Рішення від 26 лютого 2026 р. у справі №462/9329/25 — Залізничний районний суд м. Львова

Справа № 462/9329/25

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 лютого 2026 року м. Львів

Залізничний районний суд м. Львова в складі:

головуючого-судді Постигач О. Б.

за участю секретаря судового засідання Глушко С. І.

представника позивача Паращака В. В.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Львові цивільну справу за позовом Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Товариство Червоного Хреста України, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Репета Орися Михайлівна про витребування майна із чужого незаконного володіння,

встановив:

представник позивача ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» – Семерак І. Я. звернувся до Залізничного районного суду м. Львова з позовною заявою, у якій просить суд витребувати на користь позивача із володіння ОСОБА_2 38/100 часток нежитлових приміщень загальною площею 169, 9 кв. м., позначених номерами XV, XVI, XVІI, 2, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 25, що знаходяться у будинку за адресою: АДРЕСА_1 та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що Громадська організація «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» (далі – позивач) є власником 89/100 частин нежитлових приміщень загальною площею 169,9 кв.м., позначених №№ XV, XVI, XVII, 2, 3, 5, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , 9, АДРЕСА_5 , 11, 25, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором дарування від 23.02.2011 та витягом про державну реєстрацію прав від 01.03.2011. Під час інвентаризації 15.02.2021 року позивачу стало відомо про незаконне вибуття з його власності 38/100 часток вказаних приміщень. Зазначає, що 01.07.2020 між позивачем (від імені якого діяли уповноважені особи) та відповідачем-1 було укладено договір дарування 38/100 часток зазначених приміщень, посвідчений приватним нотаріусом та зареєстрований у реєстрі за № 98. Надалі, 16.07.2020 року сторони уклали договір про поділ нерухомого майна, внаслідок чого за відповідачем-1 було зареєстровано право власності на нежитлові приміщення загальною площею 82,8 кв.м. (реєстраційний номер об`єкта 2124750046101). 06.10.2020 року відповідач-1 продав зазначені приміщення відповідачу-2 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого нотаріально. Вказує, що відповідач-2 є матір`ю дружини відповідача-1 та на даний час є зареєстрованим власником спірного майна. 02.06.2021 року за заявою позивача відкрито кримінальне провадження за ознаками ч. 2 ст. 191 КК України щодо незаконного відчуження майна. Ухвалою слідчого судді від 26.11.2021 на спірні приміщення накладено арешт. 27.06.2025 року до суду скеровано обвинувальний акт стосовно відповідача-1 за фактом зловживання повноваженнями з метою заволодіння майном позивача. Позивач зазначає, що жодного рішення уповноваженого органу управління про надання повноважень на відчуження (дарування) спірного майна не приймалося, оскільки протокол № 1 від 30.03.2020 року та витяги з нього, на підставі яких було оформлено дарування, не містять відомостей про надання повноважень на відчуження майна, а також не містять підписів членів Президії Правління, окрім підписів відповідача-1 та ОСОБА_3 . Відповідач-1 фактично уповноважив ОСОБА_3 на дарування майна самому собі, діючи всупереч інтересам Позивача та без належних повноважень, що підтверджено, зокрема, його показаннями у межах кримінального провадження. Незважаючи на очевидну відсутність повноважень, ОСОБА_3 підписала договір дарування від імені позивача. Надалі, з метою відчуження, відповідач-1 через три місяці продав майно відповідачу-2. З огляду на родинні зв`язки, похилий вік відповідача-2, відсутність будь-якого фактичного користування приміщенням, витрат на його утримання чи заявлення прав на нього, позивач вважає набуття нею права власності недобросовісним. Спірне майно після його незаконного дарування фактично перебуває у володінні та користуванні позивача, який здійснює його утримання, проводить ремонтні роботи та сплачує комунальні послуги, що підтверджується відповідними договорами та платіжними документами за 2022-2025 роки. За сукупністю наведених обставин позивач вважає, що 38/100 часток нежитлових приміщень загальною площею 169,9 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , вибули з його володіння поза його волею та підлягають витребуванню від відповідача-2 на користь позивача. З огляду на викладене позивач просить суд задовольнити позов у повному обсязі.

