Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №752/14650/25 — Київський апеляційний суд

справа № 752/14650/25 головуючий у суді І інстанції Кордюкова Ж.І.

провадження № 22-ц/824/5088/2026 суддя-доповідач у суді ІІ інстанції Березовенко Р.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:

головуючого судді Березовенко Р.В.,

суддів Лапчевської О.Ф., Мостової Г.І.,

з участю секретаря Щавлінського С.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвокаткою Кудіною Яною Геннадіївною на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, послуги постачання гарячої води, послуги з теплової енергії та абонентське обслуговування,

В С Т А Н О В И В:

у червні 2025 року директор СП «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» - Лопатін К.О. звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , в якому просив суд:

стягнути з відповідачки на користь підприємства заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення у розмірі 28 462,21 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 4 326,25 грн, 3% річних у розмірі 1 064,40 грн; заборгованість за спожиті з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року послуги централізованого опалення у розмірі 46 327,87 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 7 041,84 грн, 3% річних у розмірі 1 732,52 грн; заборгованість за спожиті з 01 листопада 2021 року послуги з теплової енергії у розмірі 56 317,76 грн, інфляційну складову боргу у розмірі 7 161,75 грн, 3% річних у розмірі 1 742,46 грн, пеня у розмірі 942,98 грн; заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн; заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 146,80 грн; а також судові витрати.

В обґрунтування позову вказав, що 11 жовтня 2018 року між ПАТ «Київенерго» та КП «Київтеплоенерго» укладено договір про відступлення права вимоги (цесії) №602-18, відповідно до яких ПАТ «Київенерго» відступило, а КП «Київтеплоенерго» набуло права грошової вимоги до боржника з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого опалення та гарячого водопостачання, з урахуванням оплат. Перелік договорів, споживачів та сум грошових зобов`язань, право вимоги яких відступається за цим договором, зазначається у Додатку №1 та Додатку №2 до цього договору.

Позивач прийняв право вимоги до відповідачки заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення в розмірі 28 462,21 грн та прийняв право вимоги будь-яких інших передбачених договорами та чинним законодавством додаткових грошових зобов`язань у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати за спожиті послуги.

Розпорядженням Виконавчого органу Київської міської державної адміністрації від 10 квітня 2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

З 01 травня 2018 року надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).

Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України №630 від 21 липня 2005 року.

Такі договори є договорами приєднання, а отже можуть бути укладені лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови.

Підключення будинку до мереж централізованого опалення та постачання гарячої води свідчить про виконання послуг.

Позивач вказує, що відповідач проживає в квартирі АДРЕСА_1 , яка під`єднана до внутрішньо будинкової системи теплопостачання, а отже є споживачами послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, які постачає позивач.

Відповідачка від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води у встановленому законодавством порядку не відмовилася, проте своєчасно не сплачувала за спожиті послуги, в результаті чого утворилась заборгованість, яка станом на 30 квітня 2025 року становить 104 189,89 грн, з яких: за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 46 327,87 грн; за період з 01 листопада 2021 року заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 56 317,76 грн.

Також у відповідачки існує заборгованість з плати за абонентське обслуговування послуг з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн, заборгованість з обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 146,80 грн.

У зв`язку з неналежним виконання зобов`язань з оплати отриманих житлово-комунальних послуг на підставі ст. 625 ЦК України позивач нарахував відповідачці на вказану заборгованість 3% річних та інфляційні втрати, а також пеню.

Оскільки відповідачка продовжує ухилятися від виконання своїх зобов`язань і не погашає заборгованість, позивач змушений звернутись до суду з даним позовом.

Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року позов задоволено. Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» заборгованість за період до 01 травня 2018 року за послуги з централізованого опалення у розмірі 28 462,21 грн, нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1 064,40 грн та інфляційні втрати у розмірі 4 326,25 грн; за період з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року за послуги з централізованого опалення в розмірі 46 327,87 грн, нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1 732,52 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 041,84 грн; за період з 01 листопада 2021 року за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 56 317,76 грн, нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1 742,46 грн, пеня у розмірі 942,98 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 161,75 грн; зі сплати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн, зі сплати за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 146,80 грн, що разом становить 156 664,30 грн, а також судовий збір у розмірі 3 028,00 грн.

Не погодившись із таким рішенням суду, представниця ОСОБА_1 - адвокатка Кудіна Яна Геннадіївна 01 грудня 2025 року через систему Електронний суд подала до Київського апеляційного суду апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просила скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове рішення яким застосувати строк позовної давності до вимог позивача щодо стягнення частини боргу, яка виникла до 01 травня 2018 року, та відмовити в задоволенні позовних вимог у цій частині у зв`язку із спливом строку позовної давності, відмовити у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафних санкцій (пеня, інфляційні втрати, 3% річних), які були нараховані позивачем у період дії карантину з 12 березня 2020 року по 30 червня 2023 року.

Апелянт вказала на хибність висновків суду першої інстанції та неправильну оцінку наявним у справі доказам.

Повідомила, що з початку військової агресії РФ проти України ОСОБА_1 не проживає на території України. У зв`язку з активними бойовими діями та загрозою життю вимушено виїхала за кордон та перебуває в ФРН, де отримала статус тимчасового захисту. Через це ОСОБА_1 фактично не проживає за зареєстрованою адресою в Україні, не має доступу до поштової кореспонденції та не отримує офіційні відправлення, які надходять за місцем реєстрації.

Внаслідок цього ОСОБА_1 була повністю позбавлена можливості: подати відзив, надати заперечення та докази, заявити клопотання про застосування строків позовної давності.

У зв`язку цим заявила в апеляційній скарзі про застосування строків позовної давності до позовних вимог в частині заборгованості нарахованої до 01 травня 2018 року, адже наданий позивачем розрахунок не дає можливості визначити коли саме почався перебіг позовної давності за кожним платежем.

Також з 12 березня 2020 року на всій території України було запроваджено карантин та заборонено нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги. Карантин на всій території України тривав з 12 березня 2020 року до 30 червня 2023 року, відповідно суд безпідставно включив цей період нарахування пені.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 24 грудня 2025 року відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 поданою представницею - адвоктакою Кудіною Яною Геннадіївною на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року у справі за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за спожиті послуги з централізованого опалення, послуги постачання гарячої води, послуги з теплової енергії та абонентське обслуговування, надано учасникам справи строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 30 січня 2026 року призначено справу до розгляду з повідомленням учасників справи.

У судове засідання апелянтка не з`явилася, про розгляд справи повідомлена в установленому законом порядку. 23 лютого 2026 року адвокатка Кудіна Я.Г. в її інтересах подала заяву про розгляд справи без участі, доводи апеляційної скарги підтримала та просила її задовольнити. Крім того, того ж дня подала додаткові пояснення у яких просила долучили до справи нові докази - копію протоколу щодо розгляду питання про проведення перерахунку заборгованості.

24 лютого 2026 року представник Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» - адвокат Мироненко В.В. подав заяву про відкладення розгляду справи у зв`язку з перебуванням на лікарняному та неможливістю забезпечити явку іншого представника. Доказів на підтвердження наведених у заяві обставин не надав.

Відповідно до ч. 1 ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.

Верховним Судом неодноразово зазначалось, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників учасників справи, а неможливість вирішення спору (питання) у відповідному судовому засіданні без участі особи, яка не з`явилась (статті 240 ЦПК України).

Також ЄСПЛ виходить з того, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава - учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (рішення у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).

У рішенні від 7 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

ЄСПЛ неодноразово наголошував, що національні суди мають організовувати судові провадження таким чином, щоб забезпечити їх ефективність та відсутність затримок (рішення від 2 грудня 2010 року у справі «Шульга проти України», заява № 16652/04).

Колегія суддів враховує, що розумні строки судового розгляду є невід`ємним елементом права на справедливий суд, а невиправдано тривалий розгляд справи, без достатніх на те підстав, призводить до перебування сторін у стан правової невизначеності.

