Рішення від 02 березня 2026 р. у справі №559/4291/25 — Дубенський міськрайонний суд Рівненської області

Справа № 559/4291/25

Провадження № 2/559/318/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 березня 2026 року м.Дубно

Дубенський міськрайонний суд Рівненської області у складі: головуючого судді Томіліна О.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомленням (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, -

ВСТАНОВИВ:

Представник ТзОВ «Свеа Фінанс» звернувся до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості. Позов мотивовано тим, що 24.07.2024 між ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір №1649699 про надання споживчого кредиту шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 ЗУ "Про електронну комерцію". Згідно умов договору відповідачу було надано кредит у розмірі 22000 грн. строком на 350 днів, стандартна процентна ставка становить 1,5% в день та застосовується в межах строку кредиту. ТОВ «Селфі кредит» свої зобов`язання за договором виконало та надало позичальнику грошові кошти шляхом перерахунку на карту № НОМЕР_1 , яку останній вказав при оформленні кредиту.

29.04.2025 між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «Свеа Фінанс» укладено Договір факторингу №01.02-09/25, відповідно до якого ТОВ «Селфі кредит» передає ТОВ «Свеа Фінанс» за виплату належні йому права вимоги, а «Свеа Фінанс» приймає належні права вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників від 29.04.2025 до Договору факторингу, ТОВ «Свеа Фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором №1649699 у розмірі 125070 грн., що складається з наступного: 22000грн - заборгованість по тілу кредиту, 92070 грн. - заборгованість по відсотках, 11000грн. - пеня. Після відступлення позивачу права грошової вимоги, відповідач не здійснив жодного платежу для погашення кредитної заборгованості ні на рахунки позивача, ні на рахунки попереднього кредитора. На даний час відповідач продовжує ухилятися від виконання зобов`язань і заборгованість не погашає, що є порушенням законних прав ТОВ «Свеа Фінанс», у зв`язку з чим позивач просив стягнути з ОСОБА_1 на свою користь суму заборгованості в загальному розмірі 125070 грн. та судові витрати у справі.

Представник відповідача адвокат Альонова М.Б. подала відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач лише частково визнає позовні вимоги, зокрема, лише тіло кредиту у розмірі 22000грн. Відзив обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 з 30.04.2024 являється особою з інвалідністю II (інвалідність по зору), і спираючить на даний факт, її підзахисний не міг фізично в повній мірі ознайомитися з "кабальними" умовами договору. Виходячи з цього, нараховані суми заборгованості за відсотками та пенею не відповідають вимогам закону та обставинам справи, так як нарахування відсотків в порядку п.1.7.1. кредитного договору є незаконним, з огляду на те, що в період дії в Україні воєнного стану та у 30- денний строк після його припинення або прострочення споживачем виконання зобов`язань за договором про споживчий кредит, споживач звільняється від відповідальності за таке прострочення. У разі такого прострочення споживач звільняється і від обов`язку сплати неустойки (штрафу та пені), та інших платежів, сплата яких передбачена договором про споживчий кредит за прострочення виконання споживачем зобов`язань. Окрім того, позивач не надав обґрунтованого розрахунку заборгованості по відсотках та пені. Також зазначає, що кредитодавень, зацікавлений у своєчасному виконанні позичальником зобов`язань мав би проінформувати останнього про строки та суми належних платежів. Однак, відповідача лише раз в телефонному режимі було проінформовано про наявність боргу, однак не надано реквізитів для сплати боргу. Враховуючи те, що позивачем на надано доказів на обґрунтування вимог щодо стягнення боргу за нарахованими відсотками у розмірі 92070 грн. та пенею у розмірі 11000грн., тобто відсутні правові підстави їх стягнення, тому просить відмовити в задоволенні позову в цій частині.

Ухвалою судді від 06.10.2025 провадження у справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін Роз`яснено відповідачу право подати відзив на позов, а позивачу відповідь на відзив.

