Постанова від 23 лютого 2026 р. у справі №161/25361/25 — Луцький міськрайонний суд Волинської області

Справа № 161/25361/25

Провадження № 3/161/160/26

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м.Луцьк 24 лютого 2026 року

Суддя Луцького міськрайонного суду Волинської області Присяжнюк Л.М., розглянувши матеріали справи про притягнення до адміністративної відповідальності

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , адвоката,

за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП,

якому у відповідності зі ст. 268 КУпАП України роз`яснені його права,

В С Т А Н О В И В:

З протоколу про адміністративне правопорушення серії ВАД № 428323 від 29.11.2025 вбачається, що 29.11.2025 близько 23 год. 40 хв. в м.Луцьк по вул. Звитяжній, 2, ОСОБА_1 вчинив злісну непокору законній вимозі поліцейського, яка виражалася у перешокджанні доставлення його довірителя – ОСОБА_2 до ТЦК та СП, зокрема закрив доступ спиною та тумбою до ОСОБА_2 . Такі дії ОСОБА_1 працівниками поліції кваліфіковано за ст. 185 КУпАП.

В судовому засіданні особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 вину у вчиненні правопорушення не визнав. Пояснив, що 29.11.2025 прибув до Луцького РУП ГУНП у Волинській області для надання правничої допомоги ОСОБА_2 за фактом затримання останнього. До затриманої особи його не допускали, двері були зачинені. В подальшому двері відчинились, він зайшов всередину, представився, надав ордер та поцікавився, де перебуває його клієнт. ОСОБА_2 сидів в кабінеті № 3, жодних протиправних дій не вчиняв. Під час спілкування з працівниками поліції жодного опору чи непокори не чинив, конфліктна ситуація з працівником поліції виникла під час виконання своїх професійних обов`язків з надання правничої допомоги затриманій особі.

В судовому засіданні захисник – Стасюк О.В. просив закрити провадження у справі на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю в діях його довірителя складу адміністративного правопорушення.

Поліцейський ОСОБА_3 в судовому засіданні пояснив, що не пам`ятає точної дати подій, однак він перебував на чергуванні в наряді, було близько 00.00 годин та складав протокол про адміністративне правопорушення у відношенні ОСОБА_1 та відносно його довірителя - ОСОБА_2 .

Протокол складав на підставі рапортів працівників поліції та відеозаписів з камер спостереження. Особисто не був присутній під час висловлення поліцейським вимоги ОСОБА_1 щодо припинення вчинення опору у доставленні його клієнта ОСОБА_2 до ТЦК, однак з дослідженого відеозапису з камер спостереження, із наявним звуковим супроводом, встановив, що працівником поліції було висунуто законну вимогу, яка була чіткою, зрозумілою та адресно озвученою саме ОСОБА_1 . Вимога сформульована конкретно, неодноразово повторена та спрямована безпосередньо до нього, що виключає будь-які сумніви щодо її адресності та змісту.

Суд, повно та всебічно дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, дійшов до такого висновку.

Диспозицією ст. 185 КУпАП визначено адміністративну відповідальність за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, а також вчинення таких же дій щодо члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону або військовослужбовця у зв`язку з їх участю в охороні громадського порядку.

Обов`язковим елементом об`єктивної сторони складу цього адміністративного правопорушення є наявність законного розпорядження або вимоги поліцейського при виконанні ним службових обов`язків, яке випливає з прав працівника поліції, визначених у Законі України «Про Національну поліцію». Злісна непокора законному розпорядженню або вимозі поліцейського перешкоджає нормальній діяльності поліції, виконанню представниками влади своїх службових обов`язків по охороні суспільного порядку та забезпеченню суспільної безпеки.

Дане правопорушення виражається в злісній відмові підкорятися законному розпорядженню та вимозі поліцейського при виконанні службових обов`язків, тобто виражається у відмові від обов`язкового виконання наполегливих, неодноразово повторених розпоряджень чи вимог поліцейського, або ж в непокорі, що виявляється в зухвалій формі, яка свідчить про прояв явної зневаги до органів та осіб, які охороняють суспільний порядок.

Об`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП полягає у злісній непокорі законному розпорядженню або вимозі працівника поліції при виконанні ним службових обов`язків, а тому це розпорядження або вимога повинні бути зазначені у протоколі про адміністративне правопорушення у разі притягнення особи до адміністративної відповідальності за ст. 185 КУпАП.

