Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №128/504/25 — Вінницький районний суд Вінницької області

Справа № 128/504/25

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2026 року м. Вінниця

Вінницький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Шевчук Л.П.,

при секретарі судового засідання Нога Д.А.,

розглянувши у відкритому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 (Володимирівни), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вінницька районна державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним, -

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Голівський В.В. звернувся до суду із даним позовом, який обгрунтовано наступним.

На підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №014726 від 14.11.2005 ОСОБА_3 належала земельна ділянка площею 0,2500 га, кадастровий номер 0520682403:02:006:0008, що розташована по АДРЕСА_1 . ОСОБА_3 склала заповіт, який 10.12.2004 за №51 посвідчено секретарем виконкому Комарівської сільської ради, відповідно до якого усе належне їй майно вона заповіла своєму синові – позивачу ОСОБА_1 .. ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 померла. Після її смерті позивач в порядку ст. 1268 ЦК України прийняв спадщину. Позивачу було відомо, що після смерті матері до спадкової маси входило, зокрема, і нерухоме майно, в складі якого є ціла земельна ділянка та частина житлового будинку. Свої спадкові права на 1/2 частину житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 , що належала спадкодавцю, позивач оформив та отримав свідоцтво про право на спадщину за заповітом. Ознак, через те, що у позивача були відсутні правовстановлюючі документи на земельну ділянку, що видані на ім`я спадкодавця, нотаріусом було відмовлено в оформленні спадкових прав на цю частину спадкового майна. У 2024 році позивач виявив бажання завершити оформлення своїх спадкових прав на земельну ділянку. Звернувшись до Вороновицької селищної ради із метою отримання інформації про правовстановлюючі документи спадкодавця на земельну ділянку, 16.10.2024 отримав довідку №418/02-1/28/24, відповідно до якої станом на 2024 рік за померлою ОСОБА_3 рахується земельна ділянка площею 0,25 га цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, кадастровий номер 0520682403:02:006:0008.

28.11.2024 із ГУ Держгеокадастру у Вінницькій області позивач отримав копію державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №014726 від 14.11.2005. Разом із тим, відповідно до Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав щодо зареєстрованих прав на земельну ділянку з кадастровим номером 0520682403:02:006:0008 стало відомо, що 22.08.2007 померлою ОСОБА_3 було укладено нотаріально посвідчений договір дарування даної земельної ділянки на користь ОСОБА_4 .. Тобто, про те, що земельну ділянку, на яку позивач претендує в порядку спадкування, відчужено 22.08.2007 іншій особі, позивачу стало відомо лише в листопаді 2024 році.

Позивач переконаний, що його мати ОСОБА_3 за життя з власної волі не мала наміру дарувати земельну ділянку, на якій знаходиться будинок. Тому, вважає, що даний договір дарування було укладено поза її волею та внаслідок помилки щодо змісту правочину. Це також доводиться і тим, що 10.12.2004, тобто до укладення спірного договору дарування, ОСОБА_3 висловила своє дійсне розпорядження щодо належного їй нерухомого майна, про що склала заповіт. Позивач стверджує, що спірний договір дарування укладено поза волею його матері шляхом введення її в оману, тобто у незаконний спосіб, порушує його спадкові права та право на володіння належним йому житловим будинком, який знаходиться безпосередньо на спірній земельній ділянці.

Окрім того, зазначає, що 22.07.2007 його померлою матір`ю ОСОБА_3 було також укладено договір дарування частини житлового будинку і також на користь ОСОБА_4 ..

Як і договір дарування частини житлового будинку, так і договір дарування земельної ділянки є аналогічними один одному. Проте, що договору дарування частини житлового будинку, то постановою Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №128/3382/16-ц, було задоволено позов ОСОБА_3 та визнано недійсним договір дарування 1/2 частини житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель і споруд, що по АДРЕСА_1 , укладеного 22.08.2007 між ОСОБА_3 та малолітньою ОСОБА_4 .. Таким чином, позивач вважає, що підстави для задоволення цього позову є аналогічними тим, які мали місце під час вирішення спору про визнання недійсним договору дарування частини житлового будинку, оскільки вже встановлені судом у іншій справі та вони виникли із тих самих правовідносин та між тими самими сторонами.

