Постанова від 02 березня 2026 р. у справі №296/6429/24 — Житомирський апеляційний суд

УКРАЇНА

Житомирський апеляційний суд

Справа №296/6429/24 Головуючий у 1-й інст. Адамович О. Й.

Категорія 68 Доповідач Борисюк Р. М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року

Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючого судді Борисюка Р.М.,

суддів Галацевич О.М., Павицької Т.М.,

з участю секретаря

судового засідання Лугини О.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у місті Житомирі цивільну справу № 296/6429/24 за позовом представника ОСОБА_1 – адвоката Галушко Сергія Станіславовича до ОСОБА_2 , третя особа - ОСОБА_3 , про виключення відомостей з актового запису про народження дитини,

за апеляційною скаргою представника ОСОБА_1 – адвоката Галушко Сергія Станіславовича на рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 15 січня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Адамовича О.Й. у місті Житомирі,

в с т а н о в и в :

У липні 2024 року представник ОСОБА_1 – адвокат Галушко С.С. звернувся з даним позовом, в якому просив виключити відомості про батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , із актового запису від 17 травня 2023 року № 3003011/00/AU/2023/834581 про народження дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , складеного Відділом реєстрації актів цивільного стану міста Ґнєзно Великопольського воєводства, Республіки Польща.

Позов мотивував тим, що в період з 06 жовтня 2012 року по 13 вересня 2022 року ОСОБА_1 перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . За час перебування в шлюбі, ІНФОРМАЦІЯ_3 у них народилася спільна дитина – син ОСОБА_5 .

Сторони проживали спільно однією сім`єю до березня 2022 року.

У березні 2022 року позивач поїхала до Польщі, де на цей час і перебуває. З того часу ОСОБА_1 із відповідачем не проживають однією сім`єю як дружина і чоловік, подружніх стосунків вони не мали від березня 2022 року.

Перебуваючи у Польщі, ОСОБА_1 почала зустрічатися з іншим чоловіком – ОСОБА_3 , який має постійне місце проживання в місті Суми Сумської області. Від нього у липні 2022 року вона завагітніла та ІНФОРМАЦІЯ_4 народила доньку – ОСОБА_6 .

У витягу про народження батьком дитини записаний відповідач – ОСОБА_7 . Це пов`язано з тим, що після розірвання шлюбу позивача та відповідача пройшло менше 10 місяців. Державна реєстрація народження дитини ОСОБА_4 у Польщі була проведена за заявою позивачки, як матері дитини, без участі відповідача та його згоди.

ОСОБА_1 вважає, що відповідач не є батьком її доньки, кровного споріднення з дитиною він не має, оскільки задовго до часу зачаття дитини не мав з позивачем подружніх стосунків. ОСОБА_1 завагітніла та народила дитину від ОСОБА_3 .

За рішенням Генерального консульства України у Вроцлаві дитина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 набула громадянство України на підставі частини 1 статті 7 Закону України «Про громадянство України».

Рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 15 січня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі, представник позивачки – адвокат Галушко С.С. просить його скасувати, а справу направити для розгляду до іншого суду першої інстанції за встановленою підсудністю.

Зазначає, що суд неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, визнав встановленими ті обставини, які не були доведеними під час судового розгляду, висновки суду не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Вказує, що у матеріалах справи міститься заява відповідача, в якій він підтверджує той факт, що дійсно не є батьком дитини ОСОБА_4 .

Однак, суд відмовив у задоволенні позову, обґрунтувавши своє рішення тим, що ОСОБА_2 не звертався із вимогами про виключення відомостей про нього як батька, з актового запису про народження дитини - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Крім того, державна реєстрація народження дитини ОСОБА_4 у Польщі була проведена за заявою позивачки, як матері дитини, без участі відповідача ОСОБА_2 та його згоди.

Враховуючи, що після розірвання шлюбу позивачки та відповідача пройшло менше 10 місяців, відомості про батька ОСОБА_7 в актовому записі про народження дитини ОСОБА_4 польським органом ДРАЦС внесено безальтернативно, в силу закону.