03.11.2025 від представника відповідача адвоката Альонової М.Б. надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого відповідач позовні вимоги визнає частково, зокрема, тіло кредиту у розмірі 22000 грн., в решті позовні вимоги вважає необгрунтованими, та просить в цій частині відмовити.

Головуючий суддя перебував у планових відпустках з 18.12.2025 по 02.01.2026, та з 19.01.2026 по 20.01.2026 включно.

Слід також звернути увагу на складну ситуацію з енергопостачання до суду у 2026 році, де у січні енергопостачання до суду здійснювалося по 2-4 години на день, що безумовно негативно вплинуло на строки розгляду справ, виготовлення судових рішень тощо.

Окрім того, головуючий суддя 20.02.2026 перебував у відрядженні у Рівненському апеляційному суді.

Згідно з ч. 1 ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом, що є правом учасників справи.

За таких обставин, у відповідності до положень ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, оскільки клопотання про інше від сторін не надходили. Заперечення проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження від сторін не надходили.

У зв`язку з розглядом справи за відсутності її учасників, відповідно до ч.13 ст.7, ч.2 ст.247 ЦПК України судове засідання не проводиться і фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

За змістом ч.ч. 4, 5 ст.268 ЦПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення. Датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Датою ухвалення рішення у даній справі є 03.03.2026, тобто дата складання повного тексту рішення.

Судом встановлено, що 24.07.2024 між ТОВ «Селфі кредит» (первісний кредитор) та ОСОБА_1 був укладений Договір №1649699 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», у порядку, визначеному статтею 12 Законом України «Про електронну комерцію». Відповідно до умов вказаного Договору, відповідачу було надано кредит у розмірі 22000 грн. Строк кредитування 350 днів, періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 25 днів (п.п.1.3, 1.4. Договору). детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів визначечі у додатку №1 до договору. Згідно п.1.5.1 Договору стандартна процентна ставка становить 1,5% в день та застосовується в межах строку кредиту згідно п.1.3 договору. Орієнтована загальна вартіть кредиту за весь строк користування ним складає 137500 грн., з яких: тіло кредиту 22000 грн., відсотки за користування кредитом 11550 грн. Укладаючи вищевказаний кредитний договір відповідач та ТОВ «Селфі кредит» вчинили дії, визначені ст. 11 та ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач підписав кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором К968 (а.с.9-11).

Згідно Додатку №1 до Договору №1649699, сторони погодили графік платежів, у якому визначено розмір та детальні терміни повернення кредиту та сплати процентів позичальником та встановлено, що орієнтовна загальна вартість кредиту складає 137500 грн., з яких 22000 грн. - сума кредиту за договором та 115500 грн. - проценти за користування кредитом. ОСОБА_1 підписав даний графік електронним підписом одноразовим ідентифікатором К968, що свідчить про його свідоме волевиявлення на прийняття та згоду запропонованих умов. (а.с.12).

Також, в матеріалах справи міститься Паспорт споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 одноразовим ідентифікатором та в якому містяться дані позичальника, основні умови кредитування, інформація щодо реальної річної процентної ставки та орієнтовної загальної вартості кредиту для споживача та інші умови (а.с.14).

Видача грошових коштів ОСОБА_1 підтверджується долученою до матеріалів справи довідкою ТОВ «Пейпек» від 08.05.2025 про успішний перерахунок коштів на платіжну маска картку клієнта НОМЕР_1 від ТОВ "Селфі кредит" 24.07.2024 о 15:33:20 коштів у розмірі 22000грн. (а.с.24).

Відповідно до наданого первісним кредитором ТОВ «Селфі кредит» розрахунку заборгованості за кредитом, станом на 29.04.2025 заборгованість відповідача за Договором №1649699 складає 125070 грн., з яких 22000 грн. - тіло кредиту, 92070 грн. - заборгованість за відсотками, 11000 грн. - пеня (а.с.20-23).

