Рішення від 03 березня 2026 р. у справі №750/17920/25 — Деснянський районний суд м. Чернігова

Справа № 750/17920/25

Провадження № 2/750/1191/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

04 березня 2026 року м. Чернігів

Деснянський районний суд м. Чернігова в складі:

головуючого судді Слісаря А.В.,

за участю секретаря Примак Т.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 про захист прав споживачів,

в с т а н о в и в:

у грудні 2025 року позивач звернулася до суду з позовом до відповідача про захист прав споживачів та просить стягнути з відповідача грошові кошти в сумі 8000 грн. за невиконання умов договору та грошові кошти в сумі 15000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Позов мотивує тим, що 14 квітня 2025 року уклала усний договір з ФОП ОСОБА_2 щодо надання послуг з перевезення – трансфер Київ-Кишинів 25.05.2025 та Кишинів-Київ 05.06.2025 р. ФОП ОСОБА_2 має види діяльності – 79.11. Діяльність туристичних агенств(основний), 79.90. Надання інших послуг з бронювання та пов`язана з цим діяльність. 14.04.2025 р. забронювала 4 місця у автобусі на 25.05.2025 та на 05.06.2025 та провела платіж на суму 12000 грн. на реквізити, які їй були надані при телефонному листуванні. Відповідач надіслав їй електронний квиток на телефон після оплати коштів. 25.05.2025 на запланований час відповідач не забезпечив подачу замовленого автобуса. Вона переписувалася з відповідачем, щодо іншого автобуса, за який їй довелося доплачувати кошти. Трансфер 05.06.2025 відповідач взагалі не забезпечив. Вона вимагала повернути їй сплачені кошти у розмірі 12000 грн., оскільки відповідач їй не надав належних послуг. Відповідач повернув їй 4000 грн., а решту 8000 грн. залишилися не повернуті. Вважає, що відповідачем були порушені її права як споживача, а сплачені кошти не повернуті у повному обсязі, а тому їй була завдана моральна шкода, оскільки вона має малолітню дитину, яка здійснювала з нею поїздку на відпочинок, тому вони разом з дитиною зазнали душевних страждань у зв`язку з невиконанням відповідачем своїх зобов`язань, що позбавило позивача можливості спокійно, без страху, психологічного дискомфорту відпочивати та без додаткових матеріальних витрат дістатися до аеропорту вильоту та до місця проживання на території України. Також, позивач вимушена була займатися пошуком трансферу додому в Україну на що витратила багато часу, який мала витрачати на відпочинок із дитиною та відновлення.

Ухвалою суду від 05 січня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження.

В судове засідання позивачка не прибула, подала заяву про розгляд справи за її відсутності, просила позов задовольнити та не заперечувала, щодо заочного розгляду справи.

Відповідач у судове засідання не прибув, про час та місце його проведення повідомлявся належним чином за адресою проживання за здійснення підприємницької діяльності, а тому суд вважає за можливе розглянути справи у заочному порядку без участі відповідача.

Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі №911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).

Фіксування судового засідання технічним записом не здійснювалося відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.

На підставі ст. 280 ЦПК України, суд ухвалює заочне рішення за наявними у матеріалах справи доказах.

Дослідивши докази, які знаходяться у справі, суд прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено, що фізична особа-підприємець ОСОБА_2 займається видами економічної діяльності - 79.11. Діяльність туристичних агенств(основний), 79.90. Надання інших послуг з бронювання та пов`язана з цим діяльність(а.с.20).

З наданої позивачем роздруківки з месенджера Вайбер вбачається, що вона вела переписку, щодо бронювання трансферу Київ-Кишинів 26.05.2025 та Кишинів-Київ 05.06.2025 та отримала реквізити для оплати за такі послуги.

14 квітня 2025 року ОСОБА_1 сплатила ФОП ОСОБА_2 12000 грн. з призначенням платежу – оплата за бронювання трансферу(а.с.15) та отримала електронні квитки від відповідача.

Однак, як вказує позивач у позові, відповідач не забезпечив подачу замовленого автобуса 25.05.2025 р., тому їй довелося чекати інший автобус та водію доплачувати додаткові кошти, а трансфер 05.06.2025 року взагалі не відбувся. Вказаний факт відповідачем не спростований.

З наданої позивачем роздруківки з месенджера Вайбер, вбачається, що вона вела переписку, щодо повернення коштів.

Згідно платіжної інструкції № ВВРК-Т2АЕ-Н8В4-34МР від 10.06.2025 р., ФОП ОСОБА_2 повернув ОСОБА_1 3000,00 грн. за скасований трансфер, а також ФОП ОСОБА_2 перерахував на банківську карту 1000,00 грн. за скасований трансфер(а.с.16-17).

22.07.2025 р. позивач надіслала відповідачу письмову претензію про повернення 8000,00 грн.

Згідно частин 1, 2 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Частиною 1 ст. 901 ЦК України визначено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Статтею 902 ЦК України встановлено, що виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Відповідно до ст.ст. 526, 530 ЦК України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином і в установленні строки відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст.ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, серед яких є відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 4 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на належну якість продукції та обслуговування та звернення до суду та інших уповноважених державних органів за захистом порушених прав.

Відносини, пов`язані з організацією і здійсненням туризму на території України регулюються Законом України «Про туризм».