За таких обставин внесення відомостей про батька дитини ОСОБА_9 не ОСОБА_2 , а ОСОБА_10 , можливе було лише за умови одночасного звернення до польського органу ДРАЦС з відповідними заявами матері дитини, колишнього та теперішнього чоловіків.

Але місцевий суд не врахував того, що позивачка та відповідач проживали спільно однією сім`єю лише до березня 2022 року.

Потім позивачка поїхала до Польщі та відтоді вони не проживають однією сім`єю, як дружина і чоловік (подружніх стосунків вони не мали від березня 2022 року).

Також суд першої інстанції не взяв до уваги ту обставину, що перебуваючи у Польщі, позивачка зустрічалася з іншим чоловіком - ОСОБА_3 , від якого у липні 2022 року вона завагітніла, а ІНФОРМАЦІЯ_4 народила доньку ОСОБА_9 .

Ці обставини визнані усіма учасниками справи, а тому не потребують доказування.

Представник звертає увагу, що у матеріалах справи міститься заява ОСОБА_3 , де він підтверджує той факт, що він дійсно є батьком ОСОБА_4 та проживає однією сім`єю у цивільному шлюбі з матір`ю дитини - ОСОБА_1 із серпня 2022 року по теперішній час.

Стверджує, що суд не звернув уваги на те, що позивачка у своїй позовній заяві зазначала про можливість проведення судової генетичної експертизи, зокрема для встановлення кровної спорідненості дитини з біологічним батьком ОСОБА_3 та виключення кровної спорідненості з колишнім чоловіком ОСОБА_2 .

Вважає, що посилання місцевого суду на Європейський суд з прав людини та правові позиції Верховного Суду не відповідають обставинам справи, а навпаки, усі учасники справи заявили суду про свою чітку, зрозумілу та однозначну позицію щодо справжнього батьківства дитини. ОСОБА_11 народилася і зростає у повній сім`ї, яку складають її мати - ОСОБА_1 та батько - ОСОБА_3 . Дитина ніколи не бачила ОСОБА_2 , який записаний її батьком лише в силу приписів сімейного законодавства.

У дитини є реальний батько, який її виховує, піклується, щодня спілкується із нею. Заява ОСОБА_3 про його батьківство спрямована саме на захист інтересів доньки ОСОБА_9 , щоб забезпечити стабільність умов життя дитини, уберегти її від душевних потрясінь та підтвердити наявність у дитини справжнього, кровноспорідненого батька.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи учасники в судове засідання не з`явились, а тому суд апеляційної інстанції розглянув справу у їх відсутність без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, що передбачено положеннями частини 2 статті 372 та частини 2 статті 247 ЦПК України.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з огляду на наступне.

Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що ОСОБА_2 своє батьківство не оспорював, у матеріалах справи відсутні докази про те, що інша особа подала заяву про своє батьківство стосовно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а вимога позивачки ОСОБА_1 про виключення відомостей з актового запису про ОСОБА_2 , як батька дитини без подання іншою особою відповідної заяви, суперечить вимогам частини другої статті 138 СК України.

Крім того, місцевий суд заначив в ухваленому рішенні про відсутність доказів кровної спорідненості дитини із відповідачем. А відтак, лише бажання позивачки змінити відомості щодо батька дитини в актовому записі про народження дитини, не може бути підставою для задоволення позову.

Колегія суддів погоджується з такими висновками мотивуючи таким.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що з 06 жовтня 2012 року по 13 вересня 2022 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі, який рішенням Корольовського районного суду міста Житомира від 13 вересня 2022 року у справі №296/4775/22 був розірваний (а.с.16-18).

ІНФОРМАЦІЯ_4 народилася ОСОБА_8 , що підтверджується повним витягом про державну реєстрацію народження дитини серії НОМЕР_1 від 17 травня 2023 року, позначення акта: 3003011/00/AU/2023/834581, виданим Відділом реєстрації актів цивільного стану Ґнєзно Великопольського воєводства Республіки Польща, згідно якого батьком записаний ОСОБА_7 , а ОСОБА_1 зазначено матір`ю дитини (а.с.24-26).