29.04.2025 між ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «Свеа фінанс» укладено Договір факторингу №01.02-09/25, відповідно до якого ТОВ «Селфі кредит» передає ТОВ «Свеа фінанс» за виплату належні йому права вимоги, а ТОВ «Свеа фінанс» приймає належні права вимоги до боржників, вказаним у реєстрі боржників (а.с.25-28).

На виконання умов Договору факторингу №01.02-09/25 ТОВ «Свеа фінанс» сплатило ТОВ «Селфі кредит» грошові кошти у розмірі 3736109,63 грн. згідно платіжної інструкції до кредитового переказу коштів №10049 (а.с.44).

Відповідно до Реєстру боржників до Договору факторингу №01.02-09/25 від 29.04.2025, ТОВ «Свеа фінанс» набуло права грошової вимоги до відповідача ОСОБА_1 за Договором №1649699 у розмірі 125070грн., з яких 22000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 92070 грн. - заборгованість за відсотками, 11000 грн. - сума штрафних санкцій (а.с.47).

З наданих розрахунків вбачається, що після відступлення права вимоги ТОВ «Свеа Фінанс» не здійснювалося жодних додаткових нарахувань за Договором №1649699.

Згідно довідки до акта МСЕК №060302 від 02.05.2024 ОСОБА_1 є особою з інвалідністю (друга група з 30.04.2024) (а.с.74).

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог чинного законодавства.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є договір та інші правочини.

В частині 1 статті 207 ЦК України визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Згідно зі ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію»(в редакції чинній на день виникнення правовідносин) зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства.

Згідно з ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті ч.12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» ч.3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію».

Як регламентовано в ч.6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Відповідно ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк та інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. За ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно ст. 536 ЦК за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

За ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Згідно з п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За ст. 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Щодо кредитного договору, то сторони вправі встановити строк кредитування, протягом якого боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок за договором із повернення кредиту та сплати процентів. У свою чергу, впродовж цього строку кредитодавець вправі реалізувати своє право на проценти за користування кредитними коштами.

Згідно правового висновку Великої Палатою Верховного Суду №202/4494/16-ц від 31.10.2018 право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом, а також обумовлену в договорі неустойку припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

При цьому право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом і комісії припиняється після спливу визначеного цим договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Саме таку правову позицію висловила Велика Палата Верховного Суду у постановах від 28 березня 2018 року (справа №444/9519/12) та від 31 жовтня 2018 року (№202/4494/16-ц), яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України має бути врахована судами при виборі і застосуванні норм права.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 5 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. Одночасно Велика Палата Верховного Суду зазначила, що припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України.

В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).

Відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Верховний Суд вже робив висновки щодо застосування пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України до зобов`язань, які виникли на підставі окремих договорів. Зокрема, на договір про надання поворотної фінансової допомоги (позики) розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 06.09.2023 в справі № 910/8349/22); на кредитний договір розповсюджується дія пункту 18 Прикінцеві та перехідні положення ЦК України (постанова Верховного Суду від 18.10.2023 в справі № 706/68/23).

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

2) в договорах, на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Надалі воєнний стан було неодноразово продовжено.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень.

За загальним принципом кожна сторона цивільного спору зобов`язана суду довести свою позицію. Відповідач позов визнає частково, лише тіло кредиту, подав відзив, згідно якого не згідний із нарахованими відсотками та пенею, спираючить на стан свого здоров`я, проблеми із зором, зазначив, що не міг фізично в повній мірі ознайомитися з "кабальними" умовами договору. Виходячи з цього, нараховані суми заборгованості за відсотками та пенею не відповідають вимогам закону.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено, що між первісним кредитором ТОВ «Селфі кредит», правонаступником якого є позивач, та відповідачем виникли правовідносини у зв`язку з укладенням 24.07.2024 Договору про надання споживчого кредиту №1649699. Даний договір укладено в електронній формі, що відповідає приписам статті 207 ЦК України із застосуванням Закону України «Про електронну комерцію» та підписаний сторонами, відповідно до вимог ст.12 вказаного Закону. Згідно вказаного договору відповідачу було надано кредит у розмірі 22000 грн. Фактично отримані та використані позичальником грошові кошти у добровільному порядку у повному обсязі не повернуті, що не заперечується і самим відповідачем, тому суд дійшов висновку про наявність заборгованості відповідача за основним тілом кредиту у розмірі 22000 грн., тому в цій частині позовні вимоги суд задовольняє.

