Постанова від 01 березня 2026 р. у справі №755/5129/23 — Київський апеляційний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2026 року

м. Київ

єдиний унікальний номер судової справи 755/5129/23

номер провадження 22-ц/824/1888/2026

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - суддіЛапчевської О.Ф.,

суддівБерезовенко Р.В., Мостової Г.І.,

за участю секретаря судового засідання Єфіменко І.О.,

учасники справи: представник відповідачів ОСОБА_1 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3

на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року /суддя Коваленко І.В./

у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , третя особа: Державний нотаріус Ковельської нотаріальної контори Волинської області Луцик Наталія Анатоліївна про визнання заповіту недійсним, -

В С Т А Н О В И В:

18 квітня 2023 року до Дніпровського районного суду міста Києва надійшла позовна заява ОСОБА_2 , в якій позивач просить визнати недійсним заповіт, складений ОСОБА_6 27 квітня 2021 року, посвідчений державним нотаріусом Ковельської державної нотаріальної контори Волинської області за реєстровим № 1-356.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року у задоволенні позову відмовлено. /т. 2 а.с. 62-83/

Не погоджуючись з вказаним рішенням, представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просила рішення скасувати, позовні вимоги задовольнити.

На підтвердження вимог, викладених в апеляційній скарзі, апелянт посилалась на необґрунтованість висновків суду першої інстанції. Вважає, що судом першої інстанції не повно з`ясовані обставини справи, зокрема те, що спадкодавець ОСОБА_6 на момент складання заповіту перебував у стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними через тяжкий стан здоров`я, зокрема, гіпертонічна хвороба ІІ ст., ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, поліостеоартроз тощо, важке емоційне переживання смерті сина у 2016 році, а також перебував під психологічним тиском з боку відповідачів, які забрали у нього документи та банківські картки, принизливо ставилися, морально знущалися, що призвело до спроби самогубства у жовтні 2022 року. Апелянт вказує, що суд безпідставно не врахував показання свідків ОСОБА_7 (колишньої невістки) та інших, які підтверджують скарги спадкодавця на тиск та поганий стан, а також те, що раніше заповіти складалися виключно на сина та онуку. Посилається на ст. 225, ч. 2 ст. 1257, ст. 231 ЦК України, практику Верховного Суду (постанова від 29.02.2012 у справі № 6-9цс12, від 05.06.2019 у справі № 665/1935/16-ц), зазначає, що відсутність висновку посмертної судово-психіатричної експертизи не може бути підставою для відмови у позові, оскільки позивач не мала можливості оплатити експертизу через матеріальні труднощі, а суд мав оцінити сукупність інших доказів (медичні документи, показання свідків). Вважає, що суд неправильно застосував презумпцію психічного здоров`я та не дослідив належним чином обставини тиску та невідповідності волевиявлення справжній волі спадкодавця.

Представник відповідачів подав відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що позивачем не доведено абсолютну неспроможність спадкодавця усвідомлювати свої дії на момент складання заповіту, не надано належних доказів психічного тиску чи насильства. Вказує на презумпцію психічного здоров`я (ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу»), обов`язковість висновку посмертної експертизи для встановлення тимчасової недієздатності (практика ВС у постановах від 29.02.2012 № 6-9цс12, від 05.06.2019 № 665/1935/16-ц), на те, що позивач відмовилася від проведення експертизи через відсутність коштів. Заперечує порушення форми заповіту, посилаючись на ст. 1247, 1248 ЦК України, підтвердження нотаріусом дієздатності спадкодавця. Зазначає, що спадкодавець прожив після заповіту 1,5 роки, не скасував його (ст. 1254 ЦК України), що свідчить про вільне волевиявлення. Показання свідків на стороні відповідачів ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 спростовують тиск та підтверджують адекватний стан спадкодавця.

Позивач ОСОБА_2 та її представник ОСОБА_3 в судове засідання не з`явились, про час та дату судового розгляду повідомлені належним чином, шляхом направлення судових повідомлень в електронний кабінет, тому колегія суддів вважає за можливе розглядати справу за їх відсутності у відповідності до положень ч. 2 ст. 372 ЦПК України.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, матеріали справи в межах апеляційного оскарження, вважає, що апеляційна скарга підлягає відхиленню, а судове рішення залишенню без змін на підставі наступного.

Судом встановлено, що 27 квітня 2021 року ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , склав заповіт, посвідчений державним нотаріусом Луцик Н.А. за реєстровим № 1-356, яким заповів усе майно в рівних частках ОСОБА_4 та ОСОБА_5 .