Окрім того зазначає, що ОСОБА_3 за життя не було відомо про те, що крім договору дарування частини житлового будинку, нею ще було укладено договір дарування землі. Вона вважала, що уклала один договір дарування, який судом визнаний недійсним. Це підтверджується тим, що у разі коли б вона розуміла про те, що уклала два договори дарування, то зверталася би до суду про визнання недійсними обох договорів.

Посилаючись на постанову Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №128/3382/16-ц, позивач зазначає, що даним рішенням суду встановлено обставини, які не підлягають доказуванню у цій справі, а саме, що дарувальник ОСОБА_3 проживала на час розгляду справи та до самої смерті у зазначеному будинку, володіла нерухомістю, до складу якої входив будинок та земельна ділянка, що були предметами договорів дарування, що було її єдиним житлом, а фактична передача спірного нерухомого майна, у тому числі земельної ділянки, яка призначена для обслуговування житлового будинку, не відбулася. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , була особою похилого віку, у зв`язку із чим потребувала сторонньої допомоги. Тому, підписуючи оспорюваний договір дарування земельної ділянки, реально не мала наміру позбавити себе права власності. Дарувальник ОСОБА_3 невірно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення спірного договору замість договору довічного утримання, в тому числі під час дарування землі.

Отже, вважає, що достовірно доводиться те, що у дарувальника ОСОБА_3 було відсутнє вільне волевиявлення на безоплатну передачу нерухомого майна, а саме спірної земельної ділянки. З огляду на вказане, вважає, що спірний договір дарування земельної ділянки є недійсним.

На підставі вищевикладеного, просив визнати недійсним договір дарування земельної ділянки, площею 0,25 га, кадастровий номер 0520682403:02:006:0008, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений 22.08.2007 між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , і посвідчений 22.08.2007 державним нотаріусом Вінницької районної державної нотаріальної контори Каблучко Ю.В..

Ухвалою суду від 04.03.2025 прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої вирішено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання (а.с. 43).

Ухвалою суду від 20.06.2025 задоволено клопотання представника позивача ОСОБА_1 – адвоката Голівського В.В. про витребування доказів (а.с. 73-74).

Ухвалою суду від 22.08.2025 задоволено клопотання представника позивача про долучення доказів, закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с. 96-97).

В судове засідання позивач ОСОБА_1 та його представник – адвокат Голівський В.В. не з`явилися, представником позивача подано до суду заяву, в якій він просив розгляд справи проводити у його відсутність та відсутність позивача, позовні вимоги підтримує та просить їх задовольнити. У разі неявки відповідачки в судове засідання, не заперечував щодо заочного розгляду справи (а.с. 107).

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вінницької районної державної нотаріальної контори в судове засідання не з`явився, від завідувача Л.Березовської до суду надійшла заява, в якій вона просила розгляд справи проводити у відсутність представника третьої особи, при вирішення спору покладається на розсуд суду (а.с. 100).

Відповідачка ОСОБА_2 в судове засідання також не з`явилася, будучи належним чином і в установленому законом порядку повідомленою про дату, час та місце розгляду справи. Направлена судом судова повістка повернулася до суду із відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою». Заяв про розгляд справи без її участі або про відкладення розгляду справи на адресу суду не надходило. Відзив на позовну заяву відповідачкою у визначений судом строк до суду не подано.

Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 13.05.2024 у справі № 755/4829/23, відповідач був належним чином повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується відповідним поштовим відправленням, яке повернулося до суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», що є належним повідомленням учасника справи.

Згідно з п. п. 1, 2, 3, 4 ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

У зв`язку з викладеним, суд ухвалив провести заочний розгляд даної цивільної справи у відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів відповідно до ч. 4 ст. 223, ст. 280 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За вказаних обставин суд вважає можливим провести судове засідання за відсутності учасників справи та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Судом на підставі досліджених безпосередньо у судовому засіданні доказів встановлено наступне.

Відповідно до копії паспорта громадянина України № НОМЕР_1 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 в с. Комарів Вінницького району Вінницької області (а.с. 13).

Згідно копії Витягу з реєстру Вороновицької селищної ради №2024/013244567 від 01.11.2024 ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , 31.003.2021 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 (а.с. 14).

Відповідно до копії Витягу з реєстру Вороновицької селищної ради №2023/005367050 від 17.07.2023 (а.с. 15), ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , з 07.08.2007 по 17.07.2023 бура зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до інформації відділу адресно-довідкової роботи УДМС України у Вінницькій області, що надана суду в прядку ч. 7 ст. 187 ЦПК України (а.с. 40), ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , 17.04.2023 змінила прізвище і по батькові на « ОСОБА_5 » та з 05.10.2023 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 42).

З копії довідки Комарівського старостинського округу Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області №418/02-1/28/24 від 16.10.2024, згідно наявних даних погосподарського обліку с. Комарів Комарівського старостинського округу №1 Вороновицької селищної ради Вінницького району Вінницької області, земельні ділянки, які належить померлій ОСОБА_3 , загальною площею 0,3482 га, які розташовані за поштовою адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення: для будівництва, обслуговування житлового будинку та господарських будівель в розмірі 0,25 га, кадастровий номер 0520682400:02:006:0008, та для ведення особистого селянського господарства в розмірі 0,0982 га, кадастровий номер 0520682400:02:006:0009 (а.с. 17).

На а.с. 18 міститься копія нотаріально посвідченого Договору дарування частки будинку від 22.07.2007, згідно якого ОСОБА_3 подарувала, а ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , що діють від імені неповнолітньої дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , прийняли дарунок – 1/2 частку житлового будинку з відповідною часткою господарських будівель, що розташований в АДРЕСА_4 .

Постановою Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №128/3382/16-ц касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено. Рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 21.08.2017 та ухвалу Апеляційного суду Вінницької області від 25.10.2017 скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , які діють від імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , треті особи: служба у справах дітей Вінницької районної державної адміністрації, про визнання недійсним договору дарування задоволено. Визнано недійсним договір дарування 1/2 частини жилого будинку з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що розташований у АДРЕСА_4 , укладений 22 серпня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , які діють від імені та в інтересах малолітньої ОСОБА_4 , посвідчений державним нотаріусом Вінницької державної районної нотаріальної контори Березовською Людмилою Михайлівною та зареєстрований у реєстрі за № 2-1601 (а.с. 19-22).

Заочним рішення Вінницького районного суду Вінницької області від 31.05.2023 у справі №128/599/23 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , визнано такою, що втратила право користування житлом – будинком АДРЕСА_1 . Рішення суду набуло законної сили 03.07.2023 (а.с. 23-24).

З копії свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 25.08.2020 вбачається, що воно видано позивачу ОСОБА_1 на 1/2 частку житлового будинку АДРЕСА_1 , як спадкоємцю за заповітом після смерті матері ОСОБА_3 (а.с. 25).

Право власності позивача ОСОБА_1 на 1/2 частку вказаного житлового будинку зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно відповідно до Витягу №221373345 від 25.08.2020 (а.с. 26).

З копії рішення 7 сесії 4 скликання Комарівської сільської ради Вінницького району Вінницької області №68 від 20.06.2003 вбачається, що затверджено уточнену площу земельної ділянки гр. ОСОБА_3 , яка передана у власність згідно рішення 14 сесії 21 скликання від 26.01.1994 Комарівської сільської ради та внесено часткову зміну в зазначене рішення в частині площі земельної ділянки, переданої у власність та у земельно-кадастрові документи і передано у власність гр. ОСОБА_3 земельну ділянку загальною площею 0,3532 га в т.ч.: для будівництва та обслуговування індивідуального житлового будинку, господарських будівель і споруд – 0,2500 га, ведення особистого селянського господарства – 0,1032 га; видати державний акт на право власності на землю (а.с. 28).

З копії Державного акту на право власності на земельну ділянку серії ВН №014728 від 14.11.2025 вбачається, що його видано ОСОБА_3 , мешканці АДРЕСА_1 , на підставі рішення 07 сесії 04 скликання від 20.06.2003 Комарівської сільської ради про те, що вона є власником земельної ділянки площею 0,2500 га, що розташована у АДРЕСА_1 , цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку і господарських будівель та споруд, кадастровий номер 0520682403:02:006:0008 (а.с. 34, 36).