Щодо стягнення нарахованих відсотків за даним кредитним договором, то суд зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Разом з тим, щодо розміру заявлених до стягнення з відповідача процентів за кредитним договором у сумі 92070 грн., нарахованих відповідно до положень п.1.5 Договору, суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-2 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів» продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Відповідно до пункту 5 частини третьої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Аналогічний висновок міститься у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 року у справі № 679/1103/23.

Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи із порушенням звичаїв ділового обороту та порушуючи при цьому норми і вимоги чинного законодавства, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно.

Необхідно зазначити, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабкої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту щодо сплати споживачем непропорційно великих відсотків за прострочення повернення кредиту.

Вказане узгоджується із положеннями Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 09 квітня 1985 року № 39/248 «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів», в якій зазначено, що, визнаючи, що споживачі нерідко перебувають у нерівному становищі з точки зору економічних умов, рівня освіти та купівельної спроможності, принципи захисту інтересів споживачів мають, зокрема, за мету сприяти країнам у боротьбі зі шкідливою діловою практикою усіх підприємств на національному та міжнародному рівнях, яка негативно позначається на споживачах.

Окрім того, у рішенні від 11 липня 2013 року № 7-рп/2013 Конституційний Суд України дійшов висновку, що умови договору споживчого кредиту, його укладання та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими особа споживача вважається слабкою стороною у договорі та підлягає особливому правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності. Виконання державою конституційно-правового обов`язку щодо захисту прав споживачів вимагає від неї спеціального законодавчого врегулювання питань, пов`язаних із забезпеченням дії зазначених принципів у відносинах споживчого кредитування.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду від 07 жовтня 2020 року у справі № 132/1006/19.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відсотків річних за користування кредитними коштами, оскільки вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних за користування кредитними коштами.

На переконання суду, в даних кредитних правовідносинах, вимога про нарахування та сплату відсотків у розмірі 92070 грн., які є явно завищеними, не відповідає передбаченим у частині третій статті 509, частинах першій, другій статті 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.

Так, пунктом 1.5 договору визначено тип процентної ставки - фіксована. За користування кредитом нараховуються проценти за стандартною процентною ставкою 1,5% в день та застосовується у межах строку кредиту, вказаного в п. 1.3 цього договору ( п.п. 1.5.1 Договору). Орієнтовна реальна річна процентна ставка на дату укладення договору складає: за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 10352,48% річних (п. 1.9.1); орієнтовна загальна вартість кредиту на дату укладення договору складає за стандартною ставкою за весь строк користування кредитом 137500 грн (п. 1.10.1). Відповідно до наданого позивачем розрахунку заборгованості за кредитом, станом на 29.04.2025 заборгованість відповідача за нарахованими відсотками за Договором №1649699 складає 92070 грн.

В даному випадку суд вважає, що визначений первісним кредитором ТОВ « Селфі Кредит» у вказаному вище договорі розмір процентів 1,5% є непропорційно високим та призводить до дисбалансу договірних прав та обов`язків на шкоду позичальника (споживача), відтак пункт 1.5.1 кредитного договору є несправедливими і суперечить принципам розумності та добросовісності, оскільки встановлює вимогу щодо сплати непропорційно великої суми компенсації (понад 50 %) у разі невиконання/неналежного виконання позичальником зобов`язань за цим договором.

Фактично позивач порушує питання про стягнення з позичальника простроченої заборгованості за нарахованими процентами у розмірі, що у більш як 4 рази перевищує розмір простроченої заборгованості за кредитом, тому суд дійшов висновку, що розмір процентів за вказаним договором необхідно зменшити.