Тобто протиправним діянням буде злісна непокора щодо кожного розпорядження чи вимоги поліцейського, якщо вони законні та пред`являються у процесі виконання ним службових обов`язків, зокрема з охорони громадського (публічного) порядку. Кваліфікуючою ознакою цього правопорушення визначають спосіб його вчинення - злісність непокори, що полягає у відмові від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника поліції при виконанні ним службових обов`язків або відмова, виражена в зухвалій формі, що свідчить про явну зневагу до осіб, які охороняють громадський порядок. Відмова правопорушника проявляється в недвозначній формі словами, жестами, мовчанням та ін.

Правопорушення, передбачене ст. 185 КУпАП, обов`язково передбачає наявність законної вимоги співробітника поліції при виконанні службових обов`язків, оскільки вимога або розпорядження поліцейського - це акт, юридично рівнозначний наказу, що виражений у категоричній формі та має бути законодавчо обґрунтованим.

Виходячи з диспозиції вказаної статті, для наявності в діях особи складу зазначеного правопорушення, необхідна сукупність обов`язкових елементів, таких, як перебування працівників поліції при виконанні службових обов`язків, законність розпорядження або вимоги поліцейського, злісна непокора.

У відповідності до п. 7 постанови Пленум Верховного Суду України «Про застосування судами законодавства, що передбачає відповідальність за посягання на життя, здоров`я, гідність та власність суддів і працівників правоохоронних органів» №8 від 26 червня 1992 року (зі змінами) злісною непокорою є відмова від виконання наполегливих, неодноразово повторених законних вимог чи розпоряджень працівника міліції при виконанні ним службових обов`язків, і адміністративна відповідальність за ст. 185 КУпАП настає навіть при відсутності застосування фізичної сили з боку винної особи.

Частиною 1 ст. 259 КУпАП встановлено, що з метою складення протоколу про адміністративне правопорушення в разі неможливості скласти його на місці вчинення правопорушення, якщо складення протоколу є обов`язковим, порушника може бути доставлено, зокрема, до територіального центру комплектування та соціальної підтримки, поліцейським. Доставлення порушника має бути проведено в можливо короткий строк.

Відповідно до п.9 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань доставляє у випадках і порядку, визначених законом, затриманих осіб, підозрюваних у вчиненні кримінального правопорушення, та осіб, які вчинили адміністративне правопорушення.

При цьому відповідно до ст. 235 КУпАП, справи про адміністративні правопорушення, передбачені ст. ст. 210, 210-1, 211 КУпАП уповноважені розглядати та накладати адміністративні стягнення керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, натомість у органів Національної поліції такі повноваження відсутні.

Таким чином в судовому засіданні встановлено, що громадянин ОСОБА_2 , затриманий працівниками поліції для доставлення до ТЦК, у зв`язку з перебуванням у розшуку. ОСОБА_1 прибув до Луцького РУП, як адвокат для надання правничої допомоги ОСОБА_2 .

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 інкриміновано перешкоджання доставленню особи-клієнта до ТЦК.

З дослідженого судом відеозапису події (на якому відсутній звук) вбачається, що затриманий ОСОБА_2 сидить на стільці, адвокат Щербяк Н.В. говорить з поліцейським і починається шарпанина. В цей момент ОСОБА_2 жодних дій щодо ухилення від доставлення його до ТЦК не вчиняє, продовжує перебувати у кабінеті. При цьому ОСОБА_1 клієнта тілом не закривав, фізичної протидії не чинив. У працівників поліції не було перешкод щодо доступу до ОСОБА_2 . Причинно-наслідковий зв`язок між розмовою працівника поліції з ОСОБА_1 , та шарпанинаою неможливо ідентифікувати. Оскільки відео не містить звуку, тому зміст вимог поліцейського встановити неможливо, як і законність такого розпорядження, наявність на кількість повторених вимог чи розпоряджень працівника поліції.

Також з наданого відеозапису неможливо встановити яка була оголошена законна вимога поліцейського, та чи була висловлена ОСОБА_1 відмова законному розпорядженню поліцейського, у якій формі вона проявлялася.

Згідно зі ст. 20 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», під час здійснення адвокатської діяльності адвокат має право вчиняти будь-які дії, не заборонені законом, правилами адвокатської етики та договором про надання правничої допомоги, необхідні для належного виконання договору про надання правничої допомоги.