Сторонами не заперечується, що ОСОБА_1 народила дитину до спливу десяти місяців після припинення шлюбу з ОСОБА_2 .

Суд відмовив у прийнятті заяви відповідача про визнання позову, оскільки така заява суперечить закону, а також порушує права, свободи та інтереси інших осіб.

Відповідно до статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно зі статтею 121 СК України права та обов`язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.

Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, відповідно до частини першої статті 122 СК України, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Відповідно до частини другої статті 122 СК України дитина, яка народжена до спливу десяти місяців після припинення шлюбу або визнання його недійсним, походить від подружжя.

Згідно із частиною третьою статті 122 СК України подружжя, а також жінка та чоловік, шлюб між якими припинено, у разі народження дитини до спливу десяти місяців після припинення їх шлюбу, мають право подати до органу державної реєстрації актів цивільного стану спільну заяву про невизнання чоловіка (колишнього чоловіка) батьком дитини.

Така вимога може бути задоволена лише у разі подання іншою особою та матір`ю дитини заяви про визнання батьківства. Якщо дитина народилася до спливу десяти місяців від дня припинення шлюбу внаслідок смерті чоловіка, походження дитини від батька може бути визначене за спільною заявою матері та чоловіка, який вважає себе батьком.

Якщо мати та батько дитини не перебувають у шлюбі між собою, походження дитини від батька визначається: за заявою матері та батька дитини; за рішенням суду (частина друга статті 125 СК України).

Відповідно до частини першої статті 126 СК України походження дитини від батька визначається за заявою жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою. Така заява може бути подана як до, так і після народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану.

Згідно зі статтею 128 СК України за відсутності заяви, право на подання якої встановлено статтею 126 цього Кодексу, батьківство щодо дитини може бути визнане за рішенням суду. Підставою для визнання батьківства є будь-які відомості, що засвідчують походження дитини від певної особи, зібрані відповідно до ЦПК України.

Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений матір`ю, опікуном, піклувальником дитини, особою, яка утримує та виховує дитину, а також самою дитиною, яка досягла повноліття. Позов про визнання батьківства може бути пред`явлений особою, яка вважає себе батьком дитини. Позов про визнання батьківства приймається судом, якщо запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень вчинено відповідно до частини першої статті 135 цього Кодексу.

При народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім`я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою (абзац перший частини першої статті 135 СК України).

Згідно з частиною першою статті 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини.

Відповідно до частини першої статті 138 СК України жінці, яка народила дитину у шлюбі, надано право оспорити батьківство свого чоловіка, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька дитини з актового запису про народження дитини.

Вимога матері про виключення запису про її чоловіка, як батька дитини з актового запису про народження дитини, відповідно до частини другої статті 138 СК України, може бути задоволена лише у разі подання іншою особою заяви про своє батьківство.

Згідно зі статтею 134 СК України на підставі заяв осіб, зазначених у статті 126 цього Кодексу, або рішення суду орган державної реєстрації актів цивільного стану вносить відповідні зміни до актового запису про народження, складеного органами державної реєстрації актів цивільного стану України, та видає нове свідоцтво про народження.

Щодо предмету доказування у даній категорії справи, то Сімейний кодекс України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів.

Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи.

Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства.

Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Враховуючи обставини справи, чутливість правовідносин, в яких виник спір, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, так як позивачем не було надано доказів в спростування кровної спорідненості між дитиною та відповідачем, або наявності кровної спорідненості дитини з іншою особо. Також не підтверджено належними доказами, що сторони під час народження дитини проживали не як одна сім`я, не надано доказів про період та тривалість перетину кордону, як позивачем, так і відповідачем.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Суд першої інстанції вірно врахував те, що ОСОБА_2 не звертався із вимогами про виключення відомостей про нього як батька, з актового запису про народження дитини – ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Також у матеріалах справи відсутні докази про те, що інша особа (зокрема третя особа у справі ОСОБА_3 ) подавала заяву про своє батьківство стосовно ОСОБА_4 .