Ухвалою судді Залізничного районного суду м. Львова від 02.12.2025 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження, призначено підготовче судове засідання та встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті справи.

14 січня 2026 року від представника позивача ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» надійшла заява про уточнення предмету позову, у якій останній просить витребувати з чужого незаконного володіння ОСОБА_2 на користь Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» нежитлові приміщення позначені наступними номерами та відповідними їм площами: 5/12,4 кв.м.; 6а/13,9кв.м.; 25/22,9 кв.м.; XV/2,9 кв.м.); XVI/7,6кв.м.); XVII/4,1 кв.м. - загальною площею 63,8 кв.м., що знаходяться у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , котрі набуті ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, нежитлових приміщень від 06.10.2020 року.

14 січня 2026 року від відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідачі позовні вимоги визнали, зазначивши, що відчуження 38/100 часток нерухомого майна з власності позивача відбулося з порушенням вимог чинного законодавства, що ними визнається. З огляду на наведене, позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом передачі у власність позивача 38/100 часток нежитлових приміщень, а саме: № 5 площею 12,4 кв.м., № 6а площею 13,9 кв.м., № 25 площею 22,9 кв.м., № XV площею 2,9 кв.м., № XVI площею 7,6 кв.м., № XVII площею 4,1 кв.м., загальною площею 63,8 кв.м. Водночас вимога про передачу у власність нежитлових приміщень № 2 площею 16,6 кв.м. та № 3 площею 2,4 кв.м., загальною площею 19,0 кв.м., є безпідставною та задоволенню не підлягає.

14 січня 2026 року від представника позивача ОСОБА_4 через систему «Електронний суд» надійшла заява, в якій зазначено, що у заяві про зміну предмета позову (уточнення) від 14.01.2026 року позивачем уточнено позовні вимоги та конкретизовано, що 38/100 часток нежитлових приміщень становлять 63,8 кв.м. Також у вказаній заяві Позивачем наведено перелік тих самих приміщень, на які звертають увагу відповідачі у своєму відзиві. Таким чином, як у відзиві на позовну заяву, так і в заяві про зміну предмета позову (уточнення) фактично йдеться про одні й ті самі приміщення та однаковий обсяг спірного майна.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав, надав пояснення аналогічно наведеним в позовній заяві та просив таку задовольнити у повному обсязі.

Відповідачі позов визнали, щодо задоволення такого не заперечили.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Товариство Червоного Хреста України та Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Репета Орися Михайлівна будучи належним чином повідомленими про дату, час та місце розгляду справи, у судове засідання не з`явились, пояснень до суду не подали.

Суд зазначає, що участь у судових засіданнях є правом особи, яка бере участь у справі і ця особа зобов`язана добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов`язки, що закріплено у ст. 43 ЦПК України, тому неявка учасників справи не перешкоджає розгляду справи без їх участі.

Враховуючи неявку третіх осіб, які належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд керується вимогами ч. 1 ст. 223 ЦПК України, якою передбачено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.

У ст. 12 ЦПК України, зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 23.02.2011 року ОСОБА_1 (Дарувальник) уклав договір дарування на користь Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України (Обдаровуваний), за яким Дарувальник подарував, а Обдаровуваний прийняв в дар 89/100 частин нежитлових приміщень загальною площею 169,9 кв.м., позначених № XV, XVI, XVII, 2, 3, 5, АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_5 , 11, 25, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Гриником І. Ю. та зареєстровано у реєстрі за № 159 /т. 1 а.с. 78-78 зворот/.

Вказана обставина також підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 29165764, згідно якого Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України є власником вищевказаних нежитлових приміщень на підставі договору дарування від 23.02.2011 року № 159 /т. 1 а.с. 77/.