Виходячи з наведеного, за відсутності доказів поважності причин неявки у судове засідання, колегія суддів у межах своїх повноважень дійшла висновку про визнання неповажними причин неявки представника Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» у судове засідання, а неявку такою, що не перешкоджає розгляду справи по суті, з огляду на належне повідомлення про судове засідання учасників справи, з урахуванням категорії справи, строку її розгляду, ухвалила проводити розгляд справи по суті за їх відсутності, на підставі наявних у справі доказів.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає апеляційну скаргу такою, що не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з 24 листопада 2010 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі договору №602-18 від 11 жовтня 2018 року про відступлення права вимоги (цесії) ПАТ «Київенерго» передало право вимоги до юридичних осіб, фізичних осіб, фізичних осіб-підприємців щодо виконання ними грошових зобов`язань перед кредитором з оплати спожитих до 01 травня 2018 року послуг з централізованого та гарячого водопостачання станом на 01 серпня 2018 року з урахуванням оплат, що отримані ПАТ «Київенерго» за період з 01 серпня 2018 року до дати укладання цього договору - Комунальному підприємству виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго».

Відповідно до Витягу (Додатку №1 до договору відступлення права вимоги (цесії) від 11 жовтня 2018 року до позивача перейшло право вимоги за квартирою АДРЕСА_1 , у розмірі 28 462,21 грн - заборгованість за послуги з центрального опалення та у розмірі 0,00 грн - заборгованість за послуги з подачі гарячої води.

Надання послуг відповідачу здійснювалось на підставі договору про надання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води, затвердженого Правилами надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води та водовідведення, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630, який був опублікований 31 липня 2014 року на офіційному сайті ПАТ «Київенерго», а також у газеті «Хрещатик» від 06 серпня 2014 року (4511).

Відповідно до п. 45 Типового індивідуального договору про надання послуги з постачання теплової енергії у разі несвоєчасного здійснення платежів споживач зобов`язаний сплатити пеню в розмірі 0,01 відсотка суми боргу за кожен день прострочення. Загальний розмір сплаченої пені не може перевищувати 100 відсотків загального боргу.

Розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27 грудня 2017 року №1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго», КП «Київтеплоенерго» визначено підприємство, за яким закріплено на праві господарського відання майно комунальної власності територіальної громади міста Києва, що повернуто з володіння та користування ПАТ «Київенерго». За розпорядженням Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10 квітня 2018 року №591 КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.

Відтак з 01 травня 2018 року надання послуг з центрального опалення та постачання гарячої води здійснює КП «Київтеплоенерго».

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» від 09 листопада 2017 року КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085). Зміст зазначеного договору відповідає змісту типового договору, затвердженого Правилами. Такі договори є договорами приєднання, а може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови. Позивачем підготовлено та опубліковано договір про надання послуг централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34 (5085).

Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , до 01 травня 2018 року обліковується заборгованість за послуги з централізованого опалення у розмірі 28 462,21 грн., нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1 064,40 грн. та інфляційні втрати у розмірі 4 326,25 грн.

Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 травня 2018 року по 31 жовтня 2021 року рахується заборгованість за послуги з централізованого опалення в розмірі 46 327,87 грн, нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1 732,52 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 041,84 грн.

Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , з 01 листопада 2021 року по 31 березня 2025 року обліковується заборгованість за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 56 317,76 грн, нараховані на зазначену суму заборгованості 3% річних у розмірі 1 742,46 грн, пеня у розмірі 942,98 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 161,75 грн.

Згідно з розрахунком за адресою: АДРЕСА_1 , обліковується заборгованість зі сплати за абонентське обслуговування за послуги з постачання теплової енергії у розмірі 1 397,46 грн, зі сплати за обслуговування вузла комерційного обліку централізованого опалення у розмірі 146,80 грн.

З розрахунків заборгованості встановлено, що у березні, квітні, травні 2016 року за особовим рахунком № НОМЕР_1 за адресою: АДРЕСА_1 сплачено за послуги централізованого опалення сукупно 2 945,01 грн.

Вирішуючи спір по суті позовних вимог, суд першої інстанції вважав доведеним, що позивач належним чином виконує свої зобов`язання шляхом надання відповідачці послуг з централізованого опалення та послуг з водовідведення та гарячої води, а відповідачка у свою чергу порушує свої зобов`язання та умови перед позивачем, внаслідок неналежного виконання зобов`язань у них виникла заборгованість за спожиті до 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та централізованого гарячого водопостачання а також за спожиті з 01 травня 2018 року послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води. Наданий позивачем розрахунок заборгованості стороною відповідача в ході розгляду справи спростовано не було, як і не надано доказів належної сплати за надані житлово-комунальні послуги, у зв`язку з цим суд позовні вимоги задовольнив повністю.

Колегія суддів, перевіривши оскаржуване рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, в повній мірі погоджується з такими висновками суду першої інстанції, з наступних підстав.

Частиною 1 статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст. 5 ЦПК України).

Відносини у сфері надання житлово-комунальних послуг регулюються Житловим кодексом УРСР, Законом України «Про теплопостачання», Законом України «Про житлово-комунальні послуги» та «Правилами надання послуг центрального опалення, постачання холодної і гарячої води і водовідведення», затверджених постановою КМУ від 21 липня 2005 року №630 та Правилами надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення, затвердженими постановою КМУ від 05 липня 2019 року №690.

Відповідно статті 1 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року, житлово-комунальні послуги - результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та перебування осіб у жилих і нежилих приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил; споживач - фізична чи юридична особа, яка отримує або має намір отримати житлово-комунальну послугу.

Положеннями п. 2 ч. 1 ст. 5 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року визначено, що до житлово-комунальних послуг, належать: комунальні послуги - послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, поводження з побутовими відходами.

Згідно зі ст. ст. 67, 68 ЖК України плата за комунальні послуги (водопостачання, газ, теплова енергія та інші послуги) береться, крім квартирної плати, за затвердженими в установленому порядку тарифами, і має вноситися споживачами послуг своєчасно.

Згідно із пунктом 5 частини третьої ст.20 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач зобов`язаний оплачувати житлово-комунальні послуги у строки, встановлені договором або законом.

Обов`язок споживача здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію визначено ст.19 Закону України «Про теплопостачання».

За вимогами ст. 9 Законом України «Про житлово-комунальні послуги» від 24 червня 2004 року споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Згідно з п.18 «Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення», затверджених Постановою КМУ України 21 липня 2005 року №630, розрахунковим періодом для оплати послуг є календарний місяць. Плата вноситься не пізніше 20 числа місця, що настає за розрахунковим.

Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

10 грудня 2017 року набрав чинності Закон України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 09 листопада 2017 року у новій редакції.

Пунктом 5 ч. 1 ст. 1 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року, визначено, що житлово-комунальні послуги - це результат господарської діяльності, спрямованої на забезпечення умов проживання та/або перебування осіб у житлових і нежитлових приміщеннях, будинках і спорудах, комплексах будинків і споруд відповідно до нормативів, норм, стандартів, порядків і правил, що здійснюється на підставі відповідних договорів про надання житлово-комунальних послуг.

Пунктом 2 частини 1 статті 5 Закону №2189-VIII від 09 листопада 2017 року визначено, що до житлово-комунальних послуг належать комунальні послуги - це послуги з постачання та розподілу природного газу, постачання та розподілу електричної енергії, постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання, централізованого водовідведення, управління побутовими відходами.

На виконання вимог Закону України «Про житлово-комунальні послуги» КП «Київтеплоенерго» підготовлено та опубліковано договір про надання послуг та централізованого опалення та постачання гарячої води в газеті «Хрещатик» від 28 березня 2018 року №34(5085). Договір складений на підставі типового договору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 липня 2005 року №630 та є договорами приєднання, а отже такий договір може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно п. 3 Розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про житлово-комунальні послуги» договори про надання комунальних послуг, укладені до введення в дію цього Закону, зберігають чинність на умовах, визначених такими договорами, до дати набрання чинності договорами про надання відповідних комунальних послуг, укладеними за правилами, визначеними цим Законом.

Так, за змістом положень ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

Згідно з ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до умов ст. ст. 641, 642 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.

Згідно з частиною другою ст. 638 ЦК України, договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Частиною другою ст. 642 ЦК України встановлено, якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції.

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

До того ж, слід зазначити, що факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі, необхідним є доведення факту надання та споживання таких послуг. Зазначений правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2951цс15, Верховного Суду від 21 квітня 2020 року у справі №910/7968/19.

Таким чином, наявність відносин між сторонами, а отже, і виникнення цивільних прав та обов`язків, підтверджується діями сторін: постачальник надає послуги з централізованого опалення та постачає гарячу воду, надсилає споживачу платіжні документи (рахунки) на оплату спожитої енергії, а споживач має здійснювати оплату виставлених рахунків.

За відомостями Єдиного державного демографічного реєстру, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 , з 24 листопада 2010 року, а тому є споживачем комунальних послуг, які надаються за місцем її реєстрації.

Частина перша, друга статті 64 ЖК України визначає, що члени сім`ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов`язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. Повнолітні члени сім`ї несуть солідарну з наймачем майнову відповідальність за зобов`язаннями, що випливають із зазначеного договору. До членів сім`ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім`ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Відповідно до статті 3 ЦК України принципи справедливості, добросовісності та розумності є однією із фундаментальних засад цивільного права, спрямованою, у тому числі, на утвердження у правовій системі України принципу верховенства права. При цьому добросовісність означає прагнення особи сумлінно використовувати цивільні права та забезпечити виконання цивільних обов`язків, що зокрема підтверджується змістом частини 3 статті 509 цього Кодексу. Отже, законодавець, навівши у тексті ЦК України зазначений принцип, установив у такий спосіб певну межу поведінки учасників цивільних правовідносин, тому кожен із них зобов`язаний сумлінно здійснювати свої цивільні права та виконувати цивільні обов`язки, у тому числі передбачати можливість завдання своїми діями (бездіяльністю) шкоди правам та інтересам інших осіб. Цей принцип не є суто формальним, оскільки його недотримання призводить до порушення прав та інтересів учасників цивільного обороту.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

У ст. 12 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Відповідно до 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношенням, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Положеннями ст. 526 ЦК України встановлено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Оскільки цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки, відповідач зобов`язаний сплачувати житлово-комунальні послуги, а позивач має право вимагати від відповідача виконання обов`язку щодо оплати наданих послуг.

За правилами частини першої статті 543 ЦК України у разі солідарного обов`язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов`язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

У розумінні Закону України «Про житлово-комунальні послуги» №2189-VIII від 9 листопада 2017 року, споживачем є, у тому числі, фізична або юридична особа, яка є власником (співвласником) нерухомого майна, або за згодою власника інша особа, яка користується об`єктом нерухомого майна і отримує житлово-комунальну послугу для власних потреб та з якою або від імені якої укладено відповідний договір про надання житлово-комунальної послуги.

Отже, незалежно від того чи є відповідачка власницею квартири, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів письмового звернення ОСОБА_1 до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» з інформацією про фактичне непроживання за адресою реєстрації, остання має нести обов`язок зі сплати комунальних послуг за адресою її реєстрації.

Відповідно до приписів підпункту 4 пункту 3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)», на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов`язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги.

Проте, така заборона не стосується 3% річних та інфляційних втрат, які передбачені статтею 625 ЦК України та які не є неустойкою (штрафом, пенею), а є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, яка має компенсаційний характер. Така позиція висловлена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 лютого 2020 року у справі №912/1120/16, від 19 червня 2019 року у справі №703/2718/16-ц, від 08 листопада 2019 року у справі №127/15672/16-ц, від 18 березня 2020 року у справі №902/417/18.

Отже, колегія суддів вважає, що нараховані позивачем інфляційні втрати та 3 % річних є правомірними і такими, що відповідачка зобов`язана сплатити позивачу, а тому доводи апеляційної скарги у цій частині відхиляє.

Також з наданого позивачем розрахунку пені встановлено, що її нарахування почалося з листопада 2024 року, тобто після закінчення дії карантину - 30 червня 2023 року.

Вирішуючи заяву апелянта про застосування строків позовної давності апеляційний суд виходить з наступного.

Згідно ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ст. 257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Відповідно до ч. 1, п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

За правилами ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі. Позовна давність, встановлена законом, не може бути скорочена за домовленістю сторін.

Відповідно до ч. ч. 1, 5 ст. 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання. За зобов`язаннями, строк виконання яких не визначений або визначений моментом вимоги, перебіг позовної давності починається від дня, коли у кредитора виникає право пред`явити вимогу про виконання зобов`язання. Якщо боржникові надається пільговий строк для виконання такої вимоги, перебіг позовної давності починається зі спливом цього строку.

Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку. Після переривання перебіг позовної давності починається заново. Час, що минув до переривання перебігу позовної давності, до нового строку не зараховується.

Відповідно до ч. 4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 жовтня 2023 року у справі №756/8056/19 зазначила, що за змістом ст. 267 ЦК сплив позовної давності сам по собі не припиняє суб`єктивного права кредитора, яке полягає в можливості одержання від боржника виконання зобов`язання як у судовому, так і в позасудовому порядку.

Суд визнає причини пропуску позовної давності поважними з ініціативи та за заявою (клопотанням) позивача з наведенням відповідних доводів і поданням належних та допустимих доказів.

Водночас у ч.3 ст.267 ЦК установлені суб`єктивні межі застосування позовної давності - без заяви сторони у спорі позовна давність судом за власною ініціативою застосовуватись не може за жодних обставин.

Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 17 квітня 2018 року у справі №200/11343/14-ц, у випадку, коли суд першої інстанції, не повідомивши належно відповідача про час і місце розгляду справи, ухвалив заочне рішення, відповідач був вправі заявити про застосування позовної давності у заяві про перегляд такого рішення. Якщо суд першої інстанції відмовив у задоволенні цієї заяви, відповідач міг заявити про застосування позовної давності в апеляційній скарзі на заочне рішення суду першої інстанції. Той факт, що відповідач, який не був належно повідомлений судом першої інстанції про час і місце розгляду справи, не брав участі у такому розгляді, є підставою для вирішення апеляційним судом заяви цього відповідача про застосування позовної давності, навіть якщо така заява не подавалася ним у суді першої інстанції.

Проте, за обставинами цієї справи апелянтка була належним чином повідомлені про розгляд справи, про що свідчить рекомендоване поштове повідомлення, яке повернулося на адресу суду з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою» (а.с.54), однак не заявила суду першої інстанції про застосування позовної давності, а тому суд апеляційної інстанції не вправі розглядати таку заяву, подану відповідачем лише на стадії апеляційного перегляду справи.

Інші доводи апеляційної скарги також не дають правових підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, а зводяться до незгоди з оскаржуваним рішенням.

Ухвалюючи судове рішення, крім іншого, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958, про те, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ґірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).

Згідно ст. 375 ЦПК України, апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу, а судове рішення суду першої інстанції без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Переглядаючи справу, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясував усі обставини справи, на які сторони посилалися, як на підставу своїх вимог і заперечень, і з урахуванням того, що відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, ухвалив законне та обґрунтоване рішення по суті позовних вимог.

Колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим, судом додержано вимоги матеріального та процесуального права, а тому рішення суду відповідно до ст.375 ЦПК України необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, Київський апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну ОСОБА_1 подану представницею - адвокаткою Кудіною Яною Геннадіївною - залишити без задоволення.

Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 28 жовтня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.

Повний текст постанови складено 03 березня 2026 року.

Головуючий: Р.В. Березовенко

Судді: О.Ф. Лапчевська

Г.І. Мостова