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна №400044491 від 21.10.2024 та №43692287 від 25.07.2025 право власності на земельну ділянку площею 0,25 га, цільовим призначенням – для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), кадастровий номер 0520682403:02:006:0008, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано на праві власності за ОСОБА_7 на підставі договору дарування земельної ділянки, серія та номер ВЕТ №717464, виданий 22.08.2007 державним нотаріусом Вінницької районної державної нотаріальної контори Каблучко Ю.В. (а.с. 29-30, 84 – 84-зворот).

З копії свідоцтва про народження №162, що виданий відділом реєстрації актів громадянського стану м. Лоуреш та засвідчено апостилем, вбачається, що ОСОБА_8 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 в населеному пункті Камарате округу Лоуреш, батьки: ОСОБА_9 та ОСОБА_10 . Окрім того, в даному свідоцтві міститься інформації про діда та бабу народженої по лінії батька і по лінії матері, а саме: по лінії батька – ОСОБА_11 та ОСОБА_12 ; по лінії матері – ОСОБА_13 та ОСОБА_14 ; батьки дитини є громадянами України (а.с. 31-33).

Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_5 в с. Комарів Вінницького району Вінницької області (а.с. 37).

Відповідно до копії нотаріально посвідченого договору дарування земельної ділянки серії НОМЕР_3 від 22.08.2007, ОСОБА_3 , як дарувальник, подарувала, а ОСОБА_1 , та ОСОБА_6 , що діють від імені малолітньої дочки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , як обдарована, прийняла у власність земельну ділянку площею 0,2500 га, в межах згідно з планом, розташовану: АДРЕСА_1 ; цільове призначення (використання) земельної ділянки – для будівництва та обслуговування жилого будинку і господарських будівель; кадастровий номер земельної ділянки – 0520682403:02:006:0008. Вказана земельна ділянка належить дарувальнику на підставі Державного акта на право власності на земельну ділянку серії ВН №147728 (а.с. 85).

Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 ЦПК України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає прийняті судом до уваги докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до ч. 1 ст. 15, ч. 1 ст. 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02 лютого 2021 року у справі №925/642/19 зазначено, що порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.

Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (ст. 204 ЦК України).

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована сторона заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч.3 ст. 215 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно з ч. 1 ст. 229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним.

Великою Палатою Верховного Суду від 27 листопада 2018 року зроблено висновок у справі №905/1227/17 викладено висновок, що вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

У постанові Верховного Суду України від 16 березня 2016 року в справі №6-93цс16 зазначено «якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (ч.1 ст. 229 ЦК України).

Постановою Верховного суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2022 року у справі №335/15805/17 (провадження № 61-7595св22) зазначено, що: «тлумачення ст. 229 ЦК України дозволяє стверджувати, що під помилкою розуміється неправильне, помилкове, таке, що не відповідає дійсності уявлення особи про природу чи елементи вчинюваного нею правочину. Законодавець надає істотне значення помилці щодо: природи правочину; прав та обов`язків сторін; властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність; властивостей і якостей речі, які значно знижують можливість використання за цільовим призначенням. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним на підставі ст. 229 ЦК України повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також те, що вона має істотне значення; під природою правочину слід розуміти сутність правочину, яка дозволяє відмежувати його від інших правочинів. Причому природа правочину охоплюватиме собою його характеристику з позицій: а) оплатності або безоплатності (наприклад, особа вважала, що укладає договір довічного утримання, а насправді уклала договір дарування); б) правових наслідків його вчинення (наприклад, особа вважала, що укладає договір комісії, а насправді це був договір купівлі-продажу з відстроченням платежу); помилка, яка істотним чином впливає на формування волі сторони правочину, повинна існувати на момент його вчинення. Схематично вплив обставин, які мають істотне значення можливо відобразити таким чином: «немає істотної помилки - відсутнє вчинення правочину». Незнання закону не включено до переліку помилок, яким надається істотне значення. Це по суті є відображенням ще римського принципу ignorantia juris nocet (з лат. - незнання закону шкодить); поза віднесенням до обставин, які можуть бути розцінені як такі, що мають істотне значення, знаходиться мотив правочину. Мотив правочину - це стимул його вчинення і дозволяє встановити, чому саме особа вчинює правочин. Тому мотив, за яким вчинено правочин, правового значення не має. Хоча й законодавець і вказує на допустимість надання мотиву правочину значення істотної помилки у випадках, встановлених у законі. Проте таких випадків на рівні норми закону законодавець не передбачив».

Відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту ст.ст. 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови. Договір, що встановлює обов`язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров`я та потреба у зв`язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Схожі за змістом висновки містяться в постановах Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 759/17065/14-ц та від 15 вересня 2021 року в справі №161/17523/16-ц.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається лише на висновки Верховного Суду у постанові від 12.12.2018 у справі №128/3382/16-ц, де сама ОСОБА_3 оскаржували лише договір дарування 1/2 частки житлового будинку від 22.08.2007.

Відповідно до ч.ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Разом із тим, у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2019 року у справі №820/17548/14 зазначено, що преюдиціальні факти потрібно відрізняти від оцінки іншим судом певних обставин. Адже преюдиціальні факти - це явища дійсності, істинність яких вже була встановлена у рішенні, що виключає необхідність їх повторного з`ясування, тоді як юридична оцінка фактів - це оціночне судження, зроблене судом в процесі співставлення факту з нормою права, яка регулює відповідну сферу правовідносин.

В іншій постанові від 11 грудня 2019 року у справі №320/4938/17 (провадження №61-26396св18) Верховний Суд зробив висновки про те, що преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і визначається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у справі, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішення у такій справі правовідносини. Не потребують доказування обставини, встановлені рішенням суду, тобто ті обставини, щодо яких мав місце спір і які були предметом судового розгляду. Не має преюдиційного значення оцінка судом конкретних обставин справи, які сторонами не оспорювалися, мотиви судового рішення, правова кваліфікація спірних відносин. Преюдиційне значення можуть мати ті факти, щодо наявності або відсутності яких виник спір, і які, зокрема зазначені у резолютивній частині рішення. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу.

Суть преюдиції полягає і в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження і оцінку (постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2018 року в справі №753/11000/14-ц (провадження №61-11сво17).

Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдиціальне значення мають лише рішення зі справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення у мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи (див. пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2018 року у справі № 917/1345/17 (провадження № 12-144гс18)).

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 грудня 2019 року в справі № 520/11429/17 (провадження № 61-19719св19) вказано, що: «згідно з частиною четвертою статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини якщо інше не встановлено законом. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність ґрунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини. Преюдиційні обставини є обов`язковими для суду, який розглядає справу навіть у тому випадку, коли він вважає, що вони встановлені неправильно. Таким чином, законодавець намагається забезпечити єдність судової практики та запобігти появі протилежних за змістом судових рішень».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року в справі № 907/29/19 (провадження № 12-17гс20) зазначено, що: «7.10. Велика Палата Верховного Суду також звертає увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов`язується виникнення юридичних наслідків. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв`язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов`язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо».

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 265 ЦПК України у мотивувальній частині судового рішення зазначаються, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Отже, вимогами процесуального закону визначено обов`язковість установлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Належним чином дослідити поданий стороною доказ, перевірити його, оцінити в сукупності та взаємозв`язку з іншими наявними у справі доказами, а у випадку незгоди з ним повністю чи частково - зазначити правові аргументи на його спростування - це процесуальний обов`язок суду (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 жовтня 2024 року у справі № 383/990/22 (провадження № 61-17651св23)).

У даній справі позивачем оскаржується договір дарування земельної ділянки від 22.08.2007, при цьому позивач посилається на постанову Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №128/3382/16-ц, де предметом спору був договір дарування частини житлового будинку, хоча й укладений також 22.08.2027.

Разом із тим, у справі 128/3382/16-ц судом досліджувалося питання недійсності договору дарування частини житлового будинку з тих підстав, що позивача, а у даній справі спадкодавець, ОСОБА_3 на час розгляду справи проживала у спірному будинку та який був її єдиним житлом, отже фактична передача спірного нерухомого майна за оскаржуваним договором не відбулася.

Окрім того, у постанові Верховного Суду від 12.12.2018 (справа №128/3382/16-ц) зазначається: «Вирішуючи спір, суди не врахували, що ОСОБА_3 , підписуючи оспорюваний правочин, не мала наміру позбавляти себе права власності на будинок, оскільки іншого житла не мала.».

Отже, враховуючи вищевикладене, судом не вбачається преюдиційності рішення Верховного Суду від 12.12.2018 у справі №128/3382/16-ц для розгляду даної справи, оскільки у справі №128/3382/16-ц судом встановлено обставини щодо недійсності договору дарування ОСОБА_3 частини житлового будинку, тоді як предметом даної справи є договір дарування земельної ділянки.