Колегія суддів звертає увагу, що між сторонами існує спір щодо оспорювання батьківства, а тест ДНК (судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза), станом на сьогоднішній день, є єдиним методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини.

Доказова цінність такого тесту переважає будь-який інший доказ на підтвердження, або оспорення кровного споріднення та має вирішальне значення у вирішенні спору даної категорії справ.

Згідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норм права до спірних відносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 591/6441/14-ц зазначено, що СК України будь-яких особливостей не визначає. Доказами у такій справі можуть бути будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються на підставі пояснень сторін, третіх осіб, показань свідків, письмових або речових доказів, висновків експертів. Тобто, при вирішенні спору про визнання батьківства, мають враховуватись усі передбачені законом докази в їх сукупності. Керуючись цим загальним правилом, встановлення батьківства на підставі частини другої статті 128 СК України можливо за наявності належних і обґрунтованих доказів (відомостей), які засвідчують походження дитини від певної особи. Для встановлення батьківства правове значення мають фактичні дані, які підтверджують спільне проживання матері і батька дитини, ведення ними спільного господарства до народження дитини або спільне її виховання чи утримання, а також докази, що підтверджують визнання особою батьківства. Підставою для категоричного висновку для визнання батьківства в судовому порядку може бути висновок судово-генетичної або судово-імунологічної експертизи.

Оскільки, предметом даного спору є визнання батьківства та внесення змін до актового запису про народження дитини даних про батька та цей спір стосується прав та інтересів малолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , суд першої інстанції, з метою належного захисту інтересів дитини, з урахуванням вимог частини 2 статті 13 ЦПК України, правомірно здійснив збирання доказі у справі, а доводи апеляційної інстанції щодо порушення судом норм процесуального права колегією суддів не приймаються.

Таким чином, суд першої інстанції забезпечив повний та всебічний розгляд справи, вищенаведені обставини та вимоги закону врахував у повному обсязі.

Колегія суддів зазначає, що з метою сприяння сторонам повного, всебічного та об`єктивного розгляду справи, підтвердження чи спростування батьківства відносно ОСОБА_2 , ухвалою Житомирського апеляційного суду від 21 жовтня 2025 року було задоволено клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Галушка С.С. і призначено у даній справі судово-медичну (молекулярно-генетичну) експертизу.

01 грудня 2025 року на адресу апеляційного суду за вх. № ЕП-6465/25 надійшло повідомлення експертної установи про повернення ухвали суду без виконання у зв`язку із відмовою ОСОБА_1 від здійснення оплати за проведення судової експертизи.

Згідно частини четвертої, пунктів 3-5 частини п`ятої статті 12 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

У частині першій статті 44 ЦПК України передбачено, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Відповідно до частини першої статті 109 ЦПК України у разі ухилення учасника справи від подання експертам необхідних матеріалів, документів або від іншої участі в експертизі, якщо без цього провести експертизу неможливо, суд залежно від того, хто із цих осіб ухиляється, а також яке для них ця експертиза має значення, може визнати факт, для з`ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.

Судом у справі призначалась судово-медична (молекулярно-генетична) експертиза, проте ОСОБА_1 відмовилась від здійснення оплати, що унеможливило її проведення і це свідчить про її ухилення від проведення зазначеної експертизи з метою встановлення істини у справі.

При цьому, судом вжито належних процесуальних заходів з метою проведення судово-медичної (молекулярно-генетичної) експертизи.

За приписами статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (статі 76, 77 ЦПК України).

Згідно вимог статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Отже, оцінюючи подані позивачем докази у їх сукупності та кожний доказ окремо, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недоведеність позовних вимог ОСОБА_1 та дійшов обґрунтованого висновку про відмову у їх задоволенні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Отже, вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов`язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374 ЦПК України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції апеляційний суд має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення.

Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду – без змін.

Відповідно до частини 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи немає.

Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 – адвоката Галушко Сергія Станіславовича залишити без задоволення, а рішення Корольовського районного суду міста Житомира від 15 січня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий Судді