, що імітують зброю, які потерпіла особа приймає за справжню зброю, чи в інших діях. Погроза застосування фізичного насильства, в тому числі погроза вбивством, повинна сприйматися потерпілою особою як реальна, тобто у неї має скластися враження, що погроза буде реалізована. Така погроза може сприйматися потерпілою особою як реальна, виходячи з часу, місця та обстановки, що склалася (п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 30.05.2008р. «Про судову практику у справах про злочини проти статевої свободи та статевої недоторканності особи»).

Погроза вбивством може застосовуватись безпосередньо після її вираження. Або бути зверненою у майбутнє.

Злочин є закінченим в момент сприйняття потерпілим висловленої погрози позбавити його життя як реально, тобто як такої, що може бути виконана (здійснена).

З показань потерпілого слідує, що обвинувачений не вперше затівав з ним сварку, ОСОБА_4 має психічне захворювання, поводив себе грубо, намагався вдарити його молотком, а тому виходячи з обстановки, що склалася, він сприймав погрози обвинуваченого реально, оскільки боявся його. Показання потерпілого повністю підтвердив у судовому засіданні свідок ОСОБА_7 .

Як визнав сам обвинувачений, між ним та ОСОБА_6 тривалий час існують неприязні відносини, оскільки обвинувачений не визнає ту обставину, що ОСОБА_6 є законним власником частини будинку та земельної ділянки. Вказані обставини додатково підтверджують наявність в обвинуваченого мотиву вчинити кримінальні правопорушення, а характер та цілеспрямованість його дій, його попередня поведінка та ставлення до потерпілого свідчать про умисел на проникнення до іншого володіння особи та погрозу вбивством.

Аналізуючи у сукупності дослідженні у судовому засіданні докази, суд критично оцінює показання обвинуваченого та розцінює їх як спробу уникнути кримінальної відповідальності.

Таким чином, дослідивши безпосередньо в судовому засіданні докази, оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості, достовірності, а також достатності і взаємозв`язку, суд вважає, що дії обвинуваченого кваліфіковані правильно за ч. 1 ст. 162 КК України, як незаконне проникнення до іншого володіння особи; за ч. 1 ст. 129 КК України як погроза вбивством, якщо були реальні підстави побоюватися здійснення цієї погрози.

4. Відомості, які характеризують особу обвинуваченого, обставини, які пом`якшують або обтяжують покарання.

ОСОБА_4 раніше не судимий, пенсіонер, неодружений, перебуває під динамічним спостереженням у лікаря психіатра з діагнозом: шизофренія, параноїдальна форма, безперервний тип перебігу, виражений апато-абулічний дефект, має 2 групу інвалідності, у лікаря нарколога та в органах пробації на обліку не перебуває, за місцем проживання характеризується позитивно.

Відповідно до висновків судово-психіатричного експерта № 73 від 23.01.2025, № 519 від 10.07.2025, ОСОБА_4 страждає психічним захворюванням у вигляді шизоафективного розладу, маніакальний тип, страждав таким і на період інкримінованих йому кримінальних правопорушень. ОСОБА_4 на період інкримінованих йому кримінальних правопорушень не повною мірою усвідомлював свої дії, не повною мірою міг керувати ними та неповною мірою відповідати за них. Примусових заходів медичного характеру не потребує. ОСОБА_4 за своїм психічним станом виявляє середній ступінь небезпеки для самого себе та інших осіб; рівень спричинення ним іншої істотної шкоди середній.

Відповідно до положень ст. 20 КК України підлягає кримінальній відповідальності особа, визнана судом обмежено осудною, тобто така, яка під час вчинення злочину, через наявний у неї психічний розлад, не була здатна повною мірою усвідомлювати свої дії (бездіяльність) та (або) керувати ними. Визнання особи обмежено осудною враховується судом при призначенні покарання.

Зміст положень вказаної норми дає суду підстави для визнання ОСОБА_4 обмежено осудним, оскільки його нездатність повною мірою через наявний психічний розлад усвідомлювати свої дії та керувати ними встановлена саме на момент вчинення кримінальних правопорушень. Вказаний діагноз свідчить про обмежену осудність ОСОБА_4 і на даний час. Тому суд вказану обставину враховує, як таку, що характеризує стан здоров`я обвинуваченого, і враховує при призначенні покарання як пом`якшуючу обставину.

Отже, обставинами, які пом`якшують покарання є психічний стан обвинуваченого, його захворювання, перебування на психіатричному обліку, періодичне лікування, інвалідність, вразливий соціальний стан, знижений стан контролю поведінки, часткове визнання вини.

Обставин, які обтяжують покарання не встановлено.

5. Мотиви призначення покарання.

Призначаючи покарання, суд, відповідно до ст. 65 КК України враховує, що вчинені діяння є кримінальними проступками, особу винного, який вперше притягується до кримінальної відповідальності, позитивно характеризується, є обмежено осудним, відсутність обставин, які обтяжують покарання, вимоги ч. 2 ст. 50 КК України, якою передбачено, що покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так і іншими особами.

З огляду на викладене та враховуючи конкретні обставини справи, ставлення обвинуваченого до вчиненого, майновий стан обвинуваченого, суд дійшов висновку, що ОСОБА_4 за ч. 1 ст. 162 КК України слід призначити покарання у виді штрафу.

Враховуючи наявність декількох обставин, що пом`якшують покарання й істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого, обставини справи, відсутність тяжких наслідків, з урахуванням особи винного, який є інвалідом 2 групи, хворіє, є обмежено осудним, раніше не судимий, майновий стан обвинуваченого, суд, вважає можливим і доцільним призначити ОСОБА_4 покарання за ч. 1 ст. 129 КК України із застосуванням ст. 69 КК України – перейти до іншого, більш м`якого виду покарання, не зазначеного в санкції ч. 1 ст. 129 КК України, у виді штрафу. Таке покарання буде справедливим, необхідним і достатнім для його виправлення та запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, повністю відповідатиме справедливому балансу між інтересами суспільства й вимогами захисту основоположних прав особи, ступеню тяжкості вчиненого ОСОБА_4 кримінального правопорушення та даним про його особу.

6. Розгляд цивільного позову.

Вирішуючи цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з огляду на таке.

Згідно із ч. 2 ст. 127 КПК України шкода, завдана кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням, може бути стягнута судовим рішенням за результатами розгляду цивільного позову в кримінальному провадженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 128 КПК України, особа, якій кримінальним правопорушенням або іншим суспільно небезпечним діянням завдано майнової та/або моральної шкоди, має право під час кримінального провадження до початку судового розгляду пред`явити цивільний позов до підозрюваного, обвинуваченого або до фізичної чи юридичної особи, яка за законом несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану діяннями підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння.

Згідно із положеннями ст. 129 КПК України, ухвалюючи обвинувальний вирок, суд, залежно від доведеності підстав і розміру позову, задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.

Згідно із приписами ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

За змістом ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає, зокрема у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів.

Частинами 3 та 4 ст. 23 ЦК України встановлено, що моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Відповідно до роз`яснень, які містяться у постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі і розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин зокрема, стану здоров`я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих стосунках, часу та зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану.

Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди за своїм характером є складним процесом, за винятком випадків, коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).

З урахуванням встановлених обставин, враховуючи глибину і характер фізичних, моральних, душевних страждань потерпілого, який переніс негативні переживання, які змінили його звичний спосіб життя та потягли за собою тривале нераціональне витрачання життєвого часу, обумовили необхідність залучення фізичних, душевних та матеріальних ресурсів на їх подолання і компенсацію, виходячи із засад виваженості, розумності та справедливості, а також того, що моральна шкода не є способом збагачення, суд дійшов висновку про стягнення з винного моральної шкоди в розмірі 10 000 грн, що є достатньою сатисфакцією.

При визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін (п. 21 додаткової постанови ВП ВС від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Тобто, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю провадження, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суд має врахувати розумність розміру витрат на професійну правову допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони.

Вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правову допомогу, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг і виконаних робіт; ціну позову та/або значення справи для сторони.

Обов`язковим переліком документів, які підтверджують витрати на професійну правову допомогу, незалежно від юрисдикції спору є: договір про надання правової допомоги; розрахунок наданих послуг з їх детальним описом; документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з позначкою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо).

КПК не встановлює чіткого переліку доказів, які необхідно надати суду на підтвердження понесених витрат на професійну правову допомогу, однак зобов`язує надати докази на підтвердження розміру процесуальних витрат, у тому числі на правову допомогу, що входить до предмета доказування в кримінальному провадженні.

У рішенні від 18 лютого 2022 року у справі «Чоліч проти Хорватії» (COLIC v. Croatia), заява № 49083/18, ЄСПЛ зазначив, що згідно з практикою ЄСПЛ скаржник має право на відшкодування витрат у випадку, якщо такі витрати були дійсними, необхідними а також були розумними у своєму розмірі (пункт 77).

ЄСПЛ наголошує на необхідності об`єднання об`єктивного критерію (дійсність витрат) та суб`єктивного критерію, розподіляючи суб`єктивний критерій на якісні показники (необхідність витрат для цілей конкретної справи) та кількісні (їх розумність).

Водночас не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінюючи їх необхідність. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (на яку посилається заявник), від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Керуючись принципами справедливості та верховенства права, враховуючи критерій реальності адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, обставини справи, обсяг виконаної адвокатом юридичної і технічної роботи, загальну кількість та тривалість судових засідань, беручи до уваги фінансовий стан обвинуваченого, клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, суд дійшов висновку, що розумним та справедливим розміром понесених потерпілим витрат на правову допомогу слід вважати витрати на суму 10 000 грн, які підлягають стягненню з обвинуваченого.

7. Мотиви ухвалення інших рішень щодо питань, які вирішуються судом при ухваленні вироку.

Долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.

Керуючись ст.ст. 373-374 КПК України, суд

ухвалив:

ОСОБА_4 визнати винуватим у пред`явленому обвинуваченні за ч. 1 ст. 162, ч. 1 ст. 129 КК України та призначити йому покарання:

- за ч. 1 ст. 162 КК України у виді штрафу в розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1700 гривень;

-за ч. 1 ст. 129 КК України, із застосуванням ст. 69 КК України, у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 гривень.

Відповідно до ч. 1 ст. 70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити ОСОБА_4 покарання у виді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 3400 (три тисячі чотириста) гривень.

Цивільний позов ОСОБА_6 до ОСОБА_4 про відшкодування моральної шкоди задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_6 моральну шкоду в розмірі 10 000 грн, а також 10 000 грн витрат на правничу допомогу, а всього 20 000 (двадцять тисяч) гривень. В решті позову відмовити.

Речові докази: DVD-R диски, які зберігаються в матеріалах справи – залишити в матеріалах кримінального провадження.

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

На вирок може бути подана апеляційна скарга до Хмельницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення вироку. Апеляційна скарга подається через Шепетівський міськрайонний суд Хмельницької області.

Копію вироку, після його проголошення, негайно вручити обвинуваченому та прокурору, інші учасники судового провадження мають право отримати копію вироку в суді.

В умовах дії воєнного стану після складання та підписання повного тексту вироку суд має право обмежитися проголошенням його резолютивної частини з обов`язковим врученням учасникам судового провадження повного тексту вироку в день його проголошення.

Суддя ОСОБА_12