Суду надано копії технічного паспорта на нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 (інвентарний номер 1220), виданого 17.12.2010 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» / т. 1 а.с. 79-81, 82-85/.

01.07.2020 року Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України (Дарувальник) уклала договір дарування на користь ОСОБА_1 (Обдаровуваний), за яким Дарувальник передає безоплатно у власність Обдаровуваного, а Обдаровуваний прийняв в дар 38/100 частин нежитлових приміщень загальною площею 169,9 кв.м., позначених № XV, XVI, XVII, 2, 3, АДРЕСА_7 , АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_5 , АДРЕСА_8 , АДРЕСА_9 , що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В. /т. 1 а.с. 86-86 зворот/.

Крім цього, 16.07.2020 року між Львівською обласною організацією Товариства Червоного Хреста України в особі Журкіної О. Ф. та ОСОБА_1 укладено договір про поділ нерухомого майна, що є спільною частковою власністю, який посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Куйбідою-Кришкевич Х. В. та зареєстровано у реєстрі за № 121 /т. 1 а.с. 87-89/.

Відповідно до копії технічного паспорта на нежитлові приміщення у будинку АДРЕСА_1 (інвентарний номер 1220), виданого 14.07.2020 року Обласним комунальним підприємством Львівської обласної ради «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» власником вказаних приміщень вказано Львівську обласну організацію Товариства Червоного Хреста України /т. 1 а.с. 94-100/.

Судом також встановлено, що 06.10.2020 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу нежитлових приміщень загальною площею 82,8 кв.м. (позначені номерами: XV/2,9 кв.м.; XVІ/7,6 кв.м.; XVII/4,1 кв.м; 2/16.6 кв.м; 3/2,4 кв.м.; 5/12,4 хв.м.; 6а/13,9 кв.м.; 25/22,9 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Договір посвідчено приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Репетою О. М. та зареєстровано в реєстрі за № 1415 /т. 1 а.с. 101-104/.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна від 24.09.2025 року № 444875543 власником нежитлових приміщень загальною площею 82,8 кв.м. (позначені номерами: XV/2,9 кв.м.; XVІ/7,6 кв.м.; XVII/4,1 кв.м; 2/16.6 кв.м; 3/2,4 кв.м.; 5/12,4 хв.м.; 6а/13,9 кв.м.; 25/22,9 кв.м.), що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06.10.2020 року є ОСОБА_2 /т. 1 а.с. 106-107/.

За результатами проведення контрольної перевірки стану фінансово-господарської діяльності 15.02.2021 року тимчасовою робочою групою Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України складено Акт, яким виявлено незаконне відчуження матеріальних цінностей /т. 1 а.с. 110-113/.

Судом також досліджено Договір № 40 про надання послуг з поточного ремонту від 03.12.2024 року, укладеного між ТОВ «Да-Строй» та ГО «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» та додатки до нього /т. 1 а.с. 115-121/, акти виконаних робіт від 18.12.2024 року та 18.11.2024 року /т. 1 а.с. 122-124, 125-127/, копії платіжних інструкцій про перерахування коштів / т. 1 а.с. 128-145/, Договір № 309089 на подачу води з комунального водопроводу та приймання стічних вод до каналізаційної мережі від 26.03.2012 року /т. 1 а.с. 146-148/.

02.06.2021 слідчим управлінням Головного управління Національної поліції у Львівській області на підставі заяви Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України від 31.05.2021 року було відкрито кримінальне провадження № 12021141060000327 від 02.06.2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 191 КК України щодо незаконного відчуження майна ОСОБА_1 та наданої копії матеріалів вищевказаного кримінального провадження /т. 1 а.с. 149-153, 154-200/.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників.

Вищевказані обставини сторонами не оспорюються, визнаються відповідачами та підтверджуються наявними у справі письмовими доказами.

Згідно з ч. 1 ст. 386 ЦК України держава забезпечує рівний захист прав усіх суб`єктів права власності.

Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Згідно з частиною першою статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Отже, якщо нерухоме майно, що вибуло з фактичного володіння його власника за неукладеним договором купівлі-продажу, було зареєстровано за іншою особою без відповідної на те правової підстави, власник такого майна може витребувати його із чужого незаконного володіння у всіх випадках відповідно до статті 387 ЦК України. При цьому відсутністю правової підстави в цьому випадку потрібно розуміти: реєстрацію спірного нерухомого майна за стороною неукладеного правочину; реєстрацію спірного майна за третьою особою на підставі правочину, укладеного всупереч нормам чинного законодавства.

У разі, якщо спірне нерухоме майно надалі відчужене за відплатним договором, і сторона цього договору не знала і не могла знати про відсутність у продавця права його відчужувати, у зв`язку із чим така особа є добросовісним набувачем, спірне нерухоме майно також може бути витребуване його власником відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, оскільки таке майно вибуло з володіння власника (законного володільця) не з його волі (за неукладеним правочином).

Наведене також узгоджується з положеннями статті 330 ЦК України, згідно з якими, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Крім цього, необхідно враховувати, що позивач з дотриманням правил статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння кінцевого набувача.

Право власника витребувати своє майно у всіх випадках і без будь-яких обмежень при володінні цим майном набувачем без правових підстав, тобто недобросовісним набувачем, передбачено ст. 387 ЦК України, а право власника витребувати своє майно від добросовісного набувача передбачено у статті 388 ЦК України і є обмеженим.

Указана правова позиція неодноразового висловлювалась в постановах Верховного Суду України.

За змістом ч. 5 ст. 12 ЦК України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача і є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна. При цьому в діях набувача не повинно бути і необережної форми вини, оскільки він не лише не усвідомлював і не бажав, а й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Виникнення права на витребування майна від добросовісного набувача на підставі ч. 1 ст. 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, за наявності яких за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача. Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем, та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно).

Вищезазначене тлумачення ч. 1 ст. 388 ЦК України є сталим у судовій практиці, зокрема, Верховного Суду.

Для такого витребування не потрібно заявляти вимоги про визнання незаконними та недійсними рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, рішень, записів про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за незаконним володільцем, самої державної реєстрації цього права, договорів, інших правочинів щодо спірного майна, у тому числі документів (свідоцтв, державних актів тощо), що посвідчують відповідне право.

Отже, власник, майно якого вибуло з його законного володіння за неукладеним договором, може захистити своє майнове право шляхом пред`явлення віндикаційного позову (про витребування майна із чужого незаконного володіння чи від добросовісного набувача (статті 387, 388 ЦК України)) без оспорювання правочину (правочинів) щодо спірного майна та скасування рішення (рішень) про державну реєстрацію права власності на належне йому майно за іншою (іншими) особою (особами).

Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2024 року в справі № 204/8017/17 (провадження № 14-29цс23).

Разом з тим, саме застосування інституту віндикації зумовлює необхідність з`ясування судами також ознак добросовісності/недобросовісності у діях кінцевого набувача майна для забезпечення дотримання критерію пропорційності при втручанні у його майнові права.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 02.11.2021 у справі № 925/1351/19 виснувала, що для розкриття критерію пропорційності велике значення має визначення судами добросовісності/недобросовісності набувача майна. Добросовісність є однією із загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України). На необхідність оцінювати наявність або відсутність добросовісності зареєстрованого володільця нерухомого майна неодноразово звертала увагу Велика Палата Верховного Суду (постанови від у справі № 669/927/16-ц, від 01.04.2020 у справі № 610/1030/18).

Крім того, можливість витребування майна з володіння іншої особи законодавець ставить у залежність насамперед від змісту правового зв`язку між позивачем та спірним майном, його волевиявлення щодо вибуття майна, а також від того, чи є володілець майна добросовісним чи недобросовісним набувачем та від характеру набуття майна (оплатно чи безоплатно) (указана позиція міститься у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 20.07.2022 року у справі № 442/2640/20, від 02.11.2021 року у справі № 925/1351/19).