Враховуючи попередньо викладені доводи та вимоги чинного законодавства, суд вважає, що встановлені у кредитному договорі умови кредитування про нарахування та сплату відсотків, які дозволяють кредитодавцю нараховувати непропорційно значні платежі, не відповідають передбаченим у ч.3 ст. 509, ч.ч. 1, 2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Отож, суд вважає, що до даних спірних правовідносин підлягає застосуванню норма п.5 ч.3 ст. 18 Закону України "Про захист прав споживачів", яка передбачає можливість зменшення нарахованої заборгованості за процентами (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання позичальником зобов`язань за договором.

Аналогічна позиція міститься у постанові Черкаського апеляційного суду від 19.02.2026 у справі № 692/1633/25 .

Відтак, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягає стягнення 50% від суми нарахованих процентів, згідно розрахунку заборгованості позивача, що становить 92070:2=46035. Отож, вимогу в частині стягнення заборгованості за відсотками суд задовольняє частково, а саме у розмірі 46035грн.

Вирішуючи питання про стягнення пені у розмірі 11000 грн., то суд враховує, що відповідно до пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року (з моменту введення в Україні воєнного, який неодноразово продовжено і триває на даний час) за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Також, Верховний Суд у своїй постанові від 31 січня 2024 року №183/7850/22 зазначив тлумачення п.18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, що свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань: в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування; в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит; у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ч. 2 ст. 625 ЦК, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. За встановлених обставин стягнення пені, що є відповідальністю за неналежне виконання грошового зобов`язання, у розмірі 11000 грн. за кредитним договором у період дії воєнного стану не відповідає вимогам Закону, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

У підсумку суд позовні вимоги задовольняє частково.

Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судовий збір є складовою судових витрат.

Обов`язок осіб, які звертаються до суду, сплачувати судовий збір це процесуальний обов`язок, визначений нормами процесуального права.

Відповідно до частини 2 статті 133 ЦПК України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюється законом.

Таким спеціальним законом є Закон України «Про судовий збір». За змістом п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.

Відповідно до ч.ч. 1,2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача; у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від оплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, що їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідач ОСОБА_1 є особою з інвалідністю IІ групи та відповідно до приписів Закону України «Про судовий збір» та належить до переліку осіб, які звільнені від сплати судового збору, тому судовий збір з нього не стягується.

Таким чином, судові витрати у цій справі мають компенсуватись за рахунок держави.

Як вбачається з квитанції про сплату судового збору, позивачем при зверненні до суду з позовом був сплачений судовий збір в розмірі 2422,40 грн., а тому судові витрати за сплату судового збору мають бути компенсовані пропорційно до розміру задоволених позовних вимог в сумі 1317,72 грн. (68035х2422,40/125070).

Керуючись статтями 3, 12, 13, 81, 141, 158, 259, 263-265, 354 ЦПК України, 525, 526, 626,629, 63, 633, 1054 ЦК України, ЗУ «Про електронну комерцію суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» суму заборгованості за Договором №1649699 про надання споживчого кредиту від 24.07.2024 в загальному розмірі 68035 (шістдесят вісім тисяч тридцять п`ять) гривень 00 копійок, з яких: 22000 грн. - заборгованість за тілом кредиту, 46035 грн. - заборгованість за відсотками.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Судові витрати, понесені Товариством з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс» в розмірі 1317 (одна тисяча триста сімнадцять) гривень 72 копійки компенсувати за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його підписання до Рівненського апеляційного суду. У разі якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду складено 03.03 .2026.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Свеа Фінанс», місцезнаходження: бульвар Вацлава Гавела, 6, м. Київ, код ЄДРПОУ 37616221, електронна адреса court@svea.ua.

Представник позивача: Паладич Аліна Олександрівна, РНОКПП НОМЕР_2 , адреса бульвар Вацлава Гавела, 6, м. Київ.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Представник відповідача: адвокат Альонова Мар`яна Борисівна, РНОКПП НОМЕР_4 , електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_2

Суддя О.М.Томілін