Адвокат має гарантоване право на безперешкодний доступ до клієнта, що ґрунтується на ст. 59 Конституції України (право на професійну правничу допомогу) та ст. 131-2 (незалежність адвокатури). Це право включає побачення без обмеження кількості та тривалості, конфіденційність спілкування, і є складовою частиною захисту, яку держава зобов`язана гарантувати.

Відповідно до п.9 ч.1 ст. 23 Закону, забороняється втручання у приватне спілкування адвоката з клієнтом.

Отже, вимога поліцейського, спрямована на недопущення адвоката до клієнта або на залишення ним приміщення, не може вважатися законною. ОСОБА_1 перебував у приміщенні Луцького РУП у зв`язку із здійсненням своєї професійної діяльності. Сама по собі присутність адвоката поруч із клієнтом, якого працівники поліції мали намір доставити до ТЦК, не може трактуватися, як фізичне перешкоджання або непокора.

Таким чином, жодних доказів вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення, до суду не надано.

Пояснення свідка ОСОБА_3 суд не бере до уваги, оскільки він підтвердив лише факт складання ним протоколу на підставі рапортів і відеозаписів, однак конкретну вербальну вимогу, яку порушив ОСОБА_1 , назвати в судовому засіданні не зміг.

Будь-яких інших доказів винуватості ОСОБА_1 , окрім протоколу про адміністративне правопорушення та рапорту, суду не надано. Водночас, сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не може бути беззаперечним доказом вини особи в тому чи іншому діянні, оскільки не являє собою імперативного факту доведеності вини особи, тобто не узгоджується із стандартом доказування «поза розумним сумнівом» (рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого Королівства».

Відповідно до частини першої статті 256 КУпАП протокол про адміністративне правопорушення як документ, що засвідчує факт неправомірних дій та є одним з основних джерел доказів, складається за встановленою формою і має містити дані, необхідні для вирішення адміністративної справи.

Протокол про адміністративне правопорушення є важливим доказом по справі, який по суті є обвинувальним актом, оскільки саме на підставі протоколу здійснюється розгляд справи по суті.

Таким чином, протокол про адміністративне правопорушення серії ВАД № 428323 від 29.11.2025 не відображає склад правопорушення, інкримінованого ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП, а тому є недопустимим доказом, оскільки складений з істотними порушеннями та викликає обґрунтовані сумніви, які, відповідно до положень статті 62 Конституції України, тлумачиться на користь особи, яка притягується до адміністративної відповідальності.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини у справах «Лучанінова проти України», «Малофєєва проти рф», суд виходить з того, що, як і у кримінальному провадженні, суд у цій справі має бути неупередженим і безстороннім і не вправі самостійно змінювати на шкоду особі формулювання правопорушення, викладене у фабулі протоколу про адміністративне правопорушення. Відповідне формулювання слід вважати по суті викладенням обвинувачення у вчиненні адміністративного правопорушення, винуватість у скоєнні якого має бути доведено не судом, а перед судом у змагальному процесі.

Суд також не має права самостійно відшукувати докази винуватості особи у вчиненні правопорушення, оскільки таким чином, неминуче перебиратиме на себе функції обвинувача, позбавляючись статусу незалежного органу правосуддя, що є порушенням ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Положення ч. 3 ст. 62 Конституції України регламентують, що обвинувачення не може ґрунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Згідно зі ст. 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановленому законом.

Відповідно до ст. 245 КУпАП завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.

Згідно зі ст. 252 КУпАП орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.

За таких обставин, суд приходить до переконання про відсутність доказів законної вимоги поліцейського та форми відмови виконання законної вимоги, що є обов`язковою ознакою об`єктивної сторони складу правопорушення, а також відсутність умисної форми вини в діях ОСОБА_1 .

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за таких обставин, як відсутність події і складу адміністративного правопорушення.

Таким чином, суд дійшов до висновку, що провадження у вказаній справі підлягає закриттю, у зв`язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 185 КУпАП.

Керуючись ст.ст. 7, 9, 23, 185, 245, 247, 252, 265, 280, 294 КУпАП, суддя

П О С Т А Н О В И В:

Провадження по справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за ст. 185 КУпАП закрити на підставі п.1 ч.1 ст. 247 КУпАП, у зв`язку з відсутністю у його діях складу адміністративного правопорушення.

Постанова може бути оскаржена до Волинського апеляційного суду через Луцький міськрайонний суд Волинської області протягом десяти днів з дня її винесення.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги.

Суддя Луцького міськрайонного суду

Волинської області Людмила ПРИСЯЖНЮК