Добросовісним набувачем є особа, яка не знала і не могла знати про те, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати. Недобросовісний набувач, навпаки, на момент здійснення угоди про відчуження спірного майна знав або міг знати, що річ відчужується особою, якій вона не належить і яка на її відчуження не має права. Від недобросовісного набувача майно може бути витребувано в будь-якому випадку. Від добросовісного - лише в передбачених законом випадках. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

Отже, можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 206/4841/20 (провадження № 14-55цс22) зроблено висновок, що: «можливість витребування майна власником, який не виявляв волі на вибуття цього майна з його володіння, передбачена законом як у випадку, коли кінцевий набувач є недобросовісним, так і у випадку, коли такий набувач є добросовісним.

Факт володіння нерухомим майном за загальним правилом можна підтвердити, зокрема, державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 653/1096/16-ц (п. 90)). Цей фактичний стан володіння слід відрізняти від права володіння, яке належить власникові (ч. 1 ст. 317 ЦК України) незалежно від того, є він фактичним володільцем майна, чи ні.

Відповідно до п. 1 ст. 1 р. ІІІ Положення про Львівську обласну організацію Товариства Червоного Хреста України (далі – Положення) вищим органом Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України є Конференція Організації.

Згідно з п. 3 ст. 7 р. ІІІ Положення конференція (з`їзд) Організації реалізує право власності на майно та кошти Львівської обласної організації Товариства Червоного Хреста України за умови затвердження такого рішення Президією Правління Товариства Червоного Хреста України.

Відповідно до п. 1 ст. 15 р. IV Положення, Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України набуває, володіє, розпоряджається будь-якою власністю, що може бути їй потрібна для виконання статутних завдань, створює будь-які резервні, страхові та інші фонди і розпоряджається ними відповідно до чинного законодавства, цього Положення, Статуту Товариства Червоного Хреста України та Закону України «Про Товариство Червоного Хреста України». Відчуження основних фондів, рухомого та нерухомого майна та розпорядження ними Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України погоджує з Товариством Червоного Хреста України.

Відповідно до п. 1.8. ст. 17 р. IV Положення право власності Львівської обласної організацію Товариства Червоного Хреста України, як складової Товариства Червоного Хреста України, організує його вищий керівний орган - з їзд в порядку, передбаченому Статутом Товариства Червоного Хреста України, рішеннями керівних органів Товариства Червоного Хреста України, чинним законодавством.

За загальним правилом якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Задоволення віндикаційного позову, тобто рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння, є підставою для внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно; такий запис вноситься виключно у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів ст.ст. 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Відповідні правові висновки наведені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18, пункти 115, 116), від 07.11.2018 у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 98), від 19.05.2020 у справі № 916/1608/18 (провадження № 12-135гс19, пункт 80).

Зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.01.2024 року у справі № 752/18246/21 вказано, що до обставин, які можуть свідчити про те, що учасники створюють видимість добросовісного набуття права власності для унеможливлення застосування віндикаційного позову, відноситься, зокрема: момент вчинення правочину чи інших дій; суб`єкти, які вчиняють або з якими вчиняються правочини контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родичі, квазіродичі, пов`язана чи афілійована юридична особа, пов`язані чи афілійовані групи юридичних осіб).

Набувач не може бути визнаний добросовісним, якщо на момент вчинення правочину з набуття майна право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно було зареєстроване не за відчужувачем або у цьому реєстрі був запис про судовий спір відносно цього майна (обтяження) (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 12.07.2023 у справі № 757/61314/18-ц, провадження № 61-17763св21).

Отже, будь-які відомості, які б свідчили про те, що ОСОБА_5 був наділений належними повноваженнями на відчуження (дарування) нерухомого майна позивача у матеріалах справи відсутні.

Матеріали справи свідчать про те, що підставою для укладення договору дарування та подальшого поділу майна визначено протокол № 1 від 30.03.2020 року та витяги з нього. Водночас зазначений протокол не містить відомостей про надання ОСОБА_3 повноважень на дарування чи інше відчуження нерухомого майна позивача.