Заповіт підписаний заповідачем особисто, містить запис про прочитання вголос та перевірку дієздатності.

Спадкодавець помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті заведено спадкову справу, позивач подала заяву про прийняття спадщини.

Також встановлено, що позивачем надано медичні документи спадкодавця про хронічні захворювання (ІХС, гіпертонічна хвороба ІІ ст., стан після АКШ 2013 р., отруєння отрутою 04.10.2022-10.10.2022).

Позивач клопотала про посмертну судово-психіатричну експертизу, яка була призначена ухвалою від 15.03.2024, однак експертиза не проведена через відсутність оплати позивачем.

Також встановлено, що судом першої інстанції допитано свідків, показання яких суперечливі: свідки на стороні позивача вказують на тиск та поганий стан спадкодавця, свідки на стороні відповідачів - на адекватність та вільне волевиявлення спадкодавця.

Постановляючи оскаржене судове рішення, суд першої інстанції вірно керувався ст. 225 ЦК України про те, що правочин, вчинений у стані, коли особа не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, може бути визнаний недійсним; ч. 2 ст. 1257 ЦК України про те, що заповіт визнається недійсним, якщо волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; ст. 1247, 1248 ЦК України про те, що заповіт складається у письмовій формі, підписується особисто, посвідчується нотаріусом з перевіркою дієздатності; ст. 203, 215 ЦК України про загальні вимоги до правочину та підстави недійсності.

Судом першої інстанції зроблено обґрунтований висновок про те, що позивачем не доведено наявність підстав для визнання заповіту недійсним, зокрема абсолютної неспроможності спадкодавця усвідомлювати свої дії на момент його складання, відсутні докази психічного тиску чи насильства, форма та порядок посвідчення заповіту відповідають закону, а висновок про психічний стан не може ґрунтуватися лише на припущеннях, показах свідків сторони позивача, посмертна експертиза непроведена.

Доводи апеляційної скарги, які зводяться до того, що відсутність висновку експертизи не може бути підставою для відмови у позові, є необґрунтованими та відхиляються апеляційним судом.

Відповідно до ч. 1 ст. 105 ЦПК України призначення експертизи судом є обов`язковим за клопотанням хоча б однієї сторони, якщо у справі необхідно встановити психічний стан особи.

У даній справі позивач клопотала про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи, яка була призначена ухвалою від 15.03.2024, проте експертиза не проведена через відсутність оплати позивачем. Водночас, для спростування презумпції психічного здоров`я особи (ст. 3 Закону України «Про психіатричну допомогу») необхідний висновок експертизи, а відсутність такого висновку не дозволяє визнати правочин недійсним лише на підставі медичних документів про хронічні захворювання чи показання свідків.

Позивач не була позбавлена клопотати про зміну експертної установи для проведення експертизи.

Суд першої інстанції правильно оцінив сукупність наявних доказів (медичні документи, показання свідків, нотаріальне посвідчення заповіту) і дійшов обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визнання заповіту недійсним за ст. 225, ч. 2 ст. 1257 ЦК України.

Презумпція психічного здоров`я діє до її спростування достовірними доказами, нотаріусом підтверджено дієздатність та вільне волевиявлення спадкодавця на момент посвідчення заповіту (ст. 1247, 1248 ЦК України). Спадкодавець прожив після посвідчення заповіту понад 1,5 роки, не скасував його, що додатково свідчить про відповідність волевиявлення його справжній волі.

Для визнання заповіту недійсним через тиск чи недієздатність необхідні конкретні докази дій, які виключали б вільне волевиявлення, а не припущення. Апелянт не надала таких доказів.

Відхиляються і доводи апелянта про психологічний тиск, моральні знущання, принизливе ставлення відповідачів до спадкодавця, що призвело до спроби самогубства, також не підтверджені належними доказами. Свідчення свідків ОСОБА_7 та інших є суперечливими та суб`єктивними, не містять конкретних фактів насильства чи примусу щодо складання заповіту. Крім того, знаючи про такі факти, позивачка фактично бездіяла, не намагалась забезпечувати догляд за спадкодавцем, відсутні скарги в поліцію чи до соціальних служб, отже доводи про погане поводження апеляційний суд розцінює як непідтверджені припущення.

Таким чином, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують та містяться на формальних міркуваннях.

Відповідно до ч.1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 375, 381, 382 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 04 червня 2025 року - залишити без змін.

Постанову суду апеляційної інстанції може бути оскаржено у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення.

Повний текст постанови складено 04.03.2026 р.

Головуючий: Судді: