Постанова від 18 лютого 2026 р. у справі №753/16063/25 — Київський апеляційний суд

Справа № 753/16063/25 Головуючий в суді І інстанції Монін І.В.

Провадження № 33/824/160/2026 Доповідач в суді ІІ інстанції Писана Т.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 лютого 2026 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі судді-доповідача Писаної Т.О.,

За участі секретаря судового засідання Івкової Д.Л.

розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року у адміністративній справі про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який проживає на АДРЕСА_1 , за фактом вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1№391231 14.07.2025 о 11:18 год. водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом марки «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_1 , в м. Київ по вул. Михайла Драгоманова, 29,з ознаками наркотичного сп`яніння. Від проходження огляду у встановленому законом порядку відмовився, чим порушив п. 2.5 ПДР України.

Постановою Дарницького районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року ОСОБА_1 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) грн та позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь державного бюджету України судовий збір в розмірі 605 (шістсот п`ять) грн 60 коп.

Не погодившись з такою постановою ОСОБА_1 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову суду першої інстанції скасувати, провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю події та складу адміністративного правопорушення.

На обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що постанова суду першої інстанції є незаконною, необґрунтованої та такою що підлягає скасуванню.

Апелянт звертає увагу на те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про належне повідомлення ОСОБА_1 про дату та час розгляду справи. Фактично жодної судової повістки ОСОБА_1 не отримував, а також відсутні будь-які підтвердження вручення чи ознайомлення.

Відповідно до ст. 277-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення, особа має бути повідомлена належним чином, а саме шляхом направлення повістки рекомендованим листом, врученням під підпис або іншим способом, який забезпечує підтвердження отримання. Закон прямо вимагає наявності доказів, які підтверджують факт інформування особи.

Відсутність належного повідомлення є істотним порушенням норм процесуального права, оскільки позбавлено апелянта права на захист, гарантованого ст. 268 КУпАП, та права брати участь у судовому засіданні.

Також апелянт посилається на практику Європейського суду з прав людини («Молчанов проти України», «Швидка проти України»), відповідно до якої суди зобов`язані забезпечити належне повідомлення особи та можливість брати участь у процесі, а відсутність доказів належного повідомлення є підставою для визнання провадження несправедливим.

Апелянт вбачає порушення процедури проведення огляду на стан сп`яніння, які встановлені ст.. 266 КУпАП та нормативними актами МОЗ і МВС.

У матеріалах справи, на переконання скаржника наявні суттєві та непереборні порушення процедури проведення огляду на стан сп?яніння, яка є обов?язковою для органів поліції та прямо передбачена ст. 266 КУпАП, Наказом МОЗ №145 від 2012 року, а також Інструкцією МВС щодо оформлення адміністративних матеріалів у сфері безпеки дорожнього руху.

Апелянт звертає увагу, що дотримання цієї процедури є імперативною умовою допустимості доказів, зокрема і доказу так званої «відмови» від проходження огляду. У даному випадку поліцейські фактичного не виконали жодної з вимог, які закон покладає на них для забезпечення об`єктивності, законності та фіксації стану особи.

Насамперед, поліцейські не запропонували пройти огляд у порядку, встановленому законом. Особі не було чітко сформульовано пропозицію пройти огляд на місці з застосування сертифікованого технічного засобу, не було повідомлено ні інформації про прилад, ні порядку його застосування, ні можливості пройти огляд у медичному закладі. Представники поліції також не роз?яснили ані прав особи під час огляду, ані суті самої процедури, ані правових наслідків відмови. Відсутність роз?яснення прав і наслідків автоматично унеможливлює визнання будь-якої відповіді особи «усвідомленою», а відповідно виключає можливість констатації факту відмови як юридично значущого. Верховний Суд неодноразово зазначав, що особа може вважатися такою, що відмовилась від огляду, лише тоді, коли вона однозначно, чітко, свідомо і за наявності всіх роз?яснень відмовляється виконати законну вимогу поліцейського.

На думку апелянта, важливо те, що поліцейські не оформили письмового направлення до медичного закладу. Відповідно до затверджених нормативних актів направлення є обов?язковим документом, без якого процедура огляду не вважається розпочатою. У ньому мають бути зазначені підстави для направлення, час, місце та дані особи. Відсутність такого документа означає, що поліцейські не виконали жодної з вимог для проведення медичного огляду, а отже - особа фізично не могла відмовитися від процедури, яку їй взагалі не запропонували належним чином.

Відсутність роз?яснення прав апелянту є окремим істотним порушенням. Закон вимагає, щоб поліцейський роз?яснив право пройти огляд на місці, право пройти огляд у медичному закладі, право бути ознайомленим із приладом та методами його роботи, право на присутність двох свідків, а також наслідки можливої відмови. Жодне з цих прав апелянту не було роз`яснено. Без такого роз`яснення будь-яка відповідь особи не може вважатися добровільною чи усвідомленою, а відповідно - не може використовуватись як доказ у справі.

Апелянт також звертає увагу на свій стан на момент контакту з працівниками поліції та подальше складання адміністративних матеріалів. ОСОБА_1 перебував у тяжкому та дезорієнтованому психофізичному стані, що підтверджується медичними документами, долученими до матеріалів справи. Медичні висновки свідчать про наявність деліріозного стану, що характеризується порушенням свідомості, дезорієнтації у місці, часі та ситуації, а також неможливість правильно сприймати інформацію та давати усвідомлені відповіді.

Це означає, що фізично та психічно апелянт не міг висловити будь-яку усвідомлену відмову від проходження огляду на стан сп?яніння - а отже, не міг утворити суб?єктивну сторону правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Також, ОСОБА_1 повідомляє наступне, що під час контакту з працівниками поліції та у подальшому супроводі до медичного закладу він перебував у впевненості, що здійснюється процедура направлення його на проходження медичного огляду, а не складення протоколу за відмову від нього.

Як вказує апелент, жодного разу ОСОБА_1 не було чітко, однозначно та доступно повідомлено, що поліцейські трактують поведінку останнього як відмову від огляду на стан сп?яніння. Натомість ОСОБА_1 неодноразово висловлював намір пройти медичне обстеження, що підтверджується фрагментами відеозаписів.

У судове засідання, яке призначене на 19 лютого 2026 року, ОСОБА_1 , з`явився, апеляційну скаргу підтримав та просив задовольнити.

Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, а також додаткові пояснення надані протягом розгляду в апеляційному провадженні, перевіривши законність, обґрунтованість та вмотивованість постанови суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.

Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Згідно із ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до ст. 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Статтею 252 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Постанова суду першої інстанції повністю відповідає зазначеним вище вимогам.

Як убачається з матеріалів справи та судового рішення, при розгляді даної справи суд першої інстанції достатньо повно, об`єктивно та всебічно дослідив наявні у ній письмові матеріали та дійшов правильного висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і такий висновок, всупереч тверджень апелянта, ґрунтується на наявних у матеріалах адміністративної справи доказах.

Відповідно до диспозиції ч. 1 ст. 130 КУпАП адміністративна відповідальність настає за керування транспортними засобами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння, а також за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Для встановлення події правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 130 КУпАП необхідно з`ясувати чи дійсно особа знаходилася в стані сп`яніння під час керування транспортним засобом та чи дійсно саме та особа, відносно якої складено протокол, а не інша, керувала транспортним засобом.

Згідно вимог ст. 14 Закону України «Про дорожній рух», учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримуватись вимог Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, статтею 53 цього Закону передбачено, що юридичні та фізичні особи, винні в порушенні законодавства про дорожній рух, відповідних правил, нормативів і стандартів, несуть відповідальність згідно з законодавством України.

Відповідно до п. 2.5. Правил Дорожнього руху України, затверджених Постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306, 2.5. Водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Порядок проходження огляду водіїв на стан сп`яніння регламентується ст. 266 КУпАП, Інструкцією про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, затвердженою наказом МВС України № 1452/735 від 09 листопада 2015 року (далі - Інструкція) та Порядком направлення водіїв транспортних засобів для проведення огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, і проведення такого огляду, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2008 року № 1103 зі змінами та доповненнями (далі - Порядок № 1103).

Проте, вимоги названих пунктів ПДР ОСОБА_1 дотримано не було.

У рішенні по справі «О' Галлоран та Франціс проти Сполученого Королівства» від 29.06.2007 року, Європейський суд з прав людини у складі його Великої палати постановив, що будь-яка особа, яка володіє чи керує автомобілем, підпадає під дію спеціальних правил, оскільки володіння та використання автомобілів є таким, що потенційно може завдати серйозної шкоди. Ті, хто реалізували своє право володіти автомобілями та їздити на них, тим самим погодились нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі.

Таким чином, ОСОБА_1 реалізував своє право володіти та керувати автомобілем, тим самим погодився нести певну відповідальність та виконувати додаткові обов`язки у правовому полі згідно встановлених норм закону держави Україна.

Винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами, а саме: даними, які містяться:

- У протоколі про адміністративне правопорушення ,складеного уповноваженою особою- інспектором поліції УПП в м.Києві Шковирою В.Ф. від 14.07.2025р.;

- у відеозаписі з нагрудної камери працівника патрульної поліції.

Вказані докази здобуті з дотриманням встановленого законом порядку та у передбачений законом спосіб, а тому будь-які сумніви у їх достовірності та істинності відсутні.

Дані докази у розумінні ст. 251 КУпАП, суд першої інстанції правильно визнав належними, допустимими, та такими, які повністю доводять вину ОСОБА_1 у вчинені адміністративних правопорушень.

Протокол про адміністративне правопорушення складено відповідно до вимог ст. 256 КУпАП, Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення в органах поліції, Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Відповідно до постанови КАС ВС у справі №678/991/17 від 15.11.18 року відеозапис із нагрудного відеореєстратора інспектора, яким зафіксовано обставини зупинки автомобіля, є доказом, що може підтверджувати факт вчинення водієм порушення Правил дорожнього руху.

Дані відеозапису з нагрудної камери працівника патрульної поліції містять фактичні дані щодо обставин, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення, які вказують, що поліцейським неодноразово запропоновано водію ОСОБА_1 пройти огляд на стан сп`яніння у лікаря нарколога. Крім того, ОСОБА_1 роз`яснено порядок такого огляду, а саме те, що він невідкладно повинен прослідувати до медичного закладу разом із співробітниками поліції. Зокрема об 11 год 45 хвилин 22 секунди відеозапису співробітник поліції запропонував ОСОБА_1 проїхати до лікаря нарколога для огляду на стан сп`яніння. Відмова водія ОСОБА_1 зафіксована на відеозаписі о 11 год. 46 хвилин 30 секунд.

Дані відеозапису, які долучені до протоколу, надають можливість повно та об`єктивно дослідити обставини вчиненого ОСОБА_1 правопорушення, детально відновити послідовність подій та конкретизувати поведінку осіб, які приймали участь у складанні протоколу про адміністративне правопорушення, та підтверджують те, що ОСОБА_1 14.07.2025р. в 11.18 керував автомобілем «TOYOTA RAV4», номерний знак НОМЕР_1 та відмовився від проходження огляду у встановленому законом порядку прослідувати з працівниками поліції до найближчого медичного закладу для огляду на стан сп`яніння у лікаря нарколога .

Як правильно зазначено судом першої інстанції, що під відмовою від проходження огляду на стан сп`яніння необхідно розуміти свідоме і категоричне небажання особи пройти відповідний огляд, яке базується на його внутрішньому переконанні про відсутність необхідності проходити цей огляд в силу існування певних мотивів, відомих цій особі.

Доводи апелянта про медичний стан на момент контакту не заслуговують на увагу, оскільки особиста суб`єктивна оцінка водієм свого стану не звільняє його ні від обов`язку виконати вимогу поліцейського щодо проходження огляду на стан сп`яніння, передбачену п. 2.5 ПДР України, ні від адміністративної відповідальності за невиконання такої вимоги.

Пунктом 12 розділу ІІ даної Інструкції визначено, що у разі наявності підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, згідно з ознаками, визначеними в п. 4 розділу І цієї Інструкції, поліцейський направляє таку особу до найближчого закладу охорони здоров`я.

Пункт 4 розділу І Інструкції визначає ознаки саме наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, на відміну від п. 3 розділу І Інструкції, який визначає ознаки алкогольного сп`яніння.

Таким чином, у разі наявності у поліцейського підстав вважати, що водій транспортного засобу перебуває у стані наркотичного сп`яніння, огляд такого водія поліцейським на стан сп`яніння на місці із використанням спеціальних технічних засобів не проводиться, а водій в обов`язковому порядку направляється до найближчого закладу охорони здоров`я для встановлення того, чи перебуває він в стані наркотичного сп`яніння та для проведення лабораторних досліджень на визначення наркотичного засобу або психотропної речовини.

Ознаки сп`яніння, які виявляються поліцейським при первинному контакті з особою на місці зупинки, визначаються в результаті візуального огляду особи, її поведінки, запахів тощо, і саме ці ознаки є підставою для пропозиції особі пройти огляд на стан сп`яніння.

Виявлення ознак, як слідує зі змісту діючого законодавства, не потребує проведення будь-яких спеціальних дій з боку поліцейського та складання поліцейським будь-яких документів.

З огляду на те, чи погодиться особа на проходження огляду на стан сп`яніння, чи відмовиться від цього, поліцейський вносить виявлені ознаки або до протоколу про адміністративне правопорушення в разі відмови, або до направлення на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, якщо особа надала згоду на проходження огляду в закладі охорони здоров`я.