Також суд враховує, що ОСОБА_2 після набуття майна не здійснювала фактичного володіння чи користування ним, не несла витрат на його утримання та не заявляла про свої права на нього. Натомість спірне нерухоме майно після його відчуження фактично перебувало і продовжує перебувати у володінні та користуванні позивача, який забезпечує його належне утримання.

Виходячи з принципу процесуальної рівності сторін і враховуючи обов`язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається, в судовому засіданні досліджено кожний доказ, наданий стороною на підтвердження своїх вимог або заперечень, який відповідає вимогам належності та допустимості доказів (п. 27 Постанови ПВС України від 12.06.2009 року № 2 «Про практику застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції»).

Згідно висновків Європейського Суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (рішення у справі «Салман проти Туреччини»).

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до положень ст. 12, 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками процесу. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ч. 6 ст. 263 ЦПК України, якщо одна зі сторін визнала пред`явлену до неї вимогу повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам ст. 206 ЦПК України.

Згідно ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 року № 2 у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб (не відповідача), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланнями на визнання позову сторонами без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Згідно вимог ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд ураховує те, що у відповідачів відсутні заперечення з приводу заявлених позивачем позовних вимог, позовні вимоги відповідачі визнали. Ураховуючи докази справи у їх сукупності, суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності визнаних відповідачами обставин та добровільності їх визнання, з огляду на що суд дійшов висновку про те, що наявні законні підстави для задоволення позову, а визнання позову відповідачем не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб.

На підставі досліджених доказів у справі, які оцінено за вимогами допустимості, належності, достатності та взаємного зв`язку, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити у повному обсязі.

Щодо розподілу судових витрат.

Згідно ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При зверненні до суду позивачем сплачено 8 002,40 грн. судового збору /а.с. 237/.

З огляду на те, що заявлені позовні вимоги задоволено, то на підставі ст. 133, 141 ЦПК України з відповідачів на користь позивача необхідно солідарно стягнути сплачений таким судовий збір у розмірі 8 002,40 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 386-388 ЦК України, ст. ст. 12, 13, 19, 80, 81, 82, 89, 129, 131, 141, 223, 258, 259, 263-265, 315 ЦПК України, суд, -

ухвалив:

позов Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , треті особи: Товариство Червоного Хреста України, Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Репета Орися Михайлівна про витребування майна із чужого незаконного володіння – задовольнити.

Витребувати на користь Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» із володіння ОСОБА_2 38/100 часток нежитлових приміщень загальною площею 169,9 кв.м. – позначених номерами XV, XVI, XVII, 2, 3, 5, 6, 7, АДРЕСА_4 , АДРЕСА_6 , АДРЕСА_5 , 11, 25, що знаходяться у будинку за адресою: АДРЕСА_1 та які позначені: № 5/12,4 кв.м.; 6а/13,9 кв.м.; 25/22,9 кв.м.; XV/2,9 кв.м.; XVI/7,6 кв.м.; XVII/4,1 кв.м. – загальною площею 63,8 кв.м.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 001 (чотири тисячі одну) гривню 20 копійок.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь Громадської організації «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України» судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 4 001 (чотири тисячі одну) гривню 20 копійок.

Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи:

Позивач: Громадська організація «Львівська обласна організація Товариства Червоного Хреста України», код ЄДРПОУ: 02940262, місцезнаходження: 79052, м. Львів, вул. Широка, 81А.

Відповідач-1: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_10 .

Відповідач-2: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_11 .

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Товариство Червоного Хреста України, код ЄДРПОУ: 00016797, місцезнаходження: 01024, м. Київ, вул. Чикаленка Євгена, 30.

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Репета Орися Михайлівна, місцезнаходження: 79013, м. Львів, вул. С. Бандери, 22/2.

Суддя: Постигач О. Б.