Відповідно до ст. 1 ЗУ «Про туризм» туризм - тимчасовий виїзд особи з місця проживання в оздоровчих, пізнавальних, професійно-ділових чи інших цілях без здійснення оплачуваної діяльності в місці, куди особа від`їжджає; турист - особа, яка здійснює подорож по Україні або до іншої країни з не забороненою законом країни перебування метою на термін від 24 годин до одного року без здійснення будь-якої оплачуваної діяльності та із зобов`язанням залишити країну або місце перебування в зазначений термін; туристичний продукт - попередньо розроблений комплекс туристичних послуг, який поєднує не менше ніж дві такі послуги, що реалізується або пропонується для реалізації за визначеною ціною, до складу якого входять послуги перевезення, послуги розміщення та інші туристичні послуги, не пов`язані з перевезенням і розміщенням (послуги з організації відвідувань об`єктів культури, відпочинку та розваг, реалізації сувенірної продукції тощо);

У частині першій статті 5 цього ж Закону визначено, що учасниками відносин, що виникають при здійсненні туристичної діяльності, є юридичні та фізичні особи, які створюють туристичний продукт, надають туристичні послуги (перевезення, тимчасового розміщення, харчування, екскурсійного, курортного, спортивного, розважального та іншого обслуговування) чи здійснюють посередницьку діяльність із надання характерних та супутніх послуг, а також громадяни України, іноземці та особи без громадянства (туристи, екскурсанти, відвідувачі та інші), в інтересах яких здійснюється туристична діяльність.

Відповідно до ст. 24 Закону України «Про туризм», суб`єкти туристичної діяльності зобов`язані, зокрема, відшкодовувати в установленому порядку збитки, завдані туристам (екскурсантам), іншим особам та довкіллю.

Згідно з ст. 25 Закону України «Про туризм», туристи і екскурсанти мають право на відшкодування матеріальних і моральних збитків у разі невиконання або неналежного виконання умов договору.

Зі змісту ст. 32 Закону України «Про туризм», за неналежне виконання своїх зобов`язань туроператор, турагент, інші суб`єкти туристичної діяльності несуть майнову та іншу відповідальність, визначену в договорі відповідно до чинного законодавства. Розмір майнової відповідальності туроператора, турагента чи іншого суб`єкта туристичної діяльності не може перевищувати фактично завданих замовнику збитків з їх вини.

Відповідно до ст. 33 Закону України «Про туризм», суб`єкт туристичної діяльності, який порушив законодавство в галузі туристичної діяльності при наданні туристичної послуги, що завдало шкоду, зобов`язаний відшкодувати туристу збитки у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що сторони уклали договір у спрощеній формі шляхом листування та на його виконання позивач перерахувала відповідачу 12000 грн., як оплату за бронювання трансферу, однак останній не виконав взятих на себе зобов`язань, при цьому повернув позивачу лише 4000 грн., а решта суми залишається не повернутою, тому з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 8000,00 грн.

Щодо стягнення з відповідача моральної шкоди, суд приходить до наступного висновку.

Згідно з частиною першою статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Відповідно до ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Згідно ч. 2, 3 ст. 23 ЦК України моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Зобов`язання з відшкодування шкоди як майнової, так і моральної є безпосереднім наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин.

Складовими для настання відповідальності за завдання шкоди є: наявність шкоди; протиправна поведінка заподіювача шкоди; причинний зв`язок між шкодою і протиправною поведінкою заподіювача; вина. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими. Відсутність хоча б одного елементу виключає відповідальність за завдану шкоду.

У постанові Верховного Суду від 20.01.2021 у справі № 197/1330/14 (провадження № 61-21956св19) вказано, що причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин.

Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами. При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди.

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди. У разі встановлення конкретної особи, яка завдала моральної шкоди, відбувається розподіл тягаря доказування: (а) позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок; (б) відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди - явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи (постанова Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).

У пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз`яснено, що суд має врахувати характер та обсяг заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, ступінь вини відповідача у кожному конкретному випадку, а також інші обставини, зокрема, характер і тривалість страждань, стан здоров`я потерпілого, тяжкість завданої травми, наслідки тілесних ушкоджень, істотність вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновлення стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61?1132св22).

Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, оскільки вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв`язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).

Суд погоджується з тим, що в результаті протиправних дій відповідача позивачу спричинено моральну шкоду, оскільки остання сплативши кошти за бронювання трансферу до іншої країни та сподіваючись, що отримає послугу належної якості, повинна була додатково займатися питанням трансферу у день виїзду та у зворотному напрямку, що їй спричинило душевні страждання та позбавило позивача спокійно, без страху та психологічного дискомфорту відпочивати та дістатися до місця вильоту та до місця проживання в Україні.

Визначаючи суму коштів, які необхідно стягнути з відповідача на компенсацію моральної шкоди, суд враховує, що відповідач не виконав взятого на себе зобов`язання бронювання трансферу, що змусило позивачку витрачати час на пошуки перевізника та додаткові витрати на це, при цьому позивачка перебувала на відпочинку у іншій державі та разом з дитиною, а тому отримала глибокі душевні страждання, тому суд враховуючи засади розумності, виваженості та справедливості приходить до висновку про стягнення з відповідача 12000 грн. на відшкодування моральної шкоди, що буде співмірним з глибиною її душевних страждань.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позов підлягає задоволенню частково.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача необхідно стягнути судовий збір на користь держави у розмірі 2396,16 грн.(1331,20 грн. за вимогу про стягнення матеріальних збитків та 1064,96 грн. – 80% за часткове задоволення позову про стягнення моральної шкоди).

Керуючись ст. ст. 10, 12, 81, 141, 264, 265, 273, 280, 281, 284, 352, 354 ЦПК України, суд

у х в а л и в :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) про захист прав споживачів – задовольнити частково.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 8000,00 грн. за невиконання умов договору та 12000,00 грн. на відшкодування моральної шкоди, а всього 20000,00 грн.

У решті позову – відмовити.

Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 2396,16 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом 30 днів з дня його проголошення.

Позивач має право оскаржити заочне рішення до Чернігівського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів.

Суддя А.В. Слісар