В даному випадку працівники поліції, оцінивши поведінку та стан ОСОБА_1 , дійшли до висновку, що він може перебувати в стані наркотичного сп`яніння, а тому в порядку вимог ПДР України запропонували пройти огляд на визначення стану наркотичного сп`яніння, на що останній відмовився.

Також, як слідує із відеозаписів, працівниками поліції були враховані пояснення сусідів та голови ОСББ які повідомили про відомі їм обставини щодо перебування ОСОБА_1 в стані сп`яніння.

Отже, виявлення у водіїв ознак сп`яніння є дискреційними повноваженнями поліцейських, а ознака алкогольного сп`яніння така як: запах алкоголю з порожнини рота може бути встановлена виключно органолептичним шляхом. Інші ознаки поліцейський встановлює шляхом візуального спостереження та аналізу поведінки водія. При цьому, відсутність перевірки ознак на відеозаписі не спростовують факт відмови від проходження огляду, адже наявність ознак встановлює виключно поліцейський і це є лише підставою для огляду, оскільки метою є встановлення факту керування у стані сп`яніння чи спростування такого стану за результатами огляду. Оскільки у даному випадку перевірці підлягають обставини щодо відмови від проходження огляду на стан наркотичного сп`яніння, то заперечення стосовно відсутності відео-доказів наявності ознак наркотичного сп`яніння є необґрунтованими.

Таким чином, спростування виявлених ознак сп`яніння передбачено шляхом проходження огляду на стан сп`яніння, а не шляхом заперечення наявності таких ознак, встановлення яких віднесено до повноважень поліцейського.

Відтак, винуватість ОСОБА_1 у порушенні п. 2.5 ПДР України, за обставин, викладених у постанові, всупереч доводів апеляційної скарги, підтверджується наявними у справі доказами.

Матеріали справи не містять доказів про порушення поліцейськими законодавства при складанні протоколів про адміністративне правопорушення та вимоги ч. 2 ст. 251, ст. ст. 256, 262, 266, 268 КУпАП, «Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції», «Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі» поліцейськими дотримано.

Статтею 294 КУпАП визначено, що апеляційний суд переглядає справу в межах апеляційної скарги.

Інші доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки є недоведеними, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Оцінюючи сукупність наявних в справі доказів апеляційний суд дійшов висновку, що твердження ОСОБА_1 з приводу відсутності в його діях ознак правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, не відповідають встановленим обставинам справи та повністю спростовуються сукупністю досліджених в суді першої інстанції матеріалів справи про адміністративне правопорушення, та відповідно розцінюються як такі, що спрямовані на уникнення ОСОБА_1 від адміністративної відповідальності.

При цьому апеляційний суд застосовує загальноприйнятий європейський стандарт доказування «поза розумним сумнівом», сформульований у рішеннях ЄСПЛ, зокрема від 14 лютого 2008 року у справах «Кобець проти України» (п.43) та «Авшар проти Туреччини» (п. 282), «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21 квітня 2011 року, «Барбера, Мессеге і Ябардо про Іспанії» від 6 грудня 1998 року, згідно яких доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом.

Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення за ч.1 ст.130 КУпАП доводиться сукупністю ознак та неспростовних презумпцій, які наведені вище, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, які доводять факт вчинення правопорушення і не викликають у суду сумнівів, які б можна було тлумачити на його користь, оскільки докази винності ОСОБА_1 одержані законним шляхом, у передбачений законом спосіб і повноважними особами.

Переконливих доводів, які б безумовно спростовували висновки суду в постанові і були підставами для її скасування та закриття провадження в справі у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, апелянтом не наведено і при розгляді апеляційної скарги не встановлено. Як і не встановлено істотних порушень норм КУпАП, які могли б стати підставою для скасування постанови, як про це просить в апеляційній скарзі апелянт.

Даючи оцінку доводам, викладеним у апеляційній скарзі, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення ЄСПЛ у справах «Серявін та інші проти України», «Трофимчук проти України», «Проніна проти України»). Отже, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо наведення обґрунтування рішення, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Апеляційний суд враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.

Таким чином, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд прийшов до висновку, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.

Обраний суддею вид адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік, відповідає обставинам справи, вимогам ст.ст.23, 33 КУпАП, окрім того санкцією ч.1 ст.130 КУпАП не передбачено альтернативних видів стягнення.

Керуючись ст.294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , залишити без задоволення.

Постанову Дарницького районного суду міста Києва від 22 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Суддя Т.О. Писана