У позовній заяві позивач зазначає, що ОСОБА_3 , підписуючи договір дарування земельної ділянки, реально не мала наміру позбавляти себе права власності на нерухоме майно у складі житлового будинку та земельної ділянки. ОСОБА_3 неправильно сприймала фактичні обставини правочину, що вплинуло на її волевиявлення під час укладення договору дарування замість договору довічного утримання.

Верховний Суд у постанові від 29 березня 2024 року у справі № 523/13811/21 наголошує, що лише з`ясування таких обставин, як вік позивача, його стан здоров`я, наявність у позивача спірного житла як єдиного, продовження дарувальником проживання у подарованому житлі після укладення договору дарування самі по собі - без доведення наявності такої вади волі у дарувальника як помилки під час укладення оспорюваного договору - не можуть бути самодостатніми підставами для визнання такого договору дарування недійсним. Наведені обставини можуть бути лише опосередкованими доказами наявності такої помилки. В іншому випадку усі правочини, укладені особами відповідного віку, стан здоров`я яких є поганим та які продовжили проживати у подарованому житлі, підлягали б визнанню недійсними, що призвело б до обмеження правочиноздатності такої категорії осіб, що, у свою чергу, порушувало б гарантії, проголошені в статті 21 Конституції України щодо рівності осіб у їх правах.

Варто зауважити, що під час розгляду справи судом не встановлено обставин, які б свідчили про те, що під час укладення оскаржуваного договору дарування земельної ділянки ОСОБА_3 не була ознайомлена з договором, умовами правочину та не розуміла його значення та наслідків. Також позивачем не доведено, що укладення правочину щодо дарування земельної ділянки суперечило внутрішньому волевиявленню ОСОБА_3 , а сам по собі факт похилого віку останньої не свідчить про укладення договору дарування під впливом помилки.

За змістом ст.ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Нормами ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Відповідно положень ст.ст. 77-79 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Позивачем в ході розгляду справи не доведено, що на момент укладення оспорюваного договору дарування земельної ділянки, дарувальник ОСОБА_3 помилялася стосовно правової природи укладеного нею правочину.

Також позивачем не наведено обставин, які зумовлюють визнання договору дарування недійсним, не надано належних доказів тому, що ОСОБА_3 не усвідомлювала істотні умови і правові наслідки його укладення.

При цьому, уклавши 22.08.2007 два договори дарування (частки житлового будинку та земельної ділянки) дарувальником ОСОБА_3 в судовому порядку було оскаржено лише договір дарування частки житлового будинку. Тобто, дарувальником ОСОБА_3 не ставився під сумнів факт укладення спірного договору дарування земельної ділянки.

Будь-яких інших доказів на підтвердження заявлених позовних вимог позивачем суду не надано.

З огляду на викладене, суд доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним договору дарування, укладеного 22.08.2007 між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 і ОСОБА_6 , що діяли від імені малолітньої доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , посвідченого державним нотаріусом Вінницької районної державної нотаріальної контори Каблучко Ю.В. з підстав вчинення під впливом помилки, а відтак позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають у зв`язку з недоведеністю.

Понесені позивачем судові витрати слід залишити за позивачем, відповідно до положень ст. 141 ЦПК України.

Відповідно до ст.ст. 15, 16, 202, 203 ,204, 215, 229, 717 ЦК України, ст.ст. 1, 10, 76-80, 81, 89, 258, 259, 263-265, 273, 280, 293- 294, 315, 319, 354 ЦПК України, суд –

у х в а л и в:

В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 ( ОСОБА_15 ), за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору Вінницька районна державна нотаріальна контора, про визнання договору дарування земельної ділянки недійсним – відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем ОСОБА_1 ..

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Заочне рішення може бути переглянуто за письмовою заявою відповідача, яку він може подати протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасники справі:

Позивач – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , мешканець АДРЕСА_2 ;

Відповідачка – ОСОБА_2 ( ОСОБА_15 ), ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_5 , зареєстрована в АДРЕСА_3 ;

Третя особа – Вінницька районна державна нотаріальна контора, адреса: вул. Винниченка, буд. 29, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 05465940.

Суддя Л.